Доповідь про стан виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу




Сторінка4/4
Дата конвертації23.03.2017
Розмір0,62 Mb.
1   2   3   4

15. Транспорт

Головним питанням адаптації законодавства України щодо діяльності залізничного транспорту залишається реструктуризація Укрзалізниці, зокрема розмежування функцій державного і господарського управління залізничним транспортом, незалежності органу розслідування від органу безпеки та інших органів, створення умов для недискримінаційного доступу користувачів до інфраструктури, а також оцінка та врахування можливого впливу на навколишнє середовище від експлуатації залізничного транспорту та встановлення компенсаційних схем за заподіяння шкоди навколишньому середовищу, конструювання колій для високошвидкісних поїздів тощо.

Згідно з планом заходів з виконання у 2009 році Програми прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 р. № 1555 “Про схвалення Стратегії розвитку залізничного транспорту на період до 2020 року”, а також постанову Кабінету Міністрів України № 1390
“Про затвердження Державної цільової програми реформування залізничного транспорту на 2010—2015 роки”.

У сфері автомобільного транспорту неадаптованими лишаються деякі аспекти: регулювання робочого часу водіїв, перевірки транспортних засобів, використання пристроїв обмеження швидкості та записуючого обладнання (тахографу) у транспортних засобах, вимірювання допустимого рівня шуму від транспортних засобів та надання автодорожнім транспортним засобам дозволу відповідно до екологічної сумісності, обов’язкового встановлення на державному рівні максимально допустимого вмісту алкоголю в крові для водіїв, затвердження середньої кількості робочих годин водіїв на тиждень.

У сфері законодавства щодо річкового транспорту, адаптація якого перебуває на початковій стадії, триває робота над доопрацюванням проекту Закону України “Про внутрішній водний транспорт”. Також у внутрішньо водному транспорті потребують адаптації такі аспекти, як запровадження державою на всіх внутрішніх водних шляхах гармонізованих річкових інформаційних послуг; отримання капітаном свідоцтва державного зразка для перевезення пасажирів та вантажів внутрішніми водними шляхами; перевезення внутрішньо водними шляхами небезпечних вантажів.

У Верховній Раді України перебуває на розгляді проект Закону України “Про морські порти України” (від 23 листопада 2007 р., реєстраційний номер 0881) та проект нової редакції Повітряного кодексу України (від 29 квітня 2009 р., реєстраційний номер 4419), які мають імплементувати у національне законодавство міжнародні та європейські правила і стандарти.

У сфері авіаційного транспорту неадаптованими залишаються також аспекти щодо мінімального страхового відшкодування відповідальності за пасажирів, багаж та вантаж, а також відповідальності авіаперевізника без фінансових лімітів за шкоду, заподіяну від загибелі або тілесного ушкодження пасажира; відшкодування шкоди пасажирам у разі відмови у перевезенні або нездійснення перевезення з вини перевізника; розслідування авіаційних подій спеціально створеним постійним органом, незалежним від національних органів влади з питань авіації; переліку авіаперевізників, які підпадають під експлуатаційну заборону та обов’язкового інформування пасажирів про ідентифікацію авіаперевізника; боротьби із шумовим забрудненням в аеропортах.

16. Енергетика, включаючи ядерну

Передусім слід відзначити, що Україна приєдналася до Договору до Європейської енергетичної хартії, який є основою регулювання відносин у сфері обігу енергопродуктів та надання послуг транзиту енергоносіїв в Європейському Союзі. Крім того, в 2009 році підписано Меморандум щодо приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, що підкреслює спільність розуміння засад та принципів регулювання енергетики. Водночас реальний стан реалізації цих принципів у законодавстві України не в усіх секторах енергетичної галузі є достатньо ефективним та таким, що відповідає вимогам, закріпленим в актах acquis communautaire.

Так, у питаннях ядерної безпеки та радіаційного захисту Закони України від 30 червня 1995 р. № 255/95 “Про поводження з радіоактивними відходами”, від 14 січня 1998 р. № 15/98 “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання” і від 8 лютого 1995 р. № 39/95


“Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” враховують більшість відповідних положень acquis communautaire. Регулювання нафтогазового та електроенергетичного секторів істотно відрізняється від регулювання зазначених секторів в Європейському Союзі. Головним кроком на шляху до усунення невідповідностей є лібералізація цих ринків, вирішення питання управління мережами, а також розподіл видів діяльності в сфері електроенергетики. Процес лібералізації енергетичних ринків безпосередньо пов’язаний із створенням ефективного регуляторного органу. Саме ці питання є предметом відповідних актів acquis communautaire. На жаль, Закони України від 16 жовтня 1997 р. № 576/97
“Про електроенергетику” та від 12 липня 2001 р. № 2665 “Про нафту і газ” не створюють необхідних правових рамок для лібералізації українських ринків.

Разом з тим із прийняттям Закону України від 1 квітня 2009 р.


№ 1220-VI “Про внесення змін до Закону України “Про електроенергетику” щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії” запроваджено стимулювання розвитку альтернативної енергетики як екологічно чистої та безпаливної галузі шляхом встановлення системи “зелених” тарифів, а законодавство України у сфері альтернативних джерел енергії значно наблизилось до законодавства Європейського Союзу в зазначеній сфері.

З метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу в 2009 році були розроблені проект Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу” (від 22 жовтня 2009 р., реєстраційний номер 5262), спрямований на впровадження повноцінного та конкурентного внутрішнього ринку природного газу, забезпечення недискримінаційності доступу до газотранспортної мережі та формування економічно обґрунтованих тарифів на послуги суб’єктів ринку природного газу.

Прийнято Закон України від 15 січня 2009 р. № 886-VI
“Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему”, а також Закони України від 17 листопада 2009 р. № 1718-VI “Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з ратифікацією Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу” та № 1565-VI “Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування питань соціального захисту населення, яке проживає на території зони спостереження підприємств з видобування і переробки уранових руд, ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами”.

На сьогодні в законодавстві України залишаються неврахованими положення acquis communautaire стосовно енергетичної ефективності будівель. Так, залишається неприйнятим поданий Кабінетом Міністрів в 2008 році на розгляд Верховної Ради проект Закону України “Про енергетичну ефективність будівель” (від 12 травня 2009 р., реєстраційний номер 4457).

Згідно з планом заходів щодо виконання у 2009 році Програми
7 вересня 2009 р. Кабінетом Міністрів внесено на розгляд Верховної Ради проекти Законів України “Про ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів” (від 14 квітня 2009 р., реєстраційний номер 4361), яким передбачається врегулювати питання стандартизації у сфері енергоефективності та запровадження сертифікатів з енергоефективності, нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів, енергетичного менеджменту, аудиту та маркування, державної підтримки енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів, а також “Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлюваних джерел енергії” (від 7 вересня 2009 р., реєстраційний номер 5103) щодо гарантії походження електроенергії та приведення дозвільної системи у сфері відновлюваної енергетики у відповідність із Законом України від 6 вересня 2005 р. № 2806-IV “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”.

Проблеми вугільної промисловості, насамперед проблеми державної підтримки та реструктуризації, є спільними для України та ЄС, однак шляхи їх розв’язання різні. Якщо в ЄС головний акцент робиться на реструктуризацію, то в Україні пріоритетність надається державній допомозі. Більше ніж 50–річний досвід ЄС у регулюванні вугільної галузі засвідчив, що без належної реструктуризації надання державної допомоги є нераціональним та не розв’язує проблем галузі. У зв’язку з цим українське законодавство має бути кардинально реформоване. У секторі відновлюваних джерел енергії законодавство України, на відміну від законодавства ЄС, містить в основному декларативні норми та не гарантує належної підтримки цій галузі.

17. Санітарні та фітосанітарні заходи

Основними нормативними документами у сфері санітарних та фітосанітарних заходів є Закони України від 25 червня 1992 р. № 2498-ХIII “Про ветеринарну медицину”; від 14 жовтня 1998 р. № 180-XIV “Про захист рослин”; від 30 червня 1993 р. № 3348-ХII “Про карантин рослин”; від


23 грудня 1997 р. № 771/97 “Про безпечність та якість харчових продуктів”; від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХII “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”; від 31 травня 2007 р. № 1103-V
“Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів”; постанова Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1349
“Про затвердження положень про державну реєстрацію ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів та готових кормів”; накази Міністерства аграрної політики України від 28 травня 2003 р. № 39
“Про затвердження Положення про проведення державного контролю та нагляду за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини, які застосовуються в Україні”, від 31 грудня 2004 р. № 497 “Про запровадження ідентифікації та реєстрації свиней”, яким затверджено Положення “Про ідентифікацію та реєстрацію свиней”. Рівень адаптованості зазначених актів законодавства до acquis communautaire є середнім.

У 2009 році прийнято ряд нормативно-правових актів щодо регулювання обігу генетично модифікованих організмів, зокрема Закони України вiд 17 грудня № 1779-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання інформації про вміст у продукції генетично модифікованих компонентів”; вiд 17 грудня № 1778-VI


“Про внесення змін до Закону України “Про безпечність та якість харчових продуктів” щодо інформування громадян про наявність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів (ГМО)”; постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня № 468 “Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг” (щодо необхідності етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми обсягом понад 0,9 відсотка або вироблені із сільськогосподарської продукції, вміст генетично модифікованих організмів у якій становить понад 0,9 відсотка); вiд 23 липня № 808 “Деякі питання проведення апробації (випробування) та реєстрації генетично модифікованих організмів сортів сільськогосподарських рослин”; вiд 28 квітня № 423
“Про затвердження Порядку видачі дозволу на транзитне переміщення не зареєстрованих в Україні генетично модифікованих організмів”; вiд 2 квітня № 308 “Про затвердження Порядку видачі дозволу на проведення державної апробації (випробування) генетично модифікованих організмів у відкритій системі”; вiд 18 лютого № 114 “Про затвердження Порядку державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їх використанням”, які в цілому враховують положення acquis communautaire.

Згідно з планом заходів з виконання у 2009 році Програми 4 червня 2009 р. прийнято Закони України № 1445-VI “Про ідентифікацію та реєстрацію тварин” та № 1446-VI “Про Загальнодержавну цільову економічну програму проведення моніторингу залишків ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у живих тваринах, продуктах тваринного походження і кормах, а також у харчових продуктах, підконтрольних ветеринарній службі, на 2010—2015 роки”, а також постанову Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 р. № 652


“Про затвердження Порядку видачі дозволу на ввезення на територію України тварин, продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, патологічного матеріалу, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів та кормів”, які відповідають acquis communautaire.

Однак слід зазначити, що структура організації контролю за безпекою харчових продуктів в Україні має ряд недоліків. Уже на етапі регламентації та визначення контрольних повноважень спостерігається перехресне регулювання, що негативно впливає на ефективність системи. Крім того, виникає неузгодженість нормативних положень, непорозуміння щодо юрисдикції, і, як наслідок, неефективність діяльності та прогалини в організації контролю за продуктами харчування. Також спостерігається відсутність координації на національному рівні і на рівні окремих органів, які займаються моніторингом продовольчої політики та контролем за безпекою харчових продуктів. Тому в подальшому на виконання Порядку денного асоціації Україна — ЄС в частині торгівлі для посилення адміністративної спроможності у сфері санітарних та фітосанітарних заходів необхідно здійснити перерозподіл функцій органів виконавчої влади, відповідальних за здоров’я та умови утримання тварин, безпеку продуктів харчування та кормів з метою їх наближення до вимог Регламенту № 882/2004/ЄС.

Також основними недоліками сучасної системи контролю за безпечністю харчових продуктів, які є перепоною для гарантування належної безпечності харчових продуктів та впливають на встановлення України як провідного експортера харчових продуктів на міжнародному та європейському просторі, є відсутність інтегрованого контролю за безпечністю харчових продуктів, який би забезпечував виконання законодавства щодо харчових продуктів за принципом “від лану до столу”; відсутність дієвої та всеохоплюючої системи відстеження всіх тварин, кормів та продуктів харчування; негармонізоване законодавство щодо регулювання вмісту забруднювачів, пестицидів, залишків ветеринарних препаратів, ароматизаторів та харчових добавок.

Таким чином, сучасний стан адаптації українського законодавства в зазначеній сфері є недостатнім, що потребує з боку України подальшої роботи з прийняття нових нормативно-правових актів та внесення змін до існуючих з метою приведення їх у відповідність із acquis communautaire, зокрема, розроблення окремих спеціальних актів з регулювання особливостей складу та застосування харчових ароматизаторів, особливостей застосування матеріалів та виробів, що призначені для контакту з харчовими продуктами, швидкозаморожених продуктів, продуктів харчування, оброблених іонізуючою радіацією, встановлення відповідних максимально допустимих рівнів для деяких видів забруднюючих речовин в харчових продуктах, регулювання використання гормональних препаратів тощо. Крім того, в законодавстві України не враховані положення актів ЄС стосовно загальних положень щодо обігу та використання кормових засобів, їх пакування та маркування, розробленого списку кормових засобів, обіг та використання яких у харчуванні тварин обмежено або заборонено.

18. Інформаційне суспільство

Сфера телекомунікаційних послуг в Україні регулюється Законами України від 18 листопада 2003 р. № 1280-IV “Про телекомунікації”, від 21 грудня 1993 р. № 3759-ХII “Про телебачення і радіомовлення” від 1 червня 2000 р. № 1770-III “Про радіочастотний ресурс України”, від 22 травня 2003 р. № 852-IV “Про електронний цифровий підпис”; постановами Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. № 971


“Про затвердження положення про Національну комісію з питань регулювання зв’язку України”, від 9 серпня 2005 р. № 720 “Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг”, в яких частково враховані положення acquis communautaire.

У 2009 році прийнято Закони України вiд 25 червня № 1573-VI


“Про внесення змін до статті 31 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” щодо зменшення впливу світової економічної кризи на діяльність електронних засобів масової інформації в Україні”, вiд 18 листопада № 1519-VI “Про внесення змін до Закону України
“Про радіочастотний ресурс України” щодо забезпечення ефективного використання радіочастотного ресурсу” та постанову Кабінету Міністрів України від 1 липня № 672 “Про затвердження Державної цільової економічної програми розвитку поштового зв’язку на 2009—2013 роки”.

Водночас для зміцнення незалежності та адміністративних спроможностей національного регулятора у галузі зв’язку та для забезпечення його здатності вживати відповідних регуляторних заходів, впроваджувати власні рішення та всі постанови, а також гарантувати чесну конкуренцію на ринках необхідно найближчим часом внести зміни до Закону України від 18 листопада 2003 р. № 1280-IV “Про телекомунікації” з метою врахування положень Директиви № 2002/20/ЄС, Директиви № 2002/21/ЄC та Директиви № 2002/77/ЄС, зокрема щодо визначення відповідних ринків продукції та послуг галузі електронних комунікацій, які є потенційним предметом очікуваного регулювання; створення ефективних механізмів оскарження рішень регулятора у галузі зв’язку; забезпечення незалежності національних регуляторних органів шляхом забезпечення юридичної відмінності та функціональної незалежності від усіх організацій, які забезпечують електронні комунікаційні мережі, обладнання або послуги; структурного відмежовування регуляторних функцій від діяльності, пов’язаної з власністю або контролем над такими підприємствами; забезпечення конкурентного середовища на ринку електронних комунікаційних мереж та послуг; запровадження реєстраційної основи здійснення удільності у сфері телекомунікацій.

19. Сільське господарство

Головним питанням сільськогосподарської політики є регулювання надання всіх видів державної допомоги в аграрному секторі. Основні заходи з надання допомоги агропромисловому комплексу викладені в Законі України від 24 червня 2004 р. № 1877-IV “Про державну підтримку сільського господарства України”, що визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного регулювання щодо стимулювання виробництва аграрної продукції та розвитку ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення. Положення щодо державної допомоги аграрно-промисловому комплексу містяться Закони України від 4 липня 2002 р. № 37-IV “Про зерно та ринок зерна в Україні”, від 17 червня 1999 р. № 758-ХIV “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру в Україні”,


від 24 червня 2004 р. № 1870-IV “Про молоко та молочні продукти”,
від 19 лютого 2004 р. № 1517-IV “Про Загальнодержавну програму селекції у тваринництві на період до 2010 року”. Тим не менш несистемність регулювання не лише зменшує ефективність допомоги, але може призвести і до порушення міжнародних зобов’язань України, передусім в рамках СОТ.

Також в національному законодавстві не врегульовані правовідносини щодо здійснення органічного виробництва та потребують подальшої гармонізації державні стандарти розміщення на ринку рослин, насіння рослин, продуктів, отриманих з рослин, фруктів та овочів та стандарти розміщення на ринку живих тварин та продуктів тваринництва.

20. Освіта та навчання

Основними документами у сфері освіти є Закони України від 23 травня 1991 р. № 1060-ХII “Про освіту”, вiд 17 січня 2002 р. № 2984-III “Про вищу освіту”, від 13 грудня 1991 р. № 1977-XII “Про наукову та науково-технічну діяльність”, постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2003 р.


№ 1380 “Про ліцензування освітніх послуг”, Указ Президента України вiд 25 вересня 2008 р. № 857/2008 “Про забезпечення дальшого розвитку вищої освіти в Україні”, які в цілому не суперечать acquis communautaire.

З метою подальшого розвитку національної системи освіти, забезпечення якості вищої освіти та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство наказом Міністра освіти і науки України


від 13 липня 2007 р. № 612 затверджено “План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року”.

Починаючи з 2008 року здійснюється процес реалізації та дотримання принципів Болонського процесу у забезпеченні якості національної вищої школи, зокрема запроваджено тестування випускників середньої школи, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів, і їх прийом до вищих навчальних закладів за сертифікатами; здійснюється приведення законодавчих норм до європейських вимог. Зокрема, запроваджується трициклова система підготовки фахівців з вищою освітою; унормування типів вищих навчальних закладів; розвиток студентського самоврядування в управлінні вищим навчальним закладом тощо.

21. Соціальна політика

Головним елементом реформ у цій сфері є проект Трудового кодексу України (від 4 грудня 2007 р. реєстраційний номер 1108), який перебуває на розгляді Верховної Ради. Цей акт має врегулювати питання сфері соціальної політики відповідно до вимог acquis communautaire.

Закон України вiд 15 вересня 1999 р. № 1045-XIV “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” містить визначення професійної спілки, що відповідає визначенню в acquis communautaire.

Закон України вiд 24 березня 1995 р. № 108/95 “Про оплату праці” в частині заборони будь-якого зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання відповідає acquis communautaire.

Основними законодавчими актами в сфері політики недискримінації є Закон України від 8 вересня 2005 р. № 2866-IV “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, в якому закріплено визначення терміну “пряма дискримінація” за ознакою статі, принципу рівності, закріплено положення щодо права особи на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань, а також положення щодо повноважень компетентних органів держави у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

V. Висновки

Основним пріоритетом роботи у сфері адаптації законодавства (як і європейської інтеграції в цілому) є підготовка до імплементації Угоди про асоціацію. Цей юридично обов’язковий міжнародний договір визначатиме всі аспекти співпраці з ЄС, насамперед у торговельно-економічній сфері, та передбачатиме економічну інтеграцію до внутрішнього ринку ЄС шляхом постійної адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Базовим елементом цієї підготовки є, безумовно, переговорний процес, увага в якому зосереджена на торговельній частині Угоди про асоціацію.

Поряд з тим, як неодноразово наголошувалося, захистити власні інтереси та отримати доступ на ринок ЄС можна лише за умови належної внутрішньої підготовки — ухваленні відповідних законодавчих та інституційних рішень. До того ж найбільш нагальні заходи мають бути реалізовані вже у 2010 році.

Для цього не лише потрібно використовувати всі можливості співпраці з ЄС в рамках Порядку денного асоціації Україна — ЄС чи Східного партнерства, але і забезпечити ефективну співпрацю між Урядом і Верховною Радою під час розгляду законопроектів, поданих Кабінетом Міністрів та іншими суб’єктами законодавчої ініціативи, і, що є не менш важливим, під час опрацювання державного бюджету, схвалення цільових державних програм та прийняття інших рішень, що мають вплив на державні фінанси.

Говорячи про розвиток законодавчої бази, слід наголосити, що Уряд вніс на розгляд Верховної Ради ряд важливих законопроектів, зокрема щодо функціонування ринку природного газу, регулювання авіаційного транспорту, захисту прав інтелектуальної власності, регулювання процедури банкрутства тощо. Сподіваємось, що Верховна Рада приділить увагу цим ініціативам Уряду та схвалить їх у якомога коротший строк.

Утім завжди слід пам’ятати, що повноцінне функціонування асоціації з поширенням на Україну основних елементів чотирьох свобод внутрішнього ринку ЄС є завданням довгостроковим, оскільки Угода про асоціацію лише закладає відправні точки та завдання, які мають виконати сторони для прийняття остаточних рішень про усунення бар’єрів в торгівлі та інвестиціях. Як свідчить досвід реалізації аналогічних угод іншими країнами, строк реалізації такого масштабного проекту становить 7—10 років.



Тому одним із завдань є постійне вдосконалення механізму узгодження позицій між Урядом і Парламентом як під час прийняття рішень, що можуть вплинути на торгівлю з ЄС та імплементацію Угоди про асоціацію, так і під час визначення позиції на переговорах з ЄС з різних питань.

У цьому контексті слід наголосити на дедалі більшій ролі Європейського Парламенту в усіх аспектах зовнішньої політики ЄС, що означає посилення ролі міжпарламентської співпраці в наших стосунках з ЄС, у тому числі щодо імплементації Угоди про асоціацію.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка