Гамлет, принц датський



Сторінка1/7
Дата конвертації11.03.2019
Розмір2,11 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7

ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР

ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАТСЬКИЙ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Клавдій, король Данії.

Гамлет, син покійного й племінник нинішнього короля.

Полоній, головний королівський радник.

Гораціо, друг Гамлета.

Лаерт, син Полонія.

Вольтіманд, Корнелій, Розенкранц, Гільденстерн, Озрік, Дворянин -придворні.

Священик.

Марцелл, Бернардо -  офіцери.

Франціско, солдат.

Рейнальдо, слуга Полонія.

Актори.

Два гробокопи.

Фортінбрас, принц норвезький.

Норвезький капітан.

Англійські посли.

Гертруда, королева Данії, мати Гамлета.

Офелія, донька Полонія.

Привид Гамлетового батька.

Вельможі, дами, офіцери, солдати, матроси, гінці, почет.

 

Місце дії - Ельсінор.



 

 

ДІЯ ПЕРША

 

СЦЕНА 1

Ельсінор. Майданчик перед замком.

Франціско на варті. Входить Бернардо.

Бернардо

Стій! Хто там?



Франціско

Ні, перше ти назватися повинен.



Бернардо

Нехай живе король!



Франціско

Бернардо?



Бернардо

Він.


Франціско

Прийшли ви без запізнення сьогодні.



Бернардо

Дванадцять б'є. Іди, Франціско, спати.



Франціско

За зміну щира дяка; холод лютий,

Та й моторошно якось.

Бернардо

Спокійне все?



Франціско

І миша не пробігла.



Бернардо

Ну що ж, добраніч.

Спіткаєш там Гораціо й Марцелла,

Скажи їм, хай не баряться на варту.



Франціско

Здається, чути їх. Гей, стій! Хто там?



Входять Гораціо й Марцелл.

Гораціо

Держави друзі.



Марцелл

И слуги короля.



Франціско

Добраніч вам.



Марцелл

Бувай, солдате чесний.

А хто вартує?

Франціско

На посту Бернардо.

Добраніч вам.

(Виходить)

[7]


Марцелл

Бернардо, гов!



Бернардо

Скажи,


Гораціо з тобою?

Гораціо

Наче так.



Бернардо

Вітаю вас, Гораціо й Марцелле.



Марцелл

Ну що, була поява й цеї ночі?



Бернардо

Я ще не бачив.



Марцелл

Гораціо вважає - то химера,

І він, мовляв, нізащо не повірить

У те страшне, що бачили ми двічі.

Я тим-то й ублагав його прийти

Вночі повартувати разом з нами,

Щоб, як привиддя з'явиться, він навіч

Переконавсь і мовив би до нього.



Гораціо

Пусте, пусте, не вийде.



Бернардо

Сядь, і ми

Знов штурмувати будемо твій слух,

Стійкий, як мур, до оповідей наших

Про диво, нами бачене.

Гораціо

Що ж, сядьмо.

Послухаймо, що розповість Бернардо.

Бернардо

Минулу ніч, коли ген та,

На захід від Полярної, зоря,

Дозором обійшовши небосхил,

Дійшла туди, де сяє, я й Марцелл.

Годину щойно вдарило...



Входить Привид.

Марцелл

Тихіше! Бачите, явився знову.



Бернардо

Поставою - мов наш король-небіжчик.



Марцелл

Гораціо, ти книжник: мов до нього.



Бернардо

Хіба не схожий він на короля?



Гораціо

Авжеж; аж моторошно з дива й ляку.



Бернардо

Чекає слів.



Марцелл

Гораціо, питай.



Гораціо

Хто ти, що опівнічної доби

Прибрав собі цей войовничий образ,

[8]


Яким покійний Данії король

Вражав колись? В ім'я небес, кажи!



Марцелл

Образився.



Бернардо

Відходить пріч.



Гораціо

Стій, стій!

Стій і кажи! В ім'я небес, кажи!

Привид виходить.

Марцелл

Пішов; не відповість.



Бернардо

Ну що, Гораціо, ти зблід, дрижиш?

І це лише, по-твоєму, химера?

Як мислиш ти?



Гораціо

Як перед богом, я не йняв би віри,

Коли б не свідчення, правдиве й певне,

Моїх очей.



Марцелл

На короля не схожий?



Гораціо

Як сам на себе ти.

В такому панцері він був тоді,

Коли здолав пихатого Норвежця;

Так супився, коли у гніві скинув

Отих поляків із саней на лід.

Це диво дивне.

Марцелл

Вже втретє, саме в цю годину мертвих,

Ступою воїна він тут проходить.

Гораціо

Не знаю, далебі, як пояснити,

Та тільки це знамення, що віщує

Всій Данії напасті несказанні.



Марцелл

Тож сядьмо, й той, хто знає, хай розкаже:

Нащо така сувора й пильна варта

Виснажує щоночі всіх підданців,

Для чого з міді ллють щодня гармати

Й завозять в край знаряддя до війни;

Чом корабельників женуть силком

На труд важкий, який не зна неділь;

До чого йде, навіщо в цій гарячці

З'єднались на роботі ніч і день?

Хто це мені з'ясує?

Гораціо

Я. Принаймні

Так кажуть: Гамлет, наш король покійний,

Чия подоба щойно нам являлась,

[9]

Від короля норвежців Фортінбраса,



Що мордувавсь від заздрої пихи,

Дістав був виклик; наш хоробрий Гамлет

(Таким вважав його ввесь світ, нам знаний)

Вбив Фортінбраса в герці. А з угоди,

Печатьми скріпленої, переможцю

Убитий віддавав з життям укупі

Всі землі, завойовані в походах.

І наш король супроти закладавсь

Належним шматом володінь, які

Пристали б до дідизни Фортінбраса,

У разі б він подужав. Тож законно

Дістались Гамлету норвезькі землі,

Як знано й вам. Та Фортінбрас-молодший,

В незрілому завзятті запальний,

Понабирав в околицях норвезьких

Шибайголів, безстрашних гольтіпак,

За хліб і харч на всяке діло вдатних,

Де пахне здобиччю. Тут видно намір

(Принаймні так вважає уряд наш)

Оружною рукою, силоміць

Собі вернути згадані краї,

Що втратив батько. Ось у чім причина,

Гадаю я, всіх заходів воєнних,

Та й наших вартувань,- і джерело

Тривог та метушні у нас в державі.

Бернардо

Воно й по-моєму виходить так.

Либонь, якраз на те мара зловісна

Явилась у подобі короля,

Що був і є призвідцею тих війн.

Гораціо

Дрібниця, що затьмарює нам розум.

В щасливі й славні дні розвою Риму,

Коли загинуть мав могутній Юлій,

Могили розкривались, і мерці

Ходили квилячи вздовж римських вулиць;

Хвостаті зорі, і криваві роси, й на сонці плями, а світило вод,

Шановане в Нептуновому царстві,

На тьму хворіло, мов під суд страшний.

Якраз такі тяжких подій предтечі,

Гінці, що нашу долю провіщають,

Знамення злигодням лихим прийдешнім

З'явилися від неба та землі

На пострах Данії й всього народу.

[10]

З'являється Привид.

Ба, цитьте! Гляньте, знову йде! Хай згубить

Мене, та я дорогу перейду.

(Розводить руки)

Як маєш ти, маро, дар мови, звуку,

Озвись до мене!

Як треба добру річ яку зробити,

Тобі в полегкість, а мені в спасіння,

Озвись до мене!

Якщо тобі відома доля краю,

Яку іще не пізно відвернути,

То озовися!

Або як ти ще за життя сховав

У землю скарб нагарбаний, за віщо

Ви, духи, кажуть, бродите по смерті.



Піє півень.

То говори! Спини його, Марцелле!



Марцелл

Метнути протазаном?



Гораціо

Так, якщо

Не спиниться.

Бернардо

Та ось він.



Гораціо

Ось він, тут!



Привид виходить.

Марцелл

Пішов.


Ми прогнівили видиво величне

Уявною погрозою насильства;

Бо, мов повітря, привид невразливий,

Погрози наші - то йому зневага.



Бернардо

Якби не півень - може б, і озвався.



Гораціо

А як здригнувся, мовби винуватий,

На віщий поклик! Я чував не раз,

Що співом голосистим і дзвінким

Пробуджує щоранку бога сонця

Сурмач досвітній. Ледь його почувши,

В повітрі чи в землі, в огні чи в морі,

Завсіди мандрівна душа спішить

В свої пороги. А що правда це -

Самі ми впевнились допіру.



Марцелл

Наш привид щез, лише запіяв півень.

І, кажуть, справді перед тими днями,

[11]


Коли справляється різдво Христове,

Співець світанку піє всеньку ніч;

Ніякий, кажуть, дух тоді блукати

Не зважиться, планети зла не коять,

Не згубить мавка, відьма не вчаклує -

Такий той час священний і спасенний.



Гораціо

Чував таке і я - і трохи вірю.

Та, гляньте, ранок у багряних шатах

З-за тих-он круч ступає по росі.

Кінчаймо варту. Раджу - сповістім

Ми молодого Гамлета про те,

Що бачили; життям клянусь, що дух,

Німий для нас, до нього обізветься.

Чи згодні, щоб йому це розказати,

Як приязнь і повинність нам велить?



Марцелл

Авжеж, ми згодні; я скажу вам, де його спіткати можна нині вранці.



Виходять.

 

СЦЕНА 2



Парадна зала в замку. Фанфари.

Входять король, королева, Гамлет, Полоній, Лаерт, Воль« тіманд, Корнелій, придворні та почет.

Король

Хоч свіжі в нас ще спогади смутні

Про Гамлетову смерть і хоч годиться

Ще нам в серцях плекати ревний смуток,

Державі - тугою повити чоло,

Одначе глузд натуру вже зборов,

І ми, розважно тужачи за братом,

Не забуваємо й про нас самих.

Отож вдову порфіроносну, доти

Сестру, а нині нашу королеву,

Взяли ми,- радість тлумлячи журбою

(Сльоза в одному оці, в другім - усміх),

По мірці зваживши і щастя й лиха:

В весіллі жаль, веселість у жалобі,-

Собі в подружжя. На поради ваші,

Що до одруження схиляли нас,

Пристали ми. За них вам наша дяка.

[12]


Тепер до інших перейдімо справ:

Як вам відомо, юний Фортінбрас,

Малу ціну поклавши нашій силі

Чи сподіваючись, що втратить єдність

Наш край по смерті любого нам брата,

Узяв до спілки мрію самолюбну

Й наваживсь нам посланням докучати,

Де вимагає повернути землі,

Що у його вітця преславний брат наш

По праву відібрав. Це щодо нього.

Тепер - навіщо ми вас тут зібрали.

Ось цим листом ми просимо Норвежця,

Старого Фортінбрасового дядька,-

До ложа неміччю прикутий, він

Навряд чи й чув про наміри небожа,-

Усім цим заходам кінець покласти.

Адже усе спорядження й вербунок

Обтяжують його ж підданців. Тож,

Корнелію наш добрий, Вольтіманде,

До ветхого Норвежця вас шлемо

З поклонами й листом, без повноважень

Рядити з ним над визначені межі,

Що вказані у грамотах оцих.

Хай поспіх ваш засвідчить вашу ревність.



Корнелій і Вольтіманд

Ми виявим, як завжди, нашу ревність.



Король

Ми певні в цім. Щасливої путі.



Вольтіманд і Корнелій виходять.

А ти, Лаерте, з чим до нас прийшов?

З проханням? Ну, у чім воно, Лаерте?

Бажання в міру датський володар

Задовольнить. Чого лишень, Лаерте,

Попросиш - самохіть усе я вволю.

Бо голова не так близька до серця,

Рука не так до послуги устам,

Як датське берло батькові твойому.

Чого ж, Лаерте, хочеш?



Лаерт

Володарю,

Лиш волі вашої - мені вернутись

До Франції, звідкіль прибув я радо

На ваше в Данію коронування;

Я виконав обов'язок, і нині

[13]

Назад мої думки й бажання линуть



І просять дозволу та згоди в вас.

Король

А батько згоден? Що Полоній скаже?



Полоній

Він так настійливо благав мене,

Аж поки я, нарешті, поступився

І згоду, хоч і нехотя, а дав.

Прошу, дозвольте й ви йому від'їхать.

Король

Щасти тобі, Лаерте! Хай повік

На добре діло час тобі слугує.

А ти, небоже Гамлете, мій сину...



Гамлет

(убік)

Хоч родич я, та не такий вже й рідний.



Король

Тобі чоло ще й досі темнять хмари?



Гамлет

Ні, навпаки: мене все палить сонце.



Королева

Скинь барви ночі, Гамлете ласкавий,

І дружнім оком глянь на короля.

Доволі вже, повіки опустивши.

Шукать вітця, що обернувся в прах.

Звичайна доля: кожне мре створіння,

Проходячи у вічність через тління.

Гамлет

Авжеж, звичайна доля.



Королева

Чом же щось

Тобі незвичним в долі цій здалось?

Гамлет

«Здалось»? О ні, чуже мені це слово.

Ні плащ мій, мов чорнило, люба мати,

Ані врочисті одяги жалоби,

Ні переривчасті й тяжкі зітхання,

Ні повноводі ручаї з очей,

Ні вираз втрати й суму на лиці,-

Всі вияви і всі ознаки горя

Не значать правди, а лише «здаються».

Бо всі ці речі легко можна вдати.

Над те одіння смутку показне

Щось інше глибше пойняло мене.



Король

Так, Гамлете, природно і похвально

Повинність скорбну батькові віддати.

Однак твій батько теж утратив батька,

А той - свого. Обов'язок синівський

По смерті батька - певний строк лише

Жалобу правити, а не як стій

[14]


Затятись у жалях непогамовних.

Це впертість нечестива, бабське горе;

Тут знати неповагу до небес,

Нестале серце, нетерплячий дух,

Невиховану і вузьку уяву.

Що нам судилось, що відоме нам

Як звичайнісінька на світі річ,-

Чи слід нам те з упертості тупої

До серця брати? Гріх це перед небом,

Гріх проти мертвих, гріх проти природи;

Це проти розуму, що, смерть батьків

Взаконивши з найпершого мерця

До вмерлого сьогодні, провіщає:

«Так має бути». Тож прошу тебе -

Удар об землю лихом тим і нас

За батька май. І хай ввесь знає світ,

Що ти до трону нашого найближчий;

І ми тебе любитимем не менше,

Ніж рідний батько сина дорогого.

А щодо намірів твоїх вернутись

До Віттенберга знову, до науки,-

Це суперечить нашому бажанню.

Ми просимо тебе лишитись тут,

У Данії, на втіху й радість нам,

Як перший наш вельможа, родич, син.

Королева

Хай матір, Гамлете, не марно просить.

Лишись у нас, не їдь до Віттенберга.

Гамлет

В усьому я скоряюсь вашій волі.



Король

От відповідь - любов і шана в ній.

Вся Данія - твоя. Ходімо, люба.

Ласкава й скора Гамлетова згода

Нам серце втішила; на честь її

Про кожний келих короля сьогодні

Гармати небу сповістять, воно ж,

Земному грому вторячи, наш тост

Стокротно відгримить. Ходім же, люба.

Фанфари. Виходять усі, крім Гамлета.

Гамлет

Чому не може плоть моя розпастись,

Розтанути і парою здиміти?

Чому на себе руки накладати

Всевишній не дозволив? Боже, боже!

Які гидкі, мерзенні, недоладні,

Пусті для мене втіхи на цім світі!

[15]


Ганьба і сором! Це здичілий сад;

Лиш бур'яни, потворне й хиже зілля

Буяє в нім... І щоб дійшло до того!

Два місяці, ні, менше, як умер...

Володар справжній, мов Гіперіон,

А нинішній - сатир супроти нього.

Мою він матір так кохав, що й легіт

Лиця її торкнутися не смів.

Чи згадувать?.. До нього так горнулась,

Немов жага у ній росла від того,

Чим гамувалась... А минув лиш місяць...

Зрадливість - ось твоє наймення, жінко!

Лиш місяць! Ще не збила черевиків,

В яких вона за гробом мужа йшла

В сльозах, мов Ніобея... і уже,-

О боже, звір би нетямучий довше

Журився,- вийшла за мойого дядька.

Хоч батьків брат - на батька схож він менше,

Ніж я на Геркулеса. Через місяць!

Ще ятрить сіль її нещирих сліз

Розчервонілі очі, а вона

Вже шлюб бере. О безсоромна хуткість:

Так поспішати в кровозмісне ложе!

Нема й не може бути в цім добра...

Але німуй, язик, хоч серце рветься.

Входять Гораціо, Марцелл та Бернардо.

Гораціо

Привіт вам, любий принце!



Гамлет

Вельми рад вам,

Гораціо,- або мій зір похибив!

Гораціо

Так, так, мій принце, ваш слуга покірний.



Гамлет

Мій добрий друже, я слуга вам теж.

Але чому ви тут, не в Віттенберзі?

Марцелл?


Марцелл

Ласкавий принце!



Гамлет

Я бачити вас радий.



(До Бернардо)

Добрий вечір.



(До Гораціо)

Та все ж чому ви тут, не в Віттенберзі?



Гораціо

Щоб тут байдикувати, принце мій.



Гамлет

І ворог ваш такого не сказав би.

Невже, гадаєте, повірю я

[16]


У наклеп, що почув оце допіру

Від вас самого? Ви ж бо не з ледачих.

Так що у вас за справи в Ельсінорі?

Ми вас тут до пияцтва привчимо.



Гораціо

На похов батька вашого прибув я.



Гамлет

Студенте-друже, не кепкуй; скажи вже,

Що на весілля матері моєї.

Гораціо

Либонь, що так: одно за 'дним невдовзі.



Гамлет

Зиск, зиск! Остиглі страви похоронні

Пішли відразу на столи весільні.

Ніж дня того дожити, радше б я

З запеклим ворогом в раю зустрівсь!..

Мій батько... я немовби бачу батька...



Гораціо

Де, принце мій?



Гамлет

Очима думки, друже.



Гораціо

Пригадую, він справжній був король.



Гамлет

В усьому і для всіх він був людина.

Вже не побачу рівного йому.

Гораціо

Мій принце, він, либонь, приходив ту ніч.



Гамлет

Приходив? Хто?



Гораціо

Король, ваш батько.



Гамлет

Що? Король! Мій батько?!



Гораціо

Вгамуйте подив ваш на мить і чуйно

На все вважайте, що я вам скажу

І що потвердять двоє очевидців

Про ті дива.

Гамлет

Кажіть же, бога ради.



Гораціо

Марцелл з Бернардо, чесні вояки,

Дві ночі поспіль, стоячи на чатах,

Побачили в мертвотну й глупу північ

Видіння. Хтось, мов ваш покійний батько,

В риштунку повнім з голови до п'ят,

З'явився, повагом, величним кроком,

Ходою владаря ступив повз них.

Так зблизька, мало берлом не черкавши,

Пройшов він тричі. Очі відвести

Не мігши, сполотнілі, скуті жахом,

Вони стояли мовчки. А по тому

[17]

Мені розповіли про все таємно.



На третю ніч я з ними став на варті;

В ту саму пору, в образі тім самім,

Потвердивши достоту, слово в слово,

Признання їх,- з'являється... Пізнав

Я батька вашого: води дві краплі

Не так подібні.



Гамлет

Де ж воно було?



Гораціо

На тім майданчику, де наша варта.



Гамлет

Ви й говорили з ним?



Гораціо

Я говорив,

Та він мовчав. А втім, здається, раз,

Підвівши голову, ступив він крок

До нас, немов от-от заговорив би.

Та знагла тут запіяв дзвінко півень,

І привид, стрепенувшись, віддалився

І зник із-перед віч.



Гамлет

Гм... дуже дивно.



Гораціо

Щоб я живий був, це все правда, принце.

І ми за свій обов'язок вважали

Вас повідомити.



Гамлет

Атож, атож,

Але бентежить вельми це мене.

А сю ніч ви на варті?



Марцелл і Бернардо

Так, ми вдвох.



Гамлет

Він, кажете, озброєний?



Марцелл і Бернардо

Озброєний, аякже.



Гамлет

При повній зброї?



Марцелл і Бернардо

Так, в риштунку повнім.



Гамлет

То ви не бачили його в лице?



Гораціо

Ні, бачили, причілля він підняв.



Гамлет

Суворим видававсь?



Гораціо

Скоріше смуток на виду, ніж гнів.



Гамлет

Червоний чи блідий?

[18]

Гораціо

Блідий страшенно.



Гамлет

А на вас дивився?



Гораціо

Ще й пильно.



Гамлет

Жаль, мене там не було.



Гораціо

Він жаху вам нагнав би.



Гамлет

Ну що ж, можливо. Довго це тривало?



Гораціо

До ста повільно можна б полічити.



Марцелл і Бернардо

Ні, довше, довше.



Гораціо

Я б не сказав.



Гамлет

А борода - чи сива?



Гораціо

Така, як за життя була у нього,-

Сріблясто-чорна.

Гамлет

Повартую з вами.

Ще ж, певно, прийде він.

Гораціо

Ручусь, що прийде.



Гамлет

Як візьме тінь шляхетний образ батька,

То,- хай роззявиться пекельна паща

И звелить мовчати,- я заговорю.

Прошу всіх вас: як бачене ховали

Ви досі в таїні, мовчіть і далі;

І що б не сталося цієї ночі -

Тримайте при собі, не прохопіться.

За послугу віддячу. Прощавайте!

Опівночі зустрінемося знову.



Усі

Обов'язок свій виконаєм, принце.



Гамлет

Це радше дружня послуга.

Я вдячний.

Гораціо, Марцелл та Бернардо виходять.

Дух батька в повній зброї?! Негаразд.

Тут щось нечисте. О, хоч би вже ніч!

Цить, потерпи, душе! Діяння злі

На світло вийдуть навіть з-під землі.

(Виходить)

[19]


 

СЦЕНА З

Кімната в домі Полонія. Входять Лаерт і Офелія.

Лаерт

Мої всі речі вже на кораблі.

Прощай, сестрице, та не забувай

З попутним вітром, як нагода буде,

Прислати звістку.

Офелія

Ну, звичайно, брате.



Лаерт

А щодо Гамлета - легку цю приязнь

Вважай за примху, за буяння крові,

Фіалку, що напровесні цвіте.

Хоч рано зросла, та недовговічна,

Хоч запашна, та нетривка, ця квітка

Коротку хвилю тішить зір і нюх, І все.

Офелія

І більш нічого?



Лаерт

Більш нічого.

Природа-бо з роками додає

Краси та сили не самому тілу.

Росте цей храм - пишнішу службу правлять

В нім розум і душа. Цілком можливо,

Тебе він нині любить; бруд, лукавство

Не плямлять ще цноти його бажань.

Та стережись: в становищі високім

Його бажання - не його бажання;

Свого походження невільник він.

Як простий смертний, сам не відітне

Він ласий шмат, бо в виборі його -

Добро і сила цілої держави;

Тому-то воля вибору для нього

Вся в межах згоди та воління тіла,

Якому він - майбутня голова.

Коли тобі освідчиться в коханні -

Розважна будь і вір йому не більше,

Ніж годен ствердити він слово ділом,

Щоб Данії не йти наперекір.

Розмисли, у яку впадеш неславу,

Коли довіришся словам солодким,

Розкриєш серце, втратиш скарб дівочий

Нестримним домаганням поступившись.

Офеліє, сестричко, стережися,[20]

Ховайся далі від його кохання,

Поодаль стріл і сполохів жаги.

Невинна дівчина вже й тим защедра,

Що гляне місяць на її красу.

Не оминути й чистоті неслави.

Хробак троянду точить ще до того,

Як пуп'янок вона розкриє свій;

І по росі, ще на весні життя,

Найбільше слід хвороби стерегтися.

Обачна будь; найліпший сторож - страх;

Бо ж навіть як напасть її не б'є,

Сама на себе юність повстає.



Офелія

Я твій урок поставлю на сторожі

Мойого серця. Любий брате мій,

Лиш не чини як той лукавий пастор,

Що вказує тернистий шлях до неба,

А сам погруз в гордині і розпусті,

Обравши стежку насолод квітучу,

До власних рад байдужий.



Лаерт

О, не бійсь!

Та я барюсь; он батько йде до нас.

Входить Полоній.

Благословенний двічі - вдвоє щасний;

Нам пощастило вдруге попрощатись.

Полоній

А ти ще тут, Лаерте! Сором, сором!

Вже щогли гнуться від вітрил надутих

І ждуть тебе. Спіши на корабель!

Стривай: прийми моє благословення!

(Кладе руку йому на голову)

Та ще затям собі ось ці поради.

Не всі думки доводь до язика.

Думок незрілих не виводь у діло.

Тримайся просто, але й міру знай.

Пізнавши друзів у біді, прикуй

їх обручем стальним собі до серця,

Та, ручкаючись зразу з ким попало,

Долоні не мозоль. Остережися

Встрявати в сварку; а коли вже встряв,

То хай тебе противник стережеться.

Всіх слухай, але мало говори;

Збирай чужі думки, свої ж приховуй.

Багатий одяг ший по гаману,

Та без химер: щоб пишно, та не рясно,

[21]


Бо ж часом по вбранню людину цінять,

А в Франції хто вищий і значніший,

Той носить і добірніше вбрання.

Не позичай нікому і ні в кого;

Бо, даючи у борг, втрачаєш часто

І гроші, й друга; беручи ж у борг,

Чуття ощадності помалу тупиш.

А над усе - будь чесний сам з собою,

І з цього випливе, як ніч із дня,

Що ти ні з ким душею не покривиш.

Прощай же; хай моє благословення

На добру путь тебе настановля.



Лаерт

Уклінно б'ю, панотче, вам чолом.



Полоній

Пора, не гайсь. Прощай же; слуги ждуть.



Лаерт

Прощай, Офеліє, і слів моїх Не забувай.



Офелія

Вони дійшли до серця,

А ключ від них я віддаю тобі.

Лаерт

Прощайте.



(Виходить)

Полоній

Про що він говорив з тобою, дочко?



Офелія

Про принца Гамлета, як ваша ласка.



Полоній

Овва! До речі:

Мені казали, що знедавна Гамлет

Бува з тобою наодинці

й ти його приймаєш і охоче, й часто.

Якщо це так,- а так застерігали

Мене,- то я тобі сказати мушу,

Що ти шануєшся не так, як гоже

Твоїм чеснотам і моїй дочці.

Що межи вами? Чисту правду мов.



Офелія

Він, тату, не одну давав заруку

В знак приязні до мене.

Полоній

Що! Приязнь? Тю! Дівча лиш жовтодзьобе,

Життям не терте, може так казати.

Ти й віриш тим байкам, чи пак зарукам?



Офелія

Не знаю, що й подумати про них.



Полоній

А те, що ти, без сумніву, дитя,

Коли за щире золото їх маєш.

[22]


Проси заруку, донько, найдорожчу,

Щоб ти,- бодай усох мені язик,-

Не заручилась дечим без заручин.

Офелія

Освідчувався він мені в коханні

Шляхетними словами.

Полоній

Отож-бо! Слів тих ненадовго стане.



Офелія

І стверджував слова свої до того ж

Свідоцтвом неба й клятвами святими.

Полоній

Ет, сильця на синиць! Я знаю, дочко:

Як грає кров, язик на клятви щедрий;

Ті спалахи, що світять, та не гріють,

Що гаснуть і в душі, й на язиці

Ту ж мить, коли дається обіцянка,

Ти не бери за полум'я. Надалі

Скупіше виявляй дівочу приязнь,

Своїм чеснотам вартість вищу став,

Аніж словам кохання. Щодо принца,

То знай, що він ще молодий і вільний

Гасать на довшім аркані, ніж можна

Тобі, Офеліє. Не вір нізащо

Його клятьбам. Бо ж клятви - гендлярі,

В них масть не та, що в їхнього убору.

Це посередники в ділах гріховних,

Це звідники святі та божі видом,

Щоб звабити певніше. Ось чому

Тобі віднині бороню рішуче

Хвилинні навіть стрічі й балачки

Із принцом Гамлетом, тобі негожі.

Шануй же мій наказ. Ходи здорова.



Офелія

Я вам корюся, тату.



Виходять.

 



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка