Гамлет, принц датський



Сторінка3/7
Дата конвертації11.03.2019
Розмір2,11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

ДІЯ ТРЕТЯ

 

СЦЕНА 1

Кімната в замку.

Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц і Гільденстерн.

Король

І не змогли хоч якось манівцями

Дізнатись, що попутало його,

Збентеживши отак зненацька спокій

Свавільним, небезпечним маячінням?

Розенкранц

Він визнає, що сам не свій зробивсь,

А через що, сказать ніяк не хоче.

Гільденстерн

Промацати себе він не дає

І випорсає з спритністю безумця,

Як тільки до признання ми його

Підводимо.

Королева

А як він вас прийняв?



Розенкранц

Так чемно, як належить.



Гільденстерн

Та дуже силувано в поведінці.



Розенкранц

Скупий питати, а відповідати

Готовий радо.

Королева

Чи не закликали

Його ви до розваг?

Розенкранц

Випадком, пані,

Ми на шляху до замку перегнали

Якихсь акторів, мовили про них

Йому, і він аж наче звеселивсь,

Почувши це. Вони вже при дворі,

І я гадаю, вже на цей їм вечір

Загадано виставу.



Полоній

Чиста правда;

Величностям він вашим передав

Запрошення почути й подивитись.



Король

Із щирим серцем. Вельми рад я чути.

Що він схиливсь до цього.

[52]


Спонукуйте його, панове, й далі

Ви до розваг.



Розенкранц

Все зробимо як слід.



Розенкранц і Гільденстерн виходять.

Король

Гертрудо люба, нас також облиште;

Ми потай Гамлета позвать веліли,

Щоб він, мов ненароком, тут спіткав Офелію.

А я й Полоній, з наміром найкращим,

Побачимо, небачені, їх зустріч

І непохибно зможемо дізнатись,

Вважаючи на поведінку принца,

Чи не нудьга любовна, чи не тим

Він мучиться.



Королева

Я вам корюсь.



(До Офелії)

Голубко,


Бажала б я, щоб саме в вашій вроді

Ховалася причина всіх шаленств

Мойого Гамлета. Чесноти ваші,

Я сподіваюсь, виправлять його

На радість вам обом.

Офєлія

Якби ж то, пані.



Королева виходить.

Полоній

Гуляй тут, доню. Ви ж, мій володарю,

Зі мною звольте бути.

(До Офелії)

Вдай, немов

Читаєш щось із книжки, і тому

На самоті. Усі ми варті гани,

Бо часто ми подобою й лицем

Святим та божим підсолодимо

Самого чорта.

Король

(убік)

Ох, правдиво надто!

Якраз в моє сумління ляпас влучив!

О, не такі гидкі в повії щоки,

Намащені циноброю й білилом,

Як вчинок мій, фарбований словами,

Який важкий тягар!

[53]


Полоній

Вже, чую, йде; ховаймося, мій пане.



Король і Полоній виходять. Входить Гамлет.

Гамлет

Чи бути, чи не бути - ось питання.

Що благородніше? Коритись долі

І біль від гострих стріл її терпіти,

А чи, зітнувшись в герці з морем лиха,

Покласти край йому? Заснути, вмерти -

І все. І знати: вічний сон врятує,

Із серця вийме біль, позбавить плоті,

А заразом страждань. Чи не жаданий

Для нас такий кінець? Заснути, вмерти.

І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт;

Які нам сни присняться після смерті,

Коли позбудемось земних суєт?

Ось в чім вагань причина. Через це

Живуть напасті наші стільки літ.

Бо хто б терпів бичі й наруги часу,

Гніт можновладця, гордія зневаги,

Відштовхнуту любов, несправедливість,

Властей сваволю, тяганину суду,

З чесноти скромної безчесний глум,

Коли б він простим лезом міг собі

Здобути вічний спокій? Хто стогнав би

Під тягарем життя і піт свій лив,

Коли б не страх попасти після смерті

В той край незнаний, звідки ще ніхто

Не повертався? Страх цей нас безволить,

І в звичних бідах ми волієм жити,

Ніж линути до не відомих нам.

Так розум полохливими нас робить,

Яскраві барви нашої відваги

Від роздумів втрачають колір свій,

А наміри високі, ледь зродившись,

Вмирають, ще не втілившись у дію.

Але тихіш! Офелія! Згадай

Мої гріхи в своїй молитві, німфо.

Офелія

Як вам жилося, принце, всі ці дні?



Гамлет

Уклінно дякую: гаразд, гаразд.



Офелія

У мене, принце, є від вас дарунки,

Що я давно вернути прагну вам;

Візьміть, будь ласка, їх.

[54]

Гамлет

Та я ж нічого

Не дарував вам зроду.

Офелія

Ні ж бо, принце,

Ви добре знаєте, були дарунки,

Ще й запашні слова їх обгортали,

Стократ дорожчими робивши їх;

Та витхнувсь аромат. Душа не йме дарів,

Як той, хто дав їх, приязню збіднів.

Візьміть же, принце, їх.



Гамлет

Ха, ха! Ви чесна?



Офелія

Принце!


Гамлет

Ви гарна?



Офелія

Що ваша милість має на увазі?



Гамлет

Що коли ви чесна й гарна, то негоже вашій чесноті вдаватися в розмови з вашою красою.



Офелія

Хіба в краси може бути краще товариство, ніж чеснота?



Гамлет

Авжеж. Адже влада краси швидше зробить із чесноти звідницю, ніж сила чесноти перетворить красу на свою подобу. Колись це був парадокс, та наш час його стверджує. Колись я вас кохав.



Офелія

Ви й мене примусили в це повірити.



Гамлет

Даремно повірили. Прищеплювати нам чесноту - марне діло, однаково гріхом тхнутиме. Я вас не кохав.



Офелія

Тим більше я була ошукана.



Гамлет

Іди в черниці. Нащо тобі плодити грішників? Сам я більш-менш чесний, та й то міг би закинути собі дещо таке, що краще було б моїй мамі й не родити мене на світ. Я дуже пихатий, мстивий, честолюбний. До моїх послуг стільки гріхів, що я не можу ні охопити їх думкою, ні змалювати в уяві, ні знайти час на те, щоб їх здійснити. Пощо таким, як я, плазувати межи небом і землею? Ми всі затяті пройдисвіти: не вір нікому з нас. Іди собі в черниці. Де твій батько?



Офелія

Удома, принце.



Гамлет

Хай за ним замкнуть двері, щоб він удавав блазня тільки в своїй хаті. Прощайте.



Офелія

О небеса, згляньтесь над ним!



Гамлет

Як ти віддасися, я дам тобі в посаг ось яку напасть: [55] коли б ти навіть була цнотлива, як лід, і чиста, як сніг, однак не втечеш від поговору. Тож іди собі в черниці! Прощай. Але як тобі конче забагнеться заміж, то віддайся за дурня. Бо розумні добре знають, яких страховищ ви з них робите. У черниці! І хутчіше. Прощай.



Офелія

О сили небесні, зціліть його!



Гамлет

І про ваше малювання та підмальовування я чував. І чував чимало. Бог дав вам одне обличчя, а ви робите собі інше. Ходите то вихилясом, то наче пава, і сокочете манірно, і божі створіння неподобно прозиваєте, і свою розпусність видаєте за наївність. Іди собі, з мене годі. Ви мене й так звели з глузду. Кажу тобі, у нас більш не буде шлюбів. Ті, що вже побрались, хай усі, крім одного, живуть, а інші зостануться при самих собі. Отже, в черниці!(Виходить)



Офелія

О, що за дух знеміг! Меч, розум, мова -

Солдата, вченого і царедворця;

Надія й цвіт прекрасної держави,

Шляхетності свічадо і взірець,

З якого приклад брали,- все пропало!

А я, нужденніша за всіх жінок,

Що упивалась медом клятв його,

Дивлюсь, як цей величний, гордий розум,

Мов дзвін розколотий, задеренчав;

Як незрівнянний молодості образ

Розбивсь об безум. Горе, я від плачу

Не сліпну! Що я бачила, що бачу!

Входять король і Полоній.

Король

Кохання? Ні, не в тім його недуга;

В його словах хоча й замало складу,

Але нема й безумства. Щось та зріє

В його душі, пригніченій журбою.

Зродитись може в ньому і таке,

Чого боятись слід. Про всяк випадок

Я рішення поквапного дійшов,

А саме: в Англію хай їде він

Данину недоплачену справляти,

І, може, море, та нові країни,

Та зміна вражень витиснуть йому

Те, що в душі сидить, над чим б'ючись

Думки змінили і його самого

До невпізнання. Як вам наша думка?

[56]


Полоній

Це буде добре. Я, проте, гадаю,

Почин і джерело нудьги тієї

В відтрученім коханні.



(До Офелії)

Що там, дочко?

Не переказуй, що казав принц Гамлет:

Ми чули все. Чиніть, ласкавий пане,

Як воля ваша. Та, як згодні ви,

Хай по виставі королева-мати

Попросить сина їй повісти смуток,

Відверто поговорить з ним. А я,

Коли дозволите, краєчком вуха

Піймаю все. Як їй не пощастить,

Шліть в Англію його або замкніть,

Де радить мудрість вам.



Король

Хай так. Негоже,

Що шал вельможних ходить без сторожі.

Виходять.

 

СЦЕНА 2



Зала в замку.

Входять Гамлет і три актори.

Гамлет

Проказуйте монолог, будь ласка, так, як я вам показував, легко й невимушено, а не горлайте, як часто ви, актори, робите. Бо тоді краще вже хай мої вірші виголосить оповісник на майдані. Не пиляйте повітря руками - отак. Легше, легше. Адже в потоці, в бурі, сказати б: у самому смерчі монологу вам треба знайти міру й дотримуватися її, щоб надати йому плавності. Ох, мені душу вивертає, коли я слухаю, як дебелий кеп у перуці шматує той сердешний монолог так, щоб аж вуха позакладало стоячій публіці, яка нічого не тямить, крім нерозбірливих пантомім та вереску. Випарити б різками отакого лобуря, що пнеться перевершити самого Термаганта, переіродити Ірода. Уникайте, будь ласка, цього.



1-й актор

Будьте певні, ваша честь.



Гамлет

Але дивіться, щоб не вийшло надто мляво. Покладайтесь на здоровий глузд. Погоджуйте жест зі словом і слово з жестом. Особливо пильнуйте, щоб не переступати меж натуральності. Адже всяка надмірність перечить мистецтву гри, що й раніш і тепер мала й має на меті держати дзеркало перед природою,[57] показувати чесноті її власне лице, гидоті - її справжній образ і кожному віку й стану - їхній вигляд і відбиток. Якщо тут переборщити чи, навпаки, недодати, то невігласа це розвеселить, але розумного засмутить. А судження одного такого має для вас переважити думку решти глядачів. Ох, траплялися мені актори,- і я бачив їхню гру і чув їм хвалу, та ще й високу,- що ні голосом, ні ходою не нагадували, прости господи, ні християн, ні язичників, ні будь-кого іншого. Вони ходили, мов на ходулях, і ревли, мов бугаї, так що я вже дивувався, який це партач-поденник природи їх змайстрував. Надто вже потворними зображували вони людей.



1-й актор

Сподіваюсь, принце, що ми вже дечого такого позбулись.



Гамлет

То позбудьтеся й решти! А ті, що грають комічні ролі, хай кажуть не більше, ніж їм написано. Адже дехто з них сміється лише для того, щоб найдурніші серед глядачів і собі реготали за ним. А тим часом якийсь важливий епізод вистави проходить повз їхню увагу. Гидке видовище і свідчить про вельми вбогу амбіцію того блазня, що таке витіває. Ну, йдіть, приготуйтесь.



Актори виходять.

Входять Полоній, Розенкранц і Гільденстерн.

Ну що, мій пане? Чи король бажає послухати цю виставу?



Полоній

І королева теж, і то зараз же.



Гамлет

Звеліть акторам поквапитись.



Полоній виходить.

А ви, двоє, чи не помогли б їх поквапити?



Розенкранц і Гільденстерн

Аякже, принце.



Розенкранц і Гільденстерн виходять.

Гамлет

Гораціо!


Входить Гораціо.

Гораціо

Я тут, до ваших послуг.



Гамлет

Мій друже, ти правдивіший за всіх,

Кого мені пізнати випадало.

Гораціо

Мій принце!



Гамлет

То не лестощі, о ні.

Якого з тебе ждать мені пожитку,

[58]


Коли тебе годує й одяга

Єдиний статок - добрий гумор твій?

Пощо лестити злидарю? Нехай

Язик медвяний лиже чванькуватість,

Коліно гнуче гне свої суглоби,

Щоб запобігти ласки. Чуєш, друже?

Відколи вільна в виборі своєму

И розважлива душа моя, відтоді

Ти є її обранцем. Ти страждаєш,

Проте страждань твоїх ніхто не бачить.

Приймаєш ти дари й удари долі

Із вдячністю. Блаженний той, у кого

У згоді розум і гаряче серце,

Хто дудкою покірною не стане

В устах у вередливої Фортуни.

О, хто не в рабстві в пристрасті своєї?

Вкажи - й того носитиму я в серці,

Назавжди він заволодіє ним,

Так, як і ти. Та годі вже про це.

Сей вечір буде королю вистава;

Одна в ній сцена смерть мойого батька

Відтворить так, як я тобі повів.

Як гратимуть її, ти, будь ласкав,

Мойого дядька, мов меткий ловець,

Пильнуй; якщо з глибин його душі

Не зрине на поверхню гріх тяжкий,

То, значить, нам являвся сам диявол

І в мене помисли брудні, мов кузня

Вулканова. Слідкуй і примічай.

Я теж уп'юсь йому в лице очима;

Що бачили, ми потім порівняєм

І дійдем висновку.



Гораціо

Гаразд, мій принце.

Якщо ж вину свою він приховає,

Неначе злодій,- я плачу за кражу.



Гамлет

Вони вже йдуть на виставу. Я мушу знов прикинутися божевільним. Сідай.



Датський марш. Сурми і литаври.

Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц, Гільденстерн та інші придворні в супроводі варти, що несе смолоскипи.

Король

Як ся має наш небіж Гамлет?

[59]

Гамлет

Чудово, їй-богу, живлюсь, як той хамелеон: їм повітря, начинене обіцянками. Навіть каплуна так не відгодовують.



Король

Ця відповідь недоладна, Гамлете. Вона мене не стосується, Гамлете.



Гамлет

А мене й поготів.



(До Полонія)

Добродію, ви, чув я, колись грали в університеті?



Полоній

Грав, ласкавий принце, і мав славу доброго актора.



Гамлет

І кого ж ви грали?



Полоній

Юлія Цезаря. Мене вбивали в Капітолії. Брут мене убивав.



Гамлет

Брутальне діло - вбити таке капітальне теля... Актори готові?



Розенкранц

Так, принце, ждуть лиш знаку від вас.



Королева

Ходи сюди, мій сину, сядь край мене.



Гамлет

Ні, ласкава пані, тут є сильніший магніт.



Полоній

(до короля) Еге-ге! Чуєте?

Гамлет

Панно, можна мені лягти вам на коліна?



(Лягає до ніг Офелії)

Офелія

Ні, принце.



Гамлет

Я хотів сказати: головою вам на коліна?



Офелія

Можна, принце.



Гамлет

Ви гадаєте, я мав на увазі щось негоже?



Офелія

Нічого я не гадаю, принце.



Гамлет

Чудова думка - лягти між дівочих ніг.



Офелія

Що ви сказали, принце?



Гамлет

Нічого.


Офелія

Вам весело, принце?



Гамлет

Кому, мені?



Офелія

Вам, принце.



Гамлет

О боже, та задля вас я ладен бути фіглярем. Що людині робити, як не веселитися. Он, гляньте, яка радісна моя мати, хоч минуло хіба дві години, як умер мій батько.

[60]

Офелія

Ні, тому вже двічі два місяці.



Гамлет

Так давно? Ну, коли так, то хай дідько ходить у чорному, а я буду в соболях. Господи! Два місяці як умер - і ще не забули? То можна сподіватися, що пам'ять про велику людину переживе її аж на півроку. Але, мати божа, краще б їй будувати церкви, а то поглине її забуття, мов того коника-стрибунця, якому епітафія «Плач без кінця, забуто стрибунця!».



Сурми. Починається пантоміма. Входять обнявшись два актори - король і. королева. Вона стає навколішки, виявляючи йому свою відданість. Він підводить її і схиляє їй голову на плече. Потім лягає серед квітів і засинає. Вона залишає його. Незабаром входить отруйник, знімає з нього корону, цілує її, вливає у вуха королю отруту й виходить. Повертається королева, бачить мертвого короля й жестами зображує розпач. Отруйник, у супроводі двох чи трьох осіб, увіходить знову, вдаючи, що поділяє її горе. Труп виносять. Отруйник спокушає королеву дарами. Вона якийсь час ніби обурюється, але врешті приймає його залицяння. Виходять.

Офелія

Що це значить, принце?



Гамлет

Ет, це підступне лиходійство, що значить - потаємний злочин.



Офелія

Може, це нам показали зміст п'єси?



Входить Пролог.

Гамлет

Дізнаємось від цього молодця. Актори не вміють берегти таємницю й усе розплещуть.



Офелія

Він розкаже, що нам показали?



Гамлет

Еге, і що ви йому покажете. Не соромтесь показати, а він не посоромиться розказати.



Офелія

Ви жартун, негідний жартун. Я краще слухатиму п'єсу.



Пролог

І нас, і цю виставу

Вам складено в забаву,

Послухайте ласкаво.



(Виходить)

Гамлет

Це пролог чи напис на каблучці?



Офелія

Це вступ, але короткий.



Гамлет

Як жіноче кохання.



Входять два актори, що зображують короля й королеву.

Актор-король

Вже тридцять раз об'їхав Феб круг сфери

Нептунових глибин, ланів Церери,

[61]


І місяць тридцять по дванадцять раз

Світив огнем позиченим і гас,

Відколи Гіменей з'єднав нам руки,

Аби серця не відали розлуки.



Актор-королева

Хай сонце й місяць тридцять років знов

З небес глядять на палахку любов!

Та горе нам - ти так змарнів з недуги,

Став на здоров'я й сили недолугий,

Що я журюсь. Хай я журюсь сама;

Тобі, мій пане, в тім журби нема.

Бо в жінки страх з любов'ю в повній згоді:

То їх нема, а то їх змірять годі.

Ти знаєш здавна, як кохаю я;

Мій страх великий, як любов моя.

В палкім коханні і пусте жахає.

Хто все бере до серця, той кохає.

Актор-король

Покину, люба, скоро я тебе...

Мене не носить тіло заслабе.

А ти живи на білім світі гоже,

Шановна, люблена; зустрінеш, може

Собі до пари ще...



Актор-королева

Мовчи, ні слова!

Така любов - це зрада вже готова.

Із другим хай господь мене поб'є!

Це лиш для тих, хто першого уб'є.

Гамлет

(убік)

Полин, полин!



Актор-королева

Коли йдемо ми, жони, вдруге в шлюб -

Не другий муж, а ниций зиск нам люб.

Я б ще раз мужа вмерлого убила,

Якби на ложі другого пестила.

Актор-король

Я вірю: серцем ти заприсяглась,

Та добрий намір міниться всякчас.

У пам'яті всі наміри в неволі:

Народженням міцні, диханням кволі.

Зелений плід на дереві висить,-

Достигнувши ж, нетрушений злетить.

Ніхто так зле не платить борг нікому,

[62]

Як той, що завинить собі самому;



Клянеться він, коли з жаги пала,-

Жага минула - і клятьба сплила.

І втіха й горе в навіснім буянні -

Руйнівники, до себе невблаганні;

Де більше радощів, там більше й лих;

Всміхнеться плач, і враз заплаче сміх.

Цей світ несталий, тож нема в тім дива,

Що, як талан, така й любов мінлива:

Талан з любов'ю, з таланом любов.

І хто кого веде - на це відмов!

Багатий впав - і друзі геть від нього,

Бідак піднявсь - і друзі край порога.

Любов за таланом біжить свій пруг:

Хто в шані й силі, всякий тому друг,

А хто на друзів покладеться в скруті,

Той зможе тільки ворогів набути.

Але вертаю мову знов на путь:

Бажання й доля в розбраті живуть

І трощать впень найкращу нашу гадку;

Початок - наш, кінець - в руці випадку:

Гадаєш ти не йти більш до вінця,

Та вмре твій муж,- а з ним і думка ця.



Актор-королева

Не дай земля мені плодів, твердь - світла!

Геть втіхи дня, сни ночі з мого житла!

Надію й віру розпач хай потне!

Проказо самоти, врази мене!

Недоля зла, що вічно грозить щастю,

Нехай мій дім і плід поб'є напастю!

Моїй гризоті вік не знать кінця,

Як, повдовівши, стану до вінця!

Гамлет

А що, як вона зламає клятву?



Актор-король

Це клятва клятв. Лиши мене тут, мила;

Втомився я, за день ослабла сила;

Відновить сон її.



(Засинає)

Актор-королева

Спочинь ві сні:

Хай лихо нас мине на довгі дні!

(Виходить)

Гамлет

Пані, чи вам до вподоби вистава?



Королева

Ця жінка, по-моєму, забагато обіцяє.

[63]

Гамлет

О, вона додержить слова.



Король

Ви знаєте зміст? У нім нічого образливого?



Гамлет

Ні, ні. Тільки жартують, труять жартома. Ні словечка образливого.



Король

Як зветься п'єса?



Гамлет

«Мишоловка». Чому така назва? Це фігурально. П'єса зображує вбивство, вчинене у Відні. Гонзаго - ім'я герцога, його дружина - Баптіста. Зараз побачите. Мерзенна історія. Та що нам з того? Вашої величності і нас, у кого сумління чисте, це не стосується. Хай ґедзається коростява шкапа, а нам не свербить.



Входить актор - Луціан.

Це такий собі Луціан, небіж королів.



Офелія

3 вас добрий хор, принце.



Гамлет

Я міг би говорити за вас і за вашого коханого, коли б мені бачити, як ті ляльки фліртують.



Офелія

Ви гострий, принце, гострий.



Гамлет

Вам довелось би постогнати, щоб затупити моє вістря.



Офелія

Що далі, то гірше.



Гамлет

Хто збирається заміж, має знати, що у подружньому житті саме так і буває. Починай, душогубе! Кинь отак безбожно викривлятись і починай. Ну! «І кряче ворон, кличучи до помсти».



Луціан

Рука тверда, мисль чорна, смертний сік

І слушний час - ніхто не взна повік.

Труйзілля, в північ збиране й закляте,

Троїсто чумлене вогнем Гекати,

Страшною спілкою природи й чар

Згуби життя самому пеклу в дар!

(Вливає отруту в ухо сонному)

Гамлет

Він труїть його в саду, щоб самому посісти трон. Ім'я герцога Гонзаго. Ця повість дійшла до нас, написана добірною італійською мовою. Зараз ви побачите, як убивця-домагається кохання в Гонзагової дружини.



Офелія

Король встає.



Гамлет

Га, злякався холостого пострілу?



Королева

Що з вашою величністю?

[64]

Полоній

Припиніть виставу!



Король

Світла мені! Ходімо геть!



Усі

Світла, світла, світла!



Всі, крім Гамлета й Гораціо, виходять.

Гамлет

Поранений олень реве і тікає,

Здоровому - все ніпочім.

Один собі спить, поки другий чуває,

І держиться світ наш на тім.

Невже з цим, друже мій, та з лісом пір'я на голові,- якби доля зрадила мене,- та ще з штучними трояндами на черевиках не попав би я в акторську трупу?



Гораціо

На півпаю.



Гамлет

На цілий.

    Дамоне, друже без химер!

        Держава ця була

    В руці Юпітера; тепер -

        Під копитом... павича.



Гораціо

Ви б хоч риму додали.



Гамлет

О любий Гораціо, за кожне слово привида дав би по тисячі червінців. Ти завважив?



Гораціо

Дуже добре, принце.



Гамлет

Коли мовилось про отруєння?



Гораціо

Я все добре бачив.



Гамлет

Ага! Музики, гей! Гей, дударі!

Коли король не тішиться з вистав,

Вони його не тішать, щоб ти знав.

Гей, музики!

Входять знов Розенкранц і Гільденстерн.

Гільденстерн

Ласкавий принце, дозвольте на одне слово.



Гамлет

Хоч і на цілу історію.



Гільденстерн

Король, пане...



Гамлет

Так, пане, що з ним?



Гільденстерн

Пішов у свої покої надзвичайно розстроєний.



Гамлет

Від вина?



Гільденстерн

Ні, пане, скоріш від жовчі.



Гамлет

Ви вчинили б куди мудріше, сповістивши про [55] це лікаря. Бо коли я сам дам йому проносного, то жовч, чого доброго, ще дужче розіллється.



Гільдєнстерн

Ласкавий нринце, будьте послідовнішим і не сахайтеся теми розмови, мов дикий кінь.



Гамлет

Вважайте, що ви вже мене приручили. Говоріть.



Гільдєнстерн

Королева, ваша матінна, превельми засмучена і послала мене до вас.



Гамлет

Радий вас бачити.



Гільдєнстерн

Мій добрий принце, тут ґречність, здається, не до речі. Якщо ви будете ласкаві дати мені відповідь, гідну здорового глузду, Яувиконаю веління вашої матінки. Як ні, то дозвольте мені піти геть і на цім кінчити справу.



Гамлет

Не можу, пане.



Гільдєнстерн

Що не можете, принце?



Гамлет

Дати вам відповідь, гідну здорового глузду. Мій глузд нездужає. Відповім вам, як зможу. Тобто не вам, а матері. Отже, ближче до діла. Моя мати, кажете...



Розенкранц

Каже, що ваше поводження вельми її вразило й налякало.



Гамлет

О дивний син, що може так дивувати матірі А за материнським ляком нічого не йде назирці? Повідайте.



Розенкранц

Вона бажає порозмовляти з вами в себе в покої, перше ніж ви підете спати.



Гамлет

Нашого послуху вистачить на десять матерів. Які ще у вас справи до нас?



Розенкранц

Мій принце, ви колись любили мене.



Гамлет

(показуючи на свої руки)

Як і тепер, клянусь цими хапугами й злодюгами.



Розенкранц

Ласкавий принце, в чім причина вашої недуги? Ви швидше позбудетеся напасті, звіривши друзям своє горе.



Гамлет

Моє майбутнє таке непевне.



Розенкранц

Чи може це бути, коли сам король підтвердив ваше право на датську корону?



Гамлет

Е, добродію, доки те сонце зійде... жаль, прислів'я трохи підтоптане.



Входять актори з флейтами.

[66]


А, флейти! Дайте-но мені одну.

(До Гільденстерна)

Відійдімо, я хочу сказати вам кілька слів наодинці. Чому ви весь час тримаєтеся з того боку, звідки вітер віє, наче намагаєтеся загнати мене у тенета?



Гільдєнстерн

О принце, моє зухвальство - з відданості вам, а настирливість - із любові до вас.



Гамлет

Щось я цього гаразд не втямлю. Ось вам флейта. Може, заграєте?



Гільдєнстерн

Я не вмію, принце.



Гамлет

Прошу вас.



Гільдєнстерн

Запевняю вас, що я не вмію.



Гамлет

Благаю.


Гільдєнстерн

Я навіть не знаю, куди пальці класти.



Гамлет

Це так само легко» як і брехати. Перебирайте пучками ці дірочки, дміть сюди ротом, і флейта заговорить най-красномовнішою музикою. Гляньте, оце клапани.



Гільдєнстерн

Та я з них не видобуду ніякісінької гармонії. Я тут не митець.



Гамлет

Ну от, ви мене зовсім за ніщо маєте! Ви збираєтесь грати на мені; вам здається, що ви знаєте мої клапани; вам хотілось би витиснути з мене голос моєї таємниці; вам хотілось би видобути з мене всі звуки від найнижчої моєї ноти до найвищої. А оцей невеличкий інструмент, у якому стільки музики і який має такий чудовий голос, ви не годні змусити говорити. Господи! Невже ви гадаєте, що на мені легше грати, ніж на цій дудочці? Зовіть мене яким хочете інструментом: ви зможете хіба що розладнати мене, але не заграти на мені.



Вертається Полоній.

Хай благословить вас господь, пане!



Полоній

Найясніший принце, королева бажає поговорити з вами, і негайно.



Гамлет

Бачите ви он ту хмарку, що так нагадує верблюда?



Полоній

Далебі, чисто як верблюд.



Гамлет

По-моєму, схоже на ласицю.



Полоній

Справді, спина точнісінько як у ласиці.



Гамлет

Або як у кита?[67]



Полоній

Достеменно як у кита.



Гамлет

То я зараз до матері прийду.



(Вбік)

Вони так справді зведуть мене з глузду.



(До Полонія)

Я зараз прийду.



Полоній

Я так і скажу.



Гамлет

Легко сказати «зараз». Лишіть мене, друзі.



Виходять усі, крім Гамлета.

Настала вже пора відьомська ночі,

Зітхають цвинтарі, і пекло дише

Заразою на світ. Тепер я б міг

Напитись крові теплої й такого

Накоїти, що білий день здригнувся б,

Уставши вранці. Тс! Нас кличе мати.

Не зрадь природи, серце, не дозволь

Нероновій душі ввійти в ці груди.

Хай буду я жорстоким - та не звіром,

Хай ранить гостре слово - не кинджал,

Душа і мій язик хай лицемірять.

Хоч як слова покрають серце їй,

З'єднати, душе, з ділом їх не смій!



(Виходить)

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка