Чопівська К. Г. Судова медицина: [Підручник для студентів мед. С89 вузів] / В. В. Білкун, Л. Л. Голубович, П. Л. Голу- бович та іи




Сторінка19/39
Дата конвертації19.11.2018
Розмір7,93 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   39

поперечника, поділяється на калібри (номери). Нині їх

Виробляють 15. Нумерують починаючи з № 11 до № 1,


209
після чого йдуть так звані нулівки 0, 00, 000, 0000

(С. Н. Колесников, 1980). Кулька кожного наступного

калібру збільшується у діаметрі на 0,25 мм, тобто

дробинка № 1 має в діаметрі 4 мм, а № 11 — 1,5 мм.

"Нулівки", відповідно, збільшуються від 4,25 мм до 5 мм

(0000).
Окремий вид свинцевих кульок називається картеч-

чю. Вона виробляється різного діаметра — від 5,25 мм

до 10 мм.


Власне для мисливської зброї виготовляються кулі

(Бренеке, Вицлебена, "йровчанка", Якана тощо), попе-

речник яких наближається до діаметра каналу цівки не-

нарізної зброї.


Види мисливської зброї: 1) дробові (гладкоцівкові)

рушниці для стрільби шротом чи спеціальними кулями;


2) кульові (нарізні) мисливські рушниці-штуцери чи мис-

ливські гвинтівки; 3) комбіновані рушниці, що мають як

гладеньку, так і нарізну цівку для стрільби шротом і

кулями.
Конструкції мисливської зброї досить різноманітні: од-

но- і багатощ'вкові (до чотирьох), одно- та багатозарядні,

з деяких з них можна робити постріли поодинокі та

вести автоматичну стрільбу. Найбільш популярні гладко-

цівкові (одно- та двоцівкові) мисливські рушниці. Їх ка-

лібр — від 12 до 32. Слід пам'ятати, що калібр мислив-

ської зброї не відповідає діаметру цівки, а визначається

тією кількістю шротинок, яку можна виготовити з одно-

го фунту (407,5 г) свинцю. Отже, калібр може залежати

і від країни-виробника (адже метричне значення фунту

не всюди однакове).


Різноманітність систем мисливської зброї, набоїв для

них дуже ускладнює визначення зв'язку особливостей

зброї і характеру ушкоджень, що нею спричинені. Дуже

своєрідно діють нестандартні, саморобні набої. Саме від

того, споряджені вони промисловим шляхом чи зроблені

у домашніх умовах, у багатьох випадках залежить харак-

тер спричинених травм.
Особливості вогнепальних ушкоджень головним

чином є наслідком дії дробового заряду. Дріб вилітає з

цівки однією суцільною масою, тому при близьких від-

станях пострілу утворює один отвір значних розмірів. Із


210
збільшенням дистанції шріт розсіюється, і тоді кожна

дробинка діє як окремий снаряд. Додаткові фактори по-

стрілу (головним чином —- порошинки) залежно від

якості та гатунку пороху можуть виявлятися на відстані

до 70—150 см.
Численні спостереження показали, що при пострілах

з дистанції до 2 метрів утворюється один вхідний отвір,

як правило, круглої форми; Диметром 3—3,5 см з нерів-

ними краями, які мають багато Виступів. При збільшенні

відстані пострілу збільшується й площа ураження, цент-

ральний отвір мас Hcamrmt розміри •"('1^ 1,5 см при по-

стрілі з 2—5 метрів), а основнд частина шротинок діють

самостійно, вражаючи об'єкт на площі 10—15 см2. По-

чинаючи з дистанції 5 м площа розсіювання дробинок

збільшується до 25—30 см2, а центральний отвір взагалі

відсутній (мал. 18).
Дальність польоту шроту залежить від багатьох фак-

торів (начальної швидкості, характеру цівки, якості по-

роху, маси). Найістотнішим з них € маса. Так, дріб вели-

кого діаметра летить на відстань до 300 м, а малого —

близько 200 м. Ушкодження ж шротом спостерігаються

на відстані 20—ЗО м. Але відомі окремі випадки, коли

ушкодження, навіть смертельні, однією шротинкою

спричинялися з відстані 50—60 метрів (І. А. Милотвор-

ський, А. С. Лісовий).
При пострілах з мисливської зброї ушкодження є ре-

зультатом дії не лише шроту, а й клейтухів. Останні ви-

готовляються з повсті, пластмаси, паперу тощо. Дося-

гаючи об'єкта ураження, вони, залежно від їх кінетичної

енергії, можуть або лише вдарити (контактувати з ним),

або ж спричиняти ушкодження, інколи досить значні.


При вирішенні питання про відстань пострілу з мис-

ливської зброї завжди потрібно враховувати особливості

набоїв (спосіб їх виготовлення, якість пороху, характер

шроту), наявність концентраторів чи розсіювачів шроту,

а також характеристики цівки рушниці (наявність чи

відсутність звуження або розширення її кінцевої части-

ни). Саме через таку велику кількість факторів, що

впливають на дальність польоту шроту, при експеримен-

тальних пострілах необхідно користуватися тотожними

набоями і тим самим або однотипним зразком зброї. Та


211
навіть з додержанням вказаних умов визначити відстань

пострілу іноді досить важко. Дещо можуть зарадити

спеціальні таблиці, запропоновані О. Ф. Лисициним,

Ю. С. Сапожниковим, В. П. Юдіним. Але й їх викорис-

тання не завжди дозволяє однозначно вирішити це

важливе питання. Та й допуски у цих таблицях надзви-

чайно великі — відповідь може бути й такою: "Постріл

зроблено в межах від 4 до 21 метра". На жаль, більш

достовірних методів ще не знайдено.
Ушкодження холостими набоями
Якщо в набої відсутній снаряд (куля чи шріт), він на-

зивається холостим, або глухим. При пострілах такими

набоями можуть спричинятися різноманітні ушкоджен-

ня, зокрема й значні. Діючою силою є гази, які утворю-

ються внаслідок згорання пороху, тиск їх досягає 2000—

3000 атм., внаслідок чого при пострілах впритул та з

близької відстані можуть утворюватись різноманітні уш-

кодження — від таких незначних, як крововиливи та

садна, до дуже важких і навіть смертельних.
При використанні холостих набоїв для мисливської

зброї травмуючим фактором, окрім газів, може бути

клейтух (пиж). При цьому окремі з них, зокрема пласт-

масові пижі-контейнери, можуть спричинити досить

значні ушкодження (Ю. О. Крапівкін).
Крім вогнепальних ушкоджень із нарізної та мислив-

ської зброї, у своїй практиці правоохоронці та судово-ме-

дичні експерти інколи мають справу з травмами, спричи-

неними газовими, будівельно-монтажними пістолетами,

помповими рушницями тощо. Численні спостереження

свідчать, що характер вхідних отворів у таких випадках

практично не відрізняється від таких при ушкодженнях

стандартною вогнепальною зброєю. Такі травми, як пра-

вило, неглибокі, ранові канали або відсутні зовсім, або

ж досить малої довжини (1—22 см). Проте інколи

ушкодження від зазначених видів зброї можуть бути

тяжкими (наприклад, поранення ока), а інколи й смер-

тельними.
Якщо мав місце вибух, то травми бувають дуже знач-

ними. Вони спричиняються багатьма факторами — вибу-

ховою хвилею, частинами пристрою, що спрацював, ос-
212
колками, додатковими утвореннями (куски каміння, цег-

ли тощо).


Масивність травм, надзвичайна різноманітність їх не

дають можливості їх однозначного визначення. Питання

про механізм спричинення таких ушкоджень вирішуєть-

ся головним чином під час огляду місця події зіставлен-

ням пошкоджень оточуючих предметів і травм на тілі

людини. Тільки така загальна оцінка дозволяє скласти

достовірну думку про те, що трапилося.
Вогнепальні пошкодження одягу
Будучи штучним покровом людини, одяг першим кон-

тактує з травмуючими факторами, оберігаючи тіло від

дій зовнішнього середовища. При вогнепальних травмах

одяг пошкоджується у 62—66% випадків (В. І. Молча-

нов — 1964, А. О. Мовшович — 1974). Тому детальне

дослідження одягу в таких випадках є обов'язковим.

Більш того, він інколи є самостійним об'єктом експерти-

зи для вирішення питань про дистанцію та напрям по-

стрілу, послідовність спричинення травм та їх механізм,

для відтворення картини події.


При пострілах впритул й з близької відстані одяг

приймає на себе значну кількість додаткових факторів,

затримуючи їх на поверхні. Якщо одяг багатошаровий,

то додаткові фактори пострілу можуть повністю ним

затримуватися, й тоді вхідний отвір на тілі не буде мати

ознак близького пострілу.


Вивчення одягу^треба починати ще при огляді місця

події. Визначається точне розміщення пошкоджень, пер-

винний вигляд їх, наявність додаткових факторів пострі-

лу та вживаються заходи для їх фіксації. Одяг на трупі

описують послідовно — зверху вниз та ззовні до тіла і,

як правило, з трупа не знімають.


У тих випадках, коли для судово-медичного дослід-

ження направляють труп померлого в лікарні, експерт

повинен отримати одяг покійного, бо без нього не може

бути з'ясовано ряд істотних питань, зокрема про від-

стань пострілу. Інколи вона встановлюється лише шля-

хом дослідження одягу.


Вигляд вхідних отворів на одязі залежить від бага-

тьох причин, на значення вивчення цього об'єкта вка-


213
зав ще М. I. Пирогов (1849). Пізніше розробкою цього

питання займалися І. О. Концевич, І. В. Крижанівська

(1949), Л. С. Вощула (1973) та ін.
Результати 'їх досліджень значно розширили діагнос-

тичні можливості ари проведенні експертизи вогнепальг

них травм.
Вхідні отвори при пострілі впритул. Внаслідок ме-

ханічної дії газів при пострілі впритул тканини одягу

розриваються й вхідний отвір набуває форми чотирьох-

променевої зірки. Найбільш вірогідно це пояснюється

дією газів та структурою тканини, в якої нитки основи

та доробку взаємно перпендикулярні. Деякі автори не

виключають можливості впливу структури внутрішньої

поверхні каналу цівки — чотирьох нарізів. На жаль,

остаточного пояснення цього явища немає. У центрі по-

шкодження, при зіставленні країв, чітко видно дефект

тканини, який у декілька разів перевищує діаметр осно-

ви кулі. При пострілах впритул у в'язаних і трикотаж-

них тканинах розриви, як правило, відсутні, отвір має

овальну або круглу форму із значним дефектом матеріа-

лу. Краї вхідного отвору, як правило, вкриті кіптявою,

частина якої знаходиться між шарами одягу й навіть на


внутрішній його поверхні. При застосуванні димного по-

роху крихкі, легкозаймисті матеріали (вата, марля) у мо-

мент пострілу загоряються, що може викликати опіки на

тілі.
Навколо отвору можна виявити відбитки дульного

зрізу зброї. На одязі, виготовленому з окремих видів

синтетичних матеріалів, спостерігаються шанц-марки у

вигляді плоских контурів чи рельєфних заглиблень, що

за розмірами та формою відповідають дульному зрізу

зброї (А. С. Лісовий — 1991). Краї отвору оплавляють-

ся, а окремі волокнини на кінцях мають потовщення у

вигляді булав, груш тощо (мал. 19).
При пошкодженнях одягу дробом впритул отвори

мають овальну форму, значні розміри, рідко — окремі

розриви. На синтетичних матеріалах спостерігаються то-

рочки, неушкоджені петлі, оплавлення ниток (Л. С. Во-

щула — 1973).
Вхідні отвори при пострілі з близької відстані.

Навколо вхідного отвору, звичайно круглого чи оваль-


214
ного, мають місце додаткові фактори пострілу: кіптява,

порошинки, інколи сліди обпалених волокнинок. На світ-

лих тканинах віднайти додаткові фактори заряду легко

навіть неозброєним оком, для виявлення їх на темних,

просякнутих кров'ю, забруднений тканинах потрібні до-

даткові дослідження. Окрім" цього, можна здійснити ряд

проб на визначення хімічної природи нашарувань (поро-

ху, металів, кіптяви тощо). Саме за результатами цих

досліджень можна дати достовірну відповідь на запитан-

ня щодо дистанції пострілу.


Вхідні отвори на одязі при ураженнях дробом з від-

стані 1—2 м мають округлу форму, краї їх з торочками,

напівкільцями та дугоподібними заглибинами від дії ок-

ремих дробин-


Вхідні отвори при пострілах з неблизької відста-

ні. Форма їх, як правило, кругла чи овальна, розміри

близькі до діаметра основи кулі, краї отворів нерівні, з

торочками. Дуже велике значення має якість тканини

одягу. Так, при пошкодженні шовкових, бавовняних тка-

нин і тканин, виготовлених з синтетичних волокон, отвір

круглий, дефект тканини чіткий. Якщо одяг суконний, то

отвір від кулі мало помітний, тому що його виповнюють

розщеплені нитки, складається враження, що дефекту

тканини зовсім немає. На світлих матеріалах досить час-

то спостерігається темний поясок забруднення. На тем-

них і забруднених тканинах його можна виявити лише

шляхом лабораторних досліджень.
Якщо одяг був пошкоджений дробом на відстані, коли

вже немає компактного снаряда (більше 2 м), то спосте-

рігається значна кількість невеликих округлих отворів,

розташованих на більших чи менших ділянках пошкод-

женого одягу. Ці отвори дуже часто мають вкрай незна-

чний дефект тканини, погано видні. На світлих тканинах

вони оточені темними поясками забруднення.
Вихідні отвори в тканинах одягу. При пострілах з

усіх відстаней вихідні отвори мають різноманітні форми:


зірчасту, кутову, щілинну тощо. Правильної круглої фор-

ми вихідні отвори не мають. Може спостерігатися витя-

гування через отвір внутрішніх шарів одягу (вати), а сам

отвір має випуклу форму. Навколо нього відсутні додат-

кові фактори пострілу, пояски забруднення.
215
Розділ XIII
Судово-медична експертиза

у випадках кисневого голодування

(механічна асфіксія)
Серед причин насильної смерті механічна асфіксія

займає одне з перших місць. Сам термін "асфіксія" у пе-

рекладі з грецької означає "втрата пульсу", тобто він не

відображає суті явища, проте широко застосовується

для характеристики процесу кисневого голодування (гі-

поксії), який є наслідком багатьох патологічних змін в

організмі, зумовлених зовнішніми та внутрішніми причи-

нами. Коли тривале гостре порушення зовнішнього ди-

хання обумовлене механічними причинами, має місце

механічна асфіксія. Остання характеризується затруд-

нениям чи повним припиненням доступу повітря в

організм людини й розвитком кисневого голодування

(гіпоксії).
Патофізіологи розрізняють такі види' гіпоксії:
а) істинно гіпоксична (недостача кисню в повітрі);
б) анемічна (внаслідок втрати крові);
в) циркуляторна (застійна);
г) чистотоксична;
д) зменшення кисневого об'єму крові (утворення кар-

боксі- чи метгемоглобіну).


Прижиттєвий перебіг порушення (чи припинення)

зовнішнього дихання характеризується ввімкненням ком-

пенсаторних реакцій — у першу чергу, зниженням част-

кового тиску кисню, що стимулює, через хіміорецептори,

посилення газообміну в легенях та деяким вирівнянням

парціального тиску кисню, а також звуженням судин ор-

ганів черевної порожнини та ніг й таким чином — унор-

муванням забезпечення кров'ю головного мозку та сер-


216
ця. Але якщо причину утруднення дихання не буде усу-

нуто, з часом компенсаторні можливості вичерпуються й

внаслідок накопичення в організмі вуглекислоти розви-

вається асфіксія.


У процесі перебігу її можна виокремити чотири стадії.

Кожна з них має певні морфо-фізіологічні ознаки.


Перша стадія характеризується затруднениям вдиху

та видиху повітря (інспіраторна та експіраторна задиш-

ка), змішаними судомами та порушенням координації ру-

хів на перших же секундах асфіксГі'. Впродовж цієї стадії

спостерігається накопичення вуглекислоти й підвищення

артеріального тиску. Пульс уповільнюється, розвиваєть-

ся застій крові в легенях та правій половині серця, удар-

ний об'єм останнього-збільшується. Проявляється гіпо-

динамія, рухи не координуються. Наприкінці першої хви-

лини втрачається свідомість. Проявом цієї стадії є

синюха обличчя. Збудження гладких м'язів та розслаб-

лення сфінктерів призводить до мимовільного виділення

калу, сечі, сперми.
Якщо причину механічної асфіксії усунути на цій ста-

дії, то людина швидко й безболісно повернеться до жит-

тя. Якщо ж ні, то розвивається друга стадія.
Вона характеризується короткочасним припиненням

дихання. Власне, це є позамежне гальмування головного

мозку. Організм захищає центральну нервову систему

від незворотних змін, викликаних браком кисню. Усу-

нення причини затруднения дихання досить скоро при-

веде до повного відновлення життєвих функцій людини.

В іншому випадку настає третя стадія — термінальне

дихання.
Головною ознакою цієї стадії є безсистемні, поверхне-

ві дихальні рухи, поодинокі судоми.
Продовження процесу асфіксії призводить до стійкої

зупинки дихання, що є ознакою четвертої стадії.


Навіть у цьому стані людину можна повернути до

життя, але тут завжди чатує загроза децеребрації,


Весь процес прижиттєвого перебігу асфіксії триває

4—8 хвилин, майже рівномірно розподіляється по ста-

діях, тобто тривалість кожної 1—1,5—2 хвилини.
217
Окрім однотипного прижиттєвого перебігу, всі види

механічної асфіксії характеризуються ще й подібністю

морфологічних ознак, які спостерігаються при дослід-

женні трупів. Вони отримали назву "загальноасфіктич-

них". Необхідно зазначити, що вони характерні не лише

для механічної асфіксії, а й спостерігаються у всіх ви-

падках смерті, що настає швидко (наприклад ураження

електричним струмом). Умовно ці ознаки можна поділи-

ти на дві групи — зовнішні та внутрішні. До перших

належать синюшність та одутлість обличчя, дуже інтен-

сивні темно-сині чи темно-фіолетові трупні плями, цятко-

ві крововиливи на слизових оболонках повік, ознаки ми-

мовільного виділення калу. сечі, сперми.
Внутрішні ознаки зумовлені швидким настанням

смерті і є такими: рідка, темна (бо переповнена вугле-

кислотою) кров, яка накопичується у правій половині

серця, венозне повнокров'я всіх органів, цяткові крово-

виливи на поверхні легенів (під вісцеральною плеврою),

під епікардом (плями Тардьє).


Нині запропоновано декілька класифікацій механічної

асфіксії:


а) повішення;
б) задушення зашморгом;
в) задушення руками;
г) закриття отворів рота і носа;
д) закриття дихальних шляхів чужорідними пред-

метами;
е) здавлення органів грудної та черевної порожнини;


є) утеплення;
ж) асфіксія внаслідок знаходження у закритому
просторі.
Перші три види механічної асфіксії можна віднести

до странгуляційного задушення, для їх визначення істот-

ною є наявність слідів, що свідчать про здавлення орга-

нів шиї петлею, зашморгом чи руками.


Найчастіше спостерігається повішення, тобто здав-

лення органів шиї петлею, що затягнулася під дією маси

тіла чи його частини. Повішення може бути повним

(коли ноги не торкаються землі, підлоги тощо) чи

неповним.
218
Однією з ознак повного повішення є розриви інтіми

сонних артерій у місці її роздвоєння (ознака Амюсса).

Такі зміни не спостерігаються при неповному повішенні,

яке зустрічається в практиці значно частіше. Адже для

смертельної асфіксії не потрібно маси всього тіла, петля

може затягнутися й від ваги однієї лише голови (при-

близно 3—5 кг).
Процес асфіксії при повішеяні тісно пов'язаний з по-

рушенням кровообігу в ділянці ті» та голови. Це зумов-

лено тим, що сонні артерії стають непрохідними, коли

петля затягується під вагою 3—5 кг, хребтові— 15—

20 кг, а яремні вени — при надзвичайно малих (просто

мізерних) зусиллях стиснути органи шиї. Отже, коли не-

одночасно стискаються-артерії та вени (при неповному

повішенні, спочатку припиняється відток крові, а приток

її ще деякий час триває. Внаслідок цього розвивається

повнокров'я мозку та його оболонок, що вельми негатив-

но впливає на перебіг процесу асфіксії.
Головним фактором повішення є наявність петлі. Її

виготовляють з цупкого, м'якого та напівцупкого мате-

ріалу. Петлі бувають відкритими та закритими, рухливи-

ми (що ковзають) й нерухомими. Положення петлі на

шиї може бути типовим, атиповим та боковим. При ти-

повому положенні вузол знаходиться ззаду, при атипово-

му — спереду, а при боковому — збоку. Чим цупкіший

та тонший матеріал петлі, тим глибшим буде слід від

неї — негативний відбиток, странгуляційна борозна. У

випадках, коли петля виготовлена з м'якого матеріа-

лу — борозна може бути майже непомітною.
Механізм смерті при повішенні не є лише наслідком

механічної асфіксії — в генезі незворотних змін важли-

ву роль відіграють й інші фактори: вже згадане порушен-

ня кровопостачання мозку та гіпоксія його; надавлення

зубом другого шийного хребця (при атиповому повішен-

ні) на довгастий мозок; подразнення блукаючого нерва,

внаслідок розтягування, викликає уповільнення роботи

серця, а інколи і його зупинку.


Діагностика повішення базується на ретельному ви-

вченні обставин справи, загальної картини смерті асфік-


219
тичного характеру та наявності на шиї странгуляційної

борозни.
При повішенні остання незамкнена, там, де був ву-

зол, вона відсутня; нерівномірно виражена, більш конту-

рована з протилежного від вузла боку, розташована на

шиї косо, йде знизу вгору, розташована, як правило, ви-

ще верхньої межі щитоподібного хряща.


Виразність странгуляційної борозни залежить від ма-

теріалу петлі, тривалості перебування тіла в петлі, ваги,

під якою вона затягувалася, та положення тіла після

смерті (мал. 20).


Одним з найважливіших питань при експертизі трупа

у випадках повішення є встановлення прижиттєвості ви-

никнення странгуляційної борозни. Воно здавна хвилю-

вало дослідників і практиків. Було запропоновано багато

вірогідних та абсолютних ознак, які допомагають про-

вести диференційну діагностику прижиттєвих і посмерт-

них странгуляційних борозен. Значні досягнення у

вивченні прижиттєвих -странгуляційних борозен нале-

жать ученим України: М. С. Бокаріусу, Ю. С. Сапожни-

кову, М. О. Оболонському, І. О. Концевич.


Їхні праці дозволили встановити критерії діагностики

таких ушкоджень. Так, прижиттєві борозни характеризу-

ються ущільненням власне дерми, гомогенізацією та по-

рушенням тонкторіальних властивостей тканин, набря-

канням клітин росткового шару епідермісу, кровонапов-

ненням судин шкіри з крововиливами у ділянці борозни.

Досить показовими є зміни в нервових елементах шкіри

та стовбурі блукаючого нерва (І. О. Концевич).


В останні роки київськими дослідниками розроблено

метод виявлення ознак прижиттєвого походження бороз-

ни шляхом установлення змін рівнів кислотно-естрагова-

них і вільних фракцій гістаміну та серотоніну (у прижит-

тєвій борозні їх вміст у 1,5—2 рази вищий) (Б. В. Ми-

хайличенко, В. О. Сушко).


Серед ознак, що дозволяють визначити прижиттєвість

повішення, відмічено й ряд інших, які встановлюються у

процесі дослідження трупа. Це, крім вже згаданої ознаки

Амюсса, крововиливи у медіальні ніжки грудинно-клю-

чично-соскоподібного м'яза та в зовнішню оболонку за-

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   39


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка