9 Заходи щодо зниження ризиків




Сторінка1/2
Дата конвертації07.06.2018
Розмір0,7 Mb.
  1   2

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

9.6. Заходи щодо зниження ризиків


Всебічний аналіз фінансового стану суб’єкта інвестиційної діяльності та очікуваних проектних ризиків являє собою обов’язкову умову прийняття рішень щодо кредитування проектів.

Залежно від виду проекту, його належності до того чи іншого типу розробляється система заходів протидії ризикам:

— розподіл ризику між учасниками проекту;

— заставні операції та гарантування;

— страхування (хеджування);

— лімітування;

— екаунтинг та ін.

Розподіл ризику між учасниками проекту —такий захистдає можливість засновникам проекту переносити частину своїх ризиків на інших учасників проекту (див. рис. 9.4).

Позички під заставу це позички, забезпечені з боку позичальника заставними активами. Застава — це один із найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у володіння кредитора, то тепер вони, як правило, залишаються у використанні позичальника, а кредитору відповідно до контракту переходять (поступаються) права володіння (цесія).

Банк прагне формувати власний позичковий портфель із забезпечених кредитів, тому він зобов’язаний вимогливо оцінювати якість застави. Головні критерії:



    • вік активів, їх моральне та фізичне зношення, темпи старіння застави;

    • простота оцінки вартості застави та можливість її перегляду (індексації) у період кредитування;

    • можливість розташування закладених активів на ринку;

    • рівень ліквідності як для фізичних, так і для фінансових активів;

    • підконтрольність — простота та легкість встановлення місцезнаходження та вступу у володіння;

    • рівень позичкової маржі для кожного виду застави (наприклад, для готівки така маржа становить 100 % + очікуваний відсоток інфляції, для висококваліфікованих цінних паперів — 60—70 %, для матеріальних запасів та обладнання — 50 %).


Рис. 9.4. Розподіл ризиків між учасниками проекту


У процесі кредитування під впливом інфляції рівень може коригуватися: для фінансових активів у бік збільшення, а для фізичних — у бік зменшення.

Гарантований кредит видається під письмове зобов’язання третьої сторони сплатити борг у випадку відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

— обмежена або необмежена, тобто гарантувати всю заборгованість або тільки її частину;

— забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою або без неї;

— фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними або корпоративними активами.

Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забезпечену гарантію, внаслідок чого мають перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов’язання являє собою позабалансовий фінансовий інструмент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансові операції гаранта.

Особливу відповідальність несе банк, який виступає в ролі гаранта, оскільки гарантії, які ним надаються, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або вкладників.

Найвагомішим заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування. Інвестиції, особливо довгострокові, зазнають різного роду ризиків, причому з багатьма невідомими небезпеками, які чекають на інвестора. Саме тому вкладення капіталу на тривалий строк завжди обґрунтовується оціночними розрахунками будь-яких ризиків і обов’язково страхується та перестраховується.

В Україні згідно із Законом «Про страхування» Кабінетом Міністрів розроблено «Положення про порядок здійснення діяльності страховими посередниками». Це Положення регулює порядок здійснення діяльності страховими посередниками (страховими агентами і страховими брокерами). Відповідно до цього Положення страховий посередник (крім громадян, що перебувають із страхувальником у трудових відносинах) виконує два види підприємницької діяльності — агентську та брокерську.

Агентська діяльність — це діяльність від імені та за дорученням одного або кількох страхувальників (страхових компаній) з рекламування, консультування, пропонування страхових послуг та проведення роботи, пов’язаної з укладанням та виконанням договорів із страховою компанією. Ця діяльність здійснюється на підставі договорів про надання страхових агентських послуг (агентська угода).

Брокерська діяльність — це професійна підприємницька діяльність на користь страхувальника (цедента), метою якої є визначення потреб останнього у страхових послугах і підготовка договорів страхування. Страховий брокер здійснює свою діяльність на підставі договору про надання страхових брокерських послуг (брокерська угода). Страховий брокер може укладати угоди на користь одного страхувальника в розмірі не більше ніж 35 % від загальної суми платежів за всіма угодами, що він здійснює впродовж року.

В останні роки страхування інвестицій дедалі більше стає не тільки засобом охорони вкладень від руйнівних стихійних лих, а й засобом захисту від несприятливих змін економічної кон’юнктури. За цих умов інвестор зобов’язаний відволікати частину власних коштів на укладення договорів страхування із самого початку інвестиційного процесу з метою захисту себе у майбутньому від ризику втрати більшої частини коштів або всього внеску.

Розмір страхового відшкодування встановлюється як різниця між страховою сумою та реальними результатами інвестиційної діяльності. Мета страхування полягає у захисті страхувальника (інвестора) від можливих збитків в інвестиційній діяльності або втрат інвестицій, саме тому угода страхування, як правило, укладається на строк, відповідний періоду окупності інвестованого капіталу. Особливості страхування інвестиційних проектів висувають додаткові вимоги при укладанні договорів:

— наявність у страхувальника договору (ліцензії чи патенту) на здійснення певного виду діяльності;

— обов’язковий додаток до заяви інвестора про страхування інформації, яка дозволяє судити про міру ризику інвестування в кожному конкретному випадку (умови інвестиційної діяльності, надійність її суб’єктів, очікувані доходи, видатки та ін.).

Інвестор повинен знати, що страхова компанія може самостійно встановлювати та переглядати перелік ризиків, що підлягають страхуванню.

Специфіка страхування інвестицій полягає у тому, що відшкодування завданих збитків здійснюється переважно після закінчення строку страхування з урахуванням реальних результатів інвестиційної діяльності, тому при визначенні строку дій угоди страхування необхідно враховувати наявний вітчизняний досвід, наукові та практичні рекомендації, важливі дані про окупність витрат за окремим інвестиційним проектом, як вітчизняним, так і зарубіжним.

Зазначення у договорі строку компенсації збитків при страхуванні інвестиційної діяльності дає можливість нагромаджувати страхові внески, формувати резерви майбутніх виплат. Страхова компенсація може бути виплачена і до закінчення строку дії договору страхування, якщо внаслідок будь-якої події (наприклад стихійного лиха) стає наявним неминучий крах інвестиційного проекту.

Розмір страхової суми як верхня межа відповідальності згідно з договором встановлюється на підставі заяви інвестора (страхувальника) за двома можливими варіантами при згоді страхової компанії. Один із варіантів установлює страхову суму у межах вкладень страхувальника в інвестиційний проект, інший — у страхову суму включає як видатки інвестора, так і очікуваний прибуток. Від методу визначення страхової суми залежить сутність страхування. У першому випадку відшкодуванню підлягають витрати страхувальника, тобто безпосередньо інвестиції. У другому випадку поряд з видатками відшкодовується прибуток, тобто має місце так зване страхування інвестиційного доходу.

При визначенні строку страхового договору страхувальник (інвестор) прагне скоротити термін страхування, оскільки він зацікавлений у прискоренні інвестиційної діяльності. Між тим, скорочення строку дії договору підвищує ризик невиправданих втрат для страхової компанії. Збільшення строку страхового договору підвищує реальність окупності проекту, знижує ймовірність збитків, що підлягають страховому відшкодуванню (за інших рівних умов).

Сукупність заходів із страхування ризиків, зміни ціни товару, що реалізується, курсів валют і відсотків називається хеджуванням. Сутність хеджування полягає в регулярному продажу валюти на строк чи в обмін відсотків за валютами, в яких здійснюються інвестиції; продажу продукції проекту на товарній біржі з майбутньою поставкою за фіксованою ціною. При хеджуванні використовуються загальновідомі фінансові інструменти: опціони, ф’ючерси, валютні та відсоткові свопи, кепси та коларси. У зв’язку з тим, що в Україні механізмів обігу таких фінансових інструментів майже не існує, то їх у вітчизняній практиці інвестиційного кредитування не використовують.

Існує ще один засіб зниження ризиків — лімітування об’єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продажів тощо. Інвестор, як правило, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвестицій, перешкоджаючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування здійснюється поступово — траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. Банки, у свою чергу, з метою зниження ступеня ризику лімітують розміри позичок, застосовують овердрафт, кредитні лінії, відновлювальні кредити, кредитують клієнтів у режимі «стенд-бай» тощо.



Для отримання додаткової інформації про об’єкт інвестування за кордоном використовують послуги екаунтингових компаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою, аналізом і формуванням різних видів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів з бізнесу, перспективи розвитку конкурентів тощо. Звичайно ці відомості надаються у вигляді бізнес-довідок. Великі екаунтингові фірми розробляють типові довідки бізнес-інформації та за бажанням замовника дають більш детальну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу. Екаунтинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зниження ступеня інвестиційного ризику.

Визначення поняття ризику
Відомо, що з будь-якою господарською діяльністю пов`язаний певний шкідливий вплив, результатом якого можуть бути зміни адаптаційно-компенсаторних можливостей організму чи смерть для людини, виникнення несприятливих наслідків для навколишнього середовища та виробничо-побутової сфери.
Нині існує значна невизначеність щодо поняття терміну "ризик". Так, відсутня не тільки загальновизнана система термінів в області теорії ризику, але ще й досі не усвідомлена необхідність потреби такої термінології. Широко вживається набір спеціалізованих термінів, з яких два використовуються значно частіше решти - "загроза" (hazard) і "ризик" (risk) [16]. Різні автори, на жаль, розглядають ці терміни як синоніми або надають їм певного взаємонеузгодженого змісту. Таке ставлення до цих термінів зберігається і в засобах масової інформації, зокрема у пресі.
Ці терміни мають важливе значення в теорії ризику, оскільки вони віддзеркалюють взаємовідносини та протиріччя між суспільством, довкіллям і новітніми технологіями. Суспільство, навколишнє середовище і техніка разом або кожна з них окремо можуть бути джерелом загрози природного, соціального чи природно-соціального генезису. У табл. 3.1 і 3.2 наведені деякі найвживаніші визначення цих термінів, що відображають різні підходи до даної проблеми.
З методологічної точки зору важливим і спільним для всіх цих визначень є уявлення про "загрозу" як об`єктивну реальність, що існує як у відносинах між суспільством і технікою, так і у відносинах з довкіллям - природним середовищем існування людини.
Оцінка ризику
Для оцінки ризику насамперед необхідно конкретизувати саме поняття "ризик". Під оцінкою ризику ми розуміємо комплекс дій, спрямованих не лише на оцінку, а й аналіз та ідентифікацію механізмів виникнення явищ, які виявляють сильний вплив на спосіб життя та стан здоров'я людини, з метою запобігання відхиленням, загрозам, шкоді, втратам тощо або протидії їх виникненню. Формальний опис ризику, як уже зазначалося, спирається на теоретико-ймовірний підхід
В оцінці ризику можна виділити чотири основних напрямки. Перший - інженерний. Як правило, цей підхід є розрахунком ймовірностей аварій. Основні зусилля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов'язані з ними викиди токсичних сполук у навколишнє середовище
Другий - модельний. Розробляються математичні моделі процесів, які призводять до небажаних наслідків для людини та навколишнього середовища при використанні шкідливих хімічних сполук.
Третій - експертний. При використанні перших двох підходів для оцінки ризику часто зустрічаються випадки, коли недостатньо статистичних даних або не зовсім зрозумілі деякі принципові залежності. Тоді єдине джерело даних - експерти. Перед ними ставиться завдання ймовірнісної оцінки тих чи інших подій, пов'язаних із аналізом ризику.
Четвертий - соціологічний. За допомогою цього методу визначають сприйняття населенням і його окремими групами того чи іншого ризику. Широко відомі дослідження, в яких визначалась оцінка ризику для різних видів діяльності, що давалася людьми під час соціологічного опитування. Були виявлені цікаві явища. Наприклад, люди віддають перевагу добровільному ризику (наприклад, альпінізм, куріння) перед примусовим. Охочіше йдуть на ризик, якщо вони можуть на нього впливати.
На думку багатьох дослідників, важливу роль у сучасній оцінці індивідуального сприйняття ризику відіграють географічні та соціальні фактори, культурні традиції і психологія конкретних груп населення. Врахування географічного фактору спочатку передбачало реакцію людини на природні небезпеки, стихійні лиха, характерні для даного регіону. Нині рамки таких спостережень розширились і враховують наслідки розвитку техніки та технологій.
Дослідження показали, що індивідуальне сприйняття ризику тісно пов'язане із соціальним статусом і культурними традиціями населення. За спостереженнями соціологів, при існуванні загрози люди виробляють для себе певну стратегію поведінки, яка зменшує в них почуття невизначеності та страху. Тому при розбіжності існуючих оцінок ризику його образ навіть при наявності доказів існування з великими труднощами зникає із свідомості людей. Коли у людей ще не склалася думка, спостерігається протилежна ситуація - вони терпляче ставляться до формулювання проблеми. Спостереження показують, що інформація про ризик, подана в різних формах (наприклад, дані про смертність або, навпаки, виживання), здатна змінити індивідуальне сприйняття ризику та вчинки людей.
Розглядаючи всі чотири підходи до оцінки ризику, слід зауважити, що вони мають різні галузі застосування та не позбавлені недоліків.
Оцінка ризику, тобто прогнозування технологічних і екологічних катастроф у регіонах, - ключова ланка визначення рівня екологічної безпеки. Попередня робота в цьому напрямку має ряд переваг порівняно з іншими методами оцінки безпеки держави. По-перше, цілком реально отримати кількісну оцінку очікуваного збитку; по-друге, є можливість порівняти та врахувати ризик від усіх можливих факторів, а також дати комплексну оцінку ризику.
Сучасні економічні умови функціонування підприємств хлібопекарської галузі характеризуються високим ступенем невизначеності майбутніх результатів діяльності, необхідністю вибору оптимальних напрямів розвитку із сукупності альтернативних варіантів, що обумовлює необхідність визначення ризикованості ведення господарської діяльності.
Для забезпечення комплексної оцінки господарських ризиків та визначення оптимальної системи управління ними, необхідно: визначити основні чинники ризикованості діяльності суб’єктів господарювання; провести аналіз господарських ризиків, що супроводжують діяльність підприємств хлібопекарської галузі й оцінити їх вплив на результати роботи останніх; встановити основні напрями та методи регулювання ступеня господарських ризиків.
В економічній теорії існує багато методик оцінки ризикованості діяльності суб’єктів господарювання: статистичний, експертний, аналітичний методи, метод аналогів, метод доцільності витрат тощо. Але відсутність повної та достовірної інформації про наявний стан і можливі тенденції розвитку, її низька доступність для зовнішніх користувачів на більшості підприємств, значно звужує можливість застосування окремих запропонованих науковцями методів.
Аналіз переваг і недоліків існуючих методик кількісної оцінки ризику дозволив авторам обґрунтувати використання оптимальної методики, яка ґрунтується на факторній оцінці ризику в умовах нечіткого впливу окремих чинників. Використання цієї методики дозволить, при врахуванні галузевих особливостей, знайти кількісне вираження ризику для конкретного підприємства при обранні цільового ринку, на кожній стадії життєвого циклу товару та з'ясувати загальну величину господарських ризиків підприємства.
Аналіз методів кількісної оцінки господарських ризиків обумовив необхідність використання методу експертних оцінок для виявлення господарських ризиків, що мають місце на підприємствах та визначення рівня ризикованості їх діяльності. Експертам було представлено перелік ризиків, які можуть мати місце на підприємстві, та групи чинників ризиків і запропоновано оцінити експертним шляхом імовірність появи кожного чинника ризику в процесі здійснення підприємством господарської діяльності; імовірність появи ризикової ситуації (певного виду ризику); ступінь негативного впливу елементарного ризику на діяльність підприємства через імовірнісну оцінку рівня втрат від реалізації несприятливої події.
При всьому різноманітті факторів ризику їх можна розділити на такі групи та оцінити ймовірність виникнення (табл. 1).

Таблиця 1. Основні чинники елементарних ризиків



Чинники ризику (Fi)

Ймовірність виникнення Р(Fi)

Чинники ризику, які пов’язані з інформацією

0,57

Чинники ризику, які пов’язані з товаром

0,61

Чинники ризику, які пов’язані з споживачами

0,63

Чинники ризику, які пов’язані з персоналом

0,54

Чинники ризику, які пов’язані з виробництвом

0,65

Чинники ризику, які пов’язані з зовнішнім середовищем

0,61

Ймовірність виникнення негативних наслідків від дії чинників ризику та узагальнений рівень втрат при здійсненні господарської діяльності підприємством наведено у табл. 2
Таблиця 2. Можливі негативні наслідки від дії чинників ризику

Групи господарських ризиків

Можливі наслідки

Ймовірність виникнення

Імовірнісна оцінка рівня втрат

1

2

3

4

Організаційні ризики

Неадекватна маркетингова стратегія

0,59

0,5

Організаційні ризики

необ’єктивність прийнятих рішень

0,50

0,4







Продовження табл.2

1

2

3

4

Маркетингові ризики

Збільшення цін на готову продукцію в наслідок зростання цін на сировину

0,60

0,5

Необґрунтоване збільшення цін на готову продукцію

0,50

0,6

Незадоволений попит

0,53

0,4

Негативний попит

0,56

0,6

Втрата потенційних споживачів

0,47

0,8

Формування надмірного попиту

0,50

0,5

Невідповідність товару основним конкурентним характеристикам

0,59

0,6

Невідповідність прогнозної та реальної структури споживчого ринку

0,44

0,3

Втрата ринкових позицій

0,56

0,7

Невідповідність характеристик товару потребам споживачів

0,59

0,6

Порушення сприятливих термінів виходу на ринок

0,63

0,6

Виробничі ризики

Невідповідність термінів випуску обсягу виробництва запланованим

0,66

0,6

Зниження (недостатня) кількості випуску продукції

0,63

0,6

Зниження обсягів реалізації

0,50

0,7

Перевищення ліміту готової продукції на складі

0,41

0,4

Розробка нетехнологічного виробу

0,44

0,6

Погіршення якості продукції

0,66

0,7

Збільшення кількості виробничого та експедиційного браку

0,56

0,6

Збільшення витрат на виробництво

0,38

0,6

Збільшення витрат на маркетинг

0,38

0,4

Додаткові витрати на розробку товару та уточнюючі дослідження

0,38

0,4

Фінансові ризики

Неотримання очікуваного прибутку

0,69

0,8

Банкрутство підприємства

0,34

1,0

Узагальнена експертна оцінка ймовірності виникнення та ступінь впливу господарських ризиків, які виникають на мікрорівні, наведена в табл. 3.
Таблиця 3. Оцінка впливу господарських ризиків

Групи
господарських ризиків

Узагальнена ймовірність виникнення

Імовірнісна
оцінка рівня втрат

Організаційні ризики

0,55

0,44

Маркетингові ризики

0,56

0,57

Виробничі ризики

0,52

0,56

Фінансові ризики

0,51

0,91

Узагальнена оцінка

0,54

0,62

Результати експертної оцінки господарських ризиків, які супроводжують діяльність підприємств хлібопекарської галузі на мікрорівні, свідчать, що найбільшу імовірність виникнення та високий ступінь впливу на господарську діяльність підприємств мають наступні ризикові ситуації: неотримання очікуваного прибутку та банкрутство підприємства (група фінансових ризиків); невідповідність термінів випуску продукції запланованим, погіршення якості продукції, збільшення кількості браку (група виробничих ризиків); порушення сприятливих термінів виходу на ринок, невідповідність товару потребам споживачів та основним конкурентним перевагам, збільшення цін на продукції (група маркетингових ризиків).
Узагальнена оцінка ймовірності виникнення усіх груп господарських ризиків мікрорівня приблизно однакова (на рівні 0,5), але фінансові ризики є, за оцінкою експертів, найбільш імовірними та мають найбільший негативний вплив на діяльність хлібопекарських підприємств.

ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ


ХАРКІВСЬИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЭКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
                                                                                    Кафедра экономіки підприємства та менеджменту
ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУЧНО-ДОСЛІДНЕ
ЗАВДАННЯ
З КУРСУ: «Инвестування»
НА ТЕМУ: «Суть і зміст ризик-менеджменту»
Перевірила:                                                               Виконала:                                                                              
Ипполітова І. Я.                                                        студентка факультету
                                                                             Економіки і права, 
                                                                             спец. 107, III курса,
                                                            4 групи 
                                                                     Саєнко Ірина
                                                                         Володимирівна                                                                               
                                                    Харків, 2006

ЗМІСТ
ВСТУП                                                                                          3


1. Суть і зміст ризик-менеджменту                                                        4
2. Організація ризик-менеджменту                                                        7
3. Основні правила ризик-менеджменту                                      8
4. Стратегія ризик-менеджменту                                                           8
5. Прийоми ризик-менеджменту                                                            10
ВИСНОВОК                                                                                  13

ВСТУП
Отримання прибутку завжди ставиться в залежність від ризику. Ризик і прибуток являють собою дві взаємопов’язані і взаємообумовлені фінансові категорії.


Під ризиком розуміють можливу небезпеку втрат, яка витікає з специфіки тих або інших явищ природи і видів діяльності людини.
Ризик – це імовірність несприятливого результату. Різні інвестиційні проекти мають різну міру ризику, високоприбутковий варіант вкладення капіталу може виявитися настільки ризикованим, що, як говорять, ”гра не стоїть свічок”.
Ризик – це економічна категорія. Як економічна категорія, він являє собою подію, яка може статися, або не статися. У разі здійснення такої події можливі три економічні результати: негативний (програш, збиток); нульовий; позитивний (виграш, вигода, прибуток).
Звичайно, ризику можна уникнути або просто відхилитися від заходу, пов’язаного з ризиком. Однак для підприємця уникнення ризику часто означає відмову від можливого прибутку.
Ризиком можна управляти, або використати різні заходи, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання певної ризикової події і вживати заходи до зниження міри ризику.
У своєму рефераті я розгляну суть ризик менеджменту, його організацію, основні правила, стратегію та прийоми.

1. СУТЬ І ЗМІСТ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ


Ризик — це фінансова категорія. Тому на міру і величину ризи­ку можна впливати через фінансовий механізм. Такий вплив здійс­нюється за допомогою прийомів фінансового менеджменту і особ­ливої стратегії. У сукупності стратегія і прийоми утворюють своє­рідний механізм управління ризиком, або ризик-менеджмент.
В основі ризик-менеджменту лежать цілеспрямований пошук і організація роботи по зниженню міри ризику, мистецтво отримання і збільшення доходу (виграшу, прибутку) в невизначеній господар­ській ситуації.
Кінцева мета ризик-менеджменту відповідає цільовій функції підприємництва. Вона полягає в отриманні найбільшого прибутку при прийнятному для підприємця співвідношенні прибутку і ризику. Ризик-менеджмент являє собою систему управління ризиком і економічними відносинами, які виникають у процесі цього управління.
Ризик-менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління. Під стратегією управління розуміються напрям і спосіб вико­ристання коштів для досягнення поставленої мети. Цьому способу відповідає певний набір правил і обмежень для прийняття рішення. Стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на варіантах рішення, які не суперечать прийнятій стратегії. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрям і засіб її досягнення припиняє своє існу­вання, Нові цілі ставлять задачу розробки нової стратегії.
Тактика — це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики управління є вибір оптимального рішення І найбільш прийнятних в даній госпо­дарській ситуації методів і прийомів управління.
Ризик-менеджмент як система управління складається з двох підсистем: керованої підсистеми (об'єкта управління) і керуючої підсистеми (суб'єкта управління).
Об'єктом управління в ризику-менеджменті є ризик, ризикові вкладення капіталу і економічні відносини між господарюючими суб'єктами в процесі реалізації ризику, До цих економічних відно­син відносяться відносини між страхувальником і страховщиком, позичальником і кредитором, між підприємцями (партнерами, кон­курентами) і т.ін.
Суб'єкт управління в ризик-менеджменті — це спеціальна група людей (фінансовий менеджер, фахівець з страхування і інші), яка за допомогою різних прийомів і способів управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта управління. Інформаційне забезпечення функціонування ризик-менедж­менту складається з різного роду і виду інформації: статистичної, економічної, комерційної, фінансової і т.ін.
Ризик-менеджмент виконує певні функції. Розрізняють два типи функцій ризик-менеджменту:
1) функції об'єкта управління;
2) функції суб'єкта управління.
До функцій об'єкта управління в ризик-менеджменті відноситься організація розв'язання ризику, ризикових вкладень капіталу, робо­ти по зниженню величини ризику, процесу страхування ризиків, економічних відносин і зв'язків між суб'єктами господарського процесу.
До функцій суб'єкта управління в ризик-менеджменті відно­сяться прогнозування, організація, регулювання, координація, сти­мулювання, контроль.
Прогнозування в ризик-менеджменті являє собою розробку на перспективу змін фінансового становища об'єкта загалом і його різних частин.
Організація в ризик-менеджменті являє собою об'єднання людей, які спільно реалізовують програму ризикового вкладення капіталу на основі певних правил і процедур.
Регулювання в ризик-менеджменті являє собою вплив на об'єкт управління, за допомогою якого досягається стан стійкості цього об'єкта в разі виникнення відхилення від заданих параметрів.
Координація в ризику-менеджменті являє собою узгодженість роботи всіх ланок системи управління ризиком, апарату управління і фахівців.
Стимулювання в ризик-менеджменті являє собою спонукання фінансових менеджерів і інших фахівців до зацікавленості в резуль­татах своєї праці.
Контроль в ризик-менеджменті являє собою перевірку органі­зації роботи по зниженню міри ризику. Контроль передбачає аналіз результатів заходів щодо зниження міри ризику.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ РИЗИК МЕНЕДЖМЕНТУ


Організація ризик-менеджменту являє собою систему заходів,, спрямованих на раціональне поєднання всіх його елементів в єдиній технології процесу управління ризиком.
Першим етапом організації ризик-менеджменту є визначення мети ризику і мети ризикових вкладень капіталу. Мета ризику — це результат, який необхідно отримати, їм може бути виграш, прибу­ток і т.п. Ціллю ризикових вкладень капіталу є отримання макси­мального прибутку.
Другим етапом в організації ризик-менеджменту.є отримання інформації про навколишнє оточення, яка необхідна для прийняття рішення на користь тієї або іншої дії. На основі аналізу такої інфор­мації і з урахуванням цілей ризику можна правильно визначити імовірність настання події, в тому числі страхової події, виявити міру ризику і оцінити його вартість.
На третьому етапі організації ризик-менеджменту на основі інформації про навколишнє середовище, імовірністі, міри і вели­чини ризику розробляються різні варіанти ризикового вкладення капіталу і проводиться оцінка їх оптимальності шляхом зіставлення очікуваного прибутку і величини ризику.
На четвертому етапі вибирають стратегію і прийоми управління ризиком, а також способи зниження міри ризику.
П'ятим етапом організації ризик-менеджменту є розробка про^. грами дій по зниженню ступеня ризику.
Шостим етапом є організація виконання цієї програми. .
Сьомим етапом є контроль виконання даної програми.
На восьмому етапі проводять аналіз і оцінку результатів обра­ного ризикового рішення.

3. ОСНОВНІ ПРАВИЛА РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ


1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити влас­ний капітал.
2. Треба думати про наслідки ризику.
3. Не можна ризикувати багато чим ради малого.
4. Позитивне  рішення  приймається  лише  при   відсутності сумніву.
5. При наявності сумнівів приймаються негативні рішення.
6. Не можна думати,  що завжди існує тільки одне рішення можливо, є і інші.
Реалізація першого правила означає, що раніше, ніж ухвалити рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий менеджер повинен:
1) визначити максимально можливий обсяг збитку по даному ризику;                                                     
2) зіставити його з обсягом капіталу, що вкладається;
3) зіставити його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити,  чи не приведе втрата1 цього'Капіталу'до банкрутства даного інвестора.
4. СТРАТЕГІЯ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ
Стратегія ризик-менеджменту — це мистецтво управління ризи­ком в невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозу­ванні ризику і прийомів його зниження. Стратегія ризик-менедж­менту включає правила, на основі яких приймаються ризикове рішення і способи вибору варіанта рішення.
Правила — це основоположні принципи дії. У стратегії ризику-менеджменту застосовуються наступні правила:
1) максимум виграшу;
2) оптимальна імовірність результату;
3) оптимальна коливаність результату;
4) оптимальне поєднання виграшу і величини ризику.
Суть правила максимума виграшу полягає в тому, що з мож­ливих варіантів ризиковмх вкладень вибирається варіант, який дає найбільшу ефективність результату (виграш, прибуток) при міні­мальному або прийнятному для інвестора ризику.
Суть правила оптимальної імовірності результату полягає в тому, що з можливих рішень вибирається те, при якому імовірність результату є прийнятною для інвестора або задовольняє фінан­сового менеджера. На практиці застосування правила оптимальної імовірності результату звичайно поєднується з правилом оптимальної колива-ності результату.
Як уже вказувалося, коливаність показників виражається їх дис­персією, середнім квадратичним відхиленням і коефіцієнтом варіа­ції. Суть правила оптимальної коливаності результату полягає в тому, що з можливих рішень вибирається те, при якому імовірності виграшу і програшу для одного і того ж ризикового вкладення капіталу мають невеликий розрив, або найменшу величину диспер­сії, середнього квадратичного відхилення, варіації.
Суть правила оптимального поєднання виграшу і величини ризику полягає в тому, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу І ризику (програшу, збитку) і ухвалює рішення вкласти капітал в той захід, який дозволяє отримати очікуваний виграш і уникнути великого ризику.

5. ПРИЙОМИ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ


Прийоми ризик-менеджменту являють собою прийоми управ­ління ризиком. Вони складаються із засобів розв'язання ризиків і прийомів зниження міри ризику. Засобами розв'язання ризиків є: уникнення їх, утримання, передача.
Уникнення ризику означає просте ухилення від заходу, пов'я­заного з ризиком. Однак уникнення ризику для інвестора часто означає відмову від прибутку.
Утримання ризику — це залишення ризику за інвестором або на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, зазделегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу.
Передача ризику означає, що інвестор передає відповідаль­ність за ризик комусь іншому, наприклад, страховій компанії.
Зниження міри ризику — це скорочення імовірності і об'єму втрат. Для зниження міри ризику застосовуються різні прийоми, най­більш поширеними з яких є диверсифікація, придбання додаткової інформації про вибір і результати, лімітування, самострахування, страхування, хеджування, придбання контролю над діяльністю в пов'язаних областях.
Диверсифікація є процесом розподілу капіталу між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою, найбільш обгрунтованим і відносно менше витратоємним способом зниження міри фінансового ризику.
Диверсифікація — це розсіювання інвестиційного ризику. Однак вона не може звести інвестиційний ризик до нуля. Це пов'язано з тим, що на підприємництво впливають зовнішні чин­ники, які не пов'язані з вибором конкретних об'єктів вкладення капіталу, отже, на них не впливає диверсифікація.
До зовнішніх чинників відносяться процеси, що відбуваються в економіці країни загалом, військові дії, зміна відсоткових ставок по депозитах, кредитах в комерційних банках і т.ін. Ризик, зумов­лений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації.
Таким чином, ризик складається з двох частин: диверсифіци-руємого і недиверсифіцируємого ризику. Диверсифіцируємий ризик, званий ще несистематичним, може бути усунений шляхом його розсіювання, або диверсифікацією. Недиверсифіцируємий ризик, зва­ний ще систематичним, не може бути зменшений диверсифікацією.
Інформація грає важливу роль в ризик-менеджменті. Фінан­совому менеджеру часто доводиться ухвалювати ризикові рішення, коли результати вкладення капіталу не визначені і засновані на обмеженій інформації. Якби у нього була більш повна інформація, то він міг би зробити більш точний прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром, причому дуже цінним, інвестор готов заплатити за повну інформацію.
Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь вкладення капіталу, коли є повна інформація, і очікуваною вартістю, коли інформація неповна.
Лімітування — це встановлення ліміту, або граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.ін. Лімітування є важливим прийомом зниження міри ризику, воно застосовується банками при видачі позик, при укладанні договорів і т.ін. Хозяйнуючими суб'єктами воно застосовується при продажу товарів в кредит, наданні позик і т.ін.
Самострахування являє собою децентралізовану форму ство­рення натуральних і страхових (резервних) фондів безпосередньо в господарюючому суб'єктові. Ці фонди в залежності від мети призна­чення можуть створюватися в натуральній або грошовій формах.
Найбільш важливим і найпоширенішим прийомом зниження міри ризику є страхування ризику. Суть страхування виражається в тому, що інвестор хотів відмовитися від частини своїх прибутків, щоб уникнути ризику, або він готовий заплатити за зниження міри ризику до нуля.
Хеджування — це страхування ризиків від несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційними операціями, що передбачають постачання (продаж) товарів в майбутніх періодах.
Контракт, який служить для страховки від ризиків зміни курсів (цін), носить назву "хеджа". Господарюючий суб'єкт, що здійснює хеджування, називається "хеджером". Існують дві операції хеджування — хєджування на підвищення і хеджування на пониження.
Хеджування на підвищення, або хеджування купівлею, являє собою біржову операцію з купівлі термінових контрактів або опціонів. Хедж на підвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дозволяє встановити купівельну ціну набагато раніше, ніж був придбаний реальний товар.
Хеджування на пониження, або хеджування продажем — біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, що здійснює хеджування на пониження, має намір здійснити в май­бутньому продаж товару, і тому, продаючи на біржі терміновий контракт або опціон, він страхує себе від можливого зниження цін в майбутньому.

ВИСНОВОК


Ризик — це фінансова категорія. Тому на міру і величину ризи­ку можна впливати через фінансовий механізм. Такий вплив здійс­нюється за допомогою прийомів фінансового менеджменту і особ­ливої стратегії. У сукупності стратегія і прийоми утворюють своє­рідний механізм управління ризиком, або ризик-менеджмент.
Об'єктом управління в ризику-менеджменті є ризик, ризикові вкладення капіталу і економічні відносини між господарюючими суб'єктами в процесі реалізації ризику, До цих економічних відно­син відносяться відносини між страхувальником і страховщиком, позичальником і кредитором, між підприємцями (партнерами, кон­курентами) і т.ін.
Суб'єкт управління в ризик-менеджменті — це спеціальна група людей (фінансовий менеджер, фахівець з страхування і інші), яка за допомогою різних прийомів і способів управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта управління. Інформаційне забезпечення функціонування ризик-менедж­менту складається з різного роду і виду інформації: статистичної, економічної, комерційної, фінансової і т.ін.

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ


1.     Герасимчук Н.С. и др. Инвестиционная сфера эко­номики.— К.: Наук, думка, 1992.— 72 с.
2.     Гриньова В. М, Коюда В. О. Тлумачний словник економічних термінів: Навчальний пособник. — X.: Гриф, 2001. — 184 с.
3.     Данілов   О. Д.,   Івашина   Г. М.,   Чумаченко  О.Г.   Інвестування: Навчальний пособник. — К.: «Видавничий дім «Комп'ютерпрес», 2001.-364с.
4.     Идрисов А. Б., Картышев С. С., Постников А. В. Стратегическое планирование и анализ эффективности инвестиций. — М.: ИИ.Д «Филинъ», 1997.-272с.
5.     Ковалев В. В. Методы оценки инвестиционных проектов. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 144 с.
6.     Крылов Э. И., Журавкова И. В. Анализ эффективности инвести­ционной и инновационной деятельности предприятия: Учебное пособие. — М.: Финансы и статистика, 2001. —384с.
7.     Мелкумов   Я. С.   Экономическая   оценка   эффективности   ин­вестиций   и   финансирование   инвестиционных   проектов.   — М.: ИКЦ «ДИС», 1997. - 160 с.
8.     Пересада Л. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: ООО «Издательство Либра», 1996,— ЗАЛ с.
9.     Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Э. Г. Ана­лиз и разработка инвестиционных проектов. Учебное пособие.- К.: В; Эльга, 1999.- 304 с. 350
10.                       Смирнов Л. Л. Организация финансирования инве­стиционных проектов. - ..Г.: АО «Консалтбанкир», 1993.- 84 с.
11.                       Четыркин Э. М. Методы финансовых и коммер­ческих расчетов. Г.: Дело, 1992. - 76 с.

Задача 1(вариант 26)


Провести оценку эффективности двух инвестиционных проектов А и Б, которые характеризуются определенными потоками платежей по годам, тыс, грн.

Проект

Годы

I

2

3

4

5

6

7

А

-100

150

50

150

200

200

-

Б

-200

-50

50

100

100

200

200

Учетная ставка процента равна 26%.
Определить чистый приведенный доход, срок окупаемости, рентабельность, сделать сравнительный анализ и выводы.
Ход решения
NPV=-К+ П/(1+e)1+…+ П /(1+e)n
ПО=К/ДП
ИД=Д/ПК
NPVA = -100/(1+0.29)1 + 150/(1+0.29)2 + 50/(1+0.29)3 + 150/(1+0.29)4 + +200/(1+0.29)5 + 200/(1+0.29)6 = -79.4 + 94.3 + 25 + 59.5 + 62.9 + 50 = =212.3 (тыс. грн.)
ПОА = 79,4/(291,7/5) = 79,4/58,34 = 1,4 (года)
Ид = 291,7/79,4 = 3,7
NPVБ = -200/(1+0,29)1 + -50/(1+0,29)2 + 50/(1+0,29)3 + 100/(1+0,29)4 + +100/(1+0,29)5 + 200/,(1+0,29)6 + 200/(1+0,29)7 = -158,7 + 31,4 + 25 + 39,7 + 31,4 + 50 + 40 = -4 (тыс. грн.)
ПОБ = 190,1/(186,1/5) = 190,1/37,22 = 5 (лет)
ИДБ =186,1/190,1 = 0,9
Вывод: рассчитав чистый приведенный доход, срок окупаемости, индекс доходности по проектам, можно сказать о том, что проект А выгоднее, чем проект Б. Потому что чистый приведенный доход по проекту А 216,3 тыс. грн. больше, чем по проекту Б, срок окупаемости меньше, чем по проекту Б, а также индекс доходности по проекту А выше.
Задача 2
Необходимо инвестировать временно свободные денежные средства сроком на 2 года с тем, чтобы в конце получить сумму равную 1260000 грн. На рынке доступно 2 вида финансовых инструментов - дисконтные облигации сроком обращения 1 год и 3 года (номинальная стоимость 126 грн.). Текущая цена годичных облигаций составляет 100.8 грн., трехгодичных – 64.5 грн. Доходность как одного, так и другого вида облигаций составляет 25 %.
Определить необходимую сумму инвестиций при неизменности ставок доходности в течение всего срока инвестирования.
Рассмотреть также случаи: снижение ставок доходности через год до 20 % годовых, повышение ставок доходности через год до 30 % годовых..
Сделать выводы и предложения по выбору финансовых инструментов инвестирования.
Ход решения
Если учитывать, что процентные ставки не изменяются, то обе облигации для инвестора совершенно эквивалентны, эта сумма составляет:
1260000/(1+0,25)2 = 1260000/1,56 = 807692,3(грн.)
Выбрав годичные облигации:
1 год: 807692,3*(1+0,25) = 1009615,4 (грн.)
2 год: 1009615,4*(1+0,25) = 1262019,25 (грн.)
При выборе трехгодичных облигаций к концу 2-го года их цена:
126/(1+0,25) = 100,8 (грн.)
На 807692,3 грн. можно приобрести
807692,3/64,5 = 12522 (шт.)
Продажа через два года по цене 100,8 грн. прибыль
100,8 * 12522 = 1262217,6 (грн.)
Снизив процентные ставки через год на 20% годовых:
Годичные облигации:
807692,3*(1+0,25)*(1+0,2) = 1211538,45 (грн.)
Трехгодичные облигации:
126/(1+0,2)*12522 = 1314810 (грн.)
Увеличив процентные ставки через год до 30% годовых:
Годичные облигации:
807692,3*(1+0,25)*(1+0,3) = 1312499,9 (грн.)
Трехгодичные облигации:
126/(1+0,3)*12522 = 97*12522 = 1214634 (грн.)
Вывод: таким образом, можно сделать вывод, что наиболее целесообразно  будет инвестировать 50% средств в годичные облигации (1615384,6 грн.) и 50% в трехлетние (1615384,6 грн. или 6261 штук). В этом случае при изменениях ставок доходности цель инвестирования (получить 1260000 грн.) будет достигнута.

РЕФЕРАТ
ТЕМА: Сутність керування ризиками

План:
1. Сутність керування ризиками.
2. Якісний аналіз ризиків, як метод їх подолання.
3. Аналіз ризику методами імітаційного моделювання
4. Алгоритм проведення імітаційного моделювання.
5. Наслідки кількісного аналізу ризику

1. Сутність керування ризиками
Всі проекти тією чи іншою мірою піддані впливу ризиків небажаних подій, що погіршують реалізацію проекту. У результаті проект реалізується не так, як було заплановано й не з тим результатом, на який розраховували ініціатори проекту.
Природно, що всі події проекту спланувати неможливо, однак, більша частина дій по реалізації проекту повинна бути спланована й систематично організована. Реалізація проекту характеризується тим, що відхилення й зміни базового Алана проекту - очікуване явище з яким можна й потрібно впоратися.
Керування проектом полягає в об'єднанні й координації зусиль фахівців різних професій, використанні ресурсів, реагуванні на відхилення в реалізації проекту й зміни зовнішньої обстановки. У складних проектах, у яких впливу впливають на реалізацію проектів, виникає необхідність в організації системної процедури протидії небажаним подіям. У керуванні проектами ця процедура зветься керування ризиками. Здійснення проекту відбувається в оточенні деякого динамічного середовища, що робить на нього певний вплив, тому ризику піддаються тією чи іншою мірою всі проекти й більшість аспектів проекту: фінансовий, технічний, організаційний, соціально-політичний ц т.п.
Поняття ризиків проекту добре відомо фахівцям з інвестиційного аналізу. Перш, ніж будь-який проект одержить фінансування, він піддається процедурі оцінки ризиків і своєрідному "зважуванню" ризиків проекту, що дозволяє порівнювати між собою різні по змісту проекти.
У проектному аналізі ризик проекту характеризується трьома факторами:
подіями, що роблять негативний вплив на проект, імовірністю появи цих подій й оцінкою можливого збитку, у результаті настання цих подій. При оцінці інвестиційної привабливості
проекту, задаючись певною моделлю ризикових подій, а значить й імовірністю настання, і розміром можливого збитку, можна, використовуючи різні методики, зрівняти між собою різні проекти.
Керування ризиками в реальному проекті відрізняється від методів, застосовуваних у проектному аналізі, у першу чергу тим, що менеджерові в процесі реалізації проекту необхідно приймати рішення, спрямовані на усунення або зменшення результатів шкідливих впливів ризиків. У реальному процесі керування для більшості проектів не настільки вуж важливі чисельні значення ймовірності до розміру збитку від настання ризикової події. Наприклад, обережний водій ожеледь не оцінює ймовірність настання ризикової події (аварії) і величину збитку, а мінімізує ймовірність його настання, ставить зимову гуму, при їзді по небезпечній ділянці знижує швидкість і т.п.! Набагато важливіше виробити системну процедуру, що дозволяє керівникові проекту реально впливати на успіх проекту,
Керування ризиками полягає у визначенні переліку можливих ризиків, оцінки погрози» від ризику, розробці мер, знижую збиток від ризикової події. На, етапі розробки плану проекту процедура керування ризиками містить три етапи: ідентифікація ризиків проекту, оцінка ступеня небезпеки ризик, розробка реагування.
2. Якісний аналіз ризиків, як метод їх подолання
Якісний аналіз ризику є чи не найскладнішим у економічній ризикології. Він потребує ґрунтовних знань як з теорії економіки, бізнесу, фінансів, так і з низки спеціальних предметів, необхідних для підготовки конкурентноздатного на ринку праці фахівця певного напряму. Необхідна також наявність певного практичного досвіду в обраній сфері економічної діяльності. Однак у більшості випадків одного лише якісного аналізу недостатньо для ідентифікації та виокремлення суттєвих чинників ризику й нехтування несуттєвими (надуманими). З цією метою необхідно здійснювати кількісний аналіз ризику. А це потребує здобуття відповідної інформації (даних). За кордоном існують компанії та агентства, які спеціалізуються на її збиранні й опрацюванні. Однією з багатьох таких компаній є Dun & Bradstreet, що збирає дані про платіжні звички фірм (чи допускають вони собі можливість прострочення платежів), про їхню кредитну історію (чи їм відносно не важко було отримання банківських позик) тощо. Ця фірма володіє базою даних щодо 41 млн. підприємств, фірм, банків та інших організацій у 200 країнах.
В Україні, на жаль, ринок інформаційних послуг поки що розвинутий мало. Часто буває досить важко отримати не лише фактичні дані, які необхідно відповідним чином обробляти, а навіть і нормативно-регулюючу інформацію.
3. Аналіз ризику методами імітаційного моделювання
Методи імітаційного моделювання набули широкого застосування в економіці.
Узагальнюючи матеріали, наведені в низці літературних джерел, процес кількісного аналізу ризику за допомогою методів імітаційного моделювання можна розподілити на сім кроків. їхня сутність і послідовність подані нижче.
Як і в методі чутливості аналізу ризику, в цьому випадку також здійснюється оцінка коливань вихідної величини при випадкових змінах вхідних величин, але більш детально, з урахуванням ступеня взаємозалежності випадкових змін вхідних величин.
КРОК 1. Формування моделі, здатної прогнозувати значення відповідних показників ефективності об'єкта (проекту)
• КРОК 2. Вибір ключових аргументів (чинників ризику) об'єкта (проекту), що аналізується
КРОК 3. Визначення множини можливих (імовірних) значень ключових аргументів (чинників ризику)
КРОК 4. Визначення розподілу випадкових значень ключових аргументів (чинників ризику)
• КРОК 5. Виявлення відношень взаємозалежності (кореляції) між ключовими аргументами (чинниками ризику)
КРОК 6. Генерація випадкових сценаріїв, що ґрунтуються на системі прийнятих гіпотез щодо можливих значень ключових чинників
4. Алгоритм проведення імітаційного моделювання
Перший крок аналізу полягає у формуванні моделі об'єкта (проекту), що розглядається. Про це йшлося у попередньому матеріалі
Другий крок здійснюється з метою визначення ключових аргументів (чинників ризику), зокрема, застосовуючи метод аналізу чутливості (вразливості). Аналіз вразливості застосований щодо ряду чинників, які входять в нашу модель, не бере до уваги те, наскільки реалістичними (ймовірними) є ті чи інші випадкові коливання (значення) чинника ризику (аргумент). Для того щоб дані, одержані в процесі аналізу вразливості, мали сенс, у тест аналізу має бути вмонтована концепція впливу невизначеності, пов'язаний з чинниками, що аналізуються, а також можливість використання цього аналізу для вибору чинників підвищеного ризику Наприклад, може бути визначено, що відхилення у ціні купівлі певного виду устаткування на початку здійснення інвестиційного проекту має значний вплив на чистий інтегрований дисконтований дохід від проекту (велике за абсолютною величиною значення коефіцієнта еластичності). Однак імовірність будь-якого, навіть досить незначного, відхилення цього чинника може бути дуже малою, якщо, наприклад, постачальник, згідно з умовами контракту, зобов'язаний (гарантіями) здійснити поставки по фіксованій (узгодженій) ціні. Отже, ризик, пов'язаний з цим чинником (аргументом), незначний. Такий чинник вилучається з подальшого аналізу.
Для подальшого аналізу ризику залишаються лише ті чинники, які не є строго детермінованими, а еластичність відповідної функції, пов'язаної з цим чинником (аргументом) є значною (суттєвою).
Третій крок полягає у тому, щоб визначити можливі інтервали відхилень прогнозованих значень параметрів (чинників ризику) від очікуваних (найбільш імовірних). На цьому етапі доречно використовувати математичні (статистичні) оцінки якості прогнозів. Для тих, хто вперше використовує аналіз ризику, визначення меж (множини) можливих (імовірних) значень виявлених чинників ризику може здаватися громіздким і складним завданням. Але воно є не більш складним, ніж визначення детермінованої (сподіваної, найбільш імовірної) оцінки відповідної випадкової змінної. Під час застосування детерміністичного економічного аналізу та обчислення ефективності (чистої приведеної вартості тощо) доводиться враховувати ймовірні значення, які можуть приймати випадкові змінні (ціни, змінні та постійні витрати, витрати на купівлю обладнання, затрати на будівельно-монтажні роботи тощо), що входять в модель об'єкта (проекту), перш ніж обрати конкретне (сподіване) їхнє значення для подальших обчислень згідно з обраними критеріями та аналізом за базовим сценарієм. Отже, якщо здійснювалася оцінка, відповідних показників за якогось єдиного значення (величини) відповідних чинників (аргументів), то можна вважати, що частка підготовчої. роботи щодо оцінки меж можливих значень та розподілу ймовірностей була вже виконана. На практиці проблема, з якою нерідко стикаються у зв'язку з визначенням множини значень і розподілів ймовірностей відповідних величин для аналізу ризиків після завершення розгляду базового сценарію, полягає в тому, що лише в ході цього процесу приходить розуміння того, що недостатньо уваги було приділено оцінці цього єдиного значення чинника при здійсненні детерміністичного аналізу.
Четвертий крок полягає у визначенні розподілу ймовірності випадкових (імовірних) значень аргументів (чинників ризику). Він здійснюється паралельно з кроком 3. Під час аналізу ризиків використовується інформація, яка відображає множинність значень випадкових змінних (чинників), що входять у математичну модель і відображають значення відповідних величин у майбутньому (стан економічного середовища) і їхній розподіл. Тобто використання під час аналізу ризику випадкових значень чинників замість детермінованих, власне, і дає можливість врахувати ризик, яким обтяжене відповідне рішення (інвестиційний проект) при моделюванні і оцінюванні показників його ефективності.
Дуже часто інформація закладена в досвіді людини (експерта), хоч майже неможливо точно передбачити конкретне значення певного чинника. Завжди існує можливість встановлення певних (відносно широких) меж його імовірнісних значень та відповідний наближений розподіл ймовірностей.
Підготовка даних та оцінка розподілу ймовірності для відібраних чинників ризику включає як встановлення множини їхніх можливих значень, так і ймовірностей (вагових коефіцієнтів). На практиці визначення цих величин являє собою ітераційний процес. Інтервали значень відповідних чинників уточнюються, беручи до уваги конкретний профіль розподілу ймовірності, і навпаки.
Вирізняють два основні класи законів розподілу ймовірності: неперервні і дискретні. Серед випадкових величин виокремлюють такі, що мають симетричні і асиметричні закони розподілу. Симетричні закони краще характеризують ті випадкові змінні, які визначаються впливом на них, незначних щодо своїх можливостей та важливості, різноспрямованих сил та тенденцій, наприклад, ціна на товар (реальна), що визначається в умовах конкурентного ринку. Дискретні закони розподілу випадкових величин корисні у тому випадку, коли проводяться експертні оцінки. Вони краще підходять до ситуацій, коли в системі, яка визначає величину випадкової змінної, наявні односторонні обмеження.
П’ятий крок призначений для виявлення взаємозалежності, яка на практиці може існувати між ключовими аргументами (чинниками)
Вважається, що дві і більше випадкові змінні корельовані у тому разі, якщо вони змінюються систематично. У наборі ризикових чинників такі залежності (взаємозумовленість) зустрічаються досить часто. Наприклад, рівень собівартості значною мірою зумовлює величину ціни реалізації, Рівень ціни на певний товарняк правило, має обернене співвідношення щодо обсягу його продажу.
Ігнорування кореляції може призвести до неправильних результатів в аналізі ризику, тому важливо переконатися в наявності чи відсутності таких взаємозв'язків і, де це необхідно, ввести при моделюванні обмеження, які знизили б до раціонального рівня ймовірність вироблення сценарій, що порушують вплив кореляції (взаємозалежності). Фактично наявність кореляційного зав'язку обмежує випадковий вибір значень корельованих випадкових змінних (чинників ризику). Він (цей вибір) стає обумовленим як рамками відповідних характеристик, так і напрямом (прямо чи обернено пропорційним) зв'язку; Доцільно також використовувати лінійні моделі множинної регресії, які встановлюють взаємозв'язки між низкою чинників ризику (випадкових величин).
Слід мати на увазі, що соціально-економічні процеси, які обтяжені ризиком, не завжди можна описати за допомогою лише одного рівняння регресії. Для більш адекватного відображення багатосторонніх реальних взаємозв'язків між явищами, що їх відображають обрані чинники ризику, необхідно використовувати систему співвідношень. Для цього застосовуються економетричні моделі та методи.
Шостий крок полягає у здійсненні власне генерації випадкових сценаріїв, які ґрунтуються на системі прийнятих гіпотез щодо чинників ризику згідно з обраною моделлю на кроці 1.
Після того, як всі гіпотези були ретельно досліджені і побудовані відповідні залежності, залишається лише послідовно здійснювати обчислення згідно з обраною на кроці 1 моделлю до тих пір, доки не буде одержана репрезентативна вибірка з нескінченної множини можливих значень ключових аргументів, враховуючи накладені на них обмеження. Для цього, як свідчить досвід, достатньо, щоб вибірка була одержана в результаті здійснення 200-500 обчислень («прогонів»). Серія «прогонів» здійснюється згідно з методом Монте-Карло. Після кожного «прогону» генеруються, взагалі кажучи, різні результати, бо значення ризикових чинників обираються випадково з урахуванням законів розподілу у визначеному інтервалі значень ключових аргументів, урахуванням кореляційних зв'язків. Метод Монте-Карло можна розглядати як імітацію майбутнього в лабораторних умовах. Кожний одержаний результат (ефективність) відображає можливе значення результату «прогону». Результати кожного «прогону» зберігаються для подальшої статистичної обробки одержаної вибірки та її аналізу.
Сьомий крок. Після серії «прогонів» можна одержати відносні частоти для підсумкового показника (ефективності, чистої теперішньої вартості проекту, норми доходу тощо). Результати Можуть бути подані у вигляді дискретного чи неперервного закону розподілу результуючого показника як випадкової величини. Після цього перевірка гіпотез щодо виду закону розподілу, обчислюються числові характеристики результуючого показника (сподівана величина показника, варіація (дисперсія), семиваріація, асиметрія, ексцес тощо) (див. [1]).
Одержані результати вимагають їхньої інтерпретації. Коли обчислено сподіване значення результуючого показника (наприклад, чиста приведена вартість чи норма доходу) об'єкта (проекту), то рішення щодо прийняття чи відхилення даного проекту залежить від того, який знак має ця величина. Якщо він додатний, то це є необхідною, але не достатньою умовою, щоб даний проект вважати прийнятним. Якщо знак відповідного показника (прибуток чи ЧПВ) від'ємний, то такий проект слід відхилити.
Аналогічно при виборі альтернативних об'єктів (проектів) для подальшого аналізу та прийняття рішень залишаються ті з них, для яких, скажімо, сподіваний прибуток є додатною величиною, а серед них найкращим є той, коефіцієнт варіації для якого набуває мінімального значення тощо.
Остаточне рішення є об'єктивно-суб'єктивним, тобто значною мірою залежить від того, як суб'єкт прийняття рішення (суб'єкт ризику) ставиться до ризику. Загальним правилом під час прийняття рішень може слугувати таке: слід вибирати об'єкт (проект) з таким розподілом ймовірності норми прибутку, який найкраще відповідає ставленню до ризику суб'єкта (інвестора). Якщо інвестор є «ризикованим гравцем», то він гроші швидше всього вкладе у проект з відносно великою віддачею, не звертаючи особливої уваги на ризик, яким цей проект обтяжений. Якщо ж особа, що приймає рішення, більш обережна (не схильна до ризику), то вона інвестує в проект із скромнішою, але більш гарантованою віддачею.
5. Наслідки кількісного аналізу ризику
Узагальнюючи викладений матеріал, а також результати, що містяться в багатьох літературних джерелах, можна зазначити такі переваги, що їх дає кількісний аналіз ризику.
1. Розширює бази даних щодо обґрунтованого прийняття рішень стосовно граничних об'єктів (проектів). Так, зокрема, проект, ефективність (ЧПВ, норма прибутку) якого виражена єдиним числом і є відносно невеликою, може, між іншим, бути прийнятим після того, як визначено, що його сукупні шанси щодо одержання позитивних результатів вищі, ніж ймовірність неприйнятних збитків. Подібним чином від гранично позитивного проекту (з високим прибутком) можуть відмовитися на підставі того, що він надто ризикований. При порівнянні двох альтернативних проектів перевагу може отримати проект з меншим значенням ЧПВ завдяки кращому співвідношенню ризиків сподіваних значень ЧПВ.
2. Підштовхує до того, щоб здійснювався попередній відбір, наприклад, нових проектів і визначалися інвестиційні можливості.
Попередньо застосувавши прості (легко здійсненні, при малих затратах часу та засобів) методи аналізу ризику, можна отримати необхідну інформацію щодо ймовірних значень ключових аргументів (чинників ризику), зрозуміти, з якими чинниками пов'язані найбільші коливання вихідного параметра (збитків). При цьому заощаджуються людські та фінансові ресурси.
3. Дозволяє, зокрема, в об'єкті (проекті), що аналізується, виділити області, які вимагають і спрямовують процес подальшого аналізу і збирання (купівлі) додаткової інформації. Якщо затрати, пов'язані з додатковою інформацією, більші, ніж вигоди, які можна одержати від її використання, то збір додаткової інформації не оправдовує себе.
4. Заохочує подальший аналіз щодо ретельного перегляду відповідних показників, виражених єдиним числом, в ході детерміністичної оцінки об'єкта (проекту), що аналізується. Певні труднощі у визначенні чинників ризику, діапазону можливих коливань значень і законів, розподіл ймовірності відповідних чинників і результуючих показників в аналізі проекту нерідко призводять до того, що прогнозовані значення належним чином не досліджуються. В той же час потреба в тому, щоб визначити і додержуватись зрозумілих гіпотез у ході аналізу ризику, вимагає від аналітика критично переглядати і змінювати базовий сценарій, вводити додаткові гіпотези.
5. Полегшує і робить ефективнішим використання експертів (експертної інформації), які прагнуть виражати свої судження у вигляді розподілу ймовірності різних значень оцінок, а не у вигляді зведення їх до єдиного числового значення показника.
6. Сприяє тому, щоб в економічному аналізі використовувався інтервальний прогноз відповідних значень показників (чинників) на відміну від точкових прогнозів, які в багатьох випадках практично не підтверджується реальними результатами, імовірнісний (розпливчастий) підхід є методикою, яка полегшує перевірку емпіричних і експертних даних.

Перелік використаних джерел
1.                 В.В. Витлинский, П.И. Верчено «Анализ, моделирование и управление экономическими рисками», Киев 2006 г.
2.                 А.С. Шапкин «Экономические и финансовые риски», Москва 2005 г.
3.                 О.А. Кандинская «Управление финансовыми рисками», Москва 2005 г.
4.                 Л.Н. Тэлман «Риски в экономике», Москва 2006 г.

Норми поведінки керівника.

Звичайно, усі працівники повинні матизагальну культуру, інтелект, порядність.  Але особливе значення має їхній моральний потенціал. Основною етичною вимогою, якої слід дотримуватись у службових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона посідає вієрархічній структурі. Спілкуючись на виробництві, люди часом травмують одне одного, а моральні травми часто-густо страшніші від фізичних.Одна з японських газет свого часу провела інтерв'ю з президентами великих компаній стосовно того, які якості й стандарти поведінки повинен мати керівник. Було названо такі: широта поглядів і глобальний підхід до проблем; перспективне передбачення та гнучкість; ініціативність і рішучість, особливо в умовах ризику; завзятість у роботі та безперервне навчання. Серед особистісних якостей відзначалися такі: вміння чітко формулювати цілі та установки; готовність вислуховувати думки інших; неупередженість, безкорисливість і лояльність; здатність повністю використовувати можливості підлеглих правильною їх розстановкою та справедливим ставленням до них; особиста привабливість; здатність згуртовувати людей і створювати їм сприятливу атмосферу [10, с. 76, 77]. Як бачимо, більшість якостей особистості керівника стосується саме моральних вимог. А ці вимоги у практичній діяльності керівника передбачають дотримання ним правил службового етикету.Керівник перебуває в центрі уваги, його знають усі, про нього говорять усі, з нього беруть приклад інші. Не випадково американці кажуть, що краще витратити десять тисяч доларів на пошуки розумного, вихованого менеджера, який вміє працювати з людьми, аніж потім витрачати сто тисяч доларів через поганого керівника, який не може встановити нормальні стосунки з працівниками та клієнтами.Керівник не повинен проявляти особистих симпатій чи антипатій, провокувати ситуації, що можуть призвести до міжособистісних ексцесів (пересудів, взаємних випадів, істерик тощо). Вихований, інтилігентний керівник вітається з підлеглими завжди першим. Якщо він зустрічається з жінкою або з людиною, старшою за віком, він також вітається першим. Якщо до керівника в кабінет заходить інша людина, яку він викликав (або навіть не викликав), він пропонує їй присісти. Якщо керівник веде бесіду з підлеглим, він не повинен довго розмовляти по телефону чи мовчки переглядати папери. Якщо розмову закінчено, керівник може першим встати з-за столу, щоб дати це зрозуміти іншому. Керівник не повинен припускатися грубощів, принижувати людську гідність підлеглого.Якщо керівник пообіцяв щось зробити, то обов'язково і своєчасно це мусить зробити, а якщо ж не виходить, то слід вибачитись і пояснити причину. Керівник повинен завжди пам'ятати, що недоброзичливе або образливе слово боляче вражає людину і вона ще довго через це страждатиме. Саме образа нерідко провокує виникнення конфлікту. Але якщо це вже сталося, то інтелігентна людина-керівник не забуде вибачитися перед підлеглим. Поведінка керівника, його ставлення до роботи та людей є прикладом для підлеглих. Добре, якщо керівник вміє посміхнутись іншому, має почуття гумору, вміє гарно вдягтися, говорить чітко і дохідливо. Якщо керівник не береже свого часу, то його підлеглі ще більше не цінують свого та його часу.Керівникові доводиться не тільки заохочувати підлеглих до роботи, а й накладати на них стягнення. Якщо він при цьому керується справедливістю, підлеглий хоча йому і не подобається бути покараним поважатиме керівника. Якщо керівник не вміє слухати підлеглих, то навряд чи вони захочуть звернутися до нього із пропозицією, підтримають його у важкій ситуації.На ранній стадії створення установи правила поведінки в ній встановлюються легко й просто. Коли діяльність організації розширюється, у ній збільшується кількість працівників і партнерів, з якими встановлюються певні відносини. За таких умов стандарт поведінки керівника має відповідно змінюватися в напрямку деталізації етичних норм і правил.Моральнопсихологічний портрет вітчизняного керівника в Україні ще формується. Риси, які мали так звані номенклатурні керівники за минулих часів, у нових ринкових умовах змінюються. А молоді керівники, які з'явилися після перебудови, працюють методом спроб і помилок, набуваючи власного досвіду. Вже є перші спроби уза-78 гальнити якості та стандарти їхньої поведінки, проте етичний бік їхньої роботи, правила етикету у стосунках з підлеглими поки що опрацьовані мало.

  Управління ризиком

Управління ризиком - процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про об'єкти підвищеної небезпеки (ст.1) м.Київ, 18 січня 2001 року N 2245-ІІІ

Управління ризиком - процес вибору альтернативних рішень на підставі результатів оцінки ризику та, у разі необхідності, вибору і впровадження відповідних засобів управління (контролю), включаючи регуляторні заходи.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (ст.1) м.Київ, 24 лютого 1994 року N 4004-XІІ ( Введено згідно із Законом N 3078-ІV від 15.11.2005 )

Управління ризиками - процес визначення заходів, які здійснюються з метою зменшення рівня ризику.



ЗАКОН УКРАЇНИ Про карантин рослин (ст.1) м.Київ, 30 червня 1993 року N 3348-XІІ ( Введено на підставі Закону N 3369-ІV від 19.01.2006 )

Управління ризиком - процес вибору альтернативних рішень на підставі результатів оцінки ризику ГМО та в разі необхідності вибору і впровадження відповідних засобів управління (контролю), включаючи регуляторні заходи.

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів (ст.1) м.Київ, 31 травня 2007 року N 1103-V

Управління ризиком - процес ідентифікації, вибору та здійснення заходів, що застосовуються з метою зниження ризику.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про ветеринарну медицину (ст.1) м. Київ, 25 червня 1992 року N 2498-XІІ ( Введено на підставі Закону N 361-V від 16.11.2006 )

Управління ризиком - процес вибору альтернативних рішень на підставі результатів оцінки ризику та в разі необхідності вибору і впровадження відповідних засобів управління (контролю), включаючи регуляторні заходи.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про безпечність та якість харчових продуктів (ст.1) ( Назва Закону в редакції Закону N 2809-ІV від 06.09.2005 ) м. Київ, 23 грудня 1997 року N 771/97-ВР ( Введено на підставі Закону N 2809-ІV від 06.09.2005 )

Управління ризиками - заходи, які здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, з визначення, оцінки, моніторингу, контролю ризиків, що спрямовані на їх зменшення до прийнятного рівня.



ЗАКОН УКРАЇНИ Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст.1) м.Київ, 28 листопада 2002 року N 249-ІV ( Введено на підставі Закону N 2258-VІ від 18.05.2010 )

"Управління ризиком" - процес ухвалення рішення, який враховує політичні, соціальні, економічні міркування та технічні фактори з відповідною інформацією за оцінкою ризику, яка пов'язана з деякою небезпекою, з метою розробки, аналізу та порівняння варіантів з нормуванням й без нього та вибору й впровадження оптимальних рішень та дій для захисту від даної небезпеки.



МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ ДЕРЖАВНА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА СЛУЖБА Н А К А З Про затвердження Інструкції щодо визначення допустимих термінів роботи працюючих у шкідливих умовах (Інструкція, розд.2) 12.12.2006 N 820

Управління ризиками - систематичний процес, завдяки якому банк виявляє (ідентифікує) власні ризики, оцінює їх величину, здійснює їх моніторинг, контролює свої ризикові позиції та бере до уваги відносини між різними категоріями ризику.



ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА Про схвалення Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України (Методичні рекомендації, п.1.12) 28.03.2007 N 98

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ - процес вивчення та упередження можливості втрати бюджетних надходжень, а також удосконалення методів виявлення та усунення порушень податкового та валютного законодавства.



ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації проведення перевірок підприємств, які входять до складу фінансово-промислових груп, інших об'єднань та великих платників податків (Методичні рекомендації, розд. Визначення термінів) 16.07.2007 N 432

Управління ризиками - діяльність, пов'язана із ідентифікацією, аналізом ризиків та прийняттям рішень, які мінімізують негативні наслідки настання ризикових подій, метою якої є найбільш раннє виявлення можливих недоліків, порушень, неефективного використання ресурсів під час виконання Державним казначейством адміністративної, фінансовогосподарської, технологічної роботи.



МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНЕ КАЗНАЧЕЙСТВО УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Термінологічної бази системи внутрішнього контролю та аудиту Державного казначейства України (Термінологічна база, п.13) 07.10.2008 N 417

Управління ризиками - цілеспрямований вплив СПФМ на ризики, який полягає у їх визначенні, оцінці та розробці і впровадженні заходів, направлених на їх зменшення.



ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ УКРАЇНИ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ суб'єктам первинного фінансового моніторингу "Управління ризиками щодо відмивання злочинних доходів та фінансування тероризму" (розд.1) 04.07.2008 N 157

  1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка