Експресіоністичні мотиви в творчості Олександра Довженка




Скачати 67,33 Kb.
Дата конвертації13.10.2018
Розмір67,33 Kb.
Експресіоністичні мотиви в творчості Олександра Довженка
Серед напрямків західноєвропейського мистецтва, які з’явилися у ХХ столітті, експресіонізм займає особливе місце. З’явившись у той історичний період, коли протиріччя тогочасного суспільства вступили у вирішальну стадію, експресіонізм своєю духовною сутністю, своєю специфічною художньою образністю різко й відверто виразив конфлікт особистості й суспільства, обумовлений загальною кризою того світу.

Як зазначає Т.Семенова «різке загострення протиріч капіталістичного світу поставило на початку століття країни Західної Європи перед обличчям серйозних випробувань» [10,6].

Питання про філософські витоки експресіонізму є дуже складним і вирішити його в межах якоїсь однієї філософської системи не можна.

Т.Семенова підкреслює, що «значний вплив на художню інтелігенцію кінця ХІХ століття здійснили роботи німецького філософа – ідеаліста Едуарда Гартмана» [10,12]. Найвідомішою його працею є «Философия бессознательного» (1869 р.), в якій послідовно викладено філософський ідеалізм автора.

З’явившись спочатку у живописі, новий напрямок дуже швидко заявив про себе і в драматургії, поезії, прозі, музиці і дещо пізніше – в кіно.

Сам термін «експресіонізм» (від фр. Expression - вираження) був покликаний визначити сутність мистецтва, що є за своїми цілями та засобами протилежним імпресіонізму і натуралізму: мистецтво не зображує дійсність, а виражає її сутність.

Експресіоністи сприймають світ нервово й трагічно, вони користуються засобами підвищеної виразності. «Все надмірне й перенапружене на його (експресіонізму) малюнках, - зазначає Л.Венгеров, - не мова, а вигук, не репліка, а крик, не почуття, а афект» [2,302].

Експресіонізм глибоко зневажає дійсність і відмовляється від зобов’язань перед дійсністю. А звідси і риси експресіоністичної поетики:



  1. свідома деформація картин дійсності, яка спирається на принципи суб’єктивної інтерпретації;

  2. гротеск, фантастичні елементи;

  3. тяжіння до абстрактного узагальнення, загостреної емоційності.

В Україні важливі риси експресіоністичної поетики виявились уже в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. У цей час експресіонізмові властиві «нервова» напруженість, фрагментарність, символ, гіпербола, гротеск, плакатність письма, позбавленого прикрас, контрастування барв, мотивів тощо.

В.Домонтович вважав, що «мистецтво кінця ХІХ – початку ХХ століття було ще нерозчленованим цілим, з якого, незважаючи на відмінності, відбруньковуються всі пізніші мистецькі напрями й течії. І через те ідея «творення природи і загалом світу людиною із самої себе» виявляється спільною для всього анти натуралістичного мистецтва ХХ століття, і хоча й властива символізмові та деструктивізмові, але найтиповіше виявилося в експресіонізмові» [1,16].

В.Пахаренко, досліджуючи розвиток експресіонізму на українському ґрунті, називає його такі «визначальні» риси:

- увага до простих характерів;

- прагнення віднайти першовитоки, корені людського зла;

- посилена увага до проблеми вини й кари;

- художнє дослідження сенсу страждання і смерті людини;

- оригінальне висвітлення опозиції «прекрасне – повторне»;

- неприродні пропорції, контрасти буття» [9,56-61].

А.Ільницький називає експресіонізм «підкресленням ідеї за рахунок нехтування точністю зображення деталей» [7, 66]. Якщо підходити з такими критеріями і визначеннями до цього напрямку, то в українській літературі чи не найбільш яскравий вияв принципів експресіонізму знайдемо в естетичній програмі Леся Курбаса, у п’єсах Миколи Куліша.

Щодо української прози, то рисами експресіонізму позначені утопічний роман Володимира Винниченка, «Жовтий князь» Василя Барки, твори великого українського письменника і кінорежисера Олександра Довженка.

Початок мистецького шляху Олександра Довженка тісно пов’язаний із німецьким експресіонізмом, який без у сумніву, мав величезний вплив на всю його подальшу творчість.

Український митець прагнув до створення в кожному окремому творі масштабної, цілісної картини життя. Саме це поєднує Олександра Довженка із представниками німецького експресіонізму.

Письменник не відмовляється від реалістичних принципів, але в той же час прагнув виразити почуття епохи. Вже в перших кінофільмах митця перед нами постають узагальнюючі, високо емоційні картини дійсності. Окремі події та явища підносяться до «масштабів національно-історичних і всесвітньо - відомих» [8,164], розширюючи часові та просторові рамки зображуваного.

О.Довженко завжди прагнув до широкого і всеохоплюючого відтворення дійсності.

Художня проза митця схожа із творчістю експресіоністів ще й відкритою публіцистичністю; прагнув об’єктивності, повноти зображення, його воєнна проза позбавлена здрібненості, побутових деталей, «фотографічного натуралізму»; використовував цілий комплекс зображувально-виражальних засобів суміжних мистецтв (музика, скульптура, живопис). Великого значення надавав пейзажу. Наприклад, в оповіданні «Незабутнє» драматизм оповіді підсилює «воєнний» пейзаж, який постає перед нами різким фоном, а на його тлі розгортаються описані у творі події:



«Б’ють гармати. Вечоріє. У червоній куряві й диму навіки заходить сонце. Горять жита на многі кілометри, і ярина толочиться вже кілька днів людьми., машинами і мільйонами безломних коней і корів. Бомбардують череди із літаків у тилу. Високим зойком скиглять поранені коні. Ревуть бики до пахощів кривавих і гинуть тисячами од ящура і сапу» [4,590].

У цьому уривку бачимо лаконічну картину страшної дійсності. Масштаби війни і всенародна трагедія виражається завдяки синтезу кольорів, звуків, пахощів тощо. А швидке переключення читача з одного плану на інший створює враження безпосередньої дії, руху, динаміки.

Такі ж «активні» пейзажі знаходимо і в повісті «Україна в огні»:

«Вершники біжать великими житами, оглядаючись назад, на чорне, димне небо. Ревуть аероплани. Мечуть бомби. Розсипаються вершники по полю, мов птиці.

Пролітають над Олесею ворожі літаки. Бомбардують шлях. Крик, і плач, і височенний зойк поранених коней.

Ворожі літаки бомбардують міст. Великі водяні стовпи розтинають річку. Плигають люди у воду» [6,19].

Довженко у своїй творчості вдавався до живописних елементів. Він подавав кольоровий колорит «не в прямому відбитті, як у станковому живописі, а в часі, що розвивається, міняється» [5,286]. Тому уся кольорова палітра його творів глибоко продумана. Наприклад, у повісті «Україна в огні» домінує одна кольорова гама: червоно-кривава. Червоно-кривавий колір заполонив майже всі картини твору.

Валентина Гребньова у своїй монографії пише: «Поєднуючись із звуками, пахощами, червоно-кривавий колір створює ефект руху, динаміки, передає страшну атмосферу великої війни» [3,126].

Але не тільки червоний колір використовує митець у своїй повісті. Час від часу з’являються у творі сіро-чорні, похмурі і холодні кольори, які підсилюють відчуття важкого горя, що розлилося по українській землі. Це і образи людей: «З темних льохів вилізали землистого кольору, чорні люди…» [6, 78], і образи поля, шляху, обрію: «Палали жита і села не темному обрії. Якісь вершники пролітали темними шляхами» [6, 22], і образ «сірих неораних ланів», «чорних вікон спалених хатів» [6,47]...

Набагато ширша кольорова палітра у «Повісті полум’яних літ», бо тональність твору життєстверджуюча. Хоча і є в повісті колір вогню і крові, проте переважають світлі, яскраві кольори. Вони асоціюються «з буянням життєдайної природи, з нескінченністю людського буття» [3,126].

Для прози О.Довженка також характерна і повторюваність образів, повтори-переключення, пісенні мотиви.



Усі ці своєрідні образно-стильові елементи співвідносять художню прозу митця з експресіонізмом.

Бібліографія

  1. Бер В. Засади поетики: Від «Art poetika» до доби розкладеного атома//Мистецький український рух. – Мюнхен, 1946. – С.16.

  2. Венгеров Л. Зарубіжна література (1871 - 1970): загальні питання. – К., 1971. – С.302.

  3. Гребньова В. Катарсис. Олександр Довженко і тоталітаризм. – Кіровоград. – С.126.

  4. Довженко О. Кіноповісті. Оповідання. – К., 1986. – С.590.

  5. Довженко О. Твори: В 5 т. – Т.4. – С.286.

  6. Довженко О. Україна в огні. – К., 1990.

  7. Ільницький А. Література українського відродження. – Львів, 1999. – С.66.

  8. Новиченко Л. Естетичні уроки Довженка. – К., 1990. – С.164.

  9. Пахаренко В. Нарис української поетики: До нових підходів у вивченні літератури//Українська мова та література. – 2001. – Додаток. – С.56-61.

  10. Семенова Т. Экспрессионизм и современное искусство авангарда. – М., 1983.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка