Форма № н 04 Національний університет «Одеська юридична академія»




Сторінка2/3
Дата конвертації31.10.2017
Розмір0,52 Mb.
1   2   3
Тематика рефератів

  1. Предмет і структура кримінологічної віктимології.

  2. Функції кримінологічної віктимології.

  3. Спеціальні віктимологічні теорії.

  4. Передумови створення віктимології в Україні.

  5. Віктимологічні ідеї, представлені в художній літературі.

  6. Вплив соціально-демографічних та психологічних характеристик на жертву злочину.

  7. Жертва злочину в системі середньовічної кримінальній юстиції.

  8. Історія захисту прав жертви злочину в новий час.

  9. Захист прав жертв у системі норм общинного ладу: від звичаю до норми права.

  10. Співвідношення понять «потерпілий» та «жертва».

  11. Інтенсивність віктимності в Україні.

  12. Віктимність та безробіття.

  13. Віктимність і міграція населення.

  14. Маргіналізація і віктимність.

  15. Рольова жертва.

  16. Ситуативна жертва.

  17. Звичайна жертва.

  18. Поведінка жертви (потерпілого) в механізмі злочину.

  19. Складові віктимологічної ситуації.

  20. Масова віктимність.

  21. Рольова жертва.

  22. Ситуативна жертва.

  23. Звичайна жертва.

  24. Поведінка жертви (потерпілого) в механізмі злочину.

  25. Складові віктимологічної ситуації.

  26. Основні методи збору віктимологічної інформації.

  27. Методи обробки віктимологічної інформації.

  28. Методи аналізу віктимологічної інформації.

  29. Вибіркове спостереження, його значення та репрезентативність.

  30. Вивчення кримінальних справ та кримінальної статистики як метод кримінологічних досліджень.

  31. Методи віктимологічної профілактики.

  32. Особа потерпілого та її правовий захист.

  33. Ситуативна віктимологічна профілактика

  34. Віктимологічна профілактика злочинів на автотранспорті.

  35. Участь органів місцевого самоврядування і громадськості у віктимологічній профілактиці злочинів.

  36. Жертва і представник органів охорони правопорядку: проблеми взаємодії.

  37. Принципи поводження з жертвами злочинів за законодавством України

  38. Права жертв злочинів і права людини.

  39. Забезпечення прав жертв злочинів ОВС та прокуратурою.

  40. Забезпечення прав жертв злочинів судами.

  41. Сучасний стан та віктимологічна характеристика злочинів неповнолітніх.

  42. Криміногенні чинники злочинних посягань на жінок.

  43. Віктимологічне запобігання, припинення та профілактика злочинів учинених щодо неповнолітніх.

  44. Причини та умови вчинення злочинів, пов’язаних із сексуальним насиллям.

  45. Віктимологічна детермінація злочинів, учинених щодо осіб похилого віку.

  46. Агресивні злочини та їх віктимологічна характеристика.

  47. Особа потерпілого від злочинів у сімейно-побутовій сфері.

  48. Фактори, що зумовлюють процес віктимізації населення в сімейно-побутовій сфері.

  49. Віктимологічне запобігання, припинення і профілактика агресивних злочинів.

  50. Віктимологічне запобігання, припинення і профілактика злочинів у сфері сімейно-побутових відносин.



Практичні завдання:


  1. Проаналізуйте найбільш значимі міжнародні та національні нормативно-правові акти віктимологічного напрямку.

  2. Охарактеризуйте найбільш розповсюдженні типи жертв злочинів за навчальними кримінальними справами.

  3. Проаналізуйте характеристики та компоненти віктимності за навчальними кримінальними справами.

  4. Розглянути навчальні кримінальні справи та визначити види жертв.

  5. Розглянути навчальні кримінальні справи та визначити види жертв.

  6. Складіть проект анкети для вивчення суспільної думки щодо розповсюдженості злочинності серед населення міста (села) Вашого мешкання та їх страху перед злочинністю.

  7. Складіть схему суспільної общинної віктимологічної профілактики злочинів.

  8. Складіть схему моделей компенсації жертвам злочинів, що застосовуються у світовій практиці.

  9. Вивчіть та проаналізуйте матеріали навчальних кримінальних справ щодо агресивних злочинів.

  10. Вивчіть та проаналізуйте матеріали навчальних кримінальних справ щодо окремих груп ризику (неповнолітніх, жінок, осіб похилого віку).

Методологічні вказівки для проведення

віктимологічного опитування
У процесі навчання студенти повинні проінтерв’ювати не менше 10 осіб, що мешкають в одному з ними населеному пункті. Опитувальний лист надається викладачами, які ведуть заняття. Від того, наскільки правильно та грамотно буде проведено інтерв’ю, залежить достовірність отриманої інформації, а відповідно і результати всього дослідження.

При проведені інтерв’ювання необхідно дотримуватися наступних правил:



  1. Перш за все уважно прочитайте запропонований для інтерв’ю опитувальний лист. Якщо Вам щось незрозуміло, зверніться до викладача за роз’ясненнями. Для Вас повинно бути все зрозуміло.

  2. В опитувальному листі містяться три типи питань: закриті, відкриті та напівзакриті. Закрите питання містить готові варіанти відповідей, які Ви запропонуєте респонденту на вибір. Відкрите питання не містить готових варіантів відповідей і на нього респондент повинен відповісти самостійно. Напівзакрите питання містить декілька варіантів запропонованих відповідей, але у респондента є можливість надати свій власний варіант відповіді, якщо його не задовольняють запропоновані. Для цього в кінці питання міститься декілька вільних ліній.

  3. Кожна відповідь на закрите питання позначається просто: обводиться кружечком кодове число (1, 2, 3 …), що міститься зліва від вибраної відповіді. При цьому питання повинні бути сформульовані так, щоб респондент мав можливість вибрати тільки один варіант відповіді чи обмежену кількість позицій або відповісти на запропоновані йому альтернативи.

  4. Відбір респондентів для інтерв’ю повинен бути випадковим. Небажано опитувати всіх родичів або друзів, краще якщо респондентами стануть сусіди, колеги по роботі, відвідувачі організації, в якій ви працюєте. Бажано при проведенні інтерв’ю залишитися наодинці з респондентом або постаратися, щоб ніхто не зміг почути та втрутитися у ваше інтерв’ю.

  5. Перед проведенням інтерв’ю назвіться (ім’я, прізвище), ким і де ви працюєте (навчаєтеся). Все це буде сприяти встановленню контакту зі співрозмовником. Розкажіть також, яка організація і з якою метою проводить дане дослідження. Обов’язково зазначте, що таємниця їх відповідей буде збережена, опитувальний лист анонімний і для дослідження потрібні тільки відповіді. Поясніть респонденту, чому опитують саме його, а не іншого (випадковість вибірки).

  6. Кожне питання і можливі відповіді читайте дослівно, так як вони сформульовані в опитувальному листі. Не допускайте доповнень, пояснень, коментарів – вони можуть вплинути на точність відповідей. Якщо питання незрозуміле респонденту – прочитайте його повільно ще раз. Якщо питання все одно незрозуміле, пропустіть його та зробіть відмітку «респондентом не зрозуміле».

  7. Не потрібно давати опитувальний лист особі, що інтерв’юється, вона повинна слухати і мати на увазі тільки те питання, яке Ви їй зачитуєте. В іншому випадку попередні та наступні питання можуть вплинути на чистоту відповідей.

  8. Не допускайте зайвих слів при інтерв’юванні. Намагайтесь полегшити процедуру та скоротити час інтерв’ю. В іншому випадку опитуваний швидко втомиться і буде байдужий як до питань, так і до відповідей, що може знизити якість анкети.

  9. Ні в якому разі не впливайте на відповіді: не підказуйте можливих відповідей, не пояснюйте ні жестами, ні словами. Якщо відповідь респондента Вам незрозуміла, можна поставити нейтральне питання: «Що Ви маєте на увазі? Не могли б ви пояснити більш докладно (ще раз)?»

  10. У випадку нерішучості опитуваного, відмови відповісти на те чи інше питання (анкету в цілому) непотрібно змушувати респондента обов’язково відповідати. Спробуйте в тактичній формі переконати його відповісти, якщо респондент буде наполягати на відмові, зробіть про це відмітку в анкеті: «Відмовився відповісти». Це необхідно для аналізу подібних відповідей в майбутніх дослідженнях.

  11. Ні в якому разі не переставляйте питань, не додавайте тих питань, які вам хотілося б поставити респонденту, але їх немає в опитувальному листі. Не допускайте переформулювання питань для того, щоб зробити їх більш зрозумілими. Якщо у вас з’явиться таке бажання, зробіть відмітку на опитувальному листі та передайте його викладачу. Ваша думка з окремих питань та в цілому буде для нас цікавою та сприятиме покращенню проведення досліджень у майбутньому.

  12. Наприкінці інтерв’ю запитайте респондента, чи не стомився він та які в нього враження від інтерв’ю, що б він хотів додати, які зауваження та пропозиції хотів би висловити. Зробіть про це відмітку в кінці анкети.

  13. Заповненні опитувальні листи з описанням процедури проведеного вами дослідження (час проведення, місце, регіон, населений пункт, в якому проводилося дослідження), ваші зауваження та пропозиції зброшуруйте та передайте викладачу.

  14. І останнє прохання - пишіть чітко та розбірливо. Не залишайте неповністю заповненні питання, оскільки в цьому випадку опитувальний лист втрачає свою цінність.

8. Методи навчання

Використовувані методи навчання:



  • за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні;

  • за характером пізнавальної діяльності - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький;

  • залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок; методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи студентів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок;

  • класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація студента, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні.

Доцільно виділяти чотири великих групи методів навчання.

І група методів: Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.



  • словесні методи - бесіда, лекція.

  • наочні методи - ілюстрація, демонстрація

  • практичні методи: аналіз навчальних кримінальних справ, моніторинг ЗМІ, практичні роботи, реферати учнів

  • Індуктивні методи. Термін «індукція» походить від латинського inductio - зведення, вид узагальнення, який пов'язаний із передбаченням спостережень та експериментів на основі даних досвіду. У практичній педагогіці індукція втілюється у принципі: від часткового до загального, від конкретного до абстрактного.

  • Дедуктивний метод активніше розвиває абстрактне мислення, сприяє засвоєнню навчального матеріалу на основі узагальнень.

  • репродуктивні методи

  • творчі, проблемно-пошукові методи

  • Проблемний метод

  • навчальна робота під керівництвом викладача;

  • самостійна робота учнів поза контролем викладача.

ІІ група методів: Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

  • заохочення та покарання в навчанні: оцінка студента за успіхи, усне схвалення та осуд педагога.

  • створення ситуації інтересу при викладанні того чи іншого матеріалу;

  • пізнавальні рольові ігри, навчальні дискусії

ІІІ група методів: Методи контролю (самоконтролю, взаємоконтролю), корекції (самокорекції, взаємокорекції) за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень є:



  • контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого студента, виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу;

  • навчальна - зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню та систематизації навчального матеріалу, удосконаленню підготовки стента;

  • діагностично-коригуюча, що допомагає з'ясувати причини труднощів, які виникають під час навчання, виявити прогалини у знаннях і вміннях та корегувати його діяльність, спрямовану на усунення недоліків;

  • стимулюючо-мотиваційна, що визначає тему, таку організацію оцінювання навчальних досягнень, коли його проведення стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідальність і сприяє змагальності, формує мотиви навчання;

  • виховна, що передбачає формування вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю та самоконтролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, охайності тощо.

Ця система спирається на загальновживаний дидактичний принцип міцності знань, умінь і навичок, який базується на таких вимогах:

  • систематичність обліку та контролю;

  • всеохопленість (усебічність, повнота) обліку та контролю;

  • диференційованість (за окремим предметом) та індивідуальність (за стилем і формами контролю);

  • об'єктивність оцінювання;

  • урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності викладача;

  • єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу.

IV група методів: Бінарні, інтегровані (універсальні) методи.

Бінарні - подвійні, коли метод і форма зливаються в єдине ціле або два методи поєднуються в один.

словесні, наочні та практичні, об'єднавши їх за відповідними формами та визначивши чотири рівні їх застосування:


  • на інформаційному, або догматичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;

  • на проблемному, або аналітичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;

  • на евристичному, або пошуковому, рівні словесна форма набуває характеру словесно-евристичного методу;

  • на дослідному рівні словесна форма набуває характеру словесно-дослідницького методу.

Інтегровані (універсальні) - це поєднання трьох-п'яти методів у єдине ціле під час організації навчання.


9. Методи контролю
Поточний контроль проводиться з метою перевірки рівня підготовленості студентів до виконання конкретної роботи, а також отримання оперативної інформації щодо якості засвоєння навчального матеріалу, керування навчальним процесом й вдосконалення методики проведення занять, а також стимулювання самостійної роботи студентів. Він здійснюється під час проведення практичних занять.

Бали за поточний контроль з дисципліни дорівнюють середньо-виведеній оцінці поточної успішності студента (тобто оцінка складається з оцінок, одержаних під час практичних занять, які додаються і діляться на кількісний показник оцінок).

Поточний контроль успішності студента оцінюється за п’ятибальною шкалою. Якщо студент жодного разу не відповідав на практичних заняттях та за відповідний поточний контроль не має ніякої оцінки, то на цій підставі він не може бути допущеним до складання іспитів та заліків.

Підсумковий контроль потрібен щодо визначення результатів навчання на певному кваліфікаційному рівні або на окремих його завершальних етапах (ступеня досягнення навчальної мети з дисципліни, групи дисциплін, або її розділам). Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацію студентів.

Семестровий контроль проводиться у формах семестрового іспиту, семестрового диференційованого заліку або семестрового заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою. Результати семестрового контролю фіксуються в екзаменаційній відомості та заліковій книжці студента.



Заліки є формою перевірки засвоєння студентами навчального матеріалу, виконання курсових робіт, програм практик. Заліки можуть встановлюватися з дисципліни в цілому, або за її розділами. Заліки проводяться усно або письмово.

Заліки приймаються викладачем, який проводить заняття в групі, або тим, хто читає лекції з даної дисципліни. Викладач, як правило, виставляє заліки студентам, ще до початку заліку за результатами поточного контролю.

Результати заліків оцінюються: «зараховано», «не зараховано». Згідно навчальних планів в НУ «ОЮА» захист курсової роботи й практики оцінюється заліком з диференційованою оцінкою. Задовільні оцінки заліків заносять у залікову відомість й залікові книжки студентів. Оцінки «не зараховано», «незадовільно» відмічають тільки у заліковій відомості.

Студент, який отримав при складанні заліку оцінку «не зараховано» або «незадовільно», має право повторно скласти залік з дозволу декана факультету (директора інституту) у встановленому порядку.

Якщо студент повторно не склав залік, він втретє складає залік перед комісією, до складу якої повинні входити не менш, ніж три викладача з кафедри, на якій викладається дисципліна, які призначуються завідувачем кафедрою.

У разі неявки студента на залік, у заліковій відомості робиться відмітка «не з’явився», яка завіряється підписом викладача.

Студент, який не з’явився на залік без поважної причини , вважається невстигаючим й підлягає відрахуванню з академії або йому дозволяється скласти залік у порядку ліквідації академічної заборгованості.

Семестровий іспит – це форма підсумкового контролю засвоєння студентами теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід.

Проведення семестрових іспитів має мету перевірити й оцінити навчальну роботу студентів, рівень отриманих ними знань та вміння користуватися цими знаннями під час рішення практичних завдань. Іспити проводяться в період екзаменаційних сесій.

Студенти допускаються до семестрових іспитів за умов, що вони склали всі семестрові заліки з дисциплін, передбачених у поточному семестрі й захистили курсову роботу.

На семестровий іспит студент приходить з заліковою книжкою, яку пред’являє викладачу на початку іспиту.

Семестровий іспит приймається, як правило, лектором даного потоку. Форма проведення семестрового іспиту (усна чи письмова) визначається кафедрою й затверджується деканом факультету.

Результати семестрового іспиту оцінюються згідно з чотирибальною системою оцінювання: «відмінно», «добре», «задовільно» та «незадовільно». Задовільна оцінка заноситься у екзаменаційну відомість й в залікову книжку студента, а незадовільна – тільки у відомість. Екзаменаційні відомості складаються в одному екземплярі, підписуються деканом факультету; після складання іспитів остаточно оформлюються, одразу ж здаються до деканату та зберігаються там як документи строгої звітності до закінчення студентами академії, після чого вони здаються на зберігання до архіву як документи постійного зберігання.

Оцінка оголошуется студенту одразу ж після закінчення відповіді.

Студент, який отримав на семестровому іспиті оцінку «незадовільно», має право повторно скласти іспит з дозволу декана факультету у встановленому порядку.

Якщо студент повторно отримав оцінку «незадовільно» при складанні семестрового іспиту, за його бажанням він може бути допущений деканом факультету до складання семестрового іспиту у третій раз. Втретє студент складає семестровий іспит перед комісією, до складу якої повинні входити не менш, ніж три викладача на чолі з завідувачем кафедрою, на якій викладається дисципліна, які призначуються деканом факультету.

У разі неявки студента на семестровий іспит в екзаменаційній відомості робиться відмітка «не з’явився», яка завіряється підписом викладача.



Викладач має право виставити студенту оцінку до початку семестрового іспиту за результатами його участі у практичних занять, конференціях або інших видах навчальних занять з даної дисципліни, але не нижче «добре». Для цього він на початку екзаменаційної сесії доповідає на засіданні кафедри про результати поточного контролю і на підставі цього виноситься рішення кафедри щодо того, хто з студентів може отримати семестровий іспит за результатами поточного контролю.

Державна атестація студентів проводиться після виконання ними всіх вимог навчальних планів й програм навчання. При проведенні державної атестації перевіряється відповідність рівня та якості підготовки студентів кваліфікаційним вимогам, ступінь засвоєння ними програм навчання. При цьому перевіряються як теоретичні знання, так й практичні навички випускників відповідно до отриманої спеціальності й кваліфікації. Державна атестація випускників складається з двох державних іспитів - з теорії держави та права та зі спеціальності й захисту кваліфікаційної (дипломної або магістерської) роботи.
Підсумковий контроль у виді іспиту за наступними питаннями :

  1. Предмет і структура кримінологічної віктимології.

  2. Функції кримінологічної віктимології.

  3. Поняття й основні ознаки віктимності.

  4. Поняття віктимізації.

  5. Віктимологічні ситуації.

  6. Класифікація жертв злочину.

  7. Передумови створення віктимології.

  8. Захист прав жертви в системі норм первіснообщинного ладу: від звичаю до норми права.

  9. Жертва злочину й рабовласницька система кримінальної юстиції: еволюція таліону.

  10. Жертва злочину в системі середньовічної карної юстиції.

  11. Історія захисту прав жертви злочину в новий час.

  12. Історія вітчизняної віктимології.

  13. Кримінально-правові основи вивчення жертв злочинів.

  14. Процесуальні основи вивчення жертв злочинів.

  15. Територіальна віктимність.

  16. Професійна віктимність.

  17. Кримінально-правове значення поведінки потерпілого.

  18. Господарсько-правова віктимологія.

  19. Закономірності відносин "жертва-злочинець".

  20. Негативна поведінка потерпілого як предмет віктимологічного аналізу.

  21. Поняття віктимогенної деформації.

  22. Відхилення від норми безпеки.

  23. Мета й завдання віктимологічного дослідження.

  24. Основні методи збору віктимологічної інформації.

  25. Методи обробки віктимологічної інформації.

  26. Методи аналізу віктимологічної інформації.

  27. Інтенсивність віктимності в Україні.

  28. Віктимізація й злочинність.

  29. Віктимність і безробіття.

  30. Віктимність і міграція населення.

  31. Маргіналізація й віктимність.

  32. Урбанізація й віктимніть.

  33. Проституція й віктимність.

  34. Наркотизм і віктимність.

  35. Віктимізація в курортних містах.

  36. Злочини без жертв: загальна характеристика.

  37. Причини віктимізації населення.

  38. Віктимність у США.

  39. Структура віктимності і її основні показники.

  40. Неповнолітні жертви.

  41. Рецидивні жертви.

  42. Організована злочинність і віктимізація населення в Україні.

  43. Територіальні розходження віктимізації.

  44. Вплив криміногенних детермінант на динаміку віктимізації.

  45. "Годинники віктимності".

  46. Віктимологічні детермінанти злочинності.

  47. Жінки-жертви.

  48. Звична віктимність.

  49. Евентуальна віктимність.

  50. Децидивна віктимність.

  51. Віктимологічні погляди Л. В. Франка.

  52. Піонери віктимології (X. тло Хентиг, Б. Мендельсон).

  53. Віктимологічні погляди Д. В. Рівмана.

  54. Розвиток віктимології в Україні (Ю.В. Баулін, В.О. Туляков, О.М. Джужа, В.Є. Христенко, М.В. Сенаторов, Т.І. Присяжнюк).

  55. Фрейдизм і теорія віктимології.

  56. Загальнотеоретичні проблеми сучасної кримінологічної віктимології.

  57. Кримінологічна теорія "конфлікту" (У. Чемблисс. Е. Волд, Д. Дарендорф) і сучасна віктимологія.

  58. Теорія "аномії" (Е. Дюркгейм, Р. Мертон) і тенденції віктимізації в Україні.

  59. Національно-етнічні конфлікти й віктимізація.

  60. Соціально-демографічні характеристики жертви і їх вплив на віктимізацію.

  61. Віктимність осіб похилого віку.

  62. Фізіологічні особливості особистості жертви злочину.

  63. Віктимність і психопатії.

  64. Віктимність й алкоголізм.

  65. Віктимність і наркотизм.

  66. Віктимність й акцентуації особистості.

  67. Рольова жертва.

  68. Криміногенне значення віктимізації.

  69. Віктимність і злочинна поведінка.

  70. Страх перед злочинністю як один з криміногенних факторів.

  71. Система віктимологічного попередження злочинів в Україні.

  72. Основні міжнародно-правові документи/акти віктимологічного спрямування.

  73. Діяльність органів місцевого самоврядування з віктимологічної профілактики злочинів.

  74. Поняття віктимологічної профілактики злочинів.

  75. Система віктимологічної профілактики злочинів.

  76. Зміст, цілі, суб’єкти індивідуальної профілактики злочинів.

  77. Основні загрози діяльності підприємства і методика їх попередження.

  78. Система віктимологічного попередження злочинів за місцем проживання.

  79. Основні напрямки віктимологічного попередження насильства у сім’ї.

  80. Проблеми компенсації жертвам злочину: порівняльно-правове дослідження.

  81. Декларація Основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою: загальна характеристика.

  82. Реституція як засіб віктимологічної профілактики злочинів.

  83. Правове забезпечення примирення винного з потерпілим.

  84. Жертви зловживання владою: загальна характеристика.

  85. Роль спеціалізованих органів ООН в віктимологічному попередженні злочинів.

  86. Основні всесвітні віктимологічні організації і установи.

  87. Міжнародні профілактичні акти віктимологічного характеру і національне законодавство України.

  88. Заходи віктимологічної профілактики насильства у побуті.

  89. Віктимологічна профілактика тероризму.

  90. Віктимологічна профілактика захоплення заручників.

  91. Віктимологічна профілактика крадіжок особистого майна.

  92. Віктимологічна профілактика шахрайства.

  93. Віктимологічна профілактика зґвалтування.

  94. Віктимологічна профілактика злочинів на автотранспорті.

  95. Законодавство про захист прав споживачів і віктимологічна профілактика злочинів.

  96. Антикорупційне законодавство і віктимологічна профілактика злочинів.

  97. Відображення феномену жертви злочину у сучасному фольклорі: етнопсихологічна характеристика.

  98. Жертва і представник органів охорони правопорядку: проблеми взаємодії.

  99. Забезпечення прав жертв ОВС.

  100. Забезпечення прав жертв судами.

  101. Забезпечення прав жертв прокуратурою.

  102. Забезпечення прав жертв громадськими організаціями.

  103. Права жертв злочинів і права людини.
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка