Грошово-кредитна політика теоретичні засади та практичні аспекти її функціонування в Україні




Скачати 126,01 Kb.
Дата конвертації06.09.2018
Розмір126,01 Kb.

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Реферат на тему:



Грошово-кредитна політика – теоретичні засади та практичні аспекти її функціонування в Україні

Становлення України як незалежної держави стало початком роз­будови її власної економічної та фінансово-кредитної системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України було прийнято Закон “Про банки та банківську діяльність”, що сприяло реоргані­зації Української республі­канської контори Державного банку СРСР в Національний банк України. Вся його діяльність направлена на зміцнення державності України. Націо­нальний банк України проводить єдину державну політику у сфері гро­шового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної гро­шової одиниці.

Процес формування та розвиток сучасної банківської системи Укра­їни, відповідно до конкретних завдань, що ставились у кожному періоді, можна поділити на кілька етапів:

1 етап: 1991–1992 рр. – процес реорганізації банківської системи;

2 етап: 1992–1993 рр. – виникнення акціонерних комерційних банків;

3 етап: 1994–1996 рр. – якісне зростання та оздоровлення бан­ківської системи;

4 етап: 1996–1998 рр. – стабілізація та впровадження національної грошової одиниці – гривні.

За роки незалежності в Україні було сформовано якісно нову бан­ківську систему:

– створено основи дворівневої банківської системи, валютний ринок та ринок цінних паперів;

– введено національну грошову одиницю – гривню;

– створено національну платіжну систему із запровадженням нових передових тех­нологій електронних платежів, міжбанківських розрахунків;

– введено в дію Банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу для друку­вання банкнот, карбування монет та випуску цінних паперів.

Діяльність НБУ, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції та стабілізації грошово-кредитного ринку. Проте триваюча економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки змен­шення обсягів інвестицій у вироб­ничу сферу, серйозні недоліки в діяльності комерцій­них банків при здійс­ненні кредитно-розрахункових операцій, порушення багатьма з них еконо­мічних нормативів визначають необхідність поглиблення банківської ре­форми. Новий Закон “Про банки та банківську діяльність” посилить ефек­тивність та цілеспрямо­ваність грошово-кредитної політики НБУ. У зв’язку з цим НБУ було розроблено про­граму, до якої ввійшли такі основні прин­ципи реформування банківської системи України:

– забезпечення розбудови банківської системи, здатної діяти в умо­вах ринкових відносин;

– вдосконалення контролю за діяльністю комерційних банків;

– підтримання стабільності національних грошей;

– для всієї банківської системи розробити нормативи щодо страху­вання вкладень населення;

– покращання грошово-кредитного регулювання;

– вирішення проблеми неплатежів.

Сьогодні в Україні сформована дворівнева банківська система (схема 1).





Схема 1. Банківська система в Україні

Сучасна кредитна система в своїй діяльності виконує наступні функ­ції: трансформа­цій­ну; створення платіжних засобів та регулювання гро­шової маси; забезпечення стабіль­ності кредитного та грошового ринку.

Трансформаційна функція визначається в посередницькій діяльності банків. Акумулю­ючи вільні грошові кошти, вони передають їх у тимчасове користування на певних умовах іншим суб’єктам ринку.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошової маси полягає в тому, що кредитна система може оперативно впливати на про­позицію грошей в обігу, збільшу­ючи або зменшуючи її відповідно до попиту.

Функція стабільності кредитного та грошового ринку пов’язана з ви­соким ризиком банків­сь­кої діяльності, що несе підвищену загрозу деста­білізації грошового та кредитно­го ринку і може спонукати загально­економічні кризові явища.

Для досягнення мети своєї діяльності НБУ відповідно до Програми діяльності Уряду та Бюджетної резолюції, схваленої ВРУ, розробляє ос­новні напрями державної грошово-кредитної політики.

Основні напрями даної політики НБУ спрямовані на утримання рівня інфляції, забезпе­чення рівня стабільності банківської системи.

Основними напрямами державної грошово-кредитної політики є:

– аналіз та прогноз економічної кон’юнктури, яка виникає у державі;

– обґрунтування обсягу грошової маси, що знаходиться в обігу на початок і кінець року;

– методика грошово-кредитного регулювання;

– шляхи регулювання рівня облікової та процентної ставок бан­ківських та інших кредитних установ;

– засади валютної політики;

– заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та стійкості курсу відносно іноземних валют.

Основними економічними інструментами і методами грошово-кре­дитної політики є регу­лювання обсягу грошової маси через:

– визначення норм обов’язкових резервів комерційних банків, що депонуються у НБУ;

– визначення меж процентних ставок НБУ за кредитами та де­позитами;

рефінансування банків;

– операції на відкритому фондовому та валютному ринках;

– управління валютними резервами, що включає валютні інвестиції;

– встановлення банкам та кредитним установам прямих кількісних обмежень.

Центральний банк є функціональним органом уряду країни з ре­гулювання грошового обігу. Тому він прагне виконати завдання, які ставить перед собою уряд. У цілому їх мож­на поділити на дві групи: стратегічні і тактичні.



Стратегічні завдання:

1. Зростання добробуту населення.

Уряд кожної країни повинен піклуватися насамперед про добробут своїх громадян. Це головне стратегічне завдання. Для його досягнення ставляться й інші стратегічні завдання.

2. Висока зайнятість.

Добробут населення країни пов’язаний із рівнем зайнятості. Тому уряд прагне забезпе­чити високу зайнятість трудових ресурсів у країні. Але досягти повної зайнятості навіть теоретично неможливо. Ринок праці не­однорідний, на одних робочих місцях висуваються одні вимоги, на інших – інші.

3. Економічне зростання.

Забезпечення високих темпів економічного зростання також є одним з головних зав­дань уряду держави. Досягнення цієї мети пов’язано із створенням умов для стимулювання інвестицій у виробництво та за­ощаджень платників податків, які є джерелом інвестування. Світова ста­тистика свідчить про стійкий зв’язок між рівнем середньо душового до­ходу та відсотком кінцевого продукту, що йде на інвестиції. Країни з високим рівнем інвестицій (Японія, Німеччина, Канада, США) мають, як правило, високий рівень доходу на душу населення.

4. Стабільність цін.

Жителям України не потрібно пояснювати негативні сторони неста­більності цін і весь ланцюг її наслідків: інфляція, зростання невиз­наченостей в економічних процесах, усклад­нення управління, падіння виробництва і як результат цього – падіння життєвого рівня.

5. Стабільність банківської процентної ставки.

Коливання банківської процентної ставки не так помітне для широкої громадськості, як коливання цін. Але його стабільність має велике значення, оскільки банківська про­цент­на ставка є одним з найважливіших макроекономічних показників, який впливає на різні сфери економічного життя. Коливання банківського процента має негативні риси, подібні до нестабільності цін, оскільки, як вже зазначалось, банківська процентна ставка визначає ціну позики.

6. Стабільність фінансових ринків.

Забезпечення стабільності фінансових ринків – це, фактично, забез­печення надійності всієї фінансової системи, яка, як кровоносна система, забезпечує життєдіяльність всього економічного організму.

Протиріччя між стратегічними завданнями ставлять центральні органи при проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою ви­бору. Залежно від економічної та полі­тичної ситуації в країні, на певних етапах розвитку пріоритети можуть бути надані тим чи іншим стратегічним завданням.

Стратегічні завдання визначаються для довготермінового періоду. Для їх досягнення і можливості коригування грошово-кредитної політики, згідно з одержаними проміжними результатами, центральні органи розроб­ляють проміжні тактичні завдання для того, щоб крок за кроком досягати головного.

Наприклад, за стратегічним завданням обрано стабільний рівень цін та високу зайнятість. Оскільки ці завдання на короткотерміновому періоді су­перечливі, необхідно обрати проміжні тактичні завдання і шляхом їх послідовного коригування досягти їх виконання. За проміжні завдання в даному випадку можна висунути досягнення певних рівнів обсягів М1 (або М2 чи М3) та певних змін у рівнях процентних ставок.

Ці показники прямо пов’язані з досягненням стратегічного завдання. Для досягнення зазначених проміжних завдань, розробляються проміжні нижчого порядку: зміни моне­тарної бази, обсягів резервів, про­центних ставок щодо певних цінних паперів тощо.

Проміжні завдання також пов’язані із протиріччями (наприклад, ста­білізація пропо­зиції грошей та стабілізація процентних ставок).

При виборі тактичних завдань важливо обирати такі, яким при­таманні можливості виміру досягнутих результатів; здійснення оператив­ного контролю в процесі реалізації; оперативного впливу на відповідні економічні процеси.

Головною ж рисою обраних тактичних завдань є їх безпосередній зв’язок із накресленими стратегічними цілями. Згідно з діючою в США практикою, Федеральна резервна система двічі на рік подає на розгляд уряду свої плани щодо грошово-кредитної політики та аналіз результатів їх впровадження за минулий період. Але регулювання фінансової системи повинно здійснюватись державою в розумних межах. Неприємності виникають тоді, коли деякі державні органи перевищують свої повно­важення, тобто втручаються регулюючими засобами не в свою сферу.

Так було, коли український парламент на початку 1995 р. прийняв по­станову про використання 150 млн. доларів на сільське господарство з цільового реабілітаційного кредиту Світового банку, парламент зобов’язав НБУ та комерційні банки “ відкрити кредитну лінію для сільгосп­виробників для покриття сезонного розриву у витратах на виробництво та надходженнях виручки від реалізації продукції, робіт та послуг під гарантію продукції майбутнього урожаю…” з погашенням рівними частинами протягом 5 років з оплатою за їх використання 10 % річних разом з маржею. У той час діюча ставка НБУ становила 252 % річних, а на кредитному аукціоні пропонувалися кредитні ресурси лише на місячний термін.

Така сітуція означала просто узаконене пограбування комерцій­них банків, основу кре­дитних портфелів у яких складають депозитні внески фізичних та юридичних осіб. Вся банківська система України в цей період часу перебувала у дуже скрутному стано­вищі.

Враховуючи механізм впливу на пропозицію грошей, засоби впливу та обравши мету цього впливу, що включає комплекс взаємопов’язаних між собою стратегічних та тактичних цілей, уряд країни виробляє свою грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації. При виборі грошово-кредитної політики існують декілька прин­ципових підходів, пов’язаних насамперед із суперечливими поглядами економістів на цю проблему. У макроекономіці, як і в кожній науці, існують різні теорії.

Найбільш фундаментальні з них – класична теорія (монетаризм) та Кейнсіанська теорія (кейнсіанство), що мають різні погляди на ряд основоположних економічних понять. Сучасна економічна думка визнає справедливість застосування обох підходів залежно від того, який розглядається. Для нас в даному випадку важливим є те, що у виробленні грошово-кредитної політики існують різні підходи.

Монетарний контроль – означає контроль за величиною грошової маси в обігу. Він здійснюється різними методами: зміна рівня резервних вимог, обсягів рефінансування комерційних банків з боку Центрального банку, операцій на відкритому ринку тощо. На думку “монетаристів”, монетарний контроль необхідний для того, щоб знизити інфля­цію, яка стримує економічне зростання. Коливання обсягів грошової маси монета­ристи вважають причиною нестабільності, а тому підтримка стабільних темпів зростання пропо­зиції грошей дає можливість стабілізації макроеко­номічних показників.

Прихильники Кейнсіанської теорії вважають за необхідне при ви­борі грошово-кредитної політики орієнтуватися на забезпечення заданих темпів зростання сукупного національного продукту. При його зростанні, якщо це очікується, необхідно стримати зростання сукупного попиту шля­хом зниження темпів зростання грошової маси, і навпаки в протилежному випадку.

Антициклічна монетарна політика – варіація кількості грошей в економіці: збільшує її (або підвищує темпи її зростання, що більш реально) під час спаду виробництва, стимулюючи витрати, і зменшує (або підвищує темпом, нижчим за звичайний) під час підйому, стримуючи витрати.

Прихильники Кейнсіанської теорії вважають також, що в умовах безробіття можна інвестувати промисловість з випуску продукції шляхом державної фіскальної політики, тобто шляхом зміни державних видатків та податкової системи, знижуючи при цьому без­робіття і не підвищуючи рівень інфляції.

Політика контролю валютного обмінного курсу дає можливість досягти економічної мети шляхом проведення маніпуляції з величиною обмінного курсу, а отже, і експозитно-імпортні операції держави.

Існують також підходи щодо вибору кредитно-грошової політики, що базуються не на номінальних, а на реальних економічних показниках (наприклад, реальний сукупний національний продукт, природний рівень безробіття тощо).

Нині у вітчизняних економічних джерелах грошово-кредитна полі­тика ототожнюється з монетарною Національного банку Укра­їни. Основною метою такої політики є стабілі­зація національної промис­лової одиниці та грошового ринку за рахунок контролю й управління емісією грошей та банківською системою. Але реалізувати це завдання в умовах перехідної економіки монетарна політика може тільки в сукупності з фіскальною, причому і фіскальна, і грошово-кре­дитна політика повинні становити єдиний механізм досягнення конкретної мети на відповідному етапі.

Для економіки України актуальними є проблеми, пов’язані з:

– трансформацією економіки;

– структурною перебудовою та створеною конкурентоспромож­ністю виробника;

– подолання дефіциту державного бюджету і тенденції у зростанні державного боргу;

– створення сприятливого капіталу;

– стимулювання розвитку підприємництва (малого і середнього бізнесу) та інвестицій­них процесів у країні.

Реалізація цих проблем допоможе конкретизувати тактичні завдання грошово-кре­дитної політики, зробити їх зрозумілішими й спрямованіши­ми, створить умови для досяг­нен­ня стратегічної мети фінансових перетво­рень і макроекономічної стабілізації в цілому.

Вивчення моделей використання грошово-кредитної політики у кра­їнах із ринковою економікою і той досвід, що його має наша країна, дають змогу зробити висновок про необхідність особливого підходу у вико­ристанні інструментарію та моделей грошово-кредитної політики, враху­вання суб’єктивних факторів впливу, незавершеність процесу трансфор­мації, потребу в структурній перебудові, нерозвиненість ринкової інфра­структури та відсутність відповідної законодавчої бази. Така позиція об’єктивно викли­кає обов’язкове використання в умовах перехідної еконо­міки поряд з інструментами грошово-кредитної політики фіскальних важе­лів та адміністративних методів управління, адекватних процесу становлення ринкової системи управління.

Наявність різноманітних варіантів у виборі кредитно-грошової полі­тики залишає останнє слово за урядом країни, який вибором та про­веденням кредитно-грошової полі­тики може виправдати чи витратити кредит довіри свого народу.

Для країн з перехідною економікою важливим чинником, що впли­ває на грошово-кредитну політику країни, її місце у світовому співто­варистві є зовнішньоекономічна політика та ступінь співробітництва з міжнародними фінансово-кредитними інститутами.

Україна, проводячи свою грошово-кредитну і валютну політику, повинна орієнтува­тися на МВФ, Світовий банк і Європейське співтова­риство, при чому реалізація валютної політики має значний вплив на економічні процеси в середині країни, що визначає необхід­ність коригу­вання монетарної та валютної політики.



Одним із чинників, що негативно впливає на ефективність грошово-кредитної політи­ки є неузгодженість у діях і протистояння різних гілок влади, що призводить до дестабілі­зації та не досить ефективного ви­конання прийнятих рішень. Прийняття конкретних економічних програм і законів, як правило, переростає в політичне протистояння між зако­но­­давчою та виконавчою владою. Неузгодженість у діях різних гілок влади, полі­тичне протистояння партій і угруповань призводить до прийняття па­кетів економічних документів, які не мають реального економічного обґрунтування, а реалізують інтереси фінансово-політичних груп. Все це призводить до того, що грошово-кредитна політика діє тільки на рівні грошово-кредитної системи та майже не впливає на реальний сектор економіки.




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка