Чопівська К. Г. Судова медицина: [Підручник для студентів мед. С89 вузів] / В. В. Білкун, Л. Л. Голубович, П. Л. Голу- бович та іи




Сторінка35/39
Дата конвертації19.11.2018
Розмір7,93 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   39

нівів, лікар направляє хворого на консультації до "вузь-

ких" спеціалістів та призначає додаткові обстеження за

допомогою технічних засобів. Але всі отримані результа-

ти мають ним осмислюватися та інтегруватися, бо інак-

ше лікар перетвориться на диспетчера і втратить довіру

хворого. На більшій довірі до лікаря грунтуватиметься і

запроваджений в Україні "інститут" сімейного лікаря.


Лікар повинен зберігати в таємниці всі відомості,

отримані ним від хворого, якщо вони не становлять за-

грози для суспільства та держави. Від хворого у лікаря

не повинно бути таємниць стосовно діагнозу, перебігу,

кінця захворювання. Винятком можуть бути тільки ви-

падки невиліковних захворювань з швидким летальним

кінцем, коли з метою підтримки віри в одужання лікар
388
може сповістити хворому інший, більш оптимістичний,

діагноз.
Враховуючи, який великий вплив на хвору людину

справляють його близькі, лікар повинен встановити з ни-

ми тісний контакт. Поради лікаря щодо ставлення близь-

ких родичів до хворого та його хвороби, як правило,

мають позитивні наслідки. Разом з тим навіть з близьки-

ми для хворого людьми лікар не завжди повинен ділити-

ся таємницями, які йому відкрив пацієнт.


Стосунки лікарів між собою будуються на взаєморо-

зумінні та допомозі. Все має бути підпорядковано вста-

новленню правильного діагнозу, призначенню відповідно-

го лікування та спрямуванню зусиль на виліковування

хворої людини. Неприпустимим є висловлювання лікаря

у присутності хворого про неправильно встановлений ін-

шим лікарем діагноз, призначення невідповідного ліку-

вання, а тим більше — про його низьку кваліфікацію. З

іншого боку, лікар не може вважати свою думку єдино

правильною і в разі складних випадків, заради інтересів

хворого, повинен радитись з колегами, або навіть скли-

кати консиліуми.


Працівники середнього та молодшого медичного пер-

соналу, виконуючи призначення лікаря та доглядаючи

хворих, відіграють важливу роль у процесі їх одужання.

Тому вони заслуговують на відповідне ставлення до них

як з боку лікарів, так і з боку хворих та їх родичів.
Особливе місце посідає деонтологія в роботі судово-

медичних експертів, бо, у першу чергу, вони медики, і

тому їх дії підпорядковані вимогам медичної деонтології.

Крім того, особливості фаху визначають 1 деяку специфі-

ку деонтології стосовно саме цієї спеціальності. Значна

кількість висновків експерта при розгляді кримінальних

справ приймається як доказ, що призводить до певних

соціальних наслідків. Це потребує від судово-медичного

експерта високого професіоналізму і водночас — високої

моральної відповідальності.


При контактах з родичами загиблої людини судово-

медичний експерт повинен поводитися співчутливо, доб-

розичливо, щоб не завдати їм додатково ще і психологіч-

ної травми. Потрібно надавати їм правдиву інформацію


щодо причин смерті, але не сповіщати відомості, котрі

можуть становити слідчу таємницю. Під час розтину

трупа пам'ятати, що рідні та близькі люди будуть проща-

тися з покійником, тому без необхідності не треба

нівечити тіло- Підвищена увага та тактовність є обов'яз-

ковими при обстеженні живих осіб, особливо з приводу

статевих злочинів і станів. Нетактовні запитання або ви-

словлювання при обстеженні постраждало'! людини мо-

жуть викликати ятрогенні захворювання.
Особливо уважними судово-медичним експертам тре-

ба бути при виконанні комісійних експертиз у випадках

лікарських помилок чи при звинуваченні медичних пра-

цівників у ненаданні необхідної медичної допомоги. Всі

ці питання мають вирішуватись колегіальне, комісією, до

якої залучають висококласних фахівців з конкретних

медичних спеціальностей, наприклад акушерів-гінеколо-

гів при експертизі з приводу кримінального аборту; хі-

рургів — при звинуваченні в некваліфікованому хірур-

гічному втручанні і таке інше.


Головою судово-медичної експертної комісії є началь-

ник обласного (міського) бюро судово-медичної експер-

тизи або його заступник з експертної роботи. Але голо-

вуючий ні в якому разі не повинен нав'язувати комісії

свою думку. Водночас судово-медичні експерти не по-

винні беззастережно погоджуватися з висновками про-

відних фахівців — членів комісії.
Разом з дипломом лікаря молодий фахівець отримує

право займатись лікарською практикою, окрім того, він

бере на себе обов'язок робити це кваліфіковано, сумлін-

но, дотримуючись морально-етичних норм.


За неналежне виконання професійних обов'язків лі-

кар підлягає юридичній відповідальності — кримінальній

чи дисциплінарній. До кримінальної відповідальності

притягуються медичні працівники за злочини (правопо-

рушення), вчинені ними при виконанні професійних

обов'язків.


Згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України, злочи-

ном визнається передбачене кримінальним законом су-

спільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що

посягає на суспільний лад України, його політичну та


390
економічну системи, власність, особу, політичні, трудові,

майнові та інші права та свободи громадян, а так само

інше, передбачене кримінальним законом суспільне не-

безпечне діяння, яке посягає на правопорядок.


Не є злочином дія або бездіяльність, що, хоч фор-

мально містить ознаки протиправного діяння, передбаче-

ного кримінальним законом, але через малозначність не

являє суспільної небезпеки. Таке діяння звичайно розці-

нюється як проступок, що тягне за собою дисциплінарну

відповідальність.


Злочин може бути вчинений умисно або через необе-

режність. Злочин визнається вчиненим умисно, якщо

особа, що його вчинила, усвідомлювала суспільне небез-

печний характер цієї дії або бездіяльності, передбачала її

суспільне небезпечні наслідки і бажала або свідомо до-

пускала настання цих наслідків (ст. 8 КК України). Без-

посередній намір має місце тоді, коли особа, усвідом-

люючи і передбачаючи настання небезпечних наслідків,

бажала їх настання.
Опосередкований намір має місце тоді, коли особа.

яка передбачала настання небезпечних наслідків, не ба-

жала їх, але свідомо допускала, що вони настануть.
Злочин визнається вчиненим через необережність,

якщо особа, що його вчинила, передбачала можливість

настанння суспільне небезпечних наслідків своєї дії або

бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх від-

вернення або не передбачала можливості настання цих

наслідків, хоча повинна була і могла ЇХ передбачити

(ст. 9 КК України).
Правопорушення, що підпадають під першу частину

ст. 9, можуть бути розцінені як самовпевненість, а під

другу — як недбалість. Самовпевненість, а тим біль-

ше — недбалість, якщо йдеться про медиків, як прави-

ло, є наслідками недостатньої медичної освіченості, яка

частіше зустрічається у молодих спеціалістів.


Не можуть вважатися правопорушеннями нещасні ви-

падки в медицині, коли медичний працівник з поважних

причин не передбачав негативних наслідків своїх дій.
391
Всі злочини, які можуть бути вчинені медичними пра-

цівниками при виконанні службових обов'язків, поді-

ляються на:
— злочини проти здоров'я та життя особи;
— злочини проти здоров'я населення;
господарські злочини,
До злочинів проти життя та здоров'я особи на-

лежать:
1) незаконне проведення аборту (ст. 109 КК України);


2) неподання допомоги хворому особою медичного

персоналу (ст. 113 КК);


3) умисне або необережне заподіяння тілесних

ушкоджень; умисне або необережне вбивство

(ст. 101, 102, 105, 106, 93, 94, 98 КК України).
Незаконне проведення аборту. Для збереження здо-

ров'я жінок та запобігання проведенню кримінальних

абортів в Україні дозволено медичні аборти при вагітнос-

ті до 12 тижнів, а після цього терміну — за медичними

показаннями. Але закон допускає можливість проведен-

ня аборту тільки лікарем і тільки в лікувальних закла-

дах, що забезпечує кваліфіковане втручання при можли-

вих ускладненнях (перфорація тіла матки, ушкодження

кишечника, значна кровотеча, анафілактичний шок від

знеболюючих препаратів тощо). Всі інші випадки прове-

дення аборту віднесені до кримінальних, а отже, переслі-

дуються законом.


Незаконне проведення лікарем аборту карається ви-

правними роботами на строк до двох років або штрафом

в розмірі від 50 до 120 мінімальних зарплат, або громад-

ською доганою.


Проведення аборту особою, що не має спеціальної ме-

дичної освіти, карається позбавленням волі на строк до

двох років або виправними роботами на строк від одного

до двох років.


Незаконне проведення аборту, що потягло тривалий

розлад здоров'я або смерть, карається позбавленням во-

лі на строк до шести років.
Якщо незаконні аборти проводились два і більше ра-

зів або якщо аборт мав тяжкі наслідки, такі як смерть

потерпілої, безплідність, тривале болісне захворювання
392
чи інвалідність, за умови наявності прямого причинного

зв'язку між абортом та ускладненнями, що настали, то

такі явища розцінюються як обтяжуючі провину обста-

вини. Що передбачає більш суворе покарання. Така сама

кара чекає і на особу, яка зробила аборт, не будучи лі-

кареМ. бо втручання не фахівця є небезпечним для жит-

тя жінки.
Покаранню не підлягають тільки ті лікарі чи медичні

працівники, які змушені були зробити аборт за крайньої

необхідності, тобто у тих випадках, коли невтручання

могл^ призвести до смерті жінки, а транспортувати її до

лікариі не було можливості.
Поняття крайньої необхідності складається з двох тез:
1) неможливість усунення небезпеки іншим шляхом,

крім спричинення шкоди;


2) заподіяння шкоди меншої ніж шкода, якій за-

побіг.™-
Виходячи з цих понять аборт, зроблений поза ліку-

валы^™" закладами медичним працівником без вищої

меди^ої освіти — наприклад з приводу великої маточ-

ної кровотечі, буде меншою шкодою, ніж втрата жінкою

життЯ-
друга підстава, за якої медичні працівники притяга-

ються до кримінальної відповідальності — це неподання

допо^10^ хворому особою медичного персоналу. Згідно

з; ст. 113 КК України, неподання без поважної причини

допомоги хворому особою медичного персоналу, котра

зобов'язана, відповідно до встановлених правил, надати

таку допомогу, якщо це завідомо для медичного праців-

ника могло спричинити тяжкі наслідки для хворого, —

карається виправними роботами на строк до двох років

або громадською доганою.
Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслід-

ки, -/- карається позбавленням волі на строк до трьох


років.
Напр^лад, легковий автомобіль, рухаючись з пору-

шенні існуючих правил, збив мотоцикліста. У салоні

автомобіля знаходилося троє пасажирів, серед яких була

жінка'Ді^Р- Потерпілий був оглянутий лікаркою і про-

сив відзезти його до лікарні, але коли знепритомнів,
393
його покинули на узбіччі дороги, де він і помер, а винні

з місця події зникли. У ході слідства всі учасники дорож-

ньо-транспортної пригоди були встановлені. Судово-ме-

дична експертна комісія дійшла висновку, що пасажир-

ка-лікар могла передбачити тяжкі наслідки травми і по-

винна була подати потерпілому допомогу та організувати

його транспортування до лікарні, тим більше, що, за да-

ними судово-медичного дослідження, смерть мотоцикліс-

та настала не раніше, як через дві години після травми.

Судом лікарка була визнана винною за ч. 2 ст. 113 КК

України.

Неподання медичним працівником медичної допомоги

хворому, який її потребує, може бути виправданим тіль-

ки за наявності поважних причин, а саме:


— лікуванням у цей час іншого, не менш тяжкого

хворого;
— відсутністю транспорту для виїзду до хворого,

який знаходиться далеко від місця перебування медично-

го працівника.


Умисне або необережне заподіяння тілесних

ушкоджень. Умисне або необережне вбивство. Наслі-

дками протиправних дій лікаря може стати смерть хво-

рого або спричинення йому тілесних ушкоджень. Тоді,

залежно від обставин конкретного випадку та наслідків

медичного втручання, лікар притягується до відповідаль-

ності. Так, якщо лікар зробив жінці кримінальний аборт

і при цьому ушкодив матку, що спричинило значну кро-

вотечу, але не викликав швидку допомогу і не відправив

постраждалу до лікарні, а намагався сам боротися з кро-

вотечею, що призвело до смерті жінки, то його дії мо-

жуть бути кваліфіковані як умисне вбивство при обтя-

жуючих обставинах. За вказані дії лікар несе відпові-

дальність за ст. 93 КК України.


При вчиненні вбивства з необережності лікар несе

відповідальність за ст. 98 КК України. Наприклад, лікар,

який методом мануальної терапії лікував шийний остео-

хандроз у літньої жінки, різко повернув її шию, в резуль-

таті чого зламався зуб другого шийного хребця зі здав-

ленням довгастого та спинного мозку і настала смерть.


394
Інколи при лікуванні хворого з вини медичного персо-

налу можуть виникнути ускладнення, котрі розцінюють-

ся як тілесні ушкодження. Останні кваліфікуються як

тяжкі, середньої тяжкості або легкі. Наприклад травма

плеча, яка ускладнилась періартритом, кваліфікована су-

дово-медичним експертом як легке тілесне ушкодження

з короткочасним розладом здоров'я. Під час лікування
цього ускладнення, при введенні ліків, медична сестра

ввійшла голкою у порожнину суглоба, внаслідок чого

розвинувся гнійний артрит, котрий дав ускладнення у

вигляді остеомієліту з переломом плечової кістки та

ампутацією плеча за життєвими показниками. Наслідки

лікування травм та ускладнення призвели до втрати

органа, і тому були кваліфіковані як тяжкі тілесні уш-

кодження. У подібних випадках медичний працівник

притягується до відповідальності за ст. 105 КК України.
Медична наука не стоїть на місці, і те захворювання,

яке не можна було вилікувати вчора, може стати вилі-

ковним завтра. Сьогодні ж лікування тяжких захворю-

вань потребує від лікаря і хворого певного ризику. У та-

ких випадках лікар повинен роз'яснити хворому, що ін-

шого способу вилікувати або покращити стан здоров'я,

крім того, що пропонується, немає, і отримати згоду па-

цієнта на спосіб лікування. Сам же лікар повинен бути

впевнений в об'єктивній можливості досягнення постав-

леної мети. Впевненість має базуватись на численних

дослідах, хоча б на тваринах. Крім того, настання шкід-

ливих наслідків має бути тільки можливим, а не обов'яз-

ковим. Лише за дотримання всіх перелічених умов ризик

лікаря є виправданим.


Злочини проти здоров'я населення
До злочинів проти здоров'я населення належать:
— порушення правил, встановлених з метою бороть-

би з епідеміями;


незаконне лікарювання;
— незаконне виготовлення, зберігання, збут нарко-

тичних, отруйних та сильно діючих речовин.


Порушення правил боротьби з епідеміями (ст. 227

КК України). Порушення обов'язкових правил, встанов-


395
лених з метою запобігання епідемічним та іншим зараз-

ним захворюванням і боротьби з ними, якщо ці дії спри-

чинили або завідомо могли спричинити поширення за-

разних захворювань, — карається позбавленням волі на

строк до одного року або виправними роботами на такий

самий строк, або штрафом у розмірі від 50 до 120 міні-

мальних розмірів заробітної плати.
Вказані правила розробляються Міністерством охоро-

ни здоров'я України і затверджуються урядом. До них

належать:
— правила санітарної охорони кордонів;
— правила контролю за водопостачанням та якістю

продуктів харчування;


— правила проведення запобіжних щеплень;
— правила забезпечення санітарного стану промисло-

вих підприємств, транспорту, людних місць;


— правила профілактичної дезінфекції місць громад-

ського користування та винищування розповсюджувачів

інфекції;
— правила виявлення бацилоносіїв;
— правила обов'язкової реєстрації інфекційних захво-

рювань та ізоляції хворих;


— карантинні правила у вогнищі інфекційних захво-

рювань.
Лікар несе кримінальну відповідальність як за неви-

конання наведених правил, так і за неналежне їх

виконання. Тобто правопорушенням є як неналежна

діяльність, так і бездіяльність.
Незаконне виготовлення, придбання, зберігання,

перевезення, пересилання або збут наркотичних, пси-

хотропних, отруйних, сильнодіючих речовин і прекур-

сорів. Виготовлення, придбання або зберігання з метою

збуту отруйних або сильнодіючих речовин, що не є нар-

котиками, без спеціального на те дозволу караються

позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом

від ста до трьохсот мінімальних розмірів заробітної

плати.
Незаконне ж виготовлення, придбання, зберігання,

перевезення, пересилання, збут наркотичних або психо-

тропних речовин караються позбавленням волі на строк
396
від трьох до десяти років з конфіскацією майна або без

такої (ст. 2291 КК України).


До наркотичних речовин належать: опіум, морфій, ге-

роїн, гашиш, анаша, пантопон, кодеїн і деякі інші, виго-

товлені штучно. Найчастіше це опіати.
Отруйні речовини — ціанистий калій, стрихнін, суле-

ма, миш'як, таламонал, резерпін, метамізил та інші за-

стосовуються в медицині. Ці речовини Фармакопеєю від-

несені до списку "А".


Сильнодіючі речовини (віднесені до списку "Б") — це

снодійні (барбітурати, похідні аліфатичного ряду та гете-

роциклічних систем), більшість нейролептиків, транквілі-

заторів та інші.


Злочини, пов'язані- з розповсюдженням наркотичних

та інших, зазначених вище, речовин, набули особливого

поширення через те, що після розпаду СРСР і відокрем-

лення України як суверенної держави, в неї і в інших

країнах СНД залишились "прозорі" кордони, через які

до Європи направляється велика кількість наркотичних,

психотропних та сильнодіючих речовин, значна частина

яких надходить в обіг в Україні. Інше джерело наркотич-

них і психотропних речовин — кустарне виготовлення їх

мешканцями України.


Ще одним джерелом надходження вказаних речовин

є фармацевтична промисловість, де вони виробляються,

та медичні заклади, в яких їх застосовують для лікуван-

ня. Отже, як засоби лікування наркотичні, отруйні та

сильнодіючі речовини ввіряються медичним працівникам,

працівникам аптек, медичних складів, фармацевтичних

баз, де ці речовини зберігаються або використовуються.

Працівники зазначених установ часом зловживають

можливістю доступу до перелічених вище речовин і вчи-

няють злочини, пов'язані з їх розповсюдженням, за що й

притягаються до кримінальної відповідальності.
Незаконне заняття лікарською практикою. Згідно

зі ст. 226 КК України — лікарювання, що здійснюється

особою, яка не має належної медичної освіти і спричи-

нила розлад здоров'я або смерть, карається позбавлен-

ням волі на строк до трьох років.
397
До відповідальності за незаконне лікарювання може

притягатися середній медичний персонал, особи без ме-

дичної освіти та ті, хто має відповідний дозвіл МОЗ

України (так звані цілителі).


Посадові та господарські правопорушення. До них

належать:


— зловживання владою або посадовим становищем;
— перевищення влади або службових повноважень;
— халатність;
— отримання хабара та інші.
Зловживання владою або посадовим становищем, тоб-

то умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінте-

ресованості або в інтересах третіх осіб використання по-

садовою особою влади чи посадового становища всупе-

реч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди

державним чи громадським інтересам або охоронюваним

законом правам та інтересам окремих фізичних чи юри-

дичних осіб, карається позбавленням волі на строк від

двох до п'яти років або виправними роботами на строк

до двох років, з позбавленням права займати певні поса-

ди чи займатись певною діяльністю на строк до трьох

років (ст. 165 КК України). Вказані дії, що спричиняють

тяжкі наслідки, передбачають суворіше покарання.
Зловживання владою або посадовим становищем у

медицині можливе з боку керівників лікувальних закла-

дів, завідуючих відділами та відділеннями, голів медич-

них комісій та ін. Часто має місце при прийомі та звіль-

ненні з роботи, встановленні черги на операції, протезу-

вання зубів.


Перевищення влади або посадових повноважень, тоб-

то умисне вчинення посадовою особою дій, які явно ви-

ходять за межі наданих їй законом прав і повноважень,

якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громад-

ським інтересам або правам і інтересам, що охороняють-

ся законом, окремих фізичних чи юридичних осіб, кара-

ється позбавленням волі на строк від двох до п'яти років

або виправними роботами на строк до двох років з поз-

бавленням права займати певні посади чи займатись

певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 166 КК

України). Медичні працівники можуть нести відповідаль-
398
ність, наприклад, за оперування хворого без його згоди,

якщо цю згоду можна було отримати від самого хворого

або від його близьких родичів (коли хворий втратив сві-

домість), або у батьків чи опікунів (коли оперувати дово-

диться малолітніх дітей чи психічно хворих і т. ін.).
Ситуації перевищення влади чи службових повнова-

жень трапляються при вирішенні питань про припинен-

ня реанімаційних заходів у випадках так званих невилі-

ковних хвороб, при забиранні від трупів органів чи тка-

нин для трансплантації тощо.
Халатність, тобто невиконання або неналежне вико-

нання посадовою особою своїх службових обов'язків че-

рез недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало

істотної шкоди державним чи громадським інтересам,

або інтересам, що охороняються законом, окремих фі-

зичних чи юридичних осіб, карається позбавленням волі

на строк до трьох років або виправними роботами на

строк до двох років, або штрафом від п'яти до п'ятнадця-

ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з поз-

бавленням права займати певні посади чи займатись

певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 167 КК

України). Більш суворе покарання передбачається за ді-

яння, що призвело до тяжких наслідків.
Злочинна халатність в медицині дістає вияв:
— у недооцінці тяжкості стану хворого і відмові йому

в зв'язку з цим у госпіталізації, що призвело до тяжких

наслідків (тяжкі ускладнення або смерть);

1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   39


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка