Художні напрямки та стилі. Періодизація розвитку художньої культури




Скачати 88,53 Kb.
Дата конвертації05.11.2018
Розмір88,53 Kb.
Тема 3. Художні напрями та стилі
Урок 21
Тема «Художні напрямки та стилі. Періодизація розвитку художньої культури» ознайомить Вас з різновидами художніх напрямків культури та їх стильовими особливостями. Ви довідаєтесь, що слугувало джерелом розвитку художньої культури та які були особливості її становлення.
Вмираючи, культура перетворюється на цивілізацію.

Освальд Шпенглер
Художня культура включає в себе: власне художню творчість (як індивідуальну так і групову); організаційні інфраструктури (творчі асоціації і організації); матеріальні інфраструктури (виробництво і демонстраційні та експериментальні майданчики); художні утворення (художні добутки); організовану рефлексію процесів і результатів художньої творчості (художня критика, преса); естетичне виховання і освіту (сукупність засобів стимулювання інтересу населення до мистецтва); реставрацію і збереження художньої спадщини; технічну естетику і дизайн (художньо оформлена продукція утилітарного призначення); художньо - творчу самодіяльність населення; державну політику в області художньої культури та ін. Ядро художньої культури – мистецтво.

Культурне поняття «стиль» багатозначне, ним користуються різні науки - літературознавство, мистецтвознавство, лінгвістика, культурологія й естетика. Все ширше тлумачиться це поняття заразом: «стиль одягу», «стиль моди», «стиль поведінки», «стиль гри», «стиль життя», «стиль мислення», «стиль керівництва», «стиль роботи» ... та багато ін.. Слово стиль (з грец. і лат. styos спосіб або образ викладу, зображення, вираження) означає систему принципів художньої творчості, способів образного висловлення і зображально-виразних прийомів, стійких для певного періоду історії мистецтва для конкретного напрямку, або для одного художника. Стиль обумовлений духом часу, надає єдність класу творів мистецтва, проявляється в типових для нього темах ідеях, характерах, конфліктах, а також у своєрідності зображувально-виразних засобів, художніх прийомів. Стиль - явище історичне, він змінюється разом зі зміною суспільства й мистецтва в цілому існує у творчості майстрів певної епохи, країни.

На рівні культурних епох і напрямків мистецтва дослідники виділяють такі стилі: мистецтво Древнього Єгипту, Візантії, романтичний, готичній, класицизм, бароко, рококо, модернізм. В періоди, коли «великі» стилі епохи або напрямки розмити, говорять про стилі окремих шкіл (наприклад, для Відродження: стилі сієнської, венеціанської, флорентійської й інших шкіл) або конкретних художників. Великі стилі виникали, як правило, на основі провідного мистецтва, звичайно архітектури. Живопис, скульптура, прикладні мистецтва іноді музика орієнтувалися на систему, що складалася в архітектурі, принципів художнього вираження. Так, наприклад, в архітектурі розрізняються, стилі стосовно народності: єгипетський, давньогрецький, етруський, римський, візантійський, маврітанський та ін.; стилі відносно часу - романський, готичній, відродження, бароко, рококо імперії тощо. Стиль твору виникає у процесі творчості художника та відображає як загальні стильові закономірності вигляду, роду, жанру мистецтва, родинного художнього напрямку, національної традиції, духу народу й смаку часу, так і оригінальні риси індивідуального стилю майстра, які визначаються особливостями психічного складу, характеру, життєвого досвіду, світогляду творця. Стиль художника виявляється як спільність ідейного змісту, художньо-образної системі, характерної для його добутків, для творчості в цілому. Стильова оригінальність пов'язана з творчою індивідуальністю, особистістю художника. Більш вузькі стильові явища, що характеризують лише прийоми художньої обробки матеріалу, це поняття - манера, почерк. Кожен майстер проходить власній шлях становлення творчої індивідуальності, що відбивається у його стилю. Еволюція стилю художника - одна з складних сторін творчого процесу.

Культура і мистецтво існувало з найдавніших часів, адже потреба створювати прекрасне, захоплюватися красою і гармонією навколишнього світу закладена у людині самою Природою. Мистецтво епохи первісного суспільства виникло в пізньому палеоліті біля 33-го тис. до н.е., відображаючи умови життя й погляду первісних мисливців: примітивні житла, печерні зображення тварин, жіночі статуетки), мистецтво орнаменту, орнаментована кераміка, скульптура.



Культура Єгипту
Єгипетська цивілізація, що безупинно проіснувала тривалий час, залишила великий слід у культурі людства. В період Раннього царства (3000-2800 до н.е.) вже існувала писемність. Давнє царство (2800-2250 до н.е.) - епоха будівництва пірамід. Об'єднаний Єгипет періоду Давнього царства перебував на вершині своєї могутності, що виражалося у зведенні найвідоміших пам'ятників єгипетської стародавності - пірамід. Піраміди вже з часу Джосера доповнювалися кам’яними заупокійними храмами, архітектура яких спочатку копіювала дерев'яні будівлі. У гробницях збереглася значна кількість фресок, рельєфів, статуй, що відносяться до заупокійного культу й відтворюють каноні, що зложилися ще в часи Раннього царства.
Античність
Період греко-римської історії й культурі, оформлення двох основних видів державно-політичної розбудови: демократії у Греції (V ст.), імперії у Римі (I ст. до н.е.). В VI ст. до н.е. народжується грецька філософія (Піфагор, Платон, Аристотеля, Епікур). Основними рубежами в історії античного мистецтва були геометричний період, або гомерівський період (X - VIII ст. до н.е.), архаїчний (VIII - VI ст. до н.е.), класичній й елліністичний, протягом яких відбувалося формування основних типів архітектури, ордерної системі, розвивалася скульптура, - чорно фігурний й красно фігурний вазопис VI - IV ст. до н.е.). Грецький живопис для нас майже втрачений (добутки великих Паррасія, Зевксіса. Полігнота, Нікія й ін. відомі нам лише по описах). Головна тема грецького мистецтва - людина. Греки зображали найрізноманітніші почуття й емоції, рухи з самими складними ракурсами й позами, однак домінуючим «істинно еллінським» став образ шляхетний й ідеально прекрасний, над яким не владні мінливі почуття.

Еллінізм - унікальне сполучення форм грецької державності (поліси, демократичні інститути й т.п.) зі східною деспотією, що визнає царську владу необмеженою й божественною, широке поширення грецької мові й культурі - літератури, театру, мистецтва, культів, виникнення синкретичних культів (найяскравіший приклад - Серапіс у Єгипті, що поєднав у собі образи: грецького Зевса, Гермеса і єгипетського Осіріса), будівництво міст, населення яких поєднувало греків, македонців і місцеве населення, звідси - феномен своєрідної взаємної етнічної й культурної асиміляції. У мистецтві співіснують грандіозне й мініатюрне, емоційність, пристрасність, класична простота і ясність. У скульптурі й живопису зустрічаються зображення різних поколінь (статуї старих і дітей), принади й грації (численні статуї Афродіти), жанрових сцен (статуї рибалок, орачів, землеробів, садівників і т.п.), нелюдських страждань, болю (Лаокоон, рельєфи Пергамського вівтаря), відвертий еротизм. Принципово новим для грецького мистецтва стає зображення богоподібного володаря (правителі в образах різних божеств). Епоха еллінізму вкрай винахідлива в області технічної інженерії (хитромудрі пристрої на Фароському маяку в Олександрії, кораблі колосальної місткості із садами й палацами, сіракузькі облогові машині, створені Архімедом і т.п.). Це століття розквіту науки (Архімед, Эратосфен й ін.). Контрасти мистецтва мають паралелі й у літературі: Аполлоній Родоський створює в дусі Гомера епос «Аргонавтика», а Каллімах у цей час піше епіграми й гімни. З'являється жанр роману (Геліодор й ін.), комедія приходить на місце трагедії, процвітає епіграма, епістолярний жанр.


Культура Римської імперії
Становлення культурі ранньої Римської імперії було одночасно й формуванням імперської ідеології, що підкреслює велич і вічність Риму, а також його історичну місію відносно народів миру. Ця ідея найбільш повно відбилася в «Енеїді» Вергілія, «Історії Рима» Тита Лівія й римської архітектури (акведук Клавдія, Колізей, Базиліка Юлія, Форум Серпня). Час ранньої імперії - це година появи наукових енциклопедій, найвідоміші з яких: «Географія» Страбона, «Природна історія» Плінія Старшого, «Про сільське господарство» Колумеллі. Епоха Октавіана - золоте століття римської поезії, представленої, крім Вергілія, Горацієм, Овідієм та ін. Століттю Нерона належіть побутовій роман античності – «Сатирікон» П.Арбітра. Популярній від часів імперії стоїцизм представлений фігурою Сенеки.
Середньовіччя
Середньовіччя - епоха падіння Західної Римської імперії, навали варварів, утворення перших варварських держав на території Європи; народження християнської цивілізації, що прийшла на зміну греко-римської античної, тобто язичницької. Європейський мир приймає християнський вигляд, починаючи з IV ст. Пам'ять про римську спадщину, християнську релігію, латинську мову, що стала основою романських мов, організацію Римсько-католицької церкви стала стабілізуючою основою всього європейського світу - від Іспанії до Польщі, від Шотландії до Італії. У VIII ст. найбільшою державою стає імперія Карла Великого. У мистецтві відродився інтерес до античності, з XI - XII ст. домінує романський стиль, що наприкінці XII ст. зміняється на готичний. Центральне місце в системі середньовічного схоластичного утворення займали логіка й філософія Аристотеля.
Романський стиль
Романське мистецтво (романіка) - стиль середньовічного мистецтва Західної Європи X -XII ст., якому властива провідна роль архітектури, підпорядкованість їй живопису й монументальної скульптури, умовних за стилем, повчальних й експресивних. Значній розвиток мала книжкова мініатюра, ювелірна пластика, вироби прикладного мистецтва. Архітектура представлена культовими будівлями (переважно монастирськими ансамблями) та світськими спорудами (замки, житлові будинки, мости), романськими церквами типу базиліки. В основу сюжетів настінних розписів і скульптурного декору була покладена ідея непримиренної боротьбі божественного блага й гріховності людини як вираження диявольського зла, непорушності світового порядку, установленого Богом, що вершить Страшній суд наприкінці часу.
Готика
Готика, готичній стиль - художній стиль мистецтва Західної Європи (XII - XV ст.) Батьківщина готики - Франція, звідки вона поширилася як знак королівської влади. Головнім творінням готичного мистецтва у Франції став міський собор, що зводився великими будівельними артілями (ложами), відрізнявся досконалістю архітектурної конструкції, багато прикрашеними скульптурними зображеннями й вітражами. Образи скульптурних ансамблів мали підвищену натхненність, більшу життєвість і людяність. Відбувався перехід від романського рельєфу до статуї. Книжкова мініатюра прикрашала рукописи релігійного й світського змісту.

Література


  1. Бим-Бад Б.М. Воспитание человека человеком. - М., 1994;

  2. Столович Л.Н. Красота. Добро, Истина. Очерки истории эстетической аксиологии. - М., 1994;

  3. Батищев Г.С. Деятельность и ценности: Критика деятельностного подхода к теории интериоризации // Вопросы философии. - 1985. - № 2. - С. 58-64;

  4. Максимов А.Н. Философия ценностей. - М.: Высшая школа, 1997

  5. Ольшанский В.Д. Личность и социальные ценности // Социология в СССР. В 2-х т. Т.1.- М., 1966;

  6. О человеческом в человеке / Под ред. И.Т.Фролова. - М., 1991;

  7. Розов Н.С. Ценности в проблемном мире. -Новосибирск, 1998;

  8. Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре // Культурология. XX век: Антология. - М., 1995. - С. 69-103;

  9. Столович Л.Н. Природа эстетической ценности. - М., 1972;

  10. Столович Л.Н. Красота. Добро, Истина. - М., 1994.

  11. Матье М. Е. Искусство Древнего Египта. — М.; Л.: Искусство, 1961.

  12. Фромантен Э. Старые мастера / Пер. с франц. Турчина В. С. — М.: Изобразительное искусство, 1996.

  13. Иконников А. В. От «новой архитектуры» до постмодернизма. — М., 1982.






База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка