№ Період Роки Характеристика Притаманні риси Джерела права 1



Скачати 50,24 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації12.03.2020
Розмір50,24 Kb.


Період
Роки
Характеристика
Притаманні риси
Джерела
права
1.
Архаїчний
753—367 рр. до не. У цей періоду межах патріархальної римської общини було зароджене римське право. Воно поширювалося на римських громадян, було безсистемним та самостійно не регулювало суспільні відносини, часто виражалось у ритуальних діях із сакральними фразами. Порядок реалізації такого права встановлювався особливою колегією жерців (понтифіків, які володіли знаннями норм, способами їх застосування, надавали юридичні консультації за платню. Найвища судова влада належала цареві, а після 509 р. дон. е. – консулам та мала сакральний характер. На початку періоду звичаї були єдиним джерелом права, яке регулювало життя общини
(суспільно-корисні, шлюбно-сімейні відносини. Першими неписаними царськими законами (leges regiae) були Закони Ромула (VIII ст. дон. е, а письмовими – Закони
Нуми» (VII ст. дон. е, Закон Канулея (443 р. дон. е, які врегульовували правове становище населення, сімейні правовідносини, судовий процес, власність на рабів та були обов’язкові для виконання всіма римськими громадянами. Першим систематизованим записом звичаїв загальнообов’язкового характеру були Закони Х таблиць (451–450 рр. дон. е, які були викладені на вимогу плебеїв, але відображали інтереси патриціїв та діяли впродовж всього царського та республіканського періоду. Їх структура вказує нате, що ним регулювалися цивільні, цивільні процесуальні, фінансові, церковні та інші публічні та приватні правовідносини, аза їх порушення наставала цивільна та кримінальна юридична відповідальність.
• сакральна форма судочинства з характером суворо- консервативного формалізму
• єдність правових та інших соціальних норм
• відсутність чітких та розмежованих норм та інститутів права
• врегулювання суспільних відносин тільки між римськими громадянами
• традиції
• звичаї
• правові звичаї
царські закони
• закони

2.
Передкласичний
367—16 рр. до не. Характеризується переходом до світського права з пріоритетом правотворчості магістратів і судової практики. Найвищою владою у сфері здійснення судочинства був наділений міський претор. Ритуальні норми змінюються на правові. У 312 р. дон. е. було оприлюднено календар, де зазначалися днів які дозволялося складати судові позови. Було два види прав 1 ) jus civile (цивільне, громадянське, тобто те, яке було прийняте законом 2) jus practorium (преторське право, яке було зрозумілим, оперативним і вважалося одним із найважливіших джерел римського права. Діяли також Закони XII таблиць, але ними регулювалися відносини між римлянами. Щодо іноземців у правовідносинах у 242 р. дон. е. було запроваджено посаду претора для перегринів, який використав римське та іноземне право в новому судовому процесі (формулярному). Крім того, претор проводив розслідування і міг вирішити справу своєю владою. Право, покладене в основу едиктів преторів для перегринів, називалося право народів (jus gentium). Ним урегульовувалися правовідносини між римлянами та іноземцями (перегринами) та між самими іноземцями на території Риму. Право народів, побудоване на основі правових норм та звичаїв інших державі народів, свідчило про виникнення першого у світі міжнародного права.
• відокремлення права від інших соціальних норм
• виділення судової гілки влади
• виділення трьох підсистем римського права
(цивільного, преторського та права народів
• переважне значення магістратів у формуванні матеріальних і процесуальних норм права
• розширення суб’єктів права за рахунок іноземців
• традиції
• звичаї
• закони
• норми прийняті Народними зборами
• едикти преторів
3.
Класичний
17 р. до не. – 284 р. не. Класичний період розвитку права характеризується як основний в приватному судочинстві. Виділення єдиної форми приватного процесу вимагало відповідної уніфікації правових норм та інститутів, розроблення та застосування єдиних процесуальних форм. Високого рівня розвитку досягає наука та юридична практика, що забезпечило формування структури, змісту та розуміння норм,
• цілковита відмова від формалізму обрядів
• запровадження
єдиного формулярного судового процесу
• едикти преторів
• постанови
Сенату
• діяльність юристів
інститутів і принципів права. Такі досягнення в юриспруденції забезпечили формування правового статусу вільної особи з громадянськими правами закріплення абсолютного права власності розроблення розгалуженої системи зобов’язальних правовідносин оновлення та розвиток шлюбного права. У 125 р. юристом
Сальвієм Юліаном було проведено кодифікацію преторського едикту, що завершило масштабну роботу зі створення нових форм позовів і процесуальних засобів.
• спрощення процесуальних форм здійснення судочинства
• високий рівень розвитку юриспруденції та її вагомий вплив направо зв’язок юридичної науки з принцепсом
• рецепція кращих досягнень права
інших народів
4.
Післякласичний
284—476 рр. не. Період починається наданням римського громадянства всьому вільному населенню імперії на основі едикту імператора Каракали. Втрачає значення поділ приватного права на цивільне, преторське та право народів. Відбувається перехід до законодавчої концепції права в нормативно-правових актах, які містили приписи та загальні критерії вирішення конкретних справ. Судочинство змінюється на екстраординарний процес та зосереджується в руках імперських чиновників, знижується рівень наукової розробки права. Праці юристів перестають були джерелом права, яким стають постанови імператора. Римське право стає замкненою правовою системою, призначеною для обслуговування потреб конкретного рабовласницького суспільства. Перші спроби систематизувати римське право були зроблені римськими юристами, а саме у 295 р. був складений кодекс
• розроблення
єдиної системи права для вільного населення держави
• постанови
імператора стають домінуючим джерелом права
• виконавча та судова влада зосереджується в руках імперських чиновників
• відбуваються перші
• постанови
і
мператора

Грегоріана, що проіснував аж доколи у Візантії Східна Римська імперія) імператором Юстиніаном був укладений новий кодекс. У 438 р. за імператора Феодосія
II був виданий перший офіційний збірник конституцій, в якому зібрано розпорядження імператорів У цей період розширюються та вдосконалюються інститути цивільного та кримінального права і процесу. спроби кодифікації права
5.
Юстиніавський
527-565 рр. не. Характеризується відродженням права та юридичної науки класичного періоду. Під контролем держави здійснюється масштабна кодифікація і систематизація права, що завершує процес творення єдиного універсального права для всього вільного населення імперії. У 529 р. було опубліковано зібрання конституцій усіх римських і візантійських імператорів під назвою Кодекс Юстиніана, яке містило церковне право, приватне право, кримінальне правота право державного управління. Кодифікація іншого римського права, а не тільки конституцій була завершена у 533 р. і опублікована як Дигести або Пандекти, що містили ряд праць вчених юристів, переробку Інституцій Гая, що мали силу закону. Коли Кодекс 529 р. вже застарів, то з метою його оновлення імператор Юстиніан видав близько 50 нових конституцій і у 534 р. була видана нова редакція кодексу. На цьому кодифікаційні роботи були завершені. Юстиніан мав намір кодифікувати усе подальше законодавство, об’єднавши його у самостійну частину під назвою Новели, але це було здійснено аж після смерті Юстиніана. Усі чотири частини кодифікації склали єдине ціле і в XII ст. були названі Зводом цивільного права. Ця кодифікація послужила основою для рецепції римського права яку середньовічній Європі, такі в сучасному світі.
• відродження кращих здобутків права та його культури класичного періоду
• систематизація джерел права попереднього періоду
• загальнодержавна кодифікація права
імперії
• розробка норм, придатних для регулювання різних правових ситуацій
• зосередження законодавчої влади в руках імператора
• Кодекси
• Дигести:
• Інституції


Висновок.
Досліджений поділ римського права та періоди їхнього розвитку свідчить проте, що це був цілісний і безперервний процес послідовного характеру, який сформував розвиток правових норм, інституту юридичної відповідальності та інших інститутів, принципів права високого рівня, які регулювали різноманітні відносини різних верств населення Риму. Римське право поділялося на приватне (цивільне (jus civile), преторське (jus practorium), право народів (jus gentium) та публічне. Кожен період мав свої особливості розвитку права, проте саме під час класичного періоду римське право досягло найвищого ступеня розробки та досконалості. Слід додати, що періодизація історії розвитку римського права не збігається з періодизацією історії розвитку самої Римської рабовласницької держави. Отже, можна сказати, що римське права стало фундаментом для розвитку багатьох правових систем країн Європи та світу, а також було та залишається важливим і актуальним для наукового дослідження сьогодні.
Виконала: студентка групи Прав, Мосійчук Олена Миколаївна



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка