Чи легко бути підлітком?




Скачати 226,79 Kb.
Дата конвертації15.09.2018
Розмір226,79 Kb.
Чи легко бути підлітком?
Бути підлітком дуже важко. Повний енергії, одержимий потребою незалежності, повний очікування майбутніх успіхів у великому житті, підліток проходить через тяжкі випробування в пошуках власного шляху в суспільстві. Тому зрозуміло, яку тривогу у батьків і вчителів викликають діти, що вступають у підлітковий вік.

Вивченню проблем підліткового віку присвячено велику кількість робіт, у яких аналізуються питання підліткової кризи психічного розвитку, самосвідомість, спілкування підлітка з дорослими й однолітками тощо. Усі дослідники особливу увагу приділяють питанням кризи віку з 10 до 15 років.

Підлітковий або середній шкільний вік - один з станів становлення особистості, період особливо активного формування духовного багатства людини, її моральної чистоти, фізичної досконалості, готовності до праці, здатності бути активним громадським діячем.

Формування особистості - процес становлення людини під впливом тих суспільних відносин, в які він вступає; опанування людиною системою знань, уявлень про світ, трудовими навиками.



У становленні особистості підлітка важливу роль відіграє суспільне середовище, контакти з дорослими, колектив. Французький психолог П'єрен, говорячи про формування людини, писав: "Дитина в момент народження лише кандидат в людину, але вона не може нею стати в ізоляції: їй потрібно навчатися бути людиною в спілкуванні з людьми".

Фізичний розвиток і набутий підлітком у попередні роки досвід змінюють його становище в школі, в сім'ї, стосунки в колективі. Поступово включаючись у суспільно корисну працю, підлітки все більше допомагають батькам у сім'ї, виконують доручення школи і громадських організації. Відповідальність за якість виконання і результативність праці мобілізує фізичні і духовні сили підлітка. Дорослі не вважають уже підлітка "маленьким" і ставлять до нього підвищені вимоги щодо виконання доручень і навчальних завдань, культури поведінки, стосунків з товаришами. Дещо зменшується догляд за дітьми цього віку і допомога їм - ставляться значно більші вимоги до самостійності й самообслуговування. З'являється необхідність нових гігієнічних вимог до підлітків по догляду за інтимними контактами хлопчиків і дівчаток, які починають активізовуватись в цей період у зв'язку з статевим дозріванням.

У свідомості підлітка порівняно з молодшим школярем відбуваються помітні зрушення - збільшується розумова активність, змінюється орієнтація особистісних цінностей, погляди на вимоги дорослих і стосунки з ними. Разом з тим підліток, особливо молодший, хоч і по-іншому починає дивитися на себе і товаришів, по-іншому оцінює своє місце в колективі, свої успіхи в навчанні, праці та іграх, але часто поводиться ще як дитина. Цю розбіжність у прагненнях і поведінці Н.К. Крупська пояснює специфічною особливістю психології перехідного віку, яка полягає в тому, що це психологія напівдитини, напівдорослого. Підліток, як дитина, жадібно вбирає в себе всі враження, росте фізично і духовно, відчуває цей ріст, у ньому бере силу й відвагу, але не знає ще міри своїх сил, повинен ще їх випробовувати. Активність, потреба вільно застосовувати ці сили, хоча б у грі, гостро відчувається у цьому віці. Але підліток уже і не дитина. Він має чималий життєвий досвід, часом навіть суворий, і не може жити тими ілюзіями, якими живе дитина. У нього зовсім інші інтереси, інтереси дорослої людини. Гра стає для нього осмисленою, набуває нового змісту.

У цій характеристиці підлітка розкрито істотні суперечності його розвитку: він і дитина, і вже не дитина, має чимало рис дорослого. Суперечність у розвитку підлітка надзвичайно складне явище. Щоб успішно керувати розвитком дитини в цьому віці, треба знати природу та особливості прояву цих суперечностей.

Від умов життя й виховання залежить поведінка підлітків. Одні свідомо її регулюють, стримують себе, виявляють ініціативу й наполегливість у діях і вчинках. Інші навпаки, прагнучи довести свою дорослість, наслідують не краще, а гірше в поведінці старших. Такі підлітки носять одяг, який зовсім їм не до лиця, - палять, вживають алкогольні напої.

Найбільш позитивною особливістю підлітка є прагнення бути самостійним.

У підлітка виникає потреба в тому, щоб старші визнавали його дорослим. Заради цього він береться за складніші, ніж молодший школяр, навчальні й трудові доручення. Дорослим потрібно зважати на це прагнення підлітка, не ображаючи його самолюбства, зміцнювати в ньому риси дорослого - самосвідомість, самооцінку, впевненість у своїх силах. Такі взаємини підлітка із старшими стають основою для формування морально-етичного статусу особистості.

Почуття дорослості й самостійності викликає у підлітка інтерес до самого себе, прагнення пізнати себе. Ці нові якості формуються у зв'язку із самооцінкою своїх успіхів у навчанні й праці.

Самооцінка в підлітковому віці важить не менше, ніж оцінювання поведінки підлітка дорослими. Вона стає важливим фактором психічного розвитку підлітка, регулятором і мотивом поведінки. У підлітковому віці може виникнути конфлікт між самооцінкою і власними домаганнями підлітка, якщо він не в змозі їх досягти. У таких випадках виникають образливість, недовіра, агресивність, непорозуміння з товаришами.

Прагнення підлітка розібратися в собі й оцінити себе породжує підвищену чутливість до думки інших. Не маючи ще чіткого уявлення про себе, він буває невпевнений у правильності самооцінки і гостро переживає думки інших про себе, їхнє ставлення до нього. Дослідженнями радянських психологів Т.В Дрогунової, Л.І. Божович, Г.А. Собієвої доведено, що це є однією з основних причин уразливості підлітка, невмотивованих, безпідставних, з погляду старших, бурхливих реакцій на зауваження, життєві події тощо.



Розвиток у підлітка нових якостей самосвідомості уповільнюється, якщо старші ставляться до нього як до дитини і контролюють його дії, керують ним так, як і в молодших класах. Звичка самого підлітка робити все за вказівками також заважає йому бути самостійним у своїх вчинках і діяльності. Якщо дорослі не змінюють свого ставлення до підлітка і не рахуються з проявами його дорослості, то школяр стає неслухняним, впертим, з'являється негативізм, прагнення будь-що звернути на себе увагу.

У розвитку особистості підлітка помітно виділяють два періоди: молодший і старший підлітковий вік. Інтереси молодших підлітків характеризуються безпосередністю. Їх цікавить усе те, що кидається у вічі. Внутрішній світ людини, її духовні якості - розум, почуття, воля менше приваблюють. Діючи, підлітки значну увагу приділяють враженню, яке вони справляють. Наслідки ж відступають на другий план, у вчинках часом виявляються імпульсивність і безконтрольність. Молодший підліток ще недостатньо усвідомлює власні вчинки і не завжди здатний до самоаналізу.



Значно об'єктивніше до власних вчинків ставиться старший підліток. Він більше схильний до самоаналізу, хоч і не завжди ще здатний розібратися в самому собі. О.М. Горький розповідає, як він намагався в п'ятнадцять років розібратися у своєму внутрішньому стані: "Зазирнувши всередину себе, я знаходив своє сховище вражень схожим на темну комірчину, що тісно і аби як напхана різними речами. Розібратися в них не було ні сили, ні вміння". Саме в цей час підліток найбільше потребує розумної і тактовної поради дорослих. Старші підлітки прагнуть знайти своє місце в житті, міркують ким бути, куди піти після закінчення школи. Їх приваблюють складні справи, виконуючи які можна виявити свої знання і здібності, проте відсутність досвіду не завжди дає їм змогу успішно здійснювати заплановане. Через це виникають розчарування, зневіра в свої сили.

Особистісний розвиток відбувається протягом усього життя. Відповідно деякі теоретики запропонували стадійну модель для розуміння фаз росту і розвитку в житті людини. Теорія Фрейда, у якій формування особистості представлена у вигляді послідовних стадій психосексуального розвитку, є одним із прикладів цього підходу. Як інший приклад можна назвати концепцію восьми стадій розвитку Его, сформульовану Еріксоном. На противагу згаданим авторам, багато вчених-теоретиків підкреслюють роль взаємин між батьком і дитиною як значимого фактора в розумінні проблеми розвитку. Карл Роджерс, наприклад, надавав особливого значення тому, як формується Я-концепція індивідуума - і в ракурсі пізнання, і в емоційному відношенні - під впливом батьківських установок і поводження на етапі формування особистості.

Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх детермінант. До зовнішніх, чи детермінантам оточення, відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікальної для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори. Подальший опис безлічі змін, що супроводжують наш розвиток - фізичних, соціальних, інтелектуальних, емоційних, моральних і т.д., - показує, якою складної є проблема розвитку людини.



Значимим періодом у віковому розвитку особистості є отроцтво і юність. Діагностика і самодіагностика особистості особливо важливі в цей період, коли молода людина засвоює соціальні норми, приміряє на собі різні соціальні статуси і формує навички виконання соціальних і психологічних ролей. Виявлення резервів особистісного розвитку стає важливою задачею.

У розвитку самосвідомості в юнацькому віці значну роль грають судження інших людей, і насамперед оцінка батьками, педагогами, однолітками. Це має велику цінність, якщо ці якості проаналізовані науково.

Молодшому підлітку властиве почуття дорослості, під яким розуміється його ставлення до самого себе вже як до дорослого, його уявлення чи відчуття себе повною мірою дорослим. Почуття дорослості в цьому віці не є обов'язково усвідомленим. Однак воно є специфічним для підліткового віку формою самосвідомості, соціальної за своїм змістом.

Першим основним його показником є виникнення у молодших підлітків потреби, щоб оточуючі ставились до них не як до малюків, а як до дорослих. У випадку невраховування цієї потреби вихователем, підлітки проявляють образу, різні форми протесту: неслухняність, грубість, впертість, протиставлення себе дорослим чи товаришам, зіткнення і конфлікти.

Іншим показником почуття дорослості є наявність у підлітків прагнення до самостійності і бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих. До таких сфер належать: взаємини з товаришами, дівчатами чи хлопцями, заняття у вільний час, навчальні обов'язки тощо.

Так, школярі протестують проти спроб батьків обмежити їх спілкування з друзями, протидіяти їхній субкультурі, новим прагненням щодо популярної музики, розваг з комп'ютером. Прагнення підлітків до самостійності в навчанні і різних заняттях найбільш яскраво проявляється у відмові від допомоги і в незадоволенні при спробах контролювати якість роботи.

Третій показник існування в дітей почуття дорослості - наявність власної лінії поведінки, незважаючи на незгоду дорослих чи товаришів. Підлітки можуть наполягати, що певні навчальні предмети їм не потрібні, і ніякі "виховні впливи" дорослих на них не діють. Вони можуть не погоджуватися з оцінками і думками товаришів, залишаючи їх, віддаючи перевагу в спілкуванні іншим товаришам.

Звичайно, що почуття дорослості у підлітків проявляється з неоднаковою яскравістю, в різних ситуаціях, і ступінь його сформованості теж неоднаковий.

Окрім почуття дорослості, у підлітків існує тенденція до дорослості - прагнення бути і вважатися дорослими. У цьому плані підлітків доцільно поділити на дві групи.

У дітей першої групи тенденція до дорослості виявляється у взаєминах з дорослими і товаришами, у копіюванні різних сторін поведінки і зовнішнього вигляду дорослих. Підлітки претендують на ставлення до них як до дорослих і на відповідні нові права у відносинах з дорослими і товаришами. Надзвичайно важливим моментом є бажання підлітків, щоб оточуючі визнали той факт, що вони вже не маленькі. Ця тенденція проявляється тим яскравіше, чим більш підлітку здається, що дорослі і товариші ставляться до нього ще як до маленького і не беруть до уваги те, що він тепер вже теж дорослий. Незадоволеність підлітків ставленням дорослих виявляється в образах і різних формах протесту, починаючи з грубості, неслухняності, закінчуючи протиставленням себе дорослим чи відходом від спілкування з товаришами.

Отже, у цієї групи підлітків яскравий вияв тенденції до дорослості збігається з невизнанням дорослими чи товаришами їхніх претензій на дорослість.



У підлітків другої групи, без яскраво вираженої тенденції до дорослості, претензії на дорослість теж існують. Вони виявляються у взаєминах з дорослими і товаришами, але епізодично, при обмеженні дорослими свободи чи самостійності підлітка. Протест набирає форми епізодичної неслухняності, ситуативної грубості чи впертості.

Тенденція до дорослості й почуття дорослості у підлітків виникають за протилежних умов: як за авторитарної системи виховання, регламентації всієї поведінки й опіки, так і за умов значної свободи і самостійності. Загалом формування у підлітків різних видів дорослості в практиці стосунків з оточуючими, побудованих за зразком стосунків дорослих, відбувається в діяльності, оволодіваючи якою підліток орієнтується на зразки і еталони дорослості.



Які ж існують особливості формування особистості в підлітковому віці? Це інтенсивне формування і розвиток:

а) свідомості;

б) самосвідомості;

в) почуття дорослості;



г) дієвого спілкування.

Формування дорослості пов'язане з розвитком самостійності підлітків. Якщо самостійність свідомо надана дитині дорослими, то між почуттям дорослості, що формується у підлітка, і ставленням до нього дорослих суперечності не виникає. А тому у підлітка немає незадоволеності ставленням дорослих. У зв'язку з цим немає й підстав для появи у нього різних форм протесту. Якщо через певні обставини життя збережене ставлення дорослих до підлітка як до маленького, то виникає суперечність між цим ставленням дорослих і почуттям дорослості підлітка. Ця суперечність виявляється в зіткненнях і конфліктах підлітка і дорослих

Реально використовуються три шляхи формування дорослості підлітків: у стосунках з дорослими, у стосунках з товаришами і одночасно в двох системах стосунків.



Перший шлях формування дорослості - це шлях, коли дорослі самі формують дорослість дитини в практиці особистих ставлень і через надання їм самостійності. Це може відбуватися навмисно чи ненавмисно, в різних сферах життя. У цьому випадку формування дорослості й почуття дорослості відбувається без особливих конфліктів і переживань, безболісно і непомітно. Виявляється не лише більш благополучним, а й дозволяє дорослим впливати на формування дорослості підлітка і форми її прояву. Оптимальною умовою формування дорослості і почуття дорослості підлітка є їх моральний і інтелектуальний зміст, а також ставлення дорослих до підлітків як до дорослих. Отже, зміст виховної роботи мусить обов'язково включати поступову зміну ставлень дорослих до підлітків як до більш дорослих. У цей загальний напрям виховної роботи повинно бути включенно формування окремих якостей особистості, які відбивають певні рівні дорослості.

Другий шлях - у стосунках з товаришами, коли самостійність підлітка існує наперекір бажанню батьків, а право на неї й на дорослість здобувається, так би мовити, у боротьбі з ними. При цьому претензії на дорослість різко підкреслені, протест яскраво виражений. Дорослість підлітка може формуватися одночасно і в стосунках з дорослими і в стосунках з товаришами.

Вплив товариша-ровесника на формування підлітка досить великий, більше того, він неминучий, його не слід боятися.

Особливим виявляється варіант розвитку дорослості за непослідовного ставлення до підлітка - то як до дорослого, то як до маленького. Звичайно цей варіант пов'язаний з життєвими труднощами в стосунках дорослих і підлітків.



У підлітковому віці відбувається інтенсивне формування самосвідомості, самооцінки, з'являється гострий інтерес до самого себе. Прагнення самостійності видно у всьому: в навчанні, в праці, у виборі друзів. Підліток прагне сам приймати важливі рішення, починає активно обстоювати свої погляди, думки, судження.

У підлітка існує дві системи взаємин: з ровесники і з дорослими, в яких він по-різному виявляє себе. Так, вдома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників - лідер, ініціатор тощо. На це слід зважати у виробленні виховного підходу до підлітка.



Розвиток підлітка - це завжди рівняння на дорослого. Підліток прагне поводитись і виглядати, як дорослий, володіти тими самими, що й дорослий, правами і можливостями. Це рівняння на дорослого може виявитися не безпосередньо, а через наслідування ровеснику, який уже засвоїв якісь сторони дорослості, чи більш старшому товаришу. Але ж є і такий шлях засвоєння дорослості - у безпосередньому контакті з дорослими, у спільних з ним справах і заняттях, праці.

Маслоу виділив дві категорії наявних у людини потреб в оцінці: потреба в самоповазі й в оцінці з боку інших. Перша категорія охоплює такі потреби, як бажання впевненості в собі, компетентності, майстерності, адекватності досягнень, незалежності і волі. Повага з боку інших включає такі поняття, як престиж, визнання, прийняття, прояв уваги, статус, репутація і власна оцінка. Оцінні потреби в основному ігнорувалися Зигмундом Фрейдом, але на них звернув увагу Альфред Адлер. Суб'єкт з адекватною самооцінкою більш упевнений у собі - завдяки цьому більш продуктивний. При заниженій самооцінці індивід відчуває почуття приниженості і безпорадності, що може збентежити його і навіть приводити до невротичної поведінки. Як пише Маслоу: "Найбільш стійка і, отже, найбільш здорова самооцінка ґрунтується на заслуженій самоповазі з боку інших, а не на обумовленій зовнішніми обставинами популярності і лестощі".

Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Це найбільш істотна і найбільш вивчена в психології сторона самосвідомості особистості. За допомогою самооцінки відбувається регуляція поводження особистості.

Як же особистість здійснює самооцінку? Людина, як було показано вище, стає особистістю в результаті спільної діяльності і спілкування. Усе, що склалося і відстоялося в особистості, виникло завдяки спільній з іншими людьми діяльності й у спілкуванні з ними і для цього призначене. Людина включається в діяльність і спілкування, і там бере деякі істотно важливі орієнтири для свого поводження, увесь час звіряє те, що він робить, з тим, що очікують від нього навколишні, справляється з їхніми думками, почуттями і вимогами. Зрештою, якщо залишити осторонь задоволення природних потреб, усе, що людина робить для себе (чи вчиться він, сприяє чому-небудь чи перешкоджає), він робить це разом з тим і для інших, і може бути, у більшому ступені для інших, чим для себе, навіть якщо йому здається, що усе обстоїть саме навпаки.

Пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні знання, що дозволяють виробити власну оцінку. Уже сформовані оцінки власного "Я" є результат постійного зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях. Людина, уже знаючи дещо про себе, придивляється до іншої людини, порівнює себе з ним, припускає, що і той небайдужий до його особистісних якостей, учинків, проявів; і все це входить у самооцінку особистості і визначає її психологічне самопочуття. Іншими словами, в особистості завжди мається референтна група (реальна чи ідеальна), з якою вона рахується, у якій бере свої ціннісні орієнтації, ідеали якої є її ідеалами, інтереси – її інтересами і т.д.

Якщо настільки очевидно, що особистість постійно звіряє свої вчинки з позицією і ціннісними орієнтаціями референтної групи, то важливо зіставити, що бачить у самому собі людина, з тим, що має для нього цінність і значення. Особистість у процесі спілкування постійно звіряє себе з деяким еталоном і в залежності від результатів перевірки, виявляється задоволеною собою чи незадоволеною. Який же психологічний механізм цієї перевірки?

Психологія розташовує поруч експериментальних методів виявлення самооцінки людини, її кількісні і якісні характеристики. Виникає уявлення про те, що кожна людина має свого роду "внутрішній манометр", показання якого свідчать про те, як він себе оцінює, яке його самопочуття, чи задоволений він собою чи ні. Значення цієї сумарної оцінки задоволення своїми якостями дуже велике. Занадто висока і занадто низька самооцінки можуть стати внутрішнім джерелом конфліктів особистості. Зрозуміло, ця конфліктність може виявлятися по-різному.

Завищена самооцінка приводить до того, що людина схильна переоцінювати себе в ситуаціях, що не дають для цього приводу. У результаті він нерідко зіштовхується з протидіями навколишніх, що відкидають його претензії, озлобляється, виявляє підозрілість, навмисну зарозумілість, агресію і зрештою може втратити необхідні міжособистісні контакти, замкнутися.

Надмірно низька самооцінка може свідчити про розвиток так званого комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості в собі, відмовлення від ініціативи, байдужності, самозвинувачення і тривожності.

Той факт, що самооцінка є результат далеко не завжди чітко усвідомлюваний особистістю свого роду проекції реального "Я" на "Я ідеальне", дозволяє зрозуміти складний характер самооцінки, з'ясувати, що оцінка самого себе здійснюється не безпосередньо, а за допомогою еталона, що складений з ціннісних орієнтацій, ідеалів особистості.

Однак для характеристики позиції особистості, недостатньо знати одну лише самооцінку. Важливо знати, яка, на думку даної особистості оцінка, що вона заслужила в даній групі, їй можуть дати товариші (очікувана оцінка). Вона може бути виявлена за допомогою аналогічної експериментальної процедури і також може бути високою, середньою, низькою, "може більше наближатися до рівня самооцінки чи менше, нарешті може бути різною стосовно різних референтних груп.

Були отримані експериментальні дані, що демонструють дію системи оцінок як регулятора групових взаємин. Так, значне підвищення самооцінки особистості пов'язане зі зменшенням показника очікуваної оцінки. Індивід, переконавшись на практиці в невідповідності самооцінки і фактичного відношення до нього навколишніх, не чекає уже від них високої оцінки. Крім того, з'ясувалося, що підвищення оцінки, що дає особистість навколишнім, веде до підвищення реальної оцінки з боку інших, тобто оцінки особистості групою. Цілком обгрунтоване припущення, що висока оцінка особистістю своєї групи зв'язана з тим, що індивід дійсно контактний, живе її інтересами, поважає" її цінності, виявляє почуття колективізму. У свою чергу колектив як би акумулює добрі стосунки до нього, як до одного з його членів і забороняє йому цю високу оцінку збільшувати. Тут позначається вплив об'єднуючої сили колективу.

Розглянемо інші співвідношення в системі оцінок особистості. От перед нами людина з високою самооцінкою, низькою оцінкою навколишніх і низькою очікуваною оцінкою - особистість свідомо конфліктна у відносинах з іншими людьми, схильна приписувати навколишнім щиросердечну черствість. Інша людина відрізняється невиправдано високою очікуваною оцінкою. У нього може спостерігатися поблажливе відношення до навколишніх, самовпевненість. У всякому разі, навіть якщо всі ці якості не виявляються в поводженні, вони складаються потенційно, поволі і при зручному випадку можуть виявитися в загальному поводженні особистості, оскільки для них існує сприятливий ґрунт.

Три показники - самооцінка, очікувана оцінка, оцінка особистістю групи - входять у структуру особистості, і хоче людина того чи ні, він об'єктивно змушений рахуватися з цими суб'єктивними індикаторами свого самопочуття в групі, успішності чи не успішності своїх досягнень, позиції стосовно себе і навколишніх. Це відбувається навіть тоді, коли він не підозрює про наявність цих показників, нічого не знає про дію психологічного механізму оцінки і самооцінки. По своїй суті цей механізм - перенесений усередину людської особистості, механізм соціальних контактів, орієнтацій і цінностей. З його показниками людина звіряється, вступаючи в спілкування, активно діючи. Ця перевірка відбувається переважно несвідомо, а особистість підбудовується до режимів поводження, обумовлених цими індикаторами.

Несвідомо - не значить безконтрольно. Не слід забувати, що всі вагомі оцінки, які формуються у свідомому житті особистості засвоєні, на підставі соціально обумовленої діяльності. Вони були знайомі підлітку з міжлюдських контактів, на основі яких він сформував свою орієнтовну модель поведінки. Родина, учителі, товариші, книги, фільми активно формували, наприклад, у дитини його "Я ідеальне" і в той же час його "Я реальне", учили його зіставляти їх. Дитина училася оцінювати навколишніх по тих же показниках, за яким він оцінював себе, попередньо навчивши себе рівняти на інших. Людина звикла, як у дзеркало, вдивлятися в соціальну групу і потім переміщати його усередину своєї особистості.

Для того, щоб свідомо керувати процесом виховання особистості, необхідно чітко уявляти собі дію цих несвідомих форм керування, що складаються особистістю своїм поводженням, звертати увагу на всю систему оцінок, якими людина характеризує себе й інших, бачити динаміку змін цих оцінок; прагнучи краще зрозуміти людину, завжди бачити його в контексті відносин із сукупністю референтних для нього груп, ніколи не випускати з поля зору суспільну сутність особистості, якими б глибоко інтимними й індивідуальними ні виявилися її прояви.

На підставі розглянутої теми хочу перш за все наголосити на тому, що підлітковий вік один з найскладніших періодів людського життя. В цьому віці у більшості дітей (як показали дослідження у 67%) завищена самооцінка. Ні в якому разі не потрібно принижувати підлітків, уникайте нагадувань про те, що вони ще діти, це може привести до озлобленості та поганого ставлення до вчителя, негативне копіювання дорослих (паління, вживання алкоголю, вживання нецензурних слів та інше). Не ділити на "хороших" та "поганих" учнів, щоб не втратити довіру у так званих "поганих" і не настроїти дітей один проти одного. Заохочувати прагнення до самостійності, по можливості не втручатися у взаємовідносини між дівчатками та хлопцями. При проведенні різних конкурсів, змагань, художньої самодіяльності потрібно задіювати всіх учнів за їхніми здібностями. Не забувати про індивідуальний підхід до кожної дитини. Поважати їхні інтереси, субкультуру, нові прагнення щодо популярної музики, дружбу між підлітками, але не слід недооцінювати негативний вплив "поганих" друзів, але варто уникнути відвертої незадоволеності та критики цих зв'язків.

Формуючи особистість підлітка, учитель повинен спиратися на надзвичайно характерне для підлітка емоційно забарвлене прагнення активно брати участь у житті колективу. Придбання досвіду колективних взаємин позначається на розвитку особистості підлітка. У колективі розвивається почуття боргу і відповідальності, прагнення до взаємодопомоги, солідарності, звичка підкоряти особисті інтереси, коли це потрібно, інтересам колективу. Думка колективу однолітків, оцінка колективом вчинків і поводження підлітка для нього дуже важливі. Як правило, суспільна оцінка класного колективу значить для підлітка більше, ніж думка вчителів чи батьків, і він звичайно дуже чуйно реагує на дружний вплив колективу товаришів. Тому вимоги до підлітка у формуванні його активності й самостійності важливу роль відіграють стосунки з дорослими. У цей період не слід нехтувати рекомендаціями типу: "Ти вже не маленький, повинен сам розуміти", "Сам зроби". Активізація сил підлітка буде ефективнішою за умови, якщо дорослі не залишатимуть дитину сам на сам, а тактовно керуватимуть її діями. Водночас керівництво не повинно зводити нанівець активність і самостійність підлітка, принижувати його гідність, стримувати позитивні прагнення.

Зробивши щось не так, підліток часто не визнає своєї помилки, виявляє впертість, намагається будь-що виправдатися, хоча помилку бачить сам. Іноді така риса виявляється і в старшому підлітковому та молодшому юнацькому віці. Цю складну психологічну особливість треба обов'язково враховувати у стосунках з підлітками. Слід створювати умови, за яких підліток пережив би недоречність свого вчинку, його непотрібність або й шкідливість, але вимагати прилюдно обіцянки, що подібне "більше не повториться", мабуть, не завжди доцільно. Хоча підліток уперто не визнає своєї провини, це не означає, що він не відчуває її. Найчастіше він розуміє і глибоко переживає свою провину, але прилюдно визнати не може - це для нього рівнозначне самознищенню.

Найголовніше щоб завоювати довіру і повагу підлітків, щоб уникнути негативних сторін дорослості, треба поважати індивідуальність кожної дитини, підтримувати їхнє прагнення до самостійності, а також завуальовувати "виховні впливи". У зв'язку з тим, що в підлітковому віці діти думають лише про себе, одним словом - егоїсти, то слід розвивати відчуття турботи про інших людей, вміння входити в положення інших. Наприклад, якщо хтось з класу захворів, сходити всім разом і провідати його, поцікавитись здоров'ям хворого; коли один з учнів виграв олімпіаду (конкурс і т. п.) не виділяти цього учня (не робити з нього героя, тим самим підкреслюючи неспроможність та нікчемність інших), а показати це як загальне досягнення класу. Надавати підтримку учням з неблагополучних сімей, сиротам. Старатися підключати до життя класу, до активної участі в позакласних заходах дітей, яким важко знайти спільну мову з ровесниками, замкнутих у собі або флегматичних. У виробленні виховного підходу слід зважати на те, що у підлітків існує дві системи взаємин: з ровесниками і дорослими, в яких він по-різному виявляє себе. Так, вдома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників - лідер, ініціатор, тощо.

У становленні особистості у підлітків головну роль відіграє праця, хоч значення пізнання і спілкування не зменшується. За допомогою спілкування здійснюється взаємодія людини з іншими людьми, групами і колективами. Поза меж особистісного спілкування неможливе формування людини як особистості суб'єкта діяльності, індивідуальності.

Велику роль у процесі засвоєння дорослості відіграють безпосередні контакти з дорослими, спільні з ними справи, заняття і праця.

Людина не народжується особистістю, а стає нею, набуває якостей так необхідних для її життєдіяльності в суспільстві. Підлітковий вік називають перехідним віком тому, що протягом цього періоду відбувається своєрідний перехід від дитячого до дорослого стану, від незрілості до зрілості. У цьому значенні підліток – напівдитина і напівдорослий: дитинство вже пройшло, але дорослість ще не наступила. Перехід від дитинства до дорослості пронизує всі сторони розвитку підлітка. Він поступово накопичує досвід суспільного поводження, зростають моральна свідомість і соціальні переконання, вивчає основи наук у школі, формується теоретичне мислення, що починає складатися у світогляд. Саме в цьому віці формується уміння вибирати правильну лінію поводження в різних умовах і обставинах, потреба находити, діяти відповідно до власного морального кодексу, зі своїми моральними установками і правилами, свідомо керуватися ними у своєму поводженні.

І як добре, коли в цьому віці буде поряд добра, розуміюча, мудра людина, яка завжди зрозуміє, допоможе і підтримає.

Шановні батьки, намагайтеся:


  1. Любить свою дитину такою, якою вона є, а не за її досягнення та успіхи.

  2. Не порівнюйте її з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (такою, якою вона була вчора і, можливо, буде завтра).

Не сваріть, а тим паче не ображайте дитину в присутності чужих людей.

  1. Поважайте почуття і думки дитини. На скарги з боку оточення відповідайте : "Дякую, ми вдома обов'язково поговоримо на цю тему".

  2. Засуджуйте не саму дитину, а її вчинок.

  3. Навчіть дитину розповідати про свої проблеми. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, які виникають з однолітками та дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

  4. Постійно спілкуйтеся з дитиною. Нехай вона розповість вам як провела день. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина відчувала, що це вам справді цікаво.

  5. Залучайте дитину до обговорення сімейних проблем, вислуховуйте та обговорюйте її думку.

  6. Не формуйте взаємини на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і надалі.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алфимов В.Н., Пономаренко В.Н. "Развитие личности школьника"// Советская педагогика, 1992 - № 2.

2. Бех Д.І. "Особистісно зорієнтоване виховання"// К., 1998 - 85- ?с.

3. Бех Д.І. "Психологічні особливості розвитку моральних властивостей особистості"// Радянська школа, 1987 - № 12 - 11-15 с.

4. Бех І.Д. "Спадкові передумови розвитку особистості"// Рідна школа, 1996 - № 7 - 2-5 с.

5. Божович Л.И. "Личность и ее формирование в детском возрасте"// М.: Просвещение, 1968.

6. Боришевський М.И. "Психологічні механізми розвитку особистості"// Педагогіка і психологія, 1996 - № 3 - 26-33 с.

7. Зинченко В.П., Мещерякова Б.Г. Психологический словарь

8. Келвин С. Холл, Гарднер Линдсей "Теории личности".

9. Кон И.С. "Психология старшеклассника"// М.: Просвещение, 1982.

10. Кононенко Е. "Мы и дети"// М.: Правда, 1948 - 204 с.

11. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. "Соціальна психологія"//Київ, 1995 - 234-263 с.

12. Крутецкий В.А. "Психология"//М.: Просвещение, 1986 - 262-279 с.

13. Леонтьев А.Н. "Проблемы развития психики"// М.: Из-во МГУ, 1972 - 188 с.

14. Маслоу А. "Новые рубежи человеческой природы"//Из-во "Смысл", 1999 г.

15. Мерлин В.С. "Личность как предмет психологического исследования"// Пермь, 1988 г.

16. Мерлин В.С. "Личность и общество"// Пермь, 1990 г.

17. Мерлин В.С. "Очерк психологии личности"// Пермь, 1959 г.

18. Мерлин В.С. "Основы психологии личности"// Пермь, 1977 г.

19. Мостова Т.І. "Особистість" (психологічний аспект)// Радянська школа, 1988 - № 5 - 44-47 с.

20. Стельмах В., Лесовик А. "И накормить и по головке погладить"// Капитал, 1997 - № 5 - 35 с.

21. Пертровский А.В. "Общая психология"//М.: Просвещение, 1986 - 197-229 с.



22. Прокопенко Л.М., Ніколенко Д.Ф. "Сімейне виховання. Підлітки"// К.: Радянська школа, 1981.

23. Хьелл Л.,. Зиглер Д. "Теории личности".


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка