Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів




Скачати 310,61 Kb.
Дата конвертації09.02.2017
Розмір310,61 Kb.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Кафедра гуманітарних дисциплін

ЗАЛІКОВА РОБОТА
Дисципліна: ІНФОРМАТИКА
Тема: БЕРНСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ЛІТЕРАТУРНИХ ТА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ
Виконали: студенти II курсу

група МП-21

Коваленко Олександра,

Мельничук Анастасія



Київ-2011


ПЛАН
Вступ

  1. Історія Бернської конвенції.

  2. Зміст Бернської конвенції.

  3. Функції Бернської конвенції.

  4. Країни, що входять до складу.

Висновки
Параметри до електронного звіту (паспорт):

  1. Тип носія: флеш-карта;

  2. Кількість файлів: 1;

  3. Перелік файлів: мп-21 Мельничук, Коваленко.docx

Загальні відомості:



  1. Типи файлів: Документ Microsoft Word;

  2. Розмір файлів: 149 КБ (153 088 байт);

  3. Дата створення: 22 травня 2011 г., 20:30:17

Підсумкові відомості по кожному файлу окремо:



  1. Атрибути файлу: Архівний;

  2. Назва файлу: мп-21 Мельничук, Коваленко;

  3. Тема файлу: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

  4. Автор: Melnychuk. Kovalenko;

  5. Категорія: залікова робота;

Ключові слова: Бернська конвенція.

Вступ


В наш час питання про охорону літературних і художніх творів дуже розповсюджений. Оскільки передбачена охорона може бути витребувана в будь-якій країні Союзу за умови, що законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій витребовується ця охорона.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (англ. Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works) підписана 9 вересня 1886 року у Берні є міжнародною угодою щодо авторського права.

Бернська конвенція передбачає також випадки використання творів без дозволу автора і без виплати йому певної винагороди. Тобто права автора можуть бути обмежені на користь третіх осіб. Це так зване «вільне використання».

Ця тема є дуже актуальна для юристів міжнародників, оскільки безпосередньо пов’язана з їхньою майбутньою професією.

Так як Україна є членом цього Союзу, це питання є дуже важливим для громадян України, бо література і мистецтво набувають ширших обсягів.


БЕРНСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ЛІТЕРАТУРНИХ ТА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ


— міжнар.-правовий акт. Підписана 10 країнами 9.IX 1886 у м. Берні (Швейцарія). Набула чинності після обміну ратифікац. грамотами 5.XII 1887. Тепер діє у редакції Паризького акта від 24.VII 1971 (із змінами від 2.Х 1979), який став чинним 10.X 1974.

Членом Конвенції є й Україна (з 26.X 1995). Конвенція — одна з перших міжнар. угод у галузі автор, права. її метою проголошено створення Союзу країн-учасниць для охорони прав авторів на твори л-ри та мист-ва.

Текст акта неодноразово переглядався з метою підвищення ефективності захисту автор, права в умовах стрімкого розвитку екон. та культур, міжнар. зв'язків, а також з огляду на пост, вдосконалення тех. засобів фіксації, відтворення та розповсюдження творів. Осн. зміни та доповнення вносилися на конференціях країн-учасниць: 1896 (Париж), 1908 (Берлін), 1928 (Рим), 1948 (Брюссель), 1967 (Стокгольм), 1971 (Париж). У межах Конвенції забезпечується охорона ориг. творів л-ри, науки та мист-ва незалежно від того, яким способом або в якій формі вони створені. В основу акта покладено принцип нац. режиму — країна Союзу зобов'язана надавати творам, що походять з ін. країн Союзу, таку саму охорону, яка надається нац. законом творам своїх авторів.

У сферу дії Конвенції потрапляють незалежно від місця першого опублікування твори авторів — громадян країн Союзу, а також твори авторів — громадян ін. держав за умови першої публікації їхніх творів в одній з країн Союзу.

Надання охорони іноз. творам не залежить від виконання формальностей (реєстрація, депонування твору і т. п.), як і від того, чи охороняється твір у країні походження. Документ містить перелік виключних прав автора на використання твору: право на переклад, право на відтворення примірників твору, право на публічне виконання драматичних і муз. творів, право на передачу творів по радіо та телебаченню, право на публічне читання, право на адаптацію, екранізацію і переробку творів, право на запис творів мех: засобами.

Мінімальній, термін охорони творів включає усе життя автора та ще 50 років після його смерті. Країни -учасниці Конвенції зобов'язані своїм нац. законодавством забезпечувати визначений Конвенцією мінім, рівень охорони автор, права.



http://cyclop.com.ua/content/view/977/58/1/9/
Ця конвенція була розроблена за участю Віктора Гюго та його «Міжнародної Асоціації Літератури та Мистецтва» під впливом французького «права автора» (англ. right of the author, фр. droit d'auteur), що розбігається із англо-саксонською концепцією авторського права, яка торкалась тільки економічних аспектів. За Бернською конвенцією, авторське право на творчу працю не повинно декларуватися, бо воно автоматично є діючим з моменту створення твору. Таким чином, автору не треба реєструвати, подавати будь-які заяви про авторське право у країнах, що прийняли цю конвенцію. Як тільки твір зафіксовано на будь-якому фізичному носії, його автор автоматично стає власником всіх авторських прав на цей твір та будь-які похідні твори до тих пір, доки він сам явно не відмовиться від них, або доки не закінчиться строк дії авторського права.

Перед прийняттям Бернської конвенції, національні відомства з авторського права захищали права на поданий твір тільки всередині країни. Таким чином, твір, опублікований у Лондоні британським громадянином є захищеним авторським правом на території Великої Британії, та водночас може бути вільно скопійований та проданий будь-ким у Франції, та навпаки.



Бернська конвенція пішла по стопах Паризької конвенції 1883 року, що так само створила умови для міжнародної інтеграції інших видів об'єктів права інтелектуальної власності: патентів,торговельних марок та промислових зразків.

Так само, як Паризька конвенція, Бернська утворила бюро, що виконувало адміністративні задачі. У 1893 році два цих маленьких бюро об'єдналися та утворили Об'єднане міжнародне бюро з захисту інтелектуальної власності (більш відоме за своїм французьким акронімом «БІРПІ» (фр. BIRPI), розташоване у Берні. У 1960 році, БІРПІ переїхало з Берну до Женеви, щоби бути ближче до Організації об'єднаних націй (ООН) та інших міжнародних організацій цього міста. 1967 року БІРПІ змінило назву на ВОІВ, Всесвітню організацію інтелектуальної власності, що, починаючи з 1974 року, є організацією, підпорядкованою ООН.

У 1886 році десять держав, підписавши Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, заснували Міжнародний союз з охорони літературних і художніх творів.

Станом на 1 червня 1998 року учасницями Конвенції були 130 держав.

Україна приєдналася до Бернської конвенції 31 травня 1995 року. З 25 жовтня 1995 року Конвенція набрала чинності на території нашої держави.

Конвенція відкрита для всіх держав. З метою розширення міжнародного культурного обміну, становлення цивілізованого ринку інтелектуальної власності Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Погодитись з пропозицією Президента України про приєднання
України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх
творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року,
зміненого 2 жовтня 1979 року).

2. Доручити Міністерству закордонних справ України надіслати


Генеральному директорові Всесвітньої організації інтелектуальної
власності документ про приєднання України до Бернської конвенції
про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24
липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року). ( Стаття 2 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2627-III ( 2627-14 ) від
11.07.2001 )

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=189%2F95-%E2%F0

Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному директору ВОІВ.



http://lection.com.ua/pravo/ivlcapr/mizhnarodni-konventsiyi-i-dogovori-z-ohoroni-avtorskogo-prava-i-sumizhnih-prav-intelektualna-vlasnist-i-komp-yuterne-avtorske-pravo

На 15 січня 2001 рік в ній беруть участь 147 держав світу. Вона була

багаторазово переглянута, найбільше визнання отримав Паризький акт 1949 р.Україна приєдналась до Паризького акту 25 жовтня 1995 р.

http://works.tarefer.ru/53/100009/index.html

За станом на серпень 2009, 164 країни є членами Бернської конвенці . Бернська конвенція вимагає, щоб усі сторони, що її підписали, враховували авторські права на твори авторів з інших країн-учасниць конвенції (відомих як члени Бернського союзу) так само, як вони враховують авторські права своїх власних громадян. Це значить, що, наприклад, французьке авторське право є дійсним для будь-яких опублікованих або виконаних творів у Франції, незалежно від того, де цей твір був створений.

У доповнення до заснування системи рівного співвідношення авторського права у країнах-учасницях, угода також потребує, щоб країни-члени забезпечили виконання «мінімальних» стандартів у сфері авторського права.

Авторське право за Бернською конвенцією повинно набуватись автором автоматично, тобто воно не потребує формальної реєстрації. Тут треба зазначити, що хоча США приєдналися до конвенції у 1988 році, вони продовжують компенсувати авторські збитки та виплачувати авторську винагороду тільки за твори, що є зареєстрованими.

Бернська конвенція зазначає, що всі твори, за виключенням фотографічних та кінематографічних, повинні захищатися авторським правом щонайменш 50 років з моменту смерті автора, але дозволяє країнам-членам забезпечувати такий захист і на більший строк. Для фотографічних творів Бернська конвенція встановила мінімальний строк правового захисту рівний 25 рокам від року створення фотографії, а також для кінематографічних творів мінімальний строк у 50 років від першого показу, або 50 років від створення, якщо його не було показано у цей період.

Хоча Бернська конвенція проголошує, що для твору є дійсним авторське право країни, де вимагається охорона, стаття 7.8 зазначає, що «проте, якщо законодавством цієї країни не передбачено інше, цей строк не може бути більш тривалим, ніж строк, встановлений у країні походження твору», тобто автор не отримує довшої охорони за кордоном ніж удома, навіть якщо закордонне законодавство надає довший строк охорони. Це правило широко відоме як «правило коротшого строку». Не всі країни прийняли це правило.



http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%83_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%96_%D1%85%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D1%96%D1%85_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2
Держави Союзу, натхнені однаковим бажанням охороняти настільки ефективно й однаково, наскільки це можливо, права авторів їх літературні і художні твори,

Визнаючи значення роботи Конференції по перегляду Конвенції, що відбулася в Стокгольмі в 1967 році,

Вирішили переглянути Акт, прийнятий Конференцією в Стокгольмі, залишаючи без зміни статті з 1 до 20 та з 22 до 26 цього Акта.

Відповідно до цього Уповноважені, які нижче підписалися, за поданням своїх повноважень, визнаних у належній формі та повному порядку, погодилися про таке:

1.Країни, до яких застосовується дійсна Конвенція, утворюють Союз для охорони прав авторів на їх літературні і художні твори.

2. Термін "Літературні і художні твори" охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яким прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектурі або наукам.

3. Проте за законодавством країн Союзу зберігається право приписати, що літературні і художні твори або будь-які певні їх види не підлягають охороні, якщо вони не закріплені в тій або іншій матеріальній формі.

4. Переклади, адаптації, музичні аранжування та інші переробки літературного або художнього твору охороняються нарівні з оригінальними творами, без шкоди правам автора оригінального твору.

5. За законодавством країн Союзу зберігається право визначати охорону, що буде надаватися офіційним текстам законодавчого, адміністративного і судового характеру і офіційним перекладам таких текстів.

6. Збірники літературних і художніх творів, наприклад енциклопедії та антології, що являють собою за добором і розміщенням матеріалів результат інтелектуальної творчості, охороняються як такі, без шкоди правам авторів кожного з творів, що становить частину таких збірників.

7. Твори, зазначені у цій статті, користуються охороною у всіх країнах Союзу. Ця охорона здійснюється на користь автора і його правонаступників.

8. Із врахуванням положень статті 7 (4) цієї Конвенції, за законодавством країн Союзу зберігається право визначати ступінь застосування їхніх законів до творів прикладного мистецтва і промислових малюнків та зразків. Щодо творів, які охороняються у країні походження виключно як рисунки та зразки, в інших країнах Союзу може бути передбачена лише спеціальна охорона, надавана в даній країні малюнкам і зразкам, проте, якщо в даній країні не надається такої спеціальної охорони, ці твори охороняються як художні твори.

9. Охорона, надавана цією Конвенцією, не поширюється на повідомлення про новини дня або на повідомлення про різні події, що мають характер простої прес-інформації.

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU71K04R.html

Також за законодавством країн Союзу зберігається право повністю


або частково вилучити із охорони, передбаченої попередньою
Статтею, політичні промови і промови, виголошені під час судових
процесів,та зберігається також право визначати умови, на яких лекції, звернення та інші публічно виголошені твори того ж виду можуть відтворюватися в пресі, передаватися в ефір, повідомлятися для загального відома по дротах і бути предметом публічних повідомлень, передбачених цією Конвенцію, коли таке використання виправдовується
інформаційною метою.

Проте автор користується виключним правом підготовляти


збірники своїх творів, згаданих у попередніх пунктах.
http://www.patent.ua/law.php?id=77

Термін охорони, що надається цією Конвенцією, становить увесь час життя автора і п'ятдесят років після його смерті.

Проте для кінематографічних творів країни Союзу вправі передбачити, що термін охорони закінчується через п'ятдесят років після того, як твір за згодою автора було зроблено доступним для загального відома, або - якщо протягом п'ятдесяти років з часу створення такого твору ця подія не настане - що термін охорони закінчується через п'ятдесят років після створення твору. 

Для творів, випущених анонімно або під псевдонімом, термін охорони, надаваний цією Конвенцією, закінчується через п'ятдесят років після того, як твір було правомірно зроблено доступним для загального відома. Проте, якщо прийнятий автором псевдонім не викликає сумніву в його особі, строком охорони є строк, передбачений пунктом (1). Якщо автор твору, випущеного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особу протягом вищезазначеного строку, то застосовується термін охорони, передбачений пунктом (1). Країни Союзу не зобов'язані охороняти твори, випущені анонімно або під псевдонімом, відносно яких є всі підстави припускати, що з часу смерті їх автора минуло п'ятдесят років. 

http://www.yablonsky.com.ua/bern.htm#article_02
Ця Конвенція багато разів переглядалася і останній раз — у Парижі 24 липня 1971 р. зі змінами від 2.жовтня 1979 р. Багаторазовий перегляд Конвенції зумовлювався і буде зумовлюватися розвитком суспільних відносин у сфері літературно-художньої діяльності. Це об'єктивний і закономірний процес удосконалення міжнародної охорони творів науки, літератури і мистецтва.

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_051&test=XNLMf5x.qwJgHwZwZi.6WpfGHdl2gsFggkRbI1c

У преамбулі Бернської конвенції проголошується її мета: охороняти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, права авторів на їхні літературні і художні твори. Держави, що підписали Конвенцію чи приєдналися до неї, утворили Союз для охорони прав авторів на їхні літературні і художні твори.



http://www.zakony.com.ua/juridical.html?catid=36326

Основними засадами зазначеної Конвенції є:

1) національний режим, відповідно до якого твори, створені в одній із країн-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу таку саму охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам;

2) принцип автоматичної охорони, відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тобто охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо. Тобто твір українського

письменника, виданий у Франції, підлягає такій самій охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є членами Паризького Союзу;

3) принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу охороняються в іншій країні-члені Союзу, незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору.

Об'єктом правової охорони Бернська конвенція проголошує будь-які твори літератури, науки і мистецтва незалежно від форми і способу їх вираження. Перелік творів, що мають охоронятися національним законодавством і яким надається охорона даною Конвенцією, невичерпний. Це можуть бути твори будь-якого наукового чи художнього рівня, жанру, призначення тощо. Стаття 2 Конвенції проголошує, що терміном «літературні і художні твори» охоплюються усі твори у сфері науки, літератури і мистецтва.

Проте національні законодавства можуть містити певні категорії творів, які не охороняються законом. Національні законодавства мають навести чіткий і вичерпний перелік творів, яким правова охорона не надається.

Похідні твори за Конвенцією охороняються нарівні з оригінальними творами. Національні законодавства мають визначати правовий режим офіційних текстів законодавчого, адміністративного і судового характеру. Збірники літературних і художніх творів, наприклад, енциклопедії і антології, що є результатом інтелектуальної творчості за підбором і розташуванням матеріалів, охороняються як твори без шкоди правам авторів творів, що ввійшли до зазначених збірників. Усі ці твори користуються охороною в кожній із країн-членів Союзу.

Бернська конвенція визначає чіткі критерії для надання правової охорони. Одним із важливих положень Конвенції є положення, що стосується творів фольклору, хоча цього терміна Конвенція не вживає. Вона передбачає, що у разі, коли невідомо, хто є автором твору, але є підстави гадати, що автором цього твору є громадянин країни-члена Союзу, законодавець цієї країни може призначити відповідний компетентний орган, який має здійснювати захист прав такого автора.

Суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва визнаються автори та їх правонаступники. Авторами можуть бути будь-які фізичні особи. Правовій охороні підлягають як випущені, так і не випущені у світ твори за умови, що їх автори є громадянами однієї із країн-членів Союзу або вони мають постійне місце проживання у ній.

Під випущеними у світ творами слід розуміти такі, що випущені зі згоди автора, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, придатній задовольнити розумні потреби публіки, враховуючи характер твору.

Не є випуском твору представлення драматичного, музично-драматичного чи кінематографічного твору, виконання музичного твору, публічне читання літературного твору, сповіщення по проводах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ творів мистецтва і спорудження твору архітектури.

Твір вважається випущеним у світ одночасно в кількох країнах, якщо він був випущений у двох або більше країнах протягом тридцяти днів після першого його випуску.

Бернська конвенція чітко визначає особисті немайнові і майнові права авторів. До особистих немайнових прав за Конвенцєю належить право авторства і право протидіяти будь-якому перекрученню твору, його спотворенню, а також будь-якому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Майновими правами авторів є право на переклад, право на відтворення творів будь-яким способом і в будь-якій формі (що включає будь-який звуковий або візуальний запис (ст. 9 Конвенції), право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів (ст. 11), право на передачу в ефір або публічне сповіщення засобами бездротового і дротового зв'язку, за допомогою гучномовця або іншого подібного апарата (ст. llbls), право на публічне читання (ст. llter), право на переробку, аранжування та інші зміни твору (ст. 12), право на кінематографічну переробку і відтворення творів (ст. 14). Так зване право «часткової участі», передбачене ст. 141ег (щодо оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів), є факультативним і застосовується лише тоді, коли це допускається законодавством країни, до якої належить автор.

Передбачена охорона може бути витребувана в будь-якій країні Союзу за умови, що законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій витребовується ця охорона.

Бернська конвенція передбачає також випадки використання творів без дозволу автора і без виплати йому певної винагороди. Тобто права автора можуть бути обмежені на користь третіх осіб. Це так зване «вільне використання».

Паризький акт Бернської конвенції. Бернська конвенція, незважаючи на численні її перегляди, у певних своїх принципових положеннях не відповідала тим соціально-економічним і політичним змінам, що сталися у світі. Тому в 1971 р. до Бернської конвенції був розроблений і доданий додатковий розділ, який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються. Країн, що стали незалежними, стало багато і з ними не можна було не рахуватися. Передусім був полегшений вступ цих країн до Бернського союзу, тобто приєднання до Конвенції. Зазначеним країнам були надані пільги щодо перекладу і відтворення творів іноземних авторів. Додатковий розділ до Конвенції істотно розширив перелік виключень із загального правила про виключність прав автора. Були передбачені обов'язкові невиключні ліцензії на переклад і відтворення творів іноземних авторів з метою освіти, які не могли передаватися іншим особам.

Всесвітня конвенція про авторське право Конвенція підписана в Женеві 6 вересня 1952 p., переглянута в Парижі 24 липня 1971 р.

Бернська конвенція в основному була розрахована на розвинені країни Західної Європи. Її членами не були США та ряд інших країн. США з їх потужною поліграфічною промисловістю та величезним книжковим ринком, таким чином, випадали з орбіти Бернської конвенції. Тому відразу після закінчення другої світової війни почалися пошуки шляхів охоплення США та інших країн міжнародною конвенцією з авторського права.

Принципової різниці між Бернською і Женевською конвенціями немає. Є істотні відмінності в окремих положеннях. Всесвітня (Женевська) конвенція не містить широкого переліку творів науки, літератури і мистецтва, що підпадають під її охорону. Немає у цій Конвенції і детальної регламентації щодо охорони окремих об'єктів авторського права. У ст. І наводиться лише примірний перелік творів науки, літератури і мистецтва, що підпадають під правову охорону. Всесвітня конвенція нічого не говорить про твори прикладного мистецтва і фотографії.

Всесвітня конвенція також базується на принципі національного режиму. Кожна держава-член Всесвітньої конвенції надає іноземним авторам таку саму охорону, як і власним авторам. Ця Конвенція містить специфічні норми щодо формального оформлення авторських прав, виходячи з того, що багато країн у своїх національних законодавствах містять норми щодо формальностей. Конвенція прийняла компромісне рішення, за яким формальності, передбачені національним законодавством (депонування примірників, реєстрація, виробництво або випуск у світ твору на території даної держави тощо), вважаються виконаними щодо будь-якого твору, що користується конвенційною охороною, якщо будуть дотримані формальності, встановлені самою Конвенцією.

Строк охорони об'єктів авторського права Всесвітня конвенція встановляла не менше 25 років після смерті автора. На відміну від Бернської ця Конвенція не передбачає охорони особистих немай-нових прав. На Паризькій конференції 1971 р. з приводу цієї проблеми точилася тривала дискусія. Проте позитивного рішення не було прийнято, оскільки ряд держав, у тому числі і США, не визнають особистих немайнових прав.

Досить детально Всесвітня конвенція регламентує право на переклад. Стаття V Конвенції проголошує: «Права, згадані в статті І, включають виключне право автора перекладати, випускати в світ переклади і дозволяти переклади і випуск у світ перекладів творів, що охороняються на підставі цієї Конвенції».

Проте кожна держава, що є членом Конвенції,а Україна також є її членомhttp://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=189%2F95-%E2%F0, може своїм внутрішнім законодавством обмежити право перекладу письмових творів відповідно до умов, визначених Конвенцією.

Якщо автор протягом семи років від дня першого виходу в світ свого твору не випустив у світ перекладу і не дав дозволу на випуск у світ перекладу твору однією із мов даної держави, то компетентний орган цієї держави має право видати будь-якому громадянинові цієї держави ліцензію на переклад твору відповідною мовою. Право на переклад підлягає охороні в усіх державах-членах Конвенції.

На Паризькій конференції було прийнято рішення включити до Всесвітньої конвенції правила щодо обмеження права на переклад. Суть цього нововведення полягає у тому, що відповідно до побажань країн, які розвиваються, обмежується право на переклад автора твору і на розповсюдження шляхом видачі примусових ліцензій.

Під випуском у світ Всесвітня конвенція визнає відтворення в матеріальну форму примірників твору і надання необмеженому колу осіб можливості читати його або знайомитися з ним шляхом зорового сприйняття.

Статус країни, що розвивається, надається ООН за клопотанням цієї країни.

Норми Всесвітньої конвенції не застосовуються і правова охорона не надається творам, які на момент набуття чинності Конвенцією, перестали охоронятися або взагалі ніколи не охоронялися на території держави-члена Конвенції. Конвенція встановлює спеціальний режим щодо невипущених у світ творів. Автори таких творів користуються в державах-учасницях Конвенції, в яких вони є правовою формою реалізації авторських прав. Отже, головною метою Римської конвенції є охорона суміжних прав. Це перша міжнародна угода такого виду. Перша стаття Римської конвенції визначає, що охорона суміжних прав має здійснюватися в такий спосіб, щоб не зашкодити авторським правам. Об'єктами охорони Конвенції є права на виконання, права виробників фонограм та права організацій ефірного мовлення на свої передачі (програми). Суб'єктами зазначених прав є виконавці, виробники фонограм та організації ефірного мовлення. Конвенція передбачає можливість надання охорони суб'єктам суміжних прав незалежно від того, чи охороняються літературні і художні твори, використані виконавцями, виробниками фонограм та організаціями ефірного мовлення.

Членами Римської конвенції можуть стати лише члени Бернської або Всесвітньої конвенції, які є і членами ООН. Основним принципом Конвенції є принцип національного режиму, за яким виконавцям, виробникам фонограм та організаціям ефірного мовлення з однієї держави-учасниці Конвенції в іншій державі-учасниці надається така сама правова охорона, як і власним громадянам та юридичним особам. Проте Конвенція встановлює мінімальний рівень охорони, нижче якого опускатися не дозволяє.

Римська конвенція визначає чіткі критерії застосування національного режиму. Національний режим виконавцям надається за таких умов:

— виконання має місце в іншій договірній державі;

— воно включене до фонограми, що охороняється Конвенцією;

— виконання транслюється в живому виконанні у передачі, що є об'єктом правової охорони Конвенції;

— незалежно від того, до якої держави належить виконавець, де мало місце виконання.

Національний режим надається виробнику, якщо він є громадянином іншої договірної держави (критерій національності) або перша фіксація була здійснена в іншій договірній державі (критерій фіксації), або фонограма була вперше чи одночасно випущена у світ в іншій договірній державі (критерій випуску у світ).

Національний режим організаціям ефірного мовлення надається за умови, що постійне місцезнаходження цієї організації перебуває в іншій договірній державі (принцип національності) або, якщо передача транслювалася з передавача, розташованого в іншій договірній державі, незалежно від розташування початкової організації ефірного мовлення (принцип територіальності). Договірні держави можуть заявити, що вони забезпечать охорону радіо- і телепередач лише у тому разі, якщо умови національності і територіальності задовольняються щодо однієї і тієї самої договірної держави.

Виконавці мають право дозволяти чи забороняти:

— передачу в ефір або сповіщення до загального відома живого виконання;

— здійснення запису незафіксованого виконання;

— відтворення фіксації виконання за умови, що початкова фіксація була здійснена без згоди виконавця або відтворення здійснюється з метою, недозволеною Конвенцією або виконавцем.

Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення їх фонограм. Організації ефірного мовлення мають право дозволяти чи забороняти:

— одночасну ретрансляцію їх передач;

— фіксацію їх передач;

— відтворення недозволених фіксацій їх передач або відтворення законних фіксацій з протизаконною метою;

— сповіщення до загального відома їх телевізійних передач за допомогою приймачів, встановлених у місцях, доступних для публіки, за плату.

Римська конвенція містить також і певні обмеження прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення. Деякі з них встановлені самою Конвенцією, деякі встановлюються національним законодавством договірної держави. Мінімальний строк охорони, передбачений Римською конвенцією, становить 20 років, починаючи від кінця року, в якому була здійснена фіксація, що стосується фонограм і виконання, включених до них; або мало місце виконання щодо виконань, не включених до фонограм; або щодо радіо- і телепередач часу такої передачі.

Римська конвенція є першим міжнародним документом у галузі суміжних прав, що активно розвиваються і тому потребують більш детального правового опосередкування.

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29 жовтня 1971 р.

Прийняття цієї Конвенції, відомої як Конвенція про фонограми, було зумовлено зростаючими масштабами незаконного відтворення фонограм, що має місце в усьому світі. Конвенція визначила чіткі поняття:

1) «фонограма» — виключно звуковий запис звуків;

2) «виробник фонограми» — будь-яка фізична чи юридична особа, яка першою здійснила запис звуків на фонограмі;

3) «копія» — матеріальний носій, що містить звуки, записані безпосередньо чи опосередковано з фонограми, і який містить всю або значну частину звуків, записаних на цій фонограмі;

4) «розповсюдження серед публіки» — будь-який акт, засобом якого копії безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці взагалі або будь-якій її частині.

Кожна держава-учасниця зобов'язується охороняти виробників фонограм, які є громадянами інших держав-учасниць, від виробництва копій фонограм без згоди виробника і від ввозу таких копій кожного разу, коли згадане виробництво чи ввезення здійснюються з метою їх розповсюдження серед публіки, а також від розповсюдження цих копій серед публіки.

Строк охорони прав виробників фонограм визначається національним законодавством кожної держави-учасниці Конвенції.

Держави-учасниці Конвенції можуть у своїх національних законодавствах передбачати і певні обмеження прав виробників фонограм, що можуть бути такими, які встановлені цим законодавством для авторів творів. Проте обов'язкові ліцензії можуть бути передбачені лище у тому разі, якщо дотримані такі умови:

— відтворення призначається для використання виключно для навчання або наукових досліджень;

— ліцензія дає право відтворення лише на території держави-учасниці, компетентні органи якої надали ліцензію і вона не поширюється на експорт копій;

— відтворення, здійснене на підставі ліцензії, зумовлює право на справедливу винагороду, що визначається зазначеним органом з урахуванням, поряд з іншим, кількості копій, що будуть вироблені.

Норми цієї Конвенції не можуть бути витлумачені таким чином, що обмежують або завдають шкоди охороні інтересів авторів-виконавців, виробників фонограм або органів радіомовлення. Кожна із держав-учасниць визначає межі дії охорони інтересів авторів-виконавців, виступи яких записані на фонограму, а також умови, за яких вони можуть користуватися такою охороною. Держава-учасниця не зобов'язана дотримуватися норм Конвенції щодо фонограм, які були записані до набуття чинності цією Конвенцією на території даної держави.

Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності збирає і публікує інформацію щодо охорони фонограм. Кожна держава-учасниця безвідкладно повідомляє Міжнародному бюро про усі нові закони та офіційні тексти, що стосуються охорони фонограм.

Договір ВОІВ з виконання і фонограм. Договір ВОІВ прийнятий дипломатичною конференцією з деяких питань авторського права і суміжних прав 2—20 грудня 1996 р. в Женеві. Його прийняття зумовлене необхідністю подальшого удосконалення міжнародно-правової охорони виконань і фонограм. Стаття 1 цього Договору проголошує, що він ні в якій мірі не применшує значення Римської конвенції. Охорона, що надається за цим Договором, ніяким чином не завдає шкоди охороні авторського права на літературні і художні твори.

Договір містить визначення деяких понять для цілей цього Договору:

1) виконавці — це актори, співаки, музиканти, танцюристи та інші особи, які грають роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті, інтерпретують або іншим чином виконують літературні, мистецькі або фольклорні твори;

2) фонограма — це запис звуків виконання або інших звуків, або відображення звуків, крім звуків у формі запису, що включений до кінематографічних або аудіовізуальних творів;

3) запис — це втілення звуків або їх відображень, що дозволяють їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідних пристроїв;

4) виробник фонограми — це фізична або юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідає за перший запис звуків виконання чи інших звуків або відображень звуків;

5) опублікування запису виконання або фонограми — це пропозиція запису виконання або фонограми публіці зі згоди правоволодільця і за умови, що примірники пропонуються публіці в розумній кількості;

6) ефірне мовлення — це передача засобами бездротового зв'язку звуків зображень і звуків або їх відображень для сприйняття публікою; така передача, що здійснюється через супутник, також визнається ефірним мовленням; передача кодованих сигналів буде ефірним мовленням, якщо засоби декодування надаються публіці організацією або з її згоди;

7) сповіщення для загального відома виконання або фонограми — це передача для публіки будь-яким засобом, крім ефірного мовлення, звуків виконання або відображень звуків, записаних на фонограму. Для цілей ст. 15 Договору «сповіщення для загального відома» включає доведення звуків або відображень звуків, записаних на фонограму, до слухового сприйняття публікою.

В основі Договору лежить національний режим, за яким його сторони надають охорону, передбачену Договором, виконавцям і виробникам фонограм, які є громадянами інших сторін Договору.

Особливістю цього Договору є те, що він надає охорону і особистим немайновим правам виконавців. Виконавці мають право вимагати визнання себе виконавцями, а також протидіяти будь-яким перекрученням або спотворенням чи іншій зміні своїх виконань, що можуть нанести шкоду репутації виконавця.

Виконавці наділяються виключним правом щодо своїх виконань дозволяти:

— ефірне мовлення і сповіщення для загального відома своїх незаписаних виконань, за винятком випадків, коли виконання уже передавалося в ефір;

— запис своїх незаписаних виконань.

Виконавці користуються також виключним правом дозволяти пряме або побічне відтворення своїх виконань, записаних на фонограми, будь-яким чином і в будь-якій формі. Виконавці мають виключне право на розповсюдження записів своїх виконань, на прокат своїх виконань, на доведення своїх виконань для загального сповіщення публіки.

Права виробників фонограм. Виробники фонограм також наділяються виключним правом на відтворення, розповсюдження та прокат примірників своїх фонограм, а також робити фонограми доступними для публіки.

Виконавці і виробники фонограм користуються правом на одноразову і справедливу винагороду за пряме чи побічне використання фонограм, опублікованих з комерційною метою, для ефірного мовлення чи будь-якого сповіщення для загального відома.

Національні законодавства сторін Договору можуть містити норми щодо обмежень прав виконавців і виробників фонограм або винятки з них. Строк охорони прав для виконавців за Договором встановлений у 50 років, рахуючи з кінця року, в якому виконання було записано на фонограму.

Строк охорони прав виробників фонограм за Договором встановлений у 50 років, рахуючи з кінця року, в якому фонограма була опублікована. Якщо публікації фонограми не було — то протягом 50 років з моменту запису фонограми.

Договір ВОІВ про авторське право. Договір ВОІВ прийнятий Дипломатичною конференцією з питань авторського права і суміжних прав у грудні 1996 р.

Дипломатична конференція з метою подальшого удосконалення системи міжнародно-правової охорони авторських прав на літературні і художні твори підписала цей Договір 20 грудня 1996 р. До нього включені деякі нові міжнародні правила, дано більш чітке тлумачення деяких існуючих правил. Договір врахував також глибокий розвиток і зближення інформаційних і комунікаційних технологій та їх вплив на створення і використання літературних і художніх творів. Наведені чинники зумовлюють ще більшу необхідність посилення авторсько-правової охорони як основного стимулу до літературної і художньої творчості. Водночас не можна не рахуватися з необхідністю урівноважувати інтереси і права авторів з інтересами широкої публіки.

Цей Договір є спеціальною угодою щодо ст. 20 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Договір уточнює, що авторсько-правова охорона поширюється на форму вираження, а не на ідеї, процеси, методи функціонування або математичні концепції як такі. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Компіляції даних чи іншої інформації у будь-якій формі, що за підбором і розташуванням є результатом інтелектуальної творчості, охороняються. Проте охорона не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає яке-небудь авторське право, що стосується даних чи інформації, що складають зміст у компіляції.

Договір наділяє авторів літературних і художніх творів виключним правом дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників своїх творів шляхом продажу або іншої передачі у власність. Ці ж автори користуються виключним правом на прокат комп'ютерних програм, кінематографічних творів і творів, втілених у фонограмах.

Проте це правило не поширюється на комп'ютерні програми, якщо програма не є основним об'єктом прокату, і на кінематографічні твори, якщо такий прокат не призводить до широкого копіювання цих творів, що може завдати істотної шкоди виключному праву на відтворення.

Автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти будь-яке сповіщення своїх творів до загального відома по проводах або засобами бездротового зв'язку, включаючи доведення своїх творів до загального відома таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до таких творів із будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором.

Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (1974 р.)

Ця Конвенція передбачає обов'язок кожної держави-учасниці Конвенції вживати належних заходів щодо запобігання незаконному розповсюдженню на своїй території чи зі своєї території будь-якого несучого програми сигналу, що передається через супутники. Розповсюдження визнається незаконним, якщо на нього не було одержано дозвіл від організації, за загальним правилом, радіо- або телемовної організації, що прийняла рішення про складові елементи програми. Цей обов'язок існує щодо організацій, які виступають як «громадяни» держави-учасниці Конвенції.

Проте положення цієї Конвенції не застосовуються, коли розповсюдження сигналів здійснюється із супутників прямого мовлення.

Угода про співробітництво у сфері авторського права і суміжних прав підписана 24 вересня 1993 p., ратифікована Верховною Радою України 27 січня 1995 р.

Враховуючи сучасну роль авторського права у формуванні національного культурного потенціалу в міжнародному культурному обміні, а також у розвитку рівноправних міждержавних торговельно-економічних відносин, необхідність співробітництва в галузі взаємного культурного обміну культурними цінностями шляхом використання творів науки, літератури і мистецтва з метою визначити умови і порядок взаємної охорони авторського права і суміжних прав, держави СНД (далі — держави-учасниці) підписали цю Угоду.

Передусім держави-учасниці взяли на себе зобов'язання забезпечити на своїх територіях виконання міжнародних зобов'язань, що випливають із участі колишнього СРСР у Всесвітній конвенції про авторське право (1952 p.). Зазначені в Угоді держави-учасниці застосовують Всесвітню конвенцію про авторське право (1952 р.) у відносинах між собою як до творів, створених після 27 травня 1973 р., так і до творів, які за законодавством держав-учасниць охоронялися до цієї дати, на тих самих умовах, що встановлені законодавством щодо своїх авторів. За національним законодавством держав-учасниць встановлюються строки охорони авторського права і суміжних прав.

Держави-учасниці взяли на себе зобов'язання вжити необхідних заходів щодо розробки і прийняття законопроектів, які мають забезпечити охорону авторського права і суміжних прав на рівні вимог Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів,

Женевської конвенції про охорону виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм, Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення.

Держави-учасниці зобов'язалися проводити сумісну роботу щодо боротьби з незаконним використанням об'єктів авторського права і суміжних прав і через свої компетентні органи сприяти розробці конкретних програм і заходів. Вони будуть також сприяти створенню і функціонуванню національних авторсько-правових організацій у сфері управління авторськими правами на колективній основі, шляхом укладення цими організаціями між собою угод про співробітництво.

Держави-учасниці мають вирішити у відповідних угодах питання про уникнення подвійного оподаткування авторської та іншої винагороди, визначити порядок взаємних розрахунків і сприяти їх своєчасному здійсненню. Цю Угоду підписали 11 держав СНД.

Висновки:

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Надійний захист авторських прав як важливий чинник у залученні до створення культурних цінностей та забезпеченні їх правомірного використання проголошено ще Загальною декларацією з прав людини. Таким чином, нормативно-правові акти України в галузі авторського права та суміжних прав мають бути збалансованими та вдосконаленими за щонайменше двома показниками: гарантією захисту авторських творів та забезпеченням доступу масової аудиторії до творів, захищених авторськими правами.


Щоб прийняти участь у конвенції потрібно бути:членом ООН; або спеціалізованою установою ООН.

Охорона за конвенцією здійснюється шляхом надання національного режиму тільки за ознакою громадянства. Захист надається тільки під виготовлення дублікатів фонограм без згоди виробників, тобто: незаконне тиражування; заборона ввозу дублікатів, тиражування здійснюється з комерційною метою; від розповсюдження таких дублікатів існує три механізми захисту:національне законодавство , спеціальне законодавство в галузі суміжних прав, законодавство про недобросовісну конкуренцію, кримінальне законодавство.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка