Чопівська К. Г. Судова медицина: [Підручник для студентів мед. С89 вузів] / В. В. Білкун, Л. Л. Голубович, П. Л. Голу- бович та іи




Сторінка17/39
Дата конвертації19.11.2018
Розмір7,93 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   39

воду та ушкоджуючи корпусом і гвинтом.
Ушкодження гвинтами частіше локалізуються на го-

лові, верхніх кінцівках і верхній частині тулуба, але мо-

жуть спостерігатися й на інших частинах тіла- Це схожі

на рубці рани, але зі здертими краями. Гвинти моторних

човнів частіше ушкоджують лише м'які тканини, тоді як

гвинти великогабаритних судів можуть відчленувати

якусь частину або навіть розділити тіло. Від дії гвинтів

малогабаритних човнів звичайно утворюється кілька

ран, вони схожі за формою і розташовані на однаковій

відстані одна від одної. Повне розділення тіла може бути

наслідком дії крил' судів на підводних крилах, які руха-

ються з великою швидкістю. При розділенні тіла у зоні

контакту виникають осколкові переломи кісток скелета.
При зіткненні корпусу судна з людиною, яка плаває у

ВОДІ, спричиняється тупа травма голови і тіла, тяжкість

якої залежить від типу судна, його маси і швидкості. Ця

травма може супроводжуватись утворенням саден, кро-

вовиливів, поверхневих ран або .осколкових переломів

кісток черепа, численних переломів ребер, переломів ло-

паток, хребта, кісток таза, а також загальним струсом

тіла з ушкодженням внутрішніх органів.


Під час швартування суден до причалу або одне до

одного, людина, яка впала за борт, може бути придавле-

на до стінки причалу чи корпусу іншого судна. При та-

кій травмі спостерігається здавлювання голови, грудної

клітки, таза та кінцівок, що супроводжується численни-

ми переломами кісток, деформацією голови і грудної

клітки, ушкодженнями внутрішніх органів.
Безпосередньою причиною смерті у значній кількості

випадків є утеплення, але смерть може настати також

від механічної травми, переохолодження організму, а на

підводних човнах — ще й від термічних ушкоджень або

барометричної травми.
186
Кваліфіковані висновки при водній травмі можна ро-

бити тільки після всебічного дослідження трупа з ураху-

ванням даних додаткових методів дослідження, обставин

справи, а за необхідності — і результатів інженерних і

водолазно-технічних експертиз.
Падіння з висоти
Ушкодження, що їх людина Отримує при цьому виді

травми, залежать від того, з якої висоти та за яких умов

відбулося падіння. Видїляють такі види падіння:
а) падіння з висоти власного зросту — так зване па-

діння на площині;


б) падіння з висоти кількох метрів (з дерев, вікон

перших, других поверхів і невисоких споруд);


в) падіння з кількох десятків метрів (з багатоповерхо-

вих будинків, інших висотних споруд);


г) падіння з дуже великої висоти (дахи хмарочосів,

гірські вершини, з нерозкритим парашутом).

Падіння може бути як вільним, коли тіло не стика-

ється ні з якими перепонами до контакту з поверхнею

землі, так і ступінчастим, якщо тіло під час падіння сти-

кається з балконом, будівельним риштуванням, гілками

дерев тощо. При падінні в горах людина може бути

травмована камінням, яке падає разом з тілом або слі-

дом за ним.
Характер ушкоджень залежить ще й від таких чинни-

ків, як маса тіла людини, властивості поверхні (пухкий

грунт чи асфальтове покриття), наявність і властивості

одягу, частина, якою тіло контактувало з поверхнею.


Вільне падіння людини характеризується рядом особ-

ливостей:


— зовнішні ушкодження локалізуються тільки на по-

верхні, якою тіло контактувало з твердим покриттям;


— зовнішні ушкодження не відповідають внутрішнім,

із значною перевагою останніх;


— характерні численні конструкційні, тобто виникаю-

чі поза зонами прямої дії сили, переломи кісток;


— значно виражені ознаки загального струсу тіла.

Шкіра людини дуже добре протистоїть дії тупих твер-

дих предметів, особливо, якщо сила направлена перпен-
187
дикулярно до її поверхні. Тому поверхня шкіри або зов-

сім не ушкоджується, або на ній утворюються незначні

синці, садна і значно рідше— рани, які, як правило,

виникають не від удару об поверхню, а від дії уламків

кісток зсередини.
Внутрішні ушкодження, навпаки, досить тяжкі і тим

значніші, чим з більшої висоти впало тіло. Це — числен-

ні переломи кісток скелета, розриви і навіть відриви

внутрішніх органів, ушкодження головного мозку — від

поверхневих осередків забою до цілковитого його руйну-

вання. Відірвані внутрішні органи чи їх частини можуть

переміщуватись з однієї порожнини в іншу. Якщо внут-

рішні органи не відриваються, то загальний струс тіла

дістає вияв у надривах зв'язкового апарату і в числен-

них дрібних крововиливах у тканини внутрішніх органів.


Переломи кісток бувають як прямі, так і непрямі (на

відстані). Локалізація переломів залежить від зони при-

кладення сили. Падіння на голову супроводжується

осколковими переломами кісток склепіння та основи че-

репа. Падіння на спину викликає переломи лопаток,

крижів, тазових кісток, прямі переломи ребер — по нав-

колохребтових і лопаткових лініях, непрямі — по серед-

ньо-, передньопахвових та інших лініях. Спостерігаються

також переломи хребта у вигляді розривів міжхребцевих

дисків, переломи остистих і поперечних відростків.


При падінні на передню поверхню тіла спостерігають-

ся прямі переломи кісток лицевого черепа, ключиць, гру-

дини, лобкових кісток, ребер — по навкологрудинних і

середньоключичних лініях, та непрямі — по середньо- та

задньопахвових лініях. Падіння на випрямлені ноги ви-

кликає прямі переломи п'яткових кісток, непрямі (вбиті)

переломи гомілкових кісток у зонах метафізів, компре-

сійні переломи хребців у поперековому і грудному відді-

лах, переломи шийок стегнових кісток та тазостегнових

суглобів. Може також мати місце кільцеподібний пере-

лом кісток основи черепа. Аналогічні переломи кісток

основи черепа (як непрямі), компресійні переломи хреб-

ців, переломи сідничних кісток з розривами крижово-та-

зових сполучень спостерігаються при падінні на сідниці.


188
У випадках падіння на прямі ноги, долілиць чи

горілиць мають місце симетричні ушкодження й перело-

ми кісток стоп, лопаток, ребер з двох боків. Падіння на

бік викликає прямі переломи ребер, переломи шийки

стегна і вертлюжної западини з боку падіння і непрямі

переломи ребер — з протилежного боку.


Якщо людина, падаючи з висоти, вдаряється об якісь

виступаючі предмети, то тіло її в повітрі може перевер-

татись, а ушкодження утворюються на будь-яких поверх-

нях, у тому числі й на поверхні, протилежній місцю кон-

такту з землею. ;
Судово-медичний експерт повинен пам'ятати про не-

обхідність виявлення серед множинних ушкоджень від

падіння, ушкоджень, спричинених іншими предметами

чи факторами, які передували падінню людини з висоти.

Це стосується й ушкоджень, що могли утворитися у

процесі боротьби чи при самозахисту.


Падіння на площині
Окреме місце займає експертиза у випадках падіння з

висоти власного зросту, тобто з положення стоячи.


Таке падіння може бути мимовільним, наприклад, як-

що людина послизнулась, а може бути наслідком по-

штовху чи удару, тоді йдеться про падіння з прискорен-

ням. Найбільш небезпечним є ушкодження голови, яке

часто супроводжується переломами кісток черепа і

ушкодженням головного мозку та його оболонок.


Удар головою о тверде покриття чи якісь тверді ви-

ступаючі предмети спричиняє лінійні переломи кісток

черепа, котрі поширюються по площі контакту. Лінії пе-

реломів можуть завершуватись поверхневими розколина-

ми або перериватись, доходячи до швів або природних

отворів черепа. В зоні контакту голови з твердою по-

верхнею (зона удару), ушкодження мозку, особливо у

випадках закритої внутрішньочерепної травми, можуть

бути відсутніми або проявлятися у вигляді обмежених

крововиливів під м'які мозкові оболонки або дріб-

нокрапкових крововиливів у сіру речовину мозку. На

протилежному боці, тобто в зоні, протилежній місцю

удару, майже завжди утворюються зони забою, які явля-
189
ють собою осередки червоного розм'якшення сірої речо-

вини з дрібно- чи крупнокрапковими крововиливами нав-

коло. Крововиливи можуть поширюватись у білу речови-

ну мозку. У всіх випадках падіння на площині ушкод-

ження головного мозку, здебільшого виникають на

стороні, протилежній місцю удару.


Якщо людина падає навзнак, що частіше трапляється

при мимовільних падіннях, ударяючись об тверде по-

криття потилицею, то зоною протиудару є полюси й ос-

нови лобних і скроневих часток мозку. Падіння долілиць

викликає ушкодження мозку в зоні удару (полюси й ос-

нови лобових і скроневих часток), а ще більші — у зоні

протиудару (полюси потиличних часток). Падіння на зо-

ну тім'яного горба супроводжується виникненням зони

протиудару на основах і верхівках скроневої і лобної

часток протилежного боку тощо.


Крововиливи під оболонки і в шлуночки мозку мо-

жуть мати місце в усіх випадках падіння на площині.


У випадках судово-медичного дослідження падіння на

площині експерт повинен звертати увагу на ознаки па-

діння з прискоренням, викликаним поштовхом чи уда-

ром сторонньої людини. Ці ушкодження звичайно лока-

лізуються на боці, протилежному місцю контакту з твер-

дим покриттям.


190
Розділ XI
Судово-медична експертиза ушкоджень,

спричинених гострими предметами


Гострими предметами вважаються такі, травмуюча

частина яких має гострий кінець, гострий край чи те й

друге. На відміну від тупих предметів, гострі не відзна-

чаються різноманітністю і класифікуються за механізмом

дії. Вони поділяються на знаряддя:
а) колючі;
б) ріжучі;
в) рубаючі;
г) колюче-ріжучі;
д) пиляючі;
е) комбінованої дії.
Ушкодження, спричинені гострими предметами, від-

різняються одне від одного залежно від глибини проник-

нення у тіло травмуючого знаряддя. Вони можуть бути

поверхневі й глибокі. Це подряпини, рани, вруби та роз-

руби кісток.
Подряпини, спричинені гострими предметами, неза-

лежно від форми й механізму дії останніх, не відрізня-

ються між собою морфологічними ознаками. Власне, во-

ни аналогічні саднам, лише лінійні та вужчі. Процес їх

заживления такий самий, як і саден.
Інша річ — рани. Вони істотно залежать від знаряд-

дя, яким спричинені. Найяскравіше це спостерігається

при ушкодженнях, спричинених колючими предметами,

які мають лише гострий кінець (шило) або й гостре лезо

(ніж). Характер рани залежить від довжини травмуючо-

го предмета та його поперечника.


За останніми параметрами колючі предмети поді-

ляються на:


а) конічні (шило, голка, цвях);
б) плоскі (ножі, одно- чи двобічне гострі);
в) гранчасті(напилок,стилет);
г) невизначеної форми (ножиці, уламки скла).
191
Проникаючи у тіло, колюче знаряддя розсовує і роз-

риває тканини боковими стінками. Ушкодження, що

спричиняються такими предметами, називаються колоти-

ми. Колючі предмети, позбавлені ребер, розсовують тка-

нини по ходу еластичних волокон, а ті, що мають гострі

ребра, розривають тканини незалежно від ходу еластич-

них волокон.
Найбільш часта локалізація ушкоджень — на тулубі,

рідше — на голові та інших частинах тіла. Форма і роз-

міри ран на шкірі безпосередньо залежать від форми й

поперечного розрізу знаряддя травми. Волосся навколо

ран, як правило, не ушкоджується. Глибина ранового ка-

налу більша від довжини і ширини рани на шкірі. При

таких ушкодженнях внутрішня кровотеча значно більша,

ніж зовнішня. На кістках утворюються дірчасті переломи,

які часто мають форму поперечного розрізу предмета.
По ушкодженнях на шкірі, кістках і внутрішніх орга-

нах можливо встановити вид гострого знаряддя, форму й

розміри поперечного розрізу, кінцевої частини, довжину

предмета — по глибині його занурення в тіло, напрям і

кількість ударів.
Знаряддя, що мають тільки гострий край (лезо), нази-

ваються ріжучими, а ушкодження ними заподіяні — рі-

заними.
Ріжучі предмети діють, розсікаючи тканини гострим

краєм (лезом). Рани частіше локалізуються на шиї, від-

значаються сильною зовнішньою кровотечею. Довжина

рани значно більша від глибини і ширини. Кінці ран

гострі з поверхневими надрізами шкіри. Численні надрі-

зи вказують на кількість рухів клинка в рані. Стінки

гладкі. Ріжучий предмет може надсікати надкісницю,

губчасту речовину і розсікти хрящ, залишаючи на стін-

ках ушкодження сліди — траси.
Ушкодження дозволяють встановити вид гострого

предмета, місце прикладання сили, по трасах виявити

конкретний екземпляр ріжучого предмета.
Предмети, що мають гострий кінець і один чи два

гострих края (леза), називаються колюче-ріжучими. За

формою клинки підрозділяються на два типи: тип фін-

ського ножа (гострий кінець і одне лезо) і тип кинджала

(двогострий). Поперечний розріз фінського ножа має
192
форму вузького клина, а кинджала — вузького витягну-

того ромба. Ушкодження, спричинені колюче-ріжучими

предметами, називаються колото-різаними. Найчастіша

локалізація ушкоджень — тулуб, рідше — шия, кінців-

ки, голова. З боку леза кінець рани завжди гострий,

можливо — з додатковим надрізом шкіри. З боку обуш-

ка кінець може бути різної форми, що залежить від тов-

щини й форми першого: П-подібної, М-подібної, заокруг-

леної, гострої. Глибина ранового каналу, як правило, від-

повідає довжині клинка на рівні занурення, а довжина

рани шкіри без додаткових надрізів — ширині клинка на

тому ж рівні. На плоских кістках і хрящах часто спосте-

рігаютьсяя щілясті або щілясто-дірчасті переломи, причо-

му на їх стінках можуть зберегтися траси.


По колото-різаних ушкодженнях можна встановити

вид травмуючого гострого предмета, довжину, ширину й

товщину клинка чи його частини, що була занурена в

тіло, кількість лез у клинка, наявність обушка, форму

кінцевої частини клинка, конкретний екземпляр колюче-

ріжучого предмета (по трасах), кількість і напрямок уда-

рів, орієнтацію частин клинка (обушка, леза) і його пло-

щини в момент занурення в тіло щодо поверхні тіла,

уявити картину взаємного переміщення постраждало'!

людини та злочинця (по локалізації ушкоджень на одній

чи різних поверхнях, по напрямках і довжині рани на

шкірі і ранових каналів тощо) (мал. 14).


Рубаючі знаряддя — предмети, що мають гострий

край і велику масу. Рубані ушкодження найчастіше

спричиняються сокирою. Механізм ушкодження — роз-

січення тканин з наступним їх розсовуванням. Разом з

тим упор на "носок" чи "п'ятку" призводить до розриву

тканин в області відповідних кінців ран. Найчастіше на

голові, рідше — на тулубі, шиї і кінцівках (мал. 15).
Форма ран шкіри, як правило, веретено- чи дужкопо-

дібна. Ступінь зсаднення країв рани залежить від гостро-

ти леза — чим гостріше, тим менше зсаднення. Рана

шкіри, утворена дією тільки леза, має гострі кінці, але в

разі упору на "носок" чи "п'ятку" цей кінець буде П- чи

М-подібним. Стінки рубаних ран рівні. Довжина та гли-

бина рани перевершують її ширину. Для ушкоджень

трубчастих кісток характерні надруби, розруби та відру-


7 9-259
193
би НаДРУ611 і розруби мають або обидва гострих кінці,

або оА™ f00'1?"*1» а Другий — П-подібний. Надруб —

дддерхневе, а розруб — глибоке ушкодження кістки.

Відруб ~ повне відділення частини кістки. Стінки уш-

кодоквнь кісток і хрящів характеризуються наявністю

слідів — TPac• на плоских кістках спостерігаються над-

отби а також подовжньо-дірчасті або клиноподібно-дір-

часті' та оскольчасті переломи. На їхніх стінках також

можу1'1' залишатися сліди — траси від дії леза рубаючо-

го предмета. ^


розміщення ран на обмеженій ділянці та їх паралель-

не розміщення свідчить, що взаємне місцеположення по-

терпілого і того, хто наносив ушкодження, у процесі

травмування не мінялося.


рублені ушкодження дають можливість установити

вид травмуючого знаряддя, довжину його лез, наявність

"носка" та "п'ятки", напрям дії, кількість ударів; орієнта-

цію в момент удару леза, "носка", площини клина від-

носно подовжньої осі тіла, наявність або відсутність фак-
•гу взаємного переміщення нападаючого та потерпілого,
•д(лнвісгь самоушкодження і навіть конкретний ек-

земпляр травмуючого знаряддя.


//ллдючі знаряддя характеризуються наявністю зуб-

ців s гострим кінцем і двома короткими гострими кра-

ями- Ушкодження, що ними спричиняються, — пиляні.

Прджиттеві ушкодження найчастіше утворюються від дії

циркулярної пилки, а посмертні — вад дії дворучної пил-

,01 ножівки по дереву чи металу.


'{Іиляні рани при неповних розпилах мають довгасту

(Ьорму з дрібнозазубленими краями, часто з одним або

двома роздвоєними кінцями. При повному розділенні ту-

дуба або кінцівки характер ушкоджень країв шкіри може

зборкатися. На кістках розрізнюють надпили, розпили і

відпили. Надпили з хвилястим розводом — дугоподібні,

з простим розводом — роздвоєні у вигляді ластівчаного

хвоста. Ширина жолоба, як правило, відповідає ширині

оозводу пилки. Поверхня відпилу завжди нерівна через

велику кількість поверхневих валиків і борозенок, пара-

лельних одне одному.
Пиляні ушкодження дають можливість встановити

виА травмуючого гострого предмета, визначити його тип,

щйрину розводу, вишину зубців та крок пили,
194
Розділ XII

Судово-медична експертиза

вогнепальних ушкоджень
Під вогнепальними ушкодженнями розуміють травми,

які виникли при пестрілах з усіх видів вогнепальної

зброї, від вибухів боєприпасів (патронів, гранат, мін, ви-

бухових речовин) чи їх частин (детонаторів, запалів,

капсулів). Вогнепальною називають зброю, в якій трав-

муючий снаряд виштовхується енергією, що утворилася

внаслідок перетворення твердої речовини (пороху) на га-

зоподібну. Постріл — це процес виштовхування снаряду

з каналу ствола енергією порохових газів.
Наслідками вогнепальних травм є тяжкий перебіг,

значний процент інвалідизації поранених, висока смерт-

ність. Значні труднощі виникають при їх діагностиці і су-

дово-медичній експертизі.


Частота вогнепальних ушкоджень залежить від поши-

рення вогнепальної зброї серед населення. В Україні

процес її придбання регламентується відповідними зако-

нодавчими актами, де зазначено категорії осіб, яким доз-

воляється купувати або зберігати зброю. Окрім того,

кримінальним законодавством передбачено відповідаль-

ність за незаконне носіння, зберігання, придбання, виго-

товлення й збут вогнепальної зброї, бойових припасів та

вибухових речовин (ст. 222 КК України — до 5 років

позбавлення волі), та за недбале зберігання вогнепаль-

ної зброї і боєприпасів (ст. 224— до 2 років позбавлен-

ня волі).


Ці заходи спрямовані на запобігання випадковим чи

навмисним вогнепальним ушкодженням. Адже часто вог-

непальні травми — результат того, що зброя, здебільшо-
т*
195
го мисливська, потрапляє до рук "несерйозних", а інко-

ли й злочинних. А ще варто назвати тих горе-винахідни-

ків, в основному — школярів-підлітків, чия невгамовна

енергія шукає вихід і не завжди його знаходить. 1 якщо

не спрямувати їх допитливий розум, живу думку, молоде

завзяття й технічну кмітливість у потрібному напрямку,

може статися біда, інколи непоправна.
Вогнепальна зброя поділяється на артилерійську та

стрілецьку, остання ж на групову (кулемети, міномети)

та ручну (індивідуальну).
Найчастіше судово-медична практика має справу з

ушкодженнями від пострілів з ручної стрілецької зброї,

яка поділяється на такі групи:
1. За призначенням:
а) бойова (автомати, гвинтівки, карабіни, пістолети,

револьвери);


б) мисливська (одно-, дво-, трьохцівкові рушниці,

штуцери);


в) спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);
г) спеціального призначення (будівельно-монтажні,

сигнальні, стартові пістолети).


2. За способом виготовлення:
а) штатна (стандартна);
б) саморобна (самопали);
в) дефектна (обрізи).
3. За довжиною цівки:
а) довгоцівкова (автомати, гвинтівки, карабіни,

рушниці);


б) короткоцівкова (пістолети, револьвери).
4. За характером цівки:
а) нарізна (автомати, гвинтівки, пістолети);
б) гладкоцівкова (мисливські рушниці);
в) комбінована (мисливські та спортивні рушниці,

штуцери).


5. За механізмом пострілу:
а) автоматична (автомати);
б) напівавтоматична (пістолети, карабіни);
в) неавтоматична (мисливські рушниці).
6. За діаметром цівки (калібром):
а) дрібнокаліберна (4—6 мм);
196
б) середньокаліберна (7—9 мм);
в) великокаліберна (більше 9 мм).
Найчастіше для спорядження вогнепальної зброї ви-

користовуються набої, які складаються з кількох елемен-

тів: гільзи, заряду (порох), снаряда (куля, дріб, шрот) та

капсуля з вибуховою речовиною (гримуча ртуть, азид чи

стифнат свинцю).
Гільза, якою всі інші складові з'єднуються в одне ці-

ле, в набоях для бойової зброї — металічна, а для мис-

ливської — виготовлена з картону, пластмаси чи комбі-

нована. Для спорядження бойових набоїв використову-

ється тільки бездимний порох (нітроцелюлоза), а в

мисливських, поряд з ним, і димний (суміш вугілля, ка-

лійної селітри та сірки).
Снарядом найчастіше слугує куля. Вона може бути

свинцева (безоболонкова), або ж оболонкова — свинець,

покритий латунню, мельхіором тощо. Застосовуються та-

кож кулі спеціального призначення (трасуючі, розривні,

бронебійні, запалювальні).
Форма, маса та калібр куль залежать від системи

зброї. Останнім часом з'явилися набої, де одна куля від-

сутня, її замінено значною кількістю тонких дротинок,

виготовлених з надзвичайно міцного металу. Власне, це

вже не куля, а своєрідний шріт. Окрім того, зроблено

спроби відмовитися від гільзи — порох спресовано, до

нього у головній частині приклеєно кулю, а знизу на-

несено капсульну суміш. Постріл відбувається так само,

як і при звичайних набоях, а у зброї відсутні пристрої

для викидання порожньої гільзи та потовщена цівкова

коробка.
У мисливських набоях снарядом слугує різного каліб-

ру дріб (шріт), інколи металеві цвяшки, гвинтики, ошур-

ки, пісок, навіть сіль. До складу мисливського набою

входять прокладки (пижі. клейтухи) з картону, пластма-

си, повсті тощо, вони розміщуються між порохом та дро-

бом та над дробом.


Механізм пострілу. Натискаючи на спусковий га-

чок, змушують бойок бити по капсулю, внаслідок цього

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   39


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка