Чопівська К. Г. Судова медицина: [Підручник для студентів мед. С89 вузів] / В. В. Білкун, Л. Л. Голубович, П. Л. Голу- бович та іи




Сторінка16/39
Дата конвертації19.11.2018
Розмір7,93 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   39

танні останньої.
174
Теоретично можна виокремити дві фази цього виду

автотравми — удар і здавлювання, але друга фаза зви-

чайно викликає настільки значні ушкодження, що роз-

різнити фази за морфологією ушкоджень неможливо.

Локалізація ушкоджень залежить від типу автомобіля,

який придавив людину (вантажний чи легковий); пози, в

якій перебував потерпілий до зіткнення (стояв, сидів,

лежав); від того, якою частиною автомобіля він притис-

нутий (бампером, заднім бортом, боковою поверхнею

тощо) і до якого предмета (стіни, Іншого бампера, стов-

па тощо).
Здавлювання тіла автомобілем спричиняє масивні й

тяжкі ушкодження — великі крововиливи або садна, пе-

реломи кісток, розриви внутрішніх органів, часто сплю-

щення окремих частин (голови, грудної клітки, таза).

Іноді трапляється повне відділення кінцівок, наприклад

при здавлюванні між двома бамперами.


Розпізнавання комбінованих автотравм полягає у

встановленні комбінацій видів, кількості фаз і механізмів

утворення ушкоджень.
Кваліфіковано виконана судово-медична експертиза

автомобільної травми потребує обов'язкового виконання

таких дій:
1) вивчення обставин справи конкретного випадку та

протоколу огляду місця події;


2) ретельне дослідження одягу і взуття постраждало'!

людини, зовнішнє та внутрішнє дослідження тіла з

обов'язковим додатковим розтином по.,задніх поверхнях

тулуба і кінцівок;


3) виділення кісток і дослідження їх переломів;
4) встановлення частини автомобіля або деталей,

якими спричинено кожне ушкодження, і можливого ме-

ханізму його утворення;
5) групування ушкоджень за предметами, що їх

спричинили, механізмом і послідовністю їх утворення;


6) формулювання висновків щодо можливості утво-

рення груп ушкоджень у конкретних фазах та видах ав-

томобільної травми;
7) формулювання висновків щодо можливості травму-

вання людини конкретним автомобілем та утворення


175
ушкоджень за обставин, встановлених слідчими орга-

нами.
У межах своєї компетенції судово-медичний експерт

відповідає на інші запитання, поставлені слідчими орга-

нами.
Мотоциклетна травма


Сукупність ушкоджень, які виникають у водія мото-

цикла або моторолера, пасажира чи пішохода і пов'язані

з рухом цього виду транспорту, носить назву мото-

травми.
Виокремлюють такі види мототравми:


а) при зіткненні мототранспорту з пішоходом;
б) при переїзді людини мотоциклом;
в) при падінні з мотоцикла;
г) при зіткненні мотоцикла з іншим транспортним за-

собом, що рухається;


д) при зіткненні мотоцикла з нерухомою перепоною;
е) при перекиданні мотоцикла.
В. І. Кононенко і М. М. Тагаєв виділяють ще варіан-

ти і підваріанти мототравми залежно від місця контакту

мототранспорту з людиною відносно її центру ваги і по-

довжньої осі.


У кожному виді мототравми за аналогією з автотрав-

мою можна виділити дві—три фази (А. В. Пермяков):


а) удар частинами (об частини) мотоцикла чи ко-

ляски;
б) удар об дорожнє покриття або перепону;


в) ковзання чи кочення по дорозі.

При зіткненні мотоцикла з пішоходом має місце удар

виступаючими частинами першого: колесом; крилом ко-

леса по гомілці на різних рівнях; фарою і кермом у зо-

нах таза, крижів або живота; підніжкою мотоцикла чи

коляски — на рівні гомілки. Отже, всі ушкодження від

удару мотоциклом локалізуються у зонах нижньої поло-

вини тіла постраждало!' особи. Первинний удар може

супроводжуватись утворенням саден, синців, ран на сто-

роні контакту з частинами мотоцикла. Відповідно до зов-

нішніх ушкоджень утворюються масивні крововиливи у

м'які тканини, поперечні або осколкові переломи кісток


176
гомілки, стегна, переломи кісток таза, розриви внутріш-

ніх органів.


Якщо первинний удар був нанесений нижче центра

ваги потерпілого, тіло відхиляється, відповідно, вперед,

назад або вбік, ковзає по колясці, після чого падає

на дорожнє покриття. У разі коли первинний удар нане-

сено вище центра маси, тіло відкидається на дорожнє

покриття.


Від цього удару утворюються ушкодження верхньої

половини тіла — голови, грудної клітки, живота. Удар

головою може спричинити садна або крововиливи у

м'які тканини, лінійні, вдавлені, осколкові переломи кіс-

ток черепа, забої мозку, відповідно до зон удару та про-

тиудару. Крім того, часто спостерігаються переломи ре-

бер і ознаки загального струсу.
Впавши на дорогу, тіло людини може ковзати по її

поверхні, в результаті чого утворюються садна, подряпи-

ни шкіри та потертості одягу і взуття.
Переїзд через тіло людини, за даними А. В. Пермяко-

ва, зустрічається рідко через конструктивні особливості

мотоцикла. Інколи трапляються випадки переїзду через

дітей. Лише переїзд через область живота або грудної

клітки дитини може спричинити переломи ребер та

ушкодження внутрішніх органів зі смертельними наслід-

ками. Переїзд же кінцівок, навіть у дітей, як правило,

супроводжується лише ушкодженням м'яких тканин у

вигляді саден і крововиливів. Переїзд мотоциклом чи мо-

тотранспортом тулуба дорослої людини практично не

зустрічається, за винятком переїзда колесом коляски,

але смертельних наслідків це за собою не тягне.


При падінні з мотоцикла найбільшою мірою страждає

водій. У першій фазі спостерігаються характерні і навіть

специфічні ушкодження, котрі локалізуються у зоні про-

межини внаслідок удару об бачок для пального і фару.

Від удару об руль, двигун, бачок ушкоджуються передні

й передньо-внутрішні поверхні нижніх кінцівок. У цій

фазі трапляються переломи лобкових, стегнових і гоміл-

кових кісток. Далі водій мотоцикла, внаслідок інерції,

викидається у напрямі руху мотоцикла, падаючи на до-

рожнє покриття (друга фаза). Від удару об тверде по-


177
криття виникають переломи кісток мозкового та лицево-

го черепа з ушкодженням головного мозку, іноді — пе-

реломи хребців у шийному відділі, переломи ребер і у-

шкодження рук. Внаслідок загального струсу і локаль-

них ударів ушкоджуються внутрішні органи грудної

клітки й живота. Таким чином, у водія ушкоджуються і

нижня, і верхня половини тіла.
У пасажира заднього сидіння також спостерігаються

ушкодження голови, грудної клітки, живота, верхніх і

нижніх кінцівок. На відміну від нього, у пасажира ко-

ляски нижні кінцівки звичайно залишаються неушкод-

женими.
При зіткненні мотоцикла з автотранспортом, що руха-

ється, або з нерухомими перепонами (стовп, стіна, пар-

кан) у водія і пасажира виникають ушкодження тих

самих зон і частин тіла, що й при падінні з мотоцикла,

тільки більшість з них утворюються при ударі об части-

ни автотранспорту чи поверхню нерухомого предмета. У

випадках зіткнення з транспортом, що рухається, часто

виникають додаткові ушкодження від переїзду тіла

потерпілого.
іЇри перекиданні мотоцикла ушкодження у мотоцик-

ліста від контакту з деталями і частинами мотоцикла ло-

калізуються на нижніх кінцівках, причому значною

мірою на тій нозі, у бік якої падає мотоцикл. Ушкоджен-

ня від удару об грунт або дорожнє покриття утворюють-

ся на голові, тулубі і кінцівках — поверхнях, які контак-

тують з дорогою. Деякі ушкодження є результатом здав-

лювання тіла між твердим дорожнім покриттям і

частинами перекинутого мотоцикла. Характерними при

перекиданні мотоцикла є опіки другого, а іноді й третьо-

го ступеня на внутрішніх поверхнях гомілок від прити-

скання до розігрітого двигуна.


Травма від дії гусеничного транспорту
Пошкодження гусеничним транспортом є, найчасті-

ше, сільськогосподарською або військовою травмою.


Травма від гусеничного транспорту може статися в

результаті:


1) зіткнення з пішоходом;
178
2) переїзду через тіло лежачої людини.

Процес травмування становлять або всі, або кілька

таких фаз:
а) первинний удар передньою, задньою поверхнею

або гусеницею;


б) відкидання по ходу руху транспорту з ударом об

грунт;
в) переїзд через тіло;


г) волочіння тіла по грунту.
Найбільше судово-медичне значення для діагностики

гусеничної травми має переїзд через тіло чи його части-

ни, бо на шкірі залишаються специфічні ушкодження —

паралельні суцільні або переривчасті садна у вигляді

прямокутників, розташовані на однаковій відстані одне

від одного. Вони є наслідком дії грунтозачепів траків, з

яких складається гусениця. У деяких випадках гусениці

можуть ковзати по тілу, залишаючи великі садна, на-

приклад, якщо людина лежить у борозні, через яку пере-

їжджає трактор. Коли людина лежить на дорозі чи щіль-

ній поверхні грунту, переїзд через тіло спричиняє чис-

ленні осколкові переломи кісток і значні ушкодження —

аж до повного роздавлювання внутрішніх органів.
Рейкова травма
Сукупність ушкоджень, що виникають у людини вна-

слідок експлуатації рейкового транспорту, відноситься

до рейкової травми. Цей вид травми включає залізнич-

ну, трамвайну, травму в метро. До нього може бути від-

несена також травма у шахті чи на будівництві, пов'яза-

на з механізмами, що рухаються по рейках.


Найчастіше судово-медичному експерту доводиться

стикатися із залізничною травмою, яка може бути

наслідком:
а) зіткнення пішохода із залізничним транспортом,

що рухається;


б) переїзду людини колесами залізничного транс-

порту;
в) падіння з залізничного транспорту, що рухається;


г) удару людини, що рухається на залізничному

транспорті, об нерухомі предмети;


179
д) здавлювання частин тіла між вагонами;
е) придавлювання людини частинами залізничного

транспорту до нерухомих споруд;


є) травмування всередині залізничного транспор-

тного засобу, що рухається, під час катастроф;


ж) комбінації окремих видів залізничної травми, на-

приклад — зіткнення людини із залізничним

транспортом, що рухається, з наступним падін-

ням тіла на рейки та переїздом колесами.

. Залізнична травма — це найчастіше нещасний ви-

падок або самогубство. Здавлювання між вагонами, при-

давлювання до нерухомих споруд чи удар об нерухомі

предмети трапляється переважно зі зчіплювачами ваго-

нів та іншими робітниками залізниць, внаслідок пору-

шення правил безпеки праці.


У кожному виді залізничної травми можна виокреми-

ти такі самі фази, що и при автотравмі. Так, при зіт-

кненні людини з поїздом мають місце: первинний кон-

такт з частинами поїзда, відкидання потерпілого вперед

чи вбік, падіння на залізничне полотно або насип, ков-

зання та кочення по шпалах або покритому гравієм на-

сипу. У кожній фазі утворюються ушкодження, серед

яких можуть бути характерні й навіть специфічні.


Специфічним при залізничній травмі вважається слід

на тілі від переїзду колесами, що відбиває особливості

будови коліс поїзду транспорту та головки рейки. Цей

слід складається з кількох елементів. У зоні стискання

тіла між головкою рейки і поверхнею колеса утворюють-

ся смуги давлення: на верхній поверхні тіла — від коле-

са, а на нижній — від рейки. По внутрішній поверхні

головки рейки рухається гребінь колеса, призначення

якого — утримувати поїзд на рейках.

Ножице подібна дія цього гребеня (реборди) і внутріш-

ньої поверхні головки рейки призводять до розділення ті-

ла чи окремих його частин. Якщо гребінь на ділянці, де

лежить тіло, не щільно прилягав до головки рейки, пов-

ного розділення може не бути. У таких випадках зберіга-

ється шкіра з розривами, які утворюються впоперек сму-

зі тиску (внаслідок перерозтягнення). М'які тканини,

внутрішні органи, а також кістки в зоні тиску розчавлю-
180
ються. На ділянці тіла, на яку накочується колесо, шкі-

ра, силою тиснення й тертя, відтягується і притискуєть-

ся до поверхні головки, утворюючи впродовж 2,5—5 см

зону защемлення (первинний щипок). За цією ознакою

можна розпізнати, з якого боку щодо тіла, рухався

транспорт.


Якщо тіло розділене гребенем колеса, то по краю лінії

розриву шкіри мають місце кутоподібні клапті, верхівки

яких вказують напрямок руху колеса. Від тертя об внут-

рішню та зовнішню поверхні колеса утворюються смуги

тертя на шкірі, що виглядають як великі садна, ширина

яких зменшується від початку до кінця зони контакту з

колесом. Сукупна ширина ушкодження від дії колеса,

утвореного на верхній поверхні тіла, 12—15 см, а від дії

головки рейки — 7—7,5 см. Ця особливість допомагає

визначити, якою поверхнею тіла постраждала людина

лежала на рейці, а якою була звернута догори.
Пошкодження у зоні перекочування коліс внаслідок

зсаднення шкіри і руйнування м'яких тканин, внутріш-

ніх органів та кісток має форму перевернутої трапеції з

широкою верхньою основою та вузькою — нижньою.

Зовні сліди здавлювання та тертя мають вид "пергамент-

них плям" — саден жовто-бурого кольору. Часто одяг і

шкіра потерпілого, особливо у зонах тертя, забруднені

чорною масною речовиною.


Якщо тіло, що лежить на колії, зачіпляється висту-

паючими вниз деталями, то воно може тягнутися по хо-

ду руху потягу, іноді — на значну відстань, отримуючи

тяжкі ушкодження від ударів об рейки, гравій і т, ін.


Травма пасажира всередині вагона, що рухається,

при раптовій зупинці або перекиданні вагона є наслідком

ударів об деталі інтер'єру вагону — найчастіше це краї

столиків, полиць, підлога тощо.


Методики дослідження та оцінки ушкоджень, які

утворюються при рейковій травмі, такі самі, як і при

експертизах інших видів дорожньо-транспортних травм.
Авіаційна травма
Під авіатравмою розуміють сукупність ушкоджень,

що виникають у членів екіпажу, пасажирів, технічного


181
персоналу та інших осіб у процесі експлуатації літаль-

них апаратів.


Умовно, за місцем спричинення, авіатравми можна

поділити на чотири групи:


І) травма у літальному апараті в повітрі;
2) травма при падінні літального апарата на землю;
3) травма на землі всередині літального апарата;
4) травма людини на землі поза літальним апаратом.
За обставинами травми у кожній з груп виокремлю-

ється кілька підгруп.


У повітрі літальні апарати можуть зіткнутися з інши-

ми об'єктами, як рукомими, так і нерухомими. Рухомі

об'єкти — це інші літаки, літальні кулі, планери, дель-

таплани, парашути і навіть птахи. Нерухомі предмети —

аерозонди, телевізійні вишки. Труби промислових об'єк-

тів, висотні будинки, гори тощо. Під час зіткнення може

бути втрачене 'управління літальним апаратом, що тягне

за собою його падіння, або статися пошкодження, що

викликають вибух, пожежу, отруєння. Все це часто є

результатом простої несправності літака. Зіткнення у по-

вітрі 3 Іншими об'єктами особливо небезпечно для неве-

ликих військових або навчальних літаків, бо це може ви-

кликати їх розгерметизацію й значні пошкодження, котрі

виключають можливість подальшого, польоту і потребу-

ють катапультування льотчика.
На землю літаки падають частіше при зльоті або по-

садці, але падіння відбувається і з великої висоти. При

цьому пошкодження є результатом або лише падіння лі-

така, або ще й вибуха та пожежі. Під час перебування

літака на землі екіпаж і пасажири можуть отримати

ушкодження внаслідок вибуху, пожежі чи отруєння.


Ушкоджень іноді зазнають і особи, які знаходяться

ззовні літака. Це, як правило, аеродромна обслуга, яка

травмується літаком. Травма може бути заподіяна коле-

сами при переїзді через тіло, крилами літака, працюючи-

ми гвинтами гвинтомоторних літаків, струменем повітря

реактивного двигуна або його засмоктуючою дією.


Крім перелічених видів авіаційної травми, може мати

місце й комбінація двох або більше їх варіантів. Напри-

клад падіння літака з невеликої висоти при зльоті чи по-
182
садці, яке супроводжується пожежею у салоні і отруєн-

ням продуктами горіння.


Під час польоту літак може вибухнути з різних при-

чин, і тоді люди, що перебувають у ньому, отримують

ушкодження, спричинені вибуховою хвилею і уламками

інтер'єру салону. Якщо. вибух має значну силу, то на

землю падають лише уламки літака й частини пошмато-

ваних тіл. Залежно від висоти, на якій сталася катастро-

фа. частини тіл можуть розсіюватися на площі до кіль-

кох десятків квадратних кілометрів.


Розгерметизація кабіни трапляється здебільшого у

швидкісних одномісних військових літаках, в яких перед-

бачене катапультування пілота. При розгерметизації на

значних висотах виникають ушкодження внаслідок

різкої зміни барометричного тиску або ударної дії зу-

стрічного повітря. Зміна барометричного тиску викликає

висотну декомпресію, ознакою якої при розтині є наяв-

ність пухирців повітря у судинній системі тканин і орга-

нів та підшкірна емфізема. Дія зустрічного потоку повіт-

ря може призвести до розривів легень, шлунку, м'яких

тканин обличчя і особливо рота.
Якщо пілот у момент катастрофи знаходився в актив-
ній робочій позі, то його кисті й стопи фіксовані на руч-

ках і важелях управління літаком, внаслідок чого утво-

рюються характерні ушкодження — синці і рани кистей

та переломи окремих фаланг пальців і п'ясткових кісток

кистей. Від педалей і зачепів, котрі фіксують стопи, ви-

никають рани та переломи передніх і середніх відділів

ступнів. Катапультування передбачає перекладення кис-

тей рук на рукоятки або поручні і переставлення ступнів

на підніжки катапульти. Якщо ушкодження кистей руч-

ками катапульти якоюсь мірою схоже на ушкодження

від дії ручок управління літаком, то від дії підніжок ката-

пульти ушкоджуються не передні й середні, а задні відді-

ли ступнів. Спостерігаються переломи п'яткових, таран-

них і нижніх відділів гомілкових кісток. При катапульту-

ванні можуть утворитися ушкодження кісток таза,

хребта і основи черепа від дії крісла катапульти у на-

прямку знизу—угору та ушкодження голови і плечей від

ударів о захисний ліхтар і краї кабіни.


183
. Літак, що після вибуху не розвалився у повітрі, падає

на землю під кутом від прямого до гострого. Чим ближ-

че до прямого кут падіння літака, тим більша воронка в

зоні його удару і тим на меншій площі розсіюються

шматки тіл. Ушкодження членів екіпажу та пасажирів

при падінні з невеликої висоти спричиняються деталями

сидінь, ременями безпеки, частинами зруйнованого об-

ладнання та інтер'єру.


Враховуючи, що робоче місце кожного члена екіпажу

має своє особливе устаткування й обладнання, і знаючи,

ударом об яку деталь може спричинитись те чи Інше

конкретне ушкодження, можна встановити місцезнаход-

ження членів екіпажу в момент удару об землю. Якщо

літак падає на землю під кутом, близьким до прямого, то

всі, хто перебував у ньому, отримують приблизно одна-

кові ушкодження. Основний напрямок дії сили — зни-

зу—угору, а звідси й характер ушкоджень: переломи кіс-

ток таза, компресійні переломи хребта, кільцеподібні пе-

реломи ОСНОВИ черепа. Значний загальний струс

викликав розриви внутрішніх органів та їх переміщення:


серця, через ушкодження діафрагми, — в черевну по-

рожнину, печінки і нирок — в тазову зону і таке інше.


У випадках, коли літак падає з невеликої висоти під

гострим кутом до землі, екіпаж і пасажири переднього

салону отримують значно важчі травми, ніж пасажири

хвостового салону. Останні можуть залишитись живими,

отримавши лише садна та синці, у той час, як у членів

екіпажу спостерігаються тяжкі черепно-мозкові травми,

травми грудної клітки з переломами грудини, ребер, по-

шкодження внутрішніх органів і черевної порожнини,

переломи кісток верхніх та нижніх кінцівок.
Часто падіння літака супроводжується пожежами в

кабіні чи салонах, внаслідок чого до механічних ушкод-

жень додається дія термічних і хімічних факторів. Хіміч-

ні чинники, що можуть мати місце при аваріях на авіа-

транспорті, досить численні. Це вихлопні гази поршне-

вих двигунів, пари авіаційного палива, зависі антифризу,

авіаційних масел і таке інше. Під час пожежі особливо

небезпечними є високотоксичні мономери (формальдегід,

вінілхлорид, ціаніди), які утворюються при розкладанні,
184
під дією високої температури, полімерних матеріалів,

якими обладнані кабіни та салони авіатранспорту. Поже-

жа у літаку, що перебуває на землі, якщо їй не переду-

вав вибух, характеризується дією виключно термічних і

хімічних чинників.
Ушкодження людини гвинтомоторним літаком, що ру-

хається по землі, викликається ударами лопастей гвин-

та, крил, ударами та переїздом колесами. Гвинти спри-

чиняють схожі на рубані ушкодження голови і верхньої

частини тулуба. Крило, при значній швидкості літака,

може розчленувати людину на рівні контакту. Колесо лі-

така діє аналогічно колесу важкого вантажного автомо-

біля. Реактивний літак може діяти на людину струменем

газів, збиваючи ЇЇ з ніг і викликаючи опіки, або засмок-

тувати у двигун, ушкоджуючи внутрішніми деталями.

Судово-медична експертиза авіаційної травми досить

складна і потребує цілеспрямованих поетапних дій. На-

приклад при експертизі трупа пілота необхідно:
— максимально виявити всі ушкодження, водночас

встановлюючи, яким предметом або фактором заподіяно

кожне з них;
— згрупувати однотипні ушкодження, за допомогою

додаткових методів дослідження встановити послідов-

ність їх утворення;
— зіставленням ушкоджень з деталями обладнання,

управління та інтер'єру кабіни однотипного літака вия-

вити можливий механізм травмування;
— для формування висновків щодо конкретних обста-

вин травми враховувати дані про стан здоров'я пілота

перед польотом та наявність в організмі алкоголю, нар-

котиків та інших речовин, що могли викликати розлад

здоров'я під час польоту.
Воднотранспортна травма
Сукупність ушкоджень, що виникають у членів екіпа-

жу, пасажирів та інших осіб у процесі експлуатації мор-

ських і річкових плавальних засобів, називається водно-

транспортною травмою.


Ушкодження, які утворюються при такій травмі,

спричиняються дією гребних гвинтів, підводних крил,


185
якорів або придавлюванням людини до стінки причалу,

корпусу іншого судна тощо.

Ушкодження гвинтами великогабаритних суден вини-

кають, якщо людина затягується під корпус струменем

води. Малогабаритні судна, маючи малу осадку, під час

руху можуть зіткнутися з плавцем, занурюючи його у

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   39


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка