Джерела права інтелектуальної власності України



Скачати 77,43 Kb.
Дата конвертації10.09.2019
Розмір77,43 Kb.
ТипКнига

Джерела права інтелектуальної власності України


Джерелами права інтелектуальної власності є акти власного законодавства держави і його міждержавні договори й угоди, що регулюють відносини, пов’язані з питаннями інтелектуальної власності.

При цьому к джерелам власного законодавства держави відносяться:



1. Конституція України (зокрема, в ст. 41 Конституції України закріплено кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. А ст54 Конституції гарантує громадянам свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності).

2. Цивільний кодекс України (Книга четверта «Право інтелектуальної власності» (далі - ЦК України).

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» складається з 12 глав, що об'єднують 90 статей (418—508). Усі вони умовно можуть бути поділені на чотири блоки. Перші три з них складають главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із 14 статей. У цій главі містяться норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, строки чинності,  виникнення та здійснення прав інтелектуальної власності, їх захист тощо).

Другий блок «Авторське право і суміжні права» складається з двох глав (36, 37), що містять 24 статті (16 — авторське право, 8 — суміжні права).

Третій блок «Патентне право» або, як його зараз називають, «Право промислової власності», складається з чотирьох глав: 1) глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» — 12 статей; 2) глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» — 10 статей; 3) глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» — 4 статті; 4) глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» — 4 статті.

Четвертий блок у спеціальній літературі називають «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Він складається з трьох глав (43, 44, 45); глава 43 — «Право інтелектуальної власності на комерційне найменування» — 3 статті; глава 44 — «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» — 9 статей; глава 45 — «Право інтелектуальної власності на географічне зазначення» — 4 статті.

Окремими є дві глави книги четвертої: глава 38 — «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття» — 2 статті; глава 46 — «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю» — 4 статті.

Зазначені глави не можна включати до раніше наведених чотирьох блоків. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття у точному значенні слова не є монопольним правом, оскільки саме відкриття не є об'єктом правової охорони. Наукове відкриття — це досягнення всього людства і воно не може бути монополізоване будь-ким.

Право на комерційну таємницю є правом інтелектуальної власності, але воно також не охоплюється жодним блоком. Комерційна таємниця будь-якого суспільства, безперечно, є наслідком інтелектуальної, творчої діяльності, яка за своїм змістом і характером може стосуватися будь-якої суспільно корисної діяльності і тому виходить за межі чітко окреслених блоків.

Книга четверта ЦК України, безперечно, має ряд таких характеристик, що викликають схвалення. Найбільшими її перевагами є визнання на об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності права інтелектуальної власності замість раніше вживаного терміна «виключне право». У ньому, на нашу думку, є дві взаємовиключні тенденції. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність проголосило результати інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права власності без будь-яких застережень. Це був крок уперед до розвитку права інтелектуальної власності. ЦК України відступив від цього положення і проголосив «Право інтелектуальної власності», відмежувавши таким чином право власності на творчі результати від права власності на них.

Проте перевагою ЦК України є те, що Книга четверта розміщена відразу за Книгою третьою «Право власності та інші речові права». Цим самим законодавець прирівняв право інтелектуальної власності до права власності на речі.

Книга четверта ЦК України своїм регулюванням охоплює в основному всі суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності. Важливим є те, що це не лише майнові відносини, — частина з них є моральними принципами, що дістали у ЦК України правову охорону. Так, ЦК України певною мірою обмежив свободу творчості на користь суспільства. Наприклад, п. 2 ст. 442 проголошує, що твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. ЦК України встановив суспільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди суб'єкту права інтелектуальної власності.

Моральні засади ЦК України полягають у тому, що в ньому органічно поєднані особисті немайнові права і майнові права. Адже особисті немайнові права за своєю суттю є моральними принципами.

Принципово новим і доцільним є положення ЦК України, за яким право на об'єкт інтелектуальної власності, створений в порядку використання трудового договору, за загальним правилом належить творцеві і роботодавцю спільно. Це ще один крок до зміцнення правового статусу творця. Адже за чинним законодавством України про інтелектуальну власність здебільшого вважають, що право належить саме роботодавцеві — ця явна помилка певною мірою виправлена.

ЦК України уточнив деякі поняття, визначення, вислови. Тобто вдалою є заміна терміна «службовий об'єкт інтелектуальної власності», що був не досить чітким і тому викликав численні суперечки, на термін «об'єкт, створений у порядку виконання трудового договору». Слід визнати вдалим уточнення поняття «зазначення походження товарів», яке, у свою чергу, поділялось на досить плутані види. Зараз воно називається «Географічне зазначення».

Доцільною є уніфікація видів патентів на об'єкти промислової власності. ЦК України відмовився від різновидів патентів — деклараційних.

Певною мірою ЦК України посилив захист права інтелектуальної власності, ввівши додаткові засоби.

ЦК України містить лише принципові цивільно-правові засади охорони права інтелектуальної власності. Більш детальне регулювання відносин буде здійснюватися окремими законодавчими та іншими нормативними актами.

Регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності здійснюється не лише нормами Книги четвертої ЦК України. Наприклад, ст. 90 ЦК України містить норми про комерційне найменування, глава 15 визначає нематеріальні блага, до яких належать результати інтелектуальної творчої діяльності, глава 75 присвячена розпорядженню майновими правами інтелектуальної власності, а глава 76 — комерційній концесії.

Новий ЦК України пом'якшив формальні вимоги до оформлення договорів. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договір про передання майнових прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. їх державна реєстрація здійснюється лише на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом.

Книга четверта ЦК України містить окремі й невдалі норми. Не можна визнати вдалим заміну терміна «знаки для товарів і послуг» на «торговельну марку». Помилковим, на нашу думку, є визначення корисної моделі, що фактично не відрізняється від поняття винаходу.

3. Спеціальне законодавство в сфері охорони інтелектуальної власності:

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»; Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»; Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»; Закон України «Про охорону прав на позначення місця походження товарів»; Закон України «Про авторське право і суміжні права».

Крім цього, прийняті різні підзаконні акти - Постанови Кабінету Міністрів України, укази і розпорядження Президента України.

Відповідно до ст. 27 «Загальної декларації прав людини» проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року:

1. Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

Для цілей захисту прав інтелектуальної власності у світовому масштабі і укладаються міжнародні договори й угоди про співробітництво в галузі захисту прав інтелектуальної власності, що є в результаті цього одним з найважливіших джерел національного права інтелектуальної власності співтовариства жителів кожної країни, держава якої приєдналося до такого договору.

Відповідно до ст. 9 Конституції України:

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

В свою чергу, відповідно до ст. 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.



До міжнародних джерел права інтелектуальної власності відносяться:

конвенції (зокрема, Стокгольмська конвенція 1967 року, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності; Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року; Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 року; Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року; Брюссельська конвенція про поширення несущих програми сигналів, переданих через супутники, 1974 року; Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення 1971 року; Мадридська багатостороння конвенція про усунення подвійного оподатковування виплат авторської винагороди від 1979 року; Римська конвенція про охорону інтересів виконавців виробників фонограм і організації віщання від 1961 року і деякі інші);



багатосторонні міжнародні договори (зокрема, Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури 1977 року; Договір про патентну кооперацію 1977 року; Євразійська патентна конвенція 1993 року; Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1991 року і т.п.) і двосторонні міжнародні договори й угоди про співробітництво в області прав інтелектуальної власності (наприклад, договори з Російською Федерацією, Республікою Бєларусь, Республікою Казахстан, Республікою Вірменія і т.п.). На сьогоднішній день Україна є учасницею 18 багатобічних міжнародних договорів у цій сфері.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка