Актуальність дослідження




Сторінка1/4
Дата конвертації11.12.2018
Розмір0,64 Mb.
  1   2   3   4

Вступ



Актуальність дослідження

Потреба в руховій діяльності, потяг до фізичного розвитку закладено в людині з раннього дитинства. Нормальний дитячий організм надзвичайно рухливий, тому що бездіяльність призводить не тільки до атрофії м'язів, а й недостатнього розвитку всіх інших органів дитини, в тому числі і головного мозку. Саме завдяки фізичним вправам можна посилити ті функції, які відстають від інших, й цим забезпечити всебічний функціональний розвиток зростаючого організму дитини.

Фізично-оздоровча культура й спорт є невід’ємною частиною національної історії й культури народу, сприяють гармонічному розвитку особистості, досягненню довголіття, твердженню здорового способу життя.

Саме на цю галузь держава поклала рішення проблем соціального комплексу, нерозривно пов'язаного зі станом і зміцненням здоров'я дітей, підлітків, студентської молоді, трудящих, підприємств і установ країни.

У сучасних умовах все більш зростаючого значення набуває масова фізична культура. Більше того, є всі підстави думати, що соціально обумовлена необхідність цілеспрямованого вдосконалювання здоров'я людини повинна трансформуватися в культурну потребу, у прагнення до фізичного вдосконалення.

Тому проблема формування, а надалі підтримки рівня фізичної активності, ведення здорового способу життя, пропаганда спортивно-оздоровчої діяльності є досить актуальною, адже здоров'я – це сукупність фізичних і духовних якостей людини, які є необхідною передумовою успішної трудової діяльності, здійснення творчих планів, створення міцної дружної родини, народження й виховання дітей, оволодіння досягненнями культури.

У зв’язку з наведеним, дослідження управління пропагандистською діяльністю керівними фізкультурними організаціями, особливостей її здійснення у спортивних школах, організації рекламної діяльності в оздоровчих клубах, з’ясування шляхів їх подальшої активізації та удосконалення є актуальним.

Актуальність проблеми, її недостатня теоретична та методична база, потреби практики зумовили вибір теми бакалаврського дослідження «Пропаганда спортивно-оздоровчої роботи в Україні».



Мета дослідження – визначити шляхи активізації пропагандистської діяльності, яку проводять спортивні та фізкультурно-оздоровчі організації різних типів. Формування уявлення про особливості функціонування засобів масової інформації, а також вивчення питань щодо пропаганди фізичної оздоровчої культури і спорту.

Відповідно до мети роботи вирішувалися такі завдання:



  1. Проаналізувати, систематизувати та узагальнити науковий здобуток вітчизняних і зарубіжних авторів з проблем пропаганди і реклами у сфері оздоровчої фізичної культури і спорту.

  2. Визначити рівень формування навичок ведення здорового способу життя засобами спортивно-оздоровчої роботи;

  3. Встановити ступінь поширення занять фізкультурно-оздоровчою діяльністю та спортом серед учнів-старшокласників;

  4. Дослідити значення використання технологій суспільних зв'язків для пропаганди серед населення спортивно-оздоровчої діяльності;

Об`єкт дослідження – місце пропаганди в системі функцій, які виконують типові організації сфери оздоровчої фізичної культури і спорту.

Предмет дослідження – організаційні та методичні аспекти пропаганди спортивних та оздоровчо-фізкультурних занять.

Методи дослідження – застосовано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: Аналіз літератури і документальних джерел, пов’язаних з досліджуваною проблемою. Аналіз періодичних видань з галузі фізичної культури і спорту. Метод соціологічного анкетування здійснювався за участю читачів українських періодичних видань з метою з’ясування їх відношення до пропаганди оздоровчої фізичної культури і спорту у пресі, а також для визначення, що саме викликає інтерес читачів на фізкультурно-спортивну тематику.

Наукова новизна отриманих результатів: конкретизовано зміст і обсяги проведення пропагандистської діяльності спортивними школами і рекламної – оздоровчими клубами; отримано нові теоретичні відомості, про технологію управління пропагандистською і рекламною діяльністю у сфері фізичної культури і спорту.

Практичне значення отриманих результатів: розроблено організаційно-методичні рекомендації для керівних фізкультурних організацій обласного рівня, скеровані на подальше удосконалення пропаганди і реклами; можливість впровадити в практику діяльності окремих спортивних шкіл та оздоровчих клубів заходи щодо активізації пропаганди і реклами фізкультурних і спортивних занять;

Структура бакалаврської роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які діляться на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури.

1. Аналітичний огляд досліджень по проблемі оздоровчо-спортивної діяльності й здорового способу життя
Перехід України до ринкових відносин істотно вплинув на стан фізичної культури й спорту в країні. З'явилася тенденція до заморожування й ліквідації фізкультурно-оздоровчих об'єктів, скоротилося виробництво спортивного устаткування й інвентарю, скасували посади інструкторів-методистів, знизилася пропаганда масових занять фізичною культурою.


1.1 Формування навичок ведення здорового способу життя засобами фізкультурно-оздоровчої роботи

У той же час в останні роки в рамках державної політики намітилися позитивні тенденції в розвитку системи фізично-оздоровчої культури й спорту. Створено самостійні структури у вигляді асоціацій, федерацій по видах спорту, відкриваються фітнес-центри, формуються групи здоров'я, одержують поширення нетрадиційні форми оздоровчої фізичної культури (шейпінг, стретчинг, каланнетика, східні види гімнастики й ін.), налагоджене виробництво спортивних товарів, інвентарю, вжиті заходи по переорієнтації галузі на масову фізичну культуру на противагу існуючому пріоритету спорту вищих досягнень.

Однак створювані державою умови для життя людей самі по собі не можуть забезпечити високого рівня їхнього здоров'я. Незважаючи на те, що людина працює в добре освітленому, чистому, вентильованому приміщенні й на цьому підприємстві правильно організоване харчування робітників і т.д., якщо вона сама веде малорухомий спосіб життя, не дотримується режиму праці й відпочинку, вживає алкоголь і курить, то сприятливі умови роботи не поліпшать її здоров'я. Тому одним з важливих розділів охорони й зміцнення здоров'я є особисте відношення до свого способу життя.

Спосіб життя втілює в собі історично виниклий і соціально обумовлений комплекс видів діяльності, за допомогою яких люди задовольняють свої потреби, а також комплекс відносин, що виникає в процесі цієї діяльності [6–7, 38].

Спосіб життя містить у собі три категорії, які впливають на його становлення: рівень життя, якість життя й стиль життя.

Рівень життя – це ступінь задоволення людиною матеріальних і духовних потреб. Якість життя – це ступінь комфорту при задоволенні цих потреб. І, нарешті, стиль життя – це поведінкові особливості життя людини.

Кожна із цих категорій (у найбільшій мірі – третя) здатна впливати на стан здоров'я людини й суспільства в цілому, формуючи здоровий або нездоровий спосіб життя. Поняття «здоровий спосіб життя» містить у собі ряд положень: дотримання режиму праці й відпочинку, дозованої рухової активності, заняття доступними видами спорту, уміння знімати нервову напруга, розумне використання засобів загартовування, водних процедур, раціональне харчування, відмова від шкідливих звичок.

Отже, що структура здорового способу життя – це динамічна система, що включає в себе елементи, які можуть коректуватися відповідно до стану людини. При цьому основний компонент системи – рухова активність.

Таким чином, відмітна риса сьогоднішніх подань про здоров'я – це розуміння й усвідомлення індивідом необхідності його зміцнення й удосконалювання. Рівень і темпи рішення проблеми забезпечення фізичної активності людей залежать насамперед від них самих; здоров'я є показник не тільки фізичної, але й культури людини в цілому, тому що воно розглядається як гармонія теоретичного й практичного планів буття, міра погодженості в людині природного і соціального початків. При відсутності в індивіда особистісних установок на самовдосконалення, на власні фізичні зусилля високого рівня розвитку масової фізичної культури досягти не можна.

На думку Є.К. Кулинковича й Н.В. Зеньковича, у даних умовах підхід до визначення поняття «оздоровча-фізична культура та спорт» істотно міняється. У широкому культурологічному контексті під спортивно-оздоровчою діяльністю розуміється частина загальної культури особистості, тобто в цьому випадку мова йде не тільки про фізичні здатності людини, але й про її почуття й свідомість, психіку й інтелект, що забезпечує формування стійких соціально-психологічних проявів, позитивної мотивації, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб [18, 60–61].

Стійкі мотивації фізичного вдосконалювання, виховані з дитинства в кожній людині, перетворюються в систему загальноприйнятих подань, у норми поводження, що визначають суспільну престижність високого рівня здоров'я й фізичного загартування людини, в істотний критерій оцінки «якості» її особистості в цілому. Це саме й становить зміст поняття «оздоровчо-фізична культура та спорт», узятого в його більше загальному, філософському змісті.

На сьогоднішній день існують принаймні три сфери організованого оздоровчого фізичного виховання: масова фізична культура, спорт вищих досягнень і фізичне виховання в системі освіти. Названі напрямки тісно взаємозалежні й у сукупності утворюють національну систему фізичного виховання, ефективність якої насамперед обумовлюється масовістю.

Саме масовий характер занять фізичною культурою, оздоровчо-спортивною діяльністю значною мірою визначав успіхи наших спортсменів на міжнародній арені. Однак згодом все більший акцент у діяльності фізкультурно-спортивних організацій став робитися на чисто спортивній стороні фізичного виховання. Формули «Від масовості – до спортивної досконалості», «Від значка ГТО – до олімпійської медалі» трактувалися поверхнево й односторонньо. У підсумку вигідніше стало працювати із групою розрядників або спортивною зіркою, яка подає, а не витрачати час на масу «середнячків». Ця тенденція згодом негативно відбилася не тільки на стані здоров'я нації, але й на престижі масових занять фізичною культурою та оздоровчою-спортивної діяльності в цілому.

Сучасний стан суспільства, найвищі темпи його розвитку висувають певні вимоги до людини і її здоров'ю. Проблеми, пов'язані зі здоров'ям, часом просто заганяють людину у кут, звужують життєві перспективи. Про культуру людини можна судити в тому числі й по її відношенню до власного здоров'я [3, 52].

Погане самопочуття людини не дозволить їй досягти повного задоволення від виконуваної роботи, сімейного життя, своїх захоплень, адже одержання задоволення – результат інтенсивних зусиль самої людини.

Недолік здоров'я веде й до змін у психіці. Такі люди нерідко йдуть у свої хвороби. На думку О.В. Басова, В.Г. Запорожниченко, Л.Ф. Тихомирова, стан здоров'я на 50% визначається способом життя людини, що у свою чергу залежить від умов мікросередовища, способів життя, прийнятих у конкретному суспільстві [3, 56].

Як відзначає В.І. Глухов, досить великий контингент людей не цікавиться фізично-оздоровчою культурою й спортом, байдужі до фізичних вправ, стану свого здоров'я. Думаючи, що дана проблема має психологічні коріння, він приводить класифікацію 5 типів фізично-пасивних людей:


  1. Особи, абсолютно байдужні до фізичної культури і спортивно-оздоровчої діяльності. Вони мають у своєму розпорядженні помилкові уявлення про малу користь фізичних вправ, воліють проводити час у бездіяльності. В основному це особи хворобливі й фізично слабкі.

  2. Особи, які вважають, що їм немає причин займатися фізично-оздоровчою культурою та спортом, тому що вони здорові. Вони часто висловлюються відверто проти спорту, вважаючи це заняття забавою.

  3. Особи, що усвідомлять цілющий вплив фізичної культури та оздоровчо-спортивної діяльності на здоров'я людини, але нічого не роблять для цього практично.

  4. Особи зі слабко вираженим інтересом до спортивно-оздоровчою діяльності. Вони безвладні, недовірливі, не вірять у свої сили.

  5. Особи, що займаються фізичною культурою та оздоровчою діяльністю нерегулярно [11, 35].

Як видно з даної класифікації, головними причинами байдужості до спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури в цілому є недостатня інформованість, а також безвільність, байдужність до власного здоров'я до того моменту, коли вже видні наслідки такого відношення й доводиться звертатися до лікаря за допомогою.

Перебороти пасивне відношення до спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури можна тільки шляхом цілеспрямованого виховання в людей переконаності в необхідності правил і норм активної рухової діяльності. Змістовна сторона активного відношення індивіда до фізичної культури визначається його соціальними властивостями, які складаються в результаті виховання: спрямованістю особистості (світоглядними поглядами, переконаннями), ціннісними орієнтаціями, соціальними установками. У процесі соціалізації індивіда оцінка суспільної значимості здорового способу життя повинна перетворитися в його власну оцінку. Система моральних і навіть фізкультурно-оздоровчих вимог, що існує в суспільстві, стає надбанням людини через складну систему міжособистісних зв'язків і відносин. Людина живе в суспільстві й не може діяти ізольовано від нього [11, 39].

Джерела будь-якої проблеми на думку В.І. Глухова, Т.М. Громико, Є.К. Кулинковича, Н.В. Зеньковича варто шукати в мотиваційно-споживчій сфері особистості. Формуючим початком активності виступає її мотив, що є побудником до дії, вчинку. Л.Н. Левшина, відзначаючи, що процес мотивації – це перший конкретний акт формування фізкультурної активності, виділяє етапи його розвитку:


  1. Відбиття у свідомості людини суспільних потреб, інтересів і цілей перетворення засобами спортивно-оздоровчої діяльності.

  2. Оцінка умов, засобів і способів задоволення потреб людини засобами спортивно-оздоровчої діяльності відповідно до наявними в неї суб'єктивними можливостями й функціональної готовності до цієї діяльності.

  3. Усвідомлення ефективності задоволення потреби людини засобами спортивно-оздоровчої діяльності й формування на цій основі певного інтересу до фізкультурної діяльності.

  4. Постановка мети, ухвалення рішення із приводу задоволення цієї потреби [19, 24–28].

У структурі мотивів ціль спортивно-оздоровчої діяльності – це інтегральний результат усвідомлення особистістю необхідності занять фізичними вправами. На думку вищевказаних авторів, саме на цей результат повинні бути спрямовані перетворення в сфері фізичної культури й спорту, адже здоровий спосіб життя – це процес, у результаті якого людина починає відчувати потребу в необхідності зміцнення здоров'я, різнобічному фізичному розвитку й удосконалюванні.

Конкретні мотиви занять фізичними вправами істотно залежать від системи цінностей, прийнятих у суспільстві. Кардинальні зміни в соціальній сфері вимагають переосмислення ціннісних подань про спорт та оздоровчо-фізичну культуру. Людині необхідно бути здоровою, енергійною, зовні привабливою, уміти раціонально організовувати свою працю, активний відпочинок і т.д.

Досліджуючи мотиви занять фізичною культурою, соціологи Л.Н. Левшина і Г.К. Зайцев відзначають, що визначальним мотивом є потреба населення у фізичному й психічному здоров'ї, придбанні гарної фігури, можливість спілкування з товаришами по спортивній секції. Крім цього, крім «базових потреб» можна констатувати наявність так званих квазипотреб», пов'язаних з досягненням формальних цілей (одержання заліку по фізвихованню). Тобто, сучасні тенденції суспільних перетворень уже впливають на масову свідомість. Однак не можна ігнорувати й той факт, що серйозною перешкодою фізичному вихованню, наприклад, студентів є недостатня інформованість під час навчальних занять (про методику формування вольових якостей, уміннях і навичках самостійної роботи, самоконтролю). У зв'язку із цим Г.О. Плигань, О.О. Тимофєєв, О.О. Вашкевич вважають, що необхідно збільшити обсяг конкретної інформації, спрямованої на розширення знань і їхнє практичне застосування. Є.Я. Безносиков, В.І. Домбровський, досліджуючи причини припинення самостійних занять фізичною культурою, вказують на відсутність у населення спеціальних знань, умінь і навичок самоконтролю [4, 6].

Таким чином, стає очевидною необхідність роботи з формування суспільної думки щодо системи цінностей, поглядів і установок в області спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури, а також розширення інформаційного поля.

У сформованій ситуації, на наш погляд, великого значення набуває просвітительська робота, а також належний рівень пропаганди, реклами у світлі нових технологій.

Термін «фізична культура та спортивно-оздоровча діяльність» має декілька значень. Під ним розуміють «втілення в самій людині, результатів використання матеріальних і духовних цінностей, які відносяться до фізичної культури в широкому розумінні, так як засвоєні людиною фізкультурних знаннь, уміннь, навичок, показників розту, які досягнуті на основі використаних засобів фізичного виховання і т.д.

В цьому плані спортивно-оздоровчу діяльність та фізичну культуру людини, зокрема школяра слід розглядати не тільки як заняття руховими вправами і процедурами загартування. Поняття «спортивно-оздоровча діяльність та фізична культура» включає ще і широкий круг понять про правильний режим раціонального харчування, дотримання правил гігієни, вироблення корисних звичок. Можна сказати, що фізична культура школяра – це визначений принцип його відношення до свого здоров’я, до розвитку і збереженню можливостей свого організму.

Такі задачі фізичної культури покладені на шкільну навчальну програму. В ній ставиться задача виховувати навички культури поведінки, а також формувати у школярів поняття про те, що турбота людини про своє здоров’я, фізичний розвиток і підготовленість є не тільки її особистою справою, але і сприяє вивченню школярами теоретичних знань по фізичній культурі, фізіології і гігієні. В них зберігаються основні положення при руховому режимі, а також при особливостях занять фізичними вправами, їх значення в формуванні життєво важливих рухових навичок у школярів і підготовки їх до праці і захисту Батьківщини, про правила загартовування і необхідність дотримування гігієнічних вимог, про корисні і шкідливі для здоров’я звички.

Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей особи.

Правильне фізичне виховання великою мірою сприяє повноцінному психічному розвитку дитини та вдосконаленню її рухових функцій.

Організм всебічно розвивається, якщо систематично зазнає дії різноманітних фізичних навантажень, зокрема фізичних вправ. Відомо, що в організмі є понад 630 м’язів і 230 суглобів. Їх нормальне функціонування передбачає інтенсивне і систематичне завантаження кожного з них. Однак у виконані певної вправи бере участь лише обмежена кількість м’язів і суглобів. Тому для оптимального фізичного розвитку необхідно використовувати комплекс різноманітних вправ, які б забезпечували функціонування всіх м’язів і суглобів [2, 103–104].

Чим більше м’язів бере участь у виконанні конкретної фізичної вправи, тим істотніші фізіологічні (в органах) і біохімічні (в клітинах) зрушення відбуваються в організмі, тим ефективніший їх вплив на всебічний фізичний розвиток дитини.

Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і зокрема занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів, зміцненню їх здоров’я. В ході фізичного виховання слід забезпечувати таке поєднання роз’яснювальної, виховної роботи і різних форм практичних занять фізичними вправами, при яких фізична культура стає усвідомленим обов’язковим компонентом режиму для школяра.

Згідно з «Положенням про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи», система занять школярів фізкультурою і спортом включає такі пов’язані між собою форми:



  • уроки фізичної культури;

  • фізкультурно-оздоровчі заходи протягом шкільного дня (гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилинки під час уроків, ігри й фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня);

  • позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання);

  • позашкільна спортивно-масова робота та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання учнів (заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, туристичних гуртках і т.д.);

  • самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах та інше.

Систематичні заняття фізкультурою позитивно впливають на розвиток учнів в школі та сім’ї, спонукають їх дотримуватися правильного режиму і вимог гігієни [1, 202].

Уроки фізичної культури є основною формою фізичного виховання учнів. Вони обов’язкові для всіх школярів (за винятком тих, хто за станом здоров’я віднесений до спеціальної медичної групи). Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формуванню в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Необхідно підвищувати вплив уроків фізкультури на вдосконалення інших форм фізичного виховання.

Відомо, що навіть при якісному проведенні уроків їх безпосередній вплив на фізичний розвиток учнів недостатній. Науковими дослідженнями встановлено, що урок фізкультури забезпечує в середньому лише 11% гігієнічної норми рухової активності школяра. У зв’язку з цим, необхідно збагачувати і правильно поєднувати різні форми фізичного виховання учнів і фізкультурно-оздоровчої роботи.

Особливо велика увага приділяється в школі оздоровчій роботі з ослабленими та хворими учнями. У позаурочний час з ними проводять спеціальні заняття з лікувальної фізкультури.

Спрямованість навчальної і позакласної роботи з фізичної культури на масове охоплення учнів систематичними заняттями фізичною культурою і спортом великою мірою сприяє зміцненню здоров’я вихованців школи, підвищенню рівня їх фізичної і розумової працездатності.

Гімнастика перед заняттями проводиться в школі за 20 хв. до початку уроків. Вона сприяє розв’язанню певних виховних і організаційних завдань. На відміну від ранкової зарядки для гімнастики перед заняттями існують деякі обмеження (виконується в шкільній формі). Проте, все це не знижує її властивості для розвитку фізичної культури школярів. Адже не секрет, що для більшості учнів загальноосвітніх шкіл ранкова гімнастика вдома не стала обов’язковою.

Лише за умови масового залучення дітей до повсякденного виконання ранкової зарядки відпаде необхідність у гімнастиці перед заняттями.

Фізкультхвилинки під час уроків сприяють підвищенню розумової й фізичної працездатності учнів. Видатний російський вчений-педагог К.Д. Ушинський зазначив: «Дайте дитині трохи порухатися, і вона знову подарує вам 10 хвилин уваги, а десять хвилин жвавої уваги, якщо ви зуміли їх використати, дадуть вам більше, ніж цілий тиждень напівсонних занять».

У зв’язку з цим вчені рекомендують відводити на кожному уроці, особливо третьому і наступних, 1–2 хв. для проведення фізькультхвилинки. Перед її початком провітрюється класна кімната. Потім під керівництвом учителя учні виконують ряд фізичних вправ. Особлива увага приділяється тим вправам, які допомагають запобігти негативному впливу сидячого способу життя на фізичний розвиток дитини (порушенню постави і деформації будови тіла), сприяють більшому насиченню організму киснем.

Організоване проведення ігор, змагань та фізичних вправ на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом у режимі шкільного дня. Відомо, що ефективність відпочинку учнів і підготовки їх до навчання залежить від того, як вони проводять перерви.

Під час великих перерв рекомендується добирати фізичні вправи у відповідності з віковими можливостями школярів.

Перерви мають проводитися на свіжому повітрі і взимку. При цьому дітям слід постійно рухатись, а вправи виконувати більш інтенсивно. Бажано, щоб усі фізкультурно-оздоровчі засоби на великих перервах здійснювалися в ігровій, а якщо рівень підготовленості учнів приблизно однаковий, то і в змагальній формі. На перервах потрібно організовувати тільки вже засвоєні учнями ігри чи рухові дії [6, 12].

Щоденне проведення в школі гімнастики перед заняттями, фізкультхвилинок, і рухливих перерв сприяє підвищенню не тільки фізичної, а й розумової працездатності учнів.

Позакласна оздоровча робота і спортивно-масова робота в школі. У позаурочний час у школі проводяться масові фізкультурно-оздоровчі і спортивні заходи. Ними передбачається:



  • більш глибоке засвоєння учнями програмного матеріалу, що вивчається на уроках фізкультури;

  • виконання відстаючими учнями нормативних вимог програми з фізкультури та з державних тестів;

  • організація систематичних занять з різних видів спорту, за інтересами учнів;

  • проведення масових спортивних змагань з різних видів спорту, туризму.

Головна мета позакласної фізкультурно-спортивної роботи полягає в тому, щоб залучити кожного школяра до самостійного, щоденного виконання фізичних вправ на свіжому повітрі. У сучасних умовах учитель фізкультури навчає в середньому 200–300 учнів. Організувати щоденну фізкультурно-масову роботу слід усіма педагогічними засобами привчати учнів до самостійних занять фізичними вправами за місцем проживання.

Всі форми фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять, які проводяться в процесі навчальної і позакласної роботи, повинні відповідати головній вимозі – всемірно сприяти залученню кожного учня до щоденних самостійних занять фізкультурою і спортом.

Здоров’я людини також великою мірою залежить від обсягу її знань і практичних умінь у використанні оздоровчих сил природи (в тому числі й холоду) для зміцнення здоров’я й профілактики захворювань. Свідоме застосування загартовуючих процедур потребує від дитини певного рівня фізичної культури. Вона формується в учнів протягом усіх років навчання в школі шляхом роз’яснювання, переконання, організації їх практичної діяльності, на уроках та в позакласній роботі.

Вчителі і батьки повинні постійно підкреслювати велику роль загартовування у запобіганні хворобам, для зміцнення здоров’я дітей, спонукаючи їх до систематичного використання загартовуючих процедур.

Дані досліджень учених та нагромаджений практичний досвід свідчать про те, що ефективність таких загартовуючих процедур, як обтирання, обливання водою, приймання душу, водні ванни в поєднанні з сонячними та повітряними ваннами дуже висока.

Серед засобів спортивно-оздоровчої роботи дуже важливе значення мають гігієнічні умови. Сюди відносяться твердий режим дня, під яким розуміється строго складений розпорядок повсякденного життя, раціонального розподілення часу праці і відпочинку, сну і харчування [6, 24].

Точне виконання режиму дня виховує в людини такі цінні якості, як дисциплінованість, акуратність і організованість.

В режим дня школяра повинні входити: ранкова гімнастика з водною процедурою. В режимі дня також передбачається строгий порядок і час для харчування, відпочинку і підготовки до сну.

Таким чином, із вище сказаного витікає, що формування у школярів звички займатися спортивно-оздоровчою діяльністю включає:


  • виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами;

  • озброєння їх знаннями по фізичній культурі, фізіології і гігієни людини і вироблення на їх основі переконань в необхідності систематично займатись фізкультурою;

  • практичне навчання учнів кожен день самостійно займатись фізичними вправами в режимі шкільного й позашкільного часу [6, 36].

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка