Економіка та менеджмент: перспективи розвитку Экономика и менеджмент: перспективы развития Economics and management




Сторінка14/17
Дата конвертації09.09.2018
Розмір5,22 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

МАРКЕТИНГ ВРАЖЕНЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВПЛИВУ НА ПСИХОЛОГІЮ СПОЖИВАЧА
Деречинський Ю. Н., доц., Воліна М. С., Франкевич І. А.

Автомобильно-дорожный институт ГВУЗ «ДонНТУ», Украина
Маркетинг вражень – це інструмент побудови емоційного зв'язку між продуктом, брендом або ТМ і споживачами в рамках заходів, організованих виробником. Характеризуючи сутність маркетингу вражень, важливо зазначити, що на сьогоднішній день він займає проміжну позицію між event – маркетингом та show – маркетингом, базуючись на міксі реклами, PR та маркетингу.
Аналізуючи діяльність провідних компаній Європи, значення маркетингу вражень зростає швидкими темпами тільки тому, що даний вид маркетингу дає можливість «з головою занурити» споживача в ТМ або продукт та зробити його прихильником визначеного товару або ТМ, і отримати значну комерційну вигоду для компанії [1].

Бернт Шмідт в своїх працях акцентує увагу на важливості використання емоційного маркетингу в діяльності компанії та затверджує, що споживацьке сприйняття товару має структуру, що складається з п’яти рівнів: відчуття, контакт, аналіз, взаємодія, ставлення. Чим вищій рівень взаємодії з покупцем, тим краще його ставлення до бренду. Кевін Робертс, розглядаючи емоційний маркетинг з позиції його ефективного застосування в маркетинговій діяльності, виділяє поняття «lovemarks», яке характеризує товари/послуги до яких покупці відчувають щирі позитивні почуття і саме тому, не бажають змінювати даний товар на замінник. Товари категорії «lovemarks» характеризуються певними відмінними рисами:

1. Повага до ТМ. Розглядаючи процес вибору та придбання товару з точки зору психології покупця, статус «lovemarks» отримають тільки ті товарі до яких існує повага та лояльне відношення з боку більшої частини тієї чи іншої соціальної групи клієнтів.

2. Відданість покупців ТМ. Максимального результату та високих показників діяльності можливо досягнути лише за допомогою серйозних відданих клієнтів, які постійно користуються товаром.

3. Відчуття. Товар/послуга повинна викликати сильні емоційні відчуття тільки позитивного характеру, які пов’язані з важливими моментами життя клієнта: дитинство,студентські роки, весілля тощо [2].

Для досягнення максимального ефекту від практичного застосування емоційного маркетингу,необхідно використовувати певні секрети емоційного впливу бренду на контактну аудиторію, до яких можливо віднести використання загадковості (цікаві факти, визначні досягнення тощо), знаннях про мрію споживача,натхнення як співробітників, так і покупців, чуттєвості у формі слуху, зору, дотиків, смаку та елементів інтимності (вірність, емпатія, пристрасть тощо) [3].



Формування бренду в розумінні споживача – це одна з пріоритетних задач, вирішення якої забезпечить лояльність та відданість великої кількості споживачів, що гарантує компанії шалений попит на товари/послуги і як наслідок великий обсяг продажу та прибутків. Для досягнення максимально ефективного результату, необхідно використовувати почуття, емоції, стимули, побажання та прагнення споживачів, які вони можуть задовольнить за допомогою даного товару/послуги. Споживачі платять гроші не лише за товар, а за ті почуття та емоції,які виникають в процесі або після здійснення покупки.


Рис. 1 – Схема впливу емоційного маркетингу на клієнта при формуванні бренду продукції
1. Голубков Е.П. Вивчення споживачів в Росії та за кордоном. – 1998. – №5

2. Зозульов А.В. Поведінка споживачів:Навч.посібник.-К.:Знання,2004. – 364 с.

3. Орбан–Лембрик Л.Е.Соціальна психологія: Підручник: У кн. Кн.1: Соціальна психологія особистості та спілкування. – К:Либідь, 2004. – 576 с.

ПРИНЦИПИ ОЦІНКИ ІМІДЖУ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
Колодка А. В.

Сумський державний університет, Україна
Формування іміджу стає особливо важливим процесом в діяльності підприємства. Це пов’язано з багатьма факторами, які призводять до загострення конкуренції на ринку. Тому управління іміджем потребує особливих підходів та принципів.

Таблиця 1

Система принципів оцінювання іміджу підприємства



Принцип

Пояснення

1) системність та комплексність

передбачає розгляд складових іміджу як системи взаємопов’язаних елементів

2) повнота

урахування всього спектру факторів впливу на рівень конкурентоспроможності промислового підприємства, охоплення системою показників внутрішніх і зовнішніх умов та джерел формування конкурентних переваг підприємства

3)збалансованість

рівномірне урахування факторів, які відносяться до різних сфер формування іміджу промислового підприємства та прояву конкурентоспроможності;

4) достовірність

забезпечення найбільш високої точності та правдивості використовуваних показників, що особливо стосується інформації про зовнішнє середовище;

5) узгодженість

забезпечення можливості кількісного визначення та

чіткого алгоритму розрахунку показників оцінки іміджу промислового підприємства або приведення їх до єдиного вимірника;



6) адекватність


відповідність обраних показників та критеріїв цілям

оцінювання іміджу промислового підприємства



Продовження табл. 1

7) достатність та оптимальність


оптимальна чисельність показників внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства та забезпечення відсутності суттєвих кореляційних зв’язків між ними

8) об’єктивність

при побудові оцінної моделі необхідно використовувати точні, реальні факти, ефективні методи та прийоми з метою мінімізації суб’єктивізму дослідників та неточності оцінки іміджу

9) доцільність

зосередження уваги при виборі показників на ключових факторах успіху підприємства та джерелах формування конкурентних переваг на релевантних ринках




  1. Даулинг Г. Репутация фирмы: создание, управление и оценкаэффективности: пер. с англ. / Г. Даулинг. – М.: ИНФРА–М, 2003. – 368 с.

  2. http://spb-tei.ru/2009/03/08/metody-formirovanija-imidzha-firmy.html



МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ

СПОЖИВАЧІВ ТРЕНДІВ
Пересадько Г. О., канд. екон. наук, доц.

КНТЕУ, Україна
Сьогодні достатньо складно задовольняти потреби споживачів. Щоб бути успішними, компанії мають випереджати своїх конкурентів у пошуку і формуванні споживчих уподобань. Актуальним стає не лише використання маркетингових досліджень у діяльності підприємств, а й передбачення і аналіз майбутніх тенденцій і трендів. Для усіх суб’єктів економічної діяльності критичним ресурсом є час, тому ефективним буде те підприємство, яке першим орієнтуватиметься у ринковій ситуації. Сьогодні вміння дивитися вперед, прогнозування майбутніх потреб своїх споживачів, розуміння їх глибинних мотивів та тенденцій на ринку – чи не найголовніша запорука успішного динамічного бізнесу.

Центральне місце в маркетинговій діяльності займає дослідження ринку. Вивчення попиту і задоволення споживача є головним завданням для кожного підприємця. Проте як визначити, яким буде споживач завтрашнього дня? На що з'явиться чи збільшиться попит, які продукти будуть необхідними? Зацікавленість у чому зменшуватиметься? Які тренди визначатимуть майбутнє суспільства споживачів? Вже не перший рік відповідати на ці запитання західним бізнесменам та маркетологам допомагає такий новий інструмент дослідження споживчого ринку як моніторинг споживчих трендів (тенденцій). Іншими словами це бажання та вміння дивитися вперед, прогнозувати, мислити стратегічно.

Сучасний світ змінюється щодня прискорюючись. Змінюються валютний курс, погода, влада, ціни, настрій колег та партнерів. Однак головне, особливо для компаній, які працюють у форматі В2С, — змінюються споживачі, клієнти та покупці, тобто джерело натхнення бізнесу і прибутку [1].

Споживач змінюється, реагуючи на соціальні виклики, які обумовлюють зміни культурного контексту. Соціальні виклики — це явища, які змінюють економічне, демографічне, екологічне, політичне та культурне середовище, тобто спричиняють зміни у системі координат, у якій існує споживач.

Яскравим прикладом соціального виклику є трагічні події 11 вересня 2001 року. У людей активізувалася потреба, позначена у піраміді Маслоу як базова, — бажання відчувати себе у безпеці. Саме це вийшло на перший план серед споживчих мотивацій. Іншим, не менш яскравим прикладом соціального виклику можна вважати світову фінансову кризу. Рецесія та її наслідки змусили споживачів у першу чергу переглянути систему цінностей – на перший план вийшло все справжнє, першочергове, життєво необхідне. Найважливішими в період кризи стають сімейні та загальнолюдські цінності: дружба, кохання, підтримка, щирість і довіра. В той самий час все штучне: "показне споживання" як засіб втамувати гординю та інші "надбудови" ("демонстративний відпочинок", "показові витрати" та ін.) відігрівають у житті людей все менш значну роль. [2]

Отже, слід зазначити, що зміна потреб, звичок, уподобань споживачів є природною реакцією на зміни культурного контексту.

Проте залишається питання: якщо соціальний виклик відбувся сьогодні та спричинив зміни культурного контексту, як визначити те, що наступить в майбутньому? На що, власне, з’явиться чи збільшиться попит, тобто які продукти будуть необхідними, а у яких зацікавленість буде зменшуватися? Які тренди визначатимуть майбутнє суспільство споживачів? Уже не перший рік на це запитання західним бізнесменам та маркетологам допомагає відповісти такий інструмент як моніторинг споживчих трендів (Trend Watching).

Моніторинг споживчих трендів (Trend Watching) — це пошук трендів і трансформація знайдених ідей у зрозумілу форму.

За своєю суттю тренди є "органічними": вони народжуються, розвиваються та помирають, породжуючи контртренди та субтренди.

Поняття “тренд” використовується у багатьох науках і має різне значення.

Тренд в економіці – напрямок переважного руху показників. Зазвичай розглядається в рамках технічного аналізу, де визначають спрямованість руху цін або значень індексів. Чарльз Доу відзначав, що при висхідному тренді наступний пік на графіку повинен бути вище попередніх, при низхідному тренді наступні спади на графіці повинні бути нижче попередніх. [3]

Споживчий тренд – можливість тих чи інших подій розвиватися в даному напрямку; це перспективний напрямок розвитку потреб і запитів споживачів; тенденція до зміни в майбутньому попиту та пропозиції.




  1. Finansalarm [Електронний ресурс]: Режим доступу – http://uk.finanzalarm.com/details/Тренд_(статистика).html – Заголовок з екрану.5

  2. UkrArticles [Електронний ресурс] : Тематичний архів статей – Режим доступу: http://ukrarticles.pp.uabiznes-i-finansy/16578-potrebitelskie-trendy-kuda-duet-veter-globalnyx-peremen.html – Заголовок з екрану.1

  3. Знання [Електронний ресурс]: Режим доступу – http://znaimo.com.ua/Тренд – Заголовок з екрану.



МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ

АВТОМОБІЛЬНОГО РИНКУ УКРАЇНИ
Підлісна О. В., канд. екон. наук

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

Підлісний В. В.

Черкаський державний технологічний університет, Україна
Криза, що розпочалася на ринку нерухомості США в 2007 році та за короткий проміжок часу охопила фінансові ринки практично всіх розвинутих країн світу, поступово перетворилася на глобальну фінансову кризу.

Україна, яка станом на 2008 рік мала досить розвинуту ринкову економіку та зазнала економічних інтеграційних процесів, гостро зазнала впливу світової економічної кризи. ЇЇ вплив обтяжувався такими факторами, як внутрішня політична і економічна криза. Падіння світового попиту на експортну продукцію України, загострення ситуації на готівковому ринку іноземної валюти, енергозалежність України спричинили глибокі кризові явища в економіці країни.

Автомобільний ринок, що впродовж 2002-2008 років демонстрував позитивну динаміку розвитку, зазнав катастрофічного впливу фінансової кризи. Якщо наприкінці 2008 року автомобільні імпортери мали можливість коригувати ціни своєї продукції за рахунок курсових різниць і таким чином підтримувати прийнятний рівень продажів, то вже на початку 2009 року практично всі автомобільні компанії відчули різке скорочення попиту.

Серед причин, що мали вирішальний вплив на стан автомобільного року на початку 2009 року, варто зазначити:

Зростання рівня безробіття в країні та, як наслідок, зменшення доходів;

Повне призупинення автомобільного кредитування – якщо у 2008 році в кредит було реалізовано майже 45% нових автомобілів, то в 2009 році цей показник склав лише 5%;

Відсутність державної підтримки автомобільного ринку (в той час, як у більшості провідних країн Європи діяли компенсаційні програми при придбанні нового автомобіля та утилізації старого, в Україні на державному рівні не було вжито заходів для відродження автомобільного кредитування чи стимулювання попиту на автомобілі);

Зростання курсу долару та євро призвели до підвищення цін на автомобілі, що в умовах зниження рівня доходів населення спричинило скорочення попиту.

Серед основних наслідків впливу кризи на автомобільний ринок України варто зазначити наступні:

В загальному європейському рейтингу за результатами 2009 року ринок України зайняв 14-е місце при 162 291 реалізованих нових автомобілях. Обсяги продажів нових автомобілів можна порівнювати з продажами в Чехії (161 659 автомобілів) та Португалії (160 996 автомобілів), в той час як чисельність населення України більше ніж в чотири рази перевищує населення кожної з зазначених країн. Падіння ринку нових автомобілів в Україні є одним з найбільших у Європі – воно склало 74%. Більше скорочення обсягів реалізації автомобілів спостерігалося лише в Ісландії (-78%) та Латвії (-80%). Фактично обсяги реалізації автомобілів в України знизилися до рівня 2003 року, за результатами якого було продано майже 155 тисяч автомобілів.

Кризові явища, що охопили практично всі сфери економічної діяльності, вплинули на перерозподіл структури продажів нових автомобілів в регіональному розрізі. Через значне скорочення обсягів попиту на продукцію індустріального Східного регіону, майже всі області в даному регіоні втратили свою частку продажів на внутрішньому ринку України (винятком стала лише Харківська область, частка якої зросла на 0,5%). Найбільше падіння спостерігалося в Дніпропетровській і Донецькій областях. Порівняно меншим був вплив кризи на автомобільний ринок Південного регіону, частка якого зросла у 2009 році. Частка Західного регіону залишилася фактично на рівні 2008 року.

Розглядаючи продажі у різних цінових сегментах (за класифікацією Autoconsulting), слід зазначити, що найбільша кількість продажів відбулася в ціновому сегменті 6,5-10 тисяч євро. В той же час частка цього цінового сегменту зменшилася на 1,9% при зростанні частки більш високих цінових сегментів. До скорочення обсягів реалізації в ціновому сегменті 6,5-10 тисяч євро призвело, перш за все, майже повне призупинення автомобільного кредитування.

Змін зазнав і перелік лідерів ринку. Якщо російський бренд ВАЗ за рахунок цінового позиціонування зміг зберегти перше місце за кількістю реалізованих автомобілів (32447 проданих авто), то друге місце вдалося зайняти Hyundai (за рахунок того, що автомобілі збираються в Україні, вартість їх нижча за основних японських та європейських конкурентів). Лідером серед імпортних брендів вперше за останні 5 років стала Toyota (8560 шт.), випередивши Mitsubishi Motors. Оскільки конкуренція в 2009 році змістилася в цінову площину, то лідерами стали ті автомобільні компанії, що змогли забезпечити максимально прийнятні умови придбання власного продукту.

КОНЦЕПЦИЯ «4Р» В СПОРТИВНОМ МАРКЕТИНГЕ
Прокопенко О.В., д-р. экон. наук, проф.

Сумский государственный університет, Украина

Высшая школа экономико-гуманитарная, Польша

Клисиньски Я.C., д-р. экон. наук, проф.

Сумский государственный університет, Украина

Технико-гуманитарная академия, Польша

Велиев А. А., Петраков Е. С.

Сумский государственный університет, Украина
При введении в спортивный маркетинг неизбежно включается понятие маркетинг-микса, в котором должен существовать спортивный продукт как его неотъемлемая часть. Футбол становится бизнесом независимо от того, хотим мы этого или нет. А полные стадионы повышают капитализацию клуба и, как следствие, повышают доходы клуба от телетрансляций, продажи билетов и атрибутики. Наличие большой армии болельщиков привлекает спонсоров и средства массовой информации.

Маркетинг-микс определяется как комбинация элементов, или инструментов маркетинга, под популярным названием "4Р": рroduct (товар) – товарная политика футбольного клуба; рrice (цена) – ценовая политика футбольного клуба; рlace (место) – распределительная политика футбольного клуба; рromotion (продвижение) – коммуникационная политика футбольного клуба.

Товарная политика связана с планированием и осуществлением совокупности мероприятий по формированию конкурентных преимуществ и созданию таких характеристик продукта, которые делают его постоянно ценным для потребителя, удовлетворяя ту или иную его потребность, и тем самым обеспечивая футбольному клубу соответствующую прибыль.

Футбольный клуб создает ряд спортивных продуктов, главным из которых является спортивное событие, выраженное в отдельной игре или турнире в целом. Но поскольку спортивное событие не является товаром в его материальной форме, можно сказать, что в качестве основных продуктов футбольного клуба выступают способы реализации спортивного события, а именно: билеты, абонементы, клубные карты, права на теле/радио трансляции, рекламные и спонсорские пакеты.

Футбольный клуб также создает и дополнительные продукты, к которым относятся: атрибутика, сувенирная продукция, печатные издания, контент интернет-сайта и др.

Ценовая политика представляет собой совокупность мероприятий, которые использует футбольный клуб при установлении цен на реализуемое им спортивное событие.

"Билетная" ценовая политика футбольного клуба должна: быть стабильной (не стоит снижать цены на билеты в случае падения спроса на футбольные матчи: если болельщику не интересно, эти деньги он все равно потратит на другое); соответствовать возможностям выбранной целевой аудитории (цена должна устанавливаться на весь спектр «билетных продуктов», каждый из которых фокусируется на определенной целевой группе болельщиков); корректироваться каждый год на основании результатов прошедшего сезона и прогнозов на будущие игры клуба.

Распределительная политика предполагает разработку систем и каналов продаж, используемых футбольным клубом для реализации:

1) Билетов: кассы стадиона, интернет-сайт клуба, электронная система продаж.

2) Атрибутики и сувениров: система клубных палаток перед игрой, фирменные секции торговых центров, клубный магазин, интернет-сайт клуба, спортивные бары и кафе.

Коммуникационная политика обеспечивает передачу информации существующим и потенциальным болельщикам, спонсорам и СМИ с целью продвижения спортивного события или создания положительного имиджа футбольного клуба. Комплекс маркетинговых коммуникаций включает:


    • рекламу (пресса, ТВ, радио, наружная, печатная, интернет-реклама);

    • прямой маркетинг (телемаркетинг, e-mail, sms-рассылка);

    • PR (пресс-конференции, брифинги, издание и рассылка пресс релизов/буклетов/проспектов/брошюр, общественная деятельность);

    • стимулирование продаж (скидки, бонусы, промоакции, подарочные предложения, конкурсы, розыгрыши, лотереи).

Таким образом, в современной конкурентной среде продать любой продукт совсем не просто, а продавать футбольный продукт еще сложнее. Но как только футбольные клубы возьмут на вооружение современные маркетинговые технологии, сформируют команды профессиональных маркетологов, отвечающих за определение и удовлетворение нужд и потребностей болельщика, продажи неизменно вырастут, что непосредственно скажется на коммерческом успехе каждого отдельного клуба. Опыт организации футбольного бизнеса в европейских футбольных лигах показывает, что другого выхода у белорусских клубов просто нет, если они намерены не только выжить, но и процветать на достаточно конкурентом рынке индустрии спорта и развлечений.

ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ВИРОБНИКІВ ОРГАНІЧНОЇ сільськогосподарської ПРОДУКЦІЇ
Ращенко А. В.

Житомирський національний агроекологічний університет, Україна
Екологічний маркетинг принципово відрізняється від інших концепцій тим, що націлений на отримання екологічного результату від запровадження маркетингових інструментів, на рівні із задоволенням потреб споживачів та прибутковістю діяльності підприємства. Склад та особливості застосування комплексу інструментів екологічного маркетингу виробників органічної сільськогосподарської продукції визначаються екологічною складовою концепції, потребами споживачів, особливостями виробництва, вимогами стандартів та екологічним станом територій. Формування екологічного маркетингу органічної сільськогосподарської продукції має включати застосування комплексу важелів впливу, а саме екологічної сертифікації, товарної політики, екологічного маркування, цінової політики, політики розподілу, комунікаційної політики та екологічного аудиту.

Враховуючи специфіку запровадження екологічного маркетингу, надзвичайної актуальності набуває проблема формування дієвої комунікаційної політики. До особливостей комунікацій, які є характерними для ринку органічної, екологічно безпечної сільськогосподарської продукції та обов’язково мають бути враховані виробниками, слід віднести:

1. Ринок органічної сільськогосподарської продукції в Україні знаходиться на стадії становлення, а більшість споживачів не знайомі з терміном «органічна продукція». З огляду на це першочерговим завданням комунікаційної політики виробників органіки має бути формування обізнаності споживачів щодо такої продукції. Відповідно, інструментами маркетингових комунікацій, що матимуть найбільший ефект – PR та реклама [1];

2. Стратегія позиціювання продукції підприємства має бути акцентовано на ключових для цільових споживачів критеріях екологічної безпеки товару та унікальних його властивостях. Тому, у якості базису комунікаційних повідомлень слід обирати ті цінності продукту, які є пріоритетними для цільових споживачів підприємства. Так, наприклад, мотивами купівлі «зелених» товарів можуть бути турбота про здоров’я членів родини або довкілля, цікавість, гастрономічні уподобання, підтримка суспільної позиції тощо [2];

3. Споживачі, навіть купуючи продукцію з відповідними знаками екологічного маркування та сертифікатами, фактично не можуть перевірити їх достовірність. Тому, інформування споживачів про гарантії відповідності тверджень про екологічні властивості товару та унікальні технології його виробництва мають бути обов’язковою складовою комунікаційних повідомлень підприємства. До того, виробники органічної сільськогосподарської продукції можуть співпрацювати з суспільними організаціями екологічного спрямування, які представлені в Україні;

4. Не залежно від того на який сектор (В-В чи В-С) орієнтується підприємство, комунікаційні повідомлення, направлені на формування його екологічного іміджу є обов’язковими. Тобто, комунікаційна політика повинна включати інформацію, щодо екологічних технологій та виробничих досягнень підприємства, а також щодо цінності підприємства для бізнесу та суспільства в цілому [3];

5. З огляду на низький рівень обізнаності споживачів щодо специфіки виробництва екологічно безпечної продукції рослинництва, торговий персонал та консультанти мають значний вплив на формування сприйняття її споживачем. За умови відсутності активних заходів з формування попиту, лише обізнані, підготовлені продавці можуть пояснити споживачу цінність органічної, екологічно безпечної продукції та переконати його спробувати новий продукт. Також, слід зазначити, що персонал при безпосередньому контакті зі споживачем, здатен донести до нього позицію виробника щодо турботи про довкілля і здоров’я людей. Тому, необхідність акцентування уваги на персоналі зумовлена тим, що працівники в певній мірі забезпечують ступінь задоволення споживачів пропозицією підприємства. Роль служби маркетингу у взаємодії із торговим персоналом підприємства визначає обізнаність останніх з технологією виробництва органічної продукції та здатність пояснити споживачу її специфіку та переваги.

Комунікаційна політика компаній, що працюють на ринку екологічно безпечної продукції, передбачає використання різноманітних заходів, направлених на формування екологічного іміджу товару та підприємства. Загальна направленість комунікаційних повідомлень має включати акцентування на ключових для цільових споживачів цінностях «зеленого» товару; інформування про гарантії відповідності тверджень про властивості товару; підсилення уваги та довіри споживачів до пропозиції підприємства; підтримка громадськими екологічних організаціями тощо. Саме такий підхід дозволить досягти максимального впливу на цільову аудиторію та одержати відгук потенційних споживачів.


1. Романов А. А. Маркетинговые коммуникации / А. А. Романов, А. В. Панько. – М. : Эксмо, 2006. – 432 с.

2. Ottman J. A Smart New Way to Segment Green Consumers [Електронний ресурс] / J. A. Ottman. – Режим доступу: http://www.greenmarketing.com.

3. Программа формирования экологического имиджа компании [Електронний ресурс] / А. Суздалева, В. Безносов, А. Суздалева, Н. Галечьян // «Национальный имидж» («Корпоративная имиджелогия»). – 2009. – № 1. – Режим доступу: http://www.marketing.spb.ru/lib-comm/pr/eco_image.htm.

ОЦІНКА ПОТОЧНОГО СТАНУ МАРКЕТИНГОВИХ КАНАЛІВ
НА ПІДПРИЄМСТВІ

Сигида Л. О.

Сумський державний університет, Україна
Управління маркетинговими каналами підприємства як структурною складовою маркетингової політики розподілу дозволяє оптимізувати і контролювати процес доведення готової продукції до кінцевих споживачів. Розроблення системи управління маркетинговими каналами передбачає первинний аналіз і оцінку їх поточного стану, що включає почергове проходження 7 етапів.

Етапи оцінки поточного стану маркетингових каналів на підприємстві подані на рис. 1.


Рис. 1 – Етапи оцінки поточного стану маркетингових каналів


на підприємстві
На першому етапі збирається інформація про кількість маркетингових каналів підприємства, їхню структуру, кількість учасників у кожному, сфери діяльності та інші необхідні дані. Ця інформація може бути отримана як на самому підприємстві, так і з зовнішніх джерел.

Отримана інформація дозволяє підібрати показники для оцінки поточного стану маркетингових каналів. Оцінку доцільно здійснювати на основі співставлення двох інтегральних показників – фінансового та маркетингового стану каналу.

Кожен інтегральний показник є сукупністю одиничних показників, що характеризують роботу маркетингового каналу, середньозважений за їхніми вагомостями.

Інтегральний показник фінансового стану показує економічну ефективність діяльності маркетингового каналу, а інтегральний показник маркетингового стану – ефективність маркетингової діяльності в каналі.

За умови, що інтегральні показники рівні одиниці, можна говорити про абсолютний фінансовий та маркетинговий стан каналів підприємства. Значення цих показників менше одиниці, свідчить про невідповідність їх поточного фінансового та маркетингового стану бажаному.

Далі залежно від значень інтегральних показників фінансового та маркетингового стану маркетингового каналу будується матриця «фінансовий стан – маркетингове стан». Відповідно до положення в межах матриці маркетингові канали можуть мати один із поточних станів – маркетинговий канал-лідер, маркетинговий канал-челенджер, маркетинговий канал-послідовник-захисник, маркетинговий канал-збирач або маркетинговий канал-елімінант.

На основі матриці можна охарактеризувати поточний стан маркетингових каналів і розробити відповідні рекомендації (стратегії дій) для використання сприятливих умов, що вже існують, та нівелювання або мінімізації несприятливих умов, а також визначити можливі напрямки подальшого розвитку каналів.

Найбільш ефективними положеннями для маркетингових каналів є положення «лідер», «челенджер» і «послідовник». Саме ці положення визначають стійкість існування каналів і перспективність їх розвитку. Маркетингові канали в цих положеннях вимагають найменших вкладень у розвиток і підтримку і дають найкращі результати. Положення «збирач» є неоднозначним і часто призводить до виходу з ринку. Канали в «зоні невизначеності» мають потенціал до переходу в стабільні положення «лідер», «челенджер» і «послідовник», проте це вимагає додаткових фінансових вкладень.

Таким чином, оцінка маркетингових каналів підприємства дозволить визначити їхній поточний стан, а також розробити відповідні стратегії дій для кожного з маркетингових каналів, що оцінювалися, залежно від їх поточного стану і вибрати інструменти управління ними. Реалізація цих стратегій дозволить поліпшити показники діяльності маркетингових каналів зокрема та господарської діяльності підприємства загалом.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНТЕГРОВАНИХ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА
Тимохіна Я. О.

Сумський державний університет, Україна
Методами дослідження ефективності інтегрованих маркетингових комунікацій (ІМК) промислового підприємства є маркетинговий аудит, якісна оцінка кампанії просування, кількісна оцінка як окремих заходів, так і комунікаційної кампанії в цілому, використовуючи при цьому інтегральні показники визначення результативності кожного виду ІМК. Сутність маркетингового аудиту підприємства полягає у визначенні факторів, які впливають на прибуток, об’єми продаж та долю ринка. У ході аудиту дослідженню підлягають усі складові маркетинг-міксу, а отже, доцільно розраховувати такі основні показники: доля кожного виду ІМК у комплексі маркетингу; доля покупок, здійснених у ході проведення тих чи інших заходів з просування; доля продаж, здійснених упродовж кампанії просування, статистика ціни-об`єму.

Якісна оцінка використовує глибинні інтерв’ю, фокус-групи для досягнення глибинного розуміння причин та факторів, які впливають на вибір бренду. Іншою методикою, що може застосовуватись для якісного дослідження необхідної підприємству інформації у засобах масового її поширення є контент-аналіз, який, за допомогою групування інформації, кількісної оцінки одиниць дослідження у кожній з груп та послідуючого ранжування дає можливість отримати об’єктивну оцінку інформації про підприємство, що існує у комунікаційному середовищі.Кількісна оцінка передбачає вибір одного з методів, таких як «приладні панелі» управління, система збалансованих показників, призма ефективності тощо, які слугують індикаторами життєздатності підприємства. Існує ціла низка специфічних показників, які відіграють важливу роль у відповідному маркетинговому контексті і можуть давати можливість чіткіше спрогнозувати перспективи підприємства.

Таким чином, досліджуючи ефективність ІМК підприємства, важливо, щоб комплекс різних методів дослідження, що застосовуються для кількісного визначення індикаторів, та власне фінансові та маркетингові показники формували рішення. Такий багатогранний аналіз не обов’язково полегшує процес прийняття рішень, проте робить їх більш точними, а також забезпечує ретельне діагностування діяльності підприємства.
1.Шарков Ф.И., Родионов А.А. Рекламный рынок: методика изучения. М.:Экзамен, 2005. – 256 с.

2.Шоу Роберт, Меррик Дэвид. Прибыльный маркетинг: Окупается ли ваш маркетинг? / Пер с англ. И. Коберник. – К.: Companion Group, 2007. – С. 320–323.



ФОРМУВАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ СПОЖИВАЧА ПІД ЧАС ПОКУПКИ ПІД ВПЛИВОМ ЗАСОБІВ КОМПЛЕКСУ ПРОСУВАННЯ
Троян М. Ю., канд. екон. наук, доц.

Сумський державний університет, Україна
Для дослідження впливу кожного окремого засобу комплексу просування нами проілюстровано формування частини залучення під впливом комунікаційних стимулів.

Виділимо формально в загальному рівні залучення споживача S компоненти рівня залучення доданого маркетинговими комунікаціями SМК та початковий рівень залучення S0:



,

де ,Sk− частка залучення сформована під впливом k-го елементу комплексу просування, m − загальна кількість елементів комплексу просування, що впливають на рівень залучення, k=1…m.

В результаті попереднього огляду літератури в процесі формування залучення можна виділити його складові та фактори впливу, що відповідають на одне з питань:


    • Що формує рівень залучення?

    • Чим можна змінити залучення?

    • Яку складову залучення можна змінити?

    • Що може вплинути на рівень залучення?

    • На які об’єкти може бути спрямоване залучення?

Отже структура формування рівня залучення складається з таких елементів:

1. Що формує рівень залучення? Джерело формування залучення, яке включає всі початкові фактори формування залучення. Характеристиками суб’єкта залучення є його інтереси, потреби, мотиви, цінності, персональну важливість об’єкта залучення або його проблеми та ідеї. Характеристиками купівельної ситуації − ситуація покупки, цілі, завдання, ризики купівлі тощо. Джерело формування залучення найбільшим чином визначає фокус залучення.

2. Чим можна змінити залучення? Стимули формування залучення − фактори впливу на зміну рівня залучення, спрямовані на тимчасове надання актуальності чи важливості об’єкту залучення. Стимулами виступають елементи комплексу маркетингу: товарна, комунікаційна, цінова та збутова політики підприємства.

3. Що може вплинути на рівень залучення? Зовнішні фактори формування залучення, фактори середовища, або так звані периферійні фактори, що не є початковими зовнішніми факторами формування, але опосередковано впливають на рівень залучення.

4. На які об’єкти може бути спрямоване залучення?Фокус формування залучення − це цільовий об’єкт залучення, який детермінується спрямуванням залучення на підставі джерел залучення. Фокусом залучення можуть бути продуктовий клас, процес ухвалення рішення про покупку, реклама або комунікації взагалі, бренд, певна проблема чи ідея тощо.

5. Яку складову залучення можна змінити? Процес формування залучення проходить по етапах процесу ухвалення рішення про купівлю та представляє собою набір складових залучення (когнітивне, афективне та конативне залучення), що відповідають етапам ієрархії комунікаційних ефектів.

Також до структури формування рівня залучення входять його властивості: інтенсивність, спрямування та стійкість.

Кожен з етапів процесу ухвалення рішення про покупку (усвідомлення потреби, пошук інформації про продукт, оцінка альтернатив, рішення про покупку, реакція на покупку) відповідає крокам ієрархії комунікаційних ефектів (обізнаність, знання, симпатія, перевага, переконання та покупка) та складовим формування залучення (когнітивне, афективне та конативне залучення). Етап усвідомлення потреби відповідає кроку ієрархії комунікаційних ефектів – «обізнаність», пошук інформації про продукт – «знання». Ці два етапи формують когнітивне залучення. Етап процесу ухвалення рішення про покупку «оцінка альтернатив» відповідає двом крокам ієрархії комунікаційних ефектів, спочатку кроку «симпатія», а потім «перевага» і разом з наступним етапом «рішення про покупку», що відповідає кроку «переконання» формує чуттєве, афективне залучення. Конативне залучення формується під час останнього етапу ухвалення рішення про покупку «реакція на покупку», що формує комунікаційний ефект – «покупка».

Кожен з зазначених елементів структури формування рівня залучення має щонайменше дихотомічний вплив на його рівень: позитивний, що призводить до збільшення рівня залучення чи негативний − до зменшення. Крім того джерело формування залучення спрямовує його фокус, які залежно від можливості переключень на інший продукт можна розділити на групи: фокуси, переключення з яких можливе − процес купівлі, комунікації, ідея тощо; фокуси, переключення з яких на інший продукт неможливе − продуктовий клас, проблема, бренд. Отже кінцевий рівень залучення може бути описаний засобами теорії ймовірностей та теорії графів.



ВИКОРИСТАННЯ МАРКЕТИНГОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДІВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
Школа В. Ю., канд. екон. наук, доц., Щербаченко В. О.

Сумський державний університет, Україна
Одним із засобів покращення стану машинобудівних підприємств, є застосування маркетингової діяльності, яка передбачає інтенсифікацію використання наявного потенціалу з метою застосування невикористовуваних ресурсів підприємств комплексу. Маркетингова діяльність підприємств має спільні базові основи. Але кожна галузь, і навіть кожне окреме підприємство має свої особливості. Зокрема особливостями всіх галузей машинобудівного комплексу є високій ступінь фондомісткості, тривалі цикли окупності інвестицій як в основний, так і оборотний капітал, залежність від великої кількості постачальників-контрагентів та обслуговуючих банків. Серед особливостей підприємств даного комплексу, які в деякій мірі визначає їх становище, є наявність невикористаних ресурсів. Серед таких ресурсів не використовуване або частково використовуване обладнання; виробничі площі; неліквідні товарно-матеріальні цінності; неповна зайнятість робочого часу виробничого персоналу; інновації, які не отримали кінцевого впровадження.

З основних факторів, що впливають на реалізацію продукції підприємств машинобудування потрібно відмітити наступні [3]: товар, що виготовляється на підприємстві, споживачі продукції, масштаб виробництва. Розглядаючи ці фактори потрібно відмітити, що ринок збуту продукції вітчизняного машинобудування обмежений, проте обсяги закупівель значні. Практично всі замовники мають вузьку спеціалізацію та високу технічну компетенцію, що значно обмежує конкуренцію на ринку. Крім того, потрібно враховувати, що попит на продукцію машинобудівних підприємств залежить від попиту кінцевого споживача, який напряму залежить від використання продукції машинобудування. Саме тому серед заходів маркетингових комунікацій цих підприємств потрібно надавати перевагу участі у спеціалізованих виставках, підвищенню особистого іміджу підприємства, рекламі ділового або спеціального характеру. Крім того, велике значення має відповідність встановленим стандартам виробництва продукції, просування товару шляхом надання різноманітних послуг, зокрема умов шеф-монтажного обслуговування після продажу товару.

Системи інформації в першу чергу могли би забезпечувати інформацією підприємства в наступних напрямках [1]:


  • надання матеріалів щодо створених технологій;

  • про наявність нових технологічних винаходів;

  • про можливість передачі наукових розробок між підприємствами;

  • про подання інформації щодо отримання замовлень та отримання контрактів на ту чи іншу продукцію;

  • загальний стан цін по регіону, країні з того чи іншого виду продукції;

  • стан інноваційних процесів та впровадження нових технологій.

Для того, щоб система управління могла адаптуватися до запитів споживачів, нововведень, кон'юнктури ринку, необхідно створення системи отримання і обробки інформації. Своєчасне отримання та використання інформації, яка необхідна для прийняття управлінських рішень, є однією з головних умов в розвитку підприємства. Умовно інформацію можна поділити на два рівня: внутрішній інформація про наявність невикористовуваних ресурсів, і зовнішній, інформація щодо попиту на усі альтернативи використання невикористованих ресурсів.Створення систем збору інформації про ціни й умови продажів – одне з найважливіших завдань служби маркетингу. На високо конкурентних ринках мова повинна йти ледве не про створення такого роду систем, що працюють у режимі реального часу, тобто забезпечують щоденне відновлення інформації та дозволяють відреагувати на цінові маніпуляції конкурентів навіть раніше, ніж більшість покупців їх усвідомлюють [1,2].

Маркетингова діяльність підприємств машинобудівної галузі повинна забезпечити: первинну інформацію щодо наявності на виробництві невикористаних ресурсів, та аналіз доцільності застосування таких ресурсів; інформацію про ринок, структуру і динаміку конкретного попиту, перевагах покупців; концентрацію дослідницьких, виробничих і збутових зусиль на вирішальних напрямках діяльності; стратегічне планування розвитку підприємства як на короткостроковий, так і на довгостроковий результати маркетингової роботи; розробку на основі цих результатів товарів (асортименту), що більш повно задовольняє вимогам ринку, та забезпечують високоприбуткову господарську діяльність; досягнення ефективної реалізації товару на ринку в намічених кількостях; застосування в єдності і взаємозв'язку стратегії і тактики активного пристосування до вимог потенційних покупців з одночасним цілеспрямованим впливом на них [1,3].

Впровадження запропонованих рекомендацій дозволить підвищити рівень обґрунтування управлінських рішень і покращити управління діяльністю підприємства, у тому числі і збутом.
1. Гарас В.О. Застосування маркетингових принципів у реалізації продукції машинобудівної галузі [електронний ресурс] / В.О. Гарас // Електронне наукове фахове видання "Ефективна економіка". – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=64.

2. Гаркавенко С.С. Маркетинг [Підручник] / C.C. Гаркавенко – К.: Лібра, 2004. – 724 с.

3. Котлер Ф. Основы маркетинга / Ф. Котлер. – М.: "Ростинтер", 2000. – 384 с.


Е
7
КОНОМІКА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

ЭКОНОМИКА РАЗВИТИЯ ПРЕДПРИЯТИЯ
ENTERPRISE DEVELOPMENT ECONOMICS

__________________________________________________________________
ФОРМИРОВАНИЕ ПАРТНЕРСКИХ ОТНОШЕНИЙ ВО ВНУТРЕННЕЙ СРЕДЕ ПРЕДПРИЯТИЯ
Вайлунова Ю. Г.

УО «Витебский государственный технологический университет», Беларусь
Внутренняя среда организации имеет свои составляющие элементы или, как их еще называют, внутренние переменные факторы. Мощнейшим внутренним переменным фактором управления являются люди. Конкурентоспособность персонала является одним из факторов конкурентоспособности предприятия, поэтому в целях снижения текучести кадров, повышению мотивации и заинтересованности персонала, а также создания конкурентного преимущества предприятия, необходимо формировать и поддерживать партнерские отношения во внутренней среде организации.

Поэтому в целях закрепления неформальных норм, правил сотрудничества и партнерства целесообразно на предприятии разработать и внедрить «Кодекс корпоративного поведения», «Кодекс корпоративной этики».

Корпоративный кодекс — это свод правил, регламентирующих деятельность сотрудников компании. Зарубежная практика корпоративного менеджмента свидетельствует об использовании «узаконенных» и принятых организацией норм и правил корпоративного поведения [1].

О необходимости разработки внутренних правил корпоративного поведения в рамках институционального преобразования и углубления рыночных реформ и создания конкурентоспособной экономики указывают в своих исследованиях белорусские ученые – Полоник, С.С., Александрович Я.М., Пинигин В.В. [2].

Чаще всего затрагиваются в кодексах отношения с посетителями и партнерами, отношения с подчиненными, отношения с конкурентами, отношения к исполнительной власти, правила работы с информацией, разрешения столкновений, основы делового этикета, таких как притязании к экстерьеру работников.

Предлагается следующая структура и примерное содержание Кодекса корпоративного поведения: введение (значение кодекса); процедуры компании (важные процедуры, действие которых распространяется на всех сотрудников); внутренний распорядок (правила и график работы); мотивационная политика компании; политики компании (конфиденциальность информации; общение внутри компании (этикет); корпоративные мероприятия); корпоративная книга продаж; правила общения с клиентами; участие в выставках; правила и инструкции (например, правила пользования служебным транспортом; правила работы с офисной техникой, электронной почтой и т. д.; правила безопасности; схему расположения помещений); приложения (схема структуры компании; словарь; перечень должностей компании).

Этический кодекс приносит предприятию реальную пользу, так как он дает ясное представление о допустимых и недопустимых действиях при выполнении служебных обязанностей. Распространяясь на всех работников, кодекс облегчает поддержание дисциплины и законности.

Поэтому также предлагается внедрить Кодекс корпоративной этики на промышленных предприятиях и в торговых организациях. В данном кодексе упор следует сделать на этические нормы поведения: корпоративные ценности, нормы служебного поведения, нравственные основы деятельности предприятия и персонала. Кодекс корпоративной этики может содержать две части: идеологическую (миссия, цели, ценности); нормативную (стандарты рабочего поведения).

В данном кодексе следует затронуть также отношения с клиентами и партнерами, отношения с подчиненными, отношения с конкурентами, отношения к исполнительной власти, правила работы с информацией, разрешения конфликтов, основы делового этикета, в том числе требования к внешнему виду сотрудников.

Оптимальными формами внедрения данных кодексов, на наш взгляд, являются:



  • интерактивные семинары (информирующие о кодексе);

  • PR-обеспечение (призванное разъяснить, что такое кодекс, для чего он, как он работает, примеры его применения, способы разрешения сложных этических ситуаций);

  • трансляция через менеджмент, особенно – первых лиц (демонстрирующая, что руководство не только говорит о важности исполнения кодекса, но и само образцово его исполняет).

Также продвижению Кодекса способствует нематериальное стимулирование к его исполнению: повышение общего балла при оценке сотрудников за отсутствие этических нарушений, введение неформальной номинации «этичный сотрудник».

Таким образом, разработка и внедрение Кодекса корпоративного поведения и Кодекса корпоративной этики поможет предприятию сформировать партнерские отношения во внутренней среде предприятия.


1. Беликов, И. В. Кодекс корпоративного управления: зарубежный опыт / И.В. Беликов. [Электронный ресурс]. – 2004. – Режим доступа: http://www.rid.ru/ – Дата доступа: 26.09.2013.

2. Полоник, С. С. Структурная перестройка и конкурентоспособность экономики Республики Беларусь: проблемы и пути их решения / С. С. Полоник.[и др.]; под ред. С.С. Полоник. – Минск: ГНУ «НИЭИ Минэкономики РБ», 2004. – 168 с.



СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ПОГЛЯДІВ АВТОРІВ НА ВИЗНАЧЕННЯ ЛОГІСТИЧНОГО СЕРВІСУ
Гайдабрус Н. В.

Сумський державний університет, Україна
Сьогодні підприємство підвищує свою конкурентоспроможність не тільки за рахунок капіталомісткого освоєння випуску нового товару, а й в результаті поліпшення якості значимих для клієнта характеристик поставки.

В умовах «ринку покупця» кожен продавець змушений будувати свою діяльність виходячи із споживчого попиту, який не завжди обмежується попитом на товар. При виборі постачальника покупець бере до уваги не тільки якість продукції, але й цікавиться також сервісними послугами, їх кількістю і рівнем. Саме сервіс, який пропонує продавець, робить його конкурентоспроможним учасником ринку.

Однак розширення асортименту та підвищення якості послуг пов'язані з додатковими витратами. Різна спрямованість наслідків збільшення рівня сервісу ставить перед менеджментом підприємства задачу вибору оптимальної стратегії в галузі надання послуг.

Послуга в узагальненому розумінні – це деяка дія, що приносить користь споживачу. Послуга як продукт праці має споживчу вартість, і це визначає її товарний характер, який виражається в здатності бути реалізованою споживачами як своєрідний товар. Ця риса споріднює послуги з матеріальним товаром. При цьому вартість сервісних послуг іноді може перевершувати витрати безпосередньо на виробництво продукції.

Робота з надання послуг, тобто із задоволення будь-чиїх потреб, називається сервісом. Сервіс нерозривно пов’язаний з розподілом і є комплексом послуг, які надаються в процесі замовлення, купівлі, постачання і подальшого обслуговування продукції.

Виходячи з цього логістичний сервіс може бути реалізований тільки в сферах розподілу і обігу, він є певною сукупністю послуг, які надаються в процесі безпосереднього постачання товарів споживачам, що є завершальним етапом просування матеріального потоку логістичними ланцюгами.

Систематизація поглядів авторів на визначення логістичного сервісу подана у табл. 1.

Основною метою логістичного сервісу є забезпечення доставки потрібних товарів, необхідної якості, у необхідній кількості, у потрібний час, у потрібне місце, необхідному клієнтові, з максимальною зручністю для нього та з мінімальними для підприємства-постачальника витратами. Об’єктом логістичного сервісу може бути як безпосередньо сам товар, так і споживачі матеріального потоку.



Таблиця 1

Систематизація поглядів на визначення логістичного сервісу



Автор

Класифікація

Визначення

Гаджинський О.М.

Як комплекс послуг

Логістичний сервіс нерозривно пов'язаний з процесом розподілу і представляє собою комплекс послуг, що надаються в процесі поставки товарів.

Ларина Р.Р.

Логістичний сервіс є певною сукупністю послуг, які надаються в процесі безпосереднього постачання товарів споживачам, що є завершальним етапом просування матеріального потоку логістичними ланцюгами.

Бутрін А.Г.

Сукупність послуг, що надаються в процесі безпосередньої поставки товарів споживачам на завершую чому етапі ланцюга.

Морозов О.Б.

Потоки послуг, що генеруються логістичної системою в цілому або її підсистемою (ланкою, елементом) з метою задоволення зовнішніх або внутрішніх споживачів організації бізнесу.

Анікін Б.А.

Як сукупність логістичних операцій

Сукупність нематеріальних логістичних операцій, що забезпечують максимальне задоволення попиту споживачів у процесі управління матеріальними, фінансовими та інформаційними потоками найбільш оптимальним, з точки зору витрат, способом.

Дж. Сток, Д. Ламберт

Як процес

Процес, що відбувається між споживачем, продавцем та третьою стороною; результат роботи логістичної системи і компоненти «місце» в маркетинг-міксі компанії;

Б. Лялонд, М. Купер, Т. Нордевір

Процес створення в логістичному ланцюгу вагомих переваг, що містять додану вартість, при підтриманні видатків на ефективному рівні.

Сергєєв В.І.

Процес надання послуги – діяльність постачальника, що необхідна для забезпечення послуги.

Єсенькін Б.С. та Крилова М.Д.

Як баланс

Баланс (розумний компроміс) між пріоритетом високоякісного обслуговування споживачів і відповідними витратами, необхідними для його забезпечення.

Таким чином, на нашу думку, логістичний сервіс – це комплекс нематеріальних послуг, що супроводжують постачання товарів з метою максимального задоволення споживачів найбільш оптимальним, з точки зору витрат, способом.




  1. Бутрин А. Г. Учебно – методический комплекс / А. Г. Бутрин. – Челябинск : ЮУрГУ, 2004. – 201 с.

  2. Гаджинский А. М. Логистика : учебник для высших и средних специальных учебных заведений / А. М. Гаджинский. – 2 – е изд. – М. : Информационно – внедренческий центр "Маркетинг", 1999. – 228 с.

  3. Гончаров В. В. Руководство для высшегоуправленческогоперсонала : в 2 т. / В. В. Гончаров. – М. : МНИИПУ, 1997. – Т.1. – 768 с.

  4. Джеймс Р. Сток. Стратегическое управление логистикой / Джеймс Р. Сток, Дуглас М. Ламберт. – М. : Инфра – М, 2005. – 830 с.

  5. Есенькин Б.С. Крылова М.Д. Логистика в книжном деле: Учебник / Моск. гос. ун-т печати М.: Изд-во МГУП, 2002. 335 с. 1000 экз. экз.

  6. Корпоративная логистика. 300 ответов на вопросы профессионалов / подобщ. и научн. ред. проф. В. И. Сергеева. – М. : ИНФРА – М, 2005. – 976 с.

  7. Логистика: Учебник / под ред. Б. А. Аникина : 3 – е изд., перераб. и доп. – М. : ИНФРА – М, 2002. – 368 с. – (Серия «Высшее образование»).

  8. Морозов О.Б. Основы логистической теории в практике успішного ведения современного бизнеса / О. Б. Морозов. – СПб. : СПГУ, 2006.

  9. Bernard J. LaLonde, Martha C. Cooper, andThomas G. Noordewier. CustomerService : A ManagementPerspective. OakBrook, III : TheCouncilofLogisticsManagement, 1988.



ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Григор’єва Л. В., доц.

Хмельницький національний університет, Україна
Умови функціонування сучасних підприємств будь-якої форми власності, організаційно-правової форми господарювання та галузевої належності характеризуються невизначеністю та динамічністю соціально-економічного середовища. Ефективне протистояння підприємства змінам зовнішнього середовища та адаптація до них можлива тільки за умов здійснення випереджувальних заходів, спрямованих на забезпечення конкурентоздатності та використання можливостей інформаційних технологій, тобто за умов постійного розвитку підприємства.

Поняття «розвиток» та «зростання» взаємопов’язані, але за своїм економічним змістом не співпадають. Під зростанням підприємства розуміється збільшення його розмірів та обсягів виробництва. Про зростання підприємства свідчать показники випуску продукції, обсягу продаж, чисельності працівників тощо. Зростання розмірів підприємства може бути й горизонтальним, вертикальним та диверсифікованим.

Зростання є складовою економічного розвитку підприємства. В той же час, розвиток підприємства можливий не тільки за одночасного його зростання, а й за незмінних масштабів його діяльності, тобто відсутність зростання не є перешкодою для розвитку підприємства.

В економічній наці розроблена значна кількість підходів до трактування поняття «розвиток підприємства».

Можна виділити два основні підходи до розуміння розвитку:

– через вивчення і виділення властивостей систем, що розвиваються;

– через формування трактувань цієї дефініції; як порівняльної характеристики об'єкта.

За першим існуючим підходом, розвиток є незворотним, спрямованим, закономірним і унікальним процесом змін відкритої системи у просторі та часі. За другим підходом розвиток визначають, як процес формування нової відкритої системи, що виражений у якісній зміні складу, структури і способу функціонування системи, що виявляється у кризовій формі та спрямований на досягнення цілей підприємства. За третім підходом розвиток розуміють, унікальний процес трансформації відкритої системи в просторі та часі, що характеризується постійною зміною цілей існування підприємства шляхом формування нової відкритої системи і переводом його на нову траєкторію розвитку.

Відсутність єдиного універсального підходу, а також суперечливість між деякими визначеннями поняття «розвиток підприємства», потребує проведення ґрунтовнішого аналізу цього поняття з метою створення несуперечливого теоретичного підґрунтя для практики ведення господарської діяльності підприємств. Інтерпретація поняття «розвиток сучасного підприємства» повинна ґрунтуватись на врахуванні багатоаспектності та багатогранності досліджуваного поняття та враховувати реалії зміни потреб суспільства та способів обміну ресурсами.

Найважливіші, серед існуючих, тенденції розвитку підприємств передбачають:

– розвиток інтегрованих операційних систем – гнучке виробництво, реінжиніринг господарського розвитку підприємства, зменшення розмірів підприємства;

– розвиток організаційних структур – девізіональні та мережоподібні структури, зосередження на внутрішні ринки, створення малих груп та стратегічних центів прибутку;

– розвиток систем управління якістю – посилення відповідальності персоналу, робота над зменшенням браку, розробка та впровадження систем якості та проведення внутрішнього аудиту якості;

– розвиток систем стимулювання та управління – участь працівників у прибутках, застосування нематеріальної мотивації, залучення працівників до управління через створення робочих груп, зміна стилю централізованого управління тощо;

– розвиток трудового потенціалу – оптимізація складу працюючих, перекваліфікація та підвищення кваліфікації тощо.

Тенденції розвитку повинні враховувати можливості диверсифікації видів діяльності, впровадження інновацій, використання творчої активності персоналу, тобто його креативність.

У менеджменті отримали поширення поняття «сталий розвиток підприємства», «керований розвиток підприємства» та «організаційний розвиток». Змістова конкретизація цих понять показує взаємозв'язок напряму розвитку із характеристиками підприємства, такими як адаптивність, гнучкість, організованість, креативність, сталість, надійність, економічна безпека, стабільність.

Отже, за своїм змістом розвиток підприємства є сукупністю процесів, що сумарно ведуть до збільшення економічного потенціалу підприємства. Явними формами прояву таких процесів виступають кількісні та якісні зміни, адаптація до зовнішнього середовища підприємства та внутрішня інтеграція підприємства. Результативний прояв розвитку для підприємства полягає в реалізації кількісних та якісних змін, збільшенні локальних потенціалів підприємства, забезпеченні здатності протидіяти негативним впливам зовнішнього та внутрішнього середовища та підвищенні життєздатності організаційної системи.



ЗАСОБИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Кисіль Т. В.

Сумський державний університет, Україна
Україна має досить значний інноваційний потенціал, а також шляхи виходу на світовий ринок з метою завоювання своїх сегментів та ніш. Задля інтеграції у світове господарство і зайняття стабільних позицій необхідно об’єктивно оцінювати власні сили та можливості. Національні підприємства машинобудівної галузі являються китами національної економіки.

Як свідчать статистичні дані Україна займає активну позицію у світі експортера сировини, до того ж частка продукції, що має низький ступінь переробки з кожним роком все більше зростає. Імпорт, у свою чергу, складається з кінцевої продукції. Таке становище несе за собою серйозні наслідки.


1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка