І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н


ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ



Сторінка17/22
Дата конвертації11.03.2019
Розмір5,4 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ
доц. Мішеніна Н.В., студент Дмитрієвський В.О.

Сумський державний університет (Україна)
Найважливішою областю сучасних наукових досліджень є проблеми навколишнього середовища і сталого розвитку. Ключовим питанням цієї проблеми є комплексне наукове обгрунтування шляхів і методів гармонізації економічного розвитку та природокористування. У рамках «Порядку денного на ХХІ століття» (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) це розглядається як програма всесвітнього співробітництва, спрямованого на «гармонійне досягнення двох цілей – високої якості навколишнього середовища і здоров'я економіки для всіх народів світу [2].

Під екологізацією суспільного виробництва також розуміється «впровадження ресурсозберігаючих і екологобезпечних техніко-технологічних процесів, способів і методів раціонального управління природно-ресурсним потенціалом, завдяки яким при максимальному одержанні високоякісного суспільного продукту забезпечується збереження якості навколишнього природного середовища» [2].

Продовольча безпека країни є частиною національної безпеки, під якою мають на увазі стан захищеності держави від загрози втрати ним незалежності. Створення продовольчого достатку в різних регіонах, забезпечення населення якісними, екологічно чистими і економічно доступними продуктами харчування власного виробництва, а також формування необхідних страхових запасів, – така проблема стоїть перед національним агропромисловим комплексом. Продовольча безпека – це комплексна проблема АПК, суспільства і держави, що вимагає системного вирішення взаємопов'язаних завдань економічного, технологічного, соціального та екологічного характеру [1].

"Вклад" АПК в екологічна криза, забруднення і деградацію навколишнього середовища становить в середньому 35-40 відсотків, в т.ч. земельних ресурсів – понад 50 відсотків, а в поверхневі водойми – в середньому 35-40 відсотків. При цьому американські екологи вважають, що на АПК припадає приблизно 3/5 усього забруднення в США.

В даний час застосовується укрупнений метод розрахунку збитку від споживання забрудненої їжі, заснованої на розрахунку за аналогією з розрахунком збитків від забруднення атмосфери, що має велику методичну базу [4].

Рівень збитків від забруднення продуктів, щонайменше, зіставимо з збитком від забруднення атмосферного повітря. Більш того, численні літературні джерела дають підставу вважати, що дія забруднювачів їжі є більш небезпечним для здоров'я людини.

Україна в даний час знаходиться в глибокій соціально-економічній кризі, який охоплює і актуалізує проблеми забезпечення національної безпеки, а також екобезпеки, пов'язаної з можливістю нанесення значних збитків навколишньому середовищу, здоров'ю населення. Основи екологічної безпеки здоров'я населення закладаються також рівнем якості (екологічністю) і відповідним об'ємом споживаних продуктів харчування, дієвістю організаційно-економічного механізму управління якістю агропромислової продукції. Тому видається доцільним конкретизувати теоретико – методологічні аспекти екологічної безпеки стосовно до проблеми стабілізації і підвищення якості (екологічності ) агропромислової продукції . У ракурсі забезпечення екологічної безпеки споживання продуктів харчування також виникає необхідність у вимірі та управлінні екологічним ризиком якості агропромислової продукції, продуктів харчування [3].

У вирішенні проблеми регулювання продовольчої безпеки в умовах ринкової економіки важливу роль слід відвести маркетингу екологічно чистої агропродукції. Маркетинг екологічно чистої агропродукції являє собою нову форму економічних відносин при виробництві, переробці та споживанні агропродукції, покликану забезпечити раціональний баланс економічних і екологічних вимог у сільському господарстві в умовах ринкової економіки [1].


1. Вартанов А.С. Экономическая диагностика деятельности предприятия: организация и методология / А.С. Вартанов. – М. : Финансы и статистика, 2007. – 205 с.

2. Мінін Б.А. Рівень якості. Соціально-економічні питання оцінки якості та захист споживача / Б.А. Мінін. – М. : Видавництво стандартів, 1989.

3. Севрук М.А. Экономический анализ в условиях самостоятельности предприятий / М.А. Севрук. – М. : Финансы и статистика, 1989. – 191 с.

4. Положение об отделе охраны окружающей среды.



ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА
доц. Пилипенко В.В., аспірант Павленко А.О.

Сумський національний аграрний університет (Україна)
Становлення ринкових відносин в Україні супроводжується значними труднощами в проведенні реформ як в економічній площині, так і соціально-політичній. Особливо важким є процес перетворень в аграрній сфері. Досвід розвинених країн світу свідчить про значні масштаби державної підтримки фермерів. Проте, недостатньо вивченими залишаються питання врахування різновекторного впливу заходів державного регулювання в коротко- та довгостроковому періодах. В цьому зв’язку актуальною є проблема пошуку оптимальних стратегій державного втручання в ринкове середовище в аграрному секторі, враховуючи фактор часу.

Якщо проаналізувати взаємну еластичність попиту та пропозиції на ринках основних видів сільськогосподарської продукції, то виявиться, що вона буде прямо протилежною в залежності від періоду аналізу. В довгостроковому періоді попит на сільськогосподарську продукцію є відносно нееластичним внаслідок відсутності замінників натуральним продовольчим товарам та зменшенням природного приросту населення. Водночас досягнення науково-технічного прогресу визначають значно вищу еластичність пропозиції сільськогосподарської продукції. В цій ситуації автоматичне досягнення стану ринкової рівноваги стає неможливим. В короткостроковому періоді пропозиція є відносно менш еластичною ніж попит, тому що виробники не можуть змінити різко обсяги виробництва навіть за умови значних змін цін на продукцію. Водночас попит в короткостроковому періоді є відносно еластичним. В цій ситуації можна стверджувати що ринковий механізм зможе забезпечити досягнення рівноваги без втручання держави.

Отже, існує об’єктивна потреба в державному регулюванні ринків сільськогосподарської продукції в довгостроковому періоді, яке повинно бути направлено в першу чергу на стабілізацію цін на сільськогосподарську продукцію, що забезпечить необхідну стабільність виробництва та дотримання оптимальних сівозмін, навантаження худоби на 1 га земельної площі тощо.

Фактично ж ми спостерігаємо ситуацію з регулюванням аграрних ринків з точністю до навпаки. Держава втручається в ціноутворення, регулюючи пропозицію і попит на ринках якраз в короткостроковому періоді, реагуючи на цінові скачки на основні продукти харчування. Як правило, це обумовлено переважно соціально-політичними, а не економічними причинами. В той же час, в довгостроковому періоді на сьогоднішній день відсутній практичний механізм стабілізації цін на сільськогосподарську продукцію. Отже, проблема ефективного регулювання ринків сільськогосподарської продукції залишається невирішеною.

Складність її вирішення посилюється внаслідок існування протиріччя: регулювання потрібно в довгостроковому періоді, але заходи, що приймаються в першу чергу відчуваються в короткостроковому періоді! В реальному житті вся господарська діяльність відбувається постійно в короткостроковому періоді. Лише через декілька років цей період «перейде» в довгостроковий. Таким чином неминучим є необхідність прийняття рішень щодо регулювання ринків сільськогосподарської продукції в короткостроковому періоді (коли таке втручання є небажаним!) задля отримання ефекту від прийняття цих рішень через деякий час, тобто в довгостроковому періоді.

Для того, щоб посилити позитив і зменшити негатив, треба перш за все чітко розуміти цілі державного втручання в ринкову діяльність, відповідно до цілей обрати напрями такого втручання. По кожному напряму обираються найбільш прийнятні інструменти і механізми реалізації поставлених цілей. І наостанок, вже розробляються конкретні заходи з необхідними числовими параметрами: час проведення, потрібні грошові ресурси, відповідне нормативно-правове забезпечення, виконавці, відповідальні тощо.

Великою проблемою в Україні залишається дотримання екологічно обґрунтованого раціонального землекористування. Різке збільшення частки посівів таких культур як соняшник, ріпак, кукурудза в структурі посівних площ призвело до порушення сівозмін, зниження доз внесення органічних добрив , як наслідок, до виснаження та деградації ґрунтів. Ми пропонуємо на державному рівні застосовувати використання заставних цін на зерно і іншу сільськогосподарську продукцію в межах встановлених об’ємів виробництва, які визначаються виходячи з раціональної структури виробництва. Кожний регіон залежно від спеціалізації (обумовленої природнокліматичними чинниками) одержує свою квоту, в межах якої господарства регіону можуть претендувати на гарантовану закупівлю продукції за твердими цінами. В межах регіону здійснюється розбивка об’ємів виробництва по районах і господарствах (у відсотках від площі ріллі, або ж по інших, наперед визначених критеріях). В цьому випадку держава гарантує закупівлю продукції по достатньо високих і стабільних цінах в межах встановлених об’ємів. Якщо ж сільгоспвиробники не «реагують» на рекомендації держави, то вони будуть вимушені продавати надлишки продукції за вільними цінами і без гарантії закупівлі.

Реалізація вказаних вище пропозицій дозволить, на нашу думку, переорієнтувати державне регулювання аграрних ринків з короткострокового на довгостроковий період і тим самим стабілізувати об’єми виробництва основних продуктів харчування і доходи сільськогосподарських підприємств.



СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В АГРАРНІЙ СФЕРІ
доц. Пізняк Т.І.

Сумський національний аграрний університет (Україна)
Ефективність функціонування аграрної сфери також залежить від екологічної політики. В Україні національну екологічну політику визначено в "Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP. На час затвердження державної екологічної політики Верховною Радою для України це був важливий крок у формуванні нового екологічного світогляду і плану дій. Нині цю прийняту політику слід зробити справді екологічною, тобто гармонізувати з європейською екологічною політикою і регламентом з екологічного управління, міжнародними стандартами

Зростання обізнаності щодо екологічних проблем сприяє якісним зміам у світосприйманні, світогляді та поведінці різних суспільних груп. Споживачі почали вимагати екологічно чистих продуктів, умов проживання, зміни способів виробництва і споживання. Бізнес збагнув, що екологічний бізнес також може бути прибутковим. Владні структури усвідомили, що без належним чином розробленої екологічної політики їм дедалі важче буде утримувати владу в умовах демократії. На найвищому управлінському рівні стало зрозуміло, що надалі просто неможливо розв'язувати відокремлено питання розвитку та навколишнього природного середовища. У сільському господарстві система природокористування має передбачати формування високопродуктивних і екологічно стійких ландшафтів, забезпечення розширеного відтворення родючих грунтів шляхом організації та реалізації системи ґрунтозахисних та природоохоронних заходів. Має бути створена система економічних стимулів виробництва екологічно безпечної сільськогосподарської продукції на основі технологій біологічного землеробства.

На сучасному етапі розвитку природоохоронної діяльності надзвичайно важливого значення набули екологічні плани дій, що розробляються і реалізуються на національному рівні. Порівняно з таким всеосяжним документом, як Порядок денний на XXI століття, національні екологічні плани дій (НЕПД) більш специфічні й деталізовані, мають короткостроковий характер. Проте концептуально вони спрямовані на однакові екологічні цілі, які мають бути досягнуті за допомогою інструментів і механізмів, адекватних національним умовам. Інакше кажучи, НЕПД – це своєрідний місток, що поєднує глобальні екологічні пріоритети з локальною природоохоронною діяльністю. Крім зазначеного вище, національні екологічні плани дій відіграють роль каталізатора для органів управління охороною природи та природокористуванням. У багатьох країнах розробка і впровадження НЕПД спонукали до розробки регіональних і місцевих екологічних планів дій, що, зокрема, суттєво підвищило рівень екологічного управління. У країнах, які вже мали загальні екологічні стратегії, схвалені на національному рівні, НЕПД стали інструментом реалізації таких стратегій.


ЗАКОРДОНИИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ЗБАЛАНСОВАНОГО ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА
к.е.н. Пімоненко Т.В., студент Денисенко О.С.

Сумський державний університет (Україна)
У процесі становлення ринкових відносин у національному лісогосподарському секторі складаються об'єктивні передумови вирішення проблем пошуку резервів підвищення ефективності його функціонування. Удосконалення вітчизняної лісової політики доцільно здійснювати з урахуванням європейської теорії і практики ведення лісового господарства, але враховуючи національні особливості.

Аналіз європейського досвіду ведення лісогосподарства свідчить, що ключовими напрями його розвитку є дотримання та впровадження основних принципів збалансованого розвитку у функціонування лісового сектору.



Слід відмітити, що у європейських країнах у середньому питома вага приватного лісокористування складає 50%. Так, наприклад, у Австрії питома вага приватної власності у лісовому секторі складає 80 %, у Великобританії – 75 %, у Швеції – більше 70 %, у Фінляндії – 56 %, у Німеччині 46 %. Зазначимо, що в Україні всі лісові ресурси знаходяться у загальному лісокористуванні та мають державну форму власності. Тому, доцільним є реформування вітчизняної політики лісокористування у напряму зміни структури власності у ньому та збільшення питомої ваги приватної власності. При цьому необхідним є дотримання принципів справедливості та прозорості процесу реформування, з метою забезпечення його ефективності. Також, як свідчить зарубіжний досвід доцільним є подальший постійний контроль над власниками лісових ресурсів з боку державних органів влади. Так наприклад, у Чеській Республіці органи державної компанії «Ліси Чеської Республіки» двічі на рік здійснюють загальний огляд якості та обсягу виконуваної роботи приватними власниками лісових ресурсів та їх відповідність принципам сталого лісокористування. Доцільним є використання європейського досвіду в організації та формуванні системи фінансування лісогосподарського сектору. Так, у Польщі з відсотків від прибутків лісогосподарських підприємств та їх доходів від продажу деревини, штрафів, компенсацій збитків юридичними та фізичними особами формується Лісовий фонд, який здійснює фінансування лісового господарства. Із бюджету надходять лише цільові дотації на лісовідновні роботи (рис. 1). На відміну від України, де право розпорядження державними лісами покладено на обласні адміністрації і місцеве самоврядування, у Польщі права розпорядження були передані Генеральній дирекції.

Рис. 1. Структура управління польського державного лісового холдингу «Державні ліси»


Крім того, у Польщі на державному рівні ефективно здійснюється просвітницька діяльність та пропаганда збалансованого лісового господарства, з метою формування громадської думки та відновлення довіри громадян до державних інститутів країни. Так було створено Державний лісівничий інформаційний центр при лісовому холдингу «Державні ліси». Даний фонд відповідає за підготовку фахівців, які повинні: забезпечувати здійснення пропагандистських та просвітницьких заходів щодо збалансованого лісокористування, організовувати лісові форуми тощо. Слід зазначити, що діяльність лісових господарств та державної лісової політики високо цінується громадськістю, а професія–лісівника займає друге місце у рейтингу громадської довіри серед професій. Позитивним для України є досвід Чехії із залучення приватних підприємців для роботи у лісовому секторі. У лісових господарствах усі відповідні роботи здійснюються за контрактом з приватними компаніями, які виграли тендер та за рахунок продажів деревини компенсують витрати на проведення відповідних заходів.

У Туреччині є можливою передача населенню та приватним інвесторам деградованих земель з метою ведення лісового господарства. Необхідно підкреслити, що власником землі залишається держава, а підприємець отримує лише право вільно використовувати отриманий прибуток. Також, з метою підвищення зайнятості та рівня життя населення лісових селищ влада Туреччини за зниженими цінами реалізує їм деревину, що тим самим сприяє розвитку малого та середнього бізнесу. Крім того, Генеральний директорат із зв'язків з лісовими селищами, щоб підтримати їх роботу займається вирішенням проблем надання кредитів, позик та інших стимулів для малого бізнесу у деревообробній промисловості.

Отже, при реформуванні вітчизняної системи лісового господарства доцільним є врахування досвіду закордонних країн. Досвід європейських країн свідчить, що ефективна система управління лісовим господарством забезпечує підвищення не лише прибутковості лісового сектору, а й формуванню відповідної системи стимулів збалансованого лісокористування.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЕ И ЭКОНОМИЧЕСКОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ ПРОИЗВОДСТВА ОРГАНИЧЕСКОЙ ПРОДУКЦИИ2
д.э.н., профессор Потравный И.М.

ФГБОУ ВПО «Российский экономический университет им. Г.В. Плеханова» (Российская Федерация)
В целях создания внутренних и внешних регуляторов экологизации аграрного производства важное значение имеет установление правовых основ производства органической продукции. В настоящее время Комитетом Государственной Думы Российской Федерации подготовлен законопроект «О производстве органической продукции», который призван регулировать отношения, возникающие между производителями органической продукции, иными гражданами, юридическими лицами, органами государственной власти в сфере производства органической продукции. Данный закон будет регламентировать нормы производства и проверки экопродуктов. По сути, создаваемый на базе данного закона национальный стандарт экопродукции будет корреспондироваться с зарубежными нормами и иностранные товары автоматически получат российский сертификат, если они уже прошли аналогичную процедуру у себя на родине. В свою очередь, российские экопродукты смогут рассчитывать на такое же признание за границей [2].

Государственная политика в области производства органической продукции направлена на создание благоприятных условий для развития рынка органической продукции и удовлетворения потребностей населения в органической продукции, увеличения экспорта органической продукции, внедрения экономического стимулирования производства и реализации органической продукции, а также других мероприятий, направленных на повышение качества продукции. При производстве органической продукции производители обязаны соблюдать такие условия, как осуществление производства без применения химических удобрений, химических препаратов, стимуляторов роста, исключение применения генетически модифицированной продукции, сохранение и восстановление плодородия земель, минимизация использования невозобновляемых природных ресурсов и средств производства, вторичное использование отходов и побочных продуктов растительного и животного происхождения в качестве средств производства в растениеводстве и животноводстве, полученных в условиях органического производства, сохранение агробиоценозов при выборе конкретного вида органической продукции для производства, защита растений с помощью превентивных мер и др.

В соответствие с данным законопроектом, оценка соответствия органической продукции осуществляется в формах: а) подтверждения соответствия органической продукции требованиям национальных стандартов; б) подтверждения соответствия органической продукции требованиям международных стандартов (при производстве ее на экспорт); в) государственного контроля (надзора). При этом объектами подтверждения соответствия органической продукции являются процессы и стадии органического производства, переработки, упаковки, маркировки, реализации продуктов, материалов и изделий, в маркировке которых и (или) прилагаемых к ним документах содержится информация о том, что продукт, материал или изделие является органической продуктом. В отношении органической продукции, подлежащей обязательной сертификации, выдается сертификат соответствия.

Организации, занимающиеся производством и реализацией органической продукции, должны соответствовать следующим требованиям: иметь необходимое материально-техническое обеспечение безопасного производства и хранения органической продукции; пройти органическую сертификацию продукции; пройти органическую паспортизацию организации; провести органическую сертификацию технологий производства. Государственная поддержка производителей органической продукции осуществляется будет осуществляться за счет средств бюджетов всех уровней. Государственная поддержка производителей органической продукции осуществляется в отношении тех производителей, которые прошли государственную регистрацию, и в отношении только той продукции, которая зарегистрирована как органическая. Предусматривается, что государственная поддержка производителей органической продукции будет осуществляться по таким направлениям, как: разработка и реализация целевых программ, предусматривающих мероприятия по организации и развитию производства органической продукции; информационное, консультационное и методическое обеспечение лиц, осуществляющих органическое производство или планирующих организацию такого производства; осуществление государственной поддержки страхования рисков, возникающих при производстве органической продукции; содействие продвижению органической продукции на мировой рынок сельскохозяйственной продукции, включая проведение сертификации такой продукции, отходов производства.




  1. Актуальные вопросы экономики природопользования: теоретические и практические аспекты/ Под ред. О.Ф. Балацкого. – Сумы: Всесоюзное экономическое общество, 1990. – 165 с.

  2. Чернышев П. Отечественные экопродукты устремятся в Европу// Известия, 2014, 25 марта.

РОЗДІЛ 7

МАРКЕТИНГ у забезпеченні СТАЛОго РОЗВИТКУ

МАРКЕТИНГ В ОБЕСПЕЧЕНИИ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ

Marketing in sustainable development



ОЗНАКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОВАРУ ТА ТОВАРОВИРОБНИКА
Т.В. Аверіхіна

Одеський національний політехнічний університет (Україна)
Проблема конкурентоспроможності в сучасному світі носить універсальний характер. Від того, наскільки успішно воно вирішується, залежить багато в економічному і соціальному житті будь-якої країни, практично будь-якого споживача. Економічні та політичні зміни, які відбуваються в Україні змушують по-новому поглянути на цю проблему виходячи з того що незабаром розвинений конкурентний ринок буде жорстко диктувати рівень і динаміку розвитку продукції та її виробників. У дослідженнях проблем конкурентоспроможності все більше значення набувають показники екологічності продукції та екологічності підприємства. Однак на сьогоднішній день не існує рекомендації щодо визначення ознак екологічної конкурентоспроможності товару та екологічності товаровиробника.

Спираючись на відомі класичні підходи до характеристики екологічності продукції та виробництва можна запропонувати, як базову основу оцінки їх екологічної конкурентоспроможності, таку систему ознак (дивись рисунок).

У практичній діяльності необхідно використовувати таки характеристики екологічної конкурентоспроможності, які були б простими, зрозумілими і одержували б інформаційну підтримку з боку користувачів. Вибір надто великої кількості характеристик може ускладнити реалізацію зв’язків, і навпаки – надто мала кількість характеристик може дати недостатній обсяг інформації для ситуацій, що вимагають ефективного управління.

Загальні правила вибору системи ознак екологічної конкурентоспроможності товару й товаровиробника полягають у наступному:

– характеристики мають забезпечувати уніфікований функціональний підхід до оцінки екологічної конкурентоспроможності товарів та товаровиробника;

– під час оцінки характеристик слід використовувати їх кількісні значення;



–залежно від намірів щодо використання даних, кількісні значення характеристик можуть бути абсолютними ( наприклад обсяг викиду двоокису сірки) або питомими ( наприклад витрати енергії на одиницю продукції) діяльність всього підприємства також має бути оцінена за допомогою абсолютних і відносних величин;

  • фінансові показники мають бути використані для екологічної оцінки конкурентоспроможності;

  • використання якісних характеристик має здійснюватися в разі неможливості застосування кількісних.



Рис. 1. Екологічні параметри конкурентоспроможності товару і товаровиробника
Характеристики екологічності можуть бути подані різними способами:

– абсолютними значеннями, даними звітів за обмеженого використання в подальшому аналізі;

– питомими значеннями, що виражають відношення абсолютних значень до таких параметрів, як обсяг виробництва;

– відносними значеннями;



  • агрегованими значеннями:агрегування даних для певної кількості відповідних чинників може бути наведено як вертикально, так і горизонтально.


Каталог: bitstream -> 123456789 -> 36795
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"
36795 -> І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка