Французьке кіномистецтво. Жан-Люк Годар, Люк Бессон, Жан-П’эр Жене, Жан Рено, Ален Делон, Жан-Поль Бельмандо, П’єр Рішар



Сторінка1/2
Дата конвертації17.11.2018
Розмір0,74 Mb.
  1   2
Мистецтво, 9 клас

Урок 22

Тема: Французьке кіномистецтво. Жан-Люк Годар, Люк Бессон, Жан-П’эр Жене, Жан Рено, Ален Делон, Жан-Поль Бельмандо, П’єр Рішар.

Мета: Ознайомити учнів із французьким кіномистецтвом. Розвивати вміння характеризувати твори кіномистецтва. Виховувати цікавість до французького кіно.

Тип уроку: комбінований, інтегрований, урок введення у тему

Обладнання: комп’ютер, проектор, мультимедійна дошка, презентація до уроку

Хід уроку

  1. Організаційний момент. Мотивація до навчання

  2. Актуалізація опорних знань учнів

  3. Подача нового матеріалу. Французьке кіномистецтво.

Францу́зький кінемато́граф включає у себе твори кіно, створені французькою нацією, або її представниками за кордоном. Франція — батьківщина кіно. Декілька ключових рухів кінематографу, таких як Нова хвиля, почалися саме в цій країні. Кіноіндустрія Франції є однією з найсильніших та шанованих у світі та за популярністю поступається хіба що Голлівуду.

Народження кіно пов'язане із винайденням апарата, що дав змогу відтворювати проекції об'єктів, що рухаються, і цей апарат був створений братами Луї та Огюстом Люм'єрами. В минулому цей факт викликав хвилі заперечень багатьох істориків світу, наприклад, у США винахідником кіно вважають Томаса Едісона, в Німеччині — Макса Складановського, у Британії — Уільяма Фріз-Гріна та Роберта Пола, в Росії над розв'язання цієї проблеми працювали Іван Акімов та Йосип Тимченко, у Чехії Пуркіне, у Франції — також Еміль РейноЕтьєн-Жюль МарейЖорж Демені та інші. Кожен із них певною мірою сприяв винайденню кіноапарата, але все-таки лише брати Люм'єр досягли остаточного та незаперечного успіху в передачі рухомого зображення.

Проста структура, маленька вага та невеликі розміри давали змогу легко користуватись ним. Така вдала конструкція пояснювалась тим, що брати Люм'єр змалечку захоплювалися фотосправою. У їхнього батька, Антуана Люм'єра, в Ліоні була фабрика фотопаперу та пластинок. Добре знаючи процеси, пов'язані із фотографією, та будучи хіміками за освітою, брати стикались з багатьма вченими, які працювали над фіксацією рухомого зображення — хронографією: Е. Ж. Мареєм, Я. Янсенном, Ж. Демені, та знали, над чим вони працюють. Але остаточна ідея створення конструкції кіноапарата, за визнанням Луї Люм'єра, прийшла після ознайомлення з механізмом Едісона. Його кінетоскоп дістав поширення як у США, так і в Европі, але мав дві істотні вади: відсутність проекції на екран і «розмазаність» через рух плівки. В окуляр, розташований у верхній частині апарату, могла дивитися лише одна людина, а розмір зображення не перевищував сірникової коробки.

Оскільки на початку брати Люм'єр відмовлялися продавати свої апарати, найдопитливіші конкуренти почали створювати власні моделі самотужки. Серед тих, хто пішов цим шляхом, Жорж МельєсШарль та Еміль ПатеЛеон Гомон. Починаючи з 1896 і по 1902, вони сформували 4 домінуючі світові кінокомпанії: Pathé FrèresGaumontGeorges Méliès та Lumières



Перша експериментальна демонстрація кінофільму Люм'єр була проведена 22 березня 1895 року для «членів спільноти заохочення національної індустрії». Того ж дня був продемонстрований фільм «Вихід робочих із фабрики Люм'єр».

На другій демонстрації для членів фотографічного конгресу 1 червня цього ж року були показані ще 7 фільмів, зокрема «Сніданок дитини» та «Политий поливальник». Як правило, це були сюжети з життя й побуту родини Люм'єр у хронікальній манері та знімались з однієї позиції, одним відрізком від самого початку й до кінця. Ця сама програма була продемонстрована 28 грудня 1895 року в індійському салоні «Гран кафе» на Бульварі Капуцинок. То був перший публічний показ кінематографу братів Люм'єр. Цю дату прийнято вважати «Днем народження» кіно. Демонстрація проводилася цілий день і тривала 20 хвилин, квиток коштував один франк. Щоденна виручка в 2000–2500 франків наглядно демонструє інтерес публіки до нового жанру мистецтва.



Одне із перших кінопідприємств було створено братами Шарлем та Емілем Пате (фр. Pathé Frères). Спочатку вони продавали кінетоскопи Едісона, а отримавши відмову на закупівлю кіноапарата братів Люм'єр, почали самі працювати над створенням аналогічного апарату. З допомогою запрошеного механіка вони виготовили свою першу модель і 1896 року отримали патент. Як і більшість інших підприємців, Пате зробили все, щоб перетворити кінематограф у вигідну справу, а тому налагодили масове виробництво апаратури. Вже у 1897 році вони побудували у Венсані (передмістя Парижа) студію для зйомки, обробки та випуску фільмів, там же був цілий цех із виготовлення апаратури. При вдосконаленні усіх наступних моделей Ш. Пате головну увагу приділяв стабільності кадру в процесі зйомки та проекції. Торговою маркою Пате став галльський півень.

Леон Гомон (фр. Léon Gaumont) випустив свій перший апарат під маркою «Хроно» у 1896 році та створив студію в Бьюті Шомон. Його торговою маркою стала маргаритка із ініціалами «Л. Г.»

Перші студії виглядали доволі примітивно, на подвір'ї ставились підмостки розміром 6 на 8 метрів, на них встановлювались декорації, а всі зйомки відбувались при денному освітленні. До 1907 року кожен охочий міг придбати фільм і заплатити за кількість погонних метрів плівки. Також можна було обміняти стрічки — це потягнуло за собою виникнення комісіонерів з обміну, а також створення дублікатів стрічок, які розповсюджувались без затрат на виробництво. Поступово ажіотаж, який панував перші кілька років після створення кіно, спадав, примітивність техніки зйомки та сюжетів уже не цікавила публіку. Кінопідприємці почали шукати способів повернути інтерес до сінематографу за рахунок поліпшення якості фільмів та урізноманітнення сюжетів, але ключовою фігурою на цьому кризовому етапі став Жорж Мельєс.



Жорж Мельєс(фр. Georges Méliès) займає особливу позицію в історії кінематографу, саме він перетворив винахід братів Люм'єр на інструмент для створення фантастичних видовищ. Він був першим президентом французького кінематографічного синдикату, головою перших кінематографічних конгресів, а також ввів стандартну перфорацію на кінострічці.

Мельєс здобув технічну освіту, але з малих років цікавився мистецтвом. Він працював карикатуристом у газетах і журналах, потім був театральним декоратором і нарешті — актором та режисером. У період перших кінопоказів він очолював театр Роберта Удена, майстра ілюзій та чарівних перетворень, займався фокусами та головував у Товаристві ілюзіоністів.

На кінематограф від дивився спочатку як на засіб урізноманітнити свій театральний репертуар. Фільм був одним із номерів розважальної програми, та пізніше Мельєса зацікавив сам апарат і він звернувся до першовинахідників, але, як і решті, Люм'єр відмовили у продажу. Тоді він їде до Англії, де продають аналогічні камери, та починає знімати, будучи одночасно і режисером, і оператором.

Якось знімаючи вуличний рух, Мельєс був змушений припинити запис на кілька секунд через несправність апарата й потім знімав далі. При проявці негативу засвічений шматок плівки був вирізаний, а потім, при перегляді, було виявлене незвичайне явище: одномоментно картина змінилася, оскільки змінилося положення пішоходів і транспорту на вулиці. Це був перший знімальний трюк — «стоп-камера» — який дав змогу здійснювати будь-яку заміну об'єкта, що знімається, використовуючи зупинку апарата. Так було започатковано трюкову зйомку. Так само випадково Мельєсом були відкриті прискорена й уповільнена зйомка, пізніше почали використовуватись затемнення, напливи, зйомки на чорному оксамиті тощо.

Дедалі більше захоплюючись зніманням, Ж. Мельєс побудував у Монтрейлі скляний павільйон розмірами 7 на 17 метрів і обладнав його для трюкової зйомки: облаштував люки, крісло для наїздів та від'їздів знімальної камери, чорний оксамитовий фоном і так далі. Також він намагався перейти від чорно-білого до кольорового кіно, розфарбовуючи фільми кадр за кадром вручну. Це виправдовувало себе, оскільки довжина фільмів тоді становила 15–20 метрів, і мало попит при створенні казок, які стали спеціальністю студії Мельєс. У 1897 році була здійснена перша спроба створити аудіофільм, записавши паралельно голос співака Полюса на фонограф, але цей досвід виявився невдалим.

Період із 1900 по 1905 був найуспішнішим для студії. Знімаються найвдаліші фантастичні фільми: «Подорож на Місяць», «Двадцять тисяч л'є під водою», «Людина-оркестр» та інші. Всі ці фільми відрізняються багатством технічних рішень та креативних ідей, комізмом і подекуди поганим смаком, але завжди доповнюються незмінною щирістю. Не без підстав Жорж Мельєс казав, що винайшов рішення, яке допомогло кінематографу в кризовій ситуації, і це рішення було в інсценуванні заздалегідь придуманого акторами сюжету.

У 1902 році він створив фірму «Старфільм», але став поступово відходити на другий план. Зробивши значний внесок у розбудову кіно, він почав відставати від наступників, які використовували та вдосконалювали відкриті ним прийоми. Його фільми були занадто театралізованими, інсценовані, ненатуральні, а публіка вимагала реалізму.

1909 року Жорж Мельєс був змушений відмовитись від самостійності та почав працювати на братів Пате.

Діяльність студії Мельєса, на якій він зняв 400 чи 500 стрічок, припинилась в роки Першої світової війни, коли на суспільну та економічну кризу наклалась власна творча. Він збанкрутував, і на сорокаріччя кіноіндустрії лише один журналіст впізнав у продавцеві іграшок легендарного кінодіяча минулого.

Відкриття Мельєса спеціальних видів кінозйомки наштовхнули інших винахідників на пошуки та експерименти в кіно. Проводились експерименти із мікро- та покадровою зйомкою студії братів Пате, студія «Гомон» експериментує із звуком, ведуться розробки кольорового відео, а 1908 року Андре Дебрі випустив знімальну камеру «Парво», яка дозволила проводити нормальну та прискорену зйомку та стала однією із розповсюджених у світі.

Зростання виробництва фільмів викликало необхідність у кваліфікованих фахівцях, тоді як в перші роки в кіно були зайняті випадкові люди, найчастіше фотографи, що самі знімали та виступали режисерами. У братів Люм'єр режисером був оператор Проміо, у Пате головним режисером працював завідуючий постановками одного з паризьких театрів Фернан Зекка, у Гомона зйомками керувала секретарка А. Гі. Це позначалось на якості сюжетів та фільмів. Ситуації ще більше загострилася після пожежі 1897 року на благодійному базарі, де через займання кіноплівок загинуло кілька сотень людей. Після цього префектура заборонила показ фільмів в місцях, не забезпечених спеціальними будками. Це поклало початок стаціонарним кінотеатрам.

В період між 1908 та 1910 роками починають розвиватись кіноіндустрії інших країн: Італії, Данії, Росії, у США було створено «Компанію кінематографічних патентів». Розвивається звукове кіно, розвивається реклама. Тривалість фільмів зростає та збільшується до півтори-двох годин. Почалася боротьба за кінотеатри, Pathé Frères, Gaumont, Georges Méliès та Lumières орендують та будують власні кінозали-палаци з величезною кількістю місць. Найбільший з них — «Іподром» — вміщає 6000 чоловік.

Для кіно цього періоду характерні наступні риси:


  • орієнтація на смаки широкого кола глядачів

  • прихід нового покоління режисерів, на противагу першим самоучкам

  • захоплення та пошуку в області кольорового та звукового кіно (на цьому етапі ще не успішні)

  • пригодницькі романи, поліцейський роман

  • натуралістичний стиль у кіно — використання пейзажів для створення відповідної атмосфери, але повна відсутність соціальної тематики

Жанри, що користуються популярністю:

  • пригодницькі кіноромани («Рокамболь», «Нік Вінтер», «Зігомар», «Фантомас», «Протеа» та інші)

  • історичне кіно

В період Першої світової війни та повоєнні роки французький кінематограф не міг сперечатись із американським, що набував розквіту. Невтішна ситуація була обумовлена переважно економічними обставинами — недостатнє фінансування, зруйновані або конфісковані приміщення кінотеатрів не були сприятливим середовищем для розвитку. Виробництво кіно поступово зменшувалось та переміщалось закордон[3]. Разом з тим популярність кіно росла серед усіх верств населення.

Сучасне обличчя французького кіно почало формуватись вже після Другої світової війни. На нього вплинули її наслідки, переосмислення окупації призвело до розвитку антифашизму та звернення до гуманізму. З 1946 щорічно (окрім 1948 та 1950) проводиться Міжнародний кінофестиваль у Каннах. У 1976започатковано премію «Сезар», що є аналогом американського «Оскар». В період 1940–1950 працюють видатні актори: Жерар ФіліпБурвільЖан МареМарія КазаресЛуї де ФюнесСерж Реджані та інші.

Передумовою виникнення такого явища як Нова хвиля був цілий комплекс обставин: невдалі для французького кіно показники кінопрокатів, результати Каннського кінофестивалю, прогрес у технічній сфері, що привів до створення надчутливої кіноплівки та портативної апаратури. Окрім того, поява нової хвиліпов'язана із спробами деяких кінокритиків втілити свою філософію у реальність кіноіндустрії через створення власних фільмів.



Нова хвиля французького кіно дарує світові кіно таких митців як Жан-Люк ГодарКлод ЛелушФрансуа ТрюффоКлод ШаброльЛуї Маль. З'явилися всесвітньовідомі мюзикли Жака Демі «Шербурзькі парасольки» (1964) та «Дівчата з Рошфору» (1967).

1960 — 1970. З'явилася ціла плеяда акторів, серед яких найвідоміші Жанна МороЖан-Луї ТрентіньянЖан-Поль БельмондоЖерар ДепардьєКатрін ДеневАлен ДелонАнні ЖирардоКолюшП'єр Рішар.

Учасники нової хвилі заперечували існування єдиної естетичної концепції. Їх об'єднувало бажання змінити умови кіновиробництва, антипатія до зарок 50-х та концепція авторського кіно, яка стверджувала, що фільм має відображати особистість свого автора через індивідуальну стилістику. Але кожен із представників нової хвилі ставив перед собою власні цілі, надихався своїми ідеями бачення майбутнього французького кіно. Зокрема, саркастичний Клод Шаброль свідомо висміював романтичні погляди на людину та моральні цінності.

Сучасне французьке кіно — це витончене мистецтво, в якому психологія та драматизм поєднуються з пікантністю та художньою красою зйомки. Сьогодні його стиль визначають режисери Люк Бессон, П'єр Жане, Франсуа Озон, Філіпп Гаррель та актори Жан Рено, Одрі Тоту, Софі Марсо, Матьє Кассовітц, Крістіан Клав'є, Луї Гаррель.

Особливості французького кіно:


  • Починаючи із 1980 року, у світі поширювався вплив Голлівудського кіно, але кіно Франції міцно закріпилося на позиції лідера в жанрі комедії та авторського кіно.

  1. Жан Люк Годар

Жан-Люк Ґода́р (фр. Jean-Luc Godard, народився 3 грудня 1930 року у Парижі) — французький кінорежисер, актор, сценарист та продюсер; один з найвидатніших представників напрямку «французької нової хвилі» у кінематографі.

Жан-Люк Годар народився 3 грудня 1930 року у Парижі. Його батько був лікарем, а мати походили із сім'ї швейцарських банкірів. Початкову освіту отримав у Ньйоні (Швейцарія), згодом навчався у ліцеї «Ромер», а у 1949 році вступив до Сорбонни, де певний час вивчав антропологію.



Під час навчання у Сорбонні Годар багато часу проводить у кінематографічних клубах, зокрема у сінематеці у Парижі. У ній він знайомиться з митцями (Андре БазенЖак РіветтКлод ШаброльФрансуа ТрюффоЖак Демі), які разом із ним і розробили нову естетику кінематографу, названу «новою хвилею». У 1951 році Жан-Люк Годар починає писати статті у кіножурнали, зокрема у «Cahiers du cinéma» (заснований Андре Базеном).

У 2010 році ряд американських та ізраїльських видань закликали Американську кіноакадемію не вручати 13 листопада «Оскар» Жан-Люку Годару, нагадавши про його антисемітизм. На їхню думку, „якщо 13 листопада академіки вручать «Оскара» Годару, вони віддадуть шану людині, яка захищає палестинських терористів і регулярно порівнює Ізраїль з нацистською Німеччиною[1]“. Режисер відомий своїми заявами про те, що «Ізраїльє раковою пухлиною на карті Близького Сходу», і «історичними припущеннями», суть яких зводиться до того, що «Голокост - це самогубство євреїв, який привернув до них симпатії і сприяв створенню Ізраїлю»[1].

У 1970 році Годар знявся в короткометражному документальному фільмі, який вийшов на німецькому телебаченні. Режисер, розмахували плакатами «NazIsrael», заявив оператору: «Нехай німецьке телебачення, фінансоване сіоністами і ідіотським соціал-демократом Віллі Брандтом, випише нам чек — ми купимо на ці гроші зброю для палестинців, з цією зброєю вони атакують сіоністів»[1]. Виступаючи в 1978 році в Монреалі з лекцією, режисер розповів, що його родичі симпатизували нацистам і вірили в перемогу гітлерівської Німеччини. «Мій дід не був антисіоністом, але був ярим антисемітом. Я так само гаряче виступаю проти сіонізму, як мій дід свого часу виступав проти євреїв», — заявив тоді Годар.

У 2009 році в газеті «Le Monde» була опублікована стаття «Годар та єврейське питання», в якій наводилося таке висловлювання Годара: «Євреї пішли в газові камери, як вівці на забій, щоб, пожертвувавши собою, сприяти створенню Ізраїлю». Нью-йоркське видання The Jewish Daily Forward нагадало про те, що в 1960 році Годар назвав «брудним євреєм» режисера П'єра Бронберже.



  1. Люк Бессон

ЛюкБессон (фр. LucBesson;*18березня 1959, Париж, Франція)  французький кінорежисер, сценарист і продюсер.

Люк Бессон народився в сім'ї інструкторів з підводного плавання і з самого дитинства готувався продовжити сімейну традицію. Все дитинство він провів на узбережжі Греції і Югославії, захоплено займаючись пірнанням і підводною фотозйомкою. Його мрією було стати спеціалістом з дельфінів. Однак у сімнадцять років у результаті нещасного випадку під час пірнання ледь не позбувся зору і був змушений покинути свою улюблену справу.

Люк повертається в Париж, де пробує займатися різними справами, поки не прив'язується до кіно. Він дивиться багато фільмів, працює на знімальних майданчиках, на допоміжних ролях. У 19 років він їде в Голлівуд, але, попрацювавши там «хлопчиком на побігеньках», повертається на батьківщину і йде служити в армію. Відслуживши три роки, він повертається до кінематографа, спочатку як постановник музичних кліпів, а потім і як асистент режисера у «великому» кіно. Дебютом можна вважати короткометражну стрічку «Передостанній». Першим повнометражним фільмом Бессона була «Остання битва», знята на чорно-білу плівку з метою економії коштів.

Незважаючи на труднощі з бюджетом, фільм був знятий і режисер був зарахований до другої французької Нової хвилі (яка починалася з Жан-Жака Анно та Леоса Каракса). Дебют виявився вдалим — картина отримала дві нагороди на фестивалі фантастичних фільмів у Аворіаз і ще кілька різних премій.

Через рік, успіх був зміцнений картиною «Підземка» (Subway, 1985). У ній вже чітко читався специфічний стиль Бессона — гримуча суміш напруженої дії і мелодраматизму. Його герої і в наступних роботах будуть займатися своєрідним «пірнанням» в іншу, «нерідну» їм реальність, будь то кілери з «Нікіти» і «Леона» або нирець з «Блакитної безодні». Контрастний баланс між внутрішнім і зовнішнім світами дозволяє режисерові філігранно прописувати характери своїх героїв, створюючи феєрію дії і пристрастей.

У 1988 році, Бессон знімає красиву стрічку про романтику підводного світу «Блакитна безодня» (фр. Le grand bleu). Картина, пройнята ностальгією за дитячими роками і пошаною до професії водолаза і кумиру Жака Майолі, принесла Люку гроші, кілька номінацій на «Сезар» (який у результаті і був вручений за роботу беззмінного композитора Бессона та звукооператора стрічки) і культову славу.

Справжньою ж вершиною режисерської кар'єри Бессона став наступний його фільм — Нікіта (фр. Nikita1990). У стрічці найбільш яскраво проявився типовий авторський стиль оповіді, коли сюжет, що швидко розвивається, знімається з воістину музичною стрункістю і скрипковою напруженістю. Картину чекав касовий успіх у США. Після цієї картини, Бессон отримав загальне визнання як режисер зі світовим ім'ям. Під час зйомок фільму він зламав ногу і розлучився з дружиною.

Доходи, отримані від двох попередніх проектів, дозволили Бессону знову звернутися до морської теми і випустити в 1991 році абсолютно некомерційний документальний науково-популярний фільм «Атлантида» (Atlantis). Підводна одіссея в дусі Кусто стала своєрідним прощанням зі світом дитинства, визнанням в маною надії і любові до кінематографа.

У своїй наступній, шостій по рахунку картині, «Леон» (фр. Leon, 1994), Бессон розвинув образ похмурого кілера, заявлений ще у «Нікіті». Режисер вперше дозволив повністю розкритися акторському дару Жана Рено. Образ по-дитячому безпосереднього і по-дорослому серйозного професійного вбивці яскраво малюється ним у цій картині через історію взаємин дорослого чоловіка і дванадцятирічної дівчинки, зіграної Наталі Портман. Однак суміш американського постановочного розмаху і французької сентиментальності, не зважаючи на приголомшливий успіх, так і не завоювала жодного «Сезара».

У 1997 році виходить нова робота Бессона, під назвою «П'ятий елемент» (The Fifth Element). Бессон залучив американських зірок — Брюса Уілліса та Гері Олдмена (останній блискуче зіграв ще в «Леоні»), а також свою дружину, Міллу Йовович. На постановку було витрачено $ 90 млн, що виразилося потім в приголомшливих декораціях, костюмах Жана-Поля Ґотьє і гримі. Фільм з уже традиційно чудовою музикою Еріка Серра і часом по-європейськи іронічними, а часом по-американськи прямими діалогами окупився, зібравши по всьому світу $ 266 млн, послуживши своєрідною відповіддю на ряд критичних уколів за тенденцію до американської уніфікації оригінального авторського стилю режисера.

Наступною режисерською роботою Бессона стала історична постановка «Жанна д'Арк» все з тією ж Міллою Йовович у головній ролі. Реалістична, повна батальних сцен, приголомшлива глибина візуальних образів і хвилююча музика переносять глядача на п'ятсот років назад, туди, де звуки молитов заглушаються дзвоном мечів і де безпросвітні ночі світили полум'ям вогнищ, що пожирали невинних жертв.

Після шестирічної перерви в режисурі, Бессон повернувся до свого старого проекту, сценарій якого почав писати ще десять років тому. І в 2005 році випустив фільм-мелодраму «Ангел-А» (фр. Angel-A).

Наприкінці 2006 року виходить на екрани його перший фільм-казка «Артур і Мініпути», який дуже сподобався багатьом дітям, а у Франції мав мало не культовий статус, який утворився ще до 2003 року, коли вийшла його ж книга, за сюжетом якої було знято частину фільму. Друга частина фільму була знята за книгою «Артур і заборонене місто». У другій редакції (за фільмом) книги були об'єднані в одну.

У грудні 2009 року відбулася прем'єра другої частини казки про пригоди Артура, під назвою «Артур і помста Урдалака».

У лютому 2010 року вийшов фільм «З Парижа з любов'ю», в якому Люк Бессон виступив продюсером.

Тепер Люк Бессон працює над третім фільмом про Артура «Артур і війна двох світів», який знімається за однойменною книгою Бессона.

В 2011 вийшла стрічка «Коломбіана», яку Люк Бессон продюсував.



  1. Каталог: files
    files -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «юридична академія україни імені ярослава мудрого» На правах рукопису савченко ганна Ігорівна
    files -> Методичні рекомендації та завдання з семінарських занять навчального матеріалу та складання звіту Розглянуто і схвалено на засіданні
    files -> Правила користування посібником Модуль 1 Модуль 2 Модуль 3 Модуль 4 Залік з дисципліни Додаткова інформація
    files -> Міністерство освіти, науки, молоді та спорту україни житомирський державний технологічний університет на правах рукопису довгалюк віта валентинівна
    files -> Програма навчального курсу україна в системі міжнародної безпеки І співробітництва
    files -> Уважність, дисциплінованість під час роботи на пк
    files -> Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису корнійчук валерій Семенович – 14
    files -> Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»


    Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка