Чопівська К. Г. Судова медицина: [Підручник для студентів мед. С89 вузів] / В. В. Білкун, Л. Л. Голубович, П. Л. Голу- бович та іи




Сторінка26/39
Дата конвертації19.11.2018
Розмір7,93 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   39

на нагадує дизентерійний коліт. Дуже характерний ви-

гляд мають нирки. Вони збільшені, брудно-білуватого ко-

льору (так звана біла сулемова нирка), на розрізі

кірковий шар набухлий, потовщений з багатьма кровови-

ливами у вигляді червоних крапок і смуг. Гістологіч-


288
но — некроз епітелію звивистих канальців з інкруста-

цією вапном та численними крововиливами.


У внутрішніх органах трупа сулему можна виявити

через рік і навіть більше.


З інших препаратів ртуті слід згадати гранозан, її ор-

ганічну сполуку, яка широко використовується у сільсь-

кому господарстві для знезаражування -посівного мате-

ріалу. Джерелом отруєння є борошно з протруєного зер-

на. Етилмеркурхлорид — отруйний елемент гранозану.

При отруєнні гранозаном з'являються головний біль, за-

гальна слабість, сонливість, розлад мови, тахікардія, біль

у животі, блювання, пронос, галопуюче серцебиття. На

секції спостерігаються різке виснаження, наявність у

слизовій оболонці шлунка злитих між собою крововили-

вів, у печінці та нирках — різкі дистрофічні зміни.
Отруєння солями свинцю. Смертельна доза їх до-

сить велика — 20—ЗО г. Найчастіше трапляються

випадки самогубства — шляхом прийому свинцевих бі-

лил (вуглекислий свинець). Клінічна картина неспеци-

фічна — блювання, пронос. На розтині — гіперемія сли-

зової шлунка, на якій можна знайти білуваті частки со-

лей свинцю. Вміст кишечника і його слизова темно-бурі

чи навіть чорні внаслідок утворення сірчанокислого

свинцю із сполуки свинцевих солей із сірководнем ки-

шечника.
Отруєння сполуками сурми можливі, але дуже рід-

кісні. Як правило, труяться сполукою сурми з винокис-

лим калієм. Цю сполуку називають у побуті "блювотним

каменем", свого часу вона вживалась досить часто.

Смертельна доза, за різними даними, від 0,1 і до 1,0 г.

Введена під шкіру чи у шлунок, ця сполука викликає

сильну блювоту. Клінічна картина у разі отруєння нага-

дує отруєння миш'яком. Такими самими є й анатомічні

зміни.
Отруєння солями міді. Найчастіше труяться сірча-

нокислою міддю (смертельна доза 0,6 г) у вигляді яскра-

во-синіх кристалів, розчин у воді темно-блакитний. В ос-

новному використовується самогубцями. Спостерігається

пекуча біль у шлунку, різкі гастроентеричні прояви. На

розтині помітно забарвлення серозних оболонок шлунка
10 9-259
289
та кишечника, іноді воно відсутнє. Вміст шлунка та ки-

шечника синього кольору.


Отруєння фосфором. Фосфор — неорганічний мета-

лоїд. Смертельна доза — 0,03—0,1 г. Клінічна картина

нагадує отруєння миш'яком, але блювотні маси світять-

ся у темряві. Повітря, що видихується, має запах часни-

ку. Фосфор викликає різкі дистрофічні зміни, ураження

судин. На розтині спостерігаються (через 2—5 діб чи

трохи пізніше) поширене жирове переродження печінки,

некроз у її паренхімі із жовтяницею, множинні кровови-

ливи у внутрішні органи і тканини.
Частіше трапляються отруєння фосфорорганічними

сполуками (хлорофосом, тіофосом, метафосом, карбофо-

сом тощо). ЦГ сполуки широко застосовуються у сільсь-

кому господарстві та Й у побуті — для боротьби з кома-

хами, Отруєння, ЯК правило, — це нещасні випадки на

роботі, зрідка — самогубства. Отрута поступає в орга-

нізм при вдиханні парів ФОС, з їжею та водою.
Для отруєння характерні клонічні та тонічні судоми,

непритомність, розлад дихання, різке звуження зіниць,

гіпотонія, параліч дихання і смерть.
Кров'яні отрути
Як відомо, вони відзразу ж діють на кров, а вже по-

тім — на центральну нервову систему.


До кров'яних отрут належать: окис вуглецю (СО),

бертолетова сіль, нітробензол та анілін з його похідними.


Окис вуглецю утворюється при неповному згоранні

органічних речовин і отруює у суміші з іншими газами.

Яскравий приклад — вихлопні гази, доменні, порохові. В

останніх окис вуглецю становить майже 50%.


Токсична дія СО обумовлена підвищеною спорідненіс-

тю з гемоглобіном (у 200—500 разів більшою, порівняно

з киснем). Заміщення кисню у гемоглобіні окисом вугле-

цю з утворенням карбоксігемоглобіну призводить до

гіпоксії. Якщо отруєний виживає, то через 10—24 годи-

ни окис вуглецю поступово виділяється через легені, а

тому карбоксігемоглобін може бути відсутнім у трупі.

Смерть настає внаслідок грубих змін, викликаних отру-

єнням. При судово-медичному дослідженні спостеріга-

290
ються рожеве забарвлення шкіри, рожево-малинове —

трупних плям і внутрішніх органів, яскраво-червоний ко-

лір крові, дрібні крововиливи у внутрішніх органах, в ос-

новному під легеневою .плеврою, епікардом. Можуть ма-

ти місце і ділянки розм'якання у головному мозку.


Рекомендовано кілька попередніх проб на наявність

СО у крові. Найпростіша з них — проба Гоппе—Зейле-

ра. На чисту тарілку наносять кілька крапель крові і до-

дають краплю 10%-ного розчину їдкого калі. На цю ж

тарілку в іншому місці наносять кров з трупа, завідомо

не отруєну СО. До неї також додають краплю того само-

го розчину. Обидві проби розмішують окремими скляни-

ми паличками. Кров, яка містить СО, залишається яс-

краво-червоною, а кров.без окису кисню набуває буро-

зеленуватого забарвлення.


Треба обов'язково направити кров на судово-токсико-

логічне дослідження з метою якісного й кількісного ана-

лізу на СО.
Широко відомі побутові отруєння при неправильному

користуванні пічками, плитами, керогазами тощо.


Смерть від отруєння СО може статись у закритому

гаражі, якщо не вимкнено двигун автомобіля.


Метгемоглобіноутворюючі отрути. Вони спочатку

руйнують еритроцити, а потім утворюють метгемоглобін.

Прикладом такої отрути є бертолетова сіль. Смертель-

на доза 10—20 г.


Вже наприкінці першої доби після її прийому в сечі

виявляють білок і метгемоглобін. Поступово сеча тем-

нішає через наявність метгемоглобіну, зменшується її

кількість аж до повної анурії. Смерть настає внаслідок

уремії.
При секції трупа: трупні плями димчасто-синюшні чи

навіть аспідні, збільшення нирок і наявність буруватих

смужок на розрізі мозкового шару. Мікроскопічне — ка-

нальці нирок вщерть заповнені еритроцитами та продук-

тами їх розпаду бурого кольору.
Строк, в який можна визначити наявність бертолето-

вої солі у трупі, не перевищує 3—5 днів по смерті.


ю* 291
Нервово-функціональні отрути
Вони діють безпосередньо на центральну нервову сис-

тему, при отруєнні ними спостерігаються дуже характер-

ні симптоми. Ці отрути не спричиняють якихось поміт-

них патоморфологічних змін. У судово-медичній практиці

найчастіше зустрічаються з отруєнням спиртами (етило-

вим та метиловим), етиленгліколем (антифризом), тет-

раетилсвинцем. Зрідка мають місце отруєння ціанистими

сполуками.


Широковідомий етиловий алкоголь може спричини-

ти смерть навіть у дозі 10—12 г, якщо йдеться про ді-

тей. Смертельна доза для дорослих, за різними автора-

ми, різна. Так, класики судової медицини визначають її

як 300—500 г, хоча при звиканні до цієї отрути доза ця

може бути набагато більшою. Вже 3,0% етилового алко-

голю можуть спричинити смерть, а подвоєна кількість є

абсолютною загрозою для життя. Хоча у судово-медич-

ній казуїстиці зустрічаються унікальні випадки. Мети-

ловий алкоголь, або деревний спирт (продукт сухої пе-

регонки деревини), за запахом і смаком нагадує етило-

вий спирт. Це й призводить до трагічних помилок, бо

смертельна доза метилового спирту коливається у ме-

жах 30—100 г.


Спочатку при отруєнні ніяких тривожних симптомів

не виникає. Але потім вони настають раптово: втрата

свідомості, зору, ціаноз, утруднення дихання, колапс і

кома.
Ті, хто виживають, можуть залишитися на все життя

сліпими внаслідок атрофії зорового нерва. У трупі наяв-

ність метилового спирту можна встановити протягом

5—6 діб після отруєння у внутрішніх органах, а мураши-

ну кислоту — у сечі. Ця кислота утворюється в організ-

мі у латентний період отруєння, що триває від кількох

годин до 2 діб.


Отруєння ціанистими сполуками. Це синильна

кислота та її нетривка хімічна сполука — ціанистий ка-

лій. Синильна кислота є безводною рідиною із запахом

гіркого мигдалю. Використовується, з обережністю, у зо-

лото-платиновій промисловості, фотографії, для боротьби

з гризунами. Смертельна її доза — 0,05 г. Вона миттєво


292
паралізує тканинне дихання, блокуючи дихальні фермен-

ти клітин. Смерть настає внаслідок кисневого голодуван-

ня — тканинної гіпоксії майже раптово. Смертельна до-

за ціанистого калію коливається у межах від 1 до 2 г.

М. І. Авдеев називає дозу 0,15 г, а М. І. Райський —

0,2г.
Отруєння компонентами реактивного палива


У наш час бурхливого розвитку реактивної та ракет-

ної техніки перед військовими та судовими токсиколога-

ми, судово-медичними експертами постала ще одна важ-

лива проблема. Це поодинокі та масові отруєння хіміч-

ними речовинами, що використовуються як компоненти

реактивного палива і у своїй більшості є надзвичайно

токсичними сполуками.
Найнезначніше порушення техніки безпеки при їх ви-

готовленні, транспортуванні, зберіганні та застосуванні

може спричинити нещасні випадки з важким, часто

смертельним, ураженням людей.


Широке застосування у реактивній авіації та ракетній

техніці отримали азотна кислота та окисли азоту, фтор і

його сполуки, перекис водню, гідразін та його похідні, а

також бороводні. Вони діють не лише місцеве, а й, по-

трапляючи у кров (через шкіру, слизові оболонки, ди-

хальні шляхи, шлунково-кишковий тракт), проявляють

загальну резорбтивну дію.
Найбільш поширеним окислювачем у двокомпонент-

ному паливі авіаційних і ракетних двигунів е азотна кис-

лота. Вона використовується у концентрованому вигляді

(98%) з розчиненими в ній Окислами азоту.


Надзвичайно сильна некротична дія азотної кисло-

ти дістає вияв в утворенні сухуватого щільного струпа

зеленкувато-жовтого кольору, іноді з ішемічним вінчи-

ком. При вдиханні парів азотної кислоти через наявність

окисів азоту настає загальне отруєння. Начальний реф-

лекторний період у вигляді кашлю, задишки, порушень

серцевої діяльності змінюється латентним, який триває

від півгодини до доби. Наростає важкий токсичний на-

бряк легенів і різке ураження серцево-судинної системи.

Морфологічна картина у легенях має вигляд переміжних


ділянок з набряком та емфіземою, наявний некроз та ма-

сивні крововиливи. Піниста рідина заповнює трахею та

бронхи, їх слизова оболонка — з ознаками поверхневого

некрозу, така сама рідина стікає з поверхні розрізів ле-

генів. Ділянки крововиливів спостерігаються під епікар-

дом та у м'язі серця. У нирках та міокарді — дистрофіч-

ні зміни. У крові знаходять метгемоглобін.
Фтор та його сполуки застосовуються в ракетній

техніці у вигляді елементарного фтору та його похідних:


трифториду хлору, п'ятифтори — стогоброму, окису

фтору. Це високоактивні окислювачі ракетного палива.

Фтор і фториди — досить токсичні речовини загальної

дії, крім того, вони викликають хімічні опіки шкіри. Па-

ри чистого фтору можуть спричинити й термічні опіки,

оскільки фтор при контакті зі шкірою спалахує. При

вдиханні парів фтору вражаються носоглотка, верхні ди-

хальні шляхи, виникає набряк легенів. У зоні дії парів

страждають очі. Рефлекторний спазм гортані та бронхів

Призводить до різкого порушення дихання. Концентрова-

ні пари фтору, завдяки його розчинності у ліпідах, спри-

чиняють дуже глибокі некрози, іноді — з руйнуванням

кісток. Отруєння супроводжується різким порушенням

функції центральної нервової системи (судоми, паралічі,

у тому числі й бульбарні), а також гострою недостатніс-

тю кровообігу. На розтині — некротичні зміни дихаль-

них шляхів з численними крововиливами, набряк леге-

нів, пневмонія з крововиливами, різкий набряк та крово-

виливи у всіх відділах головного мозку, дистрофічні

зміни у серці, печінці, нирках. Хімічний аналіз виявляє

фтор у сечі.
Концентрований перекис водню (80—90%) застосо-

вується у ракетній техніці як однокомпонентне паливо і

як окислювач палива. Концентрований перекис водню

викликає хімічні опіки з набряком, пухирями та білим

струпом. При вдиханні його парів подразнюються слизо-

ві носа, трахеї та бронхів, при високих концентраціях

виникає набряк легенів. Парами вражаються також

очі — подразнення сполучних оболонок та рогівки з на-

ступним її помутнінням та тимчасовою чи постійною слі-

потою. Отруєння супроводжується задишкою, брадікар-


294
дією, м'язовим тремором, судомами. Ця речовина має

також метгемоглобінутворюючу,дііо. Морфологічна кар-

тина — некроз епітелію дихальних шляхів, набряк леге-

нів з некрозом альвеол. У крові — значний (до 30%)

вміст метгемоглобіну.
Гідразін та його похідні. Це — найпростіші азотовод-

ні з різкою токсичною дією, переважно на ЦНС. Їх міс-

цева дія дістає вияв у дерматитах, «кземах, хімічних опі-

ках. Гострі отруєння настають при всмоктуванні через

шкіру та вдиханні парів. Для Них характерний швидкий

перебіг (вже через 15—20 хв.) із збудженням, судомами

та паралічами, порушенням дихання та кровообігу за

центральним типом. Іноді ушкоджуються очі.


Картина на розтині не має чогось особливо характер-

ного. У легенях ателектази чергуються з ділянками ем-

фіземи. Може мати місце гемоліз крові, який розвива-

ється у перші ж години гострого отруєння. Оскільки гід-

разін виділяється з організму через нирки у незмінному

вигляді, потрібно провести судово-токсикологічне дослід-

ження нирок та сечі.
Бороводні — це сполуки бору з воднем (діборан,

пентаборан і декаборан). Вони є висококалорійним пали-

вом для реактивних двигунів в авіації та ракетній техні-

ці. Це надзвичайно токсичні сполуки, отруйна дія яких

сильніша від дії синильної кислоти. Крім того, вони від-

значаються підвищеною летючістю, а це утруднює робо-

ту з ними на аеродромах і космодромах, особливо на

складах пального.


Діборан — газоподібна речовина, а пентаборан — рі-

дина, яка швидко випаровується. Тому хоча б миттєве

перебування у зоні їх дії є особливо небезпечним. Мож-

ливе також надходження цих речовин в організм через

шкіру та шлунково-кишковий тракт.
Уражені ділянки шкіри некротизуються, набуваючи

сіро-білого кольору. Гістологічно — картина некрозу. Ді-

боран у вигляді пари призводить до токсичного набряку

легенів. Бороводні, що потрапили в організм будь-яким

шляхом, вражають центральну нервову систему. Виника-

ють генералізовані корчі, які перед настанням смерті пе-

реходять у повну прострацію. Корчам, як правило, пере-
295
дують ейфорія, запаморочення, головний біль, сплута-

ність свідомості. Спостерігається розлад дихання, крово-

обігу, настає зневоднення організму. Для судово-ток-

сикологічного дослідження направляють кров, головний

мозок, печінку, легені з метою виявлення наявності

бору.
Отруєння психотропними засобами


Йдеться про отрути наркотичної дії. Автори минулого

слушно називали їх алкалоїдно-наркотичними отрутами.

Майже всі вони рослинного походження і впливають на

нервово-психічні процеси. Перш за все, це наркотики, до

яких належать опій, морфін, діетиламід лізергінової кис-

лоти — ДЛК, кокаїн, препарати індійської коноплі. Далі

йдуть нейролептики (похідні фенотіазиду), їх ще назива-

ють антипсихотиками. Транквілізатори (заспокоюючі) —

мепрабамат, аміділ; та засоби від депресії — антидепре-

санти; психоаналептики (кофеїн, фенамін та інші). Зна-

чення цих препаратів як лікувальних засобів дуже вели-

ке, та, на жаль, щодо деяких з них може з'явитися зви-

кання, та різного ступеня залежність, якщо йдеться про

наркотики — то хвороблива. При передозуванні цих

препаратів може настати гостре отруєння і смерть. Для

прикладу візьмемо хоча б опій, морфін і кокаїн.


Отруєння опієм і морфіном. Бура маса, що її отри-

мують з незрілих головок малоазіатського маку, і є опій.

Як первинна сировина опій містить близько 20 алкалої-

дів, перш за все морфін (10—20%). Діоніну, кодеїну, па-

паверину, наркотину, героїну та інших значно менше.
Чистий опій у дозі 2—5 г викликає смерть, вона мо-

же настати від прийому настою опію у дозі 20—ЗО г.


У медицині наркотичні речовини здавна застосовува-

лись як знеболюючі та болезаспокоюючі засоби. У давні

часи — настій опію, пізніше — морфін, а саме, соляно-

кисла чи хлористоводнева його сіль у вигляді білого

кристалічного порошку, який погано розчиняється у во-

ді. На смак він гіркий. Отруєння опієм і морфіном мають

схожу картину.
Смертельна доза морфіну 0,1—0,2 г при підшкірному

введенні та 0,2—0,4 г — при потраплянні до шлунка.


296
Найсильніше він діє при внутрішньовенному введенні.

Теоретична доза сама собою, а судово-медична казуїсти-

ка має приклади, коли наркомани вводили собі до 10—

14 г морфіну.


Морфін досить швидко всмоктується і дія його почи-

нається вже через 10—15 хв. після ін'єкційного введен-

ня і через 20—ЗО хв. після параентерального.
Отруєння має таку клінічну картину: спочатку —

ейфорія, згодом пригнічення, можливе блювання, швид-

ке та глибоке засинання. Практично дія всіх опіатів про-

ходить три фази — ейфорія, розслаблення та прокидан-

ня. На жаль, при передозуванні остання фаза може й не

настати: глибокий сон переходить у смерть.


При смертельних отруєннях спостерігається різке

звуження зіниць (помітне певний час і на трупі), загаль-

ноасфіктичні ознаки. Є дані, що у трупі морфін зберіга-

ється понад рік і може бути виявлений судовими токси-

кологами після ексгумації.
Смертельні отруєння опієм та морфіном — це найчас-

тіше нещасні випадки з наркоманами при передозуванні',

зрідка — самогубства і зовсім рідко — вбивства шляхом

навмисного передозування наркотику. Деякі метаболіти

наркотичних речовин можна виявити у волоссі. Це важ-

ливо при експертизі живих осіб, які підозрюються у нар-

команії.
Отруєння кокаїном. Кокаїн продукують з листя рос-

лини Erythroxylon coca, яка росте у Південній Америці.


У медичній практиці застосовують гідрохлорид ко-

каїну з метою знеболення — в основному в очних та

отоларингологічних клініках. Цей білий порошок, що

добре розчиняється у воді, може викликати смерть при

введенні до шлунка у дозі 1—1,5 г та підшкірно — 0,2—

0,3 г. Найчастіше наркомани з метою досягти ейфорії

вводять кокаїн ін'єкційне, рідко "нюхають" порошок. He-

контрольоване збільшення дози призводить до смерті.

Це, як правило, нещасні випадки, зрідка — самогубства.
Симптоми отруєння кокаїном — збудження, безпри-

чинний сміх, марення, потім — різка блідість обличчя,

блювота, падіння серцевої діяльності, втрата свідомості,

розлад дихання і смерть, яка настає внаслідок паралічу

дихального центру. На розтині, крім загальноасфіктич-
297
них ознак, якихось особливостей не виявляється. Ре-

зультати судово-токсикологічних досліджень можуть бу-

ти негативними внаслідок досить швидкого руйнування

кокаїну в організмі, але за ретельного дослідження іноді

вдається виявити продукти розпаду кокаїну.
Отруєння іншими наркотиками рослинного походжен-

ня (похідні ріжок, індійської коноплі) можуть викликати

короткочасний психоз з яскравими галюцинаціями. Такі

продукти, як план, анаша, марихуана, навіть у малих до-

зах здатні спричиняти тимчасовий розлад психіки, а це,

у свою чергу, призвести до автомобільної чи залізничної

травми тощо.
Серед заспокоюючих препаратів найчастіше маємо

справу із аміназіном, чутливість до якого дуже індивіду-

альна. Смерть іноді спричиняють 0,5 г препарату, а є ви-

падки видужання при отруєнні 6 г. Особливо небезпеч-

ний аміназін для дітей, смертельна доза тут становить

близько 0,25 г. При гострому отруєнні наростають галь-

мівні функції кори головного мозку з відключенням сві-

домості, настають судоми, зростає дихальна та серцево-

судинна недостатність. На розтині — крововиливи у

м'які оболонки головного мозку, повнокров'я внутрішніх

органів. При судово-токсикологічному дослідженні аміна-

зін знаходять у сечі та внутрішніх органах.


Отруєння снодійними препаратами. У більшості

вони є похідними барбітурової кислоти — її солями. Де-

які з них — тривалої дії (8—12 год.): фенобарбітал, бар-

бітал; середньої дії — (4—6 год.): — барбаміл, етаглінал

натрію; короткочасної дії (1—2 год.): гексенал, тіопентал

натрію.
Барбітурати найчастіше застосовуються з метою са-

могубства, рідше трапляються нещасні випадки при пе-

редозуванні; їх смертельні дози коливаються від 1 до

1,5 г, а іноді й більше. Все залежить від індивідуальної

чутливості до певного препарату, стану організму.


Смертельна доза значно збільшується при лікуванні

снодійними чи довгому позалікарняному вживанні,

оскільки настає звикання до цих препаратів. Вважа-

ється, що умовно-летальна доза барбітуратів становить

1—2г.
298
Ці препарати викликають глибоке пригнічення цен-

тральної нервової системи. При високих концентраціях

вони блокують дихальні ферменти мозку, сприяють його

гіпоксії з руйнуванням клітин мозку накопиченою молоч-

ною та піровиноградною кислотою. Настають кома і на-

бряк мозку. Відбувається Пригнічення центрів регуляції

у гіпоталамусі, продовгуватому мозку з порушенням ди-

хання — аж до його зупинки.


При розтині спостерігаються загальноасфіктичні озна-

ки. Визначення кількості снодійного у крові, сечі та

внутрішніх органах при судово-токсикологічному дослід-

женні дає можливість поставити діагноз отруєння кон-

кретним препаратом. В органах трупа барбітурати збері-

гаються тривалий час, їх можна виявити протягом кіль-

кох років.
Отруєння збуджуючими та судомними (атропін,

аконітин, стрихнін). Всі вони рослинного походження.

Так, атропін міститься у красавці, блекоті, дурмані.
Екстракт беладони та сірчанокислу сіль атропіну ши-

роко використовують у медицині. Смертельна доза атро-

піну становить 0,1 г. Отруєння найчастіше трапляються

як нещасні випадки, особливо серед дітей, коли вони че-

рез незнання з'їдають насіння чи ягоди вищезгаданих

рослин. Вже 5—6 ягід беладони можуть викликати

смерть дитини, доза для дорослих у 8—10 разів більша.

1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   39


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка