Гінекологія та біотехнологія




Скачати 273,71 Kb.
Дата конвертації23.10.2016
Розмір273,71 Kb.
Навчальне видання

В. А. Яблонський, С. П. Хомин, Г. М. Калиновський, Г. Г. Харута,

М. І. Харенко, В. І. Завірюха, В. Й. Любецький

ВЕТЕРИНАРНЕ АКУШЕРСТВО, ГІНЕКОЛОГІЯ ТА БІОТЕХНОЛОГІЯ ВІДТВОРЕННЯ ТВАРИН

З ОСНОВАМИ АНДРОЛОГІЇ

(реферат)

підручник для аграрних вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації зі спеціальності “Ветеринарна медицина”. За редакцією заслуженого діяча науки і техніки України, члена-кореспондента УААН, доктора біологічних наук, професора В. А. Яблонського та доктора ветеринарних наук професора С.П.Хомина


Київ – 2014



ВЕТЕРИНАРНЕ АКУШЕРСТВО, ГІНЕКОЛОГІЯ ТА БІОТЕХНОЛОГІЯ ВІДТВОРЕННЯ ТВАРИН З

ОСНОВАМИ АНДРОЛОГІЇ

(реферат)

Підручник для аграрних вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації зі спеціальності “Ветеринарна медицина”. За редакцією заслуженого діяча науки і техніки України, члена-кореспондента УААН, доктора біологічних наук, професора В. А. Яблонського та доктора ветеринарних наук професора С.П.Хомина. – Вінниця: Нова Книга, 2008. – 600 с.


Автори:

Яблонський В. А. – доктор біологічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НААН, професор кафедри акушерства, гінекології та біотехнології відтворення тварин Національного університету біоресурсів і природокористування України



Хомин С. П. – доктор ветеринарних наук, професор, завідувач кафедри акушерства і штучного осіменіння сільськогосподарських тварин Львівського національного університету ветеринарної медицини і біотехнологій ім. С.З.Гжицького

Калиновський Г. М. – доктор ветеринарних наук, професор, завідувач кафедри ветеринарного акушерства і хірургії Житомирського національного агроекологічного університету

Харенко М.І. – доктор ветеринарних наук, професор, завідувач кафедри акушерства Сумського національного аграрного університету

Харута Г. Г. – доктор ветеринарних наук, професор, завідувач кафедри акушерства Білоцерківського національного аграрного університету

Завірюха В. І. – доктор ветеринарних наук, професор кафедри хірургії Львівського національного університету ветеринарної медицини і біотехнологій ім. С.З.Гжицького



Любецький В. Й. – доктор ветеринарних наук, професор, завідувач кафедри акушерства, гінекології і біотехнології відтворення тварин Національного університету біоресурсів і природокористування України
Затверджено Міністерством аграрної політики України як підручник для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладах III–IV рівнів акредитації напряму “Ветеринарна медицина” (лист № 18–1–1–13/1434 від 22. 11. 2005 р.)

Рецензенти: заслужений діяч науки і техніки України, доктор ветеринарних наук, професор О.І.Сергієнко; доктор біологічних наук, професор Б.М.Чухрій; доктор біологічних наук, професор В.П. Кошовий.

Викладено теоретичні основи та досягнення практичного акушерства в галузі морфології та фізіології статевих органів свійських тварин, фізіології та біохімії сперми, технології її розбавлення, зберігання та транспортування, природного та штучного осіменіння, запліднення, трансплантації ембріонів, фізіології вагітності, родів та післяродового періоду, діагностики, лікування та профілактики захворювань цих періодів відтворної здатності; висвітлено методи надання акушерської родової та післяродової допомоги; описано види патології молочної залози, її причини, методи діагностики, лікування та попередження; значне місце відведено хворобам новонароджених тварин, діагностиці, перебігу, лікуванню та профілактиці гінекологічних хвороб самок та імпотенції самців.


Розрахована на студентів аграрних Вишів зі спеціальності “Ветеринарна медицина” та “Зооінженерія”, лікарів ветеринарної медицини, наукових співробітників, фермерів.

Ветеринарне акушерство – багатокомпонентна дисципліна, що охоплює акушерську фізіологію; штучне осіменіння тварин; трансплантацію ембріонів; хвороби тварин періоду вагітності, родів та післяродового періоду; патологію молочної залози та неонатальну патологію; гінекологію і на правах окремого розділу – андрологію – науку про хвороби самців.

Свої витоки ветеринарне акушерство бере з давніх часів, від одомашнення тварин. Із переходом до осілого способу життя, з’явилася потреба в професійному обслуговуванні тварин. У Франції, Німеччині виникли ветеринарні школи, у яких одним з навчальних предметів була родова допомога тваринам. З’явилися перші підручники та посібники з цієї дисципліни, згодом і навчальні заклади, а з цим і формування кадрів акушерів.

Чимала заслуга в розвитку ветеринарного акушерства в Україні належить відомим школам ветеринарного акушерства – Львівській школі професора Г. В. Звєревої, що підготувала біля 100 учнів (у т. ч. професори І. Г. Мороз, В. А. Яблонський, Б. М. Чухрій, С. П. Хомин, О. І. Сергієнко, М. В. Косенко, В. І. Завірюха та ін.), Київській школі проф. І. С. Нагорного, Харківській школі проф. Д. Д. Логвинова, школі проф. М. М. Оксамитного. А у 80-х роках ХХ ст. сформувався новий напрям досліджень – імунологія відтворення тварин (школа проф. В. А. Яблонського). На основі досягнень ветеринарного акушерства в 70-х роках ХХ ст. українські вчені О. І. Сергієнко та М. В. Косенко запровадили у практику тваринництва акушерську та гінекологічну диспансеризацію.


Досягнення ветеринарних акушерів Радянського Союзу були професійно викладені у підручнику з ветеринарного акушерства, перше видання якого вийшло у 1948 р. З тих пір цей підручник перевидавався понад 8 разів. Після проголошення незалежності України колектив українських акушерів підготував і у 2006 році видав підручник, який пройшов широке обговорення і витримав три видання.

Зміст підручника

Вивчення акушерства розпочинають із вивчення статевих органів самців і самок різних видів тварин (розділ 1 «Морфологічні особливості статевих органів свійських тварин»), оскільки процес відтворення започатковується саме тут.

В розділі 2 «Фізіологічні особливості статевих органів свійських тварин» наведено дані про статеву та фізіологічну зрілість самок, оскільки статеві органи, що закладаються у ссавців під час ембріонального періоду, починають функціонувати лише з настанням у них статевої зрілості, коли самка може запліднитись, а самець здатний запліднити її.

У кожного виду тварин статеве дозрівання настає раніше завершення основного її росту та розвитку. Тому у повсякденній практиці тварин використовують для відтворення поголів’я при завершенні ними формування організму, тобто зрілості тіла (господарської, племінної, заводської чи для розведення), у підручнику наведені строки настання статевої та племінної зрілості у тварин.

Для глибшого розуміння суті статевого дозрівання тварини в підручнику подані дані про овогенез, його стадії, що дозволяє перейти до викладу статевого циклу. В зарубіжній літературі загально визнаною є класифікація Хіпа (автора першої класифікації), тоді як в Радянському Союзі, та й на пострадянському просторі, ввійшла в практику класифікація А.П. Студенцова.

Статеві цикли проявляються у самки з певною ритмічністю, про що говориться в подальшому викладі матеріалу.

Вирішального значення у забезпеченні відтворної здатності самки відіграє своєчасна діагностика тічки, статевого збудження, охоти та овуляції. В практиці скотарства з цією метою користуються традиційними і новітніми методами – за допомогою естрометра; гормонального дослідження крові чи молока на вміст прогестерону; педометра, вмонтованого на грудній кінцівці тварини; ізраїльським методом вловлювання рухів тварини за допомогою наявного в цій системі спеціального датчика.

У підрозділі «Статева та фізіологічна зрілість самців, сперматогенез» викладені особливості статевої фізіології самців, оскільки саме їхня сперма є визначальними факторами біотехнології відтворення тварин.

У розділі 3 «Осіменіння тварин та птахів» викладено біологію природного осіменіння, як основу для розуміння процесу, з переходом безпосередньо до штучного осіменіння тварин та птахів, включаючи історію започаткування питання нашим співвітчизником І.І.Івановим, розробку ним його технології і впровадження в практику світового тваринництва.

У розділі 4 «Сперма. Фізіологія і біохімія сперми» наведена характеристика сперми та її склад, починаючи з історії її відкриття А.Левенгуком, та її складу. Головною складовою частиною сперми є спермії, оскільки у них закладена спадкова інформація у вигляді молекули ДНК і лише вони об’єднуються під час запліднення з яйцеклітиною. Спермій складається з голівки, шийки, тіла та довгого хвостика, кожна з цих структур виконує відповідну функцію: генетичну (головка), збудження руху (шийка), метаболічну (тіло) й рухову (хвостик). В наведеній таблиці подано видові особливості складу сперми у різних тварин за критеріями – об’єм еякуляту, концентрація в ньому сперміїв, об’єм сперміїв у еякуляті та ступінь розбавлення густої маси сперми секретами додаткових статевих залоз.

Внаслідок змішування секретів додаткових статевих залоз зі сперміями утворюється сперма, фізико-хімічна характеристика якої у окремих видів тварин (за Т. Манном, М. Шергіним, В. Яблонським) наведена в таблиці.

Розрізняють три види руху сперміїв: прямолінійно-поступальний, манежний та коливальний. Нормальним вважається прямолінійно поступальний рух.

Вплив на спермії факторів довкілля. Сперма, яка застосовується для штучного осіменіння, перш ніж потрапити у статеві шляхи самки, витримується (зберігається) деякий час в умовах довкілля, де на сперміїв можуть діяти різні фактори, які здатні сповільнювати або ж навіть порушувати процеси обміну речовин і як наслідок – жи­вучість сперміїв, а отже і запліднююча здатність, може чи то зберігатися, чи погір­шуватися чи, нарешті, втрачатися. Тому автори підручника (в даному випадку проф. В.А.Яблонський) відвели певну частку тексту вимогам сперміїв до умов зовнішнього середовища, реакції середовища, буферності сперми, впливу температури, світла, хімічних речовин, мікробного забруднення на виживання сперміїв у довкіллі.

Оцінювання якості сперми. Запліднюваність самок, що підлягають осіменінню, значною мірою залежить від якості застосованої сперми, для її оцінювання у виробничих умовах проводять: візуальне оцінювання сперми за зовнішніми ознаками; мікроскопічне оцінювання густини сперми та рухливості сперміїв; визначення концентрації сперміїв (викладені в підручнику) і при необхідності – біохімічні, бактеріо­логічні методи і т. п. В якості орієнтира наведені відповідні таблиці (Характеристики сперми свійських тварин за зовнішніми ознаками; Показники густини сперми різних видів тварин; Мінімальні показники нативної сперми, придатної до використання) та ілюстрації (Мікроскопічне оцінювання сперми за густиною та рухливістю сперміїв).

Розбавлення і зберігання сперми. Проведені ще у тридцятих роках ХХ ст. дослідження показали, що виживання сперміїв поза організмом можна збільшити шляхом сповільнення їх рухливості, зниження інтенсивності у них обмінних процесів, ослаблення несприятливої дії на спермії секретів додаткових статевих залоз і мікроорганізмів. Досягти цього можна розбавленням (розрідженням) сперми та відповідним режимом її зберігання. Цим питанням відведено наступний підрозділ книги.

У тваринництві нині користуються короткотривалим зберіганням сперми при тем­пературі 2-5°C (бугаїв до 72 год., баранів – до 24 год., жеребців – до 48 год.), корот­котривалим зберіганням при температурі 16-20°C (кнурів до 72 год.) і тривалим збері­ганням – у парі рідкого азоту при –196°С, про що детально описано в підручнику.

5. Технологія штучного осіменіння тварин та птахів передбачає правильний вибір часу осіменіння, якості та кількості введеної сперми, способу і місця її введення, дотримання ветеринарно-санітарних правил у роботі і, безумовно, фізіологічний стану статевих органів самки. Оптимальним часом осіменіння корів та телиць є кінець статевої охоти, тому у підручнику викладені чіткі рекомендації щодо цього.

Не менш важливим є вибір методу осіменіння – піхвового, цервікального, маткового чи трубного (яйцепровідного). Їх застосування детально описано в цьому розділі стосовно до кожного виду тварин. Нарешті, успіх справи вирішує належна орга­нізація осіменіння.



6. Запліднення – складний біологічний процес проникнення спермія у цитоплазму яйцеклітини, об’єднанні їх ядер з утворенням нового типу клітини – зиготи, з якої шляхом відповідної трансформації в геніталіях самки розвивається плід з властивими йому індивідуальними особливостями росту, розвитку та продуктивності.

Запліднення відбувається у верхній третині яйцепроводу, проходженню їх уздовж статевих шляхів самки сприяє їх здатність до реотаксису – руху проти течії, а також моторика матки та яйцепроводів, яка різко зростає з настанням тічки та охоти.

Виживання сперміїв у статевих органах самки, збереження ними тут запліднюючої здатності визначаються фізіологічним станом статевих органів та загальним станом здоров’я самки.

Сам процес запліднення включає: 1) проникнення спермія крізь прозору оболонку; 2) активування яйця і блокаду поліспермії; 3) утворення чоловічого та жіночого пронуклеусів; 4) перетворення пронуклеусів у хромосомні групи; 5) сингамію об’єднання хромосомних наборів самця і самки у одне ядро і виникнення зиготи – нової клітини з геномом нового індивіда, що супроводжується детермінацією статі.

Як наведено в попередньому підрозділі, овогонії та сперматогонії містять властивий для свого виду диплоїдний (2n) набір хромосом, у тому числі дві статеві: ХХ – у самок і ХY у самців. Стать майбутнього індивіда залежить від того, який вид спермія – носій хромосоми Х чи Y з’єднається з яйцеклітиною. У першому випадку хромосомний набір зиготи включатиме статеві хромосоми ХХ, тому з неї згодом сформується самка, а у другому випадку – хромосоми ХY, що дасть початок розвитку самця.

7. Трансплантація ембріонів – це новий біотехнологічний метод пересаджуван­ня ембріонів від генетично високоцінних корів (донорів) менш цінним тваринам (реципієнтам). Він включає цілий комплекс клінічних, біотехнологічних та лабораторних методів, скерованих на викликання поліовуляції (суперовуляції) у донорів, їх осіменіння, вимивання у них ембріонів та пересаджування їх реципієнтам, одержання від них телят – трансплантантів, що поєднують у собі високі племінні та продуктивні якості самки-донора та самця-плідника. Все це детально описано в даному розділі.

Нові напрямки біотехнології відтворення. Великим резервом підвищення ефективності відтворення тварин є більш повне використання наявних у яєчниках овоцитів через запліднення їх поза організмом, запропоновано методику ICSI (Intra Cytoplasmic Sperm Injection) – ін’єкцію одного відібраного спермія в цитоплазму яйцеклітини, з частковим розрихленням прозорої оболонки за допомогою ензимів трипсину чи пронази, стимулювання дозрівання фолікулів у статевонедозрілих тварин, запліднення оводитів великої рогатої худоби сперміями бугая в яйцепроводах інших видів тварин, визначення статі у пересаджуваних ембріонів, розділення ембріонів на бластомери, отримання химерних ембріонів, клонування організмів, про що викладено в подальшому розгляді питання.

8.Фізіологія вагітності. Вагітність – graviditas складний фізіологічний стан організму самиці під час плодоношення, що розпочинається від запліднення і закінчується родами. За часом виникнення вагітність буває первинною і повторною, за кількістю плодів – одноплідною (у великих тварин) і багатоплідною (у дрібних тварин), за перебігом фізіологічною та патологічною.

В даному розділі йдеться про поетапний розвиток зародка в утробі матері, формування плодових оболонок, живлення та кровообігу у плода, закладку тканин та органів, виношування плода його аж до народження.

Окремим фрагментом наведено визначення віку плода, морфологічних і фізіологічних змін в організмі вагітних тварин.

9.Патологія вагітності наступає в організмі самок у зв’язку з вагітністю та ускладненням її. В материнському організмі в цей час відбуваються складні зміни, які різ­ко позначаються на роботі всіх систем та органів, активізується обмін речовин, посилюються процеси асиміляції і дисиміляції, зростає активність залоз внутрішньої секреції. Вагітні самки відчувають підвищену потребу в поліпшених умовах довкілля; якими вони будуть, таким буде здоров’я матері і плода, його наступна продуктивність, плодючість і тривалість життя.

Започаткування вагітності, ранні етапи її розвитку супроводжується критичними періодами: першийденудація бластоцисти або звільнення її від прозорої оболонки (у корів на 8-14-у добу, свиней – 6, овець – 8 добу), коли грудочка бластомерів втрачає захист; другий – процес імплантації зародка на 9-14-24 добу; третій – час формування плаценти (плацентація).

Після плацентації ембріона в центральній нервовій системі формується домінанта вагітності, що забезпечує дальше функціонування генетично закладеної програми розвитку плода, формування у нього усіх тканин та органів, формування та функціонування фето-плацентарного комплексу.

Наведені періоди ембріонального розвитку є справді критичними, залежно від їх характеру вагітність може або ускладнюватись різними формами токсикозів або ж перериватися. Тому в підручнику викладено суть та перебіг таких форм патології вагітності як токсикози вагітних (блювота щінних сук, набряки вагітних тварин, нефропатія вагітних), кровотеча з матки, залежування перед родами, передчасні перейми та потуги, грижа матки (кила), вивертання і випадіння піхви, позаматкова вагітність, додаткова вагітність, несправжня вагітність, аборт, патологія плаценти з їх причинами, патогенезом, симптомами, методами діагностики, лікування та профілактики.



10.Фізіологія родів. Роди (Рartus) – складний фізіологічний процес, суть якого полягає у виведенні з організму матері дозрілого(их) і живого(их) плода(ів), звільненні порожнини матки від плодових оболонок та залишків плідних рідин у характерні для кожного виду тварин терміни.

Впродовж тривалої історії вивчення механізмів родів були висловлені різні теорії і гіпотези цього складного фізіологічного процесу. Початок і перебіг родів та відповідні зміни матки обумовлені комплексом нервово-рефлекторних, гормональних, нейрогуморальних, біоенергетичних, метаболічних, трофічних і механічних факторів.



Під час родів плід повинен пройти через родові шляхи таз, шийку матки, піхву та зовнішні статеві органи. Таз є «твердими» родовими шляхами, для оцінки його стану у ветеринарному акушерстві користуються таким поняттям, як тазова вісь. Таз кобили має найсприятливішу будову для родів, а таз корови – несприятливу для проходження плода під час родів (овальний вхід, витягнутий у довжину, формою зрізаного конуса). Таз дрібних жуйних, свиней і м’ясоїдних створює умови, сприятливі для родів.

Шийка матки під час родів повільно розкривається, піхва легко розтягується і не протидіє проходженню плоду. Розтяжність вульви дещо менша ніж піхви, тому великі плоди під час родів інколи затримуються в цьому місці.

Передвісники родів та їх клінічні ознаки у самок вагітних різних видів (кобил, корів, кіз, овець, свиноматок, сук, кішок, кролиць, нутрій, сріблясто чорних лисиць) мають свої особливості, вивченню яких надано важливого значення.

Анатомо-топографічні взаємовідношення плода і родових шляхів матері. Нормальний перебіг родів можливий, по-перше, коли розміри тіла плода відповідають розмірам родових шляхів матері, а по-друге, при відповідному розміщенні плода в родовому каналі. Тому в акушерстві розрізняють і користуються такими термінами: положення, передлежання, позиція і членорозміщення плода, які детально описані в підручнику.

Динаміка родового процесу. Правильне розуміння родового акту, а також трактування причин, що обумовлюють його порушення неможливе без розуміння механізму та ролі окремих факторів у їх перебізі; перш за все необхідно знати особливості будови родових шляхів материнського організму і плода, а також їх співвідношення.

Родові сили – скорочення м’язів матки (перейми) і черевного пресу (потуги), які відбуваються ритмічно і послідовно, змінюючись так званими періодами пауз, і бувають а) розкриваючими (підготовчими) переймами; б) вивідними (родовими) переймами і потугами; в) послідовими переймами і потугами. Родові сили визначають початок, тривалість і завершення родового акту.

Стадії родів та тривалість родів. Відповідно до характеру перейм і потуг, а також з урахуванням змін, які відбуваються в статевих органах під час родів розрізняють три стадії родів: а) підготовча або стадія розкриття шийки матки; б) стадія виве­дення плода або родова; в) послідова або стадія виведення посліду, які чітко описані і проілюстровані.

Тривалість родів різноманітна у різних видів самок тварин (від 5 хв. до 48 год. залежно від виду), у підручнику наведені детальні особливості перебігу родів у різних видів тварин. Роди у всіх тварин закінчуються виділенням посліду, який виходить відразу або через кілька годин після народження плода.

Організація родильних відділень. У кожному великому тваринницькому господарстві треба мати родильне відділення та спеціальну аптечку, що сприяє нормальному забезпеченню перебігу родів, є ефективним заходом профілактики захворювань породіль і новонароджених, і дозволяє кваліфіковано надавати акушерську допомогу. Організація такого відділення детально описана у цьому підрозділі.

Приймання родів. З появою у тварини передвісників родів треба встановити за нею цілодобовий нагляд і мати завжди напоготові чисті акушерські петлі та дезінфікуючі речовини. Роди повинні перебігати природно, не слід цьому перешкоджати.

Деталі процесу викладені з урахуванням їх особливостей у різних видів тварин. У свійських тварин звичайно роди відбуваються природно, без особливих труднощів. Іноді ж процес родів затягується і ускладнюється, і це описано у розділі 11. Патологія родів.



12. Оперативне акушерство. Розділ оперативного акушерства включає комплекс хірургічних прийомів, направлених на допомогу роділлі та плоду під час родів.

Кожна оперативна акушерська допомога є невідкладною і вимагає від лікаря негайного та відповідного методичного виконання. Всяке затягування, нерішучість акушера часто призводить до загибелі плода, а інколи й роділлі. Основна мета акушерської допомоги: зберегти життя обом – матері і плоду, але дуже часто акушер змушений робити вибір між ними і на першому місці завжди є життя роділлі.



Як правило, всі акушерські операції виконують навпомацки, у будь-яку пору доби, тільки під контролем відчуття руки, тому акушер повинен володіти широкими знаннями з топографічної анатомії, безпомилково визначити положення, позицію, передлежання та членорозміщення плода, провести оцінку стану роділлі, бути впевненим у правильності поставленого діагнозу і чітко спланувати методику виконання операції.

Акушерські інструменти. При наданні родової допомоги найкраще не застосовувати ніяких інструментів, а надати допомогу тільки руками. Проте часто неможливо обійтися без інструментів, які використовують в акушерській практиці. В книзі детально описані методи підготовки цих інструментів і техніка їх застосування.

Техніка акушерської операції базується на основі врахування анатомо-топографічної будови таза даного виду тварин. Залежно від характеру взаємовідношення плода до родових шляхів роділлі розрізняють наступні причини патологічних родів: 1.Невідповідність розмірів плода і порожнини таза роділлі. 2.Неправильні членорозміщення плода. 3.Неправильна позиція плода. 4.Неправильне положення плода.


Докладнішому опису всіх цих причин патологічних родів присвячені подальші абзаци розділу.
Окремо виділено виродливості як причину патологічних родів (водянка плода, водянка грудної і черевної порожнини, водянка голови плода, заяча губа) та інші аномалії виродження плода.

Особливу увагу приділено викладу методики, як одному із найскладніших методів надання оперативної допомоги роділлям. Проводиться, коли плід мертвий і іншими методами його видобути неможливо. Крім того, показанням до фетотомії є випадки, коли неможливо виправити неправильне положення, членорозміщення чи позицію живого плода. В таких випадках спочатку умертвляють плід, а тоді проводять операцію. Своєчасне і технічно правильне проведення фетотомії мертвого плода дає великий шанс на швидкий і сприятливий перебіг післяопераційного періоду. План операції обов’язково повинен включати протисептичне лікування породілі після завершення фетотомії.

13. Післяродові ускладнення. Роди у тварин завершуються виведенням із матки живих і життєздатних плодів та звільненням її порожнини від плодових оболонок та залишків плодових вод. Відразу після цього починається післяродовий період, впродовж якого відбувається зворотний розвиток морфологічної структури і становлення фізіологічної функції органів статевої системи самок, що забезпечує їх подальшу відтворювальну здатність.

Післяродові ускладнення у тварин умовно ділять на ті, що виникають під час родового процесу та хвороби, що розвиваються після його завершення. Саме під таким кутом зору викладено суть цих захворювань – субінволюція (атонія) матки, залежування після родів, вивертання і випадіння матки, ампутація матки, післяродовий парез. Зокрема, післяродовий парез(гіпокальціємія, coma puerperalis) є гострою нервовою хворобою, що розвивається на ґрунті порушення гомеостазу кальцію, вгаслідок розладів механізму його всмоктування та виділення, дисбалансу гормонів щитоподібної та паращитоподібної залоз, які регулюють мінеральний гомеостаз (Д. С. Гришко). Поряд з гіпокальціємією у хворих тварин реєструють гіпофосфатемію, гіпомагніємію та гіперглікемію. Описано симптоми хвороби, наявні методи її діагностики, лікування та профілактики.

Поїдання посліду і приплоду. Всі тварини мають схильність поїдати послід, що виходить з матки після народження плода. При цьому тварина поїдає свій послід і ніколи не поїдає посліду іншої тварини. Наведено способи лікування та профілактики.

Післяродова інфекція та інтоксикація. Після родів часто виникають важкі захворювання тварин через проникнення в статеві органи мікроорганізмів. Перебіг хвороби залежить від патогенності мікробної інфекції та від опірності організму.

Залежно від локалізації післяродової інфекції у статевих органах можуть бути післяродовий вульвіт, післяродовий вагініт, післяродові запалення тканин матки (цервіцит, ендометрит, метрит, периметрит і параметрит) післяродовий вульво-вагініт, піс­ляродові запалення матки, метрити, післяродовий гнійно-катаральний ендометрит, післяродовий фібринозний ендометрит, післяродовий некротичний метрит, гангре­нозний метрит, післяродовий периметрит, післяродовий параметрит. Всі вони в ло­гічній послідовності наведені в підручнику.

З такими ж підходами викладено загальний акушерський сепсис (післяродова септицемія, післяродова піємія, післяродова піємія, післяродова еклампсія, післяродова сапремія).

14. Неонатальна патологія (хвороби новонароджених). Новонародженим вважається плід з моменту його народження до відпадіння кукси пуповини.

Народжений плід попадає у навколишнє середовище, яке для нього є несприятливим і повинен пристосуватися до життя у нових умовах. Комплекс захворювань новонароджених тварин розвивається внаслідок нераціональної годівлі телят, невідповідних умов утримання, годівлі матерів, їхніх ненормальних родів, недотримання відповідних ветеринарно-санітарних правил у родильному відділенні і профілакторії, порушення зоогігієнічних умов утримання та годівлі новонароджених тварин, та ряду інфекційних хвороб, які вивчаються в епізоотології.

Для кращого розуміння суті захворювань, наведено анатомічні і фізіологічні особливості новонароджених тварин (підкріплені спеціальною таблицею), викладено не­заразні хвороби новонароджених тварин – пупковий сепсис, омфаліт, асфіксія новонароджених телят, гіпотрофія новонароджених телят, кровотеча із пупка, фістула урахуса, уроджена відсутність анального отвору і прямої кишки, затримання меконію, їх етіологію, симптоми, лікування та профілактику.



15. Патологія молочної залози. Хвороби молочної залози широко розповсюджені і завдають значних збитків народному господарству: втрати молока від хворих тварин, погіршення його якості, шлунково-кишкові захворювання молодняку на ґрунті випоювання молока від хворих корів, погіршення якості молочних продуктів при потраплянні молока від хворих корів до загального надою, передчасне вибракування і часта заміна корів. Тому виявленню, діагностиці, профілактиці цих захворювань надають важливого значення, в ряді країн створені спеціальні науково-дослідні ветеринарні служби, які виконують програму “Нагляд за маститом”.

Цей розділ містить опис морфологічної структури молочної залози, фізіології лактогенезу, дослідження молочної залози, яке повинно бути комплексним і включати клінічне її обстеження та щомісячне лабораторне дослідження молока для формулювання заключення про стан вим’я (1.здорове; 2.бактеріоносійство; 3.подразнення вим’я; 4. мастит); хвороби та вади розвитку вим’я (аномалії розвитку вим’я, агалактії та гіпогалактії, мастит (наведені американська та вітчизняна класифікація), розлади кровообігу, травматичні пошкодження вим’я, вади розвитку дійкового каналу, функціональні розлади вим’я).



16.Ветеринарна гінекологія вивчає зміни в організмі самиць свійських тварин, які супроводжуються їх неплідністю, і завдання ветеринарної гінекології – діагнос­тику хвороб, що обумовлюють неплідність, лікування неплідних тварин, розробку заходів профілактики гінекологічних захворювань.

Розмноження проявляється у тварин певною плодючістю (здатністю регулярно давати приплід), наведені її норми для різних видів тварин. Відтворна здатність – це здатність періодично давати приплід. Якщо ж запліднення не відбувається, процес відтворення порушується і тварина виявляється неплідною. Неплідність – це тимчасова чи постійна нездатність статево дозрілого організму давати нащадків.

Яку корову і коли слід вважати неплідною? – На це питання нині немає однозначної відповіді, все визначається продуктивністю корів та прийнятою технологією молочного тваринництва. Нині неплідною вважають корову, від якої не отримали теляти впродовж року. Слід підкреслити, що неплідність – це не хвороба, а лише ознака, що тварина ще не запліднилась. Наведені деталі визначення неплідності у самок тварин різних видів.

Неплідність широко розповсюджена і завдає значних збитків тваринництву на ґрунті недоотримання приплоду та молока, а також затрат коштів на утримання та лікування неплідних тварин.

Форми і причини неплідності такі ж різноманітні, як і умови утримання, годівлі та експлуатації тварин. Виявити причини неплідності і визначити сутність впливу кожної з них на весь організм і статеві органи зокрема можна лише при умові всестороннього і глибокого аналізу результатів загального клінічного, ректального і вагінального досліджень тварин, оцінки результатів лабораторного дослідження їх крові, виділень із статевих органів, мазків-відбитків із слизової оболонки піхви, сонографії тощо.

До причин, що обумовлюють неплідність, відносять: погану організацію відтворення; незадовільну роботу фахівців; порушення технології осіменіння; недоліки обліку; незадовільне вирощування ремонтного молодняку; осіменіння недорозвинених телиць; порушення зоогігієнічних вимог при утриманні тварин; неповноцінну годівлю тварин, особливо в стійловий період; незадовільну підготовку корів, особливо нетелей, до отелення; погану організацію родів; некваліфіковану родову допомогу; відсутність акушерської та гінекологічної диспансеризації.

Для визначення визначальних причин проводять комплексне дослідження тварин та умов їх утримання, догляду та годівлі і на основі даних клінічного обстеження корів ділять їх на 3 основні групи: вагітні тварини, корови у післяродовому періоді і неплідні.

Нині існує декілька класифікацій причин неплідності, найширшого розповсюдження на території колишнього СРСР набула класифікація А.П. Студєнцова. Суть неплідності, її патогенетичні механізми можна звести до дії трьох груп факторів: розлади гаметогенезу; відсутність запліднення; переривання вагітності (аборт).



Методика гінекологічного дослідження тварин. Основою гінекологічного дослідження повинна бути диспансеризація, як система заходів, спрямованих на своєчасне виявлення доклінічних і клінічних форм захворювань тварин у післяродовий період, їх профілактики і лікування.

Гінекологічне дослідження при проведенні диспансеризації складається із збирання анамнезу, об’єктивного клінічного (загального і спеціального) дослідження і лабораторного дослідження крові, виділень із матки, мазків-відбитків із піхви, сонографії і при потребі інших досліджень.

Методика цих досліджень наведена при подальшому викладі матеріалу, стосовно кожної форми неплідності.

Основою формою оцінки стану відтворення тварин є акушерська та гінекологічна диспансеризація, яку проводять поетапно.Паралельно з профілактикою неплідності слід здійснювати заходи по збереженню новонародженого молодняка.



17. Ветеринарна андрологія – наука про патологію статевих органів самців. Наведено методи дослідження органів статевої системи плідників окремих видів тварин, наприклад бугая, з викладом методики андрологічної диспансеризації, яку про­водять у три етапи:1) під час вирощування до 6-місячного віку у племінних заводах та господарствах-репродукторах. 2) для племінних цілей під час дорощування бугайців віком від 6 до 12 місяців та попереднього випробування їхньої племінної цінності в господарствах-елеверах та спеціальних випробних станціях. 3) диспансеризацією племінних бугаїв, що надійшли на племпідприємство. Вона включає систематичний нагляд за станом здоров’я плідників та їх відтворною здатністю у процесі племінно­го використання; дослідження бугаїв на властиві для них захворювання; дослідження сперми та змиву з препуція на бактерійне забруднення, колі-титр; біохімічні дослідження крові; дослідження сечі і аналіз спермопродукції бугая та її використання і врешті робиться висновок про відтворну здатність бугая.

Показники дослідження бугаїв, їх спермопродукції та результатів використання дають змогу віднести їх до однієї з трьох груп (за П. М. Савіним):1.Високоплідні, 2.З нормальною плодючістю. 3.Із зниженою плодючістю. 4. Неплідні. Бугаї третьої і четвертої груп непридатні для використання на племпідприємствах.



Діагностика імпотенції бугаїв. Наведено визначення імпотенції – патології відтворної здатності, що проявляється у самців розладами парування (парувальна імпотенція) чи неможливістю запліднення (запліднювальна імпотенція), її прояви у вигляді парувальної імпотенції (гермафродитизм, крипторхізм, гіпоплазія сім’яників, сегментальна аплазія та гіпоплазія похідних вольфової протоки) і запліднювальної імпотенції (орхіт та епідидиміт, запалення вісцерального листка загальної піхвової оболонки, варикозне розширення вен сім’яного канатика, крововилив у калитку, запалення передміхурової залози, аденома передміхурової залози, запалення міхурцевої залози, сечокам’яна хвороба, пухлини статевих органів самців, новоутворення калитки, новоутворення сім’яників, новоутворення статевого члена і препуція, альвеолярна саркома), методи їх діагностики, лікування і профілактики.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка