Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький




Сторінка12/20
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3,84 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20

ЛІТЕРАТУРА:
1. Есперсен О. Философия грамматики. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1958. – 404с.

2. Проничев А.И. Присубстантивные инфинитивные конструкции в сопоставлении с придаточными предложениями в современном английском языке: Автореф. дисс. …канд.филол.наук. – М., 1970. – 20 с.

3. Пумпянский А.Л. Информационная роль порядка слов в научной и технической литературе. – М.: Наука, 1974. – С.248-256.

4. Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Под ред. В.Н. Ярцевой. – 2-е изд. – М.: Большая российская энциклопедия, 2000. – 688 с.

5. Gustafsson M. Binomial expression in present-day English. A syntactic and semantic study. – Turku, Turun Ylio-pisto, 1975. – 173 p.

6. Sinclair J., McH. A course in spoken English. Grammar. – London: Oxford Univ. Press, 1972. – 117 p.


УДК 81’373.4

ББК Ш12=411.4*221

Тетяна Марченко,

викладач кафедри української мови

Горлівського державного педагогічного інституту

іноземних мов
Кореляція валентності предиката

Й семантичної структури речення
У статті простежено співвідношення валентності предиката й семантичної структури речення, окреслено типи валентних позицій, з’ясовано міру залежності повноти / неповноти речення від якісно-кількісної характеристики валентності предиката.

Ключові слова: семантична структура речення, валентність предиката, субстанцій на синтаксема, валентна позиція, неповне речення.
Метою нашого дослідження є аналіз семантично елементарних речень з огляду заповнення або незаповнення позицій, які відкриває предикатний елемент, тобто якою мірою семантична повнота чи неповнота речення залежить від валентного потенціалу предиката. Актуальність роботи зумовлена потребою поглибленого осмислення семантики неповних речень та їх функціонування у сучасній українській мові. Новизна роботи полягає в тому що вперше робиться спроба співвіднести повноту/неповноту речення з валентністю предиката. Це передбачає розв’язання таких завдань: 1) простежити співвідношення валентності і семантичної структури речення; 2) окреслити типи валентних позицій; 3) з’ясувати міру залежності повноти / неповноти речення від якісно-кількісної характеристики валентності предиката.

Репрезентуючи об’єктивний смисл речення, валентність предиката не тільки характеризує речення як знак ситуації, але й виступає інструментом розмежування семантично елементарних і неелементарних речень [Загнітко 2001, с. 121]. Валентність предиката визначає статус непредикатних знаків, внаслідок чого один предикат разом із залежними від нього непредикатними компонентами витворює семантично елементарне речення.

Семантична структура речення ґрунтується на взаємодії семантичних компонентів. Вони організовуються в ній на певній ієрархічній основі, яка визначається рангом семантичних компонентів. У побудові реченнєвої конструкції суттєвою є роль двох частин мови – дієслова та іменника, які є ядерними, оскільки саме вони формують переважну більшість речень. На цю типову особливість вказує семантико-синтаксична валентність дієслівного предиката: регулярним заповнювачем позиції предиката в українській мові є дієслово, а позицій залежних синтаксем – іменник. У силу цього дієслову належить визначальна позиція у побудові висловлень і воно постає найцентральнішим членом речення. Дієслівна семантико-синтаксична валентність групує елементарні речення у класи з їхніми відмінними семантико-синтаксичними структурами.

Особливості семантичної структури елементарного речення залежать від дієслівного предиката. Структурний склад елементарного простого речення вміщує предикатний і субстанційні компоненти.


На кількість субстанційних синтаксем і їх функціональну роль впливає семантична якість предиката. Розрізняють лівобічну і правобічну валентність предиката-дієслова. Лівобічна валентність репрезентована суб’єктним субстанційним компонентом, за яким закріпилося відповідне місце – як правило, перед дієсловом. Наявність суб’єктної синтаксеми в лівобічній позиції властива всім дієсловам української мови, виняток становлять лише дієслова з так званою нульовою валентністю: Микола прибіг додому (В. Підмогильний); Юлія щось говорила (П. Загребельний) і Знов стало накрапати (Є. Гуцало). найвиразнішим виявом лівобічної позиції суб’єктної синтаксеми є форми називного відмінка іменників.

Правобічні іменникові компоненти диференціюються на такі синтаксеми: об’єктну, адресатну, інструментальну (знаряддя або засіб дії), локативну (початковий пункт руху, шлях руху і кінцевий пункт руху). Наявність певної відповідної правобічної синтаксеми залежить від валентності дієслова, з-поміж яких диференціюють одно-, дво-, трьох-, чотирьох-, п’яти-, шести-, семивалентні (за А.П. Загнітком) [Загнітко 1996]. Правобічні позиції відповідних компонентів заповнюють форми непрямих відмінків.

Отже, предикат визначає кількість субстанційних знаків в елементарному реченні, їхні семантичні функції і взаємовідношення. Він є одним із важливих компонентів організації реченнєвої конструкції. Саме предикат здатний формувати семантичну структуру речення, тому його вважають справжнім центром реченнєвої конструкції. Визначальне значення предиката в семантичній структурі речення міститься в його внутрішніх і зовнішніх характеристиках: у внутрішній структурі кожного речення він виявляє кількість і якість субстанційних синтаксем (до речі, ці субстанційні знаки мовознавці кваліфікують як актанти (Л. Теньєр); предикандуми (С.Д. Кацнельсон); глибинні відмінки (Ч. Філлмор); аргументи (І.Р. Вихованець)), а на його семантичній природі ґрунтуються зовнішні семантичні відношення з іншими реченнями тексту.

Межі семантично елементарного речення визначаються здебільшого валентністю предиката і його аргументами. Предикати як центральні синтаксеми семантико-синтаксичної структури простого елементарного речення розчленовуються на чотири основні типи: а) синтаксеми-предикати дії, що позначають діяльність, породжувану суб’єктом-діячем: Студенти вивчають мову; б) синтаксеми-предикати процесу, які не передбачають активного виконавця дії, а стосуються суб’єктів змінних станів: Дерева ростуть; в) синтаксеми-предикати стану, орієнтовані на пасивність суб’єкта і пов’язані з його непостійною характеристикою: Мені весело; г) синтаксеми-предикати якості, що позначають постійну ознаку предмета: Хлопець високий.


У зв’язку зі специфічними сполучувальними можливостями І.Р. Вихованець виділяє в межах предикатів стану локативні предикати, що вказують на стан предмета у просторовому плані (Ми були в лісі), і кількісні предикати, що характеризують предмет з означено-кількісного й неозначено-кількісного боку (Хлопців було п’ять). Предикати дії можуть відкривати максимальну кількість іменникових синтаксем – сім залежних компонентів, а предикати процесу, стану та локативні й кількісні предикати характеризуються в максимальному вияві двовалентністю. Залежно від цих особливостей Т.Є. Масицька подає такі основні типи мінімальних реченнєвих структур [Масицька 1998, с. 21-22]:

1. Структура Д (її репрезентують дієслова на позначення особливих станів природи всеохоплюваного характеру. Суб’єктна синтаксема при таких дієсловах має нульове вираження): Світає; Розвиднюється; Холоднішає.

2. Структура С + Д (її визначають особові дієслова, які вимагають участі суб’єкта): Бабуся посивіла; Він учителює (С – суб’єкт дії; Д – дія).

3. Структура С + Д + О, або С + Д + Л, або С + Д + Ізд (її детермінують дієслова, які вимагають участі суб’єкта, об’єкта або локатива чи інструменталя): Хлопець прочитав книгу; Мати стояла біля груші; Дівчина пише олівцем (С – суб’єкт дії; Д – дія; О – об’єкт дії; Л – локатив; Ізд – інструменталь знаряддя дії).

4. Структура С + Д + О + Ад або С + Д + О + Ізд (її утворюють дієслова, які вимагають участі суб’єкта, об’єкта, адресата чи інструменталя): Дівчина віддала листа братові; Хлопець вирізав іграшку ножем (С – суб’єкт дії; Д – дія; О – об’єкт дії; Ізд – інструменталь знаряддя дії; Ад – адресат дії).

5. Структура С + Д + Ад + О + Ізд або С + Д + Л1 +Л2 + Л3


(її характеризують дієслова, які вимагають участі суб’єкта, об’єкта, адресата, інструменталя чи локатива): Син написав приятелеві листа олівцем; Хлопці бігли з села у ліс через поле (С – суб’єкт дії; Д – дія; О – об’єкт дії; Ізд – інструменталь знаряддя дії; Ад – адресат дії; Л1 – локатив початку руху, Л2 – кінця руху, Л3 – шлях руху).

6. Структура С + Д + Ізп + Л1 + Л2 + Л3 (її репрезентують суб’єкт, інструменталь та локатив): Загін вирушив поїздом із Луцька до станції Львів через Радехів (С – суб’єкт дії; Д – дія; Ізп – інструменталь засобу пересування; Л1 – локатив початку руху, Л2 – кінця руху, Л3 – шлях руху).

7. Структура С + Д + О + Ад + Л1 + Л2 + Л3 (її характеризують суб’єкт, об’єкт, адресат і локатив): Дівчина несе квіти матері з саду у кімнату через подвір’я (С – суб’єкт дії; Д – дія; О – об’єкт дії; Ад – адресат дії; Л1 – локатив початку руху, Л2 – кінця руху, Л3 – шлях руху).

8. Структура С + Д + О + Ад + Ізп + Л1 + Л2 + Л3 (її утворюють суб’єкт, об’єкт, адресат, інструменталь і локатив): Хлопець привіз вантаж матері машиною з міста у село через річку (С – суб’єкт дії; Д – дія; О – об’єкт дії; Ад – адресат дії; Ізп – інструменталь засобу пересування;Л1 – локатив початку руху, Л2 – кінця руху, Л3 – шлях руху).

З наявних моделей видно, що їх репрезентантами є від одно- до семивалентних дієслів. Сукупність усіх функціонально-синтаксичних позицій конкретного дієслова, вжитого у певному значенні, створює його валентний потенціал. У мовленні він рідко реалізується повністю. Тому незаповнення будь-якої валентно зумовленої позиції в реченні дає всі підстави вважати такі речення валентно неповними.

В українській мові одновалентні предикати становлять чималу групу. Вони здебільшого позначають стан людини або предмета, їхні кваліфікативні характеристики тощо: дрімати, нудьгувати, морозити, лихоманити, зеленіти, радісний, сумний та ін. При таких предикатах суб’єктна синтаксема ніяк не може опускатися: Хлопчик дрімає. Дівчина сумна. Врахування валентності предиката, його специфіки щодо аргументної ролі дозволяє чітко простежити закономірності вияву неповноти речення в мовленнєвих ситуаціях і встановити корелятивність / некорелятивність з комунікативними інтенціями. Оперування валентністю предиката розкриває також механізм співвідношення неповноти речення з пресупозицією й активним фондом спільних знань адресанта й адресата. У цьому розрізі визначальною є фактична функція, в реалізації якої адресант, як правило, не використовує неповних речень. Звичайно, суттєву роль відіграє також рівень знайомства учасників комунікації та наявність спільних корпоративних постанов: (Гордій:) Пригадай вчорашнє. – (Василь:) Багато хочеш, я й сьогоднішнього не пам’ятаю (О. Гончар). У наведеному уривку видно, що не реалізувалася контактнорегулювальна функція. Для не-учасника діалогу без заповнення валентнозумовленої синтаксичної позиції аргументом її елімінація зумовлює неповноту речення.

В українській мові наявна специфічна група предикатів типу розвиднятися, світає, вечоріє, смеркає, при яких не маємо лексично вираженої суб’єктної синтаксеми. Такі предикати можна розглядати як “синтаксичний варіант одновалентних дієслів” [Масицька 1998, с. 43]. Відсутність лексично вираженого суб’єкта стану при вказаних предикатах можна пояснити, очевидно, тим, що вони передають особливі стани. Ці стани поширюються на все середовище, а не на який-небудь конкретний предмет у ньому. Отже, такі предикати поєднуються з суб’єктними синтаксемами, що мають нульове вираження, і які умовно можна віднести до неповних речень, а саме еліптичних, бо наявність певних ознак неназваного компонента міститься в предикаті. У мовленні часто зустрічаються конструкції, у яких закріпилося нульове вираження суб’єктної синтаксеми (ми не маємо на увазі конструкції, у яких неназваний суб’єкт визначається з контексту чи ситуації), що переважно зараховують до односкладних означено-особових, неозначено-особових та узагальнено-особових речень. Суб’єкт у таких реченнях мислиться означено, неозначено чи узагальнено та, як правило, переміщається на задній план, але на його присутність указує певна форма предиката: Зичу солдатам мужності й перемоги (Ю. Смолич); Мало не щотижня з будь-якої нагоди влаштовували для старших гімназистів та гімназисток танці з призами та різними веселощами (Ю. Смолич); Вік живи, вік учись (Нар. творчість).

Загалом предикативні одиниці, в межах яких обов’язково виступає презентація об’єкта, структурують двовалентні дієслова. Об’єкт накладається на продовжену сему дієслова і витворює в комплексі “суб’єкт + предикат + об’єкт” єдине структурне і семантичне ціле. Пропуск у цій тріаді об’єкта зумовлює семантичну (або валентну) неповноту: ...хоче обійняти (її), хоче доторкнутися (до неї) (П. Загребельний); Арештовували (студентів) кожного дня (Ю. Смолич); “Ти ж книжки читаєш? – Читаю, читаю! – запевнила я його” (П. Загребельний).

До цієї групи дієслів прилягають лексеми на позначення зміни зовнішності суб’єкта, набуття ним якісно нових навичок, ознак: фарбуватися, маскуватися, учитися та ін. Такого типу дієслова є всі підстави віднести до двовалентних дієслів “усіченого” типу (Л. Теньєр вважає їх рефлексивними [Теньєр 1988, с. 259-264]), їхній другий актант міститься в самій структурі дієслова, його показником виступає елемент –ся (Я фарбуюся – Я фарбую себе; Микола миється – Микола миє себе)” [Вихованець 1992, с. 286]. Тобто в структурах такого типу випускається об’єктний аргумент і є всі підстави вважати їх опосередковано неповними конструкціями. Кваліфікація їх як опосередковано неповних відображає особливий статус елемента –ся, що позначає об’єкта і водночас його не називає, постаючи дієслівним постфіксом.

Правобічна валентність двовалентних дієслів передбачає наявність позиції локативної синтаксеми. Остання поєднується з дієсловами, що означають місце перебування суб’єкта: бути, перебувати, опинятися, жити, лежати та ін. Неназивання локативної синтаксеми також, як правило, зумовлює семантичну неповноту: Вони жили тут, а я мешкав.

Тривалентні дієслова вимагають таких правобічних субстанційних компонентів, як суб’єктний, об’єктний та адресатний або інструментальний. До цього класу зараховуються дієслова з семантикою “давання”: адресувати, віддавати, видавати, вручати, давати, дарувати та ін. І саме при них можуть елімінуватися об’єктні й адресатні синтаксеми: “Розіб’ю цю іржаву бляшанку, академікові ще подарують (П. Загребельний); Виривали з рук, з зубів (хліб)... (У. Самчук); Завідуючий райторгвідділом супроводжує особисто й одноосібно, щоб ніхто не заважав, дає пояснення (П. Загребельний).
З об’єктною й інструментальною синтаксемами сполучаються дієслова зі значенням активної фізичної дії: голити, гострити, колоти, клепати, різати та ін.: голити бритвою, гострити точилом, колоти сокирою, клепати молотком, різати ножем. Незаповнення однієї з цих облігаторних позицій також зумовлює семантичну неповноту.

На відміну від одно-, дво-, тривалентних дієслів, при чотиривалентних дієсловах спостерігається більша частотність елімінації правобічних позицій. Як правило, чотиривалентні дієслова сполучаються з суб’єктною, об’єктною, адресатною та інструментальною синтаксемами, позначаючи переміщення (бігти, їхати, вискакувати, вилазити, летіти, прилітати, іти, крокувати та ін.) та писання (написати, відписати, дописати, переписати, розписати та ін.). “У мовленнєвих репрезентаціях можлива зміна структурного порядку актантів і варіативність їх числа, але їх наявність передбачається семантикою самого дієслова” [Загнітко 2001, с. 294]: До Норильська вони летіли через Москву (Ю. Покальчук); Сьогодні йдуть з полів дівчата (У. Самчук).

Менша регулярність заповнення валентних гнізд властива п’ятивалентним дієсловам. До них належать лексеми, що позначають об’єктне і суб’єктне переміщення з кінцевим елементом руху та адресатом дії: нести, принести, віднести, приносити і под. У мовленні не всі субстанційні синтаксеми при п’ятивалентних дієсловах мають лексичне вираження: Несе Галя воду... (Нар. тв.); Совинський переніс її через уявлюваний нею рівчак-ручай (П. Загребельний). І в першому, і в другому реченнях наявна семантична неповнота (відсутність інструмента), що компенсується мовцем з відповідних моделей і не призводить до несприйняття змісту. Часто незаповнена валентнозумовлена позиція постає лексично вираженою в постпозитивному реченні: Несе Галя воду, коромисло гнеться… (Нар. тв.).

Правобічні позиції шестивалентних дієслів реалізуються такими синтаксемами: об’єктна, адресатна, інструментальна і дві локативні, які позначають вихідний і кінцевий пункти руху. До шестивалентних дієслів відносять лексеми типу везти, привезти, перевезти, довезти, транспортувати та ін. До речі, окремі лінгвісти (див. праці А.П. Загнітка) вважають дієслова типу перевезти семивалентними, оскільки до названих синтаксем додається ще синтаксема на позначення шляху переміщення: З Луцька завод імпортує продукцію замовникові поїздом до Угорщини через Ужгород. Найчастіше при п’яти-, шести-, семивалентних дієсловах не заповнюються позиції синтаксем на позначення засобів дії, вихідного та кінцевого пунктів руху і шляху переміщення: “Тобі привезли твої речі?” (П. Загребельний); ...тоді з давно вже знищеної херсонської хати Ягничів привезли напічне віконце (П. Загребельний); Він віз Совинського досить довго (П. Загребельний). Такі речення є семантично неповними, їх змістова достатність пізнається тільки з контексту. Кваліфікація їх як контекстуально неповних цілком може бути прийнятою.

Отже, семантична структура речення ґрунтується на семних компонентах дієслова – валентних гніздах. На конкретно-мовленнєвому рівні ці гнізда можуть заповнюватися або не заповнюватися, що, в свою чергу, дає нам всі підстави говорити про семантичну (або валентну) неповноту речення.

Семантична структура речення являє собою певну піраміду, вершиною якої виступає предикат з його валентними властивостями, що виявляються або не виявляються залежно від ситуативно-комунікативних умов мовленнєвого потоку.


ЛІТЕРАТУРА:
1. Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наукова думка, 1992. – 224с.

2. Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К.:Либідь, 1993. – 368с.

3. Загнітко 1994: Загнітко А.П. Позиційна модель речення і валентність дієслова. – Мовознавство. – 1994. - №2-3. – С.48-56.

4. Загнітко 1996: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія: Монографія. – Донецьк: ДонДУ, 1996. – 437с.

5. Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662с.

6. Масицька 1998: Масицька Т.Є. Граматична структура дієслівної валентності. – Луцьк: Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки, 1998. – 207с.



7. Теньєр 1988: Теньер Л. Основы структурного синтаксиса. – М.: Прогресс, 1988. – 656с.

УДК 81’367

ББК Ш12=411.4*222

Тетяна РАДІОНОВА,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри

української мови Горлівського державного

педагогічного інституту іноземних мов
ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ АКЦЕНТУАЛЬНОЇ НЕРІВНОПРАВНОСТІ ОДНОРІДНИХ

ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ
Стаття продовжує цикл публікацій автора щодо проблем граматичної однорідності членів речення, зокрема визначаються різновиди синтаксичної нерівноправності з урахуванням дворівневої семантики однорідних членів речення (позиційної та власне конкретних семантичних відношень), зосереджується окрема увага на диференційних ознаках акцентуальної нерівноправності.

Ключові слова: однорідність, синтаксична нерівноправність.
В українській теоретичній і практичній лінгвістиці однорідні члени здебільшого витлумачуються як рівноправні, оскільки саме ця ознака постає чи не домінувальною при встановленні однорідності / неоднорідності членів речення. Та й саме поняття “однорідність” у його логіко-смисловому звучанні містить у собі сему рівнорядності, рівнозначності: (1) Падіння етатистсько-бюрократичного режиму, затвердження політичних свобод і гласності створили ейфорію і впевненість у безповоротності процесу демократичної реформації (М. Павловський // Віче. – 2000. – № 4. – С.40), де падіння етатистсько-бюрократичного режиму, затвердження політичних свобод і гласності і ейфорію і впевненість репрезентують на поверхневому рівні яскраво виражену однопорядковість і рівнорядність: тотожність синтаксичних функцій (підмет, додаток), адекватність синтаксичного зв’язку (падіння етатистсько-бюрократичного режиму, затвердження політичних свобод і гласності разом з компонентом cтворили предикативний в його основній формі вияву – взаємозалежній координації; ейфорію і впевненість разом з елементом створили підрядний прислівний синтаксичний зв’язок у формі сильного керування, при цьому обидва компоненти займають тотожну сильнокеровану постдієслівну синтаксичну позицію, яка в цьому разі може бути витлумачена як членована). При традиційному підході до однорідності наріжним визнається функціонально-синтаксична тотожність, тотожність морфологічного вираження та адекватність внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків (реченнєвотвірних, реченнєвомодифікаційних). Водночас при цьому мало звертається уваги на те, яку ж однорідність слід брати до уваги: синтаксичну (структурну, морфологічну) чи семантичну (ширше – логічну), оскільки обидві з них не дорівнюють одна одній і в практичному плані спостерігаються різноманітні розбіжності, що зумовлюється активізацією тих чи інших компонентів антиномій мовця / слухача, мови / мовлення, інформативності / експресивності тощо, пор.: (2) Він зробив обґрунтований і тому справедливий висновок (ПІК. – 2000. – №7. – С.26).

У цьому разі один із членів ряду (зокрема другий) знаходиться у семантичній залежності від іншого, хоча у структурно-синтаксичному плані вони постають рівноправними, підтвердженням чого виступає їхня адекватна синтаксична позиція. Логіко-смислова нерівноправність мотивована тим, що поняття обґрунтований є ширшим і включає у свій смисловий обсяг уточнювально-наслідковий компонент справедливий. На це ж спрямована і функція аналітичного сполучникового елемента і тому, маркованого приєднувальною семантикою. Висновковість як основна ознака таких структур орієнтована на відображення логіко-смислової нерівноправності заявлених структур і репрезентацію в їхніх обсягах внутрішньої підпорядкованості, що формально не позначувана.

Подібним структурам у сучасній лінгвістиці приділяється мало уваги, що зумовлено ігноруванням специфіки логіко-смислової залежності між компонентами ряду. Це зумовлює постання й актуалізацію питання щодо співвідношення / неспіввідношення такої семантичної нерівнозначності із синтаксичною, тобто такою, що виражається певними синтаксичними засобами, наприклад, сурядними сполучниками, і чи загалом подібні структури слід розглядати в межах однорідних членів речення.

В О.М. Пєшковського є цікава, але не опрацьована до кінця ідея про подвійну функцію сурядних сполучників: сполучник встановлює зв’язок між однорідними членами і одночасно поєднує їх з третім, спільним для них членом [Пешковский 1933, с.232-235]. Лінгвіст послідовно наголошує на тому, що це не дві функції сполучника, а саме подвійна функція як цілісність, в якій не можна вирізнити ні один, ні інший компонент (пор. кваліфікацію недиференційованого синтаксичного зв’язку в межах безсполучникових складних речень, де також наявна амальгамність сурядності і підрядності, що постають злитими).

А.Ф.Прияткіна характеризує зв’язки однорідних членів між собою та зі спільним членом як подвійні – зовнішні і внутрішні [Прияткина 1990, с.68-71]. Порівняємо, наприклад: (3) Пише красиво, але з помилками. У цьому реченні внутрішні зв’язки виявляються на рівні сполучника але; зовнішні зв’язки репрезентовані на рівні словоформ. Зовнішні зв’язки здебільшого уподібнюють й ототожнюють члени речення, створюючи реальні умови для існування і вияву внутрішніх. Внутрішньорядні відношення (зв’язки) об’єднують однорідні члени в ряди та можуть диференціювати та робити синтаксично нерівноправними.

Поняття однорідності і синтаксичної рівноправності не збігаються, а накладаються одне на одне. Типовий ряд однорідних членів поєднує в собі обидві ознаки, але так буває не завжди.

Синтаксична нерівноправність однорідних членів виявляється і виражається по-різному. Узагальнюючи ці вияви, можна виділити два основні різновиди: функціональна (ґрунтується на відмінностях і функціях однорідних членів речення) й акцентуальна (виділення того чи іншого члена ряду) нерівноправність. Перша в сучасній українській мові зустрічається частіше і репрезентована в тих випадках, коли однорідні члени речення пов’язуються протиставними, розділовими або зіставними сполучниками. Акцентуальна неоднорідність виникає за умов існування в реченні часток, модальних слів, градаційних та приєднувальних сполучників. Функціональна й акцентуальна нерівноправнсть можуть поєднуватися.

Чи не перша спроба описати і витлумачити акцентуальну синтаксичну нерівноправність в сучасній російській літературній мові належить А.Ф.Прияткіній. Диференційні ознаки акцентуальної синтаксичної нерівноправності компонентів ряду полягають в різній синтаксичній значимості його складників, що реалізується такими способами:



1) градаційним, що встановляється за ступенем значимості предмета чи ознаки; ступенем його достовірності; ступенем вияву чого-небудь: (4) Тоді він ненавидів у ній тонку викохану талію, гарячі ноги і навіть ім’я (Гр.Тютюнник);

2) за рівнем ускладнення зв’язку приєднувальною семантикою: (5) Перші уроки новий, і я би сказав, досить досвідчений тренер присвятив тому, що вчив нас правильній постановці рук (ПІК. – 2000. – №4. – С.51);

3) за типом зумовленості одного явища іншим: (6) Їх (владні системи) співвідношення і навіть взаємодія і є проблемою влади та формою її реалізації (М.Павловський // Віче. – 2000. – № 4. – С.40);

4) за специфікою різноманітної оцінки членів ряду з погляду достовірності / недостовірності або в іншому суб’єктивно-оцінному плані: (7) У пропонованій статті використані результати досліджень американських, європейських, російських і вітчизняних політологів й окремих соціологів (М.Павловський) // Віче. – 2000. –
№ 4. – С.40);


5) за особливостями семантичного уточнення і певного обмеження відношення за допомогою відповідного диференціатора: (8) Американський соціолог Е.Етноционі звертає увагу на те, що якщо під час референдумів не проводяться дискусії відносно позиції громадян, то такі референдуми несуть на собі відбиток “імпульсивності, неграмотності і крайньої поляризації” (М.Павловський) // Віче. – 2000. – № 4. – С.40).

Функціональна синтаксична нерівноправність категорійно ще не кваліфікувалася ні як вид, ні як явище. Хоча дослідження О.М.Пєшковського, Г.Ф.Прияткіної й особливо статті М.М.Холодова [Холодов 1987, с.32-35] й В.І. Чуглова [Чуглов 2002, с.75-78] визначили необхідність ґрунтовного аналізу цього явища. Між іншим функціональна синтаксична нерівноправність має принципово інший характер і постає реально більш значущою порівняно з семантичним (смисловим) видом синтаксичної нерівноправності. Останнє зумовлюється тим, що вона виражається власне сурядними сполучниками, основне функціонально-категорійне призначення яких – сполучати автономно рівноправні компоненти.

М.М.Холодов не виділяє синтаксичну нерівноправність однорідних членів речення, але водночас диференціює два різновиди сурядності – власне-однорідності (більш загальний, абстрактний) й однорідності конкретних граматичних відношень між однорідними членами речення, узагальнених на рівні однорідності. Ці відношення лінгвіст поділяє на відношення (значення) аналогічності (подібності, тотожності, ідентичності) та неаналогічності. Останні ж в свою чергу членуються на значення неаналогічно різного (зіставні відношення); неаналогічно-протилежного (протиставні відношення); неаналогічно-альтернативного (розділові) типів з відповідним подальшим поділом за особливостями семантичного наповнення [Холодов 1987, с.34].

Значення неаналогічності, виражені синтаксичними засобами, – це і є відношення з різною синтаксичною значущістю компонентів, у цьому випадку і з різними за роллю взаємовідношеннями, тобто відношеннями синтаксичної нерівноправності.



Варто звернутися до структури таких відношень, що зустрічаються на конкретному граматичному рівні семантики однорідних членів речення і зумовлені їхньою лексичною і категорійною семантикою. Якщо на більш абстрактному рівні семантики (рівні однорідності) однорідні члени речення незалежно від своїх функцій як членів речення (підметів, додатків, означень) й незалежно від того, чи позначають вони предмети чи ознаки, чи виступають в утворених ними рядах як рівноправні суб’єкти відношень, - вони виступають однорідними у найабстрактнішому вияві, то на рівні конкретних граматичних значень цей статус суттєво змінюється. Якщо ми маємо справу з єднальними відношеннями (значення аналогічності), то однорідні члени речення як суто граматична категорія (вужче – синтаксична категорія) та предмети й ознаки, які вони позначають, залишаються суб’єктами відношення, а значить зберігають синтаксичну рівноправність: (9) Посоловів од співу сад, і од солов’їв, і од самотньої свічі, і од жалких зірок вночі (В. Стус).

Коли маємо справу з різними видами неаналогічних значень, то член речення, що стоїть після сполучника, виступає як суб’єкт, а той, що перед сполучником – як об’єкт.



Розділові відношення полягають у виборі однієї з реалій, кожен суб’єкт ступеня однорідності на рівні конкретних синтаксичних відношень, залишаючись суб’єктом, одночасно перетворюється і на об’єкт заперечення. У такому випадку при розділово-передбачуваних відношеннях важко визначити, який член відношення виступає суб’єктом, а який постає об’єктом, оскільки припускається імовірність тієї й іншої ситуації: (10) Не то був приголомшений, не то просто з несподіванки зомлів (Ю. Смолич).

Розділово-часові відношення передбачають чергування функцій суб’єкта й об’єкта: в якийсь момент один член відношення виступає суб’єктом, у наступний момент – перший перетворюється на об’єкт, а другий трансформується в суб’єкт: (11) Маяк навперемін кладе то червону, то зелену смугу (Ю. Яновський).

На перший погляд, здається, що можливості бути суб’єктом і об’єктом у членів відношення, що виражаються розділовими сполучниками, однакові, в цьому разі наявна синтаксична аналогічність, що повинно зближувати і зближує розділові відношення зі сполучниками з єднальними. Але з погляду реальності ці можливості різні, а точніше – протилежні.

Зіставні відношення в простому реченні порівняно зі складним помітно редуковані. Сполучник а у власне зіставному значенні вживається тільки в поєднанні з іншими засобами – частками, модальними словами, репрезентуючи помітне коло нових аналітичних синтаксичних ресурсів сучасної української мови. Враховуючи семантичну закріпленість позицій розташування компонентів у закритих рядах, до яких належать ряди зі сполучником а, перш за все спрямування цих відношень, член відношення, що знаходиться в постпозиції, може визначатися як суб’єкт, а препозитивний член відношення визначається як об’єкт зіставлення.

У багатьох лінгвістичних працях градаційні і приєднувальні відношення називаються поряд із зіставними, розділовими тощо. З цим важко погодитись, оскільки вони виділяються на інших підставах і тому перетинаються з першими. Градаційні відношення встановлюються не за роллю членів відношення, а за ступенем наявності, вияву предметів і ознак, за різним ступенем значущості членів ряду.

Приєднування – це не якесь особливе значення, а спосіб і характер поєднання членів ряду. Тому і градаційні, і приєднувальні відношення і сполучники були розглянуті як випадки акцентуальної синтаксичної нерівноправності.

Акцентуальна синтаксична нерівноправність доповнює й ускладнює або видозмінює функціональну синтаксичну нерівноправність або рівноправність. Так, використання її засобів у сполученні з єднальними сполучниками порушує синтаксичну рівноправність однорідності членів речення, ускладнюючи значення аналогічності, пор.: (12) Купили газети і навіть журнали.

Використання ж цих засобів з розділовими, протиставними, зіставними сполучниками ускладнює синтаксичну нерівноправність, роблячи її різноаспектною: (13) Купуй журнал або хоча б газету.

Підґрунтям виникнення відношень синтаксичної рівноправності / нерівноправності на рівні конкретних відношень виступає відношення членів ряду зі спільним членом (а іноді з предикативним центром речення): кожен член ряду вступає у відношення зі спільним членом як однорідний член і як предмет або ознака, що ним позначається. Вони граматично забезпечують вираження конкретних відношень між членами ряду. Синтаксична рівноправність / нерівноправність між членами ряду встановлюється залежно від подібності / неподібності конкретних відношень кожного члена ряду (предмета, ознаки) зі спільним членом (предметом, ознакою).



Наприклад, речення (14) Кімната була простора, але холодна конденсує в собі дві ситуації: “кімната була простора”, “кімната була холодна”. Ці ситуації неоднакові щодо понять “зручно, комфортно, відповідає нормі”, оскільки друге обмежує перше і виникає смислова нерівноправність, яка набуває статусу синтаксичної за допомогою граматичного значення (неаналогічно-протилежного) та протиставного сполучника але з цим значенням. Інша справа з реченням (15) Кімната була простора й тепла: обидві ситуації (“кімната була простора” і “кімната була тепла”) однакові з погляду окресленої позиції, смислова рівноправність набуває статусу синтаксичної завдяки єднальному сполучнику й.

Реальною постає вимога внесення певних коректив в традиційне поняття про синтаксичну рівноправність однорідних членів речення. Однорідним членам речення притаманні два рівні семантики:

- рівень семантики членів речення, що займають одну синтаксичну позицію;

- рівень конкретних семантичних відношень.

На першому рівні однорідні члени речення синтаксично рівноцінні, що підтверджується сурядним зв’язком і / або відповідною інтонацією та виконуваною синтаксичною функцією. На другому ж рівні синтаксична рівноправність необов’язкова і спостерігається лише при наявності єднальних смислових відношень. При інших відношеннях (протиставних, розділових, зіставних) реалізуються різноманітні випадки синтаксичної нерівноправності, які виражаються перш за все сполучниками, а потім словами, які ускладнюють або порушують відношення синтаксичної рівноправності при єднальних відношеннях.

Явище синтаксичної нерівноправності не порушує однорідності членів речення. Навпаки, воно передбачає однорідність як необхідну умову, що виражає відношення між членами утвореного ряду – відношень, заради яких й існують утворення з однорідними членами.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка