Цей незвичайний роман почався досить звичайно, навіть банально. Він і вона учитель і учениця




Сторінка2/17
Дата конвертації03.07.2017
Розмір3,92 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
закоханість.

Тема «бридкого» і «прекрасного», beau та laid, у
найхимерніших сполученнях стає за улюблений мотив у
тодішній літературі, і Віктор Гюґо, що все більше й


191



більше входить у моду, навчає читачів за бридкою
зовнішністю Квазімодо й Ґвінплена бачити високе й
чисте серце, терплячу відданість і покору самозречених
офір.



II


Одеса влітку — голе, розпечене, порожнє, без дерев
і садків місто з блідосірого жовтуватого вапняку, де
курява, що її приносить вітер із спалених басарабських
степів та здіймає з незабрукованих піскуватих вулиць,
тонким шаром висить у повітрі, а липнева нестерпна
спека примушує сидіти вдень в кімнаті з причиненими
жалюзі.

Одеса влітку — вицвілий, пожовклий графік з
суворими й прямими лініями, злегка підфарбований
синім, сірим і червонуватим, місто рудих тонів, червоної
глини, сірого каменю і шорсткого сіро-зеленого бур’яну.
Купи зела не псують струнких архітектурних перспек-
тив, що відтворюють зразки клясичного простого
стилю, і рідка акація на тлі блакитного неба здається
ніби викресленою тушшю, величною, чорною і нежи-
вою.

Одесі бракує зела й доброго пляжу, але в 40-их
роках минулого століття осіб, що потребували морсько-
го кліматичного лікування, лікарі посилали переважно
до Одеси. За тих часів Одеса користувалася правами
porto-franco, і закордонний крам можна було придбати
там за надзвичайно дешевими цінами. Отже, з’їзд
особливо дам і дівчат на купальний сезон завжди був
дуже великий, бо жінок Одеса приваблювала не так
своїм морським купанням, як можливостями розважи-


193



тись, послухати в опері італійських співців і придбати
собі прикрас. Купальний сезон в Одесі був, власне,
сезоном купівлі та міряння модних туалетів. До Одеси
їхали купатись і шити вбрання. Через те тамтешні
модистки були зовсім неприступні; навіть найпростіші з
них були завалені працею і брали за роботу, що хтіли,
знаючи, що мало хто наважиться везти в своїх валізах
шматок купленого в Одесі краму абож мережив. На
митниці оглядали валізи й нічого незшитого в середину
країни без великого штрафу вивезти не можна було.

їхали до Одеси з власними модистками, з пьокаями,
з штатом прислуг, улаштовувалися не в готелях, а
наймали собі окремі помешкання з декількох кімнат,
вибираючи нижні поверхи в кам’яних будинках з жалюзі
на вікнах, щоб хоч трохи захиститися від одеської літньої
спеки.

За порадою лікарів поїхала на літо до Одеси й пані
Крагельська з обома своїми дочками, взявши з собою
модистку шити вбрання дівчаткам, і льокая, щоб дивився
в дорозі за екіпажем, розплачувався на станціях за
поштових і слугував на квартирі в чужому місті.

Залізниці тоді ще не було, і з Києва до Одеси з
зупинками, чеканням коней на станціях доводилося
їхати не менше тижня.

В Одесі Крагельські найняли окреме приміщення з4-
ох кімнат в нижньому поверсі кам’яного будинку, для
Аліни взяли в зажиток гарний рояль.

Отже, Одеса! Море, сонце, театр, італійська опера,
крамниці з закордонним крамом, південні рідкі фрукти,
персики, виноград, айва, свіжа морська риба, порт,
переповнений чужоземними кораблями, галасливий
інтернаціональний натовп, крикливі греки, мляві засма-
лені турки з анатолійських берегів, рухливі італійці,
поважні і стримані англійські неґоціянти й матроси, Схід
і Европа одночасно, — усе було цікаве й нове для моло-
деньких дівчаток, що тільки закінчили пансіон і вперше
виїздили в далеку і привабливу мандрівку.


194



Удень гра на роялі, вранці й увечорі купання в морі,
пізніше льожа в італійській опері.

Розчинене вікно прикрито жалюзі від пекучих
соняшних променів, і в затемненій кімнаті відчувається
присмеречний холодок. У вікні миготять тіні перехожих і
відбиваються на нотах. Трапляється, що дехто спиняє-
ться і слухає Алінину музику. Сам славетний Черні,
проходячи повз будинок, де мешкають Крагельські,
дарма що на вулиці спека і йому треба поспішати на
чергову лекцію, іноді затримується на кілька хвилин
коло вікна, звідки чути музику, щоб краще розібратися в
окремих нюансах тонкої гри.

Черні в захопленні від тієї терплячої упертости, з
якою музикантка перемагає труднощі екзерсисів та
етюдів. Зацікавившись, він сам починає розпитувати про
дівчину з такими видатними музичними здібностями. Він
відмовив багатьом іншим, але охоче згодився давати
лекції Аліні.

Увечорі Крагельські всією родиною йшли до театру
слухати італійську оперу, й на Аліну справляло глибоке
вражіння вокальне виконання величезних п’єс, оркест-
ра, співці.

Тут, у театрі, під час вистави піччінівської опери
«Сапфо» Костомаров, що теж приїхав того літа купатися
до Одеси, випадково зустрівся з своїми недавніми
ученицями.

Звичайно припускають, що в житті кожної людини
відограє видатну ролю випадок. Усе на світі, мовляв,
підвладне непрозорій волі фатальних збігів випадкових
обставин: помаранчова лушпинка, що на ній посковз-
нулась нога. Та ледве чи це так!..

Зустріч на піччінівській опері Костомарова з Аліною
була випадкова і, як кожен випадок, могла кінчитися
нічим. Отже, зустрілись, привітались, зраділи в першу
мить, тоді через хвилину побачили, що в них немає
нічого спільного, що минуле минуло, відчули нудьгу,
сказали декілька порожніх заяложених слів, відповіли


195



на декілька запитань про пансіон, учителів, товаришок і
розійшлися назавжди.

Випадок є ніщо, коли ним нехтувати. Він набуває
ваги тільки тоді, коли його не уникати, коли його цінити,
коли надати йому особливого значіння і зробити спробу
культивувати його. Завжди в ілюзорний алогізм неспо-
діваних зустрічей можна внести певну рацію й розум.
Людина творить випадки. Од людини залежить одкину-
ти випадок чи прийняти його, уникнути його чи піти
назустріч випадкові і стрінути його з радісною посміш-
кою і простягненою рукою.

В театрі розігралась чудесна, мила сценка, втішна і
принадна: заглиблений у себе Костомаров, що сидить у
свойому кріслі в партері, не звертаючи жадної ні на кого
уваги; пані Крагельська-Мазурова чепурно одягнена, з
чорними, як і в дочки блискучими очима, коректна,
витримана й бонтонна дама, що найбільше боїться
порушити етикет.

Крагельські сиділи, як і завжди, в улюбленій льожі
нижнього ярусу: попереду чорнява Аліна з сестрою, а за
ними їхня мати.

Грали увертюру. Дівчатка крутилися на своїх
стільцях, роздивлялися публіку в партері та в сусідніх
льожах, обмінювалися вражіннями, пустували, смія-
лись, розмовляли, іноді аж надто голосно. їм було цікаво
й весело, як може бути весело тільки в 16 років на виставі
в театрі, де публіка, музика, світло, нові вбрання
створюють атмосферу якоїсь урочистости і легке
хвилювання огортає все навколо почуттям ясної і
прозорої сп’янілости. Пані Крагельській не раз доводи-
лося казати дівчатам, щоб вони сиділи спокійно й
розмовляли тихше абож і зовсім замовкли.

Та раптом сестри помітили в одному з крісел
партера знайому зігнуту постать, знайомі жести, знайо-
ме обличчя, тонкий ніс, русяве розмаяне волосся, золоті
окуляри. Костомаров сидів заглиблений у себе і часом,
сам не помічаючи того, робив «чуфізи», чудні маніпуляції


196



руками коло носа, — властива йому ще з дитячих років
звичка.

Дівчатка почали привітно хитати головами, сподіва-
ючись у цей спосіб привернути до себе увагу Костома-
рова. Звернути увагу короткозорої, заглибленої в себе,
байдужої до всього людини, що навіть не подивиться на
сусіда, щи сидить поруч з ним? Це було безнадійно.

Що з того, що музика грає увертюру й у театрі тиша?
Що з того, що вони порушують усі правила доброго
поводження? Які можуть бути правила для 16-літніх
дівчат?

І через увесь театр лунає:

  • Monsieur Kostomaroff, і ви тут?

Пані Крагельська здивована й обурена! Вона
обурена, бо сьогоднішнє поводження Аліни та її сестри
межує з непристойністю. Не вистачало б, щоб із
сусідніх льож на них зашикали. До того ж, вони
перегукуються з якоюсь невідомою особою.

  • Тихше! Прошу вас, сидіть пристойно! Кого це ви
    викликаєте з партеру?

У дівчат радісно сяють обличчя: така несподівана
зустріч!.. Вони обертаються до матері:

  • Матусю мила! Це наш учитель!

Незадоволення пані Крагельської зростає. Коли б

ще хтось інший, а то пансіонний учитель! Шкільний
учитель не може бути зарахований до знайомств, якими
можна радіти й захоплюватися.

Мати спиняє дочок, їхній запал і навчає:

  • Бог із ним, вашим учителем. Ви тут не в пансіоні, а
    в опері, в світі.

Та це протиставлення «світу» й «пансіону» не
впливає на молодих дівчат, вони не заспокоюються, і
їхнього піднесеного настрою не можуть спинити жадні
нотації з боку матері. Вони не тямляться від радощів,
коли до їхньої льожі входить Костомаров.

Він називає себе пані Крагельській і тоді звертається
до своїх учениць:


197



  • Яким побитом ви тут?

  • Певне таким, як і ви! — відповіла Аліна. — Ми
    приїхали сюди з Києва спочивати й купатись у морі.

Микола Іванович аж ніяк не сподівався зустрінутись
із ними в Одесі. Він певен був, що вони поїхали до
Курської губерні. Принаймні такі інформації він одер-
жав од свого приятеля, який після випускного акту, не
дочекавшися кінця, стомлений духотою в залі, пішов з
ним блукати на Аскольдову могилу. Розмовляючи про
акт і про враження від нього, вони почали говорити про
Аліну, що грала під супровід оркестри варіяції Герца на
марш з «Отелло». На запитання Миколи Івановича про
місце постійного мешкання дівчат Крагельських, прия-
тель відповів, що мати Крагельських замужем вдруге за
Мазуровим і, що дівчат відвозять в Курську губерню.

Він висловив сподіванку продовжити знайомство в
Києві після повороту Крагельських у рідні місця.

На це почув сухе і стримане запрошення з боку
матері й дуже живе й жваве з боку дівчат.

Наступного дня після зустрічі в театрі Микола
Іванович прийшов до Крагельських. Багато балакали й
сміялись. Сувора мати, що не дуже спочатку прихильно
поставилась до знайомства з пансіонним учителем,
помітно зацікавилась веселою розмовою і, прощаючись,
нагадала Костомарову про час їхнього повороту до
Києва й дала адресу їхнього київського помешкання.

Крагельські лишалися в Одесі на ввесь серпень і
вересень аж до жовтня, а Костомаров мусів повертатися
до Києва. Він розпочинав курс лекцій з історії в
університеті, мав читати вступну лекцію і ввесь з
головою збирався поринути в підготовку до лекцій, в
роботу над джерелами про Богдана Хмельницького,
відшуканими в університетській бібліотеці, в писання


198



“Слов’янської мітології», яку, бажаючи бути оригіналь-
ним і архаїчним до кінця, він видрукує незабаром
церковнослов’янським шрифтом.

Літо кінчалось, наближалась осінь і праця.


199



Ill


З перших днів жовтня 1846 року, як тільки
Крагельські повернулись з Одеси до Києва, Микола
Іванович почав учащати до них на Печерське в
маленький будинок на Госпітальній вулиці.

Сам Мазуров, вітчим Аліни, ідо служив в комісаріят-
ській комісії (згодом перетворено в інтендантство), був
людина хвора, слабував на хірагру, ревматизм рук, і
рідко виходив з свого дуже напаленого кабінету.

Пані Крагельська прихильно поставилась до візит
Костомарова. На її думку, Аліна та її сестра були ще
надто молоді, щоб їх вивозити на блискучі генерал-
губернаторські балі. Хай, мовляв, ще рік або два
посидять вони вдома, попрацюють, почитають, розви-
нуться. Для них багато корисніше буде, коли, замість
банальних випадкових знайомств, вони покищо оберта-
тимуться у вузькому колі близьких домашніх друзів,
віддаючи вільний свій час серйозній науковій лектурі та
вдосконалюючись у музиці.

З цього погляду знайомство з Миколою Івановичем
здавалось Крагельській бажаним і прийнятним. Та й сам
Костомаров з першої своєї візити почав розмову про те,
які твори Аліна з сестрою гадають прочитати й
запропонував їм не тільки свої книжки, але й свій вибір.

Тієї зими, заглибившися в історичні студії та
готування до університетських лекцій, Костомаров жив у


200



цілковитій самоті. Свої спочинки він віддавав одвідинам
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка