Довідка День Конституції України зміст стор




Скачати 338,57 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації08.03.2019
Розмір338,57 Kb.
  1   2

Бібліотечна довідка

День Конституції України

ЗМІСТ


Стор.

1. Стаття О.С. Терзі та О.С. Колесника «Особливості конституційного

процесу в Україні………………………………………………………………..2

2. Гройсман: Зміни до Конституції треба внести до жовтня 2015 року…..........4

3. Гідність — одне з ключових понять Конституції України……………….......4

4. Які права та обов’язки має громадянин?........................................................5

5. Методичні рекомендації до проведення заходів……..…………..…………....7

5.1. Оформлення експозицій книжково-журнальних виставок……………….....................7

5.2. Теми виховної години, «круглого столу»…………………………………………..........7

5.3. Тема правового брейн-рингу………………………….…………………………………...8

6. Бібліографія………………………………………………………………………8

6.1. Цікаві Інтернет-ресурси………………………………..…………………………………..8



6.2. Список рекомендованої літератури……………………………………………………….8
Ключові слова……………………………………………………………………………………9





День Конститу́ції Украї́ни — державне свято України. Святкується щорічно 28 червня на честь прийняття Конституції України того ж дня в 1996 році.

День Конституції України — єдине державне свято, закріплене в самій Конституції:






«Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України».
1. Стаття О.С. Терзі та О.С. Колесника «Особливості конституційного процесу в Україні»
Наприкінці 80-х та в першій половині 90-х років ХХ сторіччя в житті України відбулися принципові зміни. За цих умов поважне місце посіли питання організації державної влади: розвиток демократичних інститутів, формування президентсько-парламентської республіки і прийняття нової Конституції.

У статті О.С. Терзі та О.С. Колесника «Особливості конституційного процесу в Україні: історико-правовий аспект», автори зробили спробу виявити головні особливості конституційного процесу в Україні протягом другої половини 80-х – першої половини 90-х років ХХ століття. Науковою новизною їхнього дослідження була запропонована хронологічна періодизація конституційного процесу в Україні. Умовно цей процес поділено на три етапи:




  • І етап (друга половина 80-х років — 24 серпня 1991 р.) – внесено зміни до Конституції 1978 року; розпочато процес реформування всіх сфер суспільного життя, який завершився проголошенням незалежності України;

  • ІІ етап (24 серпня 1991 р. — 8 червня 1995 р.) – відбулося підписання конституційного договору між Верховною Радою та Президентом;

  • ІІІ етап (8 червня 1995 р. — 28 червня 1996 р.) — завершився прийняттям нової Конституції незалежної держави.

Вихідним моментом для характеристики першого етапу є Конституція УРСР, яка була прийнята 20 квітня 1978 року. За цією Конституцією Україна мала органи державної влади: Верховну Раду, Раду Міністрів, Верховний Суд. Мала вона також власне Міністерство іноземних справ, яке було створене у 1945 році, і представництво в ООН. Отже, за Конституцією 1978 року, Україна мала на перший погляд значний суверенітет. Але насправді ситуація була іншою. Практика свідчить, що загальносоюзні закони не враховували національних особливостей нашої республіки. Це призводило до негативних наслідків. Дуже показовою з цього погляду була ст. 71, де зазначалося, що закони СРСР обов’язкові на території УРСР.



З квітня 1985 р. в СРСР почали відбуватися значні зміни, які були пов’язані з обранням на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова та взятим партією курсом на перебудову всіх сфер життя радянських людей.

Для УРСР, як і всіх інших союзних республік, настав час відродження національної культури, мови, традицій.

Наприкінці 80-х років в українському суспільстві з’явилися сили, які спробували протиставити свої ідеї тій політиці, яку проводила КПРС. Такою силою була перша масова соціальна організація «Народний рух України за перебудову». Фактично це була перша організація в Україні, яка прямо не контролювалася Компартією. На відміну від правлячої Комуністичної партії, яка виступала за розвиток повноважень республіки, але в межах СРСР, опозиційні партії вимагали виходу України зі складу СРСР і побудови незалежної держави. В результаті було прийнято 16 липня 1990 року Декларацію про державний суверенітет. Але як юридично, так і фактично Україна залишалась союзною республікою у складі СРСР. Керівники опозиції розглядали Декларацію про державний суверенітет як перший крок до набуття незалежності України.

Після 16 липня 1990 року діяльність опозиційних сил дедалі більше активізувалась. Однак позиції КПУ були дуже міцними.



Весною 1991 року між лідерами союзних республік була досягнута домовленість про утворення оновленого Союзу суверенних держав, але події 19–21 серпня 1991 року в Росії докорінно змінили ситуацію. Наслідком цього було ухвалення Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.
Під час другого етапу Верховною радою республіки був ухвалений ряд законів, які сприяли зміцненню нового міжнародного статусу республіки (Закон України «Про державні кордони України» від 4 листопада 1991 р., Закон України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 р.).

1 грудня 1991 року було проведено загальноукраїнський референдум. На всенародне обговорення було винесено питання: «Чи підтверджуєте ви проголошення незалежності України?». Підсумки референдуму були такі: «Так» відповіли 90,32% громадян України, «Ні» — 7,58% громадян України. Одночасно з референдумом був обраний Президент України, яким став Голова Верховної Ради України Л. Кравчук, отримавши 61,59% голосів.

Після подій 1 грудня 1991 року всі політичні сили в країні були зацікавлені в тому, щоб якнайшвидше прийняти нову Конституцію незалежної держави, яка б закріпила юридично всі досягнення як зовні, так і в межах республіки.

На початку 1992 року президентом Л. Кравчуком була висунута спеціальна програма щодо перетворення нашої держави на президентсько-парламентську республіку та закріплення цих положень у новій Конституції України. На всенародне обговорення був винесений проект Конституції України. Цей процес тривав до 1993 року, набувши затяжного характеру.

Влітку 1994 року новим Президентом України був обраний Л. Кучма. В грудні 1994 року на розгляд Верховної Ради поданий проект Конституційного Закону «Про державну владу та місцеве самоврядування в Україні». За півроку Л. Кучма домігся того, що Україна остаточно перетворилася на президентсько-парламентську республіку. Цей процес був непростий. У парламенті та на місцях розгорнулася гостра боротьба між політичними партіями. 8 червня 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України був підписаний Конституційний Договір. Так закінчився другий етап конституційного процесу в Україні.

Після укладення Конституційного Договору перед депутатами парламенту було поставлено завдання швидкого прийняття Конституції. Процес ухвалення Конституції був прискорений спробою Президента винести проект Конституції від 11 березня 1996 року на референдум. Тому не дивно, що в червні 1996 року, незважаючи на значне протистояння в парламенті, народні депутати все ж таки дійшли згоди та ухвалили 28 червня 1996 року нову Конституцію української держави, що знаменувала собою на той час юридичне завершення конституційного процесу.

Автори статті підкреслили, що, попри всі труднощі конституційного процесу, Основний закон, прийнятий 28 червня 1996 року, врахував майже весь найкращий теоретичний досвід країн західної демократії та був визнаний світовою спільнотою.

2. Гройсман: Зміни до Конституції треба внести до жовтня 2015 року

Верховна Рада планує внести зміни до Конституції України не пізніше жовтня 2015 року. Перше голосування за зміни до Основного закону України має відбутися вже на весняній сесії парламенту. Текст реформи перевірять також у венеціанській комісії.

Про це повідомив спікер Верховної Ради України Володимир Гройсман. Новину передає «Преса України».

Спікер ВР України зазначив: «Є ініціатива Президента, і я вважаю її абсолютно правильною. Президент створить конституційну комісію, яка повинна бути максимально професійною, яка повинна швидко напрацювати стартовий, базовий пакет змін до Основного закону».

Також у парламенті мають створити тимчасову спеціальну комісію з роботи над змінами до Конституції. Їй передадуть робочий документ, який підготує конституційну комісію. 

Після розгляду та прийняття народними депутатами текст реформи направлять до Венеціанської комісії та в Конституційний суд. 

У вересні 2015 року парламентарі планують провести друге голосування за внесення змін до Конституції не тільки в частині децентралізації, а й у частині багатьох питань, що цікавлять громадян України.

2015 рік має стати роком реформ, роком децентралізації країни. Все це робиться для того, щоб побудувати правильну систему управління державою. 


(Гройсман: Зміни до Конституції треба внести до жовтня 2015 року [Електронний ресурс] // Преса України. – Режим доступу : http://uapress.info. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.03.2015)).
3. Гідність — одне з ключових понять Конституції України
Поняття гідності включено до базових документів існування України та до міжнародних угод. Наприклад, у Цивільному кодексі України є статті, присвячені захистові честі та гідності громадянина, зокрема ст. 201 декларує, що гідність визнано особистим немайновим благом. Декларується і право на повагу та недоторканість гідності та честі фізичних осіб. Честь та гідність кожен має право захищати у суді і вимагати відшкодування у разі доведення, що гідності та честі громадянина було завдано моральну шкоду.

У країні діють і міжнародні конвенції по захисту людської честі та гідності, ратифіковані державою. «Гідність є одним з ключових понять Конституції України (ст. 3, 21, 28, 41, 68, 105). В ній, зокрема, визнано гідність однією з «найвищих соціальних цінностей» в Україні (ст. 3), задекларовано, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ст. 21) та що «кожен має право на повагу до його гідності» (ст. 28)».

Національна гідність є похідним поняттям від поняття особистісної гідності. Тому українська Єврореволюція може з повним правом кваліфікуватись як Революція гідності нації та її громадян, адже саме в ході цієї епохальної для української історії події висувались наступні гасла:


  • ніхто не має права зазіхати на свободу і гідність особистості, бандити не будуть бити нас і наших дітей;

  • ми не бидло, маємо право жити вільно на своїй землі;

  • українці мають людську гідність, ми не будемо більше терпіти бандюків при владі, нацією повинні керувати кращі її представники, а не криміналітет на чолі із «Сім’єю»; в подальшому саме Євромайдан висунув вимогу люстрації чиновників як способу докорінного знищення корупційних схем у державі;

  • українці — окремий народ і здатні самі навести лад у своїй державі, нам не потрібне втручання Росії;

  • Україна не Росія, ми самі зробимо вибір, українці обирають свободу, а не тоталітаризм, ми обираємо Європу тощо.

4. Які права та обов'язки має громадянин?



Права і свободи людини і громадянина держава закріплює у правових, насамперед конституційних нормах. Без цього реалізація прав і свобод людини виявилася би проблематичною, а в деяких випадках неможливою. Права і свободи людини визначають її правовий статус (становище) у відносинах із державою в особі державних органів, службових та посадових осіб.

У статті 3 Конституції України наголошено: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це означає, що людина є цінністю не тільки сама для себе, а й для всього суспільства. Всі інші цінності мають бути підпорядковані цінності людини. Не існує жодної цінності в суспільстві, заради якої можна було б пожертвувати людиною. У цій статті зазначено також, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Із цього випливає, що держава не всевладна щодо людини у своїй діяльності, вона має бути обмежена її правами і свободами. Це означає також, що держава має створювати умови, за яких стає можливою реалізація прав громадян, тобто держава має забезпечити гарантії цих прав.

Саме тому в багатьох статтях Конституції України зафіксовано, що держава гарантує, забезпечує права і свободи людини, створює умови для їх реалізації.



У статті 22 проголошено, що перелік закріплених у Конституції України прав і свобод не є вичерпним. І це зрозуміло, адже людські потреби зростають і урізноманітнюються, що збільшує і розширює права і свободи людини. Такі права і свободи можуть закріплюватися у законах України, міжнародних правових актах.

Права людини поширюються на всіх осіб, які проживають в Україні, а права громадянина лише на тих осіб, які є громадянами цієї держави. Наприклад, право брати участь в управлінні державними справами, у всенародному та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (стаття 38) визнається лише за громадянами, а іноземні громадяни та особи без громадянства таких прав не мають.


Конституційні права і свободи поділяються на громадянські (особисті), політичні, соціально-економічні, культурні та інші (наприклад, екологічні).

До громадянських (особистих) прав і свобод людини належать: права людини на життя та його захист, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканість, на невтручання в особисте життя та таємницю листування, на недоторканість житла, на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, пересування.

До найголовніших політичних прав і свобод належать: право на участь в управлінні державними справами, на об’єднання, на мирні збори та демонстрації, на свободу друку та інформації, виборчі права та інші.

До головних соціально-економічних прав, насамперед варто віднести право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право на підприємницьку діяльність, а також різноманітні соціальні права: на працю, на страйк, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я та інші.

До культурних прав належать: право на освіту, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші.

Держава покладає на себе відповідальність забезпечувати реалізацію прав і свобод людини і громадянина, охороняти і захищати права та свободи. Свої права і свободи громадяни також можуть захищати в суді.


Що таке конституційні обов’язки?

Права людини не є абсолютними та безмежними. Межею реалізації особою власних прав і свобод є права і свободи інших осіб. Ця межа охарактеризована в статті 68 Конституції України як обов’язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його дотримання запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовольняти власні потреби та інтереси. Однак уявлення про те, де починаються права інших, у різних людей часто не збігаються, адже поряд із однаковими в усіх членів суспільства інтересами існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється.

Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов’язки. В обов’язках виражено як особисті, так і загальнозначимі інтереси. Під конституційними обов’язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. Їх небагато, але кожен обов’язок має величезне значення. Залежно від змісту деякі обов’язки є обов’язками кожної людини, яка живе в Україні, інші тільки громадянина України (наприклад, захист Вітчизни).

Відповідно до Конституції України важливими обов’язками громадянина України є захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів (стаття 65). Конституція України також закріплює обов’язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (стаття 66). Крім того, кожний громадянин зобов’язаний сплачувати податки і митні збори (стаття 67). Важливим обов’язком громадянина, як і кожної людини, що проживає в Україні, є неухильне дотримання Конституції України та законів України, повага до прав і свобод, честі та гідності інших людей.


Які проблеми можуть виникати при реалізації наших прав?

Кожна людина має використовувати свої права таким чином, щоб це не порушувало прав інших людей. Можна сказати, що право однієї людини закінчується там, де починається право іншої. Але в житті тобі напевно доводилося опинятися в ситуації, коли здійснення тобою своїх прав порушувало права інших. Наприклад, ти бажаєш послухати музику після школи, реалізуючи своє право на дозвілля, а твій сусід у цей час зібрався поспати. Або кореспондент газети, використовуючи своє право на свободу слова, повідомляє у статті подробиці політичної події. Утім, ця подія пов’язана з проблемами особистого життя громадського діяча, котрий вважає, що його права на повагу до його честі та гідності порушено.

У таких випадках нерідко виникає конфлікт. Але, як правило, його можна розв’язати, виявляючи толерантність і бажання досягти компромісу. Якщо дійти згоди не вдається, розв’язання конфлікту доручають незалежному арбітру — суду.

У реальному житті поряд із конфліктом прав досить часто трапляється конфлікт прав і обов’язків. Наприклад, тобі хочеться затриматись на дискотеці ввечері, але ти знаєш, що мама хвилюватиметься, тож твоїм обов’язком є повернутися додому вчасно. У тебе є право на відпочинок, але ти маєш розпорядитися цим правом так, щоб виконати встановлений законом обов’язок здобути загальну середню освіту.


(Урок 4. Які права та обов’язки має громадянин? [Електронний ресурс] // Урядовий сайт для юних громадян. – Режим доступу : http://children.kmu.gov.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.03.2015)).
  1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка