Функції податків і їх характеристика



Скачати 263,25 Kb.
Дата конвертації09.10.2019
Розмір263,25 Kb.
ТипРеферат


Київський інститут бізнесу та технологій

Вінницька філія

Кафедра економіки

Реферат на тему: Функції податків і їх характеристика

Студента групи 2 курсу

Групи 09.11.ОД (2.0д)


Науковий керівник:

Вінниця 2014



Зміст

Вступ………….……….……….……….……….……….……….………………….3



Розділ 1. Сутність та характерні ознаки податків і зборів

1.1 Історичний аспект та сутність податків………..………..………..……………4

1.2 Податки, збори, їх характерні ознаки………..………..………..………………6


Розділ 2. Функції та види податків і зборів

2.1 Функції податків………..………..………..………..………..………..…………9

2.2 Види податків та їх характеристика………..………..………..………..……..14


Висновки………..………..………..………..………..………..………..…………..17

Список використаної літератури………..………..………..………..…………….18

Вступ



Актуальність теми даного реферату обумовлюється тим, що податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки як форма фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.
Обов’язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.
Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. Податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулювальну.
Система оподаткування – це продукт діяльності держави. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідність вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.
Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991р. Закону “Про систему оподаткування”. У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.
Враховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994р. було прийнято другий варіант Закону “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р.
В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Розділ 1. Сутність та характерні ознаки податків і зборів

    1. Історичний аспект та сутність податків



Історично виникнення податків відноситься до періоду поділу суспільства на соціальні групи і появи держави. Податки являють собою один з основних методів мобілізації державних доходів. В умовах приватної власності і ринкових відносин податки стають головним методом збору доходів до державних бюджетів. Як частину розподільних відносин суспільства, податки завжди відбивають закономірності виробництва. Зміна суспільно-економічної формації, зміни функцій і ролі держави впливають на конкретні форми податкових вилучень. За феодалізму домінували різного роду натуральні збори і повинності населення. З розширенням функцій феодальної держави, утворенням централізованих держав поступово зростає роль грошових податків у формуванні державної скарбниці.
У широкому сенсі під податком розуміється що стягується на основі державного примусу і не носить характер покарання або компенсації безоплатний обов'язковий платіж. [6, с. 41].
У сучасній літературі про податки наводиться велика кількість різного роду визначень податків. При цьому у всіх визначеннях незмінно підкреслюється, що податок – обов'язковий платіж. Іншими словами, платежі, які не є обов'язковими для платників, не відносяться до податкових. До податків не відносяться будь-які добровільні виплати, внески, відрахування.
Безпосередньо податки як джерело доходів державного бюджету в їх сучасному розумінні налічують кілька сотень років. Першим поняття "податок" розкрив А. Сміт у праці "Про багатство народів" (1770), в якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати. [11, с.150]
Податки є тими платежами, які здійснюються безоплатно, тобто їх сплата не встановлює будь-яких конкретних обов'язків держави по відношенню до особи, вносить ці платежі. Таким чином, до податків не слід відносити платежі, обов'язок щодо сплати яких виникає у зв'язку з укладенням платниками з державою, державними органами чи іншими представниками держави будь-яких угод.
До податків також не належать платежі обов'язкового характеру, що стягуються в якості яких-небудь санкцій, наприклад штрафи, а також різного роду компенсаційні виплати (наприклад, виплати з відшкодування нанесеного збитку).
В окремих визначеннях податку вказується, що податки – це платежі, що стягуються у встановленому законом порядку. Це справедливо в тому сенсі, що в цивілізованій державі обов'язки по сплаті податків повинні встановлюватися законом. Однак включення до визначення слів «платежі, що стягуються у встановленому законом порядку» сильно обмежує значення терміну «податок». У ряді сучасних держав податки можуть вводитися постановами вищої виконавчої влади. Інакше кажучи, від того, що обов'язок по внесенню будь-якого платежу не був встановлений законодавчою владою, відповідний платіж не втрачає свого податкового характеру.
В інших визначеннях можна зустріти вказівку на те, що податки – це платежі, які стягуються з юридичних і фізичних осіб. У даному випадку навряд чи правомірно обмежувати саме поняття «податок». Обов'язок зі сплати податків може покладатися не тільки на окремих фізичних осіб, але і на різного роду їх об'єднання, що не є юридичними особами відповідно до цивільного законодавства. Наприклад, у Франції прибутковий податок стягується з сукупного (об'єднаного для цілей оподаткування) прибутку всіх членів родини (домогосподарства). До XX ст. податки часто стягувалися не тільки з окремих осіб, але і з таких об'єднань фізичних осіб, як громади та гільдії. Крім того, існували податки, платниками яких виступали окремі адміністративно-територіальні одиниці.
Часто зазначається, що податки – грошові платежі (стягуються в грошовій формі). Зрозуміло, в сучасних умовах більшість податкових виплат здійснюється в грошовій формі. Однак, з одного боку, історія містить численні приклади здійснення податкових виплат у натуральній формі, а з іншого боку, багато сучасних податкові системи в певних випадках припускають сплату податків шляхом надання державі товарів або послуг.
Натуральна форма сплати податків найбільш характерна для галузей добувної промисловості. У Росії наприкінці 1990-х рр.. стали використовуватися угоди про розподіл продукції, відповідно до яких стягнення ряду федеральних, регіональних та місцевих податків і зборів замінюється розділом виробленої продукції між державою та інвестором.
Податки – один з основних способів формування доходів бюджетів. Як правило, податки стягуються з метою забезпечення платоспроможності різних рівнів державної влади. Однак податкові платежі можуть підлягати зарахуванню не тільки в державні (федеральні і регіональні) бюджети або бюджетів органів місцевого самоврядування, вони можуть виступати засобом освіти різного роду фондів. Податок не перестає бути податком тільки на підставі того, що законодавець встановлює необхідність зарахування виплачуваних сум крім бюджетних рахунків на рахунки яких-небудь організацій.
У Російській Федерації в 1990-і рр.. велися гострі дискусії, чи слід відносити до податків платежі до державних соціальних позабюджетних фондів. Якщо вважати, що до податків відносяться тільки платежі, суми по яких зараховуються до державних бюджетів та бюджетів органів місцевого самоврядування, то платежі у державні соціальні позабюджетні фонди слід виключати з числа платежів податкового характеру. Держава має право самостійно встановлювати, куди зараховуватимуться суми тих чи інших платежів. Аналогічні виплати у США зараховуються до федерального бюджету, а у Франції – в позабюджетні фонди. Природа цих платежів не змінюється в залежності від адресності їх зарахування. Аналогічна ситуація виникає з платежами до державних цільових позабюджетних фондів (наприклад, дорожні).


    1. Податки, збори, їх характерні ознаки



Податки, збори — все це обов'язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.
Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, збір. Проте можна сказати, що:
1) податок — це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;
2) збори — це платежі, які стягується з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо. [7, с. 286-290]
Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:
— стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;
— має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний.

Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;


— на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;
— категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесен­ні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;
— виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.
Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завдан­нями держави.
Право держави стягувати податки і обов'язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах всього суспільства та окремих осіб. При цьому держава повинна керуватись певни­ми принципами.
1. Загальність. Кожен повинен брати участь у підтримці держави пропорційно своїй платоспроможності.
2. Обов'язковість. Виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачено відповідальність платника. Обов'язковість передбачає можливість примусового виконання платежу.
3. Визначеність. Платник податку має знати час, місце, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов'язувати з видатками, щоб платники знали про звітність влади за те, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватись від платника, а податковий тягар має простежуватись і відчуватись тими, хто їх сплачує.
4. Зручність. Стягнення податку для платника має здійснюватись зручним способом, у зручний час, коли у розпорядженні, платника найбільша сума коштів.
5. Справедливість. Податки мають бути справедливими. Справедливість є дуже суб'єктивною якістю. Якщо керуватися тим, що податки завжди мають накладатись на статки, то найсправедливіший податок є податок на вартість прибутку чи майна, або і на те й інше, оскільки їх, як прави­ло, можна взаємно конвертувати.
Зазвичай застосовують два критерії справедливості:
— за однакових за суттю обставин на платників податків має накладатись однаковий податок (горизонтальна справедливість);
— за різних обставин до платників податків слід ставитись упереджено (вертикальна справедливість).
Проблема полягає у визначенні, що є подібними, а що відмінними обставинами. Тут теж застосовують два відмінні критерії. Перший з них — платоспроможність. Відповідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватись однакова сума, коли ж платоспроможність одного з платників податків значно перевищує платоспроможність іншого, з нього має стягуватись більша сума.
Альтернативою принципові справедливості, орієнтованому на платоспроможність, є принцип користування благами. Звичайно, що податки йдуть на надання комісійних послуг. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій горизонтальної справедливості, з обох платників податків, котрі одержують однакову вигоду від якоїсь комерційної послуги, мають стягуватися однакові податкові суми (незалежно від їхньої платоспроможності). У такий самий спосіб ті платники податків, котрі одержують більше благ від користування комунальними послугами, відповідно до принципу користування благами повинні сплачувати більші податкові суми, ніж ті, що одержують менше благ, якщо дотримуватись критерію вертикальної справедливості. [8, с. 223]
Крім того, різні податки неоднаково відбиваються на громадянах, а це переконливо вказує на те, що необхідна ціла низка податків, щоб уладнати нерівність, яка виникає внаслідок цього;
— стягування податку. Одним із аспектів справедливості є утрудненість ухилення від сплати податків. Легкість чи важкість контролю над стягненням податків дуже істотно відрізняється для різних податків. Збирання податків вима­гає, щоб платники належали до однієї категорії, щоб вівся облік їхньої заборгованості та сплачених ними сум, а також того, щоб тих, хто не дотримувався закону, встановлювали й притягали до відповідальності згідно з податковим законодавством. Проте всі ці аспекти контролю над стягненнями податків пов'язані з витратами (в тому числі з витратами, що виникають у зв'язку з додержанням ними податкового законодавства). Коли який-небудь захід із контролю над збиранням податків є надто дорогим, що підриває його ефективність, податок не є доцільним з погляду його стягуваності;
— ефективність. Існує щонайменше два різних аспекти ефективності. Один з них пов'язаний з попереднім критерієм. Якщо витрати на стягнення податку перевищують податкові надходження або якщо величина відношення суми витрат на стягнення податку до суми надходжень дуже вели­ка, то такий податок не слід вважати ефективним.

Другий критерій ефективності пов'язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки змінюють відносні ціни. Як правило, коли змінюються співвідношення цін, це викликає відповідну реакцію споживачів або виробників. Але той тягар, який лягає на виробників і споживачів, котрі здійснюють оподатковувані ринкові операції, перевищує вартість отриманих податкових надходжень. Тому такі податки не ефективні. Наслідки оподаткування для еко­номічного добробуту залежать від типу стягуваного податку.


Податки є найбільш ефективними, якщо від них важко ухилитися.


Розділ 2. Функції та види податків і зборів

2.1 Функції податків



Якщо розглядати функції податків у суспільстві, то в першу чергу необхідно відзначити, що в податках безпосередньо реалізується їхнє соціальне призначення як інструмента вартісного розподілу і перерозподілу доходів держави. У той же час, необхідно відзначити, що на практичному рівні оподатковування виконує кілька функцій, у кожній з яких реалізується те чи інше призначення податків. Взаємодіючи, дані функції утворять систему.
Розглядаючи сучасну систему оподатковування, можна зробити висновок про те, що на даному етапі податки виконують наступні основні функції: фіскальну, розподільну (соціальну), контрольну, заохочувальну, регулюючу [9, с. 30-39].
1. Фіскальна функція є основною функцією оподатковування, за допомогою якої реалізується головне призначення податків: формування і мобілізація фінансових ресурсів держави, а також акумулювання в бюджеті засобів для виконання загальнодержавних чи цільових державних програм. Всі інші функції оподатковування можна назвати похідними по відношенні до цієї. У всякому разі, поряд з чисто фіскальними цілями податки можуть переслідувати й інші мети, наприклад економічні чи соціальні. Тобто фінансові цілі, будучи самими істотними, не є винятковими.
2. Розподільна (соціальна) функція податків складається в перерозподілі суспільних доходів між різними категоріями населення. Як відзначає професор Л. Ходов, через оподатковування досягається "підтримка соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними".
Іншими словами відбувається передача засобів на користь більш слабких і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на більш сильні категорії платників.
За словами шведського економіста К.Еклунда: "Велика частина державного виробництва і послуг фінансується від зібраних податків і потім розподіляється більш-менш безкоштовно серед громадян. Це стосується освіти, медичного обслуговування, виховання дітей і ряду інших напрямків. Ціль - зробити розподіл життєво важливих засобів більш рівномірним".
У підсумку відбувається вилучення частини доходу одних і передача його іншим. Яскравим прикладом реалізації фіскально-розподільної функції є акцизи, установлювані, як правило, на окремі види товарів і в першу чергу предмети розкоші, а також механізми прогресивного оподатковування. У деяких соціально-орієнтованих країнах (Швеція, Норвегія, Швейцарія) майже на офіційному рівні визнається, що податки являють собою плату високоприбуткової частини населення менш дохідній за соціальну стабільність.
3. Контрольна функція податків. Через податки держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю організацій і громадян, а також за джерелами доходів і витратами. Завдяки грошовій оцінці сум податків можливо кількісне зіставлення показників доходів з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкової системи, забезпечується контроль за видами діяльності і фінансових потоків. Крім того, через контрольну функцію оподатковування виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику.
4. Заохочувальна функція податків. Порядок оподатковування може відбивати визнання державою особливих заслуг визначених категорій громадян перед суспільством (надання податкових пільг учасникам Великої Вітчизняної війни, Героїв СРСР і т.д.). Однак дана функція являє собою просте пристосування податкових механізмів з метою реалізації соціальної політики держави і є скоріше супутньої, чим ведучої.
5. Регулююча функція податків. Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальне призначення - у деяких випадках їм придавалось і функції керування соціальними процесами. Однак питання про місце і значення податків як регулятора тих чи інших суспільних відносин до цих пір не має одностайної оцінки.
Відповідно до класичної теорії податків (теорія податкового нейтралітету), розробленої Адамом Смітом (1723-1790 р.р.), Давидом Рікардо (1772-1823 р.р.) і їхніми послідовниками податки - є один з видів державних доходів, що повинні покривати витрати по утриманню уряду. При цьому яка-небудь інша роль (регулювання економіки, страховий платіж, плата за послуги й ін.) податкам не приділялася. А.Сміт вважав, що оскільки в умовах ринку частка прямих доходів держави (від державної власності) істотно зменшується, то основним джерелом покриття зазначених вище витрат повинні стати надходження від податків. Що стосується фінансуванню інших витрат (будівництво і утримання доріг, утримання судових установ і т.д.), то вони повинні покриватися за рахунок мита і зборів, що сплачуються зацікавленими в цьому особами. При цьому вважалося, що, оскільки податки носять безоплатний характер, то мита і збори не повинні розглядатися як податки [8, с. 222-223].
Саме в даний момент варто визнати, що регулююча функція податків спрямована в першу чергу на досягнення за допомогою податкових механізмів тих чи інших задач фінансово-економічної політики держави.
Аналізуючи цей аспект податкових відносин, представляється необхідним виділити стимулюючу, дестимулюючу і відтворювальну підфункції оподатковування.
Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних явищ. Вона реалізується через систему пільг і звільнень. Нинішня українська податкова система надає широкий набір податкових пільг малим підприємствам, підприємствам інвалідів, сільськогосподарським виробникам, організаціям, що здійснюють капітальні вкладення у виробництво і благодійну діяльність і т.д.
Історія також знає приклади введення спеціальних податків для досягнення конкретних тих чи інших економічних результатів. Так, у 1948 році у Франції був установлений "винятковий податок для боротьби з інфляцією". Його економічна мета - зменшити надлишкову купівельну спроможність і була відбита в самій назві.
Дестимулююча підфункція навпроти спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів, наприклад через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики. Це виявляється через введення підвищених ставок податків (наприклад, для казино), установлення податку на вивіз капіталу, підвищених митних тарифів, податку на майно, акцизів і ін.
Можна назвати також відтворювальну підфункцію, що призначена для акумуляції засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду і т.д.
У той же час, фіскальна і регулююча функції суперечливі не тільки самі по собі - вони також суперечать один одному. Зокрема, фіскальний компонент здобуває велике стабілізуюче значення, коли тягне за собою зниження загального податкового тягаря. Це можливо тільки шляхом перерозподілу податкової ваги між платниками, що безпосередньо вимагає врахування регулюючих механізмів оподатковування. Однак у будь-якому випадку, податок не має на меті підриву власної основи: податок існує для одержання засобів і не повинний обмежувати, гнітити джерело цих засобів. Він не призначений для обмеження, заборони, конфіскації, покарання. Так, збільшенню митних імпортних тарифів викликається в основному протекціоністсько-політичними розуміннями, а підвищене оподатковування ігорного й алкогольного бізнесу обумовлено платоспроможністю, а не заборонними мірами.
Однак представляється, що значення податкових механізмів у регулюванні і керуванні економікою держави все-таки досить перебільшена. На думку деяких суспільних діячів податки є ледве чи не єдиним регулятором усіх фінансово-економічних процесів у суспільстві. Однак розвиток тих чи інших економічних процесів у суспільстві підкоряється своїм закономірностям, у яких податкам відведене все-таки аж ніяк не вирішальне значення.
У цьому зв'язку можна погодитися із С.Пепеляєвим, на думку якого податок у сучасних умовах установлюється з метою одержання бюджетного доходу, тому вплив на поводження платника податків з метою домогтися якого-небудь результату не може бути основною метою податку. Однак якщо які-небудь податкові платежі починають виконувати регулюючі функції, не переслідуючи фінансової мети, то вони перестають виступати податками в строгому розумінні слова.
Так, що стимулююча функція податків впливає на економічне поводження суб'єктів більш ніж опосередковано, побічно, через деякі аспекти мотивації. Податок аж ніяк не стимулює заробляння грошей і сам по собі не спонукує заробляти, він лише претендує на частину заробленого. Якщо який-небудь вид бізнесу споконвічно неприбутковий і неефективний, його розвитку не допоможуть ніякі податкові пільги і звільнення.
Наприклад, українське сільське господарство завжди користалося колосальними пільгами практично по всіх податках, однак цей "суперпільговий" режим не став основою для прогресу і процвітання вітчизняного аграрного сектора. Податкове стимулювання інвестицій у відриві від інших економічних факторів також не приносить результату, оскільки інвестиційні процеси обумовлені не податковими пільгами, а потребами розвитку виробництва і розширення бізнесу. У цьому зв'язку представляється справедливим твердження В.Потапова про те, що податкові стимулятори вторинні.
Однак у ряді випадків наявність податкових пільг може послужити додатковим (але все-таки не основним) аргументом на користь тієї чи іншої діяльності чи ділової активності.
Так само не можна переоцінювати "новомодну" у даний час тезу "чим менше податки - тим вище економіка". Дане твердження взяло свій початок в середовищі околополітичних економістів з легкої руки президента США Рональда Рейгана, що здійснив на початку 80-х років глобальну податкову реформу. Його неоднозначний податковий експеримент у даний момент у тих же США свідчить, що до податкових реформ "рейгономіки" відношення двояке, а в теорії оподатковування постулат "низькі податки - висока економіка" дотепер не доведений і не обґрунтований.
Навпаки багато закордонних економістів переконані, що різке і непродумане зниження податків може завдати серйозної шкоди економіці. Так, незважаючи на широке зниження податкових ставок у 80-і роки, в Америці стрімко зростав дефіцит державного бюджету, а норма заощаджень у 1986 році, у розпал податкової "рейгономіки", складала всього 3,9 % - це найнижчий рівень цього показника серед усіх промислових країн того періоду.
Необхідно відзначити, що відповідно до теорії, зниження ставок податків може сприяти економічному росту різними шляхами. Так, зниження граничних податкових ставок може спонукати людей працювати більш напружено. Це виразно приведе до росту пропозиції робочої сили і збільшенню продуктивності праці.
Крім того, при низьких податках ростуть заощадження, і з'являється стимул до інвестування. Але це лише теорія, підтвердження якої більш ніж відносні. Так, прихильники зниження податків люблять посилатися на "стрибки росту", що у багатьох випадках мали місце за кожним скільки-небудь значним зниженням податків. Після їхнього зниження при Р.Рейгані на початку 80-х, говорять вони, пішли сім років прискореного економічного росту (з 1983 по 1989 р.). Але це - омана: протягом коротких періодів на темпи росту впливає безліч факторів, і тут у першу чергу слід зазначити хронологію циклу ділової активності. На цій підставі важко робити однозначні висновки про те, якою мірою зниження податків може сприяти економічному росту.
Як вважають фахівці економічне зростання доходів у США було також обумовлене тим, що в умовах низького оподатковування в багатих американців ослабшав стимул приховувати декларовані свої доходи і вони попадали у національну статистичну звітність. Таким чином, зовсім не просто розрахувати, чи дійсно зниження ставок прибуткового податку сприяло прискоренню економічного росту.
Необхідно враховувати, що загальновизнаною в теорії оподатковування виступає крива Лаффера (Laffer currve), що показує зв'язок між податковими ставками й обсягом податкових надходжень у бюджет. Відповідно до цієї кривої зниження ставок до граничної крапки оподатковування викликає пряме зниження надходжень у бюджет. У той же час підвищення ставок після граничної крапки спричиняє скорочення податкових доходів. Представляється, що саме цей аспект необхідно враховувати в першу чергу, розглядаючи питання про вплив розміру податків на темпи економічного розвитку, а не ставити в главу податкового реформування неперевірені і спірні положення.
Однак найбільше наочно регулююча функція податків виявляється при дестимулюючому податковому підході, коли ті чи інші заходи держави по жорсткості податкового гніта діють відразу і безпосередньо.
Істинність крилатого вираження "усе, що обкладається податком - убуває" не підлягає сумніву. Створення непомірного податкового тягаря практично завжди тягне спад виробництва в зв'язку з утратою його ефективності. Так, непомірний податковий гніт українського селянства в 30-х роках привів до його ліквідації за кілька років. Крім того, дестимулювання імпорту шляхом установлення підвищених митних тарифів (політика протекціонізму) також тягне різке скорочення ввозу тих чи інших товарів.
За допомогою податків держава дійсна здатна створити більш-менш сприятливі і конкурентноздатні умови для визначених ділових сфер. У той же час, не можна забувати, що при цьому відбувається податкове придушення інших сфер. У зв'язку з цим недооцінка, як і переоцінка державою соціального значення деяких виробництв неприпустимі, тому що в противному випадку неминуче порушується воля конкуренції і принцип справедливості.
















2.2 Види податків та їх характеристика



Можливі різні класифікації податків залежно від тих ознак, які покладено в основу порівняння. [10, с. 25-27].
За ознакою суб'єкта оподаткування податки поділяються на дві групи:
— прямі податки;
— непрямі податки.
Податки прямі — це обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно і т. п.).
Податки непрямі — це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).
Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, стягнення цих податків не потребує досконалого, розвинутого податкового апарату.
При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган.
Суб'єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.
Носій податку — це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку.
Непряме оподаткування переважає в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень до бюджету.
В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45% доходів бюджету.
Об'єднання податків у систему передбачає можливість класифікувати їх згідно з чинним законодавством на такі види:
— загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі;
— місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів належать:
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата (податок) за землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16) збір на обов'язкове соціальне страхування;
17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
18) збір до Державного інноваційного фонду;
19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
Види місцевих податків та зборів визначаються статтею 15 «Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)» Закону України від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18.02.1997 p. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки і збори».
І. До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
II. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:
1) готельний збір;
2) збір за припаркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш на бігах на іподромі;
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
14) збір з власників собак.
Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізми справляння та порядок сплати їх встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому збір за припарковку автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і збір з власників собак є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів. Суми місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами.
Органи місцевої влади можуть також встановлювати додаткові пільги з оподаткування в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів. Зокрема п. 2 ст. 26 «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 p. їм надано право приймати рішення про надання відповідно до чинного законодавства пільг із сплати місцевих податків та зборів.
Крім сплати зазначених загальнодержавних та місцевих податків, в Україні передбачено відрахування платежів до Державного інноваційного Фонду, позабюджетних фондів фінансування галузевих та міжгалузевих науково-дослідних робіт з освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, до Державного Фонду сприяння конверсії, до Фонду охорони праці та інших галузевих фондів.
Залежно від платників можна зробити поділ податків:
— з юридичних осіб;
— із фізичних осіб;
— змішаного складу, тобто такі податки, збори, інші обов'язкові платежі, які мають сплачувати як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі й громадяни-підприємці ( по­даток з власників транспортних засобів, митний збір, земельний податок і т. п.).
Слід зазначити, що поряд із встановленими видами податків та платежів, які застосовуються державою, в умовах фінансової нестабільності існує так званий інфляційний податок. Діє він у тій ситуації, коли уряд покриває бюджетний дефіцит за рахунок друкування додаткової кількості грошей.
Використання емісії грошей для фінансування бюджетного дефіциту є, по суті, прихованою формою оподаткування.
Є навіть математична теорія утворення і динаміки інфляційного податку, є формули, що дають можливість підрахувати кількість грошей, які одержує уряд за рахунок грошової емісії.
Для деяких підприємств така емісійна підтримка йде на користь, але тільки в тому разі, коли величина нових кредитів, одержаних у результаті грошової емісії, перевищує інфляційний податок. Для населення інфляційний податок завжди невідворотний, оскільки за його рахунок надається кредитна допомога окремим підприємствам.


Висновки



Характерними ознаками податків, які відрізняють їх від групи неподаткових платежів, є такі: обов'язковість платежу; перехід прав власності в разі сплати податку; безеквівалентність обміну; цільова незакріпленість платежу; регулярність сплати. Розуміння податку як обов'язкового платежу фізичних і юридичних осіб до відповідних ланок бюджетної системи прийнятне лише для практичних цілей. Кожен податок є не лише носієм фіскальних відносин, а й виконує певну регулятивну функцію; має побічні зовнішні соціальні наслідки.
З огляду на це, податки - це відношення власності, а оскільки саме проблеми власності викликають у даний час найбільше протистояння між галузями законодавчої і виконавчої влади і тим більше немає єдності думок і в складі самого уряду і парламенту, то до вирішення чисто економічних проблем домішуються і політичні інтереси. Вирішення економікою політичних протиріч вимагає тривалого часу і зусиль усіх зацікавлених осіб. Усе це свідчить про те, що в даний час не можуть бути створені податкові відносини, що відповідають світовим стандартам. Більш того, вони не можуть бути ідентичні цим стандартам, оскільки кожній країні притаманні свої індивідуальні особливості політичного й економічного розвитку.
Усе вищесказане обумовлює об'єктивну необхідність пильної уваги до сучасного стану оподатковування. Необхідний і методологічний, і методичний перегляд основ оподатковування з метою виведення податкової системи на оптимальний рівень. Податки повинні стати не тільки знаряддям забезпечення збалансованого бюджету, але і могутнім стимулом розвитку народного господарства країни. Вони повинні сприяти структурно-технічному удосконалюванню виробництва, збалансуванню на паритетних засадах усіх форм власності.
Для відпрацьовування оптимального рівня оподатковування, на думку автора, необхідно вирішити наступний ряд задач:
- скорочення державних витрат до оптимального, суспільно необхідного рівня за рахунок скасування різного роду фінансових вливань у неефективні підприємства і галузі;
- створення податкової системи, що стимулює розвиток економічного базису, а це - зниження податкового тягаря для підприємств - виробників конкурентноздатних товарів, послуг;
- державне стимулювання інвестицій різними методами (науково обґрунтовані: ціноутворення, кредитування, валютне фінансування й ін.).
Аналізуючи стан економіки останніх років, слід зазначити, що мобілізація податкових доходів до бюджетів відбувалася в умовах певної стабілізації економіки, про що свідчить зростання валового внутрішнього продукту. При цьому одним з головних резервів використання потенціалу податків у доходній частині бюджетів є діяльність органів.

Список використаної літератури



1. Лютий І.О. Податки на споживання в економіці України / І.О. Лютий, А.Б. Дрига, М.О. Петренко. – К. : Вид-во "Знання", 2005. – 335 с.
2. Проблеми податкового регулювання і планування податкових платежів / Ю.Б. Іванов, О.М. Тищенко, К.В. Давискіба та ін. / за ред. Ю.Б. Іванова. – Харків : Вид-во ХНЕУ, 2006. – 240 с.
3. Прогнозування податкових надходжень в перехідній економіці: проблеми методології та організації / В.П. Бочарніков, К.В. Захаров, А.М. Леміш / за ред. В.П. Ніколаєва. – Ірпінь : Нац. акад. держ. под. служби України, 2006. – 320 с.
4. Соколовська А.М. Податкова система держави: теорія і практика становлення / А.М. Соколовська. – К. : Вид-во "Знання-Прес", 2004. – 454 с.
5. Якушик І.Д. Податки в країнах світу / І.Д. Якушик, Я.В. Литвиненко. – К. : МП Леся, 2004. – 480 с.
6. Юрій С.І. Бюджетна система України / Бескид. – К. : Вид-во НІОС. – 2000. – 400 с.
7. Кучерявенко Н.П. Основи налогового права. – Харьков : Изд-во "Константа", 1996. – 320 с.
8. Озеров И.Х. Основы финансовой науки. – М. : Тип. Т-ва Сытина, 1914. – 364 с.
9. Твердохлебов В.Н. Новейшие финансовые проблемы (1914-1923 гг.). – Петроград, 1923. – 156 с.
10. Налоги и налогообложение : учеб. пособ. / Русакова И.Г., Кашин В.А., Толкушкин А.В. и др. – М. : Изд-во "Финансы", ЮНИТИ, 1998. – 495 с.
11. Орлюк О. П. Фінансове право. – К. : Вид-во "Знання", 2005. – 340 с.
12.Павлишенко М. Реформування податкової системи України.//Економіка України, 2001, №7.
13. Степанова М.П. Налоги в системе государственных финансов.// Деньги и кредит, 2001, №11.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка