1. психологія як наука І навчальна дисципліна



Сторінка1/25
Дата конвертації07.03.2017
Розмір6,42 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25




ЗМІСТ


ПЕРЕДМОВА

3

ЧАСТИНА 1. ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

5

Тема 1. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

5

1.1. Предмет і завдання психології

5

1.2. Методологічні і теоретичні основи психології

7

1.3. Принципи і методи психології

8

1.4. Галузі психології

12

1.5. Місце психології у системі наук

14

Тема 2. ОСОБИСТІСТЬ ТА ЇЇ ПСИХІКА

17

2.1. Сутність психіки людини

17

2.2. Сутність феномена «особистість»

23

2.3. Психологія індивідуальних відмінностей

29

2.3.1. Темперамент

29

2.3.2. Характер

32

2.3.3. Здібності

34

2.4. Психічний розвиток особистості

37

Тема 3. ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ І СТАНИ

45

3.1. Пізнавальні процеси

45

3.1.1. Увага

45

3.1.2. Відчуття

47

3.1.3. Сприймання

50

3.1.4. Пам’ять

52

3.1.5. Мислення

56

3.1.6. Уява

62

3.2. Емоційні процеси

66

3.2.1. Емоції

66

3.2.2. Почуття

72

3.3. Вольові процеси

75

3.4. Психічні стани

77

Тема 4. ДІЄВО-ПРАКТИЧНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

82

4.1. Поняття діяльності

82

4.2. Діяльність як система

84

4.2.1. Потребнісно-мотиваційна підсистема діяльності

84

4.2.3. Операціональна підсистема діяльності

89

4.2.3. Інформаційна підсистема діяльності

91

4.2.4. Регуляторна підсистема діяльності (саморегуляція діяльності)

92

4.3. Організаційно-психологічна структура індивідуальної діяльності

93

4.4. Види і типи діяльності

94

ЧАСТИНА 2. ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

105

Тема 5. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

105


    1. Специфіка соціально-психологічного підходу до вивчення психічних явищ

105

    1. Соціально-психологічна модель особистості

106

    1. Соціалізація особистості

109

Тема 6. СПІЛКУВАННЯ

118

6.1. Поняття спілкування

118

6.2. Структура спілкування

121

6.2.1. Комунікативна сторона спілкування

121

6.2.2. Інтерактивна сторона спілкування

131

6.2.3. Перцептивна сторона спілкування

142

6.3. Особливості мистецького спілкування

146

Тема 7. СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ

157

7.1. Сутність феномена «соціальна група»

157

7.2. Мала соціальна група

159

7.2.1. Сутність феномена «мала соціальна група»

159

7.1.2. Особливості життєдіяльності малої соціальної групи

160

7.1.3.Особистість в системі життєдіяльності малої соціальної групи

165

7.3 Соціально-психологічні особливості художнього колективу.

168

7.2. Великі соціальні групи

172

ЧАСТИНА 3. ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ

183

Тема 8. ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА

183

8.1. Предмет, об’єкт і завдання педагогіки

183

8.2. Методологічна основа педагогіки. Педагогічне дослідження

186

8.3. Структура педагогічної науки та її місце в системі наук

189

8.4. Мистецька педагогіка як галузь наукових знань

191

Тема 9. ОСВІТА В УКРАЇНІ ЯК СИСТЕМА І ПРОЦЕС

197

9.1. Сутність освіти

197

9.2. Система освіти в Україні

200

9.3. Правова основа функціонування системи освіти в Україні

203

9.4. Моделі освіти. Особистісна орієнтація освіти

208

Тема 10. ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ, САМОВИХОВАННЯ І ПЕРЕВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

214


10.1. Сутність процесу виховання

214

10.2. Особистість як предмет виховання

218

10.3. Зміст виховання: народно педагогічний та науковий аспекти

224

10.3. Методи і форми виховання

231

10.4. Самовиховання і перевиховання особистості

235

10.5. Мистецтво як засіб виховання особистості

240

Тема 11. ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ І САМООСВІТИ ОСОБИСТОСТІ

246

11.1. Процес навчання

246

11.2. Методи навчання

248

11.3. Форми організації навчання та навчальні технології

254

11.4. Мотивація і стимулювання учіння

258

11.5. Особистість педагога в навчально-виховному процесі

260

11.6. Морально-етичне обличчя педагога

264


ПЕРЕДМОВА
Професійна діяльність у галузі театрального мистецтва передбачає всебічну взаємодію з людьми: глядачами, колегами, керівниками, підлеглими. Її успішну реалізацію може забезпечити професіонал, який володіє знанням про людину, спрямований на її пізнання та осягнення власного «Я», уміє використовувати необхідні механізми, способи, форми цілеспрямованого розвитку своєї особистості та сприяє особистісному розвиткові інших людей.

Одним із ефективних шляхів забезпечення такого результату є оволодіння основами психології і педагогіки. Вивчення психології дає змогу краще зрозуміти внутрішній світ людини – думки, переживання, переконання, цінності, потреби, інтереси, зумовлені її характером, темпераментом, здібностями, станами, змістом засвоєного досвіду. Психологічна наука володіє неоціненними даними про такі життєво необхідні явища, як діяльність, творчість і спілкування. В її межах розробляються проблеми розвитку людини в суспільстві, різноманітні аспекти функціонування людських спільнот. Ознайомлення з даними таких досліджень допоможе спланувати власний життєвий шлях, удосконалити досвід, зробити дії успішними і творчими, уможливить глибше розуміння інших людей, сприятиме підвищенню результативності взаємодії з ними.

Театральне мистецтво має важливе виховне значення. Пропонуючи емоційно забарвлені образи сценічних героїв, зразки їхньої поведінки і вчинків, воно має здатність відображати найсуттєвіші реалії людських відносин, впливати через це на погляди, почуття і поведінку як глядачів, так і самих акторів. Відтак майбутньому фахівцю конче необхідно оволодіти педагогічним знанням – знанням про шляхи формування внутрішнього світу іншої людини з тим, щоб передати їй кращі культурні здобутки, сприяти її культурному зростанню, не зашкодити, не понівечити того найдорожчого, що в неї є – її духовності.

Як бачимо, професійна підготовка фахівців театральної галузі передбачає оволодіння студентами системою психолого-педагогічних знань та відвідних умінь і навичок. Тому курс «Основи психології і педагогіки» органічно входить до її змісту і призначений закласти психолого-педагогічної основу майбутньої професійної діяльності.

Основними завданнями курсу є:

  • пізнання людини як індивіда, особистості, індивідуальності, суб’єкта діяльності та життєдіяльності, вивчення можливостей її розвитку і виховання, забезпечення оптимальних умов для успішної соціалізації та індивідуалізації;

  • пізнання власної природи, визначення рушійних сил, методів, механізмів саморозвитку та творчої самореалізації своєї особистості;

  • формування орієнтації в соціумі, у системі людських відносин та взаємозв’язків на рівнях «особистість – суспільство», «особистість – група», «особистість – особистість», «група – група»;

  • сприяння творчому засвоєнню знань, умінь і навичок та їх застосуванню в професійній діяльності та життєдіяльності.

Викладання дисципліни має на меті формування знань про:

  • феномени психології і педагогіки, загальні закономірності їхнього перебігу;

  • особистість як соціальну якість індивіда: сутність, напрями, методи, форми її розвитку, формування, виховання, самовиховання і перевиховання;

  • творчість, механізми, методи і особливості формування творчої особистості;

  • соціальну групу: закономірності і механізми її виникнення, функціонування і динаміки; місце особистості в системі групових відносин, можливості їх регулювання; виховання особистості в групі;

  • закономірності, принципи, методи, форми організації навчання, самонавчання і самовиховання;

  • педагогічну діяльність та особливості організації педагогічної взаємодії.

У ході психолого-педагогічної підготовки студентів передбачається формування системи умінь та навичок:

  • гностичних, які дають підстави для вивчення і аналізу психолого-педагогічних явищ;

  • проектувальних, що забезпечують можливість для визначення цілей та перспектив впливу і взаємодії з людьми і групами, стратегій і способів досягнення взаєморозуміння;

  • конструктивних, котрі уможливлюють конструювання власної діяльності і взаємодії з іншими людьми;

  • організаторських, які необхідні для організації власної діяльності, діяльності інших людей і людських спільнот (соціальних груп);

  • комунікативних, які використовують для пізнання інших людей, рефлексії, взаємодії, побудови ефективного спілкування;

  • самопізнання та самовиховання, що дають змогу осягнути своє Я, виробити Я-концепцію, обрати шляхи самовдосконалення.

Означені проблеми мають міждисциплінарний характер. Тому курс «Основи психології і педагогіки» взаємопов’язаний з системою наук, котрі вивчають людину. Отримані цими науками дані уможливлюють осягнення різнобічних аспектів людської істоти та особливостей її розвитку: історичної сутності (історія), природи людини та закономірностей її розвитку як природної істоти (біологія, фізіологія, гігієна), соціальної зумовленості її становлення як особистості (соціологія, політологія), яка засвоїла культурні надбання (культурологія, мистецтвознавство), має національні особливості (етнологія), є учасником суспільних, зокрема ринкових, відносин (економіка, менеджмент, маркетинг) і водночас – суб’єктом професійного становлення (історія кіно, історія та теорія театру, техніка акторської майстерності, основи режисури тощо). Поєднання різнобічних наукових здобутків дає змогу краще зрозуміти себе та інших людей, зорієнтуватися у системі ринкових відносин та визначити можливості забезпечення конкурентоспроможності особистості. Особливе місце

6) суб’єкта професійного становлення які уможливлюють виявлення шляхів ефективної професіоналізації особистості.

Основними формами навчальної роботи над курсом «Основи психології і педагогіки» є лекція, семінар, самостійна робота студентів.

У ході лекцій висвітлюються ключові питання курсу, подальше вивчення яких відбувається на семінарах та за допомогою самостійного опрацювання навчального матеріалу.



Головне призначення семінару – поглиблене розкриття визначених програмою тем, осмислення навчального матеріалу шляхом уточнення та систематизації знань, одержаних на попередніх етапах навчання. До змісту семінарського заняття входять такі форми роботи, як бесіда, дискусія, презентація та обговорення повідомлень, доповідей, рефератів, виконання контрольних робіт.

Самостійна робота студентів виконується в позааудиторний час і реалізується в таких формах, як: виконання домашніх завдань, ознайомлення з літературними джерелами, перегляд відеозаписів та телепередач, прослуховування аудіоінформації, пошук інформації за допомогою комп’ютерної техніки. До основних видів самостійної роботи студентів належать: самостійна робота за зразками, конструктивно-варіантна самостійна робота, евристична самостійна робота, творчо-дослідна самостійна робота.



Навчально-методичний посібник призначений на допомогу студентам спеціальності «Театральне мистецтво» для вивчення навчального матеріалу з курсу «Основи психології і педагогіки», підготовки до семінарів та виконання самостійної роботи. В ньому розкрито сучасні наукові підходи до пояснення сутності психолого-педагогічних явищ, висвітлено специфіку цих явищ у контексті професійної діяльності актора драматичного театру.
ЧАСТИНА 1. ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Тема 1. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
1.1. Предмет і завдання психології
Предметом науки є той теоретичний аспект, який вона може виокремити в ході дослідження своїх об’єктів за допомогою притаманних їй засобів. До числа об’єктів науки належить сукупність явищ, котрі вона вивчає.

Об’єктами психології є явища, які належать до внутрішнього світу людини і пояснюються наявністю в неї психіки – якості головного мозку, що забезпечує можливість відображення впливів предметів і явищ дійсності. Психіка притаманна і тваринам. Проте психічне відображення тварини має певні відмінності, зумовлені особливостями розвитку її мозку та нервової системи, відсутністю соціального життя.

В нашому посібнику ми ставимо за мету розглянути особливості психічного відображення дійсності, що реалізується людиною. Його зміст становить своєрідну психічну реальність, утворення якої забезпечують такі групи психічних явищ, як:


  • психічні процеси (пізнавальні, емоційні, вольові) – явища, котрі уможливлюють первинні відображення і усвідомлення впливів дійсності;

  • психічні властивості (темперамент, характер, здібності, спрямованість) – стійкі особливості людини, котрі забезпечують певний якісно-кількісний рівень поведінки і діяльності, що є типовими для даної людини;

  • психічні стани (пізнавальні: зосередженість, розсіяність, сумніви, цікавість; емоційні: пригніченість, піднесення, тривога; вольові: рішучість, розгубленість; функціональні: бадьорість активність, пасивність, втома, апатія та ін.) – форма реагування, яка відображає рівень працездатності та якості функціонування психіки людини і водночас її ставлення до власних психічних явищ у певній ситуації та в певний момент часу.

Психічна реальність отримує своє зовнішнє відображення у поведінці, джерелом якої є природні та соціальні потреби людини.

Для того, щоб задовольнити потреби, необхідно мати певний досвід: знання, навички, уміння. Людина засвоює і накопичує такий досвід протягом життя завдяки перебігові психічних процесів відповідно до своїх психічних властивостей та станів. Ці здобутки – від набутої немовлям можливості утримувати в руці предмети до здатності дорослого осмислювати складні соціальні і природні феномени називаються психічними утвореннями.

Останні уможливлюють задоволення людських потреб шляхом виконання системи усвідомлених та доцільних дій, що називається діяльністю. Засоби і цілі людської діяльності мають суспільно-індивідуальний характер, тобто пов’язані з потребами суспільства, особливостями його культурно-історичного розвитку. Людина отримує здатність виконувати дії через засвоєння накопиченого попередніми поколіннями, тобто вже існуючого досвіду. Їх зміст великою мірою залежить від потреб суспільства, в якому вона формується і розвивається. Взаємозв’язок людини з суспільством реалізується за допомогою соціально-психологічних явищ і процесів. Вони обумовлені спілкуванням між людьми та їх приналежністю до соціальних спільнот і забезпечують взаємозв’язок психічного і соціального.

Тому у найширшому розумінні під предметом психології розуміють психічну реальність, яка охоплює всі прояви психічного життя органічного світу.

Існують і інші його трактування. Так, з огляду на різноманітність світу психічних явищ, необхідність пояснення законів, закономірностей та механізмів їхнього розвитку та функціонування, предметом психології визначають і сукупність фактів, закономірностей і механізмів психічного життя.

У ході життєдіяльності та в результаті залучення людини до притаманних конкретній історичній епосі та певній людській спільноті соціокультурних відносин і засвоєння нею соціального досвіду виникає особлива форма психічної діяльності – свідомість, тобто здатність до пізнання дійсності та вироблення певного оціночного, теоретичного і практичного ставлення до неї. Це уможливлює надбання людською істотою системи соціально зумовлених психічних якостей і її становлення як особистості – індивіда, який за допомогою засвоєння суспільного досвіду став суб’єктом соціальних відносин і свідомої діяльності. Процес формування особистості відбувається як під впливом зовнішніх соціокультурних та природних умов, так і внаслідок вияву активності з боку самої людини. Останнє робить можливим її самовизначення, саморозвиток, самотворення.

Тому предметом психології можна вважати людину як суб’єкт психіки, а також закономірні зв’язки людини з природним та соціокультурним середовищем.

Викладене засвідчує, що в контексті вивчення людини предметом психології є факти, закономірності, механізми психіки людини як її суб’єкта та закономірні зв’язки людини з соціокультурним і природним середовищем, що породжують психічні явища.

Виходячи з цього визначення та враховуючи те, що психічні явища не є даністю, а розвиваються протягом життя людини, психологію можна охарактеризувати як науку, що вивчає психічну реальність як складну динамічну сутність в аспектах її утворення, функціонування і розвитку.

Для довідки зазначимо, що предмет психології трактувався по-різному на різних етапах розвитку психологічного знання. На першому етапі (до початку нашої ери) основним предметом пізнання виступала душа людини як певна нематеріальна, нетілесна основа, що надає життю вищого смислу. На другому етапі (від початку нашої ери до середини ХІХ ст.) увагу вчених привернув феномен свідомості. Третій етап, який продовжувався від другої половини і до кінця ХІХ ст., визначався спрямованістю психології на вивчення іншого предмету – поведінки як сукупності реакцій організму на зовнішні подразники. Наприкінці ХІХ ст. було започатковано четвертий етап, протягом якого основний предмет наукового інтересу психологів становила самосвідомість – система уявлень індивіда про своє «Я» та про регуляцію на цій основі його відносин з навколишнім світом. З початку ХХ ст. розпочався сучасний етап, для якого характерним є посилення наукового інтересу до феномена особистості та можливостей її розвитку.

Трактування предмету психології залежить також від того, до якого теоретичного напряму належить той чи інший дослідник.

Так, з точки зору представників біхевіористичного напряму (У. Белл, Дж. Уотсон, Е. Торндайк), предметом цієї науки має бути передусім поведінка, котра вивчається у контексті взаємозв’язку зі стимулом та реакцією людини на нього. Необхідність вивчення свідомості заперечується, оскільки вважається, що дослідити цей феномен неможливо. Дещо відмінними є позиції необіхевіоризму (К. Гал, Дж. Мід, Б.Ф. Скіннер, Е. Толмен). Вони визначаються прийняттям головного положення біхевіоризму про стимульний характер поведінки, однак спрямовані на врахування проявів свідомості як реального чинника поведінки. Відтак, схема поведінки отримує модифікований вигляд: «стимул – свідомість – реакція».

Характерним для гештальтпсихології (М.Вертгаймер, В.Келлер, К. Левін) є висунення тези про необхідність вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів). Основна увага приділяється дослідженню вищих функцій людини, передусім мислення як цілісної структури, первинної по відношенню до своїх елементів.

З позицій психоаналізу (А. Адлер, К. Горні, Е. Еріксон, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Юнг) психіка розглядається як складне багаторівневе явище, що функціонує на рівнях: 1) несвідомого, яке становить суть психіки, є головним елементом і джерелом психічної енергії; 2) передсвідомого, котре містить психічні акти, що можуть бути усвідомлені за певних умов; 3) свідомого – елементу надбудови, що виростає над несвідомим і перебуває з ним у конфлікті. Тому інтерес дослідників у межах цього напряму переважно спрямовується на несвідоме.



Гуманістична психологія (А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс) визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, що є відкритою для розвитку всіх її елементів, тобто має можливість для самоактуалізації.

Незважаючи на розбіжності у поглядах і позиціях, учені, які працюють в межах кожного напряму, збагачують психологічну науку даними про ту чи іншу сторону психічного життя.

Отже, недаремно психологію вважають однією з найскладніших наук. Причинами цього є:


  • складність і багатогранність психічних явищ;

  • недостатня вивченість законів та закономірностей психічної діяльності;

  • злиття предмета і об’єкта психології, зумовлене тим, що людина пізнає світ і себе за допомогою психіки, а надалі отримує можливості для впливу через це знання на світ і на свою психіку.

Психологія є особливою наукою внаслідок специфіки свого предмету та через своє значення для людини у плані самопізнання, самоуправління психічними функціями, діями і поведінкою, розуміння та взаємодії з іншими людьми. Перспективність психологічних досліджень зумовлена постійним зростанням ролі людини в суспільстві, глобалізацією усіх сфер людського життя у світі, що вимагає пошуків оптимальних шляхів для досягненням взаєморозуміння між людьми, пояснення та прогнозування їхньої поведінки і вчинків.

Психологія виконує завдання щодо:



  • якісного вивчення психічних явищ;

  • вивчення можливостей розвитку та вдосконалення психічних явищ;

  • сприяння втіленню психологічних знань у практику життя і діяльність людей.

На сучасному етапі ці завдання конкретизуються в таких важливих аспектах, як:

  • виявлення психологічних умов ефективного розвитку творчої, конкурентоспроможної особистості та її оптимальної адаптації до життя і праці;

  • з’ясування можливостей людини щодо збереження оптимальних функціональних станів, необхідних для плідного життя і праці;

  • виокремлення психологічних особливостей професійної діяльності в різних галузях;

  • аналіз психологічних механізмів подолання людиною життєвих проблем і труднощів;

  • розкриття психологічних закономірностей взаємодії людини з іншими людьми та групами людей, обґрунтування оптимальних шляхів такої взаємодії у різних ситуаціях життя і праці.


1.2. Методологічні і теоретичні основи психології
У ході вивчення свого предмету психологія спирається на методологічні та теоретичні основи – вихідні положення, що дають змогу сформувати адекватні уявлення про феномени, які вона вивчає.

Методологія це вчення про філософські позиції науки, логіку її дослідження, про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання.

Методологічна основа психології, як і кожної науки, функціонує на трьох рівнях.



Загальна методологія – це загальний філософський підхід, який забезпечує психологічну науку уявленнями про найзагальніші закони розвитку об’єктивного світу, його своєрідність і складові компоненти, а також місце і роль в ньому тих явищ, які вивчає ця наука. Загальна методологія озброює дослідників знанням про найзагальніші принципи функціонування явищ дійсності (наприклад, діалектичний принцип єдності одиничного, особливого і загального; гносеологічний принцип єдності чуттєвого і раціонального, логіки та інтуїції у пізнанні та ін.).

Спеціальна методологія – це сукупність методологічних принципів, які застосовують у конкретній галузі знання (в даному конкретному випадку – в галузі психології). Наприклад, в межах загальної методології розроблено принцип діяльності, згідно якого діяльність тлумачиться як сутнісний спосіб буття людини. Психологія конкретизує цей принцип у визначенні діяльності як специфічного виду людської активності, за допомогою якої задовольняються одні потреби і народжуються інші – тобто діяльність є процесом, котрий уможливлює розвиток самої людини.

Отже, спеціальна методологія дає змогу конкретній науці формулювати власні закони і закономірності, що відображають своєрідність формування, розвитку і функціонування тих феноменів, які вона досліджує. Іншими словами, спеціальна методологія будується на внутрішньонаукових принципах.



Часткова методологія – це сукупність методів, способів, прийомів і методик дослідження конкретною наукою явищ, які складають предмет і об’єкт її аналізу. Часткову методологію ще називають методикою.

Таким чином методологічну основу психології складають:



  • загальнофілософські принципи, які застосовують для пізнання психічних явищ;

  • внутрішньонаукові принципи, на яких ґрунтуються дослідження психічних явищ;

  • методики дослідження психічних явищ.

Теоретичну основу науки утворює система обґрунтованих теорією положень.

Теорія це форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та існуючі зв’язки між предметами і явищами дійсності. Теорія відображена в сукупності поглядів, котрі висвітлюють сутність явищ та процесів дійсності і виробляються в результаті пізнання та осмислення практики.

Психологія базується на положеннях:



  • про психіку як функцію головного мозку;

  • про свідомість як вищий етап розвитку психіки;

  • про сутність проявів психіки;

  • поняття про методологію психологічної науки та методи і методику вивчення психічних явищ.

Окрему групу теоретичних положень утворюють ті з них, які сформувалися за допомогою природничих наук, наприклад, положення про взаємозв’язки психології з природничими науками, про структуру і специфіку функціонування нервової системи людини, про взаємозв’язок нервової системи і психіки людини; про рефлексивну природу психіки. Ці положення складають природничу основу психології.

Методологічна, теоретична та природнича основи психології утворюють базу для дослідження, осмислення і трактування психічних явищ.


1.3. Принципи і методи психології
У вивченні психічних явищ психологія спирається на низку основних вихідних положень – принципів. До них належать принцип детермінізму, принцип відображення, принцип єдності психіки і діяльності, принцип розвитку, системно-структурний принцип.

Детермінізмфілософське вчення про об’єктивний закономірний взаємозв’язок та причинну зумовленість всіх явищ дійсності. Відповідно до принципу детермінізму всі психічні явища вважаються причинно зумовленими (детермінованими). Така детермінація має місце як у філогенезі, тобто у ході історичного розвитку органічного світу організмів (видів, родів, сімейств, порядків, класів, типів організмів), так і в онтогенезі – у процесі індивідуального розвитку організму, тобто в сукупності перетворень, що відбуваються з організмом від народження і до завершення життя.

Психіка людини детермінована об’єктивними явищами і водночас є важливою детермінантою її поведінки і діяльності.

Рівні детермінації вирізняють залежно від того, під яким кутом зору розглядають людину: як організм, як індивід, або як особистість. Функціонування організму зумовлюють біопсихічні детермінанти (спадкові і здобуті), які спричинюють низку реакцій на зовнішні умови (наприклад, відчуття холоду, болю, спраги). На рівні індивіда актуалізуються соціопсихічні детермінанти, котрі спонукають до вступання у відносини з іншими та реалізацію на цій основі нормативної поведінки. На рівні особистості утворюється особливий підрівень соціопсихічної детермінації, що є причиною формування неповторних властивостей психіки людини і зумовлюють її здатність до пізнання суттєвих параметрів світу та свого «Я», створювати нове у навколишньому та в самій собі.

Принцип відображення розкриває природу психічних функцій як відображувальних. Відображення має сигнальний характер і втілюється у певних знаках. Найважливішим для людини знаком є слово. За допомогою слова вона позначає явища і предмети, особливості їхньої взаємодії та впливу на власні органи чуття.

За принципом єдності психіки і діяльності психіка виступає як внутрішній, ідеальний план (програма, модель) діяльності. Це дає людині можливість орієнтуватися в навколишньому середовищі, засвоювати і продукувати життєвий досвід. З іншого боку, зміст психічного визначається і спрямовується діяльністю, в ході якої виявляється міра адекватності психічних моделей, ступінь відповідності отриманих результатів запланованим цілям, з’ясовуються можливості людини, здійснюється цілеспрямоване перетворення навколишнього та самотворення особистості.

Згідно принципу розвитку психіка розуміється як продукт розвитку і результат діяльності. Розвиток – це процес кількісних і якісних змін, що відбувається в ході визрівання і формування психофізіологічних структур організму та в процесі присвоєння і перетворення людиною дійсності в діяльності.

Відповідно до системно-структурного принципу психіка є складною відкритою системою взаємопов’язаних елементів (пам’яті, мислення, уяви, емоцій, волі і т.п.). За допомогою психіки відбувається взаємодія людини з ширшими системами (біологічною і соціальною) та їхніми складовими.

Викладене дає змогу розуміти психічні явища як:


  • причинно зумовлені;

  • продукт відображення;

  • єдність внутрішнього плану та зовнішніх проявів діяльності і поведінки;

  • такі, що розвиваються;

  • системні, що мають складну структуру і водночас входять до складу значно ширших систем.

Дослідження психічних явищ здійснюють за допомогою розроблених наукою методів.

Метод наукового дослідження розуміють як спосіб досягнення дослідницької мети. Він охоплює сукупність прийомів теоретичного і практичного освоєння (пізнання) дійсності, котрі допомагають здобути нове знання.

Метод наукового психологічного дослідження – це спосіб пізнання психічних феноменів, встановлення об’єктивних закономірностей їхнього розвитку та функціонування.

Методи психології поділяють на 2 групи: пізнавальні (дослідницькі) і методи активного впливу на особистість.



У групі пізнавальних (дослідницьких) методів вирізняють такі підгрупи, як:

  1. Організаційні методи:

  • порівняльний метод – зіставлення груп досліджуваних явищ, що дає змогу виявити їхні спільні риси та відмінності;

  • лонгітюдний метод – багаторазові обстеження одних і тих самих явищ протягом тривалого часу, що уможливлюють виявлення особливостей їхнього розвитку;

  • комплексний метод – вивчення психічного явища представниками різних наук, що супроводжується застосуванням різних засобів дослідження і забезпечує всебічну характеристику об’єкта дослідження.

  1. Емпіричні методи:

  • спостереження і самоспостереження – метод збору інформації про об’єкт дослідження без втручання в хід подій, що здійснюється відповідно до попередньо розроблених плану та програми, супроводжується фіксацією фактів, завершується аналізом та інтерпретацією отриманих даних;

  • експеримент – метод, який передбачає створення дослідником (експериментатором) спеціальних умов для виникнення певних психічних явищ (процесів, станів тощо) у досліджуваних, зміну цих умов, випробування різних їх варіантів з метою вивчення впливу на психічні явища; означений метод може реалізуватися як: а) лабораторний експеримент – проводитися в лабораторних умовах з використанням спеціальної апаратури та у взаємодії з досліджуваним, який є поінформованим про участь в експерименті; природний експеримент – здійснюватися в звичайних умовах життєдіяльності, коли досліджуваний не підозрює про експериментування і поводить себе природно; б) констатувальний експеримент – супроводжується вивченням психічного явища у наявних умовах) та формувальний експеримент – визначається внесенням змін у зовнішні умови, які, в свою чергу, викликають зміни у досліджуваному явищі;

  • психодіагностичні методи:

бесіда та інтерв’ю – методи, які дають змогу отримати дані про досліджуване явище (переважно про зміст настроїв та ставлення людини до себе та до навколишнього світу) шляхом спілкування з досліджуваним за допомогою заздалегідь підготовленої системи запитань;

анкетування – метод збору фактів за допомогою письмових самозвітів досліджуваних, що формуються як відповіді на запитання: відкриті анкети передбачають вільний вибір опитуваним форми відповіді; у закритих анкетах пропонуються для вибору заздалегідь підготовлені варіанти відповіді; напіввідкриті анкети надають опитуваному можливість або обрати запропоновану відповідь, або надати власну;

тестування – метод діагностики, який визначається застосуванням стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень і дають змогу дослідити певні психофізіологічні та особистісні характеристики, виявити рівень сформованості знань, умінь та навичок досліджуваного;

соціометрія та референтометрія – методи, які використовують для дослідження кількісних показників міжособистісних (неформальних) відносин у групі, виявлення їхньої структури на основі вибору одним членом групи інших за ознакою симпатії – антипатії чи референтності (значущості);

  • біографічний метод – метод, який забезпечує вивчення досліджуваного явища на основі пошуку даних про особливості життя людини;

  • аналіз продуктів діяльності – метод, який дає змогу виявити певні психічні властивості людини на основі аналізу наслідків її діяльності: записів, малюнків, креслень, архівних матеріалів тощо.

  1. Методи обробки даних:

  • кількісні методи – методи, які уможливлюють кількісний аналіз досліджуваного явища, тобто його відображення у цифрах, графіках, схемах, таблицях, матрицях, діаграмах, гістограмах тощо;

  • якісні методи – реалізуються за допомогою таких пізнавальних операцій, як: аналіз – розчленування в думці об’єкта дослідження на елементи з метою їх всебічного вивчення; синтез – об’єднання в думці окремих елементів (сторін, ознак, властивостей, відношень) в єдине ціле; абстрагування – відволікання від другорядних властивостей та відношень об’єкта і водночас зосередження уваги на тих його властивостях, які є безпосереднім предметом дослідження; систематизація – розподіл об’єктів за класами на основі виокремлених головних ознак; порівняння – зіставлення різних об’єктів на основі визначених ознак; узагальнення – сходження до загальних ознак та властивостей певного класу об’єктів, перехід від менш загального до більш загального; моделювання – вивчення оригінального об’єкта шляхом створення та дослідження його копії (моделі), які замінює ті сторони та властивості оригіналу, що становлять інтерес для дослідження; ідеалізація – спосіб логічного моделювання уявних об’єктів (експеримент в уяві).

  1. Інтерпретаційні методи:

  • генетичний метод аналізу даних дослідження психічних явищ у процесі розвитку – дає змогу виявити етапи, стадії, суперечності розвитку цих явищ;

  • структурно-функціональний метод – уможливлює виокремлення елементів у структурі явища та з’ясування їхніх функції.

  • системний метод – спрямований на виявлення структурних компонентів психічного явища та взаємозв’язків між ними

Методи активного впливу на особистість використовуються з метою поліпшення її стану, подолання наслідків негативних впливів на психіку. До цих методів належать:

  • психологічна консультація – метод, який уможливлює надання необхідної людині психологічної допомоги через виявлення її психологічних можливостей щодо подолання труднощів та розв’язання життєвих проблем;

  • психологічна корекція – метод, який використовується з метою виправлення існуючих відхилень від норми у поведінці та діяльності людини та досягнення їхньої нормативної відповідності вимогам соціального і природного середовища;

  • психологічний тренінг – метод, котрий застосовується з метою розвитку певних здібностей людини (пізнавальних, комунікативних тощо);

  • психологічна терапія та реабілітація – система методів, спрямованих на покращення психічного здоров’я людини, нормалізації її психічного стану; використовується під час стресових станів та психогенічних (непатологічних) станах психіки1.

Наукове психологічне дослідження – складний процес, який реалізується на таких послідовних етапах, як:

    1. Підготовка до дослідження. На цьому етапі виокремлюється проблема, здійснюється ґрунтовне і всебічне вивчення її стану (наукових фактів, положень, висновків), визначається об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, формулюється гіпотеза дослідження (наукове передбачення його результатів у вигляді положень, які потребують перевірки).

    2. Збирання даних. Означений етап реалізується шляхом використання емпіричних методів (спостереження, бесіди, інтерв’ю, анкетування, тестування, експерименту);

    3. Обробка даних. Він забезпечує кількісний та якісний аналіз отриманих на попередньому етапі даних;

    4. Інтерпретація фактичних даних та формулювання висновків – на цьому етапі синтезується вся отримана інформація, проводиться її узагальнення, встановлюється відповідність отриманих результатів сформульованій гіпотезі;

    5. Оформлення результатів дослідження – здійснюється їх подання у текстовій формі та за допомогою схем, діаграм, ілюстрацій тощо.


1.4. Галузі психології
Психологія на сучасному етапі розвитку є розгалуженою наукою. В ній виокремлюють такі групи галузей, як теоретична, прикладна та практична психології.

Теоретична психологія об’єднує галузі, які реалізують теоретичну розробку різних аспектів феномена психіки.

До структури прикладної психології входять галузі, котрі спрямовані на дослідження можливостей практичного використання психологічних знань з метою оптимізації діяльності і поведінки людини.



Практична психологія включає галузі, спрямовані на теоретичне обґрунтування та практичну реалізацію допомоги людині у розв’язанні психологічних проблем.

У табл. 1.4.1 розміщено класифікацію галузей психології, що побудована відповідно до схарактеризованого поділу.


Класифікація галузей психології

Таблиця 1.4.1



Назва галузі психології

Основні проблеми дослідження в межах галузі психології

Теоретична психологія об’єднує галузі,

спрямовані на теоретичну розробку феномена психіки

Загальна психологія

Розробка фундаментальних теоретичних проблем, принципів, категорій, понять психології на основі систематизації здобутків різних її галузей

Історія психології

Історія психологічних досліджень

Експериментальна психологія

Розробка методів психологічного дослідження

Генетична психологія

Закономірності розвитку психіки в онтогенезі та у філогенезі

Соціальна психологія

Соціально-психологічні явища

Порівняльна психологія

Психіка тварин у порівнянні з психікою людини

Диференціальна психологія

Індивідуальні особливості психіки

Психофізіологія

Фізіологічні механізми, які зумовлюють функціонування психіки

Психологія особистості

Психічні властивості особистості як системи психічних якостей

Моделювання психіки

Дослідження психіки за допомогою математичних і кібернетичних моделей окремих психічних функцій та психіки в цілому

Прикладна психологія об’єднує галузі, які реалізують дослідження і практичне використання отриманих знань для оптимізації діяльності і поведінки людини

а) за видом діяльності і поведінки людини

Психологія праці

Психологічні закономірності трудової діяльності людини, наукової організації праці, формування умінь та навичок трудової діяльності, шляхи підвищення ефективності праці

Психологія творчості

Психологічні закономірності творчої діяльності та можливості розвитку творчої особистості

Психологія мистецтва

Психологічні особливості діяльності людини в сфері мистецтва

Нині за цією ознакою сформувалися різноманітні галузі прикладної психології (інженерна психологія, авіаційна психологія, космічна психологія, військова психологія, економічна психологія, психологія управління, психологія спорту та багато інших), кожна з яких вивчає психологічні особливості діяльності людини в конкретній сфері трудової діяльності, розробляє рекомендації щодо підвищення її ефективності, збереження функціонального стану працівників тощо.

б)за ознакою розвитку людини

Вікова психологія

Вікові особливості розвитку психіки

Педагогічна психологія (психологія навчання, психологія виховання, психологія роботи з аномальними та важковиховуваними дітьми)

Закономірності навчання і виховання особистості

Спеціальна психологія (психологія аномального розвитку):

  • Патопсихологія




  • Сурдопсихологія




  • Тифлопсихологія



Відхилення у процесі розвитку психіки, зумовлені патологією в діяльності мозку

Особливості психічного розвитку людей з вадами слуху
Особливості психічного розвитку дітей з вадами зору


в) за відношенням до нормальної або хворої психіки

Психологія здоров’я

Психологічні основи здорового способу життя

Медична психологія

Психологічні аспекти діяльності лікаря та хворого

г) за відношенням до права

Юридична психологія

Проблеми реалізації правової поведінки засобами психології

Практична психологія об’єднує галузі, спрямовані на теоретичне обґрунтування та практичну реалізацію допомоги людині у розв’язанні психологічних проблем

Практична психологія політичної діяльності, управління і масових комунікацій

Психологічна експертиза законів і державних програм, прогнозування наслідків управлінських рішень, організація управління персоналом, підвищення ефективності засобів масової комунікації

Практична юридична психологія

Психологічне забезпечення діяльності органів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, суду, прокуратури, пенітенціарної системи

Практична психологія економіки та бізнесу

Психологічні умови економічної діяльності та бізнесу

Практична психологія праці та профорієнтації

Психологічне забезпечення процесів надання інформації про професійну діяльність, консультацій, професійної адаптації, професіоналізації особистості

Практична психологія спорту

Психологічне забезпечення заходів щодо відбору, підготовки та підтримки спортсменів, спортивних команд, тренерів в умовах тренувань та спортивних змагань

Усі галузі психології є взаємопов’язаними між собою. Теоретична психологія створює базову теоретичну основу для прикладної та практичної психології. Останні збагачують психологічну теорію новими фактами для проведення теоретичних досліджень та подальшого розвитку теорії, що уможливлює глибше розуміння різноманітних психічних явищ.


1.5. Місце психології у системі наук
Психологія сформувалася як самостійна наука на початку ХІХ ст. Вона розвивається у взаємозв’язку з іншими галузями наукового знання.

Такий зв’язок є двостороннім: з одного боку, здобутки інших наук дають можливість краще зрозуміти психіку людини, з іншого – накопичені психологією дані використовуються для поглиблення розуміння предметів цих наук.

Методологічну основу психології складає філософія – наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення. Разом з тим філософія і психологія мають низку загальних проблем – це проблеми, які стосуються перебігу психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових), сутності феномена особистості та її формування, побудови відносин особистості з групою та суспільством в цілому тощо.

Відповідно до специфіки свого предмету психологія пов’язана з науками про людину та суспільство. Зв’язок, що ґрунтується на використанні психологією здобутків інших наук, охарактеризовано у таблиці 1.5.1.


Використання психологією здобутків у різних галузях наукового знання
Таблиця 1.5.1

Галузь наукового знання

Зміст значущого для психології здобутку

Фізіологія та антропологія


Дані про будову та функції нервової системи, їх роль у формуванні механізмів функціонування психіки

Медичні науки

Дані про функціонування людського організму, про патологію психічного розвитку людини

Соціологія та інші соціальні науки

Дані про вплив соціального середовища на людину та вплив людини на це середовище, про взаємозв’язки між людьми, що реалізуються в ньому

Педагогічні науки

Дані про виховання особистості у ході навчально-виховного процесу та під впливом суспільних інститутів, про самовиховання, самоосвіту та перевиховання особистості

Історичні науки

Дані про розвиток психіки людини на різних етапах становлення суспільства та людських відносин

Науки про трудову діяльність

Дані про особливості трудової діяльності та відпочинку

В свою чергу, отримані психологічною наукою результати сприяють кращому розумінню законів відображення, сутності людини, соціальних процесів і явищ, а також взаємозв’язку людини з навколишнім середовищем у ході розробки людинознавчих проблем іншими науками. Так, потреба у психологічних знаннях виникає зокрема під час дослідження:



  • педагогічними науками – проблем навчання та виховання особистості (у зв’язку з необхідністю взаємодіяти з внутрішнім світом особистості учня);

  • культурологічними науками – проблем засвоєння та відтворення людиною культурного досвіду;

  • медичними науками – проблем здоров’я (у зв’язку з психологічним походженням великої кількості хвороб);

  • технічними науками – проблем взаємодії людини та техніки;

  • економічними науками – проблем поведінки людини у системі економічних відносин.

Вивчаючи специфіку психічних явищ, психологія дає можливість глибше осягнути сутність тих процесів, які відбуваються внаслідок спілкування людини з мистецтвом, зрозуміти значення впливу на її психіку художніх творів, з’ясувати особливості мистецької діяльності та творчості, виявити можливості особистісного розвитку митця та мистецьких колективів.
Висновки
Психологія є складною наукою, яка вивчає психічну реальність – сукупність проявів психічного життя органічного світу. У контексті вивчення людини предметом психології є факти, закономірності, механізми її психічного життя як суб’єкта психіки та її закономірні зв’язки з соціокультурним і природним середовищем, що породжують психічні явища.

До основних психічних явищ належать психічні процеси, психічні властивості, психічні стани, психічні утворення, які уможливлюють типове для конкретної людини відображення дійсності, реалізацію на цій основі її зв’язків з навколишнім середовищем, вироблення ставлення до власних психічних явищ та до свого Я. Ці явища є динамічними і змінюються протягом всього життя.

Психологія є особливою наукою. Це зумовлено специфікою її предмету та її значущістю для людини в плані самопізнання, самоуправління психічними функціями, діями і поведінкою, досягнення взаєморозуміння з іншими людьми, пояснення та прогнозування їхньої поведінки і вчинків.

Методологічну основу психології складають загальнофілософські принципи, які застосовують для пізнання психічних явищ; внутрішньонаукові принципи, на яких ґрунтуються дослідження цих явищ та методики дослідження.

Теоретичну основу психології утворює система положень, зокрема положення про психіку як функцію головного мозку, про свідомість як вищий рівень розвитку психіки, про методологію психологічної науки, методи і методику вивчення психічних явищ.

У вивченні психічних явищ психологія спирається на принципи детермінізму, відображення, єдності психіки і діяльності, розвитку, системно-структурний принцип. Вони дають змогу розуміти психічні явища як такі, що мають відображувальну природу, є причинно зумовленими, складними за своєю структурою (утвореними системою взаємопов’язаних елементів), взаємодіють з навколишнім природним та соціокультурним середовищем і розвиваються в ході такої взаємодії за умови включення людини в діяльність.

Психологія володіє системою методів дослідження: пізнавальних методів (організаційних, емпіричних, інтерпретаційних, обробки даних) та методів активного впливу на особистість (психологічна консультація, корекція, тренінг, терапія та реабілітація), які дають змогу всебічно дослідити психічні явища і сприяти оптимальному психічному розвиткові людини.

Психологія є розгалуженою наукою. Її структуру утворюють теоретична, прикладна та практична галузеві групи. Теоретична психологія об’єднує галузі, які реалізують теоретичну розробку різних аспектів феномена психіки. Галузі прикладної психології спрямовані на дослідження можливостей практичного застосування психологічних знань. Практична психологія включає галузі, спрямовані на теоретичне обґрунтування та практичну реалізацію допомоги людині в розв’язанні психологічних проблем.



Зв’язок психології з системою наук полягає з одного боку, у використанні нею даних інших наук про людину, а з іншої сторони – у забезпеченні інших наук результатами, які сприяють кращому розумінню законів відображення, сутності людини, соціальних процесів і явищ.


Словник основних термінів
Детермінізм – філософське вчення про об’єктивний закономірний взаємозв’язок та причинну зумовленість всіх явищ дійсності.

Метод наукового дослідження – шлях дослідження; спосіб досягнення дослідницької мети; сукупність прийомів теоретичного і практичного засвоєння (пізнання) дійсності, за допомогою яких здобувається нове знання.

Метод наукового психологічного дослідження – спосіб пізнання психічних феноменів та встановлення об’єктивних закономірностей їх розвитку і функціонування.

Методологія – вчення про філософські позиції науки, логіку її дослідження, про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання.

Методологія загальна – загальний філософський підхід, який надає уявлення про найзагальніші закони розвитку об’єктивного світу, його своєрідність і складові компоненти, а також місце і роль в ньому тих явищ, які вивчає певна наука.

Методологія спеціальна – сукупність методологічних принципів, які застосовуються у конкретній галузі знання.

Методологія часткова (методика) – сукупність методів, способів, прийомів і методик дослідження конкретною наукою явищ, які складають предмет і об’єкт її аналізу.

Онтогенез – індивідуальний розвиток організму, сукупність перетворень, що відбуваються з організмом від народження і до завершення життя.

Принцип – основне вихідне положення науки.

Психіка – якість головного мозку, яка забезпечує людині і тварині можливість відображення впливів предметів і явищ дійсності.

Психологія – наука, яка вивчає психічну реальність, тобто сукупність проявів психічного життя органічного світу.

Психічні властивості – стійкі особливості людини, котрі забезпечують певний типовий для неї якісно-кількісний рівень поведінки і діяльності.

Психічні процеси – явища, котрі забезпечують первинні відображення і усвідомлення людиною впливів дійсності.

Психічні стани – форма реагування, яка відображає певний рівень працездатності і якості функціонування психіки людини і водночас її ставлення до власних психічних явищ у певній ситуації та в певний момент часу.

Психічні утворення – можливості щодо забезпечення своєї життєдіяльності, набуті людиною протягом життя завдяки змінам психічної діяльності.

Соціально-психологічні явища і процеси – феномени, які забезпечують взаємозв’язок психічного і соціального через спілкуванням між людьми та їх приналежність до певних соціальних спільнот.

Теорія – форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності функціонування предметів і явищ дійсності та існуючі зв’язки між ними.

Філогенез – процес історичного розвитку органічного світу: видів, родів, сімейств, порядків, класів, типів організмів.
Запитання для самоперевірки:
Що є предметом психології?

Які групи явищ вивчає психологічна наука?

Назвіть основні завдання психології.

Що таке психічне відображення?

Що утворює методологічну основу психології?

Що становить теоретичну основу психології?

Які основні принципи психології?

Які є методи дослідження психічних явищ?

Які є галузі сучасної психології?

Охарактеризуйте місце психології в системі наук.

Яке значення має психологія для сучасної людини і суспільства?
Література:
Айсмонтас Б.Б. Общая психология: Схемы / Б.Б. Айсмонтас. – М.: Владос-Пресс, 2004. – 287 с.

Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп. / М.Й. Варій. – К.: Центр учбової літ., 2007. – 968 с.

Варій М.Й. Основи психології і педагогіки: Навч. посіб. / М.Й. Варій, В.Л. Ортинський. – К.: Центр учбової літ., 2007. – 376 с.

Вітенко І.С. Основи психології. – 2-ге вид., перероб. і доп. / І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2008. – 256 с.

Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологію: Курс лекцій. Учеб. пособие / Ю.Б. Гиппенрейтер. – М.: ЧеРо, 2001. – 336 с.

Максименко С.Д. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-є вид., перероб. та доп. / С.Д. Максименко. – К.: Центр учбової літ., 2008. – 272 с.

Павелків Р.М. Загальна психологія: Підручник / Р.М. Павелків. – К.: Кондор, 2008. – 576 с.

Петровский А.В. История и теория психологии / А.В. Петровский, М.И. Ярошевский: В 2 т. Т. 1. – Ростов н/Дону: Феникс, 1996. – 415 с.

Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; За ред. Ю.Л. Трофімова. – 3-тє вид., стереотип. – К., 2001. – 560 с.

Цимбалюк І.М. Психологія: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. / І.М. Цимбалюк. – К.: ВД «Професіонал», 2006. – 576 с.



Каталог: authors
authors -> Товаришки оповідання І
authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
authors -> Від матки до альцгеймера
authors -> Інформації про ці події, яка міститься в доступних українських, радянських, польських, німецьких архівних документах. Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка