Андріївський узвіз Володимир Діброва



Сторінка12/13
Дата конвертації11.03.2019
Розмір1,8 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Одногрупник робить ковток, ставить під лаву пляшку так, щоб на світанку її помітила перша ж бабуся і каже: а в чому справа?

У тому, каже студент, що моя творчість нікому не потрібна!

А тобі вона потрібна?

Ти не розумієш! Я ж хотів сказати нове слово…

Всі слова вже давно сказані, позіхає одногрупник. Нові, старі, всякі… Лишається їх повторювати.

А про слова він знає не менше, ніж укладники лексиконів. Ще в війську він вирішив вивчити всі європейські мови, і з того часу скуповує словники і, де б він не був, щодня вчить по сторінці.

Ти не зрозумів, не здається студент. Справа не в словах.

А в чому?

У покликанні! Я ж думав, що я…

Ну то що ти хочеш?

У філософському сенсі чи в…

Я зрозумів, б’є його по плечу одногрупник, що тобі треба!

Що?


Бабу.

Яку бабу?

Скільки тобі років?

Яке це має…

От бачиш! А ти ще і досі хлопчик.

Я не хлопчик!

А хто ж ти? Дожив до такого віку, а що таке жінка — не знаєш! Це — злочин. І проти себе, і проти жінок. За такі речі треба карати.

Одногрупник розповідає, як у понеділок під їхнім гуртожитком автобус збив викладачку. І розтин тіла засвідчив, що вона померла незайманою.

Тридцять з ліхером років, трясе кулаком одногрупник, от де трагедія! Так і не встигла спізнати насолоду.

А звідки ти знаєш, питає студент, що вона ще не… це…

Так на ній написано ж!

Одногрупник знається на таких речах. У нього великий досвід і надлишок життєвої сили. Він грає за курс у футбол і танцює в університетському фольклорному ансамблі.

Хай, каже він студентові, це тобі буде уроком.

Вони доходять до центру й прощаються.

І я тобі, обіцяє одногрупник студентові, допоможу! Дай мені трохи часу.

Через два тижні земля прогрілася і з неї повалив пряний дух. Все, що на цій хвилі виросло, було їстівним і цілющим. На жаль чи на щастя, але про це мало хто знає. Добре це чи погано? От в чому питання! Студент після зайнять не поспішає додому, і, коли поблизу нема перехожих, нахиляється і обнюхує кожну рослину. Скоріше за все, його спостереження, як і все, що пов’язано з землею, не вкладається в рамки добра і зла. Що з цим робити? Кого винуватити?

Від телефонного дзенькоту вся ця ділема розлітається на дрізки. З іншого кінця міста не на жарт збуджений одногрупник кличе його в бій.

В який іще, не розуміє студент, бій?

У тебе є, питає одногрупник, на чому писати? Тоді пиши.

Студент записує адресу, і одногрупник пояснює, що він пішов в кіно і зустрів там унікальний екземпляр. А при ній — подружка. У мене, сказав він їм, є друг. Красивий, як кінозірка. Вони йому сказали: то де ж він? Одногрупник сказав: було б де йти, то він прибіжить. Та, на яку поклав око одногрупник, сказала, що її батьки поїхали за місто. То в чому, питає її одногрупник, проблема? Немає, вона йому каже, проблем!

Давай — гітару в зуби, наказує одногрупник, і сюди. Ми всі чекаємо!

Я, каже студент, не можу.

Чому?

Зайнятий.



Ти не бійся. Я з тобою.

Я не боюся.

Старенький, це класика!

Що саме?


Весна. Два друга — дві подружки…

Добре. Але без гітари.

Яволь!

Одногрупник по дорозі купує пляшку горілки та пляшку пива, яких ніхто, крім нього, не торкається. Натомість хазяйка квартири виставляє дві пляшки білого вина із батьківського бара і бляшанку шпротів. Одногрупник, пританцьовуючи та не закриваючи рота, готує молоду картоплю з зеленню. Хазяйка виносить гітару. Всі так накидаються на студента, що він, трохи покомизившись, грає для них спершу англійські, тоді наші, а там і свої пісні. І на слова Шекспіра, і про видовби у вапні, й про паперові кораблики. Дівчата в захваті, одногрупник підспівує і тарабанить пальцями в такт. Під вино й співи вечір заповзає в ніч.



Подружка, яку одногрупник сватає студентові, зиркає на годинник і каже, що їй треба бігти.

Сиди, кричать на неї, попелюшко! Ще нема дванадцятої!

Скажи, радить їй подружка, батькам, що ти у мене. Бо це правда! Давай я їм задзвоню.

Поки дівчата дзвонять, одногрупник тягне студента у ванну.

Студент піддається, але каже, що він також іде.

Ніде, тримає його одногрупник, ти не йдеш! Про все домовлено!

Я не можу.

Ти — зрадник Родіни! Хочеш зірвати нам тост за товариша Сталіна? Для кого я стараюся? Ти ж мене сам просив!

Коли? Про що?

Після клубу, на лаві. Забув?

Я нічого не просив. Ти сам…

Чекай! Може, ти — підар?

Припиняй!

Я підозрював. Я знав! Ти — підарас!

Не пиз…

Тоді лишайся!



Добре.

Молодець!

Одногрупник відкручує воду і тягнеться по мило.

У-у, крутить він носом, мов дегустатор парфумів, німецьке! Моє улюблене. Ес лібе ді Де-Де-Ер унд партайґеноссе Вальтер Ульбріхт!

Двома рухами він зриває із себе одяг, але замість перемкнути воду на душ, щедро милить собі в паху і під пахвами, залазить у ванну й блажено хлюпається.

Що ти, питає його студент, робиш?

Гігієна, каже він, юбер аллес! Спочатку я, тоді ти.

Дякую, каже студент, я і так чистий.

В такому разі, одногрупник бере з полички свіжий махровий рушник, тобі треба пройти школу молодого бійця.

Що що?


Інструктаж.

А не пішов би ти…

Пояснюю на пальцях. Це — латашок, а оце — сабатерочка. Тепер мари сюди. Встромляєш…

Не вчи ученого…

…оце — сюди…

…а зїж гівна печеного!

Разгаворчики в строю! Так. Пози. Номер один. Ставиш її на чотири пропалиги…

Чувак, помовч! Я зараз виблюю!

І останнє! Не поспішай туди лізти. Спочатку доведи її до повної кондиції, а тоді пірнай. Бо я вас, салат, знаю! Ти зрозумів? Ніжним жестом…

Ну годі! Пішли!

Їхні нові знайомі, мабуть, розійшлися по спальнях. Одногрупник доводить студента до дверей однієї з кімнат, пересвідчується, що в ній — не його, а студентова пара, підморгує йому й заштовхує в присмерк.

Дівчина спирається лобом на віконне скло. Дочекавшися, щоб двері зачинилися, вона випалює, що, насправді, вона нічого не хоче.

Я, каже студент, теж.

І що вона тут лишилася тільки тому, що її ублагала більш досвідчена подружка.

Я, каже студент, також.

І я, каже дівчина, вже йду додому.

Студент каже, що він також.

От і, видихає вона, добре!

Прекрасно, каже студент і відсапується. Він питає, чи хоче вона, щоб він її провів. Бо вже пізно.

Дівчина вдячно усміхається йому.

Вони вистромлюються в коридор і чекають, коли у сусідній кімнаті, нарешті, зарипить батьківське ліжко. Щоб вирватися з пастки, в яку їх затягли друзі. И нехай вони собі тут самі злигаються. Усіма пропалигами!

Нестримний регіт не дає їм почути, що робиться в сусідний кімнаті. Закриваючи одне одному роти, вони підбираються навшпиньки до дверей в той самий момент, коли хтось зсередини відчиняє на них двері. Вони застрибують у свою темну кімнату й валяться на ліжко. Одсміявшися, вони щасливо зітхають. Хто кого торкнувся першим, того вони не пам’ятають. Це сталося швидко й невимушено. Дотик спрацьовує як сигнал. Як знак того, що тепер їм все можна. І він, і вона знаходять те, про що вони так багато чули, і, забувши про інструктаж, починають досліджувати свої знахідки. Це триває доки студент раптом не здригається, тоді ще раз і нарешті зі стогоном валиться на перелякану дівчину. Дівчина вищить. Не знайшовши об що їй витерти руку, вона вириває аркуш зі шкільного зошита на письмовому столі.

Студент теж заскочений подібним явищем природи. Я зараз, каже він і йде на кухню, замивати плями.

Там за столом сидить його одногрупник і палить.

Ну, питає він, що? Як було? Кайф?

Та, каже студент, от…

Що, каже одногрупник, не доніс? Ех ти ж… А я попереджав.

Що ж робити?

Нічого не робити. Чекати. Саме минеться.

Що минеться?

Тимчасова імпотенція.

Імпотенція?

Тимчасова. А як ти хотів? Це — нормальний хід.

Що ж мені…

Пий пиво зі сметаною.

Студент помічає на підлозі порожню пляшку "жигулівського" з бульбашками піни на стінках.

А де ж, питає він, твоя сметана?

Я перерив весь холодильник, каже одногрупник. Сметани — йок.

А в тебе, питає його студент, як пройшло?

У мене штиль після шторму. Закуняла. Бо я її — "от" і "до". Двічі. Не виймаючи. Одстрілявся — і знову в бій. Чувіха не повірила. Звідки ти, питає, такий узявся? Малиш, кажу, спи. В мене цього добра — на всю ніч.

Студент, нічого не пояснюючи, іде на балкон, перелазить там через перила і звішує ноги. В його руки врізаються металеві задирки перил. Як довго він витримає таке? Який це поверх? Здається, шостий. Ні, сьомий. Які шанси, що кінець буде швидкий? Яке це має значення? Для імпотента з балалайкою згодиться будь-який, навіть у вигляді плями на асфальті.

А де ж твій друг? Тут? Ні?

Власниця квартири перехиляється через балкон так, що її волосся торкається студентових ніздрей. Він чхає, але не зривається, бо за мить до того встигає намацяти ногами виступ у бетоні.

Бувай здоровий, каже господарка і повертається в хату. Ну що за мужик пішов, каже вона йому вже з кімнати. Я лежу, мов електростанція, обігріваю його, надихаю… I що я за це маю? Відпонтувався і злиняв!

Студент підтягується на руках, закидає ногу і тут на нього падає велосипед. Студент чіпляє велосипед на відведений для цього гак і рахує поверхи. Сім! Але замість радості порятунку з нічної вогкості на нього наповзає щось важке й безтільне. Щось таке, що не має форми, не описується влучним словом, і навіть не ловиться в сіті думок.

Студент, прогинаючись, тижнями тягає на собі цю потвору і мріє про той час, коли вона хоч на мить позіхне і попустить удавку. Він став би тоді на коліна й обпер би тягар об щось тверде. А тоді випростався би з-під нього, заповз за ріг і дав би драла. Але вже кінчається травень, а тягар ще жодного разу не позіхнув.

Аж от якось у суботу, в перерві між другою й третьою парами, студент крокує на вихід і бачить — назустріч йому іде дівчина. Видно, що поспішає. Пройшла проз нього, дійшла до кінця коридору, завернула ліворуч. Студент розвертається, цибає за нею, доходить до дверей аудиторії, в яку вона заскочила, зазирає всередину. Там як раз починається лекція. Він стоїть під дверима — хвилину, другу, бозна яку — і боїться поворухнутися. Що відбувається? Щось дуже і дуже дивне. Він обережно, так, щоб ніде нічого не зацепити, розпрямляє спину, здіймає руки і випростується. Так! Тягар зник! Його немає. Студент підстрибує. Тіло слухняно здіймається в повітря. Як таке може бути? Від згадки про дівчину усередині прокидається щось схоже вулкан, і звідти в кров линуть радість, і млість, і бентега, і хвилі чистої енергії. На цьому паливі студент за півпари обходить деканати кількох факультетів, вивчає суботній розклад занять і знаходить групу і курс, на якому вчиться дівчина. Потім він біжить до свого товариша, який чекає на нього у парку під університетом, і каже, що в нього змінилися плани. Він не зможе піти з ним на день народження. Натомість він просить, щоб товариш позичив йому на сьогодні свої джинси.

Для чого, питає товариш, тобі мої джинси?

Потім поясню. Будь другом!

Вони заходять у громадський туалет і міняються штанами.

Ну, питає товариш, як?

Нормальок, каже студент, хоча джинси і врізаються йому в зад.

Він усе своє свідоме життя мріяв про джинси, бо це — не просто основа гардеробу. Якби хтось його запитав, ким він хоче бути, він сказав би, що хоче бути в джинсах. А все інше, що треба для життя, додалося б. В дев’ятому класі мати пошила йому із брезента штани подібного фасону, до яких він набив у відповідних місцях клепки. Але однокласники виявили, що це "самопал", і він тепер носить їх лише вдома. Мати також йому пошила сорочку з квітчастого ситчика, з коміром, на ґудзиках з чотирма дірочками, точно такими, як на фотографії групи "Джеферсон Аероплан", тобто "Аероплан Джеферсона". І светер вона йому сплела такий самий, як в гітариста з іншої групи, і куртку з вельвета пошила, з погонами, але все це навіть разом взяте не могло компенсувати відсутність джинсів. Він два курси поспіль був круглим відмінником і збирав гроші на джинси, але торік, повагавшися, купив магнітофон.

За п’ять хвилин до кінця лекції він вибирає стратегічну позицію напроти аудиторії і ховається за газетою. А що, як він не впізнає її? Скільки він її бачив? Секунд десять, поки вона бігла назустріч йому, і тоді стільки ж секунд зі спини. А що, як вона посиділа півпари й пішла?

Але ось вона виходить. Студент іде слідом, за два кроки від неї. Дівчина перетинає вулицю, чекає на свій тролейбус, заходить і сідає на місце біля вікна. Якийсь жирний дядечко тягнеться талончиком до компостера і несамохіть її штовхає. Студент розпихує всіх і стає біля дівчини. Кілька зупинок він в повному ступорі шукає фразу, з якою б звернутися до неї. Бо вдала перша фраза — це як нокаут на початку матча. Хто може оглигати після такого? Поки він думає, дівчина сама звертається до нього. Чи не виходить, питає вона, він на наступній зупинці? Він каже, що так, виходить, зіскакує першим і подає їй руку. Вона не чекала цього, і не поспішає простягати йому руку, а, вийшовши, зрізає кут і пірнає в провулок.

Студент її наздоганяє і випалює своє ім’я. Вона не збавляє ходи. Він ступає так, щоб на півкрока випереджати її, й очі в очі розповідає їй все як було.

А ось, каже вона йому, й мій будинок.

Він питає, як її звати.

Вона не одразу, але називає своє ім’я.

Він питає, як так, що він її раніше не бачив.

Виявляється, вона не так давно перевелася в університет із іншого вузу, в якому провчилася три семестри.

Он як, каже він.

А тепер, каже вона йому, до побачення.

А от, питає він її, чи могли б ми, наприклад, сьогодні ввечері піти разом десь, наприклад, в кіно.

Вона каже: ні.

А завтра?

Ні.

Тоді коли?



Ніколи.

Студент питає, чи це тому, що в неї вже є сердечний друг.

Вона киває.

Я розумію. Але ж, каже він, все ще може помінятися!

Так, каже вона і розповідає, як саме все буде мінятися. Після останнього іспита вона одразу ж сяде на поїзд і вранці буде там, де живе її друг. А через тиждень вони поїдуть на море, в студентський табір. На все літо.

І де ж, каже студент, якщо не секрет, цей табір?

Дівчина каже, що не секрет.

Дуже добре, каже студент.

До побачення, каже дівчина і заходить в парадне.

Студент якийсь час, не міняючи пози, стоїть там, де вона його відправила в нокаут. Але що цікаво: тягаря немає. Натомість висока тепла хвиля не дає йому піти на дно.

Ну, каже товариш, якому студент повертає джинси, як пройшло? Добре? Слухай! А, може, візьмемо її на день народження? Я її знаю? Ні? Хоч опиши її!

Студент розводить руками. Фігура, зріст, обличчя дівчини — це лише дрібні деталі чогось незрівнянно більшого. Саме воно є причиною того, що з ним відбувається. Як ти поясниш комусь таке? Коли й самому нічого не ясно.

Невже вона, здогадується товариш, послала тебе?

Студент йому пояснює про сердечного друга з іншого міста.

Шкода, каже товариш, але це ще не трагедія.

Ні?


Ні. У тебе є перевага.

Яка?


Він — там, а ти — тут.

Ну то й що?

Але ти сам винуватий.

Чому це?


Товариш пояснює, що за всіма ознаками вона живе активним статевим життям. На відміну від студента. І вона збагнула, що з ним їй нема що ловити. Але! Як тільки студент стане мужчиною, вона відчує це й заради нього покине того мудака.

Ти думаєш?

Я знаю!

Замість подарунку вони, згідно із домовленістю, навантажують повну торбу їжи та питного і пливуть катером на дачу іменинниці. Річковий вітер і холод після тижня дощів заганяє пасажирів у трюм. Хлопці п’ють на палубі пиво і кидають в річку недопалки.



Товариш каже, що для обряду ініціації немає кращого місця, ніж дача.

Якого, питає його студент, обряду?

Ініціації. Посвячення в мужі. На лоні природи. Про це — уся міфологія. Починаючи з греків. Вони це любили. З биками, з коровами, з лебедями…

Я не можу так.

Як?

Аби з ким. І без почуття.



Але ж ти хочеш, щоб вона була не з ним, а з тобою?

На дачу стікається стільки різного люду, що двері нужника в кутку ділянки працюють як метроном. Кожен із запрошених прихопив з собою кількох незваних, а до тих прибилося по кілька зовсім випадкових знайомих. Як тільки споночіло, чоловічі постаті припиняють походи в бік нужника, і замість того на хвилину заклякають під деревами. Впоравши привезену з міста закуску, молодь накидається на черешні і в темряві, не розібравши, з’їдає всю недостиглу вишню, а за нею і абрикосову зав’язь. Раптом хтось кидає гасло "на річку! голяка!", і всі, хто ще здатний рухатися, тіліпаються дачними вуличками на пляж. На пів зруйнована оселя порожніє.

Студент знаходить під кущем нерозпочату пляшку горілки і пхає її в свою торбу. Чим би це загризти? Він повертається в хату і бачить на сходах, які ведуть на горище, дівчину. Ту саму, що на Новий рік в гуртожитку показала йому свої груди.

Привіт, каже їй студент, але вона не реагує.

На плечах у неї — шитий на гулівера офіцерський китель з двома рядами орденських планок. Першим та вказівним пальцями лівої руки вона тримає бичок самокрутки, і присмокталася до нього так, наче цілує ліліпута. Коли вогник, нарешті, доповзає до її губів, вона струшує з пальців попіл і блажено видихає.

Студент нахиляється над нею і нагадує їй про ту зустріч, у залі, під час концерта художньої самодіяльності. Він тоді грав на гітарі, а вона палила і пила каву. Він каже, що часто подумки повертається до неї, бо вона для нього, як би це сказати, як дух свободи, що не знає ні меж, ні правил.

Дівчина не розуміє, хто це, і що йому від неї треба.

Дійшовши до того місця, де вона присунулася до нього й задерла светр, студент для наочності піднімає свою майку. Дівчина щиро здивована. Вона вивчає студентові обличчя, тоді його живіт і груди, але у темряві не розуміє, що вона там мусить побачити.

Ну що, всміхається він їй, згадала?

Дівчина підводиться і кивком голови кличе студента на горище. Від цього жеста гаряча повінь обпікає голову і напинає всі його кінцівки. Горище пахне мишами та вогкими матрасами. Мишей не видно, а матрас лежить так, що дівчина спотикається й падає, а поверх неї валиться й студент. Через брак знання та досвіду він може спертися лише на інстинкт, притаманний усьому живому. Як мале крокодиленя, що не встигає виборсатися зі свого яйця, а вже кидається полювати на все, що живе у болоті, так і студент б’ється носом в обличчя дівчини, швидко вкриває його слиною, знаходить давно омріяні груди, скидає з себе штани й рветься на штурм, під час якого, як він чув, і відбувається ініціації. З усієї дурі він таранить ворота, які мусили б прийняти та огорнути його, але чомусь не роблять цього. Він штовхає, вони виштовхують. Як таке може бути? Він гарчить, розпалюється й трохи міняє кут атаки. А, може… Він на мить спиняється, вражений наглою думкою, й довго відсапується. А що, як він у неї перший?

Від цього відкриття крокодил перетворюється на носорога, грубошкірого, але по-батьківськи лагідного. У пропахлому анашею волоссі студент відкопує дівоче вухо і між поцілунками дає їй зрозуміти, що ц ь о г о не треба боятися.

Що?


Я з тобою, відказує їй студент і повторює, що з ним їй немає чого боятися. Він усе зробить так, що їй сподобається.

Що? — повторює дівчина.

У пітьмі важко розгледіти вираз її очей.

Колготи, каже, нарешті, вона йому. Ми ж не скинули колготи.

Студент обома руками кидається їх скидати.

Ні! Все! — каже дівчина. — Годі!

Вона встає з матраса, розправляє свій одяг і шукає двері.

А знаєш, про що, каже вона йому раптом, я сьогодні дізналася?

Ні, каже студент.

Вони сідають на сходинки, й дівчина розповідає йому, що, виявляється, можна отак, із вулиці прийти у монастир, попроситися до них, і тобі дозволять залишитись. Сьогодні вранці вона пішла на етюди і забрела в монастир. І якийсь дяк чи батюшка побачив, що вона малює, і сказав, що в неї легка рука, а тоді спитав, чи не вивчала вона колись іконопис, тоді завів її у церкву, де були самі монахині, і ті показали їй щойно відреставровані ікони.

Ну, каже студент, бо дівчина несподівано замовкла. Показали. А далі що?

А далі — все! Годі! Сісі, пісі, болти, гайки… Не хочу! Набридло! І ти також! Чеши звідси!

Студент більше години, прикладаючись до пляшки, плентається у бік мосту, де його підбирає вантажівка, що розвозить хліб. Перетнувши річку, він простягає водієві півпляшки горілки, від якої той відмовляється. Студент щось намагається йому пояснити, але язик не слухається. Водій підвозить його під хату.

Батьки вже сплять. Студент валиться на ліжко, але воно його не приймає.

Так мужчина ти, хоче знати ліжко, чи все ще хлопчик? І як пройшла ініціація?

Я — а — а, каже студент, але протиріччя між харчами і горілкою заглушають відповідь. Харчі між собою теж усі пересварені. Ліжко погойдується й хоче скинути студента. Черешня бурчить і у всьому винуватить шашлик, шашлик — плавлений сирок, той киває на редьку, яку студент схрумав іще на палубі під пиво. Зі сварки хочуть скористатися зовнішні вороги — книжкова шафа, абажур, стільці та стеля. Не чекаючи, поки ця братія звалиться на нього, студент сповзає із ліжка, дострибує до вікна і трьома спазмами вительбушує з себе все, що набилося в шлунок. Навздогін за харчами студент шле пайку зеленкуватого шлункового соку.

На світанку пролазливий вереск із вулиці вириває його з маячні.

Гади! кричить хтось голосом сусідки з першого поверха. Хто заблював мої квіти? Та що ж це таке?!

Студент не може розплющити очі, тому просувається до вікна навпомацки.

Он він! сусідка помічає його. Ось я зараз тобі!

Її прокльони відлунюють від стін парадного, а тоді й прориваються в квартиру.

Викохали! Шкідника! Тюрма плаче!

Слова гніздять у студентове тім’я. Крихкий череп тріщить і ось-ось розколеться.

До чого тут "я вам заплачу"? Що ви мені тут соваєте? І це все? Добре, давайте! І не лише квіти! А за труд хто мені заплатить? Хочу й кричу! Маю повне законне право! І хай іде прибирає! І то бистро! Хай все вилизує!

Батько, не кажучи ні слова, подає студентові відро з водою, віник і совок.

Студент стоїть під обгидженим квітником і замітає все довкола. Сусідка з хати скидає йому під ноги поламані стебла. За процедурою стежать половина мешканців будинку.

Невжелі, питає їх сусідка з першого поверха, треба в університети ходити, щоб отакий срач розводити?

Вдома студент миє руки і знову падає в ліжко.

Що ти, домагається від нього батько, пив?

Я — а— а — а, каже студент і щокою розмазує по подушці слину.

Батько йде на кухню і приносить йому щось у півлітровому слоїку.

Студент тягнеться губами до скла. Ні, хитає він головою після першого ж ковтка, не можу.

Пий, наполягає батько, від розсолу гірше не буде.

Поки студент гасить пожежу, батько сідає поруч і, замість лаяти сина, щось бубонить собі під ніс. Студент супроводжує стогоном кожен ковток і не дуже дослухається. Але по мірі того, як у голові йому яснішає, батьківські вдохи-видихи починають складатися в речення, а ті — в розкидисту сповідь.

На той час, коли слоїк порожніє, студент зводить всі гілки сповіді докупи і навіть щось притакує.

Бійся кохання з першого погляду — цією думкою батько розпочинає свою мову і нею ж її закінчує. З другої фрази студент дізнається, що вчора дочка заявила їм про те, що кидає свого чоловіка. І де ж ти, спитав її батько, підеш? Як де? сказала вона йому, туди, де я прописана. А це означає, що студентів диванчик доведеться перетягати у батьківську кімнату. А ти, спитав її батько, часом не вагітна? На що вона йому сказала: це — не твоє діло.

Бійся, зітхає батько і зразу ж уриває вже висловлену ним думку про кохання з першого погляду.

Ти, хитає він головою, все одно не послухаєш. Я свого часу не послухав, і ти — такий самий. Коли наб’єш гулі, згадаєш. Але на той час ти вже будеш вичавлений і оплутаний з усіх боків.


Каталог: Books -> 1%20kurs%2010-11%20klas -> Українська%20література.%20Тексти%20творів
Books -> Г. Д. Берегова діловаукраїнськамов а курс лекцій
Books -> Квітка К. В. Українські народні мелодії. Ч. 2: Коментар / Упоряд та ред. А. Іваницького
Books -> Рівненська державна обласна бібліотека
Books -> Програма вступних випробувань «Документознавство», «Обслуговування в бібліотеках»
Українська%20література.%20Тексти%20творів -> Прожити й розповісти Анатолій Дімаров
Українська%20література.%20Тексти%20творів -> Книга перша київські кручі 1 частина перша жашківські четверги 1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка