Хоч я виграла бій, та програла війну. Мене підібрали не свої. Якраз навпаки



Скачати 250,39 Kb.
Дата конвертації28.10.2018
Розмір250,39 Kb.
Дуа
Я пролетіла сторч головою і добряче гепнулась. Здавалось, що череп луснув, але ні, матінка-природа завбачливо виліпила його кулястої форми, тому-то сильний удар перерозподілився усім куполом – один із шансів на виживання було використано. Скільки їх ще залишилось у мене? Риторичне запитання. От моїм м’яким мізкам пощастило менше, голова жахливо боліла. Вартувало полежати нерухомо, зачекати на своїх, щоб вони мене підібрали і доправили до шпиталю. Але, чи ця тварюка, що кинула мене з такою силою, повірить в мою наглу смерть? Рвучко перевертаючись з живота на спину, я натисла на гашетку. На жаль, вогнемет видушив з себе лише смішний, довжиною з палець, струмінь палаючого газу. На щастя, його єдине око дивилось просто мені в обличчя, тож туди я направила отой жалюгідний пломінчик і швидко покотилась геть від дикого реву, що вивергнув з себе осліплений циклоп. Що було далі? Напевно, я втратила-таки свідомість, бо бігати щодуху зі свіжим струсом мозку - то дурна справа, але інстинкту самозбереження не накажеш.

Хоч я виграла бій, та програла війну. Мене підібрали не свої. Якраз навпаки.

Циклопи – доволі страшненькі почвари, хоч спочатку видавались мирними створіннями. Сталося так, що ми одночасно знайшли цю планету, незаселену, вільну і цілком придатну для життя обох рас. Велика рідкість у Космосі. Довелося судитися у Асоціації Світів. Суд постановив: планету Сперо-Окрм поділити між обома расами та жити дружно. Спочатку так і було. Сторони підписали мирну угоду, визначили кордон й почали освоювати кожен свою територію.

І тут постає банальне “одного разу”.Так от, одного разу наш пілот залетів у їхній повітряний простір й здійснив аварійну посадку. Наш уряд перепросив за цей інцидент і попрохав циклопів видати пілота та несправну машину. Ті виродки віддали тіло з явними ознаками катувань та ще й з брехливою відмовкою, мовляв, знайшли труп вже у такому стані. Коли наступного дня всі новинні канали показали зроблений супутником запис посадки літака, живого пілота, який самостійно вийшов з пошкодженої машини та циклопів, котрі забирали його з собою, розлючений натовп увірвався в їхнє посольство, змітаючи на своєму шляху і охорону, і дипломатів, і туристів. Посередництво АС запізніло. Люди та циклопи уже розпочали війну. Асоціація виключила обидві раси зі своїх лав, та навіть це не зупинило запеклі бої, тож організація, що об’єднувала сотні цивілізацій, таким рішенням загнала себе у глухий кут. Військові сили АС згідно Закону тепер не могли втрутитись у конфлікт людей і циклопів, а обидві раси зухвало послали організацію подалі, продовжуючи війну.


****

- Мене звуть Ік. Ти така... дивна, - він аж затнувся, підшуковуючи якесь слово.



  • Я, певно, видаюсь вам страшною потворою, - здогадалась дівчина.

  • Ні, я цього не казав.

  • Я собі можу уявити. От ви для мене – точно мерзенні вилупки, - вона визивно зиркнула прямо у велике рухливе око без зіниці.

  • Я теж не можу глянути на тебе з симпатією. На диво недолуга конструкція: нестійка - легко перекинути, маєте по два ока – і то намарно, бо кругового огляду вони не забезпечують, тож ворог позаду означає смерть для кожного з вас.

Циклопове око швидко оббігло довкола голови, ніби демонструючи вищість. Роздратована дівчина аж рота відкрила від обурення, спостерігаючи за хизуванням, і спробувала заперечити, та циклоп перервав її белькотіння.

  • Гаразд, вибач. Просто я не розумію, як люди змогли вижити, якщо так недоладно збудовані.

  • Та ваша малорухливість – куди більша перешкода для виживання, - нарешті у неї знайшлися слова.

  • А для чого бігати? Утікати від небезпеки?! Краще зустріти ворога і перемогти. Я ніколи не побіжу з поля бою так, як драпала ти, - з царською гідністю мовив циклоп.

  • Щоб бігати, тобі треба спочатку ноги відростити, слимак ти колючий, - насмішкувато пирхнула полонянка, вдаючи, що її анітрохи не зачепили його слова. – Крім того, я перемогла, а вже потім побігла.

  • Воїн мусить перемогти або вмерти.

  • Ага, “перемогти або померти”, - передражнила Дуа. - Бачила я ваші поєдинки... Та хіба це так можна назвати? Стоять один навпроти одного два стовпи, люто зиркають єдиним очиськом одне на одного, потім комусь набридає і він здає назад.

  • Що ти розумієш?! Тільки тоді, коли сили приблизно однакові, може продовжитись бій. Якщо ж один воїн, оцінивши суперника, бачить свою слабкість, він відступає, визнаючи його переможцем й своїм зверхником.

  • А як це можна визначити, – знущально промовила дівчина, - не завдаючи жодного удару?

  • Ментальна міць завжди показує силу воїна. Але вам, людям, не зрозуміти...

Вона вже хотіла образитись ще раз, та передумала, страшенно боліла голова, їй враз стало байдуже, що той бовдур з отруйними колючками та єдиним оком думає про неї і про її расу. Циклоп, схоже, зауважив зміну стану цієї істоти.

  • Ми знайомі з анатомією людей, твою хворобу визначили... але... у нас нема жодних ліків. Ми намагаємось домовитись із твоїми, щоб вони нам надали для тебе та інших полонених медикаменти, однак, вони чомусь відмовляються.

  • А для чого вам лікувати мене, однаково ж вб’єте?

  • Ми – цивілізована раса і дотримуємось Закону! – обурено промовив циклоп.

  • А нашого пілота ви випадково катували і вбили?

  • Ми цього не робили.

  • Та ну?!

  • Ми цього не робили, - з притиском повторив він.

Дівчина з іронічною посмішкою глянула на циклопа, а той незворушно запитав:

  • Як тобі допомогти?

  • Може, відірвати голову, щоб не боліла? – збиткуючись, протягнула вона.

  • Циклопи полонених не вбивають і не знущаються над ними. Якісь, бодай поверхові, відомості про найважливіші свої органи ти повинна знати. Голова – один з найважливіших органів для особин твого виду, тож твоя травма дуже небезпечна. Що треба зробити, аби врятувати твоє життя?

  • Ця недолуга конструкція, яку ти бачиш перед собою, міцніша, ніж вам видається. Досить кілька днів полежати і все минеться. Тільки циклоп від банального падіння здихає, людина житиме далі.

У камері було загалом непогано, тільки годували зле. Щоправда, наглядач намагався зрозуміти її побажання і допомогти з їжею, та, очевидно, циклопам ніяк не вдавалося зварганити що-небудь пристойне для полонених. Найкраще виходило щось схоже на кисіль із слабким кислуватим запахом. Становище виправилось, коли циклопи захопили невелике прикордонне містечко людей і знайшли там склад продуктів. Приготувати якусь страву з цього, вони, звісно, не вміли, тому дівчина без особливих зусиль домоглася, щоб у камері обладнали місце під вогнище й з величезним задоволенням засмажила яєшню з ковбасою. Вперше за дні полону нормально поснідавши, Дуа розслаблено валялась на маті, що заміняв ліжко. Циклопи не турбували її після першої розмови цілий тиждень, чекаючи одужання; вони дослухались до побажань, намагались догодити. Так у камері з’явилась ширма для відгородження виходка, потім – душ, схему якого вона їм докладно накреслила, вони також почали обігрівати приміщення, бо їй дошкуляв холод. Для неї привезли, як здогадалась дівчина, з того ж містечка меблі, притягнули навіть голографіку, на якій була зображена якась оголена «зірочка», вона аж зайшлася диким реготом, коли циклоп заходився припасовувати її на стіну. Наглядач Маз від тих звуків геть очманів і довго не міг второпати, що з нею сталося. Їй ледве вдалося вгамуватись та заспокоїти його, зрештою, збентежений циклоп дуже добре поводився з нею, хоч почуття гумору не мав й, схоже, так і не зрозумів причину сміху з її пояснень.

Коли минуло сім днів, наглядач повів її до Іка. Той до другої зустрічі підготувався краще: у кімнаті стояли стілець і стіл. Циклоп люб’язно запропонував присісти, попередивши, що їх чекає довга розмова.

- Допит, - заперечила Дуа.



  • Ні, все ж розмова. У мене є пропозиція, яку ти можеш прийняти, а можеш і відкинути, будь-яка твоя відповідь не змінить нашого ставлення до тебе. Я хочу переконати тебе, що ми нічим не завинили перед людьми.

Дуа у відповідь на заяву Іка лише недовірливо всміхнулась і стенула плечима. Циклоп спокійно продовжив:

  • Ти, звичайно, бачила знятий вашим супутником фільм, а тепер подивись наш. Довелось добряче помучитись аби перевести наші зйомки у формат, котрий здатна сприйняти людина.

На ребристій стіні приміщення замелькали кадри, дівчина нічого не розгледіла.

  • Зупини! Я однаково не розрізняю зображення. Ви, як я розумію, використовує щось схоже на проектор?

  • Так, ми запозичили ідею людей, бо ваші і наші органи чуття відрізняються.

  • Треба проектувати на рівну поверхню, може тоді я щось побачу.

Дуа була заінтригована і намагалась допомогти. Вона підказала, що знадобилось би простирадло, циклоп надіслав наказ підлеглим, тож невдовзі вона спостерігала на імпровізованому екрані калейдоскоп картинок. Дуа знову зупинила демонстрацію і попрохала повільно показувати кадри. Нарешті, дівчині вдалося щось роздивитись. Не всі знімки виявилися чіткими, кольори були просто дикі, але вона вирізняла постаті циклопів, деталі ландшафту, літак, що приткнувся поблизу невеликого пагорба. З перших кількох сотень фотографій стало зрозуміло, що циклопи наблизились до машини і зустрілися з пілотом, тобто, виявилось те, що вона вже бачила на фільмі, знятому супутником. А от далі з’явились зовсім незнайомі кадри, на котрих видно було, що циклопи повернулись, волочачи якусь скриню. З неї вийняли тіло і залишили поблизу літака. На наступних світлинах циклопи повернулись, підняли труп і понесли його до свого літального апарату. Далі – тіло, над яким стовбичать кілька циклопів у невеликому приміщенні, Дуа подумала, що це схоже на дослідницьку лабораторію або операційну.

Коли закінчилась демонстрація, дівчина виглядала на здивовану, заглиблену у себе. Її вивів із задуми рядок світлячків-літер, що біг перед очима.



  • Вибач, я не встигла прочитати, що ти казав.

  • Я не розумію, чому ти просила повільно показувати фільм, адже швидкість, з якою повинні рухатись кадри, значно вища?

  • Бачиш, те, що ви зробили, не зовсім кіно. Наступний кадр від попереднього повинен відрізнятися лишень трохи …

Вона затнулась, а потім радісно вигукнула:

  • Зачекай, нехай принесуть книжку!

Циклоп-наглядач, крім меблів і дурнуватої голографіки для підлітків, приніс їй книгу – рідкісну й дорогу річ, що гарно збереглася завдяки вдалій консервації. До цього Дуа тільки в музеї бачила справжній папір, тож навіть не могла собі уявити, скільки ж коштує така реліквія. Ік терпляче вислухав опис нагально потрібного предмета і невдовзі його принесли. Дівчина ще трохи повагалась, ніяк не наважуючись псувати вцілілий раритет, та врешті нашкрябала першого чоловічка, далі – ще кілька десятків і продемонструвала заінтригованому циклопу старезний дитячий фокус: схематична смішна людина танцює свій химерний танець на кутиках сторінок. Такий мультик їй колись давно-давно показала мама, щоправда, на вічному пластері, а не на справжньому, такому нетривкому, папері. У здивованого Іка з тіла вилізла псевдокінцівка, наближаючись до книги. Дівчині завжди було цікаво спостерігати, коли циклопи, зовні гладкі, при потребі взяти щось, випускали зі своїх тулубів довгі трубчасті паростки, схожі на невеликі хобітки. Звісно, солдатам провели короткий курс анатомії ворогів і Дуа знала, що циклопи не мають кістяка: їхні тіла тримаються на каркасі, який складається з сотень тисяч рухливих ниток, сплетених у кабелі різної довжини, гнучкості і твердості, тож кінцівки з’являються, коли довгі волокна швидко переміщуються у потрібному напрямку.

  • Приблизно так це відбувається, тільки, звичайно, технологія змінилась. Розумієш, тому я і не можу сприйняти перегляд фотографій, як фільм, - пояснила Дуа, показуючи вдруге свій трюк з танцюючим чоловічком.

  • Отже, Огар був правий.... Він про це попереджав, цілком правильно зрозумівши принцип вашого способу візуальної передачі інформації. Але нам не вдалося за короткий час вирішити проблему переведення наших зображень у прийнятний для людських очей формат. Однак, скажи, чи ти хоч щось розрізняєш?

  • Звісно, я вповні розумію те, що зображено на цих світлинах.

  • Ну і що ти думаєш про побачене?

  • Для чого забирати пілота, потім приносити його тіло, знову повертатися за трупом? Загадкова поведінка. Але, це ж ти циклоп, то поясни.

  • Ті істоти, котрі перші забрали пілота, не циклопи. Ось поглянь ще раз, - Ік, відшукавши потрібний кадр, вказав на нього довгою тонкою, як указка, кінцівкою, - отой тип не видається тобі дивним?

Вона намагалась знайти якусь невідповідність, та марно.

  • Циклоп як циклоп. Хіба щось не так?

  • Бачиш, ми не нахиляємось. У нас нема такої потреби, бо око вільно рухається, куди потрібно: довкола, донизу, догори. Крім того, для нашого тіла такий рух дуже неприродний, надто небезпечно.

  • Ну так, можна впасти, а для циклопа – це смерть…

  • Глянь ще на ті кадри. Бачиш, око нерухоме. І на наступному, і далі теж. Наше око у постійному русі, а у цього воно надто довго залишалось на одному місці.

  • Хочеш сказати, що хтось влаштував маскарад? Але навіщо?

Мені теж би хотілося знати. Та, перш за все треба зупинити нашу безглузду війну. Ми пропонуємо тобі стати посередником між нами і людьми, щоб врешті припинити бойові дії й з’ясувати, хто нацькував нас один на одного.
Важкі бої перших днів війни змінились позиційними дрібними сутичками і затяжними бомбардуваннями; ані люди, ані циклопи не спромоглися заглибитись на територію ворога й досягти бодай якихось помітних успіхів. Переговори йшли туго, та врешті зрушили з мертвої точки і ось настав той день, коли Дуа повідомили, що завтра її відправлять до своїх. Останньої ночі у своїй кімнаті вона не спала. Вранці, збуджена й окрилена, дівчина радісно попрощалась з Мазом, узгодила останні деталі з Іком, отримала всі матеріали і вони зайшли до граса – літального апарата циклопів, котрий доправив їх до Межі. Під час польоту Дуа здивовано озиралась. Грас всередині виявився абсолютно порожнім! Не було панелей управління, крісел для екіпажу, відсіків, тільки не надто просторе приміщення зі знайомими ребристими стінами, стелею, підлогою. Два циклопи хаотично, як спочатку здалось дівчині, рухались кімнатою, решта стовбичили там, де було вказано. Згодом Дуа здогадалась, що оті двоє – команда граса, пілоти, що якимось чином керують польотом. Їхні переміщення якраз і були пов’язані з управлінням літального апарата.

Ік з кількома незнайомими циклопами провів її до самого кордону і подав на прощання довгу кінцівку, що витягнулась з його тіла. Дуа якось розповідала йому про такий людський жест, тож він спробував повторити його. Дівчина всміхнулась, коли раптом з його гладкої кінцівки проросли ще п’ять пагонів, імітуючи людську руку з пальцями. Вона потисла голубу прохолодну, м’яку і пружну водночас, “долоню“. Під час прощання з Іком, Дуа відчула, що її радість повернення поблякла: виявляється, вона уже не бачила ворога в цьому дивному створінні і навіть трохи засумувала, згадавши свого смішного наглядача Маза, коли переходила кордон. Проте, від цих переживань її відволік звук людського голосу. Дуа подумала, що вона дуже довго не чула нікого, крім себе, постійно лише читаючи слова Іка або Маза, котрі транслював для неї унпер – пристрій, призначений для порозуміння різних рас – універсальний перекладач.

Голос належав агенту Елевену, який прибув на Межу за Дуа на невеликому броньованому “крабі”. Дівчина іронічно хмикнула, побачивши на верткій бойовій машині, що використовувалась, як правило, для перекидання і евакуації невеликих підрозділів піхоти, суворого дядька у чорному костюмі.

Щось її непокоїло. Агент зашпортався, налетів на неї і штовхнув під навантажувач, що підкотився невідомо звідки. Її врятувала тільки добра реакція солдата. Поки Елевен бурмотів якісь вибачення, Дуа раптом помітила циклопа, що незвично швидко наближався до них. “Циклоп?! За Межею?!”, - лише встигла здивуватись дівчина, як зауважила позаду першого ще одного. Тим часом, з обох полізли назовні колючки і вона второпала, що циклопи готуються до нападу. Відрухово кинулась на землю, з якої щойно довелось піднятися після небезпечного поштовху агента, тож жодна з отруйних колючок-стріл її не зачепила. Дуа ледь підняла голову, аби зорієнтуватись як далеко нападники, і помітила під циклопом, що нісся на неї, коліщата...

Вона бігла так, що напевно побила свій власний рекорд. Чуючи за спиною переслідувачів, Дуа летіла прожогом й намагалась прикинути, скільки ще витримає. На щастя, Межа вже виднілася і це додало сил. Нарешті вона перетнула кордон, їй вдалося втекти, довкола були справжні циклопи, з котрими вона нещодавно попрощалась. Після неймовірних перегонів дихання не вистачало, серце вистрибувало з грудей, говорити ще не могла, але Дуа знала, що поруч друзі, тож їй нічого не загрожує.

****


Їй було пекельно соромно стояти перед ними, судді-аскери добре відчували настрій дівчини і поводились доволі делікатно. Обличчя палало, Дуа ледь чутно відповідала на їхні питання. Судили її расу...

  • Отже, циклоп приготувався до нападу і ви впали на землю. Що було далі?

  • Коли я лежачи глянула на нього, то знизу побачила колеса, невеличкі такі. Це був робот, імітація циклопа. Вони не хотіли, щоб я живою дісталась до журналістів. Намагались інсценізувати черговий напад циклопів на людину. Політики... - Дуа зі злістю процідила крізь зуби останнє слово.

  • Ви вважаєте, що люди самі спровокували війну? Навіщо?

  • Це ж очевидно. Щоб захопити планету повністю, вигнавши з неї циклопів. Та не всі люди такі...

На очі навертались сльози, стало просто нестерпно і вона розплакалась, наче дитина: гірко, невтішно. Оголосили невелику перерву, Дуа вийшла із зали, поруч опинився Ік.

  • Ти – сильна. Благороднішого суперника я ще не бачив. Треба мати неабияку мужність, щоб свідчити таку прикру правду. Яким би не був присуд, ти залишишся на нашій території. Я уповноважений гарантувати тобі таке: циклопи не видадуть тебе на страту.

  • Невже вони знищать усю расу?!

  • Таке траплялось...

Коли Дуа втекла від убивць, вона розповіла про все циклопам і ті звернулись до Асоціації з проханням про допомогу. АС ввела на Сперо-Окр свої військові частини й розділила обидві воюючі сторони. Циклопи домоглися проведення слідства й подали позов на людей. Суд набрав широкого розголосу, у кількох десятках світів різні раси доволі жваво цікавились процесом. Багатьох інтригував фінал дуже незвичайного інциденту. Слідство знайшло неспростовні докази провини людей. Висувались найрізноманітніші версії покарань для людської раси, та правники-експерти, котрі добре зналися на частині Закону, що регулювала міжцивілізаційні відносини, схилялись до двох: або примусове відселення людей на Землю і тривалу заборону на освоєння нових планет, або оголошення Homo sapiens поза Законом та їх тотальне винищення. Зрештою, обидва варіанти вироку ставили хрест на людській расі, тільки перший означав ізоляцію і повільне вимирання на рідній забрудненій планеті, а другий – швидку смерть. Дуа з наростаючою тривогою чекала кінця процесу, переходячи зі стану невизначеності до похмурих прогнозів. Зміни її настрою чудово вловлював Ік і намагався якомога тактовніше поводитись. Він, однак, не розумів усього розпачу дівчини. Вона ж почувалась зрадницею своєї раси, винуватила себе у тому, що через неї знищать людей, як надто агресивних, небезпечних і підступних істот. Тиняючись звивистими ребристими коридорами циклопів, вона не могла спати, лише час від часу провалювалась у нетривкий, сповнений кошмарів сон й усе глибше занурювалась у розпач. Нарешті Ік не витримав:



  • Ти не єдина, хто переживає, мусиш заспокоїтись.

Дуа на його слова вибухнула істеричним плачем... Ік безпорадно стояв, він палко хотів, та не міг допомогти дівчині, котра, переглядаючи у Інформаторі масу новин з різних планет, з жахом упевнювалась, що ще трохи, і вона залишиться єдиною людиною у Всесвіті...

Настав день вердикту, на Дуа страшно було дивитись: божевільний блиск запухлих од сліз очей, нервові рухи, які раптово переривались кількахвилинним ступором. Вона не помічала нічого довкола, гарячим поглядом, здавалось, пропікала те місце, де транслювались шість голограм аскерів. Один за одним вони з’явились і головуючий відкрив останнє засідання. Дуа проживала ці хвилини наче у мареві, судді почергово оголошували кожен свій вирок, вона лише рахувала. Перший обрав страту, другий був проти. Третій і четвертий проголосували за знищення, вона ледве стримала крик, але тут п’ятий висловився проти. Залишався останній суддя. Циклоп.

Дуа забула дихати, їла його очима, здавалось, що зараз всередині ось-ось лусне якась внутрішня пружина. Кров боляче стугоніла у вухах, дівчина ніяк не могла прочитати літери, які розпливались перед нею, терла очі, мов навіжена, але зміст слів останнього судді вислизав від неї. Пливучи у морок, Дуа схопила за хвіст лише одну думку: «Три на три». Коли отямилась, поруч був Ік.


  • Вони житимуть, розумієш? Все добре! Скажи, що чуєш мене!

  • Чую…

****


Як не дивно, та вона прокидалась у чудернацькому приміщенні уже без занепокоєння та гнітючого враження геть чужого інтер’єру; ребристі мури, що нагадували стінки чийогось велетенського кишківника, більше не викликали відрази і розпачливого бажання чимдуж утікати звідси. “Звикаю. Згодом відпаде одне око, я погрубшаю, пару пластичних операцій з пересадки колючок – і з’явиться ще один циклоп”, - підсміювалась подумки дівчина. Дуа цілком оговталася і майже видужала від нервового потрясіння, котре скосило її під час оголошення вироку. Вона багато часу проводила, витягуючи новини з Інформатора. Хоч їх було вдосталь, але люди наче забули про головного свідка, ніхто з журналістів не намагався зустрітися з нею, взяти інтерв’ю. Дуа дивилась новини, у яких після процесу не з’явилось жодного відгуку про її долю… Та щось змінилось. Мов пригасли яскраві кольори розважальних шоу, а голограми дикторів ніби менше усміхались; у популярну «Аналітику» перестали запрошувати політиків. Дуа про себе називала таке явище «тінню сорому» і, хоч ота мовчанка про неї ображала до сліз, та дівчина розуміла, що попри офіційний остракізм, люди у приватних розмовах часто зачіпають тему про її роль у процесі. Отак за думками, Дуа незчулась як надійшов час зустрічі з Іком, на яку вчора нарешті дали згоду лікарі.

  • Вони дали нам жовту картку...

  • Ти про що?

  • Жовта картка у популярній грі людей означає останнє попередження, а червона – вигнання з поля.

  • Так.... Щоправда, ще невідомо, чи люди погодяться видати на страту чотирьох ваших зверхників, котрих суд визнав винними у антирасовому злочині.

  • Вибору у них нема… А як циклопи сприйняли звістку, що їм доведеться-таки ділити Сперо-Окр з людьми?

  • Дехто обурений, інші – спокійно, а я зрадів. До речі, саме наш суддя і запропонував такий варіант. Пам’ятаєш, ти кілька разів зустрічалась із Рамом? Ще коли була головним свідком? Видно, оті розмови і ментальне сканування вплинули на його рішення.

  • Ментальне сканування? Я вже чула про таке…

  • Розумієш, я не мав права розповідати тобі про це під час суду, щоб не вплинути на твій стан. Люди – молода раса, яка тільки-но відкрила свою космічну еру, ви щойно почали дослідження та освоєння поза рідною планетою і лише нещодавно вийшли на рівень досягнення безмежного довголіття. Десь зовсім поруч знаходиться поріг, перейшовши який, ви навчитесь вибудовувати ментальний захист, та поки що ви зовсім беззбройні перед скануванням. Така процедура дозволяє скласти приблизний портрет раси, навіть якщо взяти одного представника. Та ти була не єдиною, усі аскери провели по три таких сканування різних людей і виявили, що агресивність не перевищує норми, здатність навчатися цілком добра, комунікативність непогана, терпимість трохи знижена, але теж у прийнятних межах.

  • То відбувалось під час розмов з Рамом? Але я зовсім не відчувала якогось втручання у свій… свою свідомість, - здивувалась Дуа.

  • Все проведено у дуже м’якій формі, він обережний. Аскери – найкращі з кращих, навіть сильні раси не можуть приховати що-небудь від них. Зрештою, насильницький злам особистості застосовують лише у виняткових випадках, а в людей жодного захисту нема, тож нема потреби користуватись надзвичайними засобами, - пояснив Ік.

Після тривалої паузи він запитав:

  • Що робитимеш далі?

  • Я можу залишитись тут?

  • Звичайно.

  • До своїх я не повернусь, мене там ніхто не чекає...

  • Ти вже серед своїх. Крім того, доведеться добряче попрацювати, адже рада аскерів запросила тебе на навчання.

  • Я – солдат. Не знаю, чи вийде з мене суддя...

  • До судді тобі ще дуже далеко, зовсім не факт, що ти зможеш пройти всі етапи навчання. Та суд

АС – розгалужена організація, у аскерів є помічники, слідчі, охоронці таємниць й маса інших служб. Крім того, ти завжди можеш розраховувати на роботу і серед циклопів, та не поспішай відкидати пропозицію ради. Рідко кому таке пропонують.

  • Ік, а якщо я не придатна для цього?

  • Дуа, ніхто не знає, чи зможе пройти всі випробування. Видно, у тебе виявили певні здібності під час сканування, тож спробувати варто, щоб потім не шкодувати за втраченою можливістю.

Голова розколювалась від болю, пекли очі. Навіть її осляча впертість випарувалась після року знущань. Дуа втрачала надію навчитись вкрай потрібному вмінню, та її тренер був невблаганний. День за днем вона повторювала комплекс висотуючих всі сили вправ, намагаючись досягнути хоч якихось результатів, однак, анітрохи не просувалалась вперед. Нині вона набралась рішучості й повідомила Гремкору, що полишає навчання. У відповідь отримала такий удар, що впала непритомна. Коли отямилась, він наказав забиратися геть. Повзучи у свою кімнату, Дуа сподівалась, що її сусідка Вана – друга людина, котру запросили на навчання аскери, - ще не повернулася із занять. Геть вимученій після потужного ментального нападу, їй так не хотілося зараз ні зайвих запитань, ні співчуття. Пощастило хоч у цьому. Кімната була порожньою, дівчина постояла під душем і тепла вода трохи полегшила її стан. Залазячи під ковдру, Дуа тремтіла від холоду, та згодом стало гаряче.

Як виявилось, розгніваний Гремкор передозував силу удару, тож його відсторонили від занять, а Дуа опинилась в лікарні. Її підняли на ноги карви – найкращі цілителі ментальних травм. Дівчина пам’ятала лише, як дивні помаранчеві хмари опустились зверху і поглинули її, вона наче плавала чи вільно ширяла у мінливому золотавому тумані, зменшуючись, танучи, розчиняючись. Із забуття Дуа вивів яскравий сон, згадати який після пробудження вона не змогла. Розплющивши очі, дівчина побачила Іка. Швидкими рядками побігли літери:


  • Тебе нелегко вбити, правда? У твого вчителя-маскина не вийшло. Ти живуча: циклоп не зміг, люди не потрафили, Гремкор теж не зумів. В мене не залишилось жодних сумнівів, що наш суддя Рам знайшов оптимальне рішення: з людьми було б важко впоратись.

  • Ік, я рада тебе бачити. Гремкор дуже розлютився... Він так приклався, аби навчити мене, а я...

  • Може, він просто не той вчитель, який тобі потрібен? А, може, Гремкор надто формально підійшов до навчання, адже ще ніколи тренери не мали справу з людьми. Зрештою, маскини не вирізняються великим терпцем.

  • Але Вана все ж досягла певних успіхів.

  • Очевидно, Вані підходить метод Гремкора, а тобі - ні. Чому ти не просилась до іншого тренера?

  • Про Гремкора кажуть, що він найкращий...

  • Він вміє себе прорекламувати. Та хороших спеціалістів вдосталь. Головне, не полишай навчання.

Дуа не сподівалась, що варто піти до іншого вчителя, як одразу прийде успіх, та за порадою Іка вирішила спробувати. Цього разу вона намагалась сама собі підшукати тренера. Кілька днів дівчина знаходила у Інформаторі вчителів ментально захисту та контролю, вивчала, порівнювала кандидатури і обрала спочатку зо два десятки, більшість з яких були гуманоїдами. Нарешті залишилися двоє. Аріка з планети Гарс мала величезний досвід, Дуа переглянула десятки записів про її роботу і залишилась під враженням від інтуїтивно-творчого пошуку найефективнішої співпраці зі своїми учнями. Другому тренерові якраз бракувало досвіду, він виховав всього трьох учнів, та його блискучий талант і продумана робота теж сподобались дівчині, окрім того, на відміну від гарсії Аріки, він був молодим гуманоїдом, схожим на людину, тож вона подала клопотання про зарахування на навчання до нового вчителя і незабаром отримала його згоду.

Борем вкотре переглядав матеріали зі справи Дуа, він чудово розумів, що від успішності навчання залежатиме його подальша доля. Якщо він зуміє подолати самого Гремкора, то нові учні полинуть до нього рікою і він здобуде ступінь вчителя. Тож він ретельно готувався до зустрічі й витягнув з Інформатора масу матеріалів про людей. Дуа страшенно хвилювалась перед знайомством, та, на диво, вона легко знайшла спільну мову з новим тренером. Вони згаяли все заняття на розмову, а дівчині між тим здалось, що минуло зовсім небагато часу, коли сигнал сповістив про закінчення першого уроку. Радісна Дуа поверталась до кімнати окриленою, новий вчитель зовсім не нагадував суворого Гремкора. Наприкінці зустрічі вона запитала його, чи він візьметься навчити її ментальному захисту й керуванню, на що той дав згоду. Вже під час наступного уроку їй довелось добряче попрацювати, та, як і минулого разу, дівчина не чула втоми, їй було цікаво, а інколи й весело, із задоволенням вона виконувала спочатку нескладні, а далі все важчі вправи. І знову Борем прощаючись підбадьорив її.

Молодий вчитель між зустрічами з Дуа ненастанно готувався: знайомився із психологією людей, ретельно вивчав їхні духовні практики, цікавився релігійними віруваннями. У коротких перервах між вправами він під час невимушених розмов випитував необхідну йому для роботи інформацію. Виявилось, що батьки Дуа були інженерами-конструкторами, сама вона сповідує ренесансизм і займається медитацією, тож Борем вирішив використати те у навчанні. Несподівано швидко йому вдалось натрапити на потрібні “кнопки” і Дуа, не чекаючи від себе таких досягнень, із завзяттям хутко просувалась вперед. Вже за кілька місяців вона наздогнала Вану, а невдовзі і перевершила її. Дійшло до того, що й Вана відмовилась від послуг Гремкора та подала клопотання Борему. Розлючений маскин після втечі ще кількох учнів потягнув Борема у суд, та судді не знайшли жодного порушення з боку гуманоїда і визнали його невинним. Процес лише підхльоснув популярність Борема, тож невдовзі довелось припинити запис учнів, що ринули до нього. Не забарилось і присвоєння ступеня тренера. Проводячи прощальну зустріч з Дуа, котра всього за вісім місяців навчання вийшла на високий рівень володіння мензахистом, Борем щиро побажав їй подальшого зростання. Дівчина промовила:



  • Я не впевнена, чи матимеш час наступні сто років, роботи у тебе значно побільшало, та я неодмінно набридатиму час від часу своїми відвідинами. Дякую, ти – найкращий вчитель, я пишаюсь таким другом.

  • Ну, ще невідомо, хто кого вчив весь той час, - віджартувався Борем, - я теж завдяки тобі зробив важливий крок уперед. Пам’ятай, ти – завжди бажаний гість.

Десь у глибинах дівочого серця жила надія, що Борем скаже ще щось під час прощання. Кілька останніх місяців навчання вона, не усвідомлюючи, що коїться, почала цікавитись звичаями, життям на рідній планеті її вчителя. Кеманійці населяли чотири світи, Борем жив на Еснії – першій колонізованій емігрантами з Кеману планеті. Раса кеманійців була значно старшою, ніж людська, як виявилось, вони лише зовні нагадували людей. Дуа зі здивуванням дізналась, що кеманійці не живуть парами, хоч в них теж є дві статі, у них не залишилось навіть таких понять як «любов» чи «колективізм». Однак, їх успіхи в освоєнні нових планет, які Дуа не могла уявити без співпраці багатьох індивідів, вражали. Виявилось, що кеманійці організовують і виконують спільні великі проекти, виходячи виключно з особистої вигоди залучених осіб. Певні здібності та таланти дозволяли окремим з них зосереджувати у своїх руках великі енергетичні і матеріальні ресурси, а відтак використовувати їх для реалізації своїх планів, наймаючи співвітчизників й представників інших рас. Такий голий практицизм, як зауважила Дуа, часто-густо приносив вагомі результати. Інформатор видав також відомості про інтимні стосунки кеманійців. У дівчини аж похололо в грудях, коли вона довідалась, що оті дивні істоти не зустрічаються навіть з метою зачаття дітей. З історії Кеману вона довідалась: кілька тисяч років тому кеманійці відмовились від природнього запліднення і перейшли на штучне, а згодом - інкубаторне вирощування дітей. Сталось це якраз тоді, коли їхня раса почала освоювати чужі планети. Саме життя поставило перед кеманійцями нові завдання, адже знайдені світи відрізнялись від Кеману, тож емігранти потерпали від зміни режиму, невідомих хвороб, деформацій хребта. Тоді втрутилась наука й невдовзі вчені вивели пристосований до умов Еснії новий різновид кеманійців. Як незначні, так і суттєві зміни генетики та колонізація інших світів зумовили крутий поворот у розвитку цивілізації. Кілька століть відбувалось відмирання державних інститутів, виникнення нових суспільних відносин. На цьому шляху кеманійці втратили вже непотрібні риси, набуваючи нових. Серед зайвих виявилась здатність кохати…

Дуа із зачаєними надією і жалем дивилась на Борема, та марно. Вона не дочекалась нічого. Адже ніхто не навчив його ніжності, він не мав батьків. Зростаючи у самотності, зовсім не уявляв якихось любовних почуттів, спільного з кимось життя. Тож закохана у вчителя, вона з гіркотою розлучилась з ним. Але, із якоюсь сумною гордістю, Дуа перемогла себе й надійно, як її навчив Борем, вибудувала захист та приховала від нього всі свої розбурхані почуття. Той, у свою чергу, добре обізнаний із надмірною, як для кеманійця, чутливістю людей, хоч і зауважив давно, що в його учениці виникла до нього дивна прихильність, та ігнорував її. А на прощальному побаченні він і не помітив нічого, вирішивши, що Дуа вже впоралась зі своєю недоречною пристрастю, яку він не розумів й зневажав.


До іспиту залишалось обмаль часу. Однак, впевнена у власних силах, дівчина не переймалася ним і годинами порпалася в Інформаторі, вишукуючи відомості про структуру Асоціації, її діяльність. Та найдужче землянку цікавили законодавство й суд.

Усі раси, якими б нечисельними вони не були, мали своїх аскерів, хоч зрідка траплялись такі, що добровільно відмовлялись від участі в процесах і не надсилали кандидатів у судді на навчання. Законодавство чітко визначало ті суперечки, котрі підпадають під внутрішню юрисдикцію кожної окремої раси, й ті, що веде суд АС. Дуа помітила, що дрібніші справи розглядає чотири аскери, важливіші ведуть шість судей і лише задля вирішення тих, які зачіпають підвалини існування Асоціації, збирається у повному складі колегія цивілізацій. Засідання всіх аскерів траплялись нечасто. Останнє таке відбулось, коли від Асоціації відкололись дві раси й оголосили про створення нової організації, агітуючи інших до виходу із АС. Та, сперечаючись за першість і вплив у новоствореній структурі, егари й марнійці розпочали між собою війну, тож бажаючих приєднатись до безґлуздої бійки поміж членів Асоціації не знайшлось. Невдовзі, терплячи поразку за поразкою і знаходячись на межі винищення, марнійці забажали повернутися у АС. Одностайності серед членів Асоціації не було, після гарячих дебатів довелось скликати колегію аскерів. Повага до суду та його рішень об'єднувала раси, тому, коли колегія більшістю у сто вісімдесят три голоси оголосила позитивне рішення щодо повернення марнійців у лоно АС, того ж дня егари отримали ультиматум одразу від кількох десятків цивілізацій. Реально оцінюючи свої шанси на перемогу, вони припинили бойові дії, а згодом, порахувавши економічні втрати від своєї ізоляціоністської політики і сховавши пиху у кишеню, теж повернулись до Асоціації.

Дуа, котра нещодавно пережила судовий процес, зауважила, що лише дрібні справи аскери вирішують, спираючись здебільшого на прецедентне право. Справді значні суперечки судді розглядають, керуючись загальними положеннями Закону. Дівчину заінтригував також той факт: голоси аскерів у процесі «Циклопи проти людей» розділились навпіл. Згідно Закону це означало новий суд з іншим складом суддів, однак, було прийнято гуманну пропозицію циклопа Рама. Виявилось, що в судовому засіданні аскер, котрий представляє потерпілу расу, має два голоси тільки тоді, якщо виносить рішення на користь відповідача, і лише один голос у випадку, коли присуд суворий щодо кривдника рідної цивілізації.

Землянку так захопило знайомство з судовою системою Асоціації, що вона незчулася, як надійшов час іспиту. Несподівано вона захвилювалась, якесь недобре передчуття охопило Дуа. Дівчина занурилась у медитацію для заспокоєння, відігнала гнітючі думки та зайві емоції. До зали вона зайшла впевненою і пружною ходою. Голограми екзаменаторів вже чекали на неї, раптом Дуа зауважила серед них Гремкора. Вона ледь встигла оговтатись від такої прикрої несподіванки, як побачила перед очима біжучий рядок слів. Унпер перекладав для неї звернення комісії, почергово познайомив з усіма екзаменаторами, виявилось, що Гремкор перевірятиме практичне вміння захисту, циклоп Кад – єдиний, що особисто був присутній у приміщенні, - визначатиме ступінь контролю, вимірюватиме потенціал арідал із непростим іменем, що складалось із семи слів. Ще два спостерігачі фіксуватимуть перебіг іспиту, відхилення від процедури й порушення. Почав випробування циклоп, він намагався відволікти увагу Дуа, котра тримала необхідний рівень контролю. Поступово завдання ускладнювались, дівчина прикладала чималі зусилля, аби утримувати в полі внутрішнього зору заданий об’єкт, не випускаючи його ні на мить з ментальних обійм. Напруга зростала, Кад пришвидшив бомбардування враженнями і відмічав, що землянка все ще сконцентрована, щоразу долаючи черговий рівень складності. Циклоп зауважив, що людина на емоційні подразники реагує чутливіше, ніж на будь-які інші. Він вміло поєднав кілька гострих в один вибуховий пучок і увага Дуа на мить ослабла, чим одразу скористався екзаменатор. Потому Кад зупинив випробування, привітав дівчину з неабияким успіхом та вказав на слабкість, якою він скористався, визначивши таким чином напрям вдосконалення.

Надійшла черга Гремкора. Дуа рішуче налаштувалась на боротьбу і зосередилась на побудові щита. Вона приготувала кілька несподіванок. Одну, замасковану під блок, дівчина розмістила за щитом, сподіваючись, що маскин одразу помітить її, і не зауважить іншої. Землянка розраховувала активувати отой паралізатор, поки колишній тренер буде зайнятий фальшивим блоком. Та Гремкор недарма вважався одним з найкращих. Дівчина ледь встигла сховатись за другим щитом, коли екзаменатор легко і швидко впорався з усіма її пастками. Маючи обмаль часу, Дуа поспіхом готувала нові. І раптом її наче струмом вдарила несподівана думка. Дівчина спочатку відкинула свою фантастичну ідею, та за мить повернулась до неї. “Щось у цьому є”, - подумала землянка та заходилась за другим щитом облаштовувати такі ж капкани, які наставила спочатку. Далі гарячково побудувала третій захист, не переймаючись його міцністю, скопіювала знову ті ж пастки за ним, а сама згорнулась, закрилась наглухо у “коконі”, невидима й нечутна для переслідувача. Тепер все залежало від її вміння розрахувати час. Лише великі майстри здатні довго втримувати “кокон”, Дуа чудово знала свої доволі скромні можливості і сподівалась, що їй вистачить отих кількох хвилин. Маскин зламавши другий щит, натрапив на пастки, ідентичні попереднім, й дещо затримався трохи спантеличений надто простим завданням, підозрюючи якусь хитрість. Він чекав на щось оригінальніше, але жодної несподіванки землянка не приготувала. Знешкодивши смішні у своїй простоті капкани, він із прихованим мстивим задоволенням розтрощив благенький останній захисний мур, готуючись до показового приниження колишньої учениці, що посміла підважити його авторитет, і... опинився в “павутині”.

Інстинктивно Дуа обрала найкращий момент для звільнення з “кокона”. Вона вийшла тоді, коли Гремкор ламав третій щит і не слідкував за тим, що у нього за спиною. Крім того, опісля двох однакових наборів пасток маскин був абсолютно переконаний у тупості людини, що зуміла вивчити лише пару жалюгідних фокусів. Землянці вистачило кількох секунд, щоб непомітно розгорнути “павутину” і скористатися подивом Гремкора, котрий сподівався побачити свою жертву за останнім захистом. Присутні зрозуміли, що дівчина впоралась і склала іспит.



Розлючений маскин випалив “павутину”. На мить завмерли всі, один із спостерігачів непомітно приготував рухомого щита, готовий будь-якої миті закрити ним Дуа від атаки. Та Гремкор зумів втриматися від повторення помилки, опанував свою злість і видушив з себе схвальну оцінку для колишньої підопічної. Отак вона стала першою людиною, яку прийняли на роботу у суд Асоціації.
Каталог: txt
txt -> Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів
txt -> Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький
txt -> Спроба структурно-семіотичного аналізу твору дж. К. Роулінг "гаррі поттер" І наративних творів-близнят у стилі фан-фікшн
txt -> №1 (73) січень-лютий 2006 Костянтин Нікітенко
txt -> Наукового товариства
txt -> Биография С. А. Лебедева Малиновский Б. Н
txt -> Наукового товариства
txt -> Lingua Sovetica як феномен тоталітарної політичної культури


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка