Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький




Сторінка18/20
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3,84 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

ЛІТЕРАТУРА:
1. Варламов М. В. Типологические особенности адъективной метафоры в сопоставлении с глагольной и субстантивной метафорами: Дис....канд. филол. наук: 10. 02. 01. – СПб, 1995. – 208 с.

2. Вербицька О. А. Ономасіологічні функції синестезійної метафори в українській мові (на матеріалі прикметників відчуття): Автореф. Дис....канд. філол. наук: 10. 02. 02 / Харк. Держ. пед. ін.-т ім. Г. С. Сковороди. – Х., 1993. - 24 с.

3. Вербицька О. А. Семантичні і дериваційні модифікації прикметника сірий // Вісник Харківського національного університету. Вип. 491. Сер. Філолог. – Х., 2000. – С. 247.

4. Галеев Б.М. Синестезия – чудо поэтического мышления // Научный Татарстан. – 1999. - №3. – С. 19-23.

5. Галеев Б.М. Проблема синестезии в эстетике // Современный Лаокоон: эстетические проблемы синестезии. – М.: Изд.-во МГУ, 1992. – С.5-9.

6. Hofstätter H.H. Symbolizm. – Warszawa, 1980. - 135 p.

7. Дорошевский В. Элементы лексикологии и семиотики: Пер. с польск. – М.: Прогресс, 1973. – С. 17.

8. Єщенко Т.А. Своєрідність метафори синестезії у мовному стилі поетів


90-х років ХХ століття // STUDIA LITTERARIA ET LINGUISTICA: Збірник наукових праць. - Дрогобич: Коло; Ssedlce: Akademia Podlaska, 2006. – С. 213 – 223.

9. Керлот Х.Э. Словарь символов. - М.: REFL-book, 1994. - С. 551.

10. Лурия А. Маленькая книга о большой памяти. – М.: Изд.-во МГУ, 1968. – 123с.

11. Маковский М.М. Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках: Образ мира и миры образов. М.: ВЛАДОС, 1996. -


С. 192-193.

12. Мартинен С. Когнитивный анализ метафорических реакций // Когнитивная лингвистика: современное состояние и перспективы развития: Материалы Первой международной школы-семинара по когнитивной лингвистике. Ч. 2. – Тамбов, 1998. – С. 72-74.

13. Рузин И. Г. Модусы перцепции (зрение, осязание, обоняние, вкус) и их выражение в языке: Дис.... канд. филол. наук: 10. 02. 01. – М., 1995. – 199с.

14. Ставицька Л. О. Естетика слова у художній літературі 20-30 років


ХХ століття (системно-функціональний аспект): Автореф. дис...докт. філол. наук: 10.02.01 / Ін.-т укр. мови НАН України. – К., 1996.

15. Степанян Л. Л. Синестезия и эмоциональность речи // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. – 2004. - №4. – С. 115-120.

16. Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990 – 234 с.

17. Фразеологічний словник української мови / Укл. В. М. Білоножко,


В. О. Винник, І. С. Гнатюк та ін.. – Кн. 2. – К.: Наукова думка, 1993.- С. 628.
УДК 81’38

ББК Ш12=411.4*5

Тетяна ПОЛЯКОВА,

асистент кафедри української мови та літератури Слов’янського державного педагогічного університету
Функціонально-стилістичні можливості слів-символів у поетичній мові

Яра Славутича
Стаття продовжує цикл публікацій автора з проблем мовної картини світу в поетичній спадщині Яра Славутича.

Ключові слова: образ-символ, символ, поезія патріотичного звучання, образ-ідея, словесний символ.
У різні періоди творчості Яр Славутич по-різному усвідомлював своє завдання як поета. Але незмінно домінувала поезія патріотичного звучання, що протягом більш піввікового періоду виконувала важливу соціальну функцію – будила дух непокори, вичавлювала рабську психологію і ганебне почуття меншовартості і зневіри, бичувала і виставляла на загальний суд прояви „яничарства”, активізувала національний дух, що полягає у постійному русі, борні, „безмежнім прагненні, а не вдоволенні даним, у пануванні волі, активної і гнучкої, а не регламентованості раціоналізму, захопленні життям, а не втечі від нього, жадобі життя та вміння, а не пасивізмі та самозреченні”
(за Ю.Шевельовим).

Обов’язок будити сплячих, прагнення перетворити слово у символ боротьби ріднить творчість Яра Славутича з поезією М.Зерова, М.Рильського, В.Свідзинського та Є.Маланюка. Саме слово-символ Славутича розкриває сутність його творчої манери. Давні мудреці вважали, що думка зароджується і передається в образах і символах. Звідси виникає потреба у фігурах як складних образах і в образах як містилищах кількох фігур: сонце – істиність, бо незалежне від нас, даність; коло – вічність, тому, що не має кінця, в ньому кінець переходить у початок, це замкненість; зерно – сутність, думка, адже воно містить у собі зародок, ідею життя.

Тому інтерес до символіки – це інтерес до внутрішньої сутності речей, до ідей та ідеалів, а символ можна сприймати як образ-ідею, що виник на багатозначності предметного чи процесуального змісту і закріпився як фігурант у процесі спілкування.

Ряд дослідників зосереджували свою увагу на різних аспектах символіки. Так, наприклад, М.Костомаров розглядав символ як поняття художнього мислення, зокрема, поетичного, акцентував на національно-культурній та релігійній основі символу, вважаючи, що саме в символіці виявляється сутність національного духу, національна специфіка мови, літератури та народної творчості.

О.Потебню цікавило виникнення символів. Зародження їх він вбачав у первинній образності слів, яка в процесі лексичного зростання мови часто затемнювалася, ознаки в кожному новому слові діставали якісь нові відтінки. О.Потебня вважав, що потреба відновлювати забуті власні значення була однією з причин утворення символів. Близькість основних ознак, яка помітна в постійних тотожних виразах, була й між назвами символу й означуваного предмета. Так, наприклад, калина стала символом дівочої краси тому, що дівчина названа красною.

Загальноприйнятої повної класифікації символів нема. Намагаючись „впіймати” суть символу, дослідники зосереджували увагу на окремих найвиразніших типах символів: Г.Сковорода – на біблійних, М.Костомаров – на народних, пісенних, О.Потебня – на слов’янських, які досліджувались в основному на фольклорному матеріалі. Філософи та психологи (В.Гумбольдт, З.Фрейд, К.Юнг та інші) шукали природу символів у межах взаємодії підсвідомості та свідомості, невидимого й видимого, значення і функції, реальності й умовності. У цьому плані їх більше цікавили архетипні символи та їх вплив на розвиток культури, цивілізації. Основою філологічних зацікавлень символікою є символи – словесні образи. Символ – це образ, що виник у результаті метафоризації значення, але такий образ, що входить в соціальну чи особисту сферу.

Словесний символ Яра Славутича відрізняється від графічного відсутністю схожості з предметом. Його значення є умовним. Словесний символ – слово-знак, але символічний. Як зазначає Н.Д.Арутюнова, словом-знаком не можна спілкуватись. Символ є метафоричним, але метафора характеризує, уточнює і тим поглиблює розуміння реальних речей, а символ їх узагальнює, робить дуже умовним сприйняття. Цим мовний символ відрізняється від метафори. Він настільки багатозначний, що стає схемою, а не конкретною характеристикою. Словесні символи є словами-образами, але не всі слова-образи стають словесними символами, а тільки ті, які несуть загальні образи-ідеї. Для них характерна вказівна (дейктична) функція: наприклад, тризуб – символ української державності:

Двосічний меч в обрамленні Тризуба,

Звитяг берло ми вгору підняли –

Прийдешня воля із неволі мли,

І для загарбників сувора згуба [2,126].
Я біля нього став, дев’ятилітній,

В малій мазепинці на голові –

Сяйний Тризуб, як сплене проміння,

Мене голубить, надихає в бій [2,479].


Нас дух перемоги обвіяв;

Охрещені в битвах мечем,

Піднявши Тризуба, у Київ

Ми гордо його донесем [1,155].


Як гарно, що в епоху згуб

Моцарство пращурів надхненне

Людяний золотий Тризуб

Лишило в спадщину для мене! [1,159].

Також через усю поезію Яра Славутича проходить образ Дніпра як символа України. Поет уживає всі назви цієї ріки: Дніпро, Славута, Бористен, Яр-Бористен. Невипадково назва Славутич стала псевдонімом поета, а потім прізвищем.

Поет часто освідчується в коханні рідній ріці:

Я ваш навіки, степові широти,

Зелені зарви рідного Дніпра! [2,176].


Ні гожий Майн, ні Райнові щедроти,

Ні косогорів пишнобарвна гра

Не нагадають степові широти

І не заступлять рідного Дніпра [2,176].

Лексема „Дніпро” є активним репрезентантом-символом образу України, однієї з домінант творчості поета, для якого Дніпро – рідна ріка, що тече в рідній землі, втамування великої спраги:

Зачерпнути сили Славути,

Впасти в битві на береги,

Від яких уже не звернути

На чужинні мандрів круги [2,540].

Цікавим „згустком семантики” є образний вираз „зачерпнути сили Славути”, який, з одного боку, асоціюється з „зачерпнути води” з Дніпра, з іншого – набратися сили, натхнення.

Україна асоціюється у поета з образами-символами калини (Червона калина стала й мені Снагою життя в чужій чужині [2,295]), барвінку (Земля, що стелила барвінок під ноги [2,288]), ромену
(У головах калина зашумить і даль поклониться роменом білим [2,92], І гоїсту суцвіть ромену не морозила уночі! [1,30]), у назвах дерев (дуб, тополя, верба та інші):

Кремезний дубе! З тихого узлісся

Чи ти ще й досі радісно шумиш? [2,286].
Над синім Дніпром, на зеленій горі,

Де гречка на сонці кипіла,

Стояла в тополях, у щасті й добрі

Хатина, як маківка біла [2,88].


Мені ввижаються далекі

Херсонські села на осонні,

Дзвінких дворів ранковий клекіт

І став, і верби мрійно-сонні [1,226].

Образи-символи ідилічної української природи зігріті теплими людськими почуттями, що зближує стиль Яра Славутича з поетами-неокласиками (вплив М.Рильського). Це успішне намагання продовжити найкращі мовні традиції неокласичної шляхетності, строгості і простоти.

Яр Славутич, використовуючи слова-символи, надає їм специфічні, семантичні нашарування, але в кожному конкретному випадку чітко простежується загальномовне значення символічної лексеми. Так, індивідуально-авторських характеристик набуває образ дороги. Розглянемо, які ж слова групуються навколо домінанти дорога за допомогою синонімічного ряду:

– смуга землі, по якій їздять і ходять:

І тоді тебе з дороги

На палючій скелі край води,

Як прокляття, кинуте під ноги,

Приланцюжать месники – з біди! [3,123].
Бринить оголена дорога,

Гуде холодний косогір [4,27].


Згородивши в терники дорогу.

І до ярів перехопивши гін ... [4,73].


.......

Що проводжала на Сибір в дорогу

Сама німуючи, мов нежива [4,164].

Ні лексичним значенням, ні частотою вживання не відрізняється від домінанти дорога іменник шлях. Та, занурюючись у контекст, простежується символічна вагомість цієї лексеми, оскільки доля водила поета саме широкими шляхами по теренах життя: „На всі моря, на землі, на вітри Стели шляхи, натхненний чоловіку” [4,94], „Для Михайла не бракує кайла – Розбивати скелі на шляху!” [4,27], „У час такий мовчання п’ють отави І тоне-тоне між ланами шлях” [4,132], „Стою німотно – тремтить шляхами Південна далеч у сльозах розлук” [4,167], „...і мандрів шлях Буде слати холодним водам Привітання в снажних гаях” [4,10]. Як видно з прикладів, синонім шлях – дорога інколи вживається з переносним значенням „напрямок діяльності, шлях розвитку”.

Словом-символом у поетичних творах Яра Славутича є лексема путь, яка є близькою за функціонально-стилістичними можливостями до проаналізованих іменників дорога і шлях. „Словник сучасної української мови” подає значення цього слова як застаріле:

Бо вдячні правнуки шукають путь

До зваги прадідів, що без старіння

Із покоління йде у покоління [4,119].

Як бачимо, використання застарілого іменника путь надає певної урочистості піднесення, високого стилю контексту.

Отже, символічні значення лексем у поетичних творах Яра Славутича взаємодіють, переплітаються, відтворюють мовне багатство бачення світу письменником, його особисту модель, що вказує на неповторність індивідуального стилю.


ЛІТЕРАТУРА:
1. Славутич Яр. Зібрані твори. 1938–1978. – Едмонтон, 1978. – 408с.

2. Славутич Яр. Твори: в 2 т. – К.: Дніпро, 1998. – Т.1. – 671с.

3. Славутич Яр. Твори: Том перший. – К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. – 469с.

4. Славутич Яр. Твори: Том другий. – К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. – 331с.


УДК 81’282

ББК Ш12=411.4*67

Лариса ТИЩЕНКО,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри

української мови та літератури Слов’янського державного педагогічного університету
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОСТОРОВОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ПОБУТОВОЇ ЛЕКСИКИ ПІВДЕННОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК
У статті подано характеристику основних територіальних утворень побутової лексики (назв житлових і господарських приміщень, предметів хатнього вжитку) південнослобожанських говірок.

Ключові слова: лексика, ареал, ізоглоса, говірка, діалект.
Кінець ХХ століття означений помітним розвитком української лінгвістичної географії, було активізовано й вивчення південно-східних говорів, зокрема слобожанського. У лінгвогеографічному плані активно досліджується східна частина Слобожанщини (див. праці К.Д.Глуховцевої [2-4], В.В.Лєснової [7-9], І.О.Ніколаєнко
[12-13], І.В.Магрицької [10-11] та ін.). Як ареальне продовження вивчення Слобожанщини нами були обстежені її південні говірки, одним із результатів чого став „Атлас побутової лексики південнослобожанських говірок”.

Матеріалом для атласу послужили польові записи, зроблені за спеціально укладеною програмою, що охоплює 112 питань, об’єднаних за трьома тематичними підрозділами: 1) назви житлових приміщень;


2) назви господарських приміщень; 3) назви меблів та предметів хатнього вжитку. Лексичний матеріал до атласу було зібрано упродовж 1994-1999 р.р. експедиційним методом у 107 населених пунктах обстеженого регіону. Загалом бланківка карт охоплює населені пункти Нововодолазького, Чугуївського, Великобурлуцького, Балакліївського, Лозівського, Барвінківського, Ізюмського, Борівського, Близнюківського районів Харківської області, Краснолиманського, Слов’янського, Олександрівського, Артемів­ського, Костянтинівського районів Донецької області, а також кілька населених пунктів Кремінського та Лисичанського районів Луганської області.

“Атлас побутової лексики південнослобожанських говірок” є першим лінгвогеографічним дослідженням цієї території. Під час підготовки зазначеної праці було взято до уваги думку Й.О.Дзендзелівського, що “при визначенні ареалу (району) регіонального атласу дуже важливо, щоб цей район мав більшу чи меншу діалектну здиференційованість; щоб тут стикалися б межі якихось говіркових чи етнографічних угрупувань, проходили давні адміністративні та політичні межі, торгові тракти; щоб різні говори цієї досліджуваної території свого часу зазнавали впливів різних мов та діалектів” [5, 14]. Територія поширення південнослобожанських говірок є перехідною зоною між слобожанськими та степовими говірками, яка постійно зазнавала й продовжує зазнавати впливу суміжних та більш віддалених говорів і мов, у давні часи слугувала кордоном між слобожанськими поселеннями та Диким полем, а тому є надзвичайно цікавим фрагментом дослідження, особливо в лінгвогеографічному плані.



Метою створення “Атласу побутової лексики південно­слобожанських говірок” була експлікація зібраного матеріалу для вивчення особливостей просторового розміщення й варіативності лексики народного побуту зазначених говірок. Південнослобожанські говірки належать до новостворених, тому атлас, що охоплює територію їх поширення, має свою специфіку. На думку Ф.Т.Жилка, завданням регіонального атласу новостворених говорів є: “1) визначити ареали тих елементів, що не відображені в загальномовному атласі, зокрема, специфічних елементів, які виникли внаслідок місцевих діалектотворчих процесів (різні мікродіалектні елементи); 2) виявити особливості міждіалектних контактів у говорах атласу” [6, 11]. Крім того, метою регіонального атласу є охопити порівняно невелику територію з густою сіткою обстеження й відобразити на картах вузьколокальні мовні риси, які є цінними для дослідження історії мови й покликані доповнити загальномовний атлас.

Лінгвогеографічні джерела можуть бути використані і в дослідженні мови пам’яток писемності, топонімії, антропонімії, міжговіркових контактів і т. ін. “Із лінгвістичних карт не можна безпосередньо вивести історію мовних явищ та діалектів. Але лінгвістична географія виявляється надзвичайно важливою для історії мови та історії діалектології й може допомогти установити шлях розвитку явища, час його утворення й первісної території його поширення” [1, 25].



Укладений нами атлас показує, що досліджуваний матеріал не засвідчує чіткого ареального протиставлення, однак можна простежити тенденції у формуванні ареалів. Так, частина лексичного матеріалу виявилася територіально нерелевантною, тобто такою, що не дає чіткого протиставлення, частина – є варіативною на рівні фонетики, частина на рівні морфології. Чимало досліджуваних лексем розташовані як вкраплення чи острівці. Карти засвідчили наявність дублетних та паралельних номінацій, природа й характер яких потребує докладного вивчення у південнослобожанських говірках, напр., усю обстежувану територію покриває репрезентант семи ‘сільський житловий будинок’ |хата (зафіксовано в 106 із 107 н. п.), розріджений південний макроареал утворює лексема дом, зафіксована у 35 н. п., та її словотвірний варіант, що став уже сталою номінацією, – |дом’ік. У досліджуваних говірках відзначено функціонування дублетних назв дом, |хата (35 н. п.), наявність яких утворює чітку опозицію до північного мікроареалу, де репрезентант |хата виступає бездублетно, як монономінація. Поширення останньої назви на всій обстеженій території і як монономінації (68 н. п.), і як дублетної пари |хата, дом дозволяє зробити висновок, що репрезентант дом становить пізніше нашарування.

Крім того, дослідження територіального розміщення і варіювання південнослобожанських назв житлових та господарських приміщень, меблів та предметів хатнього вжитку дає підстави для виділення в обстеженому континуумі двох зон – північної та південної. Своєрідність лексичного складу північної зони характеризують такі основні ознаки:

1. Однотипність у репрезентації сем – здебільшого репертуар семи на зазначеній території представлено 1–3 лексемами, напр., |хата ‘селянський житловий будинок’, п|риз’ба ‘невисокий, переважно земляний насип, обшитий дошками, який споруджують уздовж стін хати знадвору’; п’ідод’і|йал’ник, р’ад|но ‘велика наволока на ковдру’, |погр’іб, п’ід|вал ‘сховище для городини й різних харчів з похилим крутим спуском і сходами’; од’і|йало, покри|вало, |коўдра ‘ковдра бавовняна’, в’ід|ро, цеб|ро, це|берка ‘велике дерев’яне відро для витягання води з колодязя журавлем’, пото|лок, до|шчаниĭ пото|лок, па|лат’і ‘дощана стеля в хаті’. Найбільшу кількість у північній зоні складають семи, що виражені двома лексемами (близько 35 % від загальної кількості випадків картографування репрезентантів сем). Відповідно семи, що репрезентовані трьома лексемами, складають близько 28 %, однією – 16 %, чотирма – 13 %, п’ятьма – 7 % і шістьма – близько 1 %.

2. Функціонування лексики, що не була зафіксована в інших південнослобожанських говірках: запо|личка ‘нижня частина віконної рами (плита, дошка)’, при|боĭчик ‘прибудова із східцями біля входу в будинок’, п’ід|пора ‘поздовжня міцна балка, яка підтримує стелю в хаті’ та ін.

Серед характерних рис побутової лексики південної зони південнослобожанських говірок найголовнішими є такі:

1) широкий репертуар лексем на позначення однієї семи
(від трьох до дев’ятнадцяти репрезентантів), причому найбільший відсоток (90 %) складають семи з репертуаром від 4-х до 13-ти лексем, 7,3 % сем репрезентують від 14 до 19 лексем, лише 2,7% сем маніфестують по 3 лексеми;


2) наявність лексики, що не була зафіксована в інших українських говірках: ган|делик ‘стара селянська хата’, останній репрезентант функціоніє в південній зоні також на позначення семи ‘неопалюване невелике приміщення в житловому будинку або окрема прибудова біля хати для зберігання їстівних припасів, різних речей’; ве|личка ‘гарно прибрана,парадна кімната в будинку’, чор|ниц’а ‘неопалюване невелике приміщення в житловому будинку або окрема прибудова біля хати для зберігання їстівних припасів, різних речей’, об|кат, об|катка ‘невисокий, переважно земляний насип, який споруджують уздовж стін хати знадвору’;

3) наявність номінацій, що не були зафіксовані в північній зоні південнослобожанських говірок: це|рета, |дечка, п|л’онка ‘тканина, покрита з одного або двох боків особливою речовиною, що робить її водонепроникною’; прос|тинка, прости|радло, р’ад|но, |верето ‘простирадло’; п’іл, со|фа, тап|чан, ку|шетка, ка|напа ‘диван’;

4) збільшення кількості полісемантичної лексики: сто|йак
1) ‘один з двох вертикальних брусів рами дверей’; 2) ‘соха, на якій утримується журавель біля колодязя’; 3) ‘стовп, до якого прикріпляють ворота’; 4) ‘закопаний у землю грубий вертикальний брус – опора дощатого паркану’;
гале|рейа 1) ‘неопалюване невелике приміщення в житловому будинку або окрема прибудова біля хати для зберігання їстівних припасів, різних речей’, 2) ‘прибудова із східцями біля входу в будинок’; ве|лика |хата 1) ‘гарно прибрана, парадна кімната в будинку’; 2) ‘кімната, у якій споживають їжу’; 3) ‘передня кімната в сучасному будинку’; баз 1) ‘приміщення або загорода для утримання свиней’; 2) ‘загородка для овець, кіз’; |балка 1) ‘горизонтальний брус над віконним чи дверним отвором у мурованій стіні’; 2) ‘один з двох вертикальних брусів рами дверей’; 3) ‘поздовжня міцна балка, яка підтримує стелю в хаті’; 4) ‘соха, на якій утримується журавель біля колодязя’.

Як виявило дослідження територіального варіювання побутової лексики південнослобожанських говірок, елементи тематичної групи здебільшого утворюють суцільні ареали, особливо в південній частині. Та, незважаючи на це, зафіксовано також ряд рис, якими південно-західний ареал утворює опозицію до південно-східного, що зумовлено як специфікою заселення обох ареалів, так і процесами взаємодії досліджених говірок з порубіжними. При розмежуванні ареалів першочергово беремо до уваги компонентний склад сем на обох територіях. Зіставлення репертуару окремих сем у південно-західному та південно-східному ареалах здійснене на підставі опозиції “наявність номінації” : “відсутність номінації”. Так, південно-західний ареал представлений такими лексемами, що відсутні в південно-східному: коў|чег, зава|л’уха ‘стара селянська хата’, п|риб’ік, поп’е|р’ечнайа ст’е|на ‘бічна стіна хати’, кал’і|дорчик, ве|лика |хата ‘передня кімната в сучасному будинку’; |першиĭ кол’і|дор, с’ін|ки, кори|дор ‘сіни’; кри|лечко, рун|дук, |с’іни, с|х’ідц’і, с|ходи, кал’і|дорчик, |ганок, гал’е|рейа, сту|пен’ки, с|тупн’і, при|д’ел’чик, при|c’інок, прис|т’інок, прист|роĭка ‘прибудова із східцями біля входу в будинок’ та ін.

На основі опозиції “наявність репрезентанта” – “відсутність репрезентанта” можна виділити ряд лексем, наявних у південно-східному ареалі обстеженого континуума і відсутніх у південно-західному: ха|тина, ха|тинка, ла|чуга, га|д’ушник ‘стара селянська хата’, б’ік, при|ч’ілкова ст’і|на, |около, га|в’іра ст’і|на ‘бічна стіна хати’, пе|редн’а к’ім|ната, ве|лика к’ім|ната, пе|редн’а |хата, |перша |хата, гос|т’ін:а, касо|мари, ве|личка ‘гарно прибрана, парадна кімната в будинку’, |перва |хата, сто|лова ‘кухн’а в квартирі, будинку’, ве|лика |хата ‘кімната, у якій споживають їжу’, ган|делик, чор|ниц’а, ком’ір|ч’іна, кори|дор ‘неопалюване невелике приміщення в житловому будинку або окрема прибудова біля хати для зберігання їстівних припасів, різних речей’, ма|ла |хата, |перва |хата ‘передня кімната в сучасному будинку’; с’ін|ки ‘сіни’, кри|лечко, кал’і|дорчик ‘прибудова із східцями біля входу в будинок’ тощо.

Аналіз просторового варіювання побутової лексики південно-східного ареалу південнослобожанських говірок виявив такі основні риси цієї зони:



  1. наявність лексики, що має додаткові семантичні відтінки порівняно з основним значенням, напр., га|д’ушник – не просто стара хата, а стара, брудна, занехаяна хата;

  2. широке використання двослівних номінацій: пе|редн’а к’ім|ната ве|лика к’ім|ната, пе|редн’а |хата, |перша |хата, ве|лика |хата, ма|ла |хата, |перва |хата;

  3. наявність лексем, що були зафіксовані лише в південно-східному ареалі: |около, га|в’іра ст’і|на, ве|личка, чор|ниц’а, об|катка;

  4. функціонування лексем, що є запозиченнями з інших діалектних систем: |царга, |в’іко, |корба та ін.;

  5. витіснення питомої української лексики більш новою, запозиченою, часто в зв’язку із зникненням самої реалії або її видозміною: фун|дамент, |цокол’;

  6. широке використання російських лексем або репрезентантів, на виникнення яких здійснила свій вплив російська мова: ла|чуга, гос|т’ін:а, сто|лова, за|вал’інка.

Отже, аналіз просторової поведінки побутової лексики південнослобожанських говірок показав, що чітких ізоглос на обстеженій території лексика досліджуваної тематичної групи не має. Проте на підставі протиставлення відмінностей репрезентантів окремих сем у різних мікроареалах обстеженого регіону, а також з огляду на різну функціональну активність репрезентантів семи, наявність чи відсутність лексичних відповідників виокремлюємо три зони досліджуваного ареалу: північна, південно-західна і південно-східна. Північна зона охоплює говірки Нововодолазького, Чугуївського, Великобурлуцького, Балакліївського районів Харківської області, південно-західна – говірки Лозівського, Близнюківського, Барвінківського, Ізюмського районівХарківської області та північної частини Олександрівського району Донецької області, південно-східна – говірки Борівського району Харківської області, Краснолиманського, Слов’янського та північої частини Артемівського району Донецької області.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка