Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький




Сторінка11/20
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3,84 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   20

Наталія ІВКОВА,


викладач кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов
Сегментування як засіб розриву

внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків
У даній статті розглядається сегментування як засіб розриву внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків у текстах публіцистичного характеру, аналізується специфіка вияву експресивності синтаксичними засобами.

Ключові слова: сегментування, парцеляція, приєднування, називний теми, лексичний повтор, вставні та вставлені конструкції, синтаксичні зв’язки.
Розвиток лінеарної структури сучасного українського речення визначається процесом активного впливу усного мовлення на писемне, що найвиразніше виявляє себе в публіцистичному тексті як специфічному різновиді мовленнєвої діяльності, що залежить від ситуативно-прагматичних чинників. У текстах газетно-публіцистичного характеру найповніше представлено сучасні синтаксичні інновації, що є відхиленням від загальноприйнятих закономірностей організації речення й тексту. Зміни у синтагматичному ладі публіцистичного мовлення відбуваються в напрямі розчленування цілісної конструкції на окремі сегменти, що призводить до зміни внутрішньореченнєвого зв’язку й посилення відцентрованих тенденцій, які прискорюють перехід речення у площину тексту. Будучи зорієнтованим на швидкоплинний і динамічний реальний світ, публіцистичне мовлення витворює власний синтаксичний лад, експресивізація якого досягається шляхом розчленування висловлення на сегменти з метою їхньої актуалізації.

Сегментовані (в широкому розумінні цього терміна) конструкції є засобом зміни, а іноді й розриву внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків. Базовим формально-граматичним зв’язком простого українського речення є предикативний реченнєвотвірний, всі форми вияву якого представлені в публіцистичному мовленні:

а) координація: У редакціях часто працюють далекі від журналістики люди (Літературна Україна. – 2005. – 12 травня. – С.2); Я вчора був у Кремлі (Пік. – 2002. – 5-11 листопада. – С.17);

б) співвияв: Українажитниця Європи! (Експрес. – 2005. – 17-24 лютого. – С.2); Будь-яка революція – це стрімке прискорення історії, це розпад старих інститутів (Україна молода. – 2004. –


12 грудня. – С.4);

в) співположення: Серед відібраних для Володимира Путіна питань були й курйозні (Час. – 2004. – 5.10-29.11. – С.2); Вона в колгоспі 33 роки в передовиках (Сільські Вісті. – 2003. – 30 вересня. – С.1);

г) співвідношення: Борисе Миколайовичу, як би охарак­теризували нинішній етап відносин України зі США? (День. – 2005. – 22 липня. – С.5);

ґ) тяжіння: На майдані зібралися люди, щоб відсвяткувати 100 днів Помаранчевої революції, але їхні висуванці не прийшли. Люди стояли похмурі,вони не веселилися як 100 днів тому (Самоврядування Києва. – 2005. – 12 листопада. – С.4).

Зорієнтованість публіцистичного тексту на широкий читацький загал і усно-розмовне підґрунтя визначають максимальний вияв внутрішньореченнєвого предикативного зв’язку у формі типового його вияву – координація, а зосередженість на самій дії, процесі чи стані при неможливості або небажанні автора домінувати першого актанта дії спричиняє значну кількість односкладних структур, головний член яких у стягненій формі репрезентує відношення змісту речення до об’єктивної дійсності: Через чотири місяці мою телепрограму закрили (Київ сьогодні. – 2005. – 4 лютого. – С.15); А яким іще шляхом можна вплинути? (Час. – 2004. – 5 жовтня – 29 листопада. – С.2);
В Аргентині нараховується приблизно півтори тисячі дітей, які мають проблеми зі зростом (Україна молода. – 2004. – 24 грудня. – С.14).

Актуалізація змісту шляхом його сегментації при збереженні форми предикативного зв’язку виявляє дві тенденції синтаксичного ладу сучасного публіцистичного мовлення: з одного боку, видозміни реченнєвих структур при формальному збереженні єдності речення (вставні й вставлені конструкції), з іншого – розчленування цілісного висловлювання на сегменти, винесені за межі речення, коли ступінь послаблення доцентрованих тенденцій і характер зв’язку між базовою частиною й сегментом визначаються цілісним змістом всього повідомлення, валентністю компонентів опорної структури, ситуативно-прагматичними чинниками (парцеляція, власне сегментація, приєднування).



Актуалізація змістових компонентів за умови збереження формальної цілісності речення відбувається шляхом введення до його структури вставних і вставлених конструкцій, що відображає не лише особливості внутрішньореченнєвої лінеарності, а і є засобом експресивізації публіцистичного мовлення, що досягається шляхом прирощення додаткових об’єктивно-суб’єктивних модальностей. Вставний компонент, уведений у структуру простого речення, змінює характер внутрішньореченнєвого зв’язку, додаючи до предикативного реченнєвотвірного модальний реченнєвомодифікуючий. Порівняємо: Лідером запрошень є РосіяЗа словами А.Юсова, лідером запрошень є Росія (Київ сьогодні. – 2005. – 4 лютого. – С.5); Пращури забрали його з собою ← Мабуть, пращури забрали його з собою (ПіК. – 2001. – 5-11 червня. - С.26). Хоча виділювані в ускладнених реченнях конструкції не призводять до розриву реченнєвих зв’язків, а лише модифікують наявний, уміщена в них вказівка на джерело інформації й на ймовірність повідомлення спрямовує розвиток лінеарної структури в напрямі складного речення, що є репрезентантом двох пропозицій: А.Юсов говорить, що лідером запрошень є Росія; Можна припустити, що пращури забрали його з собою.

Зростання уживаності вставних слів, словосполучень і речень пояснюється суб’єктивованістю публіцистичного мовлення, режимом мовної економії задля передачі більшої інформативності стислішими формами, функціями писемного жанру газетно-інформаціного підстилю. Сегменти вставності, характеризуючись на включенні в реченнєву структуру спеціалізованих елементів на позначення ймовірності/неймовірності, достовірності/припущення, уточнення джерела повідомлення, ставлення чи оцінки висловлюваного, реалізують реченнєвомодифікуючий синтаксичний зв’язок, що за своєю граматичною суттю є внутрішнореченнєвим: Читач, думаю, може зрозуміти, які питання я готував для Миколи Замковенка (ПіК. – 2001. – 5-11 червня. – С.10); Дійсно, в день голосування
(20 березня) склалося враження, що лідери трійки нетрадиційно різких висловів на адресу Ющенка припустилися винятково в емоційному пацифістському запалі
(ПіК. – 2003. – 29 березня. – 4 квітня. – С.10).

До розриву внутрішньореченнєвого синтаксичного зв’язку, в усякому разі на формальному рівні речення, не призводить включення у його структуру вставлених одиниць, незалежно від того, словоформою, словосполученням чи реченням вони виражені: Між тим, хто не питиме у цей чорно-червоно-коричневий день (тости зараз не обговорюємо), будуть одиниці (неодноразово перевірено) (ПіК. – 2002. – 5-11 листопада. – С.57). Перебуваючи в межах базової структури, вставлені конструкції реалізують інтродуктивний синтаксичний зв’язок реченнєвомодифікуючого характеру й спеціалізуються на введені автономно-додаткової інформації [Загнітко 2004; Пентилюк 1997]. Інтродуктивний зв’язок може вводити конструкції, що своєю смисловою значимістю стоять над базовим реченням і навіть більші за нього за обсягом, що визначає загальну тенденцію вставлених одиниць до синтагматично-смислового розчленування реченнєвої структури при збереженні її зовнішньої форми. Розширення в сучасній публіцистиці меж і функцій інтродуктивності, її кількаступенева диференціація засвідчують формально нереалізований потенціал речень із вставленнями до розриву внутрішньосинтаксичних реченнєвих зв’язків. Такий розрив виявляє себе на глибинному семантичному рівні й засвідчує потенційне розгортання речення у площину тексту: Ця ситуація гірша, ніж у попередні століття, коли український громадянський актив (мізерна меншість! після страхітливого окупаційного погрому!) перед лицем нового наступу імперії (політичні арешти 1965 року) на перші паростки українського пробудження ПОСТАВИВ ПИТАННЯ про національне становище народу – поставив політично, принципово і ПУБЛІЧНО (ПіК. – 2003. – 29 березня – 4 квітня. - С.22).

Якщо вставні й вставлені конструкції не призводять до формального розриву внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків, а лише додають до них реченнєвомодифікуючий, то інші сегментовані одиниці, з-поміж яких аналізуємо парцельовані, приєднувальні, власне сегментовані та повтор як специфічний засіб смислової актуалізації, формально виходять за межі базової структури. Неодновимірним при цьому постає приєднувальний зв’язок, реалізація якого можлива у межах однієї реченнєвої синтагми, коли приєднувальна конструкція займає фінальну позицію у формально й семантично цілісному висловленні, й поза нею, коли відповідна структура стоїть після тривалої паузи, позначуваної у писемному мовленні частіше крапкою чи трьома крапками: Віктор Лисицький має великий управлінський досвід, і політичний теж (Українське слово. – 2005. – 23-29 березня. – С.9); Яка тоді різниця: вища влада у Кабінеті Міністрів чи у Верховній Раді? Адже і Верховна Рада, і створюваний нею уряд будують “наші”... І будуть “наші” на багато-багато років (Сільські вісті. – 2003. – 28 серпня. – С.1). Реченнєвомодифікуючий статус приєднувального зв’язку в простому реченні виявляється в його прагненні реалізувати власну пропозицію, але в згорнутому вигляді. Порівняємо: Віктор Лисицький має великий управлінський досвід; Віктор Лисицький має великий політичний досвід. Перебуваючи за межами базового речення, приєднувальна конструкція втрачає реченнєвомодифікуючий статус, а набуває ознак текстового зв’язку, оскільки організовує речення у надфразну єдність: Ющенко мені ближчий за духом і навіть візуально. І мені дуже не подобається, коли за когось так сильно агітують, що це вже переходить усі межі здорового глузду (Україна молода. – 2004. – 1 грудня. – С.10).


В останньому випадку приєднувальну конструкцію не можна ввести до попередньої без створення змістової надлишковості, якої надасть додаткова інформативність вичленуваного сегмента. Характер подачі конструкцій приєднувального змісту виявляє себе у корелятивній парі типів приєднувального синтаксичного зв’язку внутрішньореченнєвий / зовнішньореченнєвий.

Розчленування єдиної граматичної структури на частини традиційно пов’язують із парцеляцією, фігурою експресивного синтаксису, активно представленою в публіцистичному мовленні. Характеризуючись структурною залежністю від базової частини, що зазвичай визначається їхньою лівобічною валентністю чи смисловою несамостійністю, парцеляти засвідчують послаблення доцентрових тенденцій в облаштуванні синтаксичного ладу писемного мовлення. Свідоме сегментування цілісної інформації має прагматичне спрямування й увиразнює той смисловий відрізок, що лінеарно продовжує речення поза його формальними межами. Парцеляти в будь-якому структурно-семантичному вияві лише разом з опорною частиною формують завершений смисл і тому йдеться не про розрив смислових відношень на семантичному рівні, а про специфіку їхньої подачі: Ми не проти таких “ювілеїв”, але й не визнаємо їх за канон. Адже аналізувати діяльність нового уряду варто постійно, а не тільки до “червоної дати”. Бо надто вже багато ґуль на лобі (Українське слово. – 2005. – 23-29 березня. – С.9). Причинові смислові відношення між базовою частиною й парцелятом першого ступеня, між парцелятом першого ступеня й парцелятом другого не змінюють синтаксичний зв’язок і не залежать від способу подачі інформації сегментованим чи цілісним реченнєвим утворенням. Сутність синтаксичного зв’язку залишається незмінною – реченнєвомодифікуючий для простого, реченнєвотвірний для складного речень, але внутрішньореченнєві його параметри перемішуються в площину зовнішньореченнєвих. Порівняємо: Хотілося б знати, де, в якій із сусідніх європейських держав існує цей “дзеркальний підхід”? У Франції, Італії, Греції, Польщі, Чехії чи, може, Росії. Де живе кілька мільйонів українців! (Літературна Україна. – 2005. – 12 травня. – С.2)→ Хотілося б знати, де, в якій із сусідніх європейських держав існує цей “дзеркальний підхід”?


У Франції, Італії, Греції, Польщі, Чехії чи, може, Росії
, де живе кілька мільйонів українців – підрядний прислівний реченнєвотвірний зв’язок; Швейцарія. З її традиційною багатомовністю дає прекрасну можливість вивчати тут французьку. Німецьку. Англійську (Студентська газета. – 2004. – Жовтень. – С.3) → Швейцарія. З її традиційною багатомовністю дає прекрасну можливість вивчати тут французьку, німецьку, англійську – сурядний реченнєвомодифікуючий. Функціонування парцелятів пов’язане не із розривом синтаксичних зв’язків, а із специфічною репрезентацією їх задля актуалізації й експресивізації мовлення.

Серед фігур експресивного синтаксису, вживаних у текстах публіцистичного стилю, специфікою відзначаються власне сегментовані конструкції, сутність яких “полягає в розчленуванні висловлення на дві взаємопов’язані і водночас структурно й функціонально розмежовані частини з метою виразнішого, переважно експресивного, звучання їх” [Дудик 1975, с.215]. Власне сегментація співвідноситься з конструкціями, що ґрунтуються на кореляції субстантивної форми вираження того чи іншого поняття, з одного боку, і його займенникового вираження, з другого боку” [Загнітко 2001, с.524]. Йдеться про називний теми з його окремним формально-граматичним оформленням і співвідносні з ним номінативні блоки субстантивного характеру, що зазнають подальшого смислового розгортання в межах того ж реченнєвого утворення. Називний теми, формально виділюваний в окреме речення тривалими паузами, не є достатнім для здійснення повноцінного комунікативного акту й завжди діє у напрямі правобічного розгортання тексту: Згадки, згадки... Вийшла з Колізею, зачудована і захоплена побаченим і домисленим в уяві (Літературна Україна. – 2004. – 16 вересня. – С.8). Власне сегментована конструкція завжди є компонентом тексту, витворюючи з наступним реченням чи реченнями надфразну єдність. Будучи смисловим центром усього повідомлення, називний теми корелює із складнішою структурною, що розкриває, деталізує, конкретизує зміст вичленовуваного сегмента: Націоналіст. І батьки твої, і предки твої, і рід твій – фашисти (Літературна Україна. – 2004. – 16 вересня. – С.1); Виставки. Галузь, яка в усьому цивілізованому світі виступає одним з основних критеріїв наукового, промислового та гуманітарного розвитку, починає стрімко розвиватися і в Україні (Українська газета. – 2005. – 20-26 липня. – С.11). Попри можливий уточнювальний чи приєднувальний зміст, між називним теми й післябазовим реченням ніколи не реалізується ні опосередкований, ні приєднувальний зв’язок; ці конструкції є структурно самостійними й репрезентують текстотвірний зв’язок, частіше зв’язок послідовності, формальним показником якого є заміщувально-вказівна лексика постопорних речень.

Синтаксична організація публіцистичного тексту виявляється не лише в активізації власне сегментованих конструкцій з узвичаєним вичленуванням їх як окремого речення, а й у нетрадиційному виокремленні комою, трьома крапками, тире й навіть знаком оклику, коли кореляти функціонують в одній реченнєвій синтагмі: Експерименти, хто не вдавався до них в Україні (Рівне вечірнє. – 2005. – 9 листопада. – С.5); Бездоріжжя, хто не відчув його на собі пізньої осені та ще й у такому віддаленому селі (Сільські вісті. – 2003. – 28 вересня. – С.5). Вичленовуваний сегмент у вигляді називного уявлення стає першою частиною складних речень, специфіка синтаксичного зв’язку яких не тільки не дістала належного витлумачення, але немає й термінологічного визначення. Не зовсім коректним нам видається твердження М. Каранської, що “так встановлюється типовий синтаксичний займенниковий зв’язок” [Кадомцева 1985, с.128].

Сучасна публіцистика зрідка використовує власне сегментовані конструкції у невластивій їм інтродуктивній функції: На початку розмови Толик запевняв мене, хабаря нікому не давав та й не вміє (дивак!) (Антологія с.20). Уживання односкладного номінативного речення у ролі вставлення підсилює емоційно-образну виразність тексту й накладає на нього додаткові суб’єктивно-модальні смисли.

Публіцистичний стиль попри свою близькість до стилю художньої літератури специфічно послуговується фігурами експресивного синтаксису як засобом емоційно-смислової актуалізації, в тому числі й лексичним повтором, що виконує в межах тексту основні функції – структурноорганізувальну й стилістичну.
У парадигмі засобів експресивності лексичний повтор в усіх його виявах є не стільки наслідком розчленування формально-семантичної структури речення, а скільки способом смислової актуалізації, що служить не для розриву внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків, а послідовно спрямовує розвиток лінеарної структури речення в прогресивному напрямі: Соромно, якщо російська мова законодавчо стане державною, то Україна буде російською! Ми цього не хочемо! Соромно, що представники діаспори, які приїхали до нашої столиці у перші роки незалежності, не чули української мови. Соромно, що в моїй амбулаторній медичній картці зараз, як і колись, усі лікарі ведуть записи російською мовою (Українське слово. – 2005. – 23-29 березня. – С.8). Уживаний у межах одного речення, повтор передає інформацію сегментовано, займаючи ініціальну позицію у кожному із сегментів; повтор, що функціонує в нарізно оформлених реченнях, як правило, синтаксично поширює постопорні конструкції. Порівняймо: Що більше спостерігаю за діяльністю комуністів у парламенті, то більше переконуюся, що з кожним днем вони все більше віддаляються від реалій сьогодення, від життя українського народу, “турботою” про якого полюбляють прикриватися (Українське слово. – 2005. –
6-12 липня. – С.3); Дев’яте місце, до речі, і ділять сьогодні Ігор Коломийський і Сергій Тарута. Обидва – великі українські олігархи. Обидва готові грати на боці окремих членів нової президентської команди. Обидва поки що подобаються новому президентському оточенню (Українська газета. – 2005. – 20-26 липня. – С.4). Функціонування лексичного повтору пов’язане не з розривом внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків, а визначає специфіку розгортання тексту й характер зв’язку в межах надфразної єдності.

Функціонування фігур експресивного синтаксису, що зазвичай є наслідком сегментації цілісного висловлювання на структурно-смислові відрізки, засвідчує такі тенденції: 1) розрив внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків при парцеляції; 2) появу реченнєвомодифікаційних при введенні вставних конструкцій; 3) розгортання реченнєвих зв’язків у текстові за умови наявності вставлень; 4) розвиток лінеарності речення без руйнації цілісності базової структури при приєднувальних конструкціях і лексичних повторах.



ЛІТЕРАТУРА:
1. Дудик 1975: Дудик П.С. Явища номінації, сегментації і контамінації в структурі речення // Синтаксис словосполучення і простого речення. – К., 1975. – С.43-52.

2. Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

3. Загнітко 2004: Загнітко А.П. Основи українського теоретичного синтаксису. Частина 2. – Горлівка: ГДПІІМ, 2004. – 254 с.

4. Кадомцева 1985: Кадомцева Л.О. Українська мова. Синтаксис простого речення. – К.: Вища шк., 1985. – 128 с.

5. Пентелюк 1997: Пентелюк Л. Повтор як синтаксичний засіб експресії у поетичному мовленні // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Вип. 3. / Укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін.. – Донецьк: ДонНУ, 1997. – С.30-34.
УДК 81’367.5

ББК Ш12=411.4*221

Наталія ЛЕШКОВА,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри

української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов
Структурні особливості реми в детермінантних складних реченнях
У статті простежуються структурно-типологічні особливості вияву комплексної реми, розкривається специфіка репрезентації такої реми на реченнєвому рівні.

Ключові слова: рема, комплексна рема, актуальне членування речення, висловлення, підмет, присудок.
Залежно від того, якими засобами в контекст вводиться нова інформація, значною мірою визначається характер речення. Для структурно-типологічної та стилістичної характеристики суттєве значення має контекстуальна даність або новизна, тобто наявність або відсутність у попередньому контексті того, про що йдеться в наступних реченнях. До даної інформації належить також і те, що якоюсь мірою вже визначено попереднім контекстом.

Найбільш природним способом введення в контекст нової інформації служить включення цієї інформації до складу реми висловлення. Окрім комунікативно розчленованих висловлень, в яких виділяються дві частини – тема і рема, для мовлення властивий ще один комунікативний тип висловлення – нерозчленовані висловлення (Пішов дощ; Прийшла весна), які традиційно несуть повністю нову інформацію.

Нерозчленовані висловлення складають велику групу, яка відрізняється розмаїттям лексико-синтаксичного складу і різним функціональним навантаженням. Репрезентуючи собою комплексну рему, висловлення добре пристосовані до введення в розповідний або описовий контекст нових явищ, фактів, предметів, осіб. Вступну функцію виконують в основному речення з дієсловами екзистенції і виникнення, або, як їх іноді називають, дієсловами „появи на сцені”: Жили колись король з королевою...; Один багатий удівець одружився вдруге з удовою...; В давні-предавні часи один багатий і могутній король... і под. Введена в контекст нова особа, предмет або явище у подальшому викладі може вільно фігурувати як дане, відоме читачеві. (Як тема, що вже визначена попереднім контекстом, можуть функціонувати і назви окремих аспектів або складових частин вже введеного в розповідь предмета або явища). Наприклад: Закони були написані для їх виконання. Його (закон) ще називають малою конституцією столиці, адже деталізує загальні положення закону про місто-герой Київ (Столиця. – 2005. – 4-10 квітня. – С.2).

Будова тексту, за якого нова інформація вводиться уже вказаними способами, відображає природну логічну послідовність смислових ланок розповіді. Логіка розповідального руху диктується поінформованістю або непоінформованістю читача, що випливає з того, згадані чи незгадані в попередньому контексті окремі елементи змісту речення. Новий предмет або особа повинні бути введені в контекст повідомленням про їхнє існування або появу на конкретній просторовій ділянці і в конкретний часовий момент розповіді.


При послідовному розгортанні смислових ланок розповіді необхідно ввести також і повідомлення про прихід нової пори, нового відрізка часу, нового стану довкілля і т.п.

Наявні й інші принципи побудови тексту, пов’язані з нестандартними способами введення нової інформації. Одним з таких принципів виступає включення нової інформації відразу, безпосередньо в тему висловлення, не враховуючи тих ступенів, які зумовлені суворою логічною послідовністю викладу, що враховує міру поінформованості / непоінформованості читача. Найбільш наочно цей принцип виявляє себе в реченнях, де темою постає склад головного речення, а ремою – склад підрядного речення або тема – склад підмета, рема – склад присудка. Наприклад: Вітер дмухав із берега, так що море замерзло на сотню метрів (Ю.Яновський). Наведене складнопідрядне речення є початком розділу і містить у собі по суті два повідомлення: 1) Вітер дмухав із берега; 2) Море замерзло.


В логічно розгорнутому викладі новий предмет або явище, яке виражене субстантивною групою, за традицією вводиться до контексту нерозчленованим висловленням з екзистенційним дієсловом: Був сильний вітер (можливий експресивний варіант з інверсією компонентів, які переміщує фразовий наголос з фінально-позитивного вияву в ініціальний в реченні: Сильний вітер був). У наступних висловленнях подаються характеристики цього явища. В художній розповіді часто відбувається стиснення двох повідомлень в одне. Виникають висловлення подібні до такого типу утворень. Подібні висловлення можуть бути нерозчленованими експресивними, якщо присудок у них не був значною мірою поширений й інформативно значущий. Розгорнута характеристика явища, яка міститься у присудку, перетворює останній на рему, перешкоджаючи осмисленню подібних висловлень як нерозчленованих експресивних. Пор. наступні приклади: Дівчинка відкидає набік віночок, який вона плела, сидячи біля воза, встає і, переконавшись, що поблизу нікого нема, біжить до старого гіллястого дуба, що, мов сторожа, стоїть на узліссі (М.Олійник). У цьому разі речення являє собою з логічного погляду „стиснуте” висловлення, що містить у собі по два повідомлення [4, 35]. Зміст першого повідомлення – твердження про існування або виникнення якогось явища, друге повідомлення містить його подальшу характеристику. (Можливі такі утворення, коли з двох однорідних присудків перший виражений дієсловом з екзистенційним значенням, а другий – дієсловом або дієслівним словосполученням зі значенням конкретної індивідуальної ознаки (часто у вигляді метафори)). Якщо б речення обривалося на першому присудку, воно б репрезентувало нерозчленоване експресивне висловлення: Ясна річ, є окремі випадки. Але другий присудок вводить нове повідомлення й, оскільки він є ремою, вимагає включення до складу реми і першого присудка: Ясна річ, є окремі випадки, коли люди втрачають контроль (Столиця. – 2005. – 4-10 квітня. – С.12).

Речення з партиципними формами дієслова цікаві в плані тема-рематичного аналізу. У більшості граматик розглядається наявність / відсутність підмета при вказуванні на суб’єкта дії. Дж.Сінклер вважає, що підмет репрезентує суб’єкт у підрядних реченнях [6, 46]. Пор.: Марійка читала книжку для того, щоб ми це обговорювали; Для прочитання цієї книги Марійкою, хтось повинен знайти копію – Марійка. Такий висновок більш прийнятний з позиції швидше актуального аспекту синтаксису, ніж структурного. Дієслівність безособових форм зумовлює їхній рематичний характер, а вся конструкція являє собою типову тема-рематичну структуру. Якщо порівнювати конструкції Я готова до нього прийти та Я готова прийти, неважко помітити, що в першій з них поєднані дві тема-рематичні повні структури зі своїми темами і ремами:

Т1 → Р1



Т2 → Р2



(де Т1 – Я; Р1 – готова; Т2 – до нього; Р2 - прийти). Друга конструкція має одну тему і подвійну рему: (де Т1 – Я; Р1/1 – готова; Р2/1 - прийти). Саме останній приклад репрезентує випадок подвійної реми, коли два дієслівних елементи співвідносяться з однією темою так, що другий елемент нерозривно пов’язаний з першим, внаслідок чого являє собою його поповнення, але водночас має самостійний зв’язок з темою.

Для української мови є характерною конструкція з комплексною ремою, перший зі складників якої може бути виражений іменною або ад’єктивною групою, а другий – інфінітивом. Найбільш виразно репрезентують „прозорий” приклад подвійної реми пасивні конструкції типу: Я була запрошена прийти. Аналіз подібних конструкцій у плані їхньої семантики проводився у багатьох роботах, але нам не видається доречним використання терміна катенативне сполучення у використанні щодо сполучень такого типу. Також можливі окремі випадки подальшого розвитку інфінітивних груп, тобто потрійної реми: Я була запрошена прийти подивитися на нього. Особливий випадок комплексної реми являють собою словосполучення з модальними дієсловами: Щоб запобігти складнощів, ці складнощі можуть вирішуватися декількома шляхами. Схематичний запис таких конструкцій характеризується тим, що обидві частини подвійної реми індексуються однаково, але з додатковими показниками: Т1→ Р1/1 + Р2/1.

Відокремлені обставини самі по собі мають тема-рематичні відношення, оскільки дієслово є ремотвірним елементом.
Це властивість партиципних форм у традиційних граматиках називалося предикативністю, а О. Єсперсен називає його нексусом. Зауважимо, що, пояснюючи введене ним поняття нексусу, О.Єсперсен відмічає властивість таких сполучень, яка притаманна саме тема-рематичній конструкції. „Нексус, − пише він, − завжди має два поняття, які обов’язково повинні залишатися розчленованими: вторинне слово додає дещо нове до того, що вже було назване ... нексус – дещо гнучке, або наче би більш живе, розчленоване” [1, 132]. Нексус, на його думку, схожий на процес або драму, а як приклад наведемо речення: Надворі стало темно, тому що небо затягли хмари, що протиставлене реченню Тому що небо заволокли хмари, надворі стало темно, як явище, що називається юнкцією.

В.Матезіус кваліфікував такі конструкції як випадок складної конденсації, які дозволяють репрезентувати висловлення в компактному вигляді, однак він не встановлював їх статусу з погляду тема-рематичної організації.

Водночас такий підхід дуже важливий, оскільки він дозволяє вирішити питання про предикативність конструкцій з партиципними дієслівними формами. Якщо з давніх часів предикативність (предикація) пов’язувалась з фінітними формами і з категоріями часу та способу, які вони виражають, то конструкціям з безособовими формами слід відмовити у статусі предикативних утворень. Однак у них з’являються інші властивості предикативних конструкцій, а саме вказування на дію (або стан), хоча без використання закріплених за їхнім вираженням граматичних форм. Це протиріччя може бути вирішене лише внаслідок визнання того, що в них як і в інших конструкціях, діє інший принцип організації синтаксичних структур − не підметово-присудковий, а тема-рематичний [3, 248].

Частим є використання речень, де акумулюються дві самостійні тема-рематичні структури, з яких перша поєднується з підметово-присудковою, а інша постає в чистому вигляді. У сучасних граматиках термінологічний статус таких конструкцій не має однозначного тлумачення. У граматиці Л. Бархударова і Д. Штелінга вони називаються дещо незвичним для такого поняття терміном комплекси, в зарубіжних граматиках – часто просто дієслівними групами.

У науковій літературі неодноразово відмічалась синонімічність дієприкметникових конструкцій і підрядних речень: зроблена справа = справа, яка повинна бути зробленою. Однак детальний розгляд співвідношення конструкцій цих двох типів дозволив О.Пронічеву зробити висновок про те, що різниця між смислами зводиться до різного ступеня вияву модальних значень [2, 16].

Безумовно, одним із прикладів ускладнення реми є подвійна рема, але треба перш за все відрізняти багаточленне координативне ускладнення, тобто приєднання декількох незалежних структурно, семантично рематичних утворень до однієї схеми: Т → Р1 = Р2: Він довго блукав по тайзі, доки його обмороженого, кволого не знайшли мисливці (Г.Тютюнник).

У ряді випадків спільним елементом у таких конструкціях виявляється не тільки тема, але і дієслівна частина, яка вводить рематичні комплекси: Т → Р (Р1 + Р2). Таке координативне ускладнення реми може включатися до другого компонента подвійної реми: Т → Р1/1 + Р2/1 (+ Р2 + Р3 + Р4). Дужки у двох останніх схемах показують, що частина реми ускладнилася: Пожди, моє серце, пожди, / допоки повстане руїна, допоки кайданів сліди не скине з душі Україна (Д.Павличко).

У глибшому і детальнішому дослідженні випадку координативного ускладнення – біномінальних конструкціях М.Густавсон показує, що такого типу утворення часто використовуються саме у складі реми. „Згідно з принципом розгортання функціональної перспективи речення кінцеве положення цих елементів означає, що вони є носіями найвищого ступеня комунікативного динамізму, тобто їхній вклад у передачу інформації є найважливішим” [5, 74]. Водночас актуалізується зауваження, що нерідко другий елемент пари несе лише додаткову інформацію і його використання постає, швидше, стилістичним прийомом або навіть диктується ритмічними умовами.

М.Густавсон констатує лінгвістично важливу рису: використання біномінальних конструкцій у будь-якому компоненті рематичної частини висловлень. Однак найбільша частотність виявляється в конструкціях з партиципними дієслівними формами, оскільки вони дозволяють обійтись без розгорнутих підрядних частин, що відображає специфіку синтаксису, і коли речення містить глибинну інформацію першого, другого ті інших рівнів, пор.: Війна завжди його тривожила, от і не хотів Василь цього (А.Яна), де репрезентований метафорою, що передає участь суб’єкта (Василя) у бойових подіях, а предикативна детермінантна частина репрезентує динамізм неспокійного стану суб’єкта.

Іншим типом ускладнення реми є субординація відношень між складовими її частинами, коли в межах реми використовуються два або декілька членів, які пояснюють один одного таким чином, що жоден не може бути втраченим: Маруся злякалась, що не можна й розказати, а сама не зна чого (Г. Квітка‑Основ’яненко).

Використання у складі реми різних адвербіальних елементів також ускладнює цю частину конструкції, але на відміну від координації і субординації, можливо, доцільно називати таку рему комплексною. Слід додати, що найпоширенішим випадком ускладнення реми є наявність додатків до дієслова.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   20


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка