Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький




Сторінка20/20
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3,84 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

Інформаційний простір
Східної України - це річ, яка давно не контролюється Києвом. Найкращими на Донбасі вважають московські телеканали, потім іде сумнозвісна ТРК "Україна", потім - "Інтер". "Ері" та "5-у каналу" не довіряють, їх мало хто знає і не прагне знати взагалі [18]. За даними [15] картина симпатій донеччан у ЗМІ така: перевагу місцевому ТВ надають 33,7%, "Інтеру" - 22,3%, місцевим газетам - 80,2%. Це, до речі, класика - скрізь місцеві газети і телевізію читають і дивляться більше. Але в даному випадку, схоже, що не тільки реґіон не зацікавлений у інформації з Центру, але й Центр не вміщує у своїх ЗМІ інформацію, яка б цікавила реґіон.

Що ж являють собою реґіональні ЗМІ Донеччини? Станом на 01.01.2005 в області зареєстровано 990 періодичних видань, з яких тільки 18 видаються виключно українською мовою, у тому числі тільки одна обласна газета "Донеччина" з мізерним накладом у


20-25 тис. примірників на місяць, 69 газет і журналів видаються українською та російською, а решта 666 - практично російською.
В інформаційному просторі Донецької області працюють 136 теле­радіоорганізацій. З них - 38 телерадіокомпаній і 18 радіоорганізацій ефірного мовлення, 67 - телерадіокомпанії кабельного мовлення і 13 - радіоорганізації дротового мовлення, що діють згідно з ліцензіями Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення. Телерадіоорганізації, використовують у своєму ефірі в середньому 45% державної мови і 55 % - російської, крім обласної державної телерадіокомпанії, яка веде програми у такому співвідношенні мов: українською - 65%, російською - 35%. Про тематичну наповненість передач місцевих телерадіокомпаній український глядач поінформований добре на прикладі ТРК "Україна", ОДТРК "Регіон", КРТ тощо. Назвати їх українськими можна тільки з відомою часткою гумору. Саме ЗМІ реґіону Донбасу суттєво винні у підігріванні сепаратиських настроїв на минулих президентських виборах - про це багато говорилося ще в січні-лютому цього року. Про їх державотворчу місію не йдеться. Схоже, що нова влада діє ліберально і дає шанс місцевим ЗМІ "виправитися".
Громадянське суспільство
Безперечно, громадянське суспільство є "лакмусовим папірцем" сучасного державотворення. Визначаючи громадянське суспільство як "цілісну сферу громадянського життя суспільства, що є відносно самостійною від державних інституцій і механізму державної влади" [19] і підкреслюючи те, що саме воно є особливо важливим чинником підтримки демократії і свободи у суспільстві, ми зупинимося на його важливих елементах - громадських організаціях, партіях та рухах.

За загальною кількістю організацій Донеччина (на 2003 рік в області діяло 4053 громадських організацій та рухів і 3170 первинних партійних організацій [20]) не тільки не поступається іншим, але, крім Києва і Львова, навіть перевищує інші реґіони. Натомість їх "якісна" картина на Донбасі дуже строката. Неурядові неприбуткові організації (ННО) часто дуже заполітизовані, їх основнi полiтичнi вектори чітко відповідають настроям у суспільстві. І хоча про повалення Української держави у своєму Статуті ніхто не пише, але євразійські пріоритети, російська мова як друга державна чи офіційна, "слов'янська єдність", і т.і., що зовсім недавно "раптом" матеріалізувалося на виборах Президента України в сепаратистські гасла в Сіверодонецьку, можна зустріти у ряді випадків. Ще одна особливість Східної України - виникнення в останні роки псевдо-громадських об'єднань, які створюються "під вибори", часто просто "за виробничим" принципом. Загалом же в "третьому секторі" Донбасу останні роки, образно кажучи, переважали біло-голубі кольори - "помаранчеві" себе не афішували.

В царині політичних партій ситуація така ж сама, якщо не гірша, хоча представницькі функції ряд функціонерів від "помаранчевих" на виборах сяк-так виконували (хоча їх і не було чути в реґіоні).
А ефективність їх була така, що перефразовуючи лідера кримських татар Мустафу Джамілєва, який говорив, звичайно, про Крим, треба сказати про Донеччину: "Якби не було штабу "Нашої України" в Донецьку, за Ющенка на Донеччині проголосувало б більше людей". Сьогодні нові "помаранчеві" - вчорашні "заробітчани" на ниві різних виборчих кампаній. Про "ідеологічні" або хоча б "харизматичні" партії на Сході України не йдеться. Вони є тільки в Центрі і на Заході.
На Сході партії "патронажні", тобто такі які діють за принципом: "я - тобі, ти - мені", наприклад, "я тобі роботу (зарплату, пенсію, пакет продуктів, 20 гривень тощо), ти мені - голос на виборах". Аполітичність східняків ще раз довів факт "переходу" голосів виборців, які ще вчора збирали тут комуністи (тому й реґіон називали "червоним поясом"), до здавалося б ворогів комуністів - сьогоднішніх буржуїв. Показово, що спроба заполітизувати донецького виборця з боку проросійських сил теж була невдалою. На останніх парламентських виборах до Верховної Ради "Русский блок" отримав у реґіоні 0,51%, а партія "ЗУБР" з подібною програмою - 0,45%. Цим прагматичні донеччани продемонстрували свою прохолодність до проблем будь-якої мови на Донеччини. Їм значно важливіше інше - соціальні виплати, матеріальний добробут.

Виходячи з таких реалій громадсько-політичний сектор Донбасу не є інтеґративним чинником і найближчим часом навряд чи таким стане. Хоча спрямованість донеччан на вирішення саме матеріальних проблем болить всім в Україні (для багатьох - за умови, якщо це не за рахунок мови, культури, державного суверенітету і т.д.) і безперечно має інтеґративний потенціал від Сходу до Заходу і від Півдня до Півночі країни (як тут не згадати В.Винниченка, який ще на початку ХХ ст. говорив про необхідність поєднувати націонал-демократичні та економічні гасла і програми).



Дуже цікавим є питання - чи могло бути по-іншому на Донеччині з ННО і партіями? Попри, здавалося б, зрозумілу відповідь: "Ні, не могло, бо реґіон дуже проблемний", не все так просто. "Патронажність" - це вже сьогоднішня риса партій і електорату в реґіоні. У перехідній фазі - на самих початках "оксамитової революції" 1989-1991 рр. в діях її фігурантів, - шахтарських страйкомів, новонароджених громадсько-політичних організацій і рухів, - було значно більше пасіонарності, паростки якої, на жаль, були витоптані, і не без участі спершу Центру, а потім - завдяки цинізму олігархів і політиків.

Ми вже згадували, що першою масовою і дуже потужною, як на 1989-й - початок 1990-х рр. громадсько-політичною організацією Донеччини було Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т.Шевченка (1500 фіксованих членів, близько 65 осередків у всіх містах області, 3-річне існування щотижневого "Дискусійного клубу" в Донецьку, заснування газети "Східний часопис", яка виходила ряд років масовим накладом 10 тис.). Але реалії перших років "оксамитової революції", коли масове рушення вже в перші два роки (1989-1990) дало 450 тис. членів Всеукраїнського ТУМ, напевно декого налякало… Зрозумівши безперспективність усіляких "наїздів" та ТУМ ззовні, Товариство "завалили" зсередини. 12 жовтня 1991 р. ТУМ перейменували на "Просвіту" і змінили Статут. Ось одна з численних реакцій на ті події - голови шанованого в країні осередку ТУМ Київського університету ім. Шевченка п. Віталія Радчука, видрукувана не на "гарячу голову", а вже аж у 1998 р. [4]: "Щоб знищити могутню спілку однодумців - не треба її переслідувати (крий Боже освітити їй шлях ореолом великомучениці). Досить її очолити, розкрасти зсередини…підсадивши амбітного крикуна-пройдисвіта, щоб відлякував своєю мораллю одних і принаджував інших, а найкраще - підмінити їй і відібрати в неї святу ідею". Хоч і дещо емоційно, але на загал правильно. Залишається й до сьогодні без відповіді питання - "А де ж були шановані засновники Товариства, відомі на всю країну і світ поети і політики?". Констатуємо, що дійсно ідею відібрали, бо у Статуті "Просвіти" (якої славної колись - але в інші часи - часи підневільні, коли Україна була під Польщею, під Росією), вже не було першим пунктом записано як у ТУМ "утвердження української мови у всіх ділянках державного й суспільного життя" (подібний пункт перенесений десь далі), метою ж нової "Просвіти" (як, до речі, і старої) перш за все заявили "поширення знань серед населення". На всіх цих моментах я зупиняюся так докладно лише тому, що вони, як показав майбутній хід подій, і можливо на Донбасі ще не раз покаже, виявилися надзвичайно важливими. "Просвітяни" і "тумівці", на яких поділили ТУМ у Києві у далекому 1991-у, вже не були тією потужною силою, як раніше. Особливо постраждала Східна і Південна Україна. Тут, де мовне питання таке делікатне, було підірвано перші паростки національно орієнтованого громадянського суспільства. Потужну народну ініціативу знизу загасили зверху. Інший шанс було втрачено у 1996-у, коли керівництво Руху фактично відхилило пропозицію зі Сходу докорінно реорганізувати партію, надавши якісно нового - вищого - значення соціально-економічним питанням і змінити кадрову політику щодо керівництва (надавати перевагу не "особисто відданим" - "фахівцям-патріотам"). Така реорганізація Руху просто рятувала організацію, яка скочувалася до кризового стану, давала їй шанс на нове життя. Особливі можливості з'являлися у Сходу і Півдня - новий Рух з фахівцями на чолі і з соціально-економічними пріоритетами (поряд, звичайно, зі старими національно-демократичними) незаперечно мав би успіх і свій електорат у Східній і Південній Україні. Це не було утопією. Навіть навпаки, за нових лідерів і нових програмних настанов очікувався ренесанс Руху. Але шанс було втрачено.

Ще одна характерна риса громадських організацій Сходу з державницькими пріоритетами - їх нескоординованість, фінансова і кадрова бідність і майже повна автономність в роботі. Асоціації тут практично відсутні. Щодо фінансування, то ми знаємо, що, наприклад, у Франції й Німеччині більшість своїх коштів ННО отримують від уряду. У нас - від пожертв, які на Сході знищенно малі (пропоную учасникам Конгресу як експеримент провести дві-три спроби фандрейзингу серед промисловців Донбасу на користь розвитку української мови, українського театру, української книги тощо).

Але все це, як показує практика, "можна пережити" - самому створити Асоціацію організацій-партнерів, врешті і результати фандрейзингу (мистецтва здобувати гроші) залежать від таланту. Скажімо, в Українському культурологічному центрі разом з НТШ, "Україна-Світ" та ін. організаціями видається чотири періодичних видання, за 10 років здійснено понад 100 видавничих проектів, причому серед них і словники, енциклопедії. Все це реалізовано тут, у Донецьку, попри тихий спротив багатьох посадовців від науки.

А от з вимушеною автономністю гірше. Схід України фактично залишений всіма сам-на-сам зі своїми проблемами (на Півдні більш багаті київські ННО хоча б поєднують конференції з відпочинком - то він менш ізольований). На терикони ніхто їхати не бажає. Цікавитися проблемами місцевих організацій - теж. Ось приклад - в шанованій газеті "Свобода" 24 грудня 2004 року було надруковано матеріал "На порядку денному - програма "Східня Україна", за якою ми (Український Культурологічний Центр в Донецьку) пропонували всім українським організаціям у Світі, - громадським, науковим, молодіжним, кредитовим, професійним тощо, - зацікавленим розвитком демократичних процесів, українського відродження на Східній Україні долучитися до співпраці зі Сходом. Ми ж готові були і є, як ресурсний центр, взяти на себе посередницькі функції.


Не відгукнувся НІХТО. Ми розуміємо, що діаспора не є фінансово спроможною допомагати ННО України. Та і віра в ефективність цього сьогодні вже мала. Але слабкі ННО на Сході не спроможні самі поліпшити ситуацію. Схід, як і вся периферія, поіґнорований Центром, столицею, де мають офіси головні організації-грантоїди. У 1989-1991 рр. в структурі Народного Руху була чудова ідея інтеґрації Сходу і Заходу через співпрацю первинних організацій. Зараз вона практично скрізь "тихо відійшла". Щодо нової влади, то фактично ніяких суттєвих змін на краще вона до сьогодні не принесла.

Що робити? Треба докорінно міняти саму філософію ставлення до Сходу (не можу не погодитися тут з відомим народним депутатом від Донеччини Володимиром Рибаком - "треба почути Схід"), а також філософію розвитку "третього сектору" в країні. Раніше все було пущене на самоплив, а точніше самовиживання. Справжній господар так не чинить. Не закордонні фонди повинні вести перед у фінансовому забезпеченні вітчизняних ННО (по суті винаймати їх на роботу на конкурсній основі і визначати пріоритети діяльності), а наші перший (державний) і другий (бізнесовий) сектори повинні поопікуватися про третій (громадський) через відповідні закони, пільги підприємцям-жертводавцям тощо. Хочеться вірити, що так буде. Але "доки сонце зійде - роса очі виїсть".

Отже, і громадський сектор, і партії Східної України сильно відрізняються від таких самих в іншій частині і не є сильною опорою інтеґративним державотворчим процесам у державі.
Економіка
Промисловий Схід України найсуттєвішим чином впливає на долю країни саме через економічний фактор. На Донеччині - в серці Донбасу - створюється 25% ВВП України. Тут діє 822 промислових підприємства, зосереджено більшу частину видобутку вугілля країни. Проживає 4686,4 тис.чол. (93% - у містах). Кількість населення реґіону скорочується з темпом 1% на рік. При території 4,4% від території України і 9,9% населення України на Донеччині розташовано
11,2 основних фондів, 21,2 промислового виробництва держави, Донбас дає 21,5% експорту, 9,5% інвестицій у основний капітал [22].

Разом з тим, Донбас - старопромисловий індустріальний реґіон з суттєво зношеними основними фондами, кризовою вугільною промисловістю, застарілими коксохімічними та металургійними виробництвами. Ряд шахт, будучи неліквідними підприємствами, водночас є містоутворюючими і їх закриття може призвести до соціального вибуху. Це - велика проблема для держави, масштаби якої може й більші, ніж проблеми аналогічних реґіонів - Руру в Німеччині, Сілезії в Польщі, Пітсбургу у США тощо.

Зрозуміло, що велика питома вага Донбасу як у промисловості, так і населенні країни зумовила формування тут сильної реґіональної еліти, претензії якої весь час зростали. Ментальні особливості регіону, напевно, вплинули і на характер підприємницької і адміністративної еліти, яка витворила тут єдиний олігархічно-адміністративний клан. Але спершу, коли кланів було багато, тривала їх війна (з 1992 р.).
У 1995 р. було вбито Ахатя Брагіна (Аліка Грека) - попередника Ріната Ахметова. За 10 років за даними М.Клюєва, начальника міліції Донеччини, на Донбасі було вбито 57 кримінальних авторитетів. Цей період суттєво співпадає з президенством Л.Кучми та губернаторством В.Януковича. Нова влада схоже не в стані подолати клановий характер економіки реґіону. Протистояння "донецьких" і колишньої опозиції, а зараз нової влади продовжується. Як себе проявлять ці сили і який витвориться результат цього протистояння буде видно вже за рік - на виборах у Парламент.

Чи становлять загрозу дії донецької реґіональної еліти для держави? Якщо судити по останніх президентських виборах, зокрема, взяти до уваги сепаратиські заяви і дії, які виходили від "донецьких", то так. Але попри глобальний (доленосний) характер процесів, які мають місце в реґіоні, вони є майже "табу" для преси, телебачення, політиків.

Отже, фактор розвинутої індустріальної економіки переважно із застарілими технологіями (яка не відповідає сьогоднішньому рівню науково-технічної революції), кланово-олігархічна система, старопромисловий характер Донбасу - все це не тільки великий "головний біль", а пряма загроза для будь-якої держави.
Оцінка ООН
Дуже показово з нашим аналізом корелюють дані ООН[16].
За індексом людського розвитку (ІЛР) Луганська та Донецька області стабільно займають в Україні останні місця - 26-27. І це попри те, що за розвитком ринку праці, матеріальним добробутом, фінансуванням людського розвитку Донеччина стоїть на 4-9 місці в Україні (1999-2001 рр.). Такий "багаж" не сприяє державотворчому процесу.


ВИСНОВКИ
1. Східна Україна і Донбас як її головна частина, сьогодні слабко інтеґрована в загальноукраїнські процеси, розмовляє переважно російською, слухає і дивиться переважно російські та місцеві канали, читає російські та місцеві газети, має своїх місцевих лідерів, визнає російських і радянських героїв та авторитетів і не демонструє потреби міняти такий стан речей.

2. Східна Україна, зокрема Донбас, має свою систему цінностей, яка не співпадає з системою цінностей Заходу і Центру і відрізняється прагматизмом та практичністю. Водночас етнічні, релігійні, культурницькі мотивації суттєво не впливають на електоральний вибір.

3. Попри порівняно велику кількість громадських організацій на Донбасі вони заполітизовані і не створюють консолідованого громадського руху, який би був опорою сучасному процесу державотворення. Більше того, частина громадських рухів підтримують євразійські пріоритети, часті явища псевдо-громадських об'єднань, які створюються "під вибори".

4. Політичні партії на Сході України і особливо на Донбасі мають яскраво виражений патронажний характер, "ідеологічні" та "харизматичні" партії на Сході України не знаходять суттєвої підтримки.

5. Попри високий економічний потенціал реґіону Донбасу, де створюється 25% ВВП України, економіка його є у вищій мірі проблемною для держави внаслідок: кланового характеру і сепаратиських настроїв продемонстрованих на виборах-2004; індустріального і переважно застаріло-технологічного наповнення старопромислового Донбасу; кризи вугільної галузі, зокрема неліквідності ряду вугільних шахт, які водночас є містоутворюючими підприємствами. Їх закриття може спричинити соціальний вибух і сприяти подальшій криміналізації реґіону.

6. Історично сформовані установки мешканців реґіону Донбасу не є антиукраїнськими та антидержавними, але створення суттєво відокремленого інформаційного простору, цілеспрямований вплив на населення, прийнятність для більшості населення патронажного характеру голосування може призвести до небажаних ситуативних волевиявлень як на виборах Президента, депутатів всіх рівнів, так і під час референдумів.

7. Індиферентність населення Донбасу до ідеологічних, мовних, релігійних, культурних проблем залишає добрі шанси для корекції його ціннісних установок, - як в плані "творення українців", так і інших етномовних, релігійних та інш. спільнот.

8. Змінити систему цінностей людності реґіону можна тільки на основі ліквідації кланово-олігархічної системи економіки, частинної зміни роду занять населення, підвищення культури виробничих процесів в індустріальній сфері, люстрації недоброчесних урядовців та правоохоронців з одночасною тривалою багаторічною комплексною правовою, освітньою, культурологічною, духовною та ін. роботою і насамперед серед молоді.

9. Схід України в інтеґративних процесах сучасного державотворення займає центральне, вирішальне місце. По суті сам державницький "Український проект" буде успішним або не успішним у сучасних вимірах в залежності від того, як скоро і як глибоко Схід, зокрема Донбас, буде інтеґрований в державотворчі процеси.

Попри всю важливість Сходу України для загальних державотворчих процесів, системних державних чи недержавних проектів, планів, концепцій інтеґрації Донеччини в ці процеси немає. У цих умовах доля Сходу України, Донбасу, як і масштабів та конфігурації всього "Українського проекту" не є остаточно визначеною.


ЛІТЕРАТУРА:
1. Національна інтеграція в полікультурному суспільстві. Український досвід 1991-2001 років/ Збірник. Відп. ред. І.Ф.Курас, О.М.Майборода. - К.: Інститут політичних і етнополітичних досліджень НАН України, 2002. - 374 с.

2. Білецький В.С. Консолідація// Час-Тайм, 17 листопада 1995.

3. Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея. - Донецьк: Східний видавничий дім. - 1999. - 184 с.

4. Ми йдемо! - Донецьк: ДТУМ, 1998. - 224 с.

5. Білецький В.С., Радчук В.Д. Мова як чинник консолідації сучасного українського суспільства. // Схід, № 5(12), 1997.- С.57-63.

6. Бурковський І. До питання про мову переважного вжитку серед людності України// Українська мова: з минулого в майбутнє. К., 1998. - С.189-192. Такий самий показник зустрічаємо і в інших публікаціях, напр., Мельник І. Національний склад населення та мовна ситуація в Україні // Державність . - 1992. - №2(5): "поки що людність республік у 55,5 відсотках користується українською мовою".

7. Хмелько В. Два береги - два способи життя. Лінґво-етнічні структури та соціальні орієнтації правобережної і лівобережної України// DEMOS. - 1995. - №1(10). - С.18.

8. Алфьоров М. Порівняльний аналіз міграційних та демографічних процесів у Ворошиловградській (Луганській) і Сталінській областях у 1952-1959 рр. // Схід. - № 1(67). - 2005. - С. 52- 55.

9. Пірко В.О. Заселення Донеччини у ХУІ-ХУІІІ ст. - Донецьк: Східний видавничий дім. НТШ-Донецьк. - 2003. - 182 с.

10. Пірко В.О. Заселення і господарське освоєння Степової України в


XVI-XVIII ст. - Донецьк: Східний видавничий дім. НТШ-Донецьк. УКЦентр - 2004. - 224 с.

11. Донеччина: голодомор 1932-1933 рр.: Бібліогр. покажч./ Донец. упр. культури облдержадміністрації, Донец. обл. універс. наук. б-ка ім.Н.К.Крупської; Уклад. О.В.Кучерява; Наук. ред. О.В.Башун; Ред. О.Г.Полева; Відп. за вип. Л.О. Новакова. Донецьк, 2002. 12 с. Меморіал: [Добірка газ. матеріалів про голодомор 1933 р. в Україні, зокрема на Донеччині] // Схід. часопис. 1993. 16-30 квіт. (No9). С.3.; Никольский В. 60 лет назад в Донбассе люди ели людей // За техн. прогресс. Краматорск, 1993.


10 сент.; Путь Октября. Тельманово, 1993. 11 сент.; Альтернатива. Угледар,1993. 13-19 сент. (No37). С.3. Нікольський В. Голод 1925 року на Донбасі // Схід. 1997. №1. С.25-28. Нікольський В. "Особлива папка політбюро ЦК КПУ": документи надзвичайної секретності // Схід. 1997. No4. С.38-40. Нікольський В. "Особлива папка політбюро ЦК КПУ": документи надзвичайної секретності // Схід. 1997. No6. С.48-51.

12. Маслоу А. Г. Дальние пределы человеческой психики: Пер. с англ. - СПб.: Евразия, 1997. - 430 с.

13. Маслоу А. Психология бытия. - М.: Рефл-Бук; Ваклер, 1997. - 300 с.

14. Сергій Таран. Схід - Захід: одним хліба, іншим - видовищ // Дзеркало тижня, - № 9 (537), 12 березня 2005 р. - С. 20.

15.Павленко І. Донецька область: особливості реґіональної свідомості // Нова влада. - т.2(9), 2003. - С. 35-41.

16. Сила децентралізації. Україна: звіт з людського розвитку за 2003 рік. - К.: Програма Розвитку ООН. - 136 с.

17.Козловський І. Проблема гармонізації і толерантності релігійного життя на Донеччині // Донецький вісник НТШ. т. 6. - С.141-148.

18. Тертичний О. Чому мені любі "Донбасяни"// Дзеркало тижня, - № 9 (537), 12 березня 2005 р. - С. 20.

19. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. - Київ-Львів. - Видавничий центр ЛНУ
ім. І.Франка. - 2003. - 520 с.

20. Освіта і наука Донбасу // Схід. Український культурологічний центр. - 1999. - 72 с.

21. Кононов И. Ф. Гуманистическое значение украинско-русского культурного синтеза в Донбассе // Человек. Время. Гуманизм. - Луганськ.: "Світлиця", 1998.

22. Донецька область. Статистичний щорічник. - Донецьк. - 2003. - 376 с. http://www.donetskstat.gov.ua/region/index.php


рецензії
Анатолій ЗАГНІТКО,

доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Донецького національного університету
Ганна МОНАСТИРЕЦЬКА,

здобувач кафедри української мови

Донецького національного університету
ГРАМАТИКА ЯК ЄДНІСТЬ РЕАЛІЗОВАНОГО

І ПОТЕНЦІЙНОГО
Ремчукова Е.М. Креативный потенциал русской грамматики: Монография.

М.: Изд-во РУДН, 2005. – 329 с.


В історії світової граматичної думки визначилися два основні підходи до вивчення граматики: дослідження або формальної організації мови, або значеннєвої структури [Вихованець 2000, с. 104]. Водночас принципи сучасних мовознавчих досліджень, зокрема антропоцентризм, вимагають врахування як форми, так і змісту, втілюваного цією формою, оскільки об’єкт уваги лінгвістів, слово, постає як білатеральна єдність плану змісту і плану вираження.

Керуючись двоїстістю природи слова, О.М. Ремчукова, авторка монографії «Креативний потенціал російської граматики», розглядає яскравий і оригінальний матеріал розмовного, поетичного, науково-публіцистичного й газетно-публіцистичного мовлення крізь призму комунікативних тенденцій мовця-креатора.

Авторка бачить своє завдання в тому, щоб «показати, що «строгі» граматичні закони не перешкоджають креативному переосмисленню граматичних форм...» (с. 35). Мета монографії передбачає використання дедуктивного методу як такого, що зумовлює виокремлення двох частин дослідження при розгляді креативного потенціалу граматики: «Оскільки російська морфологія являє собою складну розгалужену систему, тісно пов’зану з словотвором і синтаксисом, її потенціал може розглядатися лише крізь призму цих зв’язків. Багатство і вишуканість російського словотвору, багатогранність і комплексність російської словозміни зумовлені ... синтетизмом російської мови. Експресивно-прагматичний потенціал деяких російських граматичних категорій (рід іменників, вид і стан дієслова) визначається їхнім складним характером і відбиває саме морфолого-словотвірний аспект російської граматики. З цього погляду унікальною є категорія виду російського дієслова, розвиток якої демонструє поступовий перехід від словотвору до словозміни й «боротьбу» між ними, тому не випадково саме потенціал російської аспектуальності виступає основним об’єктом нашого дослідження» (с. 28).

Робота складається із вступу, двох розділів, списку використаної літератури та списку джерел ілюстративного матеріалу.

Вступ містить обґрунтування актуальності теми дослідження, перелік основних завдань (с. 5 – 40). Крім того, у вступі О.М. Ремчукова пояснює різницю між креативністю та лінгвокреативністю (с. 39).

У першому розділі «Креативний потенціал граматики в різних типах російського мовлення» (с. 41) дослідниця висвітлює способи мовленнєвої актуалізації граматичних компонентів висловлення. Виокремлено чинники, що визначають креативність російської граматики: 1) синкретизм та різноманітність граматичних форм; 2) морфолого-словотвірний характер основних російських граматичних категорій; 3) лексико-граматична природа російських граматичних категорій дієслова й імені (с. 87). У цьому ж розділі ґрунтовно розглянуто такі аспекти нетривіальної граматики, як: стандарт і творчість (с. 41), інтенції мовця (с. 43), способи актуалізації граматичних компонентів (с. 45), жанр листа як простір для реалізації креативності (87), семантика, стилістика і прагматика граматичних контрастів (с. 130).

У другому розділі «Креативний потенціал категорії виду в дискурсі (гармонія мови і мовлення)» (с. 161) встановлено специфіку категорії виду. Авторка зуміла чітко окреслити характерні риси досліджуваного явища. Незважаючи на дискусійність багатьох питань, пов’язаних із категорією виду (с. 162), дослідниця всебічно і вичерпно описує механізми імперфективації (с. 175), перфективації (с. 217), креативний потенціал двовидових дієслів (с. 258) та способів дієслівної дії (с. 280).

Схвалення заслуговує мовна інтуїція дослідниці, уміння розпізнати тонкі нюанси інтенцій комунікантів, розважливість в окресленні меж між певними мовними явищами, між потенційністю й оказіональністю (с. 179), потенційністю й штучністю імперфективів (с. 187).

Монографію завершують висновки, сформульовані логічно й доречно (с. 307 – 314). Авторка робить ряд цінних зауважень щодо естетичного потенціалу російської граматики (с. 308), мовленнєвих особливостей останніх десятиріч (с. 311), що постали особливо репрезентативними в узусі, поступово проникаючи в саму систему, та перспектив досліджень в аспекті креативності (с. 314).

Водночас висвітлення такої проблеми, як креативний потенціал граматики, спонукає до певних роздумів і уможливлює висловлення окремих міркувань:

1. У вступі авторка перераховує ті явища, які слід вважати морфологічними ресурсами мови, що забезпечують реалізацію креативного потенціалу граматики в мовленні (с. 32). Саме опис цих явищ визначає мету дослідження. Тут згадано і мовленнєві імітації аномалій, і парадигматичні лакуни, і потенційні граматичні форми. Усі ці реалії передбачають не лише опис, але й осмислення з позицій різних лінгвістичних концепцій. Принаймні дві такі можливості осмислення залишаються осторонь:

А. Осмислення граматичних аномалій з позиції логічного й філософського аналізу мови. У цьому плані доречним було б розглянути матеріал, який би ілюстрував «наївний семантичний експеримент», як спробу визначити місце окремого елемента дійсності в складній системі світобудови [Булыгина, Шмелёв 1990, с. 103];

Б. Осмислення лакун і потенційних форм з позицій транссормаційної граматики. Можливо, розгляд цих явищ міг би нейтралізувати гостроту питання про фіксованість / нефіксованість порядку слів у різних мовах. Так, послідовності слів, які деякі лінгвісти вважали неграматичними [Culicover, р. 3], можна було б трактувати як потенційні. Це переосмислення сутності явища, у свою чергу, призвело б до раціоналізації трансформаційної граматики і до виправданого реформування метамови лінгвістики.

2. Як ілюстративний матеріал дослідниця використала яскраві приклади з листів В. Маяковського, М. Цвєтаєвої та інших талановитих митців. Поза сумнівом, епістолярна спадщина письменників ХХ століття – зразок експресивного мовлення, результат постійного прагнення осягнути суть світобудови через подробиці повсякдення (с. 96). Але чи варто було обмежувати наукові пошуки вузьким розумінням епістолярію? У підрозділі 1.2, «Нетривіальна граматика в нетривіальному жанрі», абсолютно слушно зауважено: «...на наших очах відбувається відродження епістолярної комунікації в Інтернеті – Всесвітній інформаційній мережі, у якій лист, набуває нових специфічних рис (у тому числі й негативних), а в тім, виявляє й свої типові властивості, повертаючи нас до епістолярності як до улюбленої форми спілкування» (с. 88).

Проте авторка чомусь не приділила відповідної уваги текстам електронних листів та іншим формам спілкування в Інтернеті (форуми, чати, коментарі користувачів щодо окремих сторінок і т. ін.). На думку рецензентів, щодо специфіки віртуального спілкування слід зазначити: дійсно, існує немало негативних рис такої комунікації. Так, анонімність часто призводить до спроб дезінформувати співрозмовника, а то й образити; мова електронних повідомлень зазвичай рясніє не завжди виправданими оказіоналізмами із запозиченими твірними основами, напр.: інсталити (від англ. install), аскати (від англ. ask) тощо. Але ці мовні утворення також можуть являти собою цікавий і цінний ілюстративний матеріал: оскільки ці слова ще не остаточно засвоєні, мовці часто утворюють від них вельми оригінальні видові кореляти. Дослідження цих корелятів могло б дати науковцям можливість повніше прослідкувати сучасні тенденції у процесах перфективації та імперфективації. Крім того, деякі лексеми, що зустрічаються в мовленні комп’ютерних користувачів, не мають у рідній мові термінів-еквівалентів, отже, їхнє існування і використання цілком виправдані [Ілик 2003, с. 391]. Розглядувані лексеми функціонують у мовленні як професіоналізми, тому навряд чи їх вживання дає підстави для критики епістолярної комунікації у Всесвітній мережі.

Висловлені міркування є, поза усяким сумнівом, дискусійними і ніякою мірою не заперечують актуальності й глибини дослідження О.М. Ремчукової. Авторка стверджує, що не претендує на створення концепції нової граматики (с. 38). Заявлений аспект дослідження, презентований монографією, виконаний оригінально, показано особливості функціонування мовних елементів у нетривіальних комунікативних ситуаціях (мовна рефлексія, мовна гра тощо), і це акцентує думку, що незабаром непересічне бачення окремих явищ (зокрема, креативних можливостей категорії виду дієслова) стане своєрідною сходинкою на шляху до побудови концепції нової граматики.


ЛІТЕРАТУРА:
1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Совет. энциклопедия, 1966. – С. 173 – 322.

2. Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Аномалии в тексте: проблемы интерпретации // Логический анализ языка: Противоречивость и аномальность текста / Отв. ред.  Н.Д. Арутюнова. – М.: Наука, 1990. – С. 94 – 106.

3. Вихованець І.Р. Граматика // Українська мова. Енциклопедія / Ред. В.М. Русанівський, О.О. Тараненко та ін. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. – С.102 – 105.

4. Загнітко А.П. Рівні граматичних категорій дієслова / Структура і функції граматичних і лексичних одиниць: Зб. наук. праць / Редкол.: Загнітко А.П. (відп. ред.) та ін. – К.: НМК ВО, 1992. – С. 7-36.

5. Ілик Т. Абревіатури та похідні від них у комп’ютерному слензі // Лінгвістичні студії. Вип. 11 / Укл. А.П. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Ч.ІІ. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 388 – 394.

6. Юрченко В.С. Очерк по философии грамматики – Саратов: СПИ, 1995. – 70 с.



7. Peter W. Culicover. Syntax. – NY, S. Francisco, London: Academic press, 1976. – Р. 3.


1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка