Денісова олена Сергіївна




Скачати 371,65 Kb.
Дата конвертації23.12.2016
Розмір371,65 Kb.


НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ДЕНІСОВА Олена Сергіївна


УДК 340.114


РОЛЬ ПРЕСИ У ПРАВОВОМУ ІНФОРМУВАННІ
ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Автореферат


дисертації на здобуття вченого ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2003
Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому інституті внутрішніх справ МВС України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Копєйчиков Володимир Володимирович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії держави і права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Журавський Віталій Станіславович, Міністерство освіти і науки України, Державний секретар;

кандидат юридичних наук, професор Тимченко Сергій Михайлович, Запорізький юридичний інститут, проректор з наукової роботи.



Провідна установа: Одеська національна юридична академія, кафедра теорії держави і права, Міністер­ство освіти і науки України (м. Одеса).
Захист відбудеться "1 " березня 2003 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР,27).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27).
Автореферат розісланий " 31 " січня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Сьогодні в Україні відбувається процес становлення нової політико-правової системи. Глибокі економічні, політичні, соціальні, культурні, духовні, інформаційні та інші перетворення, що знаходять свій розвиток у нашій державі на сучасному етапі, суттєво впливають на суспільну свідомість українських громадян і, зокрема, на правову культуру і правову свідомість як невід’ємні елементи формування громадянського суспільства та правової держави. Радикальна перебудова правового життя вирішальною мірою відбивається на стані правового розуміння, законності, правопорядку, правотворчої і правозастосовної практики, юридичної культури, прав та свобод людини і громадянина.

У ситуації суттєвого реформування правової системи зростає роль правової культури, а, відповідно, й інформаційної культури як її частини. Однією з найважливіших умов та засобом забезпечення підвищення рівня правової культури населення є структура відносин та засобів правового інформування. Водночас, це є невід’ємною складовою формування структури громадянського суспільства. З одного боку, тут постає ціла низка питань щодо забезпечення населення на систематичному рівні інформацією про правове буття. З іншого – виникає потреба удосконалення нормативно-правового змісту категоріального апарату сфери правового інформування та правового режиму, його функціонування в Україні.

Сукупність суспільних відносин, що стосуються інформації та інформаційного обігу, є достатньо новою сферою правового регулювання (її досвід понад десять років). За таких обставин закономірною є незначна кількість досліджень у цьому напрямку і, як наслідок, наукова невирішеність цілого ряду питань, що стоять перед Україною, яка інтегрується в Європу. Правове “поле”, в якому діють структури засобів масової інформації, нараховує вже достатньо велику кількість нормативно-правових актів, які ретельно регулюють їх діяльність. Однак, завчасно говорити про досконалість цього регулювання.

Не відзначаються комплексною завершеністю також спроби уряду розробити відповідну сьогоденну програму розвитку інформаційного законодавства та інформатизації, а також державної інформаційної політики. Наявні в основному окремі положення, фрагменти, ідеї, які ще не створюють цілісної концепції. Виникає потреба у вдосконаленні й регулюванні сфери відносин щодо правового інформування. Необхідність подолання колізійних аспектів, прогалин у діючому правовому режимі функціонування суб’єктів правового інформування актуалізують потребу в дослідженні цієї проблематики.



Враховуючи значний вплив засобів масової інформації на суспільство, доцільним вбачається дослідження ролі преси, як окремого виду ЗМІ, на стан правової поінформованості громадян України. Автором досліджується сфера правового інформування як складовий елемент правової свідомості громадян, який впливає на рівень усвідомленості та правомірності поведінки, виконання людиною своїх громадянських обов’язків та можливість цивілізованого користування правами і свободами, а це значною мірою залежить від рівня її правової поінформованості.

Отже, актуальність дослідження обумовлена двома основними напрямками: 1) необхідністю розробки категоріального апарату сфери правового інформування; 2) потребою наукового аналізу сучасного правового режиму функціонування суб’єктів правового інформування, і зокрема друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Донецького інституту внутрішніх справ МВС України 29 грудня 1999 року (протокол № 5, уточнення теми протокол №1 від 30 січня 2002 року). Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних структур МВС України на 1995-2000 рр. (додаток № 2 до рішення колегії МВС України від 28 лютого 1995 року за № 4км/2), а також згідно з Наказом МВС України “Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період 2001-2005 рр.” від 11 травня 2001 р. за № 356.

Метою дисертаційного дослідження є розгляд теоретичних і практичних проблем правового інформування, що полягають у науковому осмисленні й аналізі аспектів, пов’язаних з діяльністю друкованої преси, виявленні її ролі в процесі демократизації громадського і державного життя, зокрема у створенні цілісної і багатогранної структури правового інформування українських громадян, що відповідає сучасним реаліям правової дійсності, інтерпретації його ролі в нових умовах формування правової держави.

Для досягнення поставленої мети автором були поставлені такі завдання:

- розкрити сутність та соціальну природу правового інформування як самостійної теоретико-правової категорії;

- визначити поняття, характерні риси, специфіку правового інформування;

- дати докладну характеристику структури правового інформування; аналіз видів правового інформування (нормативне, ненормативне, наукове, публіцистичне, консультативне та ін.);

- визначити місце і значення правового інформування у структурі правової свідомості та правової культури;

- проаналізувати ступінь впливу правового інформування на процес формування громадянського суспільства і правової держави;

- розкрити зв’язок правового інформування з іншими правовими інститутами сфери інформаційного права і законодавства;



- здійснити науковий аналіз нормативно-правового режиму діяльності друкованих засобів масової інформації взагалі та забезпечення правового інформування зокрема;

- встановити за допомогою аналізу соціологічної і статистичної інформації загальні тенденції у сфері сучасного правового інформування пресою в Україні;

- сформулювати практичні пропозиції щодо удосконалення системи заходів з правового інформування пресою громадян України.

Об’єктом дисертаційного дослідження є правове інформування як правова категорія і як сфера суспільних відносин, а також роль у його здійсненні такого виду засобів масової інформації, як преса (друковані періодичні видання).

Предметом дослідження є система ознак правового інформування як складового елементу правової свідомості та правової культури, нормативно-правовий режим правового інформування в Україні, співвідношення правового інформування зі сферою інформаційного права в умовах розбудови соціально-демократичного суспільства і правової державності в Україні.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складає комплексний підхід до використання системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У дисертації використані діалектичний, історичний, логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи. За допомогою порівняльного методу в роботі визначено рівень розвиненості національного законодавства про інформацію стосовно аналогічного законодавства інших держав. Системно-структурний метод надає можливість узагальнення нормативно-правової бази щодо сфери правового інформування. Історичний метод використовувався з метою встановлення певних хронологічних етапів розвитку правового інформування у суспільстві, а також рівня наукової розробленості інформаційно-правової сфери юридичних досліджень.

Емпіричну основу дослідження формують Конституція України, галузеві закони та підзаконні акти (Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, Закон України “Про інформацію”, інші вітчизняні та міжнародні акти), а також спеціальна вітчизняна і закордонна література.



Теоретична основа дослідження. Проблема правового інформування завжди пов’язувалась у юридичній науці з формуванням правової культури і правової свідомості, а тому привертала до себе увагу вчених - правознавців. У цій галузі широко відомі праці таких авторів, як: П.П. Баранов, К.Т. Бєльський, Н.Л. Гранат, Г.А. Злобін, В.І. Камінська, М.І. Козюбра, Н.А. Ємельянова, І.Е. Фарбер, О.А.Лукашова, Г.С. Остроумов, І.Ф. Покровський, Д.А. Потопейко, І.П. Разумовський, А.Р. Ратинов, М.А. Рейснер, В.П. Сальников, В.А. Сапун, Н.Я. Соколов, В.А. Сирцев, В.А. Щегорцев та ін. Хоча більшість з праць зазначених авторів написані за радянських часів у руслі марксистсько-ленінської ідеології, але якщо відкинути політико-ідеологічні нашарування, виявляються чималими їх досягнення в розробці категоріального апарату, структурно-системних зв’язків між соціальними, правовими і культурними явищами тощо.

Певні аспекти правового інформування у своїх працях розглядають Е.В. Аграновська, А.Б. Агапов, C.С. Алексєєв, Ю.М. Батурін, І.Л. Бачило, А.Б. Венгеров, В.А. Кудрявцев, В.В. Копєйчиков, О.Е. Лейст, Г.В. Мальцев, М.І. Матузов, В.С. Нерсесянц, Е.К. Нурпеїсов, В.О. Копилов, А.А. Письменицький, М.М. Рассолов, О.Ф. Скакун, А.П. Семитко, В.Н. Синюков, Ю.А.Тихомиров, В.А. Туманов, В.І. Темченко, І.В. Щербакова, А.І. Єкимов, Л.І. Явич та інші. Праці цих учених також були ретельно вивчені автором і використані при написанні дисертації, особливо її першого розділу.

У дослідженні, з урахуванням профілю тематики, розгляниті положення і висновки з інформаційно-правових питань, розроблених суміжними суспільними і юридичними науками: інформаційним правом, теорією управління, філософією, соціологією, логікою, психологією, філологією тощо. Окрім цього, як інформаційна та емпірична база, в дисертації використаний власний досвід дисертанта, набутий під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Наукова новизна роботи визначається такими положеннями і теоретичними узагальненнями:

1. Вперше у вітчизняній юридичній науці здійснюється теоретичне конструювання категорії правового інформування як правового інституту на підґрунті досліджень категорії “інформація” та “правова інформація”. Пропонується розглядати правове інформування як інститут інформаційного права, як нову галузь права.

2. Запропоноване нове визначення правового інформування як засобу набуття суб’єктами основи формування елементів предметної оцінки правової свідомості.

3. Обґрунтовується доцільність здійснення нового підходу до класифікації видів правового інформування на підставі критерію нормативності.

4. Поповнюється категоріальний апарат проблеми правового інформування звдяки введенню нових категорій: “правове нормативне інформування” і “правове ненормативне інформування”.

5. Вперше проводиться аналіз нормативно-правової бази діяльності держави з правового інформування громадян України, встановлюються межі правового регулювання держави у цій сфері.

6. По-новому доводиться необхідність удосконалення джерельної бази офіційного правового нормативного інформування шляхом встановлення системи нормативно-правових обмежень поширення правової інформації пресою. Пропонуються напрямки удосконалення джерельної бази офіційного нормативного інформування.

7. Вперше науково аналізуються важелі юридичної відповідальності суб’єктів, які повинні забезпечувати правове інформування громадян пресою. Відзначається їх декларативний характер та окреслюються напрямки забезпечення їх реальної дієвості.

8. По-новому формулюються витрати правового інформування в Україні, зокрема його неповнота стосовно судової, контрольно-наглядової, правозастосовної діяльності і акцентується увага на шляхах подолання цих витрат.

9. Вперше використовується метод контент-аналізу з метою ілюстрації правової інформативної спрямованості окремого виду друкованого періодичного видання.

Таким чином, обрана проблема становить один із самостійних загальнотеоретичних аспектів юридичної науки, спрямований на забезпечення подальшого теоретичного дослідження правової діяльності держави взагалі та конкретно її органів у сфері правового інформування громадян України за допомогою преси.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали і висновки дисертації повинні стати теоретико-методологічним підґрунтям наукового вирішення проблем правового інформування, правової поінформованості та інформаційного права. Заповнюються існуючі прогалини у вивченні багатоаспектності питання про правове інформування населення, роль у його здійсненні засобів масової інформації взагалі і преси зокрема. Започатковується напрямок поглиблення знань про роль преси у правовій інформованості населення через вищий щабель наукового пізнання, що сформувався завдяки становленню інформаційного права й активізації нормативно-правового регулювання інформаційних відносин, якими збагачується правосвідомість і правова культура народу. Правове інформування доповнюється такими категоріями, як правова свідомість і правова культура. Формується фундамент подальшого теоретико-правового дослідження права на інформацію, інформаційних правовідносин, правового інформування як правового інституту, його видів та особливостей, нормативно-правового режиму здійснення такого інформування іншими засобами масової інформації. Розробка зазначених проблем має не тільки суттєве теоретичне значення, але і робить певний внесок у юридичну науку та практику правового навчання, пропаганду правових знань. Деякі положення проведеного дослідження можуть бути використані у правотворній і правозастосовчій діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, під час проведення просвітницької роботи серед громадян з метою підвищення рівня їх правової свідомості, а також у діяльності всеукраїнських, регіональних друкованих засобів масової інформації, що здійснюють у своїх публікаціях правову пропаганду, забезпечують правове інформування населення.

Наукове і практичне значення дисертації полягає в можливості використання її матеріалів у навчальному процесі, у викладанні загальної теорії держави і права, філософії права, у науково-дослідній роботі студентів під час написання ними доповідей, рефератів, курсових і дипломних робіт з цієї проблематики.



Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися за розділами і в цілому на засіданнях кафедри загальноправових дисциплін Донецького інституту внутрішніх справ МВС України та кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України. Основні положення дисертації і теоретичних висновків викладалися автором на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співробітництва і взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 2000), на обласній науково-практичній конференції “Закон і підліток” (Донецьк, 2000), міжвузівській курсантській (студентській) науково-практичній конференції “Проблеми взаємопорозуміння ОВС із населенням”(Донецьк, 2001), міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк, 2001).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в чотирьох наукових статтях, надрукованих у спеціалізованих фахових виданнях; загальний обсяг їх становить 4,2 умовн. друк. арк.

Структура роботи обумовлена її метою і завданням і складається із вступу, 4-х розділів, що об'єднують 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (153 найменування), додатків. Загальний обсяг роботи – 186 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У вступі обґрунтовується актуальність теми, її категоріальний апарат, що відображено у назвах розділів і підрозділів, формулюються мета і завдання дослідження, його зв’язок із загальнодержавними концепціями і програмами, визначаються методологічні підходи до дослідження, теоретична база, наукова новизна роботи, положення та висновки, що виносяться на захист, розкривається наукове та практичне значення роботи, а також апробація одержаних результатів.

Розділ 1Стан розробки проблем правового інформування пресою в Україні на сучасному етапі складається з двох підрозділів, у яких розглядаються питання зв’язку правового інформування з інформаційним правом та теоретичні аспекти розуміння категорії правового інформування.

У першому підрозділі “Правове інформування ЗМІ та інформаційне право: співвідношення форми і змісту” досліджується стан сучасних інформаційно-правових наукових розробок щодо правового інформування взагалі і за допомогою преси зокрема. Визначається місце правового інформування в системі наукових юридичних досліджень та його зв’язок з елементами системи права. Водночас, здійснюється характеристика рівня визначеності інформаційно-правової сфери у національному науковому правовому просторі.

Зазначається, що сучасний стан наукових правових досліджень інформаційно-правової сфери взагалі та правового інформування зокрема характеризується більшою розробленістю у науковців Росії, ніж України. Обґрунтовується доцільність підходу до визначення місця правового інформування ЗМІ у системі права як інституту галузі інформаційного права. На підставі розробок російських та українських вчених у сфері інформаційного права формулюється визначення (погляд) на правове інформування засобами масової інформації (і зокрема пресою) як на інститут права, яка є сукупністю норм, регулюючих систему заходів, що здійснюються засобами масової інформації відносно поширення інформації про правову дійсність у державі, змістом якої є не тільки чинне законодавство, а і право як різноджерельне явище, феномен, що формується з формально-визначених норм права в законі, нормативних договорів, правових звичаїв, судових прецедентів, включає в себе і ненормативні регулятори: правосвідомість, правові відносини, а також відомості про правові форми діяльності держави.

Звертається увага на спільні історичні корені системи інформаційного законодавства Росії і України. Вбачається доцільним активізувати роботу з адаптації, введення до структури правової системи України галузі інформаційного права (за прикладом Росії), що дасть можливість більш активно розвивати дослідження її окремих підгалузевих напрямків та інститутів і, зокрема, інституту правового інформування.

Другий підрозділ “Поняття категорії правового інформування: еволюція, витоки і сучасність” присвячений характеристиці етапів історичного походження відносин щодо правового інформування. Здійснюється аналіз правового інформування як сучасного джерела формування правових уявлень суспільства. Проведено загальну класифікацію видів правового інформування.

Так, у характеристиці етапів історичного розвитку правового інформування зазначається, що преса в Україні розвивалася, долаючи великі труднощі. Обмеження й утиски переслідували її постійно. Закон про пресу, виданий Петром I 5 жовтня 1720 р., був спрямований на обмеження сфери вживання української мови. Друкарські можливості були зведені до мінімуму: Чернігівська друкарня переведена до Москви, а Київська могла друкувати лише богословську літературу. Почали виходити російською мовою газета “Харьковский еженедельник” (1812 р.), часопис “Украинский вестник” (1816 р.). У західній частині України на початку XIX сторіччя газети виходили польською, румунською, угорською, французькою мовами, але тільки не українською. Першою національною газетою тут стала “Зоря Галицька” (1848-1858 р.). Правові ідеї мислителів цього сторіччя Т.Г. Шевченка, Г.С. Сковороди, Лесі Українки знайшли відображення в публіцистиці того періоду.

Значущість для суспільства правового інформування підкреслюється тим, що засоби масової інформації є історично сформованою потужною ідеологічною зброєю. Тому, якщо вони підпорядковані лише одній (все одно якій) соціальній групі людей, тим більше людей, які мають реальну владу в країні, як правило, створюють монополію на інформацію, а отже, ймовірні, і навіть неминучі, всілякі викривлення в розумах і політиці, і, як наслідок, спотворення правових категорій.

Відзначається, що діяльність друкованих періодичних ЗМІ щодо поширення ненормативної правової інформації, крім суто інформативної функції, забезпечує більшу “прозорість”, демократичність функціонування органів державної влади у здійснюваних ними управлінських формах.

Звертається увага на те, що поєднання характеристик нормативного і ненормативного правового інформування дає можливість логічно сформувати структуру категорії “правове інформування”. Прикладом може бути діяльність відповідних ЗМІ щодо поширення на систематичній основі відомостей правової спрямованості нормативного і ненормативного характеру. Також в цьому підрозділі вперше проводиться класифікація видів правового інформування за критеріями нормативності і правових форм діяльності держави, взятих у єдності.

Розділ 2 “Законодавче врегулювання діяльності ЗМІ: порівняльний аналіз” має три підрозділи, в яких досліджується законодавство про ЗМІ шляхом загальної порівняльної характеристики відповідного законодавства України, Росії, Білорусії, Литви. З’ясовуються особливості законодавства про друковані ЗМІ (пресу) за допомогою порівняльного аналізу законодавства України та Росії. Проводиться порівняння законодавчого регулювання сфери висвітлення діяльності державних органів та державної підтримки ЗМІ в Україні й Росії.

У першому підрозділі “Загальні риси законодавства про ЗМІ (Україна, Росія, Білорусія, Литва)” досліджуються головні етапи та особливості розвитку інформаційного законодавства деяких держав СНД, визначаються найбільш споріднені з Україною системи законодавчого регулювання у сфері діяльності ЗМІ. У ході проведення порівняння встановлюється, що російське і українське законодавство про ЗМІ є історично більш спорідненим, ніж в інших державах, а також має спільні джерела. Встановлюється, що українське законодавство про ЗМІ є більш деталізованим, ніж в інших держав, але ця особливість не може бути показником його суцільної переваги. Підкреслюється, що, виходячи із змісту російських і українських законів, рівень забезпечення ними загальної можливості громадянина реалізувати своє конституційне право на отримання й поширення інформації через ЗМІ приблизно рівнозначний.

У другому підрозділі “Законодавство про друковані ЗМІ (пресу): його особливості” проведено дослідження особливостей нормативно-правового режиму реєстрації органів преси в Україні й Росії. Здійснено характеристику нормативно-правових обмежень щодо діяльності преси в Україні й Росії та нормативно-правового статусу журналістів друкованих ЗМІ.

Доводиться, що нормами Закону України “Про інформаційні агентства” формується певний стан колізійності законодавства про ЗМІ у питаннях регулювання процесу акредитації журналістів та у сфері обмежень на свободу поширення інформації.



Третій підрозділ “Законодавство про висвітлення діяльності державних органів та державну підтримку ЗМІ: спільне та відмінне” присвячений з’ясуванню питань про особливості спрямованості законодавства у висвітленні діяльності органів державної влади (як елементу ненормативного правового інформування). Крім того, шляхом порівняння досліджується нормативно-правове регулювання питання державної підтримки ЗМІ у законодавстві Росії та України. Водночас здійснюється характеристика окремих аспектів взаємодії ЗМІ з органами держави. Звертається увага на те, що федеральне російське законодавство не надає громадянам гарантій отримання інформації про діяльність органів місцевого самоврядування. Законом України про державну підтримку ЗМІ, порівняно із Законом РФ про державну підтримку ЗМІ, значно розширено перелік видів засобів масової інформації, на які пільги та інші види економічної підтримки не поширюються. Впровадження деяких з цих обмежень можна визнати необґрунтовано дискримінаційними. Українським законодавством за засобом масової інформації закріплюється надзвичайно важливе в демократичному суспільстві “право на добросовісну помилку” в стосунках з офіційними та посадовими особами, які є “публічними фігурами” та знаходяться під більшим громадським контролем, що реалізується через ЗМІ.

Розділ 3 “Правовий режим діяльності преси з правового інформування громадян” складається з двох розділів, у яких досліджуються особливості правового регулювання у сферах нормативного і ненормативного правового інформування в Україні шляхом аналізу змісту нормативних актів, що впливають на означену сукупність суспільних відносин.

У першому підрозділі “Поняття правового режиму діяльності преси з правового нормативного інформування громадян” встановлюються суб’єкти правового нормативного інформування та здійснювані ними напрямки діяльності. Проведено аналіз нормативного режиму діяльності офіційних джерел преси у напрямку правового нормативного інформування. Акцентується увага на нормативному встановленні термінів правового нормативного інформування та їх зв’язку з набуттям чинності нормативно-правових актів.

Звертається увага на те, що для держави з населенням приблизно 48 мільйонів (за даними останнього перепису населення України у грудні 2001 р.) в Україні існує обмежений перелік офіційних видань, що поширюють офіційні тексти основних нормативно-правових актів. При цьому слід враховувати, що означеними виданнями практично не охоплюється масив підзаконних нормативно-правових актів міністерств і відомств, органів державної влади на місцях, актів органів місцевого самоврядування. Тексти нормативно-правових актів, опубліковані в неофіційних друкованих виданнях, мають суто інформаційний характер і не можуть бути використані з метою офіційного застосування. Це, певною мірою, зменшує спектр охоплення населення друкованими ЗМІ правовою інформацією нормативного характеру, що може бути практично використана громадянами, наприклад, у захисті своїх прав і свобод. Але суто інформативна їх функція зберігається.



Другий підрозділ “Регулювання відносин щодо здійснення пресою правового ненормативного інформування громадян” містить в собі аналіз здійснення на систематичній основі інформування друкованими та іншими ЗМІ різноманітних правових форм діяльності держави. Встановлюється порядок акредитації різних структур ЗМІ при органах державної влади та органах місцевого самоврядування, що дає право на висвітлення їх діяльності. Визначаються особливості фінансування структур ЗМІ, що займаються правовим інформуванням.

Розділ 4 “Соціальне значення діяльності преси у сфері правового інформування громадян” складається з чотирьох підрозділів, у яких узагальнюється і досліджується система ознак, функцій і принципів діяльності преси, що впливають на правове інформування і правову пропаганду. Встановлюється якісний та кількісний стан друкованих ЗМІ у забезпеченні інформування населення. Звертається увага на методи дослідження рівня ефективності преси з правового інформування громадян. Формулюються основні напрямки підвищення ефективності ролі преси у правовому інформуванні громадян.

Перший підрозділ “Система ознак, функцій і принципів діяльності преси, що впливають на правове інформування і правову пропаганду” містить в собі характеристику специфічних ознак правового інформування у зв’язку з теоретичними розробками категорії “правова свідомість”. Звертається увага на категоріальне значення інформації і преси у зв’язку з встановленням ідеологічних засад діяльності друкованих ЗМІ з правового інформування громадян. Визначаються загальні напрямки правового інформування в сучасних умовах функціонування друкованих ЗМІ (преси) в Україні. Доводиться, що преса за своєю практичною сутністю є важливим елементом правового інформування суспільства, зміст і форми якого здатні суттєво впливати на особливості правової свідомості українського населення, і, відповідно, сприяти зростанню правової культури громадян України, що є невід’ємною складовою формування основ правової держави. Серед головних аспектів правового інформування, що здійснюється пресою, відзначаються: гуманізм, правдивість, об'єктивність, демократизм, етичність, своєчасність, конкретність.

Другий підрозділ “Якісний та кількісний стан друкованих ЗМІ щодо забезпеченя інформування населення” присвячений загальній динаміці розвитку преси в Україні за останні роки у політично-правовому контексті та сфері правової пропаганди. Аналізу підлягають особливості регіонального розвитку преси на окремих прикладах. Обґрунтовуються пропозиції щодо удосконалення функціонування преси взагалі, а також у сфері правового інформування зокрема.

Проведеним аналізом з’ясовується, що, згідно із встановленими ЮНЕСКО нормами, мінімальною для цивілізованих країн кількістю джерел інформації є 100 примірників газет на рік на 1000 осіб населення. В Україні цей показник становить 62 примірники. Якщо в 1990 - 1991 рр. кожна сім'я передплачувала в середньому 3-4 видання, то зараз на одну сім'ю припадає менше одного передплатного видання. За даними соціологічних досліджень, газети та журнали передплачує трохи більше за третину опитаних громадян. При цьому, ціни на видання зростають, а поширення доступної преси, що містить правову інформацію, зменшується. Незважаючи на спроби уряду реформувати загальну інформаційну політику, постійного патронату означеної проблеми спеціальними органами держави не здійснюється. Винятком є певні спроби Вищої Атестаційної Комісії України налагодити процес поширення наукової правової інформації за допомогою відповідних фахових видань.

Третій підрозділ “Методи дослідження рівня ефективності преси з правового інформування громадян” ілюструє визначеність правової спрямованості нормативного і ненормативного типу шляхом використання нетрадиційних методів дослідження (контент-аналіз) та, водночас, особливі критерії правового інформування на основі встановлення загальних ознак інформативної діяльності друкованих періодичних ЗМІ.

Не наділяючи метод контент-аналізу виключними об’єктивними характеристиками, які надавали б йому переваги щодо інших методів дослідження, дисертант вбачає корисним використати цей метод для ілюстрації ступеня орієнтованості певного видання на правове інформування.

Відзначається, що друкована преса, використовуючи з метою правового інформування у своїх публікаціях метод правової пропаганди, здатна успішно виконувати завдання підготовки громадської думки до переведення країни на принципово новий шлях розвитку. Вплив преси на процес правового інформування стає можливим лише завдяки публічному обговоренню існуючих у суспільстві правових проблем з урахуванням різних підходів і позицій. Не випадкові тому часті спроби використовувати друковані ЗМІ не тільки як засіб інформування, але і як інструмент управління.

Четвертий розділ “Основні напрямки забезпечення ефективності ролі преси у правовому інформуванні громадян” містить аналіз ефективності цієї діяльності засобом доступності правової інформації як показника ступеня досягнення заздалегідь поставленої мети та як засіб впливу. Відзначається, що до групи критеріїв ефективності впливу діяльності друкованої преси на стан правової поінформованості доцільно віднести таке:

- урахування специфіки підготовки матеріалів з правових тем, що дозволяє забезпечувати соціум предметною інформацією - саме тією, що має високий ступінь актуальності в сучасних умовах і має можливість бути застосованою у повсякденному житті;

- доступність інформації стосовно використання термінології і спеціальних категорій, що надає читачеві можливість глибше усвідомити загальний зміст пропонованого його увазі юридичного матеріалу, а не витрачати час на розпізнавання метаязику, що по суті, не має нічого спільного з повсякденним мовним наповненням друкованих засобів масової інформації;

- пропозиція конкретних знань і моделей поведінки в різних ситуаціях, що регулюються, або можуть бути регульовані правовими нормами.


ВИСНОВКИ


Основні результати наукового пошуку дозволили зробити такі висновки стосовно досліджуваної проблеми.

1. Правове інформування ЗМІ може бути визначене як інститут інформаційного права, як сукупність норм, що регулюють систему заходів, що здійснюються засобами масової інформації стосовно поширення інформації про правову дійсність у державі, змістом якої є чинне законодавство і право, правова ідеологія, а також відомості про правові форми діяльності держави.

2. Правове інформування можна розглядати як засіб набуття суб’єктами за активної ініціативної участі державної влади та шляхом функціонування своєрідних різноманітних інформаційних джерел, каналів правового мовлення, що забезпечують розповсюдження певної нормативної, інтерпретаційної та ненормативної правової інформації, а також відомостей про відносини, які можуть вимагати правової регламентації чи правової оцінки, або мають юридичну природу на професійному систематизованому рівні, що відображає певну правову ідеологію, об’єктивно висвітлює правову дійсність та сприяє формуванню предметної оцінки правової свідомості.

3. Розуміння правового інформування може бути визначено, наприклад, як діяльність відповідних ЗМІ (наприклад, преси) щодо поширення на систематизованій основі відомостей правової спрямованості нормативного і ненормативного характеру. При цьому нормативне правове інформування розуміється як діяльність відповідних ЗМІ (наприклад, преси) щодо поширення відомостей про нормативно-правові акти, що видаються органами державної влади різних рівнів, а також органами місцевого самоврядування, а ненормативне правове інформування, - як діяльність певних ЗМІ щодо поширення відомостей про правотворчу, правозастосовну, інтерпретаційно-правову, судову, контрольно-наглядову, правоохоронну, установчу діяльність держави, а також про науково-правову сферу життєдіяльності суспільства.

4. Спираючись на Закон України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, можна доповнити загальне визначення поняття ненормативного правового інформування як висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері права, що передбачає встановлення розкладу, обсягу, форм і методів оприлюднення відомостей про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування в межах визначених відповідним законодавством квот часу, газетних (журнальних) площ та виділених коштів.

5. Провідною державною структурою, що забезпечує на систематичній основі доведення до населення інформації про тексти нормативно-правових актів різного рівня є Міністерство юстиції України. Водночас, системою чинних нормативно-правових актів, що регулюють питання правового нормативного інформування, практично не визначено форм юридичного впливу на суб’єктів, які забезпечують цей процес, у випадках порушення порядку такого інформування. Відповідальність визначається тільки декларативно й на невизначене коло суб’єктів.

6. Засоби масової інформації є історично сформованою потужною ідеологічною зброєю. Тому, коли вони підпорядковані лише одній (все одно якій) соціальній групі людей, тим більше людей, що мають реальну владу в країні, як правило, створюють монополію на інформацію - а отже, ймовірні і навіть неминучі всілякі викривлення в розумах і політиці, і, як наслідок, спотворення правових категорій.

7. Останні чотири роки відзначилися тенденціями загального кількісного зниження періодичних друкованих джерел правової нормативної і ненормативної інформації порівняно з попереднім періодом. На наш погляд, це зумовлено не тільки економічними труднощами розвитку преси, але й відсутністю державної протекціоністської програми конкретної підтримки правових видань.

8. Наукова правова періодична преса, представлена в Україні фаховими журналами та збірками наукових статей, не має реальних умов широкого розповсюдження. Єдиною державною структурою, що здійснює спроби опанування режимом друкованого періодичного фахового правового простору, є ВАК України. Однак, для формування умов прогресу в цьому напрямку потрібна загальнодержавна програма підтримки системи правового нормативного і ненормативного інформування громадян України. Існуючі урядові проекти реформування інформаційного законодавства до цього часу не охоплюють багатьох проблем правового інформування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ


1. Денісова О.С. Правова свідомість як фактор ефективного розвитку соціально-демократичного суспільства в Україні //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. праць – Донецьк: Донецький ін-т внутр. справ МВС України при Донецькому національного університеті. – 2000. – №4. – С.154-159.

2. Денісова О.С. Основні засоби та методи впливу преси на формування і розвиток правової свідомості суспільства // Вісник Запорізького юрид. ін-ту. – 2001. – № 1. – С.80-85.

3. Денісова О.С. Сучасні підходи до поняття та структури правової свідомості // Вісник Луганського ін-ту внутр. справ МВС України. – 2001. – № 4. – С.16-23.

4. Денісова О.С. Фактори, що впливають на формування правової свідомості громадян // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. праць – Донецьк: Донецький ін-т внутр. справ МВС України при Донецькому національного університеті. – 2002. – № 1. – С.21-25.


АНОТАЦІЇ



Денісова О.С. Роль преси у правовому інформуванні громадян України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія правових та політичних вчень. – Національний університет внутрішніх справ. Харків, 2003.

Дисертація присвячена проблемам теорії правового інформування та права на правову інформацію, визначенню категоріального правового апарату правового інформування, особливостям діяльності друкованих засобів масової інформації у сфері правового інформування в Україні, аналізу нормативно-правового режиму діяльності преси в напрямку правового інформування. На підставі теоретичного аналізу юридичної літератури, нормативного матеріалу, узагальнення практики і статистичної інформації досліджується питання основ правового інформування, співвідношення правового інформування з інститутами інформаційного права. Показані фактори, що впливають на здійснення правового інформування пресою в Україні, вимоги, які ставляться до цієї діяльності. Здійснюється також класифікація основних видів правового інформування за ознаками нормативності та видів правових форм діяльності держави.

Ключові слова: правове інформування, правова інформація, правовий режим діяльності преси, нормативне і ненормативне правове інформування, інформаційно-правові інститути, ефективність правового інформування.
Денисова Е.С. Роль прессы в правовом информировании граждан Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история правовых и политических учений. – Национальний университет внутренних дел. Харьков, 2003.

Диссертация посвящена проблемам теории правового информирования и права на правовую информацию, определению категориального правового аппарата правового информирования, особенностям деятельности печатных средств массовой информации в сфере правового информирования в Украине, анализа нормативно-правового режима деятельности прессы в направлении правового информирования. На основе компаративного анализа информационных законодательств Украины и России на предмет регулирования сферы правового информирования печатными периодическими СМИ сделаны выводы о положительных и отрицательных аспектах такого правового режима. На основании теоретического анализа юридической литературы, нормативного материала, обобщения практики и статистической информации исследуются вопросы об основах правового информирования, соотношении правового информирования с институтами информационного права. С использованием традиционных и нетрадиционных методов статистического анализа изучаются современные тенденции в сфере правового информирования прессой в Украине. Проанализировано состояние научной правовой категориальной разработанности тематики правового информирования и информационного права. Показаны факторы, влияющие на осуществление правового информирования прессой в Украине, требования, относящиеся к этой деятельности. Предложена классификация основных видов правового информирования по признакам нормативности и видов правовых форм деятельности государства. Сформулированы предложения по совершенствованию правового регулирования сферы нормативного и ненормативного правового информирования прессой в Украине.

Ключевые слова: правовое информирование, правовая информация, правовой режим деятельности прессы, нормативное и ненормативное правовое информирование, информационно-правовые институты, эффективность правового информирования.
Denisova O.S. Role of the press in law informing of Ukrainian citezents. – Manuscript.

Thesis for scientific degree of the Candidate of Law on the speciality 12.00.01. – Theory and History of State and Law; y of Political and Legal studies. – National univerity of internal аffairs. Kharkiv, 2003.



The dissertation is devoted to the problems of the theory of law informing and right for law information, to definition of categories of law informing, to specific of activity of printing media in law informing in Ukraine, to analyze of normative regime of activity of the press in the field of law informing. On the base of theoretic analyze of law literature, norms, summering of practice and statistic data the point of the foundations of law informing and coordination of law informing with the institutes of the brunch of informational law are searched. The factors that influence on the realization of law informing are shown; the demands to this activity. The classification of the main types of law informing by norms and types of law activity of the state.

Key words: law informing, law information, law regime of press activity, normative and unnormative law informing, informational law institutes, effectiveness of law informing.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка