Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький




Сторінка8/20
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3,84 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20

Вікторія РИГОВАНОВА,


кандидат філологічних наук, завідувач кафедри практики іноземних мов Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов
АВТОРИЗАЦІЯ В АСПЕКТІ СУЧАСНИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ ТЕОРІЙ
Стаття присвячена дослідженню авторизації в аспекті сучасних лінгвістичних теорій. Проаналізовано різноманітні теоретичні концепції щодо сутності цієї категорії. Зазначено, що дослідження категорії авторизації є подальшим кроком в опрацюванні питань функціональної граматики, семантичного синтаксису, комунікативного синтаксису та прагмалінгвістики.

Ключові слова: семантичний синтаксис, семантична структура речення, авторизація, мовна когніція.
Поняття авторизації постало порівняно недавно у зв’язку з 1) інтенсивним розвитком синтаксичної семантики, основні тенденції якої пов’язані з розглядом об’єктивно-смислового змісту речення як відображення чи зображення певного явища об’єктивної дійсності; 2) актуалізацією й активізацією вивчення людського чинника на сучасному етапі, що розширили зміст проблеми автора, яка розглядається: а) у плані референційної семантики речення і тексту (Н. Арутюнова, В. Гак, Н. Гуйванюк, Т. Ломтєв та ін.); б) в аспекті прагматики висловлень з урахуванням ситуації мовлення та її учасників (П. Грайс, О. Ільченко, Г. Почепцов та ін.); в) з погляду комунікативного та функціонального синтаксису (І. Вихованець, А. Загнітко, Г. Золотова та ін.).

Процес загальної семантизації не міг не оминути й синтаксису, того рівня, який безпосередньо пов’язаний із процесом комунікації. Увагу лінгвістів привертає багатоаспектний характер синтаксичних явищ і, перш за все, його основної синтаксичної одиниці – речення.


“У формуванні висловлення співпрацюють різні чинники: категорії думки, психологічні механізми й “життєва логіка”, позамовна дійсність, яку передає висловлення, комунікативна ситуація, мета, з якою робиться повідомлення, граматичні й лексичні можливості мови, мовленнєвий узус, стилістичні норми й форми комунікації. Об’єднана дія цих різноспрямованих сил створює висловлення ” [Арват 1984, с.5]. Тому стає зрозумілою складність аналізу цієї одиниці синтаксичного ладу мови.

На сучасному етапі семантичний синтаксис досяг певних результатів у вивченні елементарних семантичних структур речення, у виділенні основних семантичних моделей з подальшим переліком та описом їх модифікацій. Однак складна природа змісту семантично-синтаксичної структури речення, її рівнів зумовлює виникнення різних підходів до розуміння, визначення семантики речення. Залежно від того, який з рівнів наголошується тим чи іншим дослідником, що вкладається у поняття семантичної структури речення, визначається і відповідне тлумачення її природи, а отже, й синтаксичний статус досліджуваної нами проблеми авторизації.

Семантична структура речення вивчається з різних позицій: екстралінгвістичних (денотативний напрямок), інтралінгвістичних (формально-конструктивний напрямок, лексемний синтаксис), логічних (логіко-семантичний напрямок), психологічних і под.

Термін «семантична структура речення» не є одновимірним. По-перше, його вживають на позначення цілісного змісту речення.


У такому розумінні одиницями аналізу постають компоненти змісту речення в їх ієрархічній сукупності (пропозиція, типове ситуативне значення, граматична семантика, семантика структурної схеми, лексична семантика, суб’єктивні / інтерпретаційні значення, актуально-ієрархізувальні значення).

По-друге, термін «семантична структура речення» вживається на позначення типового змісту речення, який реалізується у вигляді моделі. У такому разі одиницями постають лінійні компоненти, які є необхідними і достатніми для вираження типового значення.


Ці компоненти також мають ієрархічну побудову: вершина – предикат (переважно дієслово-предикат), а уточнюють його актанти.

У вивченні семантичної моделі речення ряд науковців беруть за основу денотативний аспект семантики речення, а точніше – співвіднесеність семантичної структури речення та структури вираженої екстралінгвістичної ситуації (В.В. Богданов, В.Г. Гак, Г.Г. Сильницький, І.П. Сусов). Речення розглядається як засіб вираження знань про цілісну денотативну ситуацію, а не тільки як засіб вияву предикативного відношення і структури пропозиції.

Багатий досвід і певну долю традиційності має синтаксична теорія при дослідженні семантичної моделі з опорою на семантику дієслова-предиката. Вагомість категорійно-лексичної семантики дієслова для синтаксичної теорії визначена тим, що вона охоплює інформацію про відображену денотативну ситуацію й учасників дії. Ідея співвіднесеності ситуації та семантики предиката характерна для праць Ю. Апресяна, який зазначав, що „описати ситуацію вичерпно означає назвати всіх її учасників і тільки їх, вказавши всі характеристики кожного з учасників, відношення між ними і лише ці характеристики і відношення ” [Апресян 1996, с.19]. Такий підхід в україністиці запропоновано І. Вихованцем, який описує семантичну структуру речення з послідовною опорою на семантичний тип предиката та особливості його ліво- та правобічної валентності.
У цьому разі актантна рамка витлумачується як реалізація валентності предикатного слова. Своїм джерелом цей підхід має загальноконцептуальні підходи Л. Теньєра, Ф. Данеша [Загнітко 2001, с.282; 93].

Ще один підхід – від граматичної семантики, від семантики структурної схеми до власне семантичної структури речення – характерний для ряду праць з синтаксису (В. Бєлошапкова, О.Москальська). Зазначимо, що такий підхід має напрямок від форми, а на думку Н. Арват, “одна формальна структура може бути носієм декількох семантичних структур, і одна семантична структура може бути виражена декількома формальними засобами ” [Арват 1984, с.4].

Складну природу змісту семантичної структури речення А. Загнітко пропонує розглядати як єдність трьох чітко репрезентованих рівнів семантики речення: 1) денотативного; 2) логічного; 3) семантико-мовного. Перший розглядається як зв’язок речення з реальними ситуаціями, тобто реальними предметами і відповідними відношеннями між ними; логічний витлумачується через кореляцію з логічними структурами і через відповідну репрезентацію у реченнєвій структурі тих чи інших логічних категорій, семантико-мовний постає орієнтованим на семантико-синтаксичні структури, тобто на певні лексичні компоненти і відношення між ними [Загнітко 2001, с.270].

Наше дослідження явища авторизації ґрунтується на основних положеннях концепції М. Всеволодової, яка у вивченні семантики речення пропонує чотирирівневу структуру: 1) денотативний або базовий рівень (реалізується у денотативній структурі висловлення, яка формується учасниками ситуації – денотативними ролями); 2) комунікативний (актуальне членування); 3) семантичний рівень і семантична структура висловлення (відображає комунікативні настанови мовця під час спілкування); 4) формальний або синтаксичний рівень і модель речення як оптимальний алгоритм реалізації комунікативних цілей [Всеволодова 2000, с.199]. Досить рельєфно і тонко відчуваючи глибинні процеси під час формування думки мовцем, дослідниця зазначає, що з огляду на “деякі об’єктивні чинники мовець обирає різні за структурою моделі речення для передачі того самого моменту дійсності ” [Всеволодова 2000, с.210]. Авторка робить висновок, що певна базова модель речень зазнає трансформацій, які мають систему і які можна поділити на три класи: 1) внутрішньомодельні модифікації, які складають синтаксичне поле / синтаксичну парадигму речення; 2) зміни словопорядку та інтонаційного малюнку речення, що складають актуалізаційну парадигму; 3) часткова або повна зміна моделі речення, яка складає трансформаційну парадигму. Зазначені парадигми пересікаються, модифікують змістовий інваріант речення [Всеволодова 2000, с.215]. Так, авторизація розглядається як периферія структурно-семантичних або семантико-граматичних модифікацій синтаксичної парадигми речення із подальшим виявом на рівні поліпропозитивного ускладнення моделі (за Г.О. Золотовою, поліпредикативного). На нашу думку, авторизацію не можна обмежувати лише статусом модифікації речення, оскільки модифікувальна функція – це лише частковий вияв функціонально-семантичної категорії авторизації [Ригованова 2006].

Термін “авторизація”, що належить російській дослідниці Г.О. Золотовій, яка вперше у книзі «Очерк функционального синтаксиса русского языка» виокремила це поняття в межах теорії про семантичну структуру речень, проблеми взаємодії моделей речення, тлумачиться як “полісуб’єктивне ускладнення конструкції речення вказівкою на “автора” сприйняття, оцінки, мовлення-думки” [Золотова 1973, с.263].

Не залишаючи поза увагою зазначену проблему, поглиблюючи розуміння поняття авторизації, Г. Золотова у співавторстві з М. Оніпенко, М. Сидоровою вводить поняття суб’єктної зони, суб’єктної перспективи, в межах якої суб’єкт-авторизатор або суб’єктна зона авторизації розглядається як засіб ускладнення моделі речення, який виявляється у диктумній структурі речення – типове вираження авторизації та в модусі – за умови збігу авторизатора й мовця .

Через близькість понять авторизації й оцінки дослідникам не завжди вдається відмежувати поняття авторизованої оцінки від загальної оцінної семантики лінгвістичних одиниць (А.Корольова). Саме розв’язанню цієї проблеми було присвячено багато уваги у дисертаційному дослідженні А. Агафонової та навчальному посібнику Н. Гуйванюк та А. Агафонової [Гуйванюк, Агафонова 2001]. Так, з-поміж конструкцій з авторизованою оцінною семантикою дослідниця виділила окремий тип авторизованих конструкцій – конструкції із значенням авторизованої самооцінки, коли суб’єкт та об’єкт авторизації збігаються. Однак відсутність чіткого визначення категоріального статусу досліджуваних авторкою структур (“авторизовані конструкції”, “синтаксичні побудови”), віднесеності до певного синтаксичного рівня дають підстави до подальшого вивчення проблеми авторизації, конституюючи мету і завдання майбутніх досліджень.

Деякі різновиди авторизованих оцінних конструкцій в англійській та німецькій мовах проаналізовано в працях Г. Іванової, Н. Авганової, Г. Кетель та ін. Окремих питань авторизації у мовному аспекті торкаються у своїх працях українські мовознавці, які працюють у галузі функціонально-прагматичного та комунікативного синтаксису (І. Вихованець, А. Загнітко, Н. Іваницька, Л. Кадомцева та ін.).

Типологічні та функціонально-семантичні аспекти авторизованих конструкцій досліджені більш ґрунтовно у працях мовознавців чеської школи. Так, чеський учений І. Полдауф на матеріалі чеської та англійської мов розвиває теорію “третього синтаксичного плану”, яка збігається з поняттям авторизації. Дослідник зазначає, що можна розцінювати структурно обов’язкові частини пропозиції як компоненти першого плану і необов’язкові доповнення цих частин як компоненти другого плану. Третій синтаксичний план, за І. Полдауфом, виражає відношення змісту речей до людського індивідуума і його специфічних властивостей сприйняття, судження та оцінювання. У третьому синтаксичному плані вчений об’єднує інтелектуальну оцінку, а також різноманітні явища, пов’язані з вираженням модальних та емоційно-експресивних відношень. Отже, поняття авторизації та третього синтаксичного плану взаємодоповнювані: вираження сприйняття взагалі й авторського сприйняття, зокрема, є елементами того самого процесу комунікативної діяльності.

Проблемі вивчення авторизації, що пов’язана із семантичним ускладненням пропозиції речення, приділяє увагу М. Корміліцина. Дослідниця зазначає, що таке явище стосується перш за все тих речень, які є результатом ускладнення змісту речення вглиб.


При цьому у структуру речення включаються декілька номінацій ситуації (пропозитивних номінацій), одна з яких розгорнута в суб’єктно-предикатну структуру, інші представлені згорнуто.
Ці додаткові номінації вміщені не лише в обов’язкові компоненти семантичної структури, але й в ті члени, які не входять у граматичний і семантичний мінімум речення. Таке речення, на думку авторки, здатне виражати “складну” думку, стає семантично ємним [Кормилицына 1992].

Явище авторизації вивчається переважно на рівні простого речення щодо засобів вираження (В. Козаковська), як вияв авторської модальності (Н. Якимець), як маркер ідіостилю певного автора (В. Філатова). Звертає на себе увагу спроба вивчення авторизації через семантику авторизувальних дієслів-предикатів, які на думку Г. Лілової, є “основним способом вираження функціонально-семантичної категорії модусного типу – авторизації” [Лилова 1989, с.5]. Вихідним положенням для дослідження стало визначення авторизації Г.О. Золотовою як репрезентації одного із модусних значень, що пов’язує диктумну пропозицію із суб’єктом-мовцем. Так, Г. Лілова виділяє три класи предикатів, що авторизують висловлення: предикати сприйняття, інтенсіональні дієслова й дієслова мовлення із подальшою деталізацією на групи. Семантика зазначених класів, на думку дослідниці, відображає основні рівні пізнання суб’єктом об’єктивної дійсності.

Експлікація авторизації пов’язана перш за все із суб’єктом-мовцем, “автором” висловлення, його комунікативною метою та інтенціями. Тому різні авторизаційні показники, наповнюючись прагматичним змістом, що йде від суб’єкта-мовця, можуть служити засобом побудови тексту. Подальше вивчення функціонування форм семантичної категорії авторизації можливе на рівні тексту, у різних його видах, діалозі й монолозі. Таке теоретичне припущення зазнало практичного втілення у дослідженні О. Копитова, який розглянув авторизацію й персуазивність як кваліфікативні категорії модусу у художньому наративному, науковому текстах та текстах прогнозів. Дослідник детально проаналізував такі текстоформувальні можливості авторизації й персуазивності як ефект – типологічні реакції адресата на одну із модусних взаємодій (фактор адресата) – і прийом автора, що призводить до цих ефектів (фактор адресанта). Отже, авторизація і персуазивність у дослідженні розглядаються як прийом позиціонування диктумного змісту з тією чи іншою комунікативною метою й обов’язковою ілокутивною силою. Прийом, що реалізує певну інтенцію автора у певному типі тексту, призводить до ефекту – дешифрується адресатом у певний спосіб.

Такого типу дослідження підпорядковане загальній тенденції експланаторності, яка не тільки вчить розуміти текст, але й розкриває ті опори, що містяться у самому тексті й за допомогою яких можна вчити створювати тексти різних типів.

Виділення терміна “авторизація”, як і аналіз авторизувальних структур, в європейській та американській лінгвістичних теоріях не були предметом уваги у зв’язку з відмінностями акцентів у дослідженні мовленнєвої діяльності людини. Так, зокрема, в США переважає семіотична наукова парадигма та модульний погляд на будову мови (Дж. Хейман, А. Вудбері). Джерела таких загальних понять, як культура й мова, розглядають у самій людській свідомості, а визначені поняття відносять до важливих, але часткових виявів людського інтелекту. В останні десятиріччя теорії мови в США можна назвати теоріями мовної когніції, в основі якої лежить вивчення складних проблем, що включають в себе збереження, надбання, використання мовних знань, перетворення й освоєння людиною зовнішнього й внутрішнього (духовного) світів.

Хоча таке явище синтаксису як авторизація вже виділене науковою теорією, можливість конкретного вичленування його складових у результаті лінгвістичного аналізу висловлення не втрачає евристичної вагомості, передбачає постійне заглиблення, виділення та визначення нових аспектів. Сучасний стан зазначеної проблеми (неодновимірне трактування й різнопланове наукове вивчення) спричинений, на наш погляд, а) загальною антропоцентричною тенденцією мовознавства, зокрема інтегрувальними процесами, які розширили поняття авторства, що ускладнило розмежування понять авторизація і модус, суб’єктивна модальність, авторська модальність, образ автора; б) розгалуженою системою поглядів на семантичну структуру речення і розмаїттям підходів до вивчення ядерних та периферійних варіантів останньої; в) відсутністю чіткого визначення статусу авторизації, методів і критеріїв дослідження й виділення цього явища.



1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка