Економіка та менеджмент: перспективи розвитку Экономика и менеджмент: перспективы развития Economics and management




Сторінка4/17
Дата конвертації09.09.2018
Розмір5,22 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

СТІЙКІСТЬ ТА СТАБІЛЬНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ В КОНТЕКСТІ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Ласукова А. С.

Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України», Україна
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) є одним з головних інструментів забезпечення сталого розвитку країни в цілому та окремих бізнес-структур зокрема. Дослідження основних передумов та практичних аспектів її впровадження дозволяє стверджувати, що КСВ є невід’ємною складовою та основним інструментом концепції сталого розвитку суспільства, що декларується загальносвітовими організаціями, зокрема, Світовим банком (The World Bank), ООН (United Nations), Європейським союзом – Європейською комісією (European Commission: Research&Innovation – Sustainable Development) тощо.

Сутність даної концепції полягає у такому сучасному розвитку, який не стане загрозою майбутнім поколінням []. Парадигма сталого розвитку базується на триєдиному підході– стійкий розвиток визначається шляхом ідентифікації впливу суб’єкта господарювання на розвиток країни в контексті його акціонерної вартості (економічна цінність), соціального та екологічного капіталу (соціальна та екологічна цінності). Приклади сфер та показників, які регламентуються даною концепцією представлено на рис. 1. Зазначені три складові тісно переплітаються з концепцією КСВ й складають «трикутник сталого розвитку». Саме в межах трьох зазначених напрямків повинна розвиватися будь-яка компанія, сприяючи в своєму розвитку реалізації всіх можливих компонент.


Полотно 174

Рис. 1 – Базові компоненти триєдиного підходу концепції сталого розвитку суспільства (складено автором на основі [1, 2])


Досить часто у вітчизняній та зарубіжній наукових спільнотах існує понятійно-категоріальна невизначеність щодо понять «стійкість» та «стабільність». Огляд науково-методичної літератури з даної проблематики дозоляє стверджувати, що зазначені поняття є синонімами, якщо мова йде про фінансовий аспект питання. Якщо ж розглядати ці поняття з точки зору КСВ – поняття «стійкість» є ширшим й включає поняття «стабільність». У даному аспекті, стійкість передбачає інтеграцію з концепцією сталого розвитку суспільства, де поряд з фінансовою складовою з’являється соціальна й екологічна. Банк може бути стабільним за рахунок отримання прибутку за кожен період, проте не стійким, виходячи з відсутності соціальних ініціатив й, як наслідок, падіння рівня довіри до банку, втрати клієнтів тощо. В контексті концепції сталого розвитку та КСВ поняття стійкості та стабільності є досить схожими, але основною їх відмінністю, на нашу думку, є вимір у часовому просторі.

Так, стабільність є сталою (фінансовою) категорією, що вимірюється й характеризує стан банківської системи / банку на конкретну дату, у той час як стійкість – розкриває стан банківської системи / банку за певний проміжок часу з акцентом на перспективу.

Отже, концепція сталого розвитку в банку значно розширює погляди на поняття стійкості та стабільності, акумулюючи можливості їх покращення та створюючи об’єктивні передумови успішного функціонування.


  1. European Commission: Research and Innovation [Electronic resource]: official web-page. – Access. – http://ec.europa.eu/research/index.cfm?pg=home. – Title from screen.

  2. Zink, K. J. Stakeholder Orientation and Corporate Social Responsibility as a Precondition for Sustainability / K. J. Zink // Total Quality Management, 2005 (October-November). – Vol. 16, No. 8-9. – P. 1041–1052.



Передумови розвитку підприємств

на засадах аутсорсингу
Микало О. І., канд. екон. наук

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна
Ринкова економіка характеризується різноманіттям взаємозв’язків між підприємствами в інтегрованих структурах. Конкуренція підштовхує економічних суб’єктів до пошуку більш ефективних форм співробітництва, стимулює появу інтеграційних утворень, які розрізняють за способами взаємозв’язку та управління.

Економічний розвиток кожного підприємства визначається поєднанням властивих йому економічних ресурсів, ступенем ефективності їх використання у процесі відтворення і тим, наскільки вдалими виявляються умови для економічної інтеграції з іншими промисловими підприємствами регіону або галузі.

Нова парадигма управління розглядає організацію як відкриту систему, центральною проблемою якої стає гнучкість і адаптивність до змін зовнішнього середовища поряд із тривалими і тісними зв’язками з іншими компаніями, залучених у ланцюжок створення вартості кінцевого продукту. У теорії та на практиці стали розробляти та реалізовувати підходи, спрямовані на вирішення цієї проблеми: концепція ключової компетенції, реінжиніринг бізнес-процесів, управління знаннями, теорія альянсів і партнерств, які, у свою чергу, тісно пов’язані з іншими новими для вітчизняного бізнесу поняттями, такими як мережева економіка, оболонкова компанія, віртуальна організація, міжорганізаційні мережеві структури.

Бізнес-модель XXI ст. – оболонкова компанія, яка займається лише маркетингом і просуванням власного бренду. Типовим прикладом є компанія Nike, що починала свій бізнес як підприємство з імпорту японських бігових черевиків і не володіла жодною фабрикою, стала прообразом нетоварного бренду, який на сьогодні є лідером на ринку спортивного одягу. Головний конкурент компанії – Adidas – перша компанія в Європі, яка відокремила виробництво від розробок, керуючись формулою Р.-Л. Дрейфуса: організація бізнесу має відповідати не виробництву, а напрямам розвитку бренду. Компанія з виробничої стала маркетинговою, позбувшись від всіх потужностей, окрім розробок. Результатом стало зростання продажів на 300% протягом перших двох років.

Таким чином, ідея оболонкової компанії є досить простою – займатися інноваціями, маркетингом і розвитком бренду, не обтяжуючи себе виробництвом, яке зменшує мобільність організації, а відтак і її швидкість реакції на зміни ринкової кон’юнктури, зокрема потреб споживачів. Сильний бренд дозволяє скоротити цикл продажів, а отже, знизити витрати та збільшити прибуток компанії. Фактично, саме капіталізація бренду, як найбільш вагомого нематеріального активу, є пріоритетним завданням сучасного бізнесу. Вартість найуспішніших з них оцінюється у мільярди доларів (табл. 1).

Таблиця 1

Рейтинг вартості брендів у 2012 р. за даними компанії Interbrand



Бренд

Вартість,

$ млрд.


Динаміка у порівнянні з попереднім роком,%

Coca-Cola

77,8

+8

Apple

76,6

+129

IBM

75,5

+8

Google

69,7

+26

Microsoft

57,9

-2

General Electric

43,7

+2

McDonald’s

40,1

+13

Intel

39,4

+12

Samsung

32,9

+40

Toyota

30,3

+9

Примітним є те, що у рейтинг 2012 р. до п’ятірки лідерів увійшли високотехнологічні компанії, чия діяльність нерозривно пов’язана і інноваціями. В альтернативному рейтингу Brand Finance перші місця також належать цифровим брендам, сумарна вартість яких перевищила всі інші сектори бізнесу.



Нові інститути й організаційні форми, які більш повно відповідають цим вимогам, побудовані на максимально можливому розподілі ризиків, створюючи тимчасові віртуальні інститути, і тому конкретне завдання вирішується з набагато більшим ступенем ефективності. Вони мають достатньо гнучку структуру, що дозволяє компаніям, які входять у мережу, конкурувати між собою, залучати нових партнерів і одночасно організовувати та координувати діяльність своїх членів. Таким чином, мережеві організації поєднують два протилежні принципи – конкуренцію та кооперацію.

Сучасний менеджмент наголошує на розвитку сильних корпоративних зв’язків, близькості до споживачів, продуктивності й конкурентоспроможності, що спонукає застосовувати постачання ззовні. Таким чином, аутсорсинг, як одна з найсучасніших форм кооперації, – реальний інструмент не лише підвищення конкурентоспроможності бізнесу, але й досягнення стратегічних цілей компанії в умовах глобалізації економіки.

Так, Dell Computer, завдяки стратегічному партнерству з постачальниками та організації постачання «точно в строк», має запас деталей лише на сім днів, відмовившись від утримання складських приміщень, і пропонує комп’ютери з новими комплектуючими вже через тиждень після початку постачання останніх. Постачальники Cisco відвантажують апаратуру безпосередньо споживачам без участі працівників компанії. Для Cisco це коштує щорічно на 500800 млн. дол. дешевше, ніж придбання власних підприємств. Hewlett-packard, IBM, SGI й інші компанії продали частину заводів постачальникам і уклали контракти на закупівлю продукції цих заводів.

Використання аутсорсингу дозволяє концентрувати внутрішньокорпоративну увагу на основних цілях і завданнях компанії. Другорядні функції делегуються стороннім фірмам, які спеціалізуються на їх виконанні, тоді як компанія-замовник аутсорсингових послуг може сфокусувати власні, зазвичай, обмежені ресурси на вирішенні стратегічних завдань, пов’язаних з інноваційною діяльністю та управління брендами. Завдання компанії – створити можливості, які буде важко скопіювати її конкурентам і які вирізняють її у свідомості споживачів, тобто реалізовувати концепцію маркетингового управління. А запорукою цього є гнучкість і адаптивність самої компанії до динаміки зовнішнього середовища, що забезпечується мобільною організаційною структурою і методами управління, побудованими на принципах кооперації та спеціалізації виробництва.

Традиційні вертикально інтегровані західні компанії поступово замінюють транснаціональні горизонтальні мережеві структури. ТНК інтегрують науково-технічні, виробничі потенціали різних країн, працюючи тим самим на постійне зниження витрат, причому йдеться про формування міжнародної виробничо-функціональної мережі.

Таким чином, аутсорсинг, як найбільш прогресивна форма кооперації, може створити передумови для успішного сталого інноваційного розвитку вітчизняного бізнесу та країни в цілому в межах міжнародного співробітництва для підвищення конкурентоспроможності ключових для економіки галузей промисловості.



Аутсорсинг – модель господарювання, яка сприяє розвитку малого підприємництва, збільшенню чисельності зайнятих у сфері виробництва, переміщенню дрібного капіталу з торгівлі у сферу виробництва, в інноваційний бізнес та ін. Натомість, великі компанії, маючи потужні ресурси, можуть розширювати свою присутність на міжнародних ринках, переходячи на так звану міжнародну мереживу модель організації діяльності, що сприяє підвищенню ефективності, зниженню фінансових, виробничих, технологічних, політичних ризиків.

Застосування аутсорсингу є економічно вигідним для всіх суб’єктів ринку і дозволяє використовувати переваги спеціалізації та кооперації, тому необхідно переглянути стандартну схему маркетингової діяльності підприємства з метою пошуку можливостей для оптимізації роботи компанії вже на етапі маркетингового аудиту і розроблення альтернатив, яка має охоплювати обґрунтування передавання на аутсорсинг (або оцінку результатів переходу на аутсорсинг), для встановлення оптимального співвідношення між ключовими компетенціями компанії та ринковими можливостями.




  1. Бравар Ж.-Л. Эффективный аутсорсинг: понимание, планирование и использование успешных аутсорсинговых отношений / Ж-Л. Бравар, Р. Морган; пер. с англ. В.Денисов, – Д.: Баланс Бизнес Букс, 2007. – XXVIII, 251 с.

  2. Клементс С. Аутсорсинг бизнес-процессов: советы финансового директора / С. Клементс, М. Доннеллан; Пер. с англ. Н.И. Кобзаревой; Общ. ред. В. В. Голда. – М.; СПб.: Вершина, 2006 (М.). – 415 с.

  3. Сток Дж. Стратегии, которые работают: подход BCG: сб. ст.: пер. с англ. / сост. К. Штерн и Дж. Сток-мл.; [под.общ. ред. И. В. Лазуковой]. – 2-е изд. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2007. – 496 с.

  4. Best Global Brand Report 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.interbrand.com/ru/best-global-brands/2012/Best-Global-Brands-2012.aspx

  5. Оrtega D. Globalization, value-based management, and outsourcing strategies and the application of the Theory of Constraints [Електронний ресурс] / Academy of Strategic Management Journal. The DreamCatchers Group, LLC. 2004. – Режим доступу : http://www.highbeam.com/doc/1G1-166751807.html


ПРОБЛЕМИ БАЛАНСУВАННЯ МІЖ КОРОТКОСТРОКОВИМИ І ДОВГОСТРОКОВИМИ ЦІЛЯМИ В СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ
Пізняк Т. І., доц.

Сумський національний аграрний університет, Україна
Багатьом керівникам аграрних підприємств дуже складно знайти можливості для довгострокового збільшення вартості статутного капіталу. Це не дивно: в умовах жорсткості конкуренції фінансові ринки часто оцінюють підприємства та їх генерального директора лише за показниками останнього кварталу. Але неувага до довгострокових результатів може обійтися дуже дорого: в нашому мінливому світі більшість підприємств або не виживають, або їх поглинають успішніші конкуренти. Вивчаючили діяльність великих аграрних корпорацій, ми побачили, що деякі з них успішно працюють і на сьогодення, і на майбутнє. Умовно їх можна поділити на чотири групи: однаково сильні з точки зору поточного моменту і майбутнього; компанії зі слабкими короткостроковими і хорошими довгостроковими результатами; з благополучним справжнім, але вельми скромними показниками в минулому; слабкі і зараз, і в осяжному майбутньому.

Проаналізувавши діяльність підприємств кожної групи можна стверджувати, що вміння знаходити баланс між роботою на найближчу перспективу і на віддалене майбутнє приносить чималі дивіденди. У середньому компанії, що освоїли цю науку , перевершують підприємства з інших груп по багатьом показникам. Слід відмітити, що кращі результати показували підприємства, де директори працювали на своїй посаді майже на три роки більше, ніж голови відстаючих підприємств. Підприємства зі слабкими короткостроковими і пристойними довгостроковими результатами демонструють майже настільки ж високий рівень «виживання» , що й найсильніші в усіх відношеннях корпорації, але поступаються їм в іншому. Що ж до підприємств з іншої групи – з благополучним справжнім, але вельми скромними показниками минулого, то їх розвиток затримується і вартість цих підприємств знижується. Відповідати очікуванням інвесторів протягом будь-якого проміжку часу, як правило, непросто. Судячи з результатів дослідження, лише невелика частина підприємств-лідерів досягла успіху завдяки вдалому для їх продуктів або послуг співвідношенню сил на ринку. Решта вийшли на перші позиції у своїх галузях з інших причин – вони свідомо прагнули дотримати баланс і , використовуючи наявні можливості, займалися проектами, які забезпечує довгострокове зростання . Особливо досягли успіху в цьому підприємства, у яких не було проблем з фінансуванням таких проектів. Проте більшості корпорацій доводилося балансувати між проектами, націленими на даний час, і роботою на перспективу, а в умовах обмежених ресурсів та тиску власників підприємств, зацікавлених у швидкому отриманні доходів від вкладених коштів, таке можливо лише за рахунок складних компромісів. Тому бажаючим вижити в конкурентній боротьбі доведеться знайти золоту середину між сьогоднішньою прибутком і майбутнім зростанням вартості підприємства.



ПРОБЛЕМЫ, СДЕРЖИВАЮЩИЕ ПРИМЕНЕНИЕ КОНТРОЛЛИНГА ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЙ
Поникаров В. А., канд. техн. наук, проф.

Московский государственный университет

приборостроения и информатики, Россия
Отсутствие эффективной системы управления инновационной деятельностью (ИД) предприятия является одной из основных причин коммерческого неуспеха нововведений. Особую важность приобретает процесс управления ИД в условиях возрастающей динамичности рынков. Кроме того, ИД в большей степени, чем другие виды деятельности предприятия, сопряжены с неопределенностью и рисками. Чем крупнее и дороже инновационный проект, тем большие требования предъявляются к системе управления проектами. При этом речь идет не просто о более жестком контроле, а о необходимости концепции управления, включающей все компоненты современного менеджмента и отвечающей требованиям к системам управления в условиях высокой динамичности рынков. В качестве такой концепции предлагается использовать концепцию контроллинга 1.

Главной задачей контроллинга инновационной деятельности (КИД) является настройка системы управления ИД на достижение поставленных целей, при этом контроллинг обеспечивает синтетический, целостный взгляд на ИД предприятия в прошлом, настоящем и будущем, комплексный подход к выявлению и решению встающих перед предприятием проблем 2.

Несмотря на бесспорные достоинства контроллинга и сравнительно широкое его использование в различных отраслях экономики западных стран у нас он не получил такого большого распространения. Анализ теоретических разработок и практики его использования позволил выявить основные проблемы, сдерживающие применение КИД в России.

Одна из основных проблем заключается в отсутствии четкого понимания самого понятия контроллинга. Существует две крайние точки зрения. Первая – что контроллинг является всего на всего современным средством контроля и сравнения плановых и фактических показателей функционирования предприятия. Вторая – что контроллинг является современной системой управления предприятием [3].

И та и другая точки зрения крайне вредят распространению контроллинга в России. Первая – по причине недостаточной эффективности от внедрения контроллинга (недооценка контроллинга отрицательно сказывается на отношении к нему со стороны руководства, кредиторов, инвесторов, менеджеров и рядовых сотрудников предприятия), вторая – из-за преувеличения полномочий контроллёров (переоценка контроллинга отрицательно сказывается на отношении к нему со стороны руководства и менеджеров предприятия). Применение «такого» контроллинга может напугать менеджеров и рядовых сотрудников предприятия ужесточением контроля над ними, а руководителей предприятия – оценкой их деятельности со стороны службы контроллинга, ослаблением их власти над подчиненными.

Другой не менее важной проблемой является неправильный выбор момента создания и внедрения контроллинга. Руководитель не должен создавать службу контроллинга ради моды только для того, чтобы «идти в ногу со временем». Прежде, чем принять решение о создании службы КИД, необходимо провести анализ внешней среды, потенциала (ресурсов), целей, стратегий, желаемого и фактического состояния предприятия.

После того как руководство предприятия убедится в необходимости создания службы контроллинга, возникает вопрос, организовать ли самостоятельную службу контроллинга или распределить функции контроллинга среди уже имеющихся структурных подразделений.

Приняв решение о создании самостоятельной службы контроллинга, руководитель предприятия должен определить степень централизации этой службы. После того, как определена степень централизации службы или распределены функции контроллинга среди подразделений предприятия, начинается этап формирования инструментальной базы контроллинга. Прежде чем внедрять инструменты контроллинга в практику менеджмента, необходимо их разработать и адаптировать к конкретным условиям предприятия.

Процесс внедрения начинается после завершения фазы "Создания" с этапа "Внедрение инструментов контроллинга". Для российских условий наиболее приемлемым является внедрение отдельных подсистем контроллинга с последующим их объединением в единую систему. При этом возникает потребность в определении очередности разработки и внедрения отдельных подсистем контроллинга.


  1. Карминский А.М., Фалько С.Г., Жевага А.А., Иванова Н.Ю. Контроллинг: учебник. – М.: Финансы и статистика; ИНФРА-М, 2009. – 336 с.

  2. Данилочкина Н.Г., Чернер Н.В. Контроллинг: Учебное пособие. – М.: Доброе слово, 2007. – 294 с.

  3. Виноградов С.М, Поникаров В.А. Контроллинг в промышленных организациях: инвестиционный аспект: монография. – М.: Издательство «Палеотип», 2009. – 208 с.



ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ ЗРОСТАННЯ ТРАНСПАРЕНТНОСТІ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ
Рубанов П. М., доц.

Сумський державний університет, Україна
Ефективність розвитку сектору фінансового посередництва визначається рядом факторів, серед яких найбільш вагомим є довіра економічних суб’єктів до фінансових посередників, що обумовлюється рівнем їх транспарентності. Чим вищим є рівень транспарентності, тим достовірніше економічні суб’єкти можуть оцінити свій фінансовий ризик.

Функціонування фінансових посередників в значній мірі обумовлюється мотивацією, яка базується на співставленні можливих граничних вигод та втрат від надання ними додаткової інформації про свою діяльність. Згідно нормативно-законодавчих актів посередники повинні розкривати певні відомості для забезпечення нагляду та формування статистичних даних, необхідних для реалізації і коригування грошово-кредитної та інвестиційної політики. При цьому особливий акцент робиться на наданні інформації, яка б дозволила адекватно оцінювати існуючи і найбільш значимі ризики. Все це потребує від фінансових посередників забезпечення надання фінансово-економічної інформації у необхідному обсязі і належної якості. З іншого боку, розкриття негативної інформації про себе може завдати значної шкоди не лише окремому фінансовому посереднику, але й фінансовій системі країні в цілому. Тому проблема розкриття фінансовими посередниками негативних відомостей є актуальною.

Найбільш вагомим позитивним наслідком зростання транспарентності фінансових посередників є зниження вартості боргового фінансування. Більш інформаційно відкриті фінансові посередники отримують кращі можливості з залучення фінансових ресурсів на внутрішньому, і, особливо, на міжнародному ринках.

Підвищення транспарентності також справляє позитивний вплив на залучення інвестицій для збільшення власного капіталу посередників. Беззаперечним є факт, що сприйняття фінансового посередника як об’єкту інвестицій залежить не лише від базових фінансово-економічних показників, що характеризують його діяльність, але й від ступеня розкриття ним іншої інвестиційно значимої інформації.

Розвиток взаєморозуміння з інвесторами та поліпшення ділової репутації фінансового посередника також є істотним стимулом для підвищення його транспарентності, оскільки це забезпечує зростання довіри до нього і зменшення ризиків для зацікавлених сторін.

Загалом транспарентність приносить ряд макроекономічних переваг, зокрема, зниження невизначеності й інформаційної асиметрії, підвищення рівня передбачуваності фінансового ринку, зростання економічних можливостей окремих суб’єктів і усього суспільства завдяки точному прогнозуванню й плануванню, зростання гнучкості реакції ринку на кризові явища. У результаті ефективність фінансового ринку на макрорівні підвищується і він стає більш стабільним. Тобто зусиллями кожного окремого посередника створюються більш сприятливі умови функціонування для усіх учасників фінансових відносин.

Однак варто також зазначити і те, що за певних обставин та у обмежених часових рамках заходи з підвищення транспарентності можуть бути недостатньо обґрунтованими. Зокрема, в умовах нестійкої фінансової ситуації навіть незначний витік негативних відомостей про стан фінансового посередника може порушити функціонування не лише даного суб’єкта, але й загострити проблеми, які накопичилися у системі фінансового посередництва в цілому.

Окрім того, забезпечення належного рівня транспарентності, вимагає створення спеціальних підрозділів в організаційній структурі посередників, що, викликає зростання витрат на їх утримання. Реальна ефективність і окупність таких відділів можлива лише в умовах реалізації достатньо масштабних задач суб’єкта у співпраці з капіталодавцями.

Теоретичні заперечення транспарентності виникають і при моделюванні інформаційного обміну. Як відомо, на ринку діють різні постачальники інформації, як державного, так і приватного сектора. Кожний ринковий учасник у прийнятті рішень і формуванні очікувань спирається на власну прогнозну модель. Враховуючи вплив рішень інших учасників на ринкову кон’юнктуру, всі учасники вимушені додатково до своїх власних висновків враховувати деяку усереднену думку. В результаті врахування усієї розбіжності думок консенсус-прогноз, зазвичай, виявляється завищеним. Зміщення в бік песимістичних прогнозів виникає через більше несприйняття ризиків приватним сектором порівняно з державними та іншими учасниками, не зосередженими на прибутковості. Сам процес відслідковування думок також привносить інерційність у формування очікувань, що гальмує швидку реакцію ринку.

Загалом практика показує, що між транспарентністю та економічною стабільністю є стійкий позитивний зв'язок. Для окремого фінансового посередника транспарентність є економічно ефективною у довгостроковій перспективі, оскільки прихована плата за непрозорість набагато перевищує втрати від об’єктивної (хоч і не завжди сприятливої) інформації. Отже, робота у напрямку підвищення транспарентності фінансових посередників є доцільною саме в сучасних умовах, коли динамічні зміни у світовій економіці вимагають від економічних суб’єктів вирішення стратегічних завдань.



ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ МЕТОДІВ ОБЧИСЛЕННЯПДВ
Самарічева Т. А.

Хмельницький університет управління та права, Україна
Визначення сум зобов’язань по ПДВ чи не основне завдання в адмініструванні цього податку, тому вибір методу його обчислення прямо впливає на найбільш точний розрахунок суми зобов’язань, що підлягає сплаті до бюджету. Тому дослідження існуючих методів ПДВ, визначення переваг та недоліків діючого методу тавиявлення можливості переходу до іншого, має велике значення як у вітчизняній, так і в зарубіжній практиці нарахування цього податку.

На сучасному етапі економічного розвитку науковці та практики переважно виділяють чотири методи розрахунку зобов’язань по податку на додану вартість, а саме: 1) прямий адитивний (балансовий, статистичний, бухгалтерський), 2) непрямий адитивний, 3) прямий метод віднімання,4) непрямий метод віднімання (метод накладних, інвойсовий або кредитний).

Дослідимо особливості застосування кожного методу, а також визначимо їх переваги та недоліки.

Прямий адитивний методпередбачає оподаткування створеної саме на підприємстві доданої вартостіта обчислюється за формулою (1):



, (1)

де, t – ставка податку, V – заробітна плата, m – прибуток.

Для ефективного застосуванняцього методудоцільно у фінансовій звітності підприємства відображати також показник доданої вартості[5, 340].

Непрямий адитивний метод передбачає визначення суми зобов’язань до бюджету шляхом додавання податків,обрахованих по окремих складових доданої вартості. При цьому ПДВ нараховується таким чином:

, (2)

де, t – ставка податку, V – заробітна плата, m – прибуток.

Цей метод є більш трудомістким ніж попередній, оскільки потребує окрім виокремлення складових доданої вартості обраховувати суму податку за кожним із них, а потім отримані результати підсумовувати.

До переваг адитивних методів можна віднести:відсутність механізмів відшкодування раніше сплаченого ПДВ, що дозволяє суттєво спростити адміністрування податку” [4]; можливість кількісного визначення доданої вартості, створеної кожним суб’єктом економіки країни;попередження зростання цін на величину стягнутого ПДВ;значне обмеження можливості фальсифікації первинних документів та інших форм ухилення від виконання податкових зобов’язань;зменшення витрат на адміністрування ПДВ, так як при визначенні його податкової бази використовуються ті ж документи, що й для податку на прибуток [1, с. 35].

До вад цих методів належать наступні: відсутність можливості здійснення зустрічного контролю (оскільки не передбачається використання податкових накладних, рахунків-фактур тощо); ПДВ стане прямим податком, у зв’язку з чим платники податку матимуть можливість управляти величиною зобов’язань з ПДВ, маневруючи показниками прибутку та фондом оплати праці;складність оподаткування експорту та імпорту;необхідність розробки нових підходів до адміністрування ПДВ [4]; відсутність стимулу керівників підприємства вкладати засоби в оновлення фондів та підвищувати технічний рівень виробництва, в результаті чого можливе зниження темпів росту суспільного виробництва;складність та невигідність застосування методу через несинхронну зміну цін на продукцію, що придбається та реалізовується [2, с. 65].

Метод віднімання обчислюється шляхом застосування податкової ставки до різниці між обсягом продажу і обсягом закупівель. Математично це виражається так:



, (3)

де, t – ставка податку, В – виручка, U – матеріальні затрати.

При застосуванні методу віднімання розрив ланцюгу податкових кредитів, не призводить до кумулятивного ефекту. Водночас, при диференційованих ставках ПДВ цей метод неможливо застосовувати, адже при його використанні передбачається, що на закупки нарахований ПДВ за такою ж ставкою, за якою оподатковується даний торговець, навіть якщо закупки можуть включати ПДВ, обчислений за іншими ставками.

Кредитний методрозраховується як різниця між сумою податкових зобов’язань, що виникають під час продажу товарів та величиною податку, сплаченого постачальникам сировини (податкового кредиту), що можна відобразити за допомогою формули (4):

, (4)

де, t – ставка податку, В – виручка, U – матеріальні затрати.

Слід відзначити, що на практиці в основному застосовується саме непрямий спосіб вирахування.

Кредитний метод має суттєві переваги, а саме: 1) сприяє скороченню видатків, пов’язаних з справлянням податку (це пов’язано з тим, що покупець завжди зацікавлений у тому, щоб продавець правильно обраховував і вказував ПДВ в накладній на товар, оскільки від цього залежить, на яку суму будуть зменшені зобов’язання покупця по сплаті ПДВ до бюджету);2) формує “аудиторський слід”, адже рахунок-фактура дозволяє легко встановити відповідність податку, сплаченого покупцем і отриманого продавцем. Вказані переваги сприяють добровільному дотриманню вимог законодавства, взаємному контролю платників, полегшенню податкового контролю.

Суттєвим недоліком кредитного методу є те, що він не гарантує повного уникнення кумулятивного ефекту, якщо існують звільнення від ПДВ. Ще одним недоліком єнаявність часового лагу між сплатою ПДВ в ціні придбаних матеріальних ресурсів і відшкодуванням цієї суми після реалізації виробленої підприємством продукції, а якщо вироблена продукція з тих чи інших причин взагалі не реалізується, підприємство не може відшкодувати ПДВ, сплачений в ціні придбаних матеріальних ресурсів та основних фондів, що стає причиною вимивання оборотних коштів [3, 34].

Таким чином, всі методи обчислення ПДВмають свої плюси та мінуси,вибір оптимального залежить від змісту та значущості його переваг і недоліків, анеобхідність зміни діючогокредитного методу потребує додаткових обґрунтувань та досліджень.


  1. Голик Е. Н. Косвенные налоги и их развитие в Российской Федерации (теория, методологи и практика): автореф. дис. на соискание науч. степени докт. экон. наук: спец.08.00.10 “Финансьі, денежное обращение и кредит” / Е. Н. Голик. – Ростов-на- Дону, 2008. – 48 с.

  2. Маслов Б. Г. Система налогообложения добавленной стоимости в Российской Федерации / Б. Г. Маслов // Управленческий учет. – 2008. – № 8. – С. 62–68.

  3. Податок на додану вартість та прогнозування його надходжень до бюджету: монографія / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко та ін. – К.: НДФІ, 2004. – 344 с.

  4. Соколов И. А. Анализ целесообразности применения прямого метода взимания НДС / И. А. Соколов. [Электронный ресурс] – Режим доступа:http://www.iep.ru/ru/kommentarii/analiz-celesoobraznosti-primeneniya-pryamogo-metoda-vzimaniya-nds.html.

  5. Уллубієва К. К. Методи обчислення ПДВ: обліковий аспект / К. К. Уллубієва // Міжнародний збірник наукових праць ЖДТУ. – 2010. – Вип. 2 (17). – С. 338–345.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

С
2
ОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОПЫТ

СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ
INTERNATIONAL EXPERIENCE

SOCIO-ECONOMIC DEVELOPMENT

____________________________________________________
ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ СФЕРЫ УСЛУГ

В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ
Андрушко Р. В.

Учреждение образования «Гродненский государственный университет им. Я. Купалы», Беларусь
Сфера услуг Республики Беларусь – важный сектор экономики страны, на долю которого в 2012 году приходилось 40,1% валового внутреннего продукта.

В прогнозном периоде предусматривается последовательный рост доли сферы услуг до 50-52% в 2020 г. и снижение доли производства товаров до 37-38% соответственно. Структура производства валового внутреннего продукта за 2005, 2009-2012 гг. представлена на рисунке.



Рис. 1 – Структура производства валового внутреннего продукта, в % к итогу


Как видно из рисунка 1, в структуре экономики страны к 2005 году наблюдается тенденция снижения доли чистых налогов на продукты (с 14,0% до 12,8%), незначительный рост доли сферы услуг (с 39,8% до 40,1%), рост доли сферы производства (с 46,2% до 47,1%).

Важнейшим условием развития торговли и повышения ее эффективности является рост ВВП и его использование на конечное потребление, т.к. он отражает совокупность всех расходов потребителей на приобретение конечных товаров, услуг, валовых накоплений и чистый экспорт. Наиболее весомые секции сферы услуг в структуре ВВП: «Торговля; ремонт автомобилей, бытовых изделий и предметов личного пользования», «Транспорт и связь» (14,3% и 7,1% в структуре ВВП в 2012 г. соответственно).

С 01.01.2011 г. согласно системы классификации видов экономической деятельности (ОКЭД), которая базируется на стандартной международной классификации, торговля страны включает в себя оптовую, розничную торговлю и услуги по ремонту автомобилей, бытовых изделий и предметов личного пользования (секция G).

В новой классификации общественное питание вошло в состав секции H: гостиницы и рестораны.

В связи с этим раздельно планируются и учитываются показатели развития розничной торговли, общественного питания и бытовых услуг. Меняется подход и к оценке результативности торговой отрасли. Товарооборот рассматривается уже не как основной прогнозный, а как показатель развития торговой деятельности и относится к косвенным индикативным инструментом планирования.

Динамичное развитие внутренней торговли и общественного питания в Республике Беларусь осуществляется в соответствии с изменением потребительского спроса, ростом требований к качеству товаров и культуре обслуживания. В отрасли осуществляется структурная перестройка товародвижения, формируются торговые сети, происходит развитие специализированных и фирменных магазинов, обновление материально-технической базы, развитие новых форм и методов продажи товаров, внедрение информационных технологий. При этом развитие внутренней торговли и общественного питания носит выраженную социальную направленность.




  1. Беларусь в цифрах, 2013: стат. справ. / Нац. стат. ком. РБ.-Минск 2013 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.belstat.gov.by. – Дата доступа: 19.04.2013.

  2. Национальная экономика Беларуси: учеб./ В.Н. Шимов [и др]; под ред. В.Н. Шимова.- 4-е изд., перер. и доп. – Минск: БГЭУ, 2012. – 651 с


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка