Цей незвичайний роман почався досить звичайно, навіть банально. Він і вона учитель і учениця




Сторінка3/17
Дата конвертації03.07.2017
Розмір3,92 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Крагельських-Мазурових.

Майже щовечора Костомаров ішов з Рейтарської
вулиці, де тоді мешкав, на Печерське, на Госпітальну
вулицю, щоб довгішими осінніми та зимовими вечорами,
коли траплялося, що в Крагельських не було гостей,
розмовляти з Аліною, читати вголос, говорити з приводу
прочитаного, абож — і це найбільше його приваблювало
й чарувало — слухати Алінину музику.

  • Я завжди думаю про музику, — казала за себе
    Аліна.

Костомаров був романтик і як романтик він не міг не
любити музики. Музика бо, — так учили романтики, —
веде людину від порожніх справ і прагнень щоденного
життя в храм Ізиди, де природа в святих, ніколи не
чуваних і проте зрозумілих звуках розмовляє з нами. Її
передумова — безмежне. Музика розповідає нам
глибоку тайну природи, приступну тільки високому
розуму. Вона споріднена з тією безумовною внутріш-
ньою музикою, що живе й завжди бринить та співає
в середині нас, як таємнича мова далекої країни, що її
чудесний відгомін збуджує в нас буяння життя.

У цю сферу музики й піднесеного романтичного
культу музики Аліна поволі втягувала й Костомарова.
Вона грала його улюблені п'єси, і він так захоплювався її
грою, що прохав грати ще раз чи то цілу п’єсу з початку
до кінця, чи то якийсь окремий уривок, що був йому
найбільше до вподоби.

В виборі музичних творів вони обмежувалися звичай-
но німецькими композиторами доби романтизму.

Новаліс говорив про музику як про найромантичні-
ше з усіх мистецтв. Вакенродер уважав музику за рід
мистецтва особливою романтичністю позначеного.
Кляйст називав музику коренем усіх інших мистецтв.

Бетговен, Шуберт, Вебер, Шуман, Ліст — піднесли
музику на височінь незрівняних художніх досягнень.
Коли в галузі інших видів художньої творчости роман-


201



тизм лишився в стадії проклямативних обговорень, не
переступивши за межі широких літературно-дискусій-
них маніфестацій, то в музиці романтизм досяг своєї
мети, повного творчого розвитку і прояву.

З усіх композиторів Миколі Івановичу особливо
подобалися твори Бетговена, і не тільки сонати, але й
ораторії, що їх переложив Ліст. Любив він слухати
«Stabat mater» Россіні, увертюру з Лістового «Вільгельма
Телля» та «Erlkdnig-а» Шубертового в переробці Ліста, —
твори трагічні й катастрофічні, що викликають почуття
тривоги й думку про погрозу неминучої й невідхильної
загибелі.

Романтичне світовідчування трагічне; отже, це
романтики створили вчення про народження трагедії з
духа музики.

З усіх музичних творів залюбки слухав Костомаров
Лістового «Erlkonig-а». Його надто важко виконувати через
швидкі шалені темпи. Граючи його, доводилося напружува-
ти всі сили. Та Микола Іванович завжди просив Аліну грати
удруге. Він настоював на свойому бажанні, а Аліна
відмовлялась, посилаючися на втому. Вона згоджува-
лася повторити «Erlkonig-а» тільки за умовою винагоро-
ди, вимагаючи, щоб Микола Іванович прочитав який-
небудь твір Пушкіна спеціяльно для неї, а Міцкєвіча

  • для неї з сестрою та для матері.

Алінина мати була полька, походила з стародавньої
попьської фамілії і з усіх поетів визнавала тільки
Міцкєвіча. Інших поетів вона не знапа й не цікавилася
ними, але, коли їхній гість чудесно й з піднесенням
деклямував на пам’ять «Dziad-ів» абож «Пана Тадеуша»,
то її проймапо захоппення.

Пам’ять у Микопи Івановича була феноменальна, і
читав він поетів чудесно. Під час читання пице його
робилось таким живим і піднесеним, що приваблювало
всіх присутніх. Очі його запалювались, ввесь він
випростовувався й перероджувався. В такі хвилини він
здавався майже вродливим і примушував забувати за


202



свої «чуфізи», розмаяне волосся, короткозорість, несус-
вітні чоботи й загальну химерність своєї вдачі.

Культ музики й поезії, що на нього ми натрапляємо в
історії костомарівського романа, дуже характерна
прикмета часу. Романтичний стиль переважно музичний
стиль. Музична концепція життя й усіх життьових явищ,
сприйняття життя в музиці й через музику, розкриття
кохання в дусі музики, — оце все, згідно з головними
віяннями доби, накладало свій певний відтінок на цей
роман, надавало йому особливого романтичного стилю.

Liebe denkt in sussen Tonen,

Denn Gedanken steht zu fern,

Nun in Tonen mag sie gern
Alles, was sie will verschonen.

Кохати це і є мислити в звуках.

Микола Іванович і Аліна сприймали кохання як
музику і музику як кохання. Вони не відрізняли цих двох
почуттів.

... Коли глибокої ночі він лишався сам, він казав:

  • О, вона — втілений дух пісні. Вона перетворить
    моє життя в музику, стане моєю душею. Я родився лише
    для того, щоб вклонятися їй, вічно їй служити, вічно про
    неї думати і відчувати її. Невже я такий щасливий, що моя
    душа насмілюється бути відгуком її душі? Її близькість
    обертає все в свято.

Він підійшов до вікна. Хор зірок стояв на темному
небі, і ясна смуга на сході провіщала день.

Захоплений він сказав:

  • Вас, вічні зорі, тихі мандрівники, вас закликаю в
    свідки моєї присяги. Я житиму для Матильди. І для мене
    приходить ранок вічного дня... Ніч минула. Я запалюю
    себе самого, як невгасиму офіру сонцю на сході.

Він був схвильований і заснув лише пізно підранок...

Так говорив Генріх фон-Офтердінґен у Новаліса
своїй нареченій Матильді. Але чи міг Костомаров
говорити інакше, а не повторюючи тільки слова
Генріхові?


203



Ми всі говоримо сказаними словами. Пушкін цілком
справедливо зауважив:

Любви нас не природа учит,

А Сталь или Шатобриан!..

Кохання було сприйняте через романтиків. У звуках
музики Аліна й Костомаров навчилися розуміти свою
любов.

  • Як, — запитує Тік, — хіба це неможливо абож не
    дозволено мислити в звуках і музиціювати в словах і
    думках? О, як погано було б тоді мистцям? Яка бідна
    мова, яка ще злиденніша музика!

І зовсім злиденне кохання.

Музика є єдиний і найкращий спосіб висловлювати
невідоме життя серця. Вона довзоляє безпосередньо
бриніти нашому серцю. Те, що в нас збуждує музика, це і
є справжнє «об’явлення серця» (Herzensoffenbarung), як
каже Вакенродер.

Музика надхненна. З темного світу вона подає нам
темні дивовижні знаки, — і бринять струни серця, і ми
розуміємо їх звуки. В зерцалі звуків серце людське
навчається пізнавати саме почуття; звуки пробуджу-
ють багатьох Геніїв, що сплять у схованих глибинах
нашої душі, і новими чарівними витворами почуття
заселюють наш внутрішній світ (Тік-Вакенродер).

В звуках музики Костомаров навчився пізнавати
своє серце.

Костомаров приходив до Крагельських, ставав у
куточку залі коло роялю і перегортаючи ноти, дивився в
обличчя Аліні й слухав її музику. В куточку залі коло
рояля вони почували себе відокремленими од усього
світу, мандрівниками, що ввійшли до країни іншої.

Попри всю принадність цих вечорів, вони швидко
обридли господині дому, пані Крагельській, і вона
почала нудьгувати.

Протягом багатьох років пані Крагельська звикла до
зовсім інших розваг. Вона щодня абож відвідувала


204



картярські вечірки в своїх знайомих, абож улаштовувала
їх у себе. Без «пульки» ввечорі вона почувала себе ні в
сих, ні в тих.

Микола Іванович, незважаючи на всю свою самозаг-
либленість, швидко помітив байдуже ставлення з боку
пані Крагельської до музики, читань, розмов. Не знаючи
причини цього, він почув себе ніяково. Чи не слід
припинити відвідування? Та Аліна заспокоїла його, вона
прямо сказала, в чім справа. Тоді Микола Іванович
насмілився запропонувати свої послуги. Він хтів бути
чемним.

Він сідав за столик, брав у руки карти й мужньо йшов
назустріч плутаній і незрозумілій, нудній для нього
нісенітниці преферансової пульки. Він був аж надто
неуважний і химерний, щоб міг годитись у партнери.
Гуляти з ним у карти, значило ввесь час дратуватись і
тільки. Він не тільки плутав назви, не вмів «розпорядити-
ся картами», ба навіть тримати їх так, щоб їх не бачили
сусіди.

Згодом пані Крагельська, побачивши, що відвіду-
вання молодого професора вчащаються, не захтіла
задля Миколи Івановича відмовлятися від пульки і, як
тільки з’являвся хтось із звичайних партнерів, вона
сідала за зелений столик, цілком віддаючи Аліні з
сестрою розмову з Костомаровим, гру на роялі й читання
вголос поетичних творів з єдиною умовою, щоб усе це
робилося віддалік від столика й не відтягало уваги осіб,
що гуляли в карти.

Це дуже сподобалося Миколі Івановичу. Він поба-
чив, що своїми візитами нікому не заважає, а за такої
ситуації йому було приємніше провадити вечори в
товаристві своїх колишніх учениць, що слухали його з
піднесенням.

Так поволі минав час.

Імена Міцкєвіча, Пушкіна, Ліста, Бетговена, Шуберта
відзначили віхи, що повз них пройшли Аліна й


205



Костомаров узимку року 1846-47, з жовтня до лютого,
коли повільно, підтримана розмовами, музикою й
читанням поетів, достигла їхня любов.


206



IV


У лютому року 1847 на контракти приїхав до Києва

Ліст.

Епізод з Лістом — один з найяскравіших моментів у
знайомстві Костомарова з Аліною, останній видатний
епізод перед близькою катастрофою, що нависла над
Костомаровим.

Перший концерт Ліста відбувся в залі Контрактового
Будинку. Заля була переповнена; тиск неможливий.
Увесь Київ, усі, що з’їхалися на контракти, хтіли одвідати
концерт славетного музики. Крагельські з бою здобули
квитки в 10 ряді. Безліч слухачів лишилася стояти між
колонами. Усі проходи переповнював натовп. І коли,
після концерту, Аліна з матір’ю спробували протовпити-
ся до естради, щоб стиснути чарівні руки незрівняного
майстра, їх ледве не задушили.

Другого ранку, роблячи звичайні ранкові візити,
Крагельські завітали до графині Меліно. Дарма, що пані
Крагельська не хтіла вивозити свою дочку на балі, все ж
таки вона вважала за потрібне призвичаювати її до
світських обов’язків.

Ранкова візита є ранкова візита. Між поцілунками й
привітаннями, взаємними компліментами й комплімен-
тами Аліні, розмовами про погоду, вигляд, здоров’я,
новини, чутки, спільних знайомих, убрання, чергові балі,
привезений крам, між цими візитними розмовами
графиня ніколи не обминала нагоди спитати пані


207



Крагельську про музичні успіхи її дочки й попросити
Аліну щось заграти.

На графиніну чемність відповідаючи чемністю,
Аліна згоджувалась, але звичайно обмежувала свій
вибір якоюнебудь коротенькою п’єсою, будь-якою
музичною дрібницею. Та цього разу, всупереч своєму
звичаю, вдосконалившися за останній час виконувати
Лістового «Erlkonig-а», вона спинилася саме на цій речі
й сіла за рояль.

Громихаючи рояльними громами, прискорюючи
швидкий темп, Аліна грала. Вона грала бездоганно. Коли
б її почув сам Ліст, він був би задоволений.

Графиня нахилилася до вуха гості й пошепки
розповідала за останні, ще не переказані новини.

  • Не сьогодні-завтра я сподіваюся візити Ліста.

В цей час хтось під’їхав на санях, швидко ввійшов у
вітальню і без доповіді в залю. Тут, не знайомлячися з
господинею і не називаючи себе, невідомий гість
зупинився за спиною Аліни й слухав.

Раптом Аліна стурбована близькістю якогось нового
слухача, перериває гру й, обернувшися назад, каже:

  • Monsieur LisstL

Вона одразу пізнала славетного музику з портрету,
що стояв тут же перед нею на роялі, і медальйона, що
висів у неї вдома в залі. Вона пізнала його масивний
профіль, його високу величну постать у довгому
чорному сурдуті з чорною краваткою, довгим носом,
довгим волоссям і довгими руками в чорних рукавичках.

  • Continuez, mon enfant!.. — ласкаво, простягаючи
    їй свої довгі руки, сказав Ліст. Він узяв Аліну за плечі й
    посадив її знов на стільця.

Та де ж там: продовжувати перед Лістом!.. Аліна
закрила обличчя руками. Од хвилювання й сорому, від
думки, що Ліст декілька хвилин слухав, як псують його
майстерний твір, вона почервоніла й ледве стримувала
сльози.

Графиня поспішила назвати Лістові ім'я дівчинки.


208



Ліст вийняв з кишені свого чорного сурдута записну
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка