Біографія: Михайло Коцюбинський (1864 — 1915)




Сторінка1/2
Дата конвертації09.01.2018
Розмір1,14 Mb.
  1   2
Біографія: Михайло Коцюбинський


(1864 — 1915)

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880).

Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання “Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма” (1884), “21-го грудня, на введеніє” (1885), “Дядько та тітка” (1885).

Друкуватися Коцюбинський почав у 1890р. — львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”. В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях.

На початку 1891р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю. За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “П'ятизлотник”, повість “На віру”, віршована казка “Завидющий брат”. Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник.

На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітительськими ідеями, утворює організацію “Братство тарасівців”, з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував зв'язок. Цей зв'язок відбився на його творчості. У казці “Хо” (1894) Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності.

Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів “Для загального добра” (1895), “Пе-коптьор” (1896), “Посол від чорного царя” (1897), “Відьма” (1898), “В путах шайтана” (1899), “Дорогою ціною” (1901), “На камені” (1902), “У грішний світ”, “Під мінаретами” (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його повість “Для загального добра” була надрукована в перекладі російською мовою у журналі “Жизнь” (1899, кн. 12).

Багата творчими здобутками п'ятирічна служба у філоксерній комісії стала періодом інтенсивного зростання письменника Залишивши роботу в комісії, він після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила сім'я, їде до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети “Волынь”. На початку 1898р. Коцюбинський нарешті дістає роботу в чернігівському земстві.

Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було оповідання “Лялечка” (1901). У “Лялечці” Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського.

Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу — “На крилах пісні” (1895) і “Дорогою ціною” (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.

Новела “Цвіт яблуні” була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов'язок, повинен боліти чужим горем, як власним.

До теми “Цвіту яблуні” Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр “З глибини”, поезія в прозі “Пам'ять душі”, незавершений твір “Павутиння”, новели “Intermezzo” і “Сон”). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо декларується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М. Чернявського 1903р. до українських письменників. Наступний розвиток української літератури Коцюбинський бачив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв, пошукові нових художніх форм.

У п'ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання “Fata morgana” (Киевская старина, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час революції. Революція остаточно відкрила світові нове село, а Коцюбинський без будь-якого втручання в текст оповідання продовжив його як другу частину повісті. Друга частина повісті “Fata morgana” (опублікована в квітневому номері “Літературно-наукового вісника” за 1910р.) належить до найвизначніших творчих досягнень Коцюбинського, пов'язаних з подіями першої російської революції.

Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901р. стає соціально-психологічна новела.

У 1906 — 1912 рр. крім другої частини “Fata morgana” М. Коцюбинський створює новели “Сміх”, “Він іде” (1906), “Невідомий”, “Intermezzo”, “В дорозі” (1907), “Persona grata”, “Як ми їздили до Криниці” (1908), “Дебют” (1909), “Сон”, “Лист” (1911), “Подарунок на іменини”, “Коні не винні”, образки-етюди “Хвала життю!”, “На острові” (1912), а також повість “Тіні забутих предків” (1911).

Під час поїздок на острів Капрі письменник часто зустрічався з Горьким, взимку 1911 — 1912 рр. навіть жив у нього і написав там “Коні не винні” та “Подарунок на іменини”.

Художні нариси “Хвала життю!” й “На острові”, написані влітку 1912р., — останні твори М. Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис “Хвала життю!”. Лейтмотивом нарису “На острові” також є ідея безперервності, вічності людського буття.

Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях — у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв'язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.

Мовна практика Коцюбинського — один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.

Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному п


Стаття

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
Михайло Коцюбинський – імпресіоніст

Михайло Коцюбинський — великий письменник-гуманіст, виразник народ­них дум і прагнень. Він посідає одне з чільних місць в історії української літера­тури. Його повісті, оповідання та новели яскраво відтворюють не тільки глибинні соціальні зрушення в суспільстві кінця XIX - початку XX ст., а й активні пошуки, якими характеризувався літературний процес на межі двох століть, він приніс в українську літературу елементи декадентства, символізму, неороман­тизму, — усього того, що за аналогією з німецькою та польською літературою дістало назву модернізму.

Народився Михайло Коцюбинський 1864 р. — у той лиховісний час, коли офіційною мовою на українській землі була мова російська. Цією ж мовою говорили в родині майбутнього автора славетних творів. Але «занедужавши, — як писав пізніше сам автор, — на дев'ятому році на запалення в легенях, я в гарячці почав говорити по-українському. Чим немало здивував батьків» Уже пізніше, після цього випадку, десятирічний хлопець, розбуджений цікавістю до українського слова, почав складати українські пісні, беручи за взірець народні. А коли на тринадцятому році випадково Коцюбинський дістав кілька примірників журналу «Основа», оповідання Марка Вовчка, а згодом — Шевченкового «Коб­заря», то це, за визнанням самого письменника, уже безповоротно скерувало його на свідомий український шлях.

Звичайно, Михайло Коцюбинський дійшов до вершини свого хисту не одра­зу, а вибоїстою та круглою стежкою довгих, невтомних шукань, що привели до вершин аж у зрілий період його творчості. Найбільший, а тому найглибший слід у розвитку письменницької свідомості Михайла Коцюбинського, з якої вже ви­росло й розцвіло все те, що дав письменник, навчаючись художньої майстер­ності, без сумніву, залишив Тарас Шевченко. Як молодий письменник Коцю­бинський наполегливо вивчав, не раз перечитував і Панаса Мирного. Отже, у процесі творчого пошуку письменник розвивався не без впливу з боку інших письменників.

Коцюбинський вважається найвидатнішим стилістом української прози. Він почав як реаліст і народник під впливом Панаса Мирного й Івана Нечуя-Левицького, пізніше, на початку XX ст., відійшов від цього напрямку й, хоча симпа­тизував народницьким поглядам, однак схилявся до імпресіоністичної манери. Тут не було метаморфози чи суперечності — адже імпресіонізм, цей останній великий стиль XIX ст., був об'єктивним мистецтвом, побудованим на точному відображенні відчуття, враження, спостереження. Як психолог Коцюбинський найчастіше писав про людську та мистецьку роздвоєність, амбівалентність, свідо­мо чи підсвідомо відбиваючи свою письменницьку й людську драму.

Засвоївши традиції та досвід своїх славних попередників, Коцюбинський орі­єнтувався й на зразки світового письменства, був чутливий до тих нових віянь, що панували тоді в європейській літературі. З одного боку, був новатором щодо сти­лю та психологізму, з іншого — надмірного новаторства остерігався. У пристрас­них дискусіях про нове та старе, модернізм і традицію, які захопили буквально всіх його сучасників, Коцюбинський участі не брав. Він був справді природженим ху­дожником, «який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку». — писав сам автор. Усе його чесне, працьовите життя та його творчість підтверджують: він був і залишився назавж­ди великим Сонцепоклонником і великою Людиною. Таким людяним, добрим, лагідним постає Михайло Коцюбинський перед нами зі спогадів його сучасників.

Коцюбинський написав небагато. Серед оповідань та повістей, як правило, виділяють «Fata morgana» та «Тіні забутих предків». Під кінець життя він став широко відомим, і його твори видавалися російською, чеською, польською, ні­мецькою, шведською та іншими мовами. Життя письменника в основному про­минуло в провінційних містах і містечках України, а також у Молдавії та Криму, де він був на урядовій службі. З 1898 року Коцюбинський оселився в Чернігові. Тут він працював чиновником у статистичному бюро губернського земства. Ак­тивним суспільним, культурним або науковим життям місто не відзначалося, єдиною перевагою була відносна близькість до Києва. У 1906—1908 pp. пись­менник очолював чернігівську «Просвіту», багато уваги приділяв діяльності лі­тературній молоді, влаштовував традиційні «понеділки» та «суботи», на яких обговорювалися нові твори, був одним із упорядників літературних збірників альманахів: «Хвиля за хвилею», «Дубове листя», «З потоку життя». . Коцюбинський постійно стежив за розвитком сучасної української літерату­ри та багато читав із зарубіжної Він говорив, що є в нього «любимі» письменни­ки Гамсун, Шніцлер, Лі, Ахо, Стрінберг, Метерлінк. У різний час на нього також справляють враження Достоєвський, Золя. Ібсен. Роздуми над шляхами розвитку української літератури Коцюбинський підсумовує у відозві 1903 р. до українських письменників, де закликає розширювати тематичні обрії рідного письменства, не обмежуватися лише селянською тематикою, порушувати істо­ричні, філософські, психологічні проблеми, сюжети будувати по-новому — ори­гінальніше, орієнтуючись на досвід європейської літератури.

Як реаліст Михайло Коцюбинський звертав у своїх творах увагу на змалюван­ня зовнішніх подробиць, бачених в житті. Натомість як натуралістичний імпре­сіоніст, а пізніше як психологічний імпресіоніст, він змальовував найтонші й найглибші порухи людської душі. Цей стиль психологічного імпресіонізму (або, як сказав С. Черкасенко, «чистої води імпресіонізму») такий самобутній, що його можна вважати виробленим самим письменником.

У 1900-ті роки Коцюбинський пише три твори, що відкривають новий етап у його творчості: новелу «Лялечка», акварель «На камені» й етюд «Цвіт яб­луні» У цих творах подано глибший психологічний аналіз, ніж у попередніх, вони показують, що Коцюбинський вийшов на цілком нову стежку — стеж­ку імпресіонізму. На початку XX ст відбувається якісний злам у творчості Михайла Коцюбинського Він створює жанр психологічної новели, виробляє імпресіоністичну манеру письма.

У них відчутна рука вже зрілого майстра, який творить новий жанр — жанр психологічної новели Сюжет у психологічній новелі відходить на другий план. Портретні описи майже відсутні, змінюється функція обставин, усе підпорядко­вується одній меті — тонкому проникненню в психологічний світ людини, ню­анси душевних поривів і глибокі переживання, які й становлять справжню дра­матургічну колізію новели. Письменник водночас виробляє нові художні прин­ципи зображення героя: він переходить від знаковості сюжету до знаковості мікрообразу — його смислотворчої сутності. Усезнаючий автор зникає, замість нього всевладно панує слово та почуття персонажа, його суб'єктивне бачення себе та навколишнього світу.

Стає дуже яскравою й індивідуальна особливість майстра слова: відбувається привнесення живопису до літератури, підпорядкування його ідейно-художній концепції твору, вироблення імпресіоністичних прийомів письма. Під впливом психологічної літератури та внаслідок спостережень у письменника складається уявлення про внутрішній світ людини як безперервний процес, який має свої періоди, спади та підйоми, що, власне, і становлять справжній сюжет багатьох його творів — у Коцюбинського формується художньо-психологічна компози­ція героя, яку він називає «кільця психологічного процесу».

Кожний персонаж у Коцюбинського має свою окрему мову, він індивідуаль­ний до найтонших дрібниць. Описаний індивід зазнає переживань при дуже напружених нервах, коли вони реагують на зовнішні показники. Для Коцю­бинського це були дуже важливі думки, і він враховував їх у своїх імпресіоністи­чних творах.

Принципово новою стає й система поетики: письменник наче переломлює все те, що він зображує, крізь призму внутрішніх переживань персонажів. Коцюбинсь­кий змальовує не стільки вчинки, поведінку героя, навколишній світ, скільки його враження про самого себе та цей світ. Як ніхто в європейській літературі до й після нього, Коцюбинський умів підпорядковувати колір твору розкриттю внутріш­нього світу героя або тим ідейно-художнім завданням, які він перед собою ставив. Акварель «На камені» — новаторський твір у жанровому плані. У ньому не­складна фабула, автор зосереджений на внутрішніх переживаннях героїв, що й становлять сюжетну колізію. Композиція акварелі надзвичайно оригінальна: да­ючи нібито малюнок з життя, автор жодного епізоду не виносить на перший план, а примушує читача головні епізоди переживати в собі, у своїй уяві. У цьому вияв­ляється перша риса імпресіонізму: замість детальних реалістичних описів давати тільки окремі натяки, «плями», що вже показують шлях читачевій уяві. Друга ж риса імпресіонізму — висувати на перший план психічні переживання героїв, а не фабулу творів. Письменник робить спробу вийти за межі традиційного оповідання та створити новий жанр — психологічну новелу, розвинути свою індивідуальну стильову манеру. Жанрова характеристика цього твору—акварель—відкриває задум автора: наблизити словопис до живопису; згадана новела наче спеціально присвя­чена цьому мистецькому експерименту. Акварель — одна з найбільш колористич­них у прозі того часу, і не тільки українській. У цьому творі письменник ставить перед собою важливе завдання: надати кольору смислової функції. Тут слово ви­ступає тільки інструментом творення мікрообразу, який і передає переживання героїв або служить реалізації задуму автора. Не дивно, що новелу «На камені» автор назвав аквареллю: у ній справді переважають зорові образи, картини моря й гір виринають перед очима читачів, наприклад змалювання бурі на морі.

Мікрообраз, винесений у назву, проходить через усю першу частину новели «На камені». Він створює сіре колористичне тло. на фоні якого розгортається сюжетна дія: «татарське село здавалось грудою дикого каміння», «кам'яні оселі», «сонце і камінь», «люди на камені». На цьому тлі кожний новий колористичний мікрообраз набуває особливого значення: зміни, що відбулися в душевному стані мовчазної татарської дівчини Фатьми після її зустрічі з гарним молодим турком Алі, символізує розквітла квітка — гірський крокус. Драматична колізія (втеча закоханих Фатьми й Алі) також знаходить своє особливе розв'язання в протилежності кольорів різної гами — мікрообраз «дух цих диких, ялових, голих скель». На цих скелях закарбувалася споконвічна історія страждань «людей на камені», існування яких — постійна боротьба з природою, панує лише один закон — жорстокість. Безбарвним скелям, голому каменю автор протиставляє червоний колір пов'язки на голові Алі та зелений колір фередже Фатьми, черво­ний — символ кохання, а зелений — життя. Яскраві, насичені кольори контра­стують з кольорами мертвої застиглої скелястої породи, посилюють драматизм подій, сірі скелі зрадливо виказують яскраве вбрання Фатьми й Алі. Колорис­тичні штрихи зливаються в єдину імпресіоністичну картину з драматичним ма­люнком і водночас піднесеним гімном коханню.

Часто зорові образи переплітаються зі звуковими, зокоема тоді, коли опи­сується гра Алі, то розповідь пронизує мелодія зурни, ясно відчуваються еле­менти поетичного ритму, так званої ритмічної прози. Ця тонка фіксація вра­жень, лаконічність вислову, глибокий ліризм, ритмічність чи плавність мови, майстерність описів природи та глибинний психологічний аналіз стають харак­терною рисою творчості Михайла Коцюбинського.

«Цвіт яблуні» — цілком психологічна новела. Батько, головний персонаж твору, крім того, ще й письменник, митець слова. У хвилини, коли душа зранена горем, його пам'ять, підсилена силою творчості, усе фіксує.

Етюд Михайла Коцюбинського «Цвіт яблуні» — викінчено імпресіоністич­ний. Цей етюд — новий стильовий крок у поєднанні психологізму «Лялечки» та живопису «На камені». У «Цвіті яблуні» відчувається й мопассанівська пробле­матика психології творчості письменника, і шніцлерівський потік свідомості, і гамсунівська увага до порухів людської душі, і властива тільки Коцюбинському заглибленість у надра підсвідомості, й імпресіоністичний малюнок, який скла­дається зі світлотіні, колористичних мікрообразів, символіки квітів. Іван Франко вважав етюд Михайла Коцюбинського «Цвіт яблуні» психологічною студією, яка виявляє руку майстра та дуже тонку обсервацію складного психологічного процесу — враження письменника, у якого помирає улюблена дитина — цвіт його дерева життя, фантазія якого при цьому мимоволі занотовує та складає всі деталі як матеріал для майбутнього твору. У цьому етюді морально-філософську проблему етики письменницької творчості Коцюбинський загострює до душев­ної драми, яку переживає ліричний герой. Письменник в етюді ставить запитан­ня, чи має право художник брати як матеріал для своєї творчості людську траге­дію, якщо це його власна трагедія — смерть доньки? Автор не дає на це запитан­ня прямої відповіді.

В оповіданні «Лялечка» Михайло Коцюбинський відтворює психологію роз­двоєння людського «я» та внутрішній конфлікт. Але найяскравіше цей конфлікт показаний в етюді «Цвіт яблуні»: тут кульмінаційна точка людської драми. Для зображення психології героя в «Цвіті яблуні» важливим став подальший розви­ток художньо-психологічної концепції Коцюбинського: до розуміння нерозрив­ності та циклічності психологічного процесу (кільця психічного процесу) пись­менник додає уявлення про багатошаровість психіки людини (підсвідомість, свідомість, самосвідомість). В етюді ліричний герой представлений у момент свого граничного душевного напруження — вмирає його дочка. Атмосфера цього тра­гічного моменту підкреслена скорботними тонами чорного кольору. Світло та тінь становлять той художній простір, у якому відбувається дія, — це символ бороть­би життя й смерті. Роль мікрообразів у такій імпресіоністичній структурі дуже ве­лика, уся оповідь наче зіткана з них. І все ж тут чітко простежуються три плани свідоме сприйняття ліричним героєм реальної дійсності (зорові та слухові вражен­ня від усього навколишнього); сприйняття цих самих подій підсвідомістю через мікрообраз; світ і усвідомлення самого себе (самоспостереження) — своїх рухів, дій, думок, почуттів. Усі три плани сплетені між собою в єдиний кільцевий пси­хологічний процес, який розвивається по висхідній до моменту душевної кризи героя, а потім спадає. Таким чином побудована більшість творів Михайла Коцю­бинського. Відтворенню внутрішнього світу героїв підпорядковано й суто імпре­сіоністичні засоби — світло, тінь, колір, вібрацію.

Роздвоєння особистості героя, якому Коцюбинський приділяє значну увагу, стає тим важливим елементом, якому підпорядковується імпресіоністична кон­цепція кольорів. Письменник досягає потрібного художнього ефекту через по­єднання контрастних почуттів і кольорів. У новелі «Цвіт яблуні» роздвоєння героя передають світло та тінь, в «Intermezzo» — образи природи та внутрішні відчуття, передусім сонце й утома. У творах «В дорозі» й «Intermezzo» письмен­ник зображує процес висвітлення «травмуючого матеріалу» з надр підсвідомос­ті. Тут роздвоєння «я» ліричного героя між «я» —громадським обов'язком і «я» — особистими потребами також є основою розвитку внутрішнього сюжету. Ко­цюбинський показує психічний процес звільнення від комплексу вини «я»-особистого перед «я»-громадським. У новелах 1900-х років письменник підніма­ється до постановки філософських проблем сенсу буття, ієрархізації ціннісних орієнтацій, поведінки людини в критичних і кризових ситуаціях.

Цикл «З глибини» — зразок жанру поезії в прозі — розкриває емоційну гос­троту світовідчуття митця, відтворює життя душі поета, перейнятої «всіма скор­ботами світу» та трагічно самотньої. Ліричну тональність мініатюр циклу «Хма­ри», «Утома», «Самотній», «Сон» визначають такі образи-символи психологіч­ного змісту: серце, пісня, сонце, хмари, вогонь. Велику образотворчу роль відіграє символіка кольору: «мандрують блакитним шляхом», «клубочиться чорними хвилями», «сірі крила над землею», «золото серця». Широко використовуються ритмотворчі засоби ліричної композиції (паралелізм, анафора, обрамлення). Експресивність художніх висловів підсилюється прийомом градації, риторични­ми запитаннями, конструкціями еліпсису. Мотиви й образи циклу розвинуті письменником у новелі «Intermezzo».

У стилі Михайла Коцюбинського імпресіонізм часом поєднується з елемен­тами символізму («З глибини», «Intermezzo», «Невідомий», «На острові»), іноді з елементами неоромантизму («Тіні забутих предків», «На острові», «На камені»), іноді — натуралізму («Лист», «Fata morgana»). Але стильовою домінантою, що відбиває специфічне світобачення й творчі прийоми письменника, без сумніву, є імпресіонізм, рідкісний навіть для європейської літератури за своїм викінченим естетизмом і глибиною психологічного аналізу. Коцюбинський започаткував на грунті модерністичних літературних тенденцій (поезії в прозі, сповідальна про­за) цілком оригінальний стиль. За своїми головними ознаками — часово-просто­ровою концепцією, концепцією кольору, концепцією людини, її психодуховності, кутом зору оповідача — цей стиль співвідноситься з європейським психо­логічним імпресіонізмом типу Гамсуна, Шніцлера, братів Гонкурів, російським імпресіонізмом Буніна, Чехова, Купріна. Імпресіонізм Коцюбинського передусім є кроком у поглибленні художнього психологізму в українській літературі XX ст.

Вершин імпресіоністичного письма Коцюбинський досягає в «Intermezzo» Написана вона ніби в монологічній манері, проте це не внутрішній монолог, це ряд юрових картин, створених словом, що передають враження героя від навколиш­нього та водночас його внутрішні переживання. У цій же новелі помітні елементи символізму (назви «дійових осіб» виступають символами психодуховних процесів героя). Замість традиційного подієвого сюжету (сюжету вчинків і дій героїв) пись­менник вдається до сюжету внутрішнього, який становлять зіткнення різних пе­реживань. Символічні образи й ускладнена метафорика надають твору жанрових ознак у прозі. На перший погляд, новела «Intermezzo» становить майже суцільний пейзаж — опис природи вії багатоманітних виявах. Насправді ж образи квітів, рос лин, птахів, тварин — це лише символи тих внутрішніх явищ і процесів, що відбува­ються в душі героя. У цьому творі Коцюбинський визначає «дійових осіб» Тут дійові особи — засіб художньої умовності Він застосовується письменником для того, щоб дати читачеві ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носія­ми якої виступають «дійові особи» — «ниви у червні», «сонце», «зозуля», «жайво­ронки», та символічного змісту інших образів. Якщо є дійові особи, то має бути й сцена. Сцена – це душа ліричного героя з її болями та радощами, з утомою та надією, вірою в перемогу світлих ідеалів. Через внутрішній етичний конфлікт між громадсь­ким обов'язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоції, переживання вима­льовуються ширші проблеми — соціального та психологічного характеру. Контра­стно протистоять одна одній дві групи образів: «моя утома», «людське горе», «три білих вівчарки», «залізна рука города» й «ниви у червні», «зозуля», «жайворонки», «сонце». Конфлікт образів створює ту багатозначність символів, які дають уяв­лення про складні душевні процеси ліричного героя. Засіб контрасту відіграє та­кож важливу ідейно-композиційну роль (місто та природа, краса природи й не­людські умови життя селян). І думки, і сприйняття героєм природи злито в єдиний нерозривний потік його переживань та усвідомлення себе у світі та суспільстві.

Уже в новелах «Сміх» і «Він іде» помітні спроби Коцюбинського щодо зма­лювання психології маси. Страх, що охоплює Валеріана Чубинського під час чорносотенного погрому, передається через звукові враження від натовпу, якого він не бачить, не чує. У новелі «Він іде» подібний настрій (страх) єврейського населення перед погромом передається через особливе сприйняття пейзажу. Імпресіоністичні образи, що передають уявлення про дику розбурхану юрбу, яка, наче ураган, змітає все на своєму шляху, були підготовкою до показу психо­логії селянської стихії, яку так майстерно змалював Коцюбинський у другій частині «Fata morgana».

Ця повість за новизною та складністю поетичних образів і художнього психологізму стала новим явищем в українській літературі. Задумавши цей твір, Коцюбинський міркував, як процеси, соціально-економічні події переломити через психологію, переживання героїв. Автор писав: «Я тепер остільки вибився із звичайної колії, так занурився в роботу, що реальне життя для мене майже не існує. Я весь серед своїх героїв, живу їх життям, поділяю їх горе і радість, говорю їх мовою і віддаюсь їх інтересам». Письменник робить спробу розкри­ти глобальний конфлікт людини та світу, що став особливо відчутним на межі століття. В образі Андрія та Маланки Воликів постає трагедія краху сподівань бідного селянина на власну землю або найману працю на фабриці. Повість вінчає тему відчуження людини від землі в українській літературі.

Найголовніше в стилі Михайла Коцюбинського — це його особливий само­бутній характер імпресіонізму. Вишуканий імпресіонізм письменника виявляється в надзвичайній тонкості психологічного заглиблення в усі душевні порухи та все те, що творить силу осяйності барв самою зображення.

У його творчості, як ні в кого із сучасників, природно поєдналися два проти­лежні полюси народницький стиль і зображення духовних порухів простолюд­дя, що пізніше було злито з вишуканим естетизмом самого зображення. Імпре­сіонізм виділяє Коцюбинського з плеяди класичних письменників. Так пись­менник повертає своєму стилю прикмети, властиві мистецтву, розвиненому кла­сиками Тому у творах Коцюбинського, крім імпресіоністичності, помітні також романтика, риси символізму та «ідеального реалізму» Але все ж таки в доробку письменника домінує й переважає струм імпресіоністичності — картинного пе­редавання настроїв, вражень і порухів людської душі. Михайло Коцюбинський немов кидає промінь свого мистецького освітлення, виявляючи чуттєві порухи та вдачу людини, найсуттєвіші явності хвилини, у яких досягається просто му­зична поетика зображення.

Початок форми

Кінець форми





  • Реферати

  • Підручники

  • Книги

  • Українські Реферати

  • Науковий вісник











Філологія (збірник наукових праць)


  1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка