Гармонія та краса модернізму в музичному мистецтві



Скачати 194.63 Kb.
Сторінка2/2
Дата конвертації20.06.2018
Розмір194.63 Kb.
1   2
Слухання музики: С.Прокоф’єв. Класична симфонія, 1ч.

Бесіда за прослуханим твором



Микола Леонтович

Леонто́вич Мико́ла Дми́трович (* 1 (13) грудня 1877, с. Монастирок, Брацлавський повіт, Подільська губернія, Російська імперія — † 23 січня 1921, с. Марківка, Гайсинський повіт, Подільська губернія, Українська Соціалістична Радянська Республіка) — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть».

Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка англ. «Carol of the Bells».

Народився в селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії в сім'ї сільського священика.

Раннє дитинство минуло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту.

Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів. Мати навчила Миколу народних пісень.

У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. У 1888 році, через брак коштів, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах.

1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки М. Лисенка.

У червні 1899 року Леонтович, провчившись два роки в шостому класі, закінчив духовну семінарію й вирішив працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Немирівського району Вінницької області) він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п'єси російських та українських композиторів. 1901 року він видав перший збірник пісень з Поділля. 1903 року вийшов другий збірник подільських пісень із посвятою Миколі Лисенкові.

Восени 1904 року покинув Поділля і переїхав на Донбас, де влаштувався викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революції 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. З 1909 року Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Болеслава Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві.

У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний «Щедрик», а також «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» та ін. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 року із хором Київського університету виконує свою обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх у київської публіки.



Із встановленням Української Народної Республіки, Леонтович переїздить із Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Низку його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України. На одному з концертів великий успіх мала «Легенда» Миколи Вороного (оригінальний твір Леонтовича). Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, разом з композитором і диригентом Г. Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків.

Загибелі Миколи Леонтовича упродовж 80 років присвячено багато публікацій. У своїх деталях усі ці розповіді часто ґрунтуються на оповідях свідків-родичів і різко контрастують та суперечать одна одній. Це чітко виявилося уже з поваленням радянсько-комуністичної влади в часи незалежності України, коли стали доступні засекречені матеріали тих часів, які показали спотвореність та заангажованість публікацій у радянські часи, якими приховували знищення талановитого українського композитора тодішніми владними структурами — так званим ВЧК. Єдине, що так і не стало зрозумілим, — через що чекістивдалися до такого жорстокого акту, яка була причина вбивства композитора? Лише наприкінці 20-го століття стало можливим частково відкрити завісу пропагандистської машини радянських каральних структур.


В ніч на 23 січня 1921 р. композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВЧК Афанасієм Грищенком, який напросився в хату переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Вранці невідомий пограбував будинок і застрелив Миколу Леонтовича. Текст рапорту, що розкриває ім'я вбивці композитора, оприлюднено лише у 1990-х роках.

«

«РАПОРТ

В ночь на 23-е января агент уездчека Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости Николая Леонтовича 43-х лет, у которого Грищенко ночевал, и 26-го января Грищенко, скрывавшийся в м. Теплике, при преследовании его чинами милиции, выстрелом из винтовки в живот милиционера Твердохлеба.



Начальник Уездной Советской Милиции....»

 »

Найдетальніші відомості про ту трагедію стали відомі завдяки двом рідкісним документам, які віднайшла завідувачка відділу обласного краєзнавчого музею Лариса Семенко. Після багатьох років збирання матеріалів до музею для поповнення його фондів туди потрапив товстий щоденник відомого українського письменника Степана Васильченка. Там згаданий один з найближчих друзів Леонтовича, Гнат Яструбецький, який записав детальну розповідь батька Леонтовича про вбивство композитора. Саме Гнат Васильович зібрав найбільше матеріалів про життя і творчість Леонтовича, написавши його біографію, а в своєму щоденнику повідав про ту жахливу ніч у Марківці

«

«Це була вельми важка і небезпечна подорож, — написав він у своєму щоденнику. Найперше дослідник поїхав у село Марківку, нині Теплицького району, до батька композитора. Хотів з перших уст довідатися, що ж трапилося у той січневий день з його сином. Ось як описує про це дослідник. У суботу 9 січня 1921 року Микола Леонтович був у Тульчині. На прохання сестри Вікторії він поклав на ноти "Заповіт" Шевченка. Під вечір, у той же день, він приїхав кіньми у Марківку до батька. Ще не встигли обмінятися новинами, як на подвір'я в'їхала підвода. "Була шоста година вечора по сонцю... До хати зайшов молодий, 22–23-х років, середнього зросту чоловік. Темний блондин, без вусів і бороди. Руки мав холені, з довгими пальцями. Гарно вбраний. Пальто з овечим коміром. На голові кепка. Розмова російська, солдатська. Попросився переночувати." Якби ж Леонтовичі знали, що дають нічліг вбивці... Прибулий казав, що в Марківці має багато діла. Що він чекіст (інформатор). Проводить боротьбу з місцевим бандитизмом. Пропонував роздивитися документи з печатками Гайсинської ЧК. Особливо пропонував це зробити Миколі Дмитровичу. А документів була "гора". Леонтович роздивився їх і, повертаючи власникові, сказав: "З такими документами небезпечно будь-де ночувати." Непроханий гість називав себе на прізвище Гріщенко. Як був зазначений він у документах, ніхто не відає, бо Микола Дмитрович єдиний, хто роздивлявся документи, нікому нічого не говорив з цього приводу... Звук пострілу розбудив отця. Була 7.30 ранку. На ліжку під вікном сидів напівзігнутим Леонтович і зляканим голосом допитувався: "Що це, вибух?" Промовивши ці слова, впав на подушку. Над його ліжком стояв Гріщенко. Він був босий, в одній білизні. В руках тримав зброю, викидаючи стріляну гільзу. Дома ще були сестра композитора Вікторія і донька Галина. Їм, як і батькові композитора, незваний гість позв'язував руки. Він одягнув на себе напівкожушок, який носив батько Леонтовича. Лаявся брудними словами. Вимагав грошей. На очах у всіх витрушував все з гаманця Миколи Дмитровича. Забрав 5000 карбованців різною валютою. Все поперекидав у будинку. Шукав речі. І з речами вийшов. У цей час Леонтович лежав нерухомо з розплющеними очима. На ліжку й на підлозі була калюжа крові. На крик пана-отця прибіг учитель, інші люди. Вони розв'язали руки Леонтовичам, наклали пов'язку на рану потерпілого. Рана була з правого боку. Рвана рана. Леонтович ще встиг сказати: "Тату, я помираю". Була восьма година ранку, неділя 10 січня 1921 року. Коли приїхав лікар, Леонтович був уже мертвий. 12 січня, коли ховали композитора, у Марківці мела дуже сильна завірюха.»



Хронологія технологій спотворення-викривлення фактів комуністичним режимом щодо смерті Миколи Леонтовича:

  • Як тільки округа Теплика провідала про загибель від рук чекіста їх земляка — відомого композитора Миколи Леонтовича (сина місцевого священика) — місцевим органам довелося, аби стримати хвилю гніву, видумати версію вбивства на побутовому ґрунті з заїжджим білогвардійцем (а пізніше — петлюрівцем). Та це не стало панацеєю, інформація про ганебний злочин докотилася до Києва, де Леонтович мав багато друзів і прихильників, особливо в колі інтелігенції.

  • Тому нагально було відряджено з Києва до Марківки одного з товаришів Миколи — Гната Яструбецького, який на той час працював заступником завідувача політвідділу одного з київських видавництв[6]. Поїхавши на місце трагедії з мандатами київської ЧК і губревкомітету, він провів там 4 місяці (з лютого до травня), а по приїзді зробив доповідь «Товариству вшанування пам'яті М. Леонтовича». Яструбецький наводить прізвища свідків, розповіді композиторових сестри Вікторії та дочки Галини, той виклад був зроблений по свіжих слідах, надзвичайно докладний, але частина фактів була упущена, завдяки чому в офіційних колах поширили інформацію про вбивство Леонтовича переодягненим «петлюрівцем».

  • Опісля першої хвилі фальсифікації в Україні почалися часи розкуркулення, Голодомору та Великого терору — все це могло би стерти з пам'яті селян той жахливий випадок, та суспільна пам'ять не далася так просто — у воєнні часи частина матеріалів і спогадів свідків таки потрапили за кордони СРСР, а надзвичайна популярність пісні «Щедрик-ведрик» спричинилася до ґрунтовних досліджень творчості й життя її автора. Багато науковців-діаспорян та навіть американських дослідників і журналістів перейнялися долею цього талановитого композитора. Й знову «виплили на світ божий» факти та спомини щодо знищення Леонтовича чекістськими структурами. Тому радянській владі довелося вдаватися до різних методів, аби «віднайти» хоча би вже більш нейтральні факти.

  • Чергова хвиля спотворень виплеснулася після публікації в діаспорних колах спогадів композитора, хорового диригента, публіциста, духовного діяча Тележинського Михайла Теодоровича, в яких напряму йшло звинувачення тодішньої влади в утисках талановитого композитора та його вбивстві. Оскільки розголосу не можна було уникнути, українській владній машині доручено вибудувати систему спростувань. Це робив відповідальний секретар міністерства внутрішніх справ УРСР Головченко Іван Харитонович, який з 1962 р. став Міністром внутрішніх справ УРСР (аж до 1982 року). Саме з-під пера цього «письменника»-міністра почали виходити спогади родичів Леонтовича (сестри чи дочок), в яких поміж куцих даних убивства поширювалася розлога «інформація» щодо «петлюрівсько-розбійницького» сліду в справі Леонтовича.

  • Перебуваючи на найвищих щаблях репресивно-каральної машини, «письменник» Головченко, як куратор справи «Композитора Леонтовича», зміг приховати багато фактів й затвердив офіційно версію вбивства — «петлюрівсько-розбійний» напад.

  • Однак із припиненням існування СРСР відкрилося чимало прихованих сторінок історії й, як наслідок, віднайдені й оприлюднені факти зумисного вбивства органами ВЧК талановитого українського композитора Миколи Леонтовича

Слухання твору «Щедрик»

Бесіда за прослуханим твором



Виконання твору «Щедрик»

Ігор Стравінський

І́гор Фе́дорович Страві́нський (*5 (17) червня 1882, Оранієнбаум, Петербурзька губернія, Російська імперія — †6 квітня 1971, Нью-Йорк, США)  композитор і диригент українського козацького походження. Син співака Федора Гнатовича Стравінського.

Рід Стравінських походить з Волині. За словами директора музею в Устилузі Володимира Терещука, герб Стравінських успадкував елементи герба гетьмана Івана Сулими. У родині гордилися приналежністю до цього старовинного українського роду. Сам композитор писав: «Наше прізвище було Сулима-Стравінські, однак коли Росія анексувала частину Польщі, то „Сулима“ з якоїсь причини було випущене з нашого прізвища». Цю втрату він компенсував, охрестивши свого сина Святославом-Сулимою.

Батько композитора, співак Федір Стравінський (1843—1902), був родом з Чернігівської губернії. Спершу навчався в Ніжинському ліцеї, дебютував на сцені Київського оперного театру (1873), у Києві співав до 1876. Тут 24 травня1874 обвінчався з киянкою Ганною Холодовською (1854—1939), піаністкою і співачкою, яка походила з козацькогороду Холодовських. З 1876 співав у Маріїнському театрі Санкт-Петербурга. Дружина Ганна Холодовська була незмінним концертейстром на концертах свого чоловіка.

Народився в Оранієнбаумі поблизу Санкт-Петербурга. З дитячих років вчився грі на фортепіано у А. П. Снеткової і Л. А. Кашперової.

У 1900—1905 навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Випускні екзамени в університеті не складав і тому диплома не отримав.

У 1903—1908 брав уроки композиції у Миколи Римського-Корсакова, якого називав своїм духовним батьком. Перші значні твори І. Стравінського — вокальна сюїта «Фавн і пастушка» на слова О. Пушкіна (1906) і симфонія (1907). У 1906 одружився на своїй двоюрідній сестрі, випускниці Київського інституту шляхетних дівчат Катерині Носенко, з якою мав двох синів (1907, 1910) та двох дочок (1908, 1913).

У 1909 на прем'єрі «Феєрверку» познайомився з імпресаріо Сергієм Дягілєвим. Пізніше на його замовлення написав низку балетів, що були поставлені у «Російських сезонах» в Парижі. Зокрема в родовому маєтку в Устилузі, де щоліта з 1907 до 1914 року жив і працював композитор, були створені блискучі балети «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911), «Весна священна» (1913), які принесли композиторові світову славу.

З 1910 тривалий час жив за кордоном. Через хворобу дружини з 1914 оселився у Швейцарії, а після початку першої світової війни вже не повертався на батьківщину понад 50 років. Родина Стравінських жила в знімних будинках, спершу в Кларане у диригента Ернеста Ансерме, друга та однодумця композитора. Навесні 1915 року родина переїздить до міста Моржі, що поблизу Лозанни.

У Швейцарії значною роботою Стравінського стала «Історія солдата», поставлена під орудою Ернста Ансерме. Прем'єра «Історії солдата» відбулася в Лозанні 29 вересня 1918, а за два роки вистава була представлена на сцені Женевської опери.

З 1920 жив у Франції, де співпрацював з виробником механічних піаніно Pleyel, переклад для цього інструмента низку власних творів. У 1934 прийняв французьке громадянство.

З 1939 — в США (з 1945 — американське громадянство). Вів широку концертну діяльність (диригував переважно власними творами, виступав і як піаніст). У 1962 відбулися авторські концерти в Москві та Ленінграді.

Помер 6 квітня 1971 від серцевої недостатності. Похований на кладовищі Сан-Мікеле у Венеції (Італія) поряд зі своєю дружиною.

Слухання музики: І. Стравінський. Фрагменти балету «Жар-птиця»

Бесіда за прослуханим твором.



  1. Практична робота. Створення музичного альбому із творів модерністського стилю.

  2. Домашнє завдання: поповніть своє електронне портфоліо музичними творами модерністського стилю.


Каталог: files
files -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «юридична академія україни імені ярослава мудрого» На правах рукопису савченко ганна Ігорівна
files -> Методичні рекомендації та завдання з семінарських занять навчального матеріалу та складання звіту Розглянуто і схвалено на засіданні
files -> Правила користування посібником Модуль 1 Модуль 2 Модуль 3 Модуль 4 Залік з дисципліни Додаткова інформація
files -> Міністерство освіти, науки, молоді та спорту україни житомирський державний технологічний університет на правах рукопису довгалюк віта валентинівна
files -> Програма навчального курсу україна в системі міжнародної безпеки І співробітництва
files -> Уважність, дисциплінованість під час роботи на пк
files -> Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису корнійчук валерій Семенович – 14
files -> Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка