Дипломна робота формування у молодших школярів ціннісних орієнтирів за творами В. О. Сухомлинського Анотація



Сторінка1/5
Дата конвертації15.11.2017
Розмір1,02 Mb.
  1   2   3   4   5



ДИПЛОМНА РОБОТА


Формування у молодших школярів ціннісних орієнтирів за творами В.О. Сухомлинського

Анотація
Гринчишин О.Д. Дипломна робота. Формування у молодших школярів ціннісних орієнтирів за творами В.О.Сухомлинського. – ТНПУ ім. В.Гнатюка, 2008. – 83 с.

У дипломній роботі з’ясовано місце та значення творів В.Сухомлинського у навчально-виховному процесі початкової школи. Розглянуто і проаналізовано психолого-педагогічні особливості формування ціннісних орієнтирів у молодших школярів та способи використання їх у дидактиці. Розкрито форми організації уроків читання, а також інтегрованих з ними уроків. На цій основі показано основні напрями удосконалення методики проведення таких уроків при вивченні курсу читання та перевірено їх вплив на ефективність процесу формування ціннісних орієнтирів в учнів 3 класу.

Зміст проведеного дослідження підтвердив, що проведення уроків читання за творами В.Сухомлинського позитивно впливає на формування духовно-морального світогляду дітей, а також впливає на рівень навчальних досягнень молодших школярів з курсу читання.

Ключові слова: урок читання, художній твір, емоційно-чуттєва сфера, ціннісні орієнтири.



Зміст
Вступ

Розділ І. Теоретичні основи формування ціннісних орієнтирів у молодших школярів за творами В.О.Сухомлинського на уроках читання

1.1 Психолого-педагогічні особливості формування ціннісних орієнтирів у школярів та використання їх у навчальному процесі

1.2 Розвиток морально-етичних, родинних, гуманістичних цінностей у молодших школярів та їх обґрунтування

Розділ ІІ. Методика вивчення творів В.О.Сухомлинського у початковій школі та перевірка її ефективності в експериментальному дослідженні

2.1 Аналіз творів В.О.Сухомлинського та методика їх вивчення

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження

2.3 Перевірка ефективності вивчення творів В.О.Сухомлинського орієнтованого на ціннісний компонент в експериментальному дослідженні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ
Найважливішою цінністю на землі є вихована людина, особистість. Через це найважливіше в світі – виховання. Ця категорія є загальна, постійна і вічна. Вона виникла з появою людини й існуватиме доти, доки існуватимуть люди на Землі.

Формування й розвиток моральності, вихованості, ціннісних орієнтирів у дітей є з ряду найважливіших завдань учителя початкової школи.

Ціннісні орієнтації визначають міру людяності. Вони починають проявлятися з усвідомленням особистості обов’язку з власного рішення поступатися своїми інтересами заради іншої людини. Ціннісні орієнтири молодших школярів формуються й утверджуються як ставлення їх до оточуючого середовища, до предметного світу, а головне – до світу людського і до самих себе в цьому світі.

Однією із стрижневих складових формування доброї вихованості учнів є розвиток їхньої моральної свідомості, яка полягає у відображенні в свідомості дитини принципів добра, моральності, тобто норм поведінки, що регулюють ставлення дітей один до одного, до суспільства. Цей процес має базуватися на основі загальнолюдських цінностей: ідеалів правди, добра, свободи, дружби, справедливості, совісті, людської гідності.

Молодший шкільний вік – це вік формування почуттів і моральної поведінки. „Утвердити в кожній дитині доброту, сердечність, чуйність до всього живого й красивого, - писав В.Сухомлинський, - елементарна азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини починається школа. Справжнє виховання полягає у тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної краси жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід’ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів”. [82, С.192].

Ідеї і справи великих людей з плином часу не тільки не старіють, а стають ближчими, зрозумілішими і необхідними новим поколінням. Це повною мірою стосується педагогічних ідей і діяльності Василя Сухомлинського.

Його педагогічна система акумулювала в собі найкращі надбання минулого і сучасного у поєднанні з оригінальними ідеями та інноваційними технологіями вченого і втіленням їх у педагогічному процесі. Педагогічна концепція навчання та виховання школярів В.Сухомлинського – це не тільки сповнене пошуків минуле, актуальність для сучасності, але й те. що житиме й розвиватиметься у майбутньому.

Для молодого покоління надзвичайно важливо те, як у школі йому допоможуть розвинути найцінніші натуральні ресурси: розум і серце. Щоб людина могла мати власну думку, вміти її висловити, цього треба навчити в школі, адже в майбутньому їй доведеться здійснювати вибір, приймати рішення, які впливатимуть на власне життя, на сім’ю, на суспільство в цілому. В цьому плані дуже важливо, в якій школі і як вчиться дитина. Над цією проблемою все своє життя у школі працював В.О.Сухомлинський, цьому присвятив свої численні педагогічні і літературні твори.

Шкільна програма початкової школи передбачає вивчення 27 літературних творів-мініатюр педагога на уроках читання. Це казки, оповідання, легенди. Вирішення цієї проблеми сприятиме формуванню ціннісних орієнтирів в емоційно-чуттєвій сфері школярів даного віку, що й обумовило актуальність даного дослідження.

Мета дослідження – з’ясувати вплив творів В.О.Сухомлинського на формування ціннісних орієнтирів у молодших школярів.

Об’єктом даного дослідження є процес вивчення творів В.О.Сухомлинського на уроках рідної мови в початкових класах.

Предмет дослідження: ціннісні орієнтири в даному процесі.

Завдання дослідження: 1) визначення даної проблеми в психолого-педагогічній літературі; 2) визначити змістовний аспект творів В.О.Сухомлинського в підручниках з читання як засіб формування емоційно-ціннісних орієнтацій; 3) з’ясувати ефективність запропонованої методики формування ціннісних орієнтирів на уроках читання в експериментальному дослідженні.

Гіпотеза: якщо при вивченні творів В.Сухомлинського акцентувати увагу на почуттєво-емоційній лексиці, яка розкриває тему та основну думку, то формування ціннісних орієнтирів буде ефективнішим.

Дослідження проводилося в три етапи:

На І етапі (2006 р.) здійснювалися педагогічне спостереження, дослідження й аналіз науково-методичної літератури.

На ІІ етапі (2006 – 2007 рр.) – проводився педагогічний експеримент, в ході якого здійснювалося попереднє і підсумкове тестування рівня читацької підготовленості.

На ІІІ - му (2008 р.) – здійснювалася обробка і порівняльний аналіз одержаних даних. Було зроблено відповідні висновки і практичні рекомендації.

При написанні дипломної роботи використовувалися такі методи дослідження: теоретичні (вивчення літературних джерел, порівняльна характеристика теоретичних положень провідних науковців даної галузі) і емпіричні (спостереження, бесіда; метод матеріальної обробки результатів; порівняння, тестування, проведення педагогічного експерименту, методичного пошуку, вивчення досвіду роботи).

Літературні джерела, які використовувалися у написанні даної дипломної роботи (див. список використаної літератури) умовно можна поділити за такими напрямами: 1) вибрані твори В.Сухомлинського (у 5т.) та інші видання педагогічних і дитячих художніх творів педагога, праці О.В.Сухомлинської (позиції 65 - 82 у списку використаної літератури); 2) матеріали про педагогічну діяльність В.Сухомлинського в напрямі морально-етичного (духовно-ціннісного) виховання молодших школярів (Борисовский А.М. В.А. „Сухомлинский: Книга для учащихся” (М., 1985); Зязюн І.А., Родчанін Є.Г. „Морально-естетичні погляди В.О.Сухомлинського”, (К., 1980); Богуш А. Взаємозалежність свободи і відповідальності: Погляд В.О.Сухомлинського // Почат. школа, 2005,№ 9, ін.; 3) література психолого-педагогічного та філософського характеру (Сідало О.В. „Моральне виховання молодших школярів: (методичні поради, дидактичний матеріал)”; Гагарін М. Критерії добору української народної казки для виховання морально-естетичних почуттів”; Шульга Л. „Діагностика сформованості моральних переконань в учнів початкових класів”; „ Етика : Навч. посібник / За ред. В.О.Лозового” та ін.; 4) література з теорії і методики навчання та виховання у початковій школі (методика проведення та організаційні форми уроків читання) („Урок читання в 3 класі (За новим підручником О.Я.Савченко)” (Х., 2007); „Уроки читання: Розробки і конспекти уроків, літ. ігри-конкурси з читання для 1-2 класів”(К., 1997); „Навчаємо і виховуємо на уроках читання: Зб. статтей” (К., 1986); Савченко О.Я. „Сучасний урок у початкових класах” (К., 1997); Тухаренко Л.А. „Розвиток мислення та мовлення учнів на уроках рідної мови та читання”(Почат. навчання та виховання, 2007); 5) стандарти початкової освіти, програми викладання курсу читання у початкових класах, підручники з читання (Державний стандарт початкової освіти // Почат. школа. – 2006, № 2; Науменко В. „Програма з читання: 1 – 4 класи” // Почат. школа, 2003, № 6 – 9,ін.; 6) матеріали, в яких висвітлюється вітчизняний досвід колег-педагогів з методики проведення уроків класного та позакласного читання за творами В.Сухомлинського, а також суміжних з ними уроків (у межах інтеграції) (Савченко О.Я. „Уроки-роздуми за творами Василя Сухомлинського” // Савченко О.Я. Методика читання у початкових класах; Приходько Ю.А. „Доброму скрізь добре (за творами В.Сухомлинського); Павленко Л. „Казкар-добротворець української „Школи радості”: В гостях у В.Сухомлинського” // Почат. освіта, 2006, № 38) // Почат. навч. та вихов. – 2007.- № 9-10) ,та ін.; 7) бібліографічні матеріали („Сухомлинський Василь Олександрович: Библиогр. покажчик” / Уклад. О.М.Туркало (Львів, 1989). Усі джерела у згаданому списку розміщені в алфавітному порядку.

Практичне значення дослідження. Матеріали роботи можуть бути використані у навчально-виховному процесі початкової школи, у виступах на методичних нарадах вчителів початкових класів, при підготовці до уроків читання за новими технологіями; при читанні курсу „Класне і позакласне читання у педагогічних закладах” І-ІІ, ІІІ-IV рівнів акредитації та інститутів післядипломної освіти, при розробці навчальних і методичних посібників.

Дипломна робота складається з двох розділів, що містять шість параграфів, висновків, списку використаної літератури з 90 джерел та додатків.



Розділ І. Теоретичні основи формування ціннісних орієнтирів у молодших школярів за творами В.Сухомлинського
1.1 Психолого-педагогічні особливості формування ціннісних орієнтирів школярів та використання їх у навчальному процесі
У своєму житті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежними взаємо неузгодженими способами життєдіяльності, що породжує питання про моральний вибір. Моральний вибір – це усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіантові поведінки відповідно до особистих чи суспільних моральних настанов, що базуються на певних цінностях.

Поняття „цінність” було введено в науку в середині ХІХ ст. згодом, на основі всебічної розробки цього питання формувалася спеціальна галузь філософсько-психологічного знання – теорія цінностей, або аксіологія (від грецького «axios» - цінність) [17, С.101]. Одне з найпоширеніших визначень цінності визначає її як значущість певних реалій з точки зору потреб людини і суспільства. ця категорія дуже тісно пов’язана з категоріями „потреба” та „інтерес”. Потреби, інтереси пронизують усі сторони суспільного життя. Це такою ж мірою співвідноситься з життям дитини, дитячої спільності. З допомогою потреб, інтересів можна дати відповіді на такі запитання: що людині потрібно, у чому вона зацікавлена, що людині є дороге. Потреби людини, перетворені на інтереси, перетворюються на цінності.

Отже, цінність – це дещо позитивне, з точки зору духовних потреб людини і дитини зокрема. цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою відтворюють саму людину. Духовні цінності тяжіють до духовної сфери життя людини. найвищою цінністю в духовному, емоційно-чуттєвому плані є добро, яке відображає абсолютне, досконале.

Вищими моральними цінностями є правда, справедливість, щастя, сенс життя, любов, дружба, співпереживання, бо усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини.

Цінності відображаються у свідомості дітей у вигляді оціночних суджень. Оскільки реальна життєва дійсність не знає чогось абсолютного, то моральні, духовні цінності мають відносний характер. Критерієм оцінки дитиною, молодшого школяра, виступає узагальнений, загальноприйнятий образ, зразок, ідеал, на які вона хоче, може, має можливість рівнятися. Моральна цінність вчинку виявляється за допомогою порівняння з визнаним „усім світом” ідеалом добра, який фіксується у свідомості дитини (школяра) у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної, рекомендованої поведінки. Різні діти в одній і тій самій ситуації поводять себе по-різному. Різниця якраз і виявляється в тих цінностях, якими керувалася дитина, її моральними позиціями.

Моральне життя школяра не можна розглядати як просте засвоєння ним певних прописних істин чи правил поведінки. Воно проходить у боротьбі, порівнянні мотивів, у постійному напруженні духовного стану дитини. Вона так чи інакше постійно буває в стані духовного, морального, емоційно-чуттєвого вибору. І це, безперечно, вже відтепер характеризує її як особистість. Моральний вчинок і моральна поведінка передбачають готовність обстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягають сумніву. На основі цього можна зробити висновок про надзвичайну важливість формування і розвитку ціннісних орієнтирів дитини в період навчання її у початковій школі. Сукупність сформованих, усталених ціннісних орієнтирів розмежовує істотне та неістотне в дитячій свідомості, утворює своєрідну вісь свідомості, яка забезпечує духовну усталеність дитини, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності.

Саме тому в початковій школі ціннісні орієнтації є об’єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Різні ціннісні орієнтири є ознакою духовної сформованості, самодостатності особистості, показником рівня її вміння жити серед людей, тобто в суспільстві.

Структура ціннісних орієнтирів зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість у цьому відношенні, навпаки, породжує непослідовність поведінки. Проте ціннісні орієнтири однієї людини (дитини) можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у загальносуспільній свідомості. Для однієї людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним та значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм. Ця обставина зумовлює різницю між ціннісними орієнтирами дитини та орієнтаціями на цінності, які поширені й панують у колективі, певній соціальній групі та суспільстві загалом.

Орієнтація на цінність – це ставлення дитини до зовнішніх настанов батьків, старших, педагогів, а також норм і звичаїв. Ціннісні орієнтири молодших школярів – це внутрішній чинник формування їхньої свідомості, духовного світогляду та відношення до життя і, як наслідок, бачення себе в цьому житті і суспільстві. Як і цінності, вони відіграють дуже активну роль у формуванні та розвитку дитячої особистості.

Завдання і покликання початкової школи полягає в тому, щоб зміцнити й утвердити ці моральні цінності дитини, які вона здобула в колі своєї родини, які їй прищеплені з молоком матері, материнською ласкою і почуттями, батьківською любов’ю і силою духа.

Початкова школа покликана сформувати й розвинути у молодших школярів такі ціннісні орієнтири, як:

● морально-етичні (духовні) цінності;

● естетичні почуття;

● родинні (сімейні) цінності;

● виховання почуттів;

● любов до книг, читання (формування морально-етичних цінностей через художні твори);

● гуманістичні почуття;

● совість (навчене сумління);

● співчуття до ближнього;

● любов до батьків (матері, батька), родичів;

● бережливе ставлення до довкілля, природи;

● виховання в дитини щастя від улюбленої праці;

● формування культури почуттів у дітей;

● виховання мужності, сили духу, волі (сили волі);

● бажання робити добро.

Найкращим, найдоступнішим засобом донесення до школярів усього цінного, духовного, морального є слово. Мудре і добре воно дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – спричиняє біду. Словом можна вбити і оживити, поранити та вилікувати, посіяти тривогу і безнадію, і одухотворити, розвеселити і засмутити, викликати усмішку і сльози, породити віру в людину та заронити недовіру, надихнути на працю і скувати сили душі.

Досить часто ми кажемо один одному: бажаю тобі добра і щастя, бажаю Вам всього найкращого. Це не просто вияв ввічливості. В цьому вислові ми виказуємо свою людську дійсність. Потрібно мати велику силу духу, щоб вміти бажати добра іншим. Добрі прагнення живуть у душі того, хто вміє віддавати сили своєї душі іншим людям.

Ознакою добропорядної людини є також і вміння дякувати. Чим більше розуміє дитина трудові джерела свого благополуччя, тим сильніше виявляється вдячність стовно до інших людей. А тому, чим яскравішою у дитини є думка про те, що вона заслуговує вдячність, тим гостріше вона відчуває, що бере свої блага в борг від старшого покоління.

Звертаючись один до одного з проханням, ми кажемо: будь ласка. В цьому простому слові, що здатне зачарувати, виявляється наша повага до гідності іншої людини, добра воля. Для того, щоб згадане звертання наповнювалось почуттям поваги до добрих вчинків, потрібно вчити дитину вважати людину як найвищу цінність.

Слово – найважливіший інструмент. Воно повинно увійти в душі дітей, стати їх надбанням. Педагогові володіти словом – справжнє мистецтво, тому що через слово, яке несе в собі духовне призначення, народжуються в людини риси, які є моральними цінностями вихованої людини: людяність, стриманість, благочестивість, терпеливість, працьовитість, виваженість, сердечність, добродушність, благородність.

Ці та багато інших морально-ціннісних якостей, рис цілісної, добре вихованої, гармонійної особистості покликана зберегти, допомогти сформувати разом з батьками, розвинути і закріпити початкова школа в процесі навчання та виховання молодших школярів.
1.2 Розвиток морально-етичних, родинних, гуманістичних цінностей у молодших школярів та їх обґрунтування
Проблема виховання моральних цінностей у школярів – одна із фундаментальних проблем етики, філософії, педагогіки та психології. Завданнями морального виховання завжди були виховання доброти, чуйності, готовності допомогти будь-якій людині у біді, здатність співчувати.

Формування моральної свідомості школяра є однією з основних проблем морального виховання. Воно відбувається значною мірою в процесі етичної освіти і призначено озброїти знанням моральних норм і правил культурної поведінки.

Ефективним є таке виховання, що не лише формує в учнів моральні якості, а й розуміння їхньої важливості в житті людей, необхідності систематичного дотримання моральних норм та правил.

Формування у дітей моральних мотивів, їх реалізація в поведінці є визначними у період становлення особистості, тому що соціальні наслідки вчинку дитини ще складно передбачити, враховувати їх у своїй поведінці. Вже в початкових класах важливо так будувати навчально-виховний процес, щоб діти, систематично отримуючи моральні знання та уявлення, опинялись також у життєвих ситуаціях, що сприяють емоційному переживанню отриманих знань, а отже – їх усвідомленню і закріпленню. Цій проблемі надавали великого значення багато педагогів-практиків у їхній навчально-виховній діяльності, а також вчених-науковців, що досліджували означену проблему протягом років. До числа останніх, зокрема, належать Л.Шульга, Є.Родчанін, Н.Бородіна, Т.Дем’янюк, С.Карпенчук, О.Сідлецька, О.Мильникова, Д.Белей, П.Щербань, А.Мовчун та ін.

Виховання дітей молодшого шкільного віку В.Сухомлинський називав „школою сердечності”. Він радив дорослим навчати дітей добра, любові, милосердя. Для цього потрібно, щоб діти бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує. Дитина не повинна вирости байдужою, нечулою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм.

Діти молодшого шкільного віку не завжди спроможні усвідомити важливість і необхідність дотримання визнаних у суспільстві норм та правил поведінки. зважаючи на це, у вихованні школярів переважає привчання над переконанням. Майстерність і мистецтво морального виховання особистості полягають у тому, щоб моральні цінності розкривалися перед юними серцями в яскравих образах, які захоплюють і хвилюють душу, пробуджували прагнення до ідеалу.

В.О.Сухомлинський вважав, що необхідно не просто створювати систему цінностей, а й активно утверджувати її своїми діями, протистояти злу, прагнути вдосконалювати суспільні відносини. Навчання в „зелених класах”, складання книжок-картинок про природу, подорожі у природу, проведення уроків мислення, використання і розв’язання задач із живого задачника, створення казки, написання оповідань, куточок краси, використання пісні, книжки, проведення свят, - ці та інші знахідки В.Сухомлинського сприяють засвоєнню моральних цінностей дітьми.

Одним із важливих компонентів добра є відповідальність особистості, що виростає із усвідомленості людиною суспільного обов’язку, перетворення його на внутрішній стимул поведінки. Керуючись прагненням реалізувати в дії своє розуміння обирає ті вчинки, які дають користь суспільству, ближнім людям. Важливим елементом формування культури особистості В.О.Сухомлинський вважав засвоєння вимог, правил, норм поведінки, в яких розкривається „азбука моральної культури”. Названі Сухомлинським норми моральності – важливе „джерело почуття громадянського обов’язку”, „почуття вдячності людям”.

Утвердження істин, норм, правил моральної культури – найважливіша складова частина морального виховання. В.Сухомлинський був глибоко переконаний в тому, що колиска переконань – серце, переживання краси і величі вчинків. У переживаннях – корінь утвердження істин моральної культури, непримиренності дитини до порушень істин, норм та правил моральної культури..

Дитина – це жива істота, її мозок – найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо та обережно. Важко уявити щось інше, що більше спотворює душу дитини, ніж емоційна товстошкірість, породжена несправедливістю. Відчуваючи байдуже ставлення до себе, дитина втрачає чутливість до добра і зла. Вона не зможе зрозуміти, що в людях, які її оточують, -

Добро і що – Зло. В її серці поселяється підозра, зневіра в людей, а це найголовніше джерело озлобленості.

Людина повинна не вимислювати свої уявлення про добро, а шукати і відкривати і відкривати його у собі як об’єктивно існуюче.

Із давніх-давен відомо, що бути добрим корисно. Доброзичливі люди добре почуваються і довше живуть. Доброю називають людину, яка несе людям добро: любов, допомогу. Добрий не буває агресивним і ніколи не буде нав’язувати свою допомогу, залишаючи іншим свободу вибору.

Ми завжди раді доброму, добру. Але часто, розкриваючи поняття „добро”, ми зустрічаємося з ситуацією, коли немає що сказати, пояснити. Загальною формулою добра є те, що оцінюється позитивно, розглядається як важливе і значуще для життя людини та суспільства. добро є те, що дозволяє людині і суспільству жити, розвиватися, досягати гармонії та досконалості. Добро асоціюється з життям, процвітанням, повнотою буття, гармонійною взаємодіяльністю. Добро – це те, що є гарним, прекрасним та гідним будь-якої похвали.

Основна ознака добра – безкорисливість. Добро – це здатність поступатися власними інтересами і амбіціями заради блага інших людей. воно позбавлене егоїстичності. Добро – якість, яка втілюється у практичному житті, в поведінці людей. не можна бути добрим у душі, а в поведінці, спілкуванні з іншими – жорстоким, грубим.

Найвищий рівень добра там, де впроваджуються та удосконалюються гуманні відносини, повага і любов до людини, свобода, рівність, верховенство народної культури, краси у житті.

Добро має здатність бути щедрим та не потребує нагороди. Тому справжнє добро можливе тільки за умови великого душевного благородства. Віддаючи турботу, увагу, любов не потрібно боятися, що залишишся без нічого. Хто щедро робить добро – у відповідь отримує ще більше. Але розраховувати на це не можна. Добро твориться без розрахунків, із потреби дарувати світові любов.

Людина, - стверджував великий педагог, - народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісно пилинкою, а для того, щоб лишити по собі слід вічний.

І слід цей має бути сповнений добра.

У морально-ціннісному вихованні дітей найголовніше – формування духовної серцевини особистості – поглядів, переконань, почуттів, поведінки, єдності слова і діла. Дитина повинна зрозуміти суть того, що зветься вимогами моралі, більше того – це повинно стати її духовною потребою, мірилом її вчинків. А саме: йдеться про 1) ставлення до джерел щастя і радощів дитинства, отроцтва та юності; 2) обов’язок і повинність перед батьками, старшими поколіннями; 3) гармонію бажань і обов’язку, бажань і дисципліни, бажань і справжніх потреб; 4) ставлення до життя, до щастя буття; 5) повагу і пошану до старших людей; 6) уміння керуватися вимогами обов’язку, а не просто бажаннями; 7) привчати себе жити для людей; 8) чуйність до внутрішнього духовного світу іншої людини, до радощів і горя інших людей, співчуття і співпереживання; 9) виховання моральної готовності долати труднощі; 10) вміння ненавидіти зло і бути непримиренними до нього; 11) працю і працьовитість, працьовитість у навчанні; 12) переборювання лінощів, неробства, недбайливості, неряшності, легковажності.

Моральна, духовна ідея, розкрита перед розумом і серцем вихованця, в яскравих, хвилюючих словах, живих образах, пробуджує глибокі морально-естетичні почуття. Почуття, - говорив Сухомлинський, - це духовна енергія того, що називається життям переконань, яке виявляється в яскравих. Морально насичених вчинках. Для бесід з дітьми необхідно добирати ситуації, взаємовідносини, зіткнення, протиборство, які дивують, вражають величчю, красою моральної доблесті й одночасно пробуджують почуття нетерпимості до скверни, мерзенностей.

Норми і правила моралі є критерієм для оцінки вчинків та дій людей з точки зору таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість, чесність і безчестя.

В основу морально-ціннісного виховання особистості В.Сухомлинський поклав не ідеологію, а організовану і цілеспрямовану діяльність учителів і батьків, зорієнтовану на формування у школярів моральної свідомості, моральних почуттів, навичок і звичок поведінки. Завдяки моральному вихованню і через нього людина прилучається до загальнолюдських цінностей, засвоює правила і норми поведінки людей, відповідні звички. Завдання морально-ціннісного виховання – забезпечити перетворення знань про духовність, моральність, красу як систему ціннісних понять, духовно-ціннісні переконання.

Важливе місце у створеній видатним педагогом системі виховання займає проблема спільної діяльності сім’ї та школи в організації життєдіяльності школярів.

Сім’я – перша школа інтелектуального, морального, трудового, естетичного і фізичного виховання. Родинні цінності є найглибшими, вони лежать в основі світової цивілізації, вони плекають у дитині глибоко людяне, надають їй енергії у різних життєвих ситуаціях. Батько і мати, дідусь і бабуся – перші вихователі дітей у дошкільному віці і залишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи.

Першорядного значення у формуванні особистості дитини Василь Олександрович надавав родинному вихованню. Чи стане дитина гідною людиною, щасливою, чи принесе своїм життям щастя іншим людям – залежить від того, які зерна посіють батьки у душу дитини, чи зігріють вони її серце теплом любові, правди і справедливості, любові й шани до людей.

Прекрасні діти виростають у сім’ях, де батько й мати щиро, по-справжньому люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей. Великий педагог відразу бачив дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано любили одне одного. У такої дитини мир і спокій на душі, стійке моральне здоров’я, щиросердна віра в добро, віра в людську красу.

Найбільш авторитетною особою для дитини є батько чи мати, тобто сім’я; сім’я, в якій закладаються основи всіх моральних якостей людини і формуються найперші духовні потреби, відіграє велику роль у формуванні нової людини. це формування відбувається в тому числі, а вірніше насамперед через спілкування. Як свідчать психологічні дослідження, надзвичайно важливу роль у процесі формування духовних потреб особи відіграють емоційні контакти при спілкуванні дитини з батьками, прагнення передати дітям свої моральні цінності, втілити в їх духовному обличчі свій моральний ідеал.

Дуже важливим, соціально значущим почуттям є батьківська любов до дітей. Яке воно те почуття? Це залежить від емоційного спілкування в сім’ї, яке дитина сприймає ще в роки раннього дитинства. Дітей передусім емоційно вражає поведінка батьків, їхнє ставлення один до одного. Психологічний клімат сім’ї – це один із могутніх факторів емоційного впливу на дитину. Від атмосфери в сім’ї, від морального обличчя батьків великою мірою залежить, якою людиною виросте дитина, її позитивне або негативне самопочуття, характер стосунків з оточуючими її людьми.

Здатність розуміти душевний стан іншої людини є важливою основою доброго, гуманного спілкування. У книзі „Як виховати справжню людину” автор звертається до дітей: „Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину, в якої горе... не будь байдужим.” [82, С.253].

Отже, основотворче значення усіх гуманістичних людських відносин Сухомлинський бачить у винятковій ролі, яку відіграють у цьому відношенні батьки: чи стане дитина гідною, вартісною, щасливою людиною, чи принесе радість і відчуття щастя іншим людям. Все це наріжним каменем закладається родиною у фундамент творення дитини Особистістю.

Сім’я з її взаєминами між дітьми і батьками – перша школа формування моральних і духовних цінностей дитини. Свою роль відіграє згодом і оточуюче середовище, в якому перебуває дитина, оскільки вирішальну роль відіграють і люди, що оточують, з усім багатством відносин.

Сім’я – це досить закрита частина суспільства. її можна уявити кімнатою, куди далеко не кожному вдається потрапити, ніхто не хоче впускати стороннього. Існує велика різниця між тим, як люди поводяться звичайно, в сім’ї і поза нею. В більшості випадків батьки виховують дітей інтуїтивно, за велінням серця, так, як підказує їхній світогляд, розуміння, їхня батьківська любов. Тому цей процес надзвичайно складний.

Головну мету сімейного виховання Сухомлинський вбачав у тому, щоб дати дитині щастя. Під цим розумілося, що батьки зобов’язані зробити бажання дітей морально виправданими. У сучасних умовах це досить нелегка місія. . у вихованні дітей він особисто ніколи не моралізував; разом з тим вважав, що шкільного життя дитині замало.

Василю Олександровичу належить створення морально-етичної концепції культури людських бажань, що пронизує всю його творчість. на противагу нинішній моралі потреб, особливо яку насаджує телебачення, Сухомлинський пропагував високо етичні, моральні стосунки, які об’єднують чоловіка і дружину, дітей і батьків. Він утверджував їх усім своїм життям, вчинками, поведінкою.

„Сім’я в нашому суспільстві – це первинний осередок багатогранних людських відносин, - говорив Сухомлинський у статті „Мікроклімат вашого дому”, - господарських, моральних, духовно-психологічних, естетичних.

І, звичайно, виховних. Однак могутньою виховною та облагороджуючою силою вона стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім’я високих цілей, що звеличують її в очах дитини.” [74, С.16].

Дитина пізнає світ людини очима батька й матері, з того, як промовляє мати до неї, дитини, як ставиться батько до матері. З усього цього й складаються перші уявлення та поняття про добро і зло.

У хорошій сім’ї, де батько з матір’ю живуть у злагоді, де панують тонкі відносини чутливості до слова, до думки й почуття, до погляду і найменшого відтінку настрою, у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності й щирості, довір’я і взаємної поваги батьків – перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджується її віра в людську красу, її душевний спокій і рівновага.

Розвиток сучасного суспільства, сім’ї, школи привертає нас до необхідності звертатися до спадщини В.Сухомлинського в царині сімейного виховання, етики родинних відносин, системи шкільно-сімейної взаємодії задля гармонійного виховання дитячої особистості, підростаючого покоління.

У педагогічній спадщині Василя Олександровича Сухомлинського визначено та обґрунтовано умови ефективного впливу сім’ї на дітей. Серед них особлива роль відводиться материнському вихованню та батьківському авторитету. В наш час актуальними є його пропозиції щодо їх формування.

В аспекті дослідження ціннісних орієнтирів людини В.Сухомлинський звертається до наукових джерел сімейної педагогіки, надаючи їй ключову роль у формуванні та розвитку дитячої особистості.

Сім’я – це середовище не лише формування, розвитку, а й утвердження загальнолюдських цінностей у дитини, справедливості, краси, любові, поваги до інших. Це осередок індивідуальних цінностей, персоніфікованих у дітях. Якщо для суспільства головною цінністю виступає Людина, то у сім’ї такою цінністю є власна дитина, як духовна часточка самих батьків, сенс їхнього життя та індивідуальне щастя.

Таким чином, сімейне середовище зберігає, утверджує і водночас формує ціннісно-смислову сферу дитячої особистості на основі сприйняття останньою соціально значущих норм, переконань та ідеалів, а також через велику школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин. Ці відносини – найголовніше моральне багатство сім’ї.

У комплекс засобів творення системи особистісних цінностей Василь Сухомлинський включає любов, красу, турботу і повагу, обов’язок, працю, особистий приклад, істину, надію. Саме вони творять людське в людині, роблять людину людиною.

Василь Олександрович розглядав виховання як прийняття дитиною певної форми світосприймання і світогляду, він вважав, що дитина має стати тим, ким хоче, але насамперед вона має стати особистістю.

В.Сухомлинський окреслив гуманістичний ідеал людини, що живе в гармонії з природою, іншими людьми і суспільством. Розвиваючи і формуючи бажання, почуття і потреби дитини, він створює у такий спосіб виховану людину, що сама, своїм власним волевиявленням створює моральний закон для себе.

Особливого значення в процесі виховання особистості Сухомлинський надавав виховному середовищу. Мова йде не тільки про школу й родину, а й вулицю, громаду, тобто все середовище, що оточує дитину. Тут завдання вихователя – організація певної діяльності, що допомагає індивідові самовиражатися, керувати бажаннями, тобто „виховувати в людині здатність виявляти у своїй моральній діяльності свою істинно людську суть, виявляючи при цьому самостійність, розкриваючи й утверджуючи силу особистості.” [82, С.269] головні напрями цієї діяльності В.Сухомлинський бачив у розвитку тріади – серце, розум, праця.

Серце. Василь Олександрович звертається до педагогіки серця, він розмірковує про добро і зло, про щастя і нещастя, біль і радість, совість і безсердечність, провину і покарання, радість покаяння і прощення, про моральну відповідальність тих, хто взяв на себе труд навчити інших науки діяльнісного серця.

Сухомлинський говорить про те, що переживають, відчувають діти і як допомогти їм: про те, як у серці оселяється зло, жорстокість і як вилікувати дитину від цього, а також про проблеми непотрібності, нерозуміння.

Звертаючись до цих особистісних проблем, він розробив систему формування культури почуттів і бажань, спрямовану на „внутрішню працю душі, сенс якої полягає у тому. що маленька людина вкладає свої сили, часточку себе в іншу людину... піклування про благо, радість, щастя того, хто був чужим, але став моїм, потрібним мені... творити добро людям.” [82, С.271].

Розум. Для Василя Олександровича розумове виховання – це не тільки розвиток інтелекту, а й активне духовно-емоційне і моральне життя: „Жива, допитлива, творча думка формується у вихованця тоді, коли відносно знань він займає особисту життєву позицію.” [77, С.93] Він вважав, що розумове виховання педагог розглядає не лише як систему поглядів на світ, а й суб’єктивний стан особистості, який виявляється в її почуттях, волі, діяльності. „Розумова вихованість полягає в тому, що погляд людини на світ виражається не тільки в умінні пояснити, а й у прагненні довести, ствердити, відстояти власною творчою працею.” [Там само].

Праця. Уся педагогіка Василя Олександровича побудована на діяльнісному підході, який він інтерпретував як працю. Сухомлинський віднаходив і розв’язував завдання як дати дитині щастя від улюбленої праці, допомогти їй серед безлічі життєвих доріг знайти ту, на якій найяскравіше розкриваються індивідуальні творчі сили і здібності. Паця у нього – це взаємодія серця, думок, переконань, почуттів, переживань, інтересів, захоплень.

В.Сухомлинський виділяє значущість у виховному процесі й таких філософських категорій, як воля, свобода. у цьому контексті важлива роль належить вихованню мужності, що визначено Василем Олександровичем як „надзвичайно складний процес формування сили духу – насамперед волі, вміння показати собі, примусити себе. З перших кроків шкільного життя ми вчимо своїх вихованців владарювання духу над тілом – у цьому полягає один з найцікавіших моментів виховання... Людина – це воля людська, воля до перемоги над труднощами і складними... ситуаціями. Виховуй у собі з малих років вольову спрямованість, стійкість і витримку... Мужність – це справжня краса духу й тіла, переконань і вчинків. Мужність робить людину могутньою і доброю, сильною і ласкавою.” [82, с.315].

У праці „Сто порад учителеві” Сухомлинський підкреслює ситуацію вибору в процесі внутрішньої боротьби особистості, не на людях: „Справжня людина та, яка не робить гидоти, непристойності, підлості на самоті. Нехай завжди, коли ти залишаєшся на самоті, суворим, вимогливим свідком твоїх вчинків буде власне сумління.” [79, С. 608 - 609].

Процес становлення людини довготривалий і потребує від педагога і сили волі, і фізичного здоров’я, і духовної енергії, і постійного пошуку варіантів впливу на особистість школяра. Об’єктом праці вчителя є „найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, - розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само – розумом, почуттям, волею, переконаністю, самосвідомістю. [79, С.421].

Школа мислення, школа під блакитним небом, школа радості – так називав свою освітню систему В.Сухомлинський. створена ним школа виховання творчої особистості стала відомою у всьому світі, а його методика виховання серцем - дороговказ для педагогіки другої половини ХХ і початку ХХІ ст. і майбутніх поколінь. У педагогіці Сухомлинського основний предмет – людинознавство, основні критерії – добро, радість, творчість. Даруєш дітям любов і добро, робиш їх щасливими, радісними, і вони починають творити.

Початкова школа 1 – 4 класи – це Школа радості – школа добра, родинного затишку, милосердя, постійного спілкування і співпраці родини, вчителів і дітей, спрямована на:

1) розвиток природних здібностей через систему творчих уроків (урок етики, урок-казка, урок-гра, урок-мрія, інтегрований урок, урок-вікторина, урок-дослідження);

2) формування духовності як особистісної якості через систему виховних заходів (свята, уроки краєзнавчою, українознавчою тематикою; календарні свята, години спілкування, ін.);

3) навчання добротворення і виховання почуттєвості через різні види діяльності.

Сучасна школа і початкова її ланка зокрема, покликана формувати у дітей духовні якості на засадах традиційних національних цінностей українського народу в умовах навчального закладу.



Каталог: uploads -> files -> 134
134 -> Підпис, дата дипломний проект освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр Тема роботи Потужне джерело живлення затверджена наказом по нту «хпі» від " XXX " XXXXX 2008 р. № XXXXX Шифр роботи XXXXXX
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 12. 00. 11 Міжнародне право
files -> Реферат на тему: Способи римування. Цезура. Клаузула Звучання вірша залежить не тільки
files -> Розділ 14. Словник Українсько-російсько-англійський А
files -> " Текстовий редактор Microsoft Word "
files -> Екологія: про що сповіщає на початку ХХІ ст цей термін?
files -> Реферат на тему: "Екологічні проблеми України та шляхи їх розв’язання "
files -> Кризові еколого-геоморфологічні ситуації в Україні
134 -> "Географічна культура"


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка