Анкета для вчителів. 14. Самоаналіз уроку як засіб підвищення ефективності




Скачати 422,18 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації27.05.2017
Розмір422,18 Kb.
  1   2   3   4




  1. Самоосвіта як безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.

  2. Принципи самоосвітньої діяльності вчителя.

  3. Аспекти вибору змісту і форм самоосвітньої роботи вчителів.

  4. Основні компоненти самоосвітньої діяльності.

  5. Напрямки реалізації самоосвітньої діяльності вчителів.

  6. Орієнтовний план реалізації самоосвіти вчителів.

  7. Програма педагогічного самовдосконалення.

  8. Етапи реалізації самоосвітньої теми.

  9. Рівнево-кваліфікаційна диференціація при організації самоосвітньої діяльності.

  10. Етапи самоосвіти вчителя за принципами рівневі-кваліфікаційної диференціації.

  11. Алгоритм управлінських дій щодо самоосвіти вчителів

відповідно до основних управлінських функцій.

10. Моніторинг самоосвіти вчителя.

11. Діагностична карта педагогічної оцінки

та самооцінки готовності вчителя до саморозвитку.

12. Анкета, яка спонукає вчителів до самоосвіти.

13. Анкета для вчителів.

14. Самоаналіз уроку як засіб підвищення ефективності

професійної діяльності вчителя



Удосконалення методичної майстерності –

це передусім самоосвіта,

особисті ваші зусилля,

спрямовані на підвищення власної культури праці

і в першу чергу культури мислення.

В.Сухомлинський
Удосконалення рівня професійної компетентності – один з основних напрямків реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:

  • « Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру». Закон України « Про освіту»

  • « Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників,

їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти »

Національна доктрина розвитку освіти

Виходячи з цього, головними завданнями післядипломної педагогічної освіти та методичних служб стали питання стимулювання самоосвіти і саморозвитку педагогічних кадрів та надання своєчасної методичної допомоги у даному напрямку.

Таким чином, основною формою удосконалення рівня професійної компетентності вчителя є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності.

Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів.

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що виникає потреба у досконалій організації та управлінні самоосвітньою діяльністю педагогів.

Тому однією із задач післядипломної освіти педагогів є удосконалення роботи у міжкурсовий період за темою самоосвітньої діяльності шляхом стимулювання самоосвіти, саморозвитку та пошуку шляхів самореалізації особистості вчителів. Педагогічні працівники повинні бути здатні до беззупинного самовдосконалення, орієнтованого на відповідність динаміці дійсності.

Завдання удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів, підвищення їх наукового та загальнокультурного рівня вирішуються через систему методичної роботи. У створенні особистісно орієнтованої системи професійного зростання вагому роль відіграє організація самоосвітньої діяльності. Завдяки моніторингу особистої педагогічної діяльності йде накопичення інформації про рівень якості самоосвіти педагога. Таким чином , у кожного педагога з’являється можливість прогнозувати та моделювати особистий розвиток, забезпечуючи безперервне професійне зростання.

Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.

Самоосвіта вчителя є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта здійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої продуктивна і творча.

Н.В.Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само»:



  • Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

  • Самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

  • Самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси;

  • Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

  • Самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;

  • Самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;

  • Самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;

  • Саморозвиток – результат самоосвіти.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.

У педагогічній літературі виділяються такі принципи самоосвіти вчителя:

1. Принцип цілісності ( системність самоосвітньої діяльності ).

2. Принцип діяльності ( практична спрямованість роботи ).

3. Принцип мобільності ( відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).

4. Принцип самореалізації ( впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).

5. Принцип самореалізації ( здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).

Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об’єктивної і суб’єктивної значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.



Основні принципи

організації самоосвітньої роботи вчителів
1. Взаємообумовленість мети, суті, змісту, структури методичної роботи і суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип вимагає, зокрема, єдності ідейно-політичної та професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.

2. Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників упродовж всієї педагогічної діяльності.

3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання навчальних предметів та поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміннями та навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

4. Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій психолого-педагогічної науки і кращого педагогічного досвіду.

5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів учителів, диференціація змісту і методів методичної роботи.

6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи та курсової підготовки, ретельне виконання вчителями до курсових завдань, що дає змогу ліквідувати розрив між практичною діяльністю педагога, узагальнення його досвіду, тобто формування творчого мислення педагога.



7. Взаємозв’язок методичної роботи з творчими пошуками окремих педагогів і всього колективу.


Аспекти вибору змісту і форм

самоосвітньої роботи вчителів


  • Опрацювання законодавчих та нормативно-правових документів з питань освіти;

  • Вивчення нових наукових ідей, найактуальніших педагогічних проблем ( у відповідності до науково-методичної проблеми школи );

  • Вивчення передового педагогічного досвіду;

  • Робота над індивідуальною психолого-педагогічною проблемою, докурсовим та післякурсовим завданням.


Основні компоненти самоосвітньої діяльності


  1. Стартовий інтелектуальний потенціал це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих учителем. Знання – фундамент пізнавальної діяльності. При постійному саморозвитку вчителя постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності вчителя, а саме:

    • стан науково-теоретичної підготовки;

    • стан психолого-педагогічної підготовки;

    • стан методичної підготовки;

    • стан технологічної підготовки.

  2. Мотиви формування безперервної самоосвіти.

Під мотивацією розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які збуджують педагога до діяльності та надають їй певного смислу. Серед мотивів найчастіше зустрічаються:

  • прагнення до постійного самовдосконалення;

  • прагнення до самовираження ;

  • прагнення самореалізації та самоствердження особистості;

  • професійне зростання;

  • розширення кругозору;

  • підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей;

  • наявність пізнавальної зацікавленості;

  • створення позитивного іміджу серед учнів, батьків, колег;

  • підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації;

  • отримання нагород;

  • підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування.

Психологи виділяють в структурі мотивації такі компоненти:

- самосвідомість,

- самовиховання,

- самонавчання.



  1. Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності:

  • читання;

  • слухання;

  • спостереження;

  • експеримент.

  1. Уміння розумової діяльності:

  • чуттєве пізнання;

  • техніка мислення;

  • вибір проблем та шляхів рішення.

  1. Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання:

  • вибір форм самоосвіти;

  • планування;

  • організація робочого місця; самоорганізація;

  • самоаналіз; самоконтроль.
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка