Економіка та менеджмент: перспективи розвитку Экономика и менеджмент: перспективы развития Economics and management




Сторінка11/17
Дата конвертації09.09.2018
Розмір5,22 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17





.

(2)

Якщо ω(z) = ω, то можна стверджувати, що існує повна синхронізація процесів забезпечення екологічної безпеки та розвитку економічної системи в цілому. Якщо ω(z) < ω, то можна стверджувати, що існує інтервальна синхронізація (система має значний потенціал розвитку з урахуванням запроваджених заходів, але окремі процеси забезпечення екологічної безпеки стримують її розвиток через дисгармонію з іншими процесами; якщо за умови зміни параметрів z-го процесу забезпечення екологічної безпеки у майбутніх періодах, можливо змінити частоту його розвитку так, щоб досягти рівня повної синхронізації процесів у системі у наступних періодах, слід здійснити відповідні корегування). Якщо ω(z) > ω, то можна стверджувати, що існує імпульсна синхронізація. Тобто існує можливість прискорення розвитку системи при умові оптимізації процесів забезпечення екологічної безпеки, яка дозволить досягти рівня повної синхронізації.
ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ ВЫБОРА СТРАТЕГИИ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ ПРИ РЕАЛИЗАЦИИ ПРОЕКТОВ НА КОНТИНЕНТАЛЬНОМ ШЕЛЬФЕ
Луговая Е. А.

Российский экономический университет им. Г.В. Плеханова, Россия
Актуальной проблемой в сфере бизнес-природопользования является экологическое обоснование инвестиционных проектов, реализуемых на континентальном шельфе. Такие проекты, к примеру, реализуются в России в Арктической зоне, на Каспийском море, на шельфе о. Сахалин и другие. В Украине подобные проекты реализуются в акватории и на шельфе Азовского и Черного морей. Как показывает анализ, устойчивой тенденцией мирового развития является активизация использования морских акваторий и шельфа в целях добычи полезных ископаемых. В то же время, активное освоение морской зоны ведет к сложным эколого-ресурсным и социальным проблемам, поэтому проектам освоения нефтегазовых месторождений на континентальном шельфе следует уделять особое внимание с точки зрения соблюдения ряда экологических требований и ограничений. В то же время существующие регламенты деятельности предприятий на континентальном шельфе не в полной мере отражают требования обеспечения экологической безопасности, в ряде случаев отсутствует эффективная система взаимодействия государственных органов управления и предприятий-природопользователей по экологическому сопровождению подобных проектов.

Так, ряд практических проблем связан с отсутствием исчерпывающего перечня полномочий государственных органов и чиновников в части требований, предъявляемых ими к предприятиям-недропользователям. Например, органы исполнительной власти могут требовать дополнительно представить интересующие их документы, отсутствующие в перечне, приведенном в нормативных актах. Зачастую, функции экспертов обоих экспертных институтов дублируются и пересекаются. Оспорить требование о представлении дополнительной документации можно лишь в порядке административной юстиции. Однако, исходя из административной и судебной практики, такие прецеденты в большинстве случаев завершаются в пользу ответчика, то есть государственных органов. На сегодняшний день методы эффективного решения проблем, вызванных несовершенством государственной экспертной деятельности, на практике не выработаны. В то же время несогласованность работы государственных структур и отсутствие четкой регламентации их полномочий приводит к затягиванию сроков согласований и дополнительным затратам со стороны недропользователя, что, в свою очередь, очевидно приводит к экономическим рискам реализации проекта в целом.

Недостаточный учет экологических требований при обосновании бизнес-проектов может вызывать конфликты различного уровня, в том числе – и на межгосударственном уровне [3].

Компенсировать пробелы в нормативной базе приходится путем разработки компаниями за свой счет Специальных технических условий работ. Такой подход, безусловно, является временным выходом из сложившейся ситуации, однако, не является допустимым с точки зрения системного подхода. С целью создания эффективной системы управления проектами необходимо разработать расширенные и всеобъемлющие требования к морскому проектированию. C учетом значимости проектов разработки шельфовых месторождений необходимо выработать единый подход к проведению экспертизы проектной документации, опираясь на зарубежный опыт, международные стандарты и требования к детальному проектированию до принятия инвестиционных решений. В качестве возможного решения данных проблем по экологическому сопровождению проектной бизнес-деятельности в сфере природопользования можно предложить использование такого экономического инструмента как саморегулирование, придав институту «государственной экспертной деятельности» статус саморегулируемой организации. Для обеспечения надежности оценки экологической и промышленной безопасности все эксперты должны повышать квалификацию и проходить аттестацию. Разработчикам качественной проектной документации должен присваиваться рейтинг и возможные преимущества согласно результатам пройденных государственных экспертиз.

Оптимизации процесса экологического сопровождения и реализации нефтегазовых проектов на континентальном шельфе с применением экономических методов управления рисками в процессе согласования проектов поможет снизить экологические и предпринимательские риски, повысить эффективность инвестиций, укрепить конкурентоспособность компаний и обеспечить позитивную экологическую и социальную репутацию нефтегазового бизнеса в целом [1]. В целях экологического сопровождения проектов на континентальном шельфе на стадии обоснования и реализации проекта может использоваться процедура экологического аудита [2].


  1. Тихомиров Н.П., Потравный И.М., Тихомирова Т.М. Методы анализа и управления эколого-экономическими рисками: Учеб. пособие для вузов// Под ред. проф. Н.П. Тихомирова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 350 с.

  2. Экологический аудит: теория и практика. Учебник/ Под ред Потравного И.М. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2013. – 583 с.

  3. Экологические конфликты в современной системе природопользования/ Под ред. С.Н. Бобылева и В.В. Сабадаша. – Сумы: Университетская книга, 2010. – 352 с.



ПІДПРИЄМНИЦЬКА СКЛАДОВА РЕФОРМУВАННЯ ЛІСОВИХ ВІДНОСИН НА ЗАСАДАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Мішеніна Г. А., канд. екон. наук

Сумський державний університет, Україна
Аналіз світових тенденцій лісоресурсного розвитку свідчить про зміщення акцентів у лісовій політиці та практиці ведення лісового господарства до більш повної реалізації екологічних та соціальних корисностей лісів, екосистемного управління, а також стимулювання розвитку сталого лісокористування. Програмні документи міжнародних лісових організацій вказують на необхідність: суттєвого збільшення обсягів лісорозведення, розвитку інтеграційних зв’язків сільського та лісового господарств, інноваційного розвитку лісоресурсної сфери.

У процесі становлення ринкових відносин в Україні поступово складаються певні передумови для вирішення еколого-економічних та соціальних проблем розвитку лісоресурсної сфери на підприємницьких засадах з урахуванням особливостей реалізації економічних, інституціонально-регулюючих та соціальних реформ.

Еколого-економічні засади розвитку підприємництва в лісоресурсній сфері визначаються принципами сталого багатоцільового використання та відтворення лісових ресурсів та особливостями підприємницького підходу до вирішення еколого-економічних проблем лісогосподарювання, які закладені в основу сучасної лісової політики України.

Лісівничо-еколого-економічні параметри сучасного функціонування лісоресурсної сфери свідчать про наступні основні передумови розвитку екологічно спрямованого підприємництва: необхідність збільшення лісистості території і, зокрема, загальної лісистості агроландшафтів, полезахисної лісистості, лісистості неугідь; екодеструктивний стан лісового фонду; інтегроване та комплексне використання лісових ресурсів відповідно до повного циклу лісовирощування, лісозаготівлі та лісопереробки; процеси реформування власнісного статусу та організаційної структури управління лісовим господарством; необхідність покращання фінансово-економічних відносин в сфері використання та відтворення лісових ресурсів згідно з ринковими трансформаціями і т.д.

Так, основними завданнями розвитку екологоорієнтованих підприємницьких ініціатив в лісоресурсній сфері є:

1. Розширене відтворення лісових ресурсів та досягнення оптимальних показників лісистості території з урахуванням напрямків глобалізації лісового господарства.

2. Підвищення ефективності комплексного та збалансованого використання сировинних та соціально-екологічних функцій лісових ресурсів на міжгалузевій основі.


  1. Забезпечення екологізації лісогосподарського виробництва, лісозаготівлі та деревообробки на основі застосування управлінських, технологічних та ринкових інновацій.

  2. Розвиток державно-приватного співробітництва, впровадження ринково орієнтованих механізмів відтворення лісів та ефективного лісо- господарювання.

  3. Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття у контексті принципів сталого розвитку.

    1. Формування механізмів соціально-екологічної відповідальності за результати лісогосподарювання.

Розвиток підприємництва екологічного спрямування в сфері лісових відносин обумовлює необхідність урахування галузевої специфіки лісогосподарського та рекреаційно-лісозахисного підкомплексів, принципів сталого лісокористування та екосистемного управління лісами, особливостей інтегрованого багатоцільового використання та відтворення лісових ресурсів, дії екодеструктивних факторів природного та техногенного походження.

Прикладами напрямків лісогосподарського екологічноорієнтованого підприємництва можна вважати наступні підприємницькі ініціативи: створення лісогосподарських об’єктів для комерційних цілей (плантаційне лісорозведення); створення захисних лісових насаджень та посадка «вуглецевих» лісів; використання на комерційній основі екосистемних послуг (функцій) лісів для ефективності функціонування суб’єктів сільського, водного, дорожньо-транспортного господарства, для організаційно-оздоровчих організацій у рамках рекреаційно-лісозахисного підкомплексу; виробництво екологічної техніки та технології; переробка низькосортної деревини; використання на підприємницьких засадах лісосировинних відходів (наприклад, виробництво біопалива); виробництво екологічно чистої лісової продукції тощо.



Отже, основою сталого лісокористування, сталого управління лісовим господарством на засадах екосистемного підходу повинно стати підприємництво, оскільки воно як вид діяльності та особливий тип господарської поведінки найбільшою мірою відповідає принципам екологізації лісоресурсного розвитку, соціально-екологічної відповідальності бізнес-структур. При цьому екологізація лісоресурсної сфери повинна передбачати застосування системи технологічних, організаційно-економічних та інституціонально-регулюючих процесів інноваційного характеру, які забезпечують стале, екологічно збалансоване та соціально відповідальне використання та відтворення лісових ресурсів.

Банкінг водно-болотних угідь, як інструмент управління екосистемними послугами
Мішенін Є. В., д-р. екон. наук, проф., Дегтярь Н. В.

Сумський національний аграрний університет, Україна
Одним із сучасних організаційно-економічних інструментів функціонування ринків екосистемних послуг водно-болотних угідь (ВБУ) та компенсації за негативний вплив на них є банкінг водно-болотних угідь. Відповідно до механізму дії банкінгу ВБУ (рис.1.), у його найбільш простій формі, власник або орендар земельної ділянки накопичує квоти умовних одиниць «компенсаційних депозитів» шляхом відновлення, оптимізації, створення та збереження водно-болотних угідь. Накопичена сума квот умовних одиниць таких депозитів акумулюються в банках ВБУ та визначається обсягом збережених чи відновлених екосистемних послуг ВБУ. «Компенсаційні кредити» у цих банках зазвичай надаються економічним суб’єктам, які зобов'язані відшкодовувати негативний вплив своєї діяльності на той же тип водно-болотних угідь у цьому або будь-якому іншому районі.

ПГруппа 75
ояснення: 1. формування екосистемних послуг; 2. запит на депозит за визначений обсяг надання (збереження, відновлення) екосистемних послуг ВБУ (у вартісному та фізичному вимірі); 3. інформація про відкриття депозитного рахунку; 4. грошові кошти (відсотки за депозит екосистемних послуг); 5. запит на кредит за використання (або антропогенний вплив) визначеного обсягу екосистемних послуг водно-болотних угідь; 6. грошові кошти (за визначений обсяг екосистемних послуг, взятих у «кредит»); 7. інформація про відкриття кредитного рахунку; 8. використання екосистемних послуг водно-болотних угідь; 9. антропогенний вплив на екосистемні функції ВБУ.

Рис. 1 – Схема функціонування банкінгу водно-болотних угідь.


Функціонування банкінгу екосистемних послуг найбільш поширене у США (таблиця 1), де вони використовуються як метод економічного стимулювання охорони, збереження та відновлення екосистемних послуг водно-болотних угідь. Більше 400 таких банків були офіційно створені у США до 2005 року, 75 відсотків з яких були проінвестовані приватними організаціями та обсяг наданих кредитів складав 350 млн. дол. США. Наприклад, підприємства або приватні особи можуть купити відповідні кредити в банківській мережі «Wetland Mitigation», з метою оплати наслідків руйнування болотних екосистем внаслідок сільськогосподарської або промислової діяльності.

Таблиця 1

Основні інструменти ринків екосистемних послуг у США [1]



Організаційно-економічні інструменти

Показники

Фінансові інструменти

Банкінг ВБУ та фінансово-кредитні програми управління водними екосистемними послугами у США, од

717

Банкінг ВБУ та фінансово-кредитні програми управління водними екосистемними послугами в інших країнах, од

28

Банки екосистемних послуг збереження біорізноманіття у США, од

102

Обсяг кредитів за одну угоду, дол.США

1500 – 650000

Організаційні інструменти

Програми управління екосистемними послугами у США, од.

60

Річний обсяг платежів за екосистемні послуги за визначеними програмами у США, млрд. дол. США

1,8 – 2,9

Окрім банкінгу водно-болотних угідь у США була створена система банкінгу зі збереження видів, що перебувають під загрозою зникнення, які можуть бути використані, щоб компенсувати негативний вплив компаній на вразливі види та їх місце існування. У 2005 році обсяг цього ринку складав більше 40 млн. дол. США та було здійснено 930 угод і взято під охорону понад 44 600 га місць існування видів, що знаходяться під загрозою зникнення [1]. Основна особливість банків водно-болотних угідь у США полягає в тому, що юридична відповідальність за компенсацію переходить від особи, яка отримала дозвіл (розробника або ініціатора проекту), до банку водно-болотних угідь. Таким чином, купуючи кредити, ініціатор проекту ніби звільняє себе від відповідальності. З моменту вчинення правочину, дозвіл на яку дає уряд, банк несе відповідальність за належне управління екосистемними послугами водно-болотного угіддя та здійснює моніторинг у довгостроковій перспективі.

Розвиток і впровадження сучасних організаційно-економічних інструментів управління екосистемними послугами та, зокрема, банкінгу ВБУ, відбувається також у країнах ЄС, Австралії та Канаді. Так, у 2006 році Австралія розпочала проект у Новому Південному Уельсі «BioBanking Bill 2006», з метою створення стимулів для охорони приватних земель із високою екологічною цінністю. Результатом проекту стала купівля господарюючими землекористувачами «кредитів із біорізноманіття» для компенсації негативного впливу, який останні здійснюють на біорізноманіття. У ЄС відповідно до «Стратегії зниження втрат біорізноманіття до 2020 року» розроблено програми функціонування банків з відновлення біорізноманіття.

З метою формування базису для використання організаційно-економічного інструменту банкінгу водно-болотних угідь в Україні потребує розробки та впровадження система заходів, зокрема, проведення обґрунтованої інвентаризації водно-болотних угідь, ідентифікації екосистемних послуг ВБУ та формування їх реєстрів, а також розробки методичного та нормативно-правового забезпечення реалізації системи платежів за ЕП ВБУ, визначення засад реалізації фінансово-кредитних основ регулювання ринків екосистемних послуг та банкінгу ВБУ.




  1. US Wetland and Stream Bank Dataset and Analysis [електронийресурс]. – Режимдоступу: http://www.speciesbanking.com/pages/us_wetland_stream_banks



ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ СТРАХОВАНИЕ В ЛЕСНОМ ХОЗЯЙСТВЕ
Мишенин Е. В., д-р. экон. наук, проф., Яровая И. Е., канд. экон. наук, доц.

Сумский национальный аграрный университет, Украина
Объективным атрибутом развитой рыночной экономики с помощью которого, как подтверждает мировой практический опыт, возможно успешно регулировать негативные проблемы финансово-экономического, эколого-экономического и социального развития выступает система страхования.

Неблагоприятные природные и антропогенные факторы могут быть представлены в качестве страховых событий (экологических рисков), изменяющих лесоводственные, социально-экологические, экономические режимы функционирования лесных экосистем, что в определенной мере может трансформировать необходимые (проектируемые) направления и результаты лесообразовательного процесса, вызывать, например, нежелательную крупномасштабную смену пород, снижение продуктивности лесов. Страховая деятельность в лесной отрасли экономики в конечном счете и должна ориентироваться на обеспечение экологической безопасности лесных биогеоценозов и направляться на формирование, создание гибкой системы страховых экологических фондов для реальной компенсации (возмещения) вероятностных (возможных) потерь, развития экономической заинтересованности лесохозяйственных предприятий в уменьшении эколого-экономического (лесоэкологического) риска их хозяйственной деятельности.

Лесоэкологическое страхование представляет собой, на наш взгляд, систему финансово-экономических отношений между страховщиками и страхователями (лесохозяйственными предприятиями, лесопользователями – прямыми и косвенными), включающую совокупность форм и методов формирования целевых фондов денежных средств для компенсации (возмещения) и предотвращения убытков (эколого-экономических потерь) в лесном хозяйстве с учетом многофункциональной роли лесов, возникающих при непредвиденных, неблагоприятных явлениях (экологических рисках) антропотехногенного и природного характера.

Экономической основой заинтересованности предприятий в реализации системы экологического страхования являются формы собственности на средства производства и природные ресурсы, а также избранная форма хозяйствования (государственные (хозрасчетные), акционерные, частные предприятия, аренда и т.п.). Государственная форма собственности на леса, сметно-бюджетная система финансирования лесохозяйственного производства, отсутствие полной хозрасчетности отрасли в своей основе не обеспечивают общих необходимых (изначальных) условий для реализации системы лесоэкологического страхования. Учитывая существующий недостаточный уровень финансирования лесного хозяйства, а также разрабатываемые подходы по ориентации лесохозяйственного производства на реальные результаты, считаем актуальным включить в систему управления и экономические рычаги, элементы хозрасчетной, предпринимательской деятельности лесхозов, лесопользователей (например, арендные отношения). Целесообразно и крайне необходимо интенсивное развитие методологии и методических положений лесоэкологического страхования с позиций реальной эколого-экономической ситуации в лесном комплексе и перспектив ее адаптации к рыночной экономике.

Для осуществления устойчивого (экосистемного) управления лесным хозяйством представляется целесообразным дополнить существующую сметно-бюджетную систему финансирования лесного хозяйства созданием фондов лесоэкологического страхования на региональном (областном) уровне. Выделение отдельной статьи расходов на лесоэкологическое страхование из государственного бюджета может, в принципе, стимулировать повышение эффективности лесохозяйственных предприятий, находящихся на сметно-бюджетной системе финансирования, так как контролирование лесоэкологического риска страховщиком и обязательное выполнение условий договора страхования может способствовать более целенаправленному, эффективному использованию бюджетных средств в лесохозяйственной деятельности. Кроме того, страховой лесоэкологический фонд лесохозяйственных (лесных) предприятий может предусматривать самостоятельное погашение потерь за незначительные лесонарушения. При этом следует сказать, что возмещение убытков страхователя не должно превращаться в поощрение его экологической безответственности и поэтому предлагается, например, покрывать не более двух третей ущерба.

Систему экологического страхования в сфере рационального воспроизводства и использования лесных ресурсов можно, в принципе, сориентировать непосредственно в сторону заключения такого страхового договора, который бы страховал убытки (потери) лесохозяйственных (лесных) предприятий без привлечения к прямой ответственности предприятий-лесонарушителей, включив их в систему, например, обязательного экологического страхования.

Таким образом, страхование экологического риска лесонарушений вследствие загрязнения лесных экосистем или со стороны лесозаготовителей, охотничьего хозяйства может проводится как на добровольной основе, так и в обязательном порядке, и предусматривать реальную практическую возможность страховой защиты интересов третьих лиц (лесохозяйственных предприятий) в случае причинения им эколого-экономического ущерба.

«НУЛЕВОЙ РОСТ» И УСТОЙЧИВОЕ РАЗВИТИЕ:

НОВЫЕ СМЫСЛЫ НА РУБЕЖЕ ТЕХНОЛОГИЧЕСКИХ УКЛАДОВ
Нургалиева А. Ш., канд. экон. наук, доц.

Академия «Кокше», Казахстан

Хлобыстов Е. В., д-р. экон. наук, проф.

ГУ «ИЭПУР НАНУ», Украина
Сложность проблемы устойчивого развития определяет необходимость ее рассмотрения на разных уровнях и в различных аспектах. Реализовать устойчивое развитие в полном объеме (т.е. на уровне «биосферы») можно только на глобальном уровне, поскольку биосфера Земли едина и нарушение условий устойчивого развития в каком-то одном месте вполне способна вызвать каскадные последствия, характеризующиеся увеличивающейся синергией. Именно поэтому необходима координация усилий всех государств в мировом масштабе и принятие общих решений по обеспечению устойчивого развития, обязательных к исполнению всеми странами.

Среди аспектов устойчивого развития следует отметить:

- экологический. Важнейшей стороной понятия устойчивого развития выступает требование отказа от антропогенной нагрузки на природные экосистемы, превышающей их несущую способность (емкость среды). Требование непревышения допустимой нагрузки на окружающую природную среду удобно называть «экологическим императивом» (Н.Н. Моисеев), нарушение которого способно привести к деградации природных комплексов и экологическим катастрофам;

- экономический. Фактически, понятие устойчивого развития подразумевает достижение экономического эффекта за счет снижения антропогенной нагрузки, т.е. за счет экологически дружественных технологий и безотходных производственных процессов.

- социальный. Социальная справедливость и социальные стандарты, плюс потенциальная возможность участия каждого гражданина в политическом развитии своей страны, и, таким образом, его влияние на принятие политических решений.

Следует подчеркнуть, что условие экологического императива является необходимым, но недостаточным для обеспечения устойчивого развития. Например, В.И.Данилов-Данильян и К.С.Лосев предлагают понимать под устойчивым развитием такое развитие, которое не разрушает свою естественно-природную основу, сохраняя геном человека (заметим, что геном человека на прямую не зависит от количесвенных и качественных характеристик природных ресурсов). Но тогда очевидным решением проблемы является стратегия «нулевого роста» – полный отказ от экономического развития ради обеспечения сформулированного экологического императива. В связи этим экологический императив должен быть дополнен экономическим императивом, подразумевающим обеспечение определенного уровня удовлетворения материальных потребностей путем хозяйственной деятельности (производства товаров, оказания услуг, создания инфраструктуры).

Концепция нулевого экономического роста была выдвинута в начале 70-х гг. группой экономистов и социологов, которой руководили Деннис и ДоннелаМедоуз. Ссылаясь на истощение сырьевых ресурсов, опасность нарушения экономического равновесия, авторы этой концепции пришли к выводу, что экономический рост подошел (или подходит) к определенному пределу, за рамками которого человечеству угрожают серьезные катаклизмы, полное использование природных ресурсов.

Позитивным в концепции нулевого роста является стремление пересмотреть "привычные" представления о неисчерпаемости природных недр. Авторы концепции предупреждают о серьезных последствиях стремительного развития техники, о резком ухудшении среды проживания. По их мнению, реальный экономический рост возможен лишь при отказе "от проедания" природных ресурсов.

Подход к проблеме экономического роста не может быть одинаковым для стран и регионов, обладающих неодинаковыми возможностями, стоящих на различных ступенях индустриального развития. Нулевой рост для стран "третьего мира" означал бы консервацию экономической отсталости.

Концепция «нулевого роста» сегодня не потеряла своей актуальности, но только она переместилась в другую плоскость. Это идея, которую можно изложить следующим образом «достигать большего объема жизненных благ за счет не превышения объема сегодняшнего использования природных ресурсов». В практической плоскости это реализуется сметой технологических укладов. Второй признак устойчивого развития в сфере природопользования – увеличение стоимости продуктов интеллектуального труда и уменьшение стоимости природно-ресурсного сырья, по отношению к стоимости изделий и продуктов из него. Иными словами, пока мы потребляем много бензина – высока цена нефти, но тем не менее, зависимость каждого автомобиля от 10 литров бензина сокращается, по мере создания все более экономных моторов, гибридных моторов, и, в конце концов, развития применения электоромобилей. В конечном итоге, второй признак устойчивого развития также наблюдается и применяется. И третий признак – социальный. Развиваться гармонично может общества равных социальных возможностей и высоких социальных стандартов. Здесь такая же закономерность – новые технологические уклады поднимают «планку» социальных обязательств и, главное, эти обязательства носят взаимный характер.

Новая трактовка «нулевого роста» должна стать предметом научной дискуссии для понимания сущности устойчивого развития в быстро меняющемся мире.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка