І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н



Сторінка20/22
Дата конвертації11.03.2019
Розмір5,4 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

ВИБІР ДЖЕРЕЛ ТА МЕТОДІВ ЗАЛУЧЕННЯ БАНКІВСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ
студент Григорєв О.І.

Сумський державний універстет (Україна)
Одним із перших етапів процесу створення штату працівників будь-якого банку є залучення персоналу. Існують два джерела комплектування кандидатів на вакантні посади: зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх джерел належать особи, які до цього часу не були ніяким чином пов’язані саме із діяльністю цього банку. До основних методів зовнішнього комплектування персоналу належать: державні центри зайнятості, біржі праці; різноманітні підприємства й організації по працевлаштуванню; прямий контакт із студентами та вищими навчальними закладами й подальше залучення найуспішніших студентів, які мають відповідну спеціалізацію; реклама банку в ЗМІ (преса, радіо, телебачення, Інтернет); персональні запрошення фахівців із інших кредитно-фінансових установ, які можуть бути корисними; лізинг (для розробки нових проектів і банківських послуг) та ін.

До внутрішніх джерел належать особи, які вже деякий час працюють в даному банку. До основних методів внутрішнього набору заміщення вакансій належать: підготовка або перепідготовка своїх працівників та подальше їх просування (горизонтальне або вертикальне); постійне інформування всього банківського колективу про нові вакансії, які виникають; безпосереднє звернення до своїх працівників щодо рекомендацій на роботу друзів, знайомих; ротація кадрів та ін.

Як зовнішні, так і внутрішні джерела залучення банківського персоналу мають свої переваги та недоліки.

Значна частина фінансово-кредитних установ надають перевагу внутрішньому набору, бо він зменшує затрати на адаптацію працівників, збільшує шанси для професійного зростання працівників, покращує соціально-психологічний клімат в колективі і т. п., але в той же час обмежує вибір кандидатів, відбувається зростання витрат на перенавчання персоналу, дозволяє просувати людей, які є «потрібними», але малоефективними та не сильно значущими та ін.

Зовнішні джерела залучення банківського персоналу є багатозатратними, вони підвищують рівень кадрового ризику та плинності кадрів, але в той же час надають можливість широкого вибору кваліфікованих претендентів, які несуть із собою нові сучасні погляди та ідеї [1, с. 27-29], [2].

Отже, вибір джерела та методу залучення банківського персоналу є одним із перших та найважливіших етапів усього банківського менеджменту. Від того, яким чином буде залучений персонал, багато в чому залежить подальша ефективність сумісної діяльності трудового колективу та взагалі, успішність банку не тільки в короткостроковій, але й в довгостроковій перспективі.


  1. Сушко Н. М. Менеджмент персоналу в банках: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 146 с.

  2. Крущельницька. Управління персоналом 2003. Організація та залучення персоналу [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://library.if.ua/book/45/3078.html.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Петрушенко М.М.

Сумский державний університет (Україна)
Актуальні проблеми вертикального вирівнювання місцевих бюджетів в контексті забезпечення сталого розвитку регіонів України
магістрант Голенка Р.А., к.е.н., доц. Ілляшенко К.В.

Сумский державний університет (Україна)
Неоднозначність економічної ситуації посилює роль регіонів у забезпеченні суспільного розвитку держави, а саме, обумовлює необхідність удосконалення принципів і методів реалізації соціально-економічної політики. Збалансованість міжтериторіального розвитку досягається різними інструментами державної політики, серед яких важливе місце відповідає механізму фінансового вирівнювання місцевих бюджетів.

Різні аспекти фінансового вирівнювання досліджувало багато провідних українських вчених, а саме: В.В. Зайчикова, І.О. Луніна, С.В. Слухай, І.С. Іваненко, що свідчить про актуальність даної тематики.

У межах навіть незначної за розмірами країни завжди об’єктивно є розбіжності у фінансовому потенціалі окремих територій, певні особливості щодо формування дохідної бази бюджетів і можливостей задоволення місцевих потреб. Розглянемо безпосередньо методи вертикального вирівнювання місцевих бюджетів: загальні та спеціальні трансферти; внески територій; розподілені та передані податки, тощо.

Механізм фінансового вирівнювання являє собою сукупність спеціально розроблених, організаційно впорядкованих і нормативно врегульованих засобів зменшення диспропорцій у бюджетному забезпеченні окремих територій.

Нормативно-правову складову механізму фінансового вирівнювання на сьогодні становлять Конституція України, Бюджетний кодекс, щорічні закони про державний бюджет, Основні напрями бюджетної політики на відповідний рік, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства фінансів, Державного казначейства, рішення обласних, районних, міських (щодо районних у містах) рад.

Однією з головних цілей державної регіональної фінансової політики щодо зближення рівнів соціально-економічного розвитку територій є подолання вертикальних і горизонтальних фіскальних дисбалансів і фінансове вирівнювання. Важливою передумовою формування та ефективної реалізації державної соціально-економічної політики є всебічне вивчення стану регіону.



В результаті аналізу вітчизняної державної політики вирівнювання встановлено, що в основу «формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами» покладено нормативний метод:
=, (1)
де Vi – розрахунковий показник обсягу видатків;

Dizak – розрахунковий обсяг доходів(кошика доходів) закріплених за відповідними місцевими бюджетами.


При цьому в даній формулі не відображається поточний стан об`єктів соціальної сфери окремих регіонів, що є суттєвим її недоліком.

Недоцільність використання даного методу являє собою нестабільність бюджетного фінансування. Нинішній механізм фінансового вирівнювання не враховує динамічного коливання індексів протягом базового року, і проводиться з розрахунком відповідних сталих нормативів.

Потрібно враховувати економічну специфіку окремо кожного регіону, для досягнення більш ефективної міжбюджетної трансфертної політики.

Наприкінці зазначимо, що в Україні з початком нового етапу суспільних перетворень, перегляду потребують організаційно–правові засади здійснення фінансового вирівнювання, що передбачатиме внесення значних змін у чинні нормативно-правові акти та прийняття нових, в яких знайдуть правове врегулювання усі аспекти фінансового вирівнювання. Передусім, це питання міжвідомчої координації стосовно надання статистичної інформації, що використовується для ранжирування територій, розрахунку міжбюджетних трансфертів, здійснення усіх видів контролю, підзвітності та відповідальності залучених до цього процесу сторін, запровадження регулярних відкритих консультацій уряду з органами місцевого самоврядування щодо розв’язання поточних проблем.




  1. Андронов О. Фінансове вирівнювання як основа розвитку міста // Економіст. – 2001. – № 6. – С. 60-62.

  2. Василик Д.О. Теоретичні основи побудови бюджетного механізму // Фінанси України. – 2000. – № 11. – С. 138-140.

  3. Зайчикова В.В. Місцеві фінанси України та європейських країн : підручник / В. В. Зайчикова. – К. : НДФІ, 2007. – 290 с.

  4. Корчинський В.Є. Використання інформації про виконання місцевих бюджетів для оцінки політики горизонтального бюджетного вирівнювання в Україні / В. Є.

  5. Корчинський С.К. Колодій // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 10. – С. 100-109.


К ВОПРОСУ О ХАРАКТЕРЕ МОНЕТАРНОЙ ПОЛИТИКИ В

США И ЕС
к.э.н., доц. Дубенецкий Н.А.

УО «Витебский государственный технологический университет» (Республика Беларусь)
Общим ответом на вызовы современного финансово-экономического кризиса и в США, и в ЕС стало применение мягкой монетарной политики.

Посредством мягкой кредитно-денежной политики в названных регионах удалось остановить снижение рыночной стоимости активов фирм и домохозяйств. Благодаря финансовой политике правительств США и стран ЕС удалось реструктурировать краткосрочную задолженность фирм и домохозяйств в долгосрочную. В результате предпринятых мероприятий реальный сектор экономики стал ликвидным на ближайшие 5-7 лет. Биржевые индексы к началу 2014 г. достигли докризисного уровня, что позволило некоторым аналитикам сделать выводы о появлении новых «финансовых пузырей». Для экономик США и ЕС стал характерен небольшой экономический рост (1-2%% в год) с периодическими рецессиями на период 2009-2013 гг.

Реструктуризация кредиторской задолженности фирм и домохозяйств трансформировалась в государственный долг правительства США и суверенные долги стран ЕС. Если для США основная часть внутреннего государственного долга приходится на долг перед ФРС, то для правительств еврозоны основная часть внутреннего государственного долга приходится на долг перед финансовыми посредниками. Если с ФРС, которая является эмитентом денег в США, правительству США сравнительно легко договориться о рефинансировании государственного долга, то с частными финансовыми посредниками, не имеющими право на эмиссию денег, правительствам стран, входящим в еврозону, договориться об отсрочке платежей невозможно, разве что объявить дефолт по обязательствам государства. Но дефолт европейских правительств автоматически приведет к дефолту частных финансовых посредников и стимулирует банковский коллапс со всеми его последствиями 2008-09 гг. ЕЦБ главной уставной целью имеет стабилизацию уровня цен, а не рефинансирование суверенных долгов.

Таким образом, государственный долг в США и ЕС имеет различную структуру. В США его рефинансирование посредством кредитной эмиссии ФРС может осуществляться теоретически бесконечно без угрозы дефолта американского правительства. Для европейских правительств, угроза дефолта по отношению к внешним кредиторам весьма существенна. Для США не существенна проблема сбалансированного бюджета. Но для европейских правительств одним из источников погашения суверенных долгов является бюджетный профицит.

США могут позволить себе сбалансированное осуществление и мягкой моетарной, и стимулирущей фискальной политики. В ЕС проведение мягкой монетарной политики требует одновременного осуществления сдерживающей фискальной политики. В результате стимулирущий эффект дешевых денег сводится на нет. В этой связи понятно стремление Еврокомиссии создать особое агентство – европейскую финансовую корпорацию, которая имела бы право рефинансироваться за счет кредитной эмиссии ЕЦБ и скупать суверенные долги стран ЕС по минимальной норме дисконта.

В связи с изложенным можно полагать, что только экономический рост в США наиболее вероятен за счет внутрених факторов стимулирования совокупного спроса. Рассчитывать на эндогенное оживление экономики ЕС при существующей институциональной структуре банковской системы не представляется возможным. Впечатляющая стабилизация уровня цен в ЕС не является фактром экономического роста. В этом убеждает пример Японии, где десятилетняя дефляция стала препятствием для экономического роста. В самый благоприятный период мировой экономической конъюнктуры 2000-07 гг. среднегодовые темпы экономического роста японской экономики составили всего 1,5 %. [30].

Без существенных изменений функций ЕЦБ европейская экономика останется, по всей вероятности, регионом стагнации.
1. Российская статистика. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.gks.ru/wps/wcm/connect/rosstat/rosstatsite/main/comparison/ – Дата доступа. – 22.12.12.]
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ
студентка Жильцова Д.О.

Сумський державний університет (Україна)
Наразі в Україні здійснюється радикальне реформування системи пенсійного забезпечення, що є основною складовою системи соціального захисту населення. Для впровадження реформ проводиться постійний процес трансформації законодавчої та нормативної бази. Результатом їх реалізації стане забезпечення економічних і соціальних інтересів пенсіонерів, зменшення тіньової заробітної плати, зростання зайнятості та розвиток фінансового сектору.

За останні роки через несприятливу демографічну ситуацію, збільшення негативного співвідношення між працюючими і пенсіонерами існуюча система пенсійного забезпечення виявилася недієздатною. Шляхом вирішення проблеми старіння населення та негативних наслідків міграційного процесу може стати розвиток недержавних пенсійних фондів. Діяльність НПФ регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Вони можуть бути створені у формі відкритих, корпоративних або професійних пенсійних фондів. Недержавні пенсійні фонди, трансформуючи вільні кошти домогосподарств та підприємств, спроможні акумулювати великі інвестиційні ресурси, тому активізація їх діяльності виведе пенсійне забезпечення на новий рівень. Рівень довіри людей до НПФ залишається на низькому рівні, тому необхідний тривалий період часу для формування стабільного пенсійного ринку.

Система недержавного пенсійного забезпечення протягом останніх років розвивається досить динамічно. Станом на 31.03.2013 р. у Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 88 недержавних пенсійних фондів та 29 адміністраторів НПФ, укладено 61378 пенсійних контрактів з 49057 вкладниками, кількість учасників НПФ становила 587396 особи.

За період 2005-2012рр. активи НПФ зросли в 36 разів. Відбувається постійне покращення ситуації у діяльності НПФ, що підтверджується зростанням інвестиційного доходу в 64 рази, та у сфері надання послуг – зростання пенсійних внесків в 36 разів (рис. 1).



Рис. 1. Динаміка основних показників НПФ [побудовано за 1, 2].


Україна пізно залучилась до світового досвіду використання ринку недержавних пенсійних послуг, лише 2004 року набув чинності Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Проте, це дає можливість не допускати помилок інших країн і запровадити найнадійнішу модель недержавного пенсійного забезпечення.

Тому наразі в Україні максимально розвивається механізм захисту пенсійних накопичень, що дозволить унеможливити банкрутство НПФ шляхом законодавчого та нормативно-правового обмеження інвестиційної діяльності фондів, постійного державного регулювання, контролю з боку засновників фонду шляхом обов’язкового оприлюднення інформації про діяльність фонду , диверсифікації активів фонду при інвестуванні, майнової відповідальності суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення.


1. Державний комітет статистики України. – [електронний ресурс] / Держкомстат. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.– загол. з екрану.

2. Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. – [електронний ресурс]/Нацфінпослуг. – Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/. – загол. з екрану.


Науковий керівник: ст. викладач Салтикова Г.В.

Сумський державний університет (Україна)
Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі на місцевому рівні
к.е.н., проф. Жулавський А.Ю., студентка Сидоренко Л.М.

Сумський державний університет (Україна)
Раціональне управління бюджетними коштами як на державному, так і на місцевих рівнях є передумовою ефективного функціонування всіх сфер суспільного життя. В сучасних умовах реформування бюджетної системи, обмеженості ресурсів, необхідності посилення контролю за їх цільовим використанням, активно впроваджується перехід від традиційного до програмно-цільового методу формування бюджетів, в якому система використання бюджетних коштів спрямована не тільки на ресурсне забезпечення, а й на досягнення конкретних результатів.

Існують різні погляди вітчизняних та зарубіжних науковців щодо впровадження та застосування програмно-цільового методу формування бюджетів. Так, Пожар Т. О. побудувала механізм реалізації контрольних функцій програмно-цільового бюджетування. О. С. Квачан дослідив особливості програмно-цільового методу побудови бюджетів різних рівнів. І. В. Коновалова обґрунтувала принципи програмно-цільового управління. Проте запровадження програмно-цільового методу на місцевому рівні відбувається повільно, що передбачає аналіз причин, які стримують цей процес.

Програмно-цільовий метод − один з найдієвіших інструментів бюджетування, який полягає в розподілі фінансових ресурсів за програмами, що мають визначені цілі(кінцевий результат) або низки середньострокових чи довгострокових цілей, яких потрібно досягти. Іншими складовими методу є відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм та результативні показники бюджетних програм, які включають: показники затрат, продукту, ефективності, якості.

Даний метод бюджетування забезпечує комплексний підхід до формування бюджету. При застосуванні програмно-цільового методу використовуються й інші методи бюджетного планування: нормативний, балансовий та метод екстраполяції. Поєднання методів допомагає встановити взаємозв'язок між ресурсами та результатами.

Запровадження програмно-цільового методу складання та виконання бюджету має такі переваги:


  • забезпечення прозорості бюджетного процесу (чітке визначення завдань, на які будуть витрачені бюджетні кошти);

  • підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;

  • можливість оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей;

  • чітке розуміння громадськістю, на що витрачені бюджетні кошти.

Застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі врегульовано ст. 20 Бюджетного кодексу України. Реалізація програмно-цільового методу на місцевому рівні здійснюється відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх виконання, затверджених наказом Мінекономіки України від 04.12.2006 № 367. Недотримання зазначених вимог не сприяє досягненню визначених результатів програм та призводить до неефективного використання бюджетних коштів, спрямованих на їх реалізацію.

Досліджуючи затверджені програми розвитку міста Суми, було виявлено основні порушення, що виникають при програмному бюджетуванні на місцевому рівні, в частині:

- згідно з п. 2.2.6 Методичних рекомендацій, у програмі повинні наводитись джерела фінансування з розбивкою за роками. Однак, не всі програми, затверджені органами міської влади, містять дані положення. Так, Програма сприяння забезпеченню житлом педагогічних та науково-педагогічних працівників міста Суми на 2008-2017 роки не містить вказаних обсягів фінансування кожного із заходів, що не дає змоги проаналізувати повноцінність направленого фінансування на забезпечення виконання програмних заходів, а відтак – дати оцінку досягнутим результатам.

- відповідно до п. 2.2.5 Методичних рекомендацій, розробник бюджетної програми має визначити очікувані результативні показники, за якими комплексно і всебічно можна здійснювати оцінку її виконання.

Для прикладу розглянемо цільову Програму підтримки малого та середнього підприємництва в м. Суми на 2013-2016 роки. Пріоритетним завданням програми є «збереження та створення нових робочих місць». Проте не передбачено кількості нових робочих місць, що планується створити суб’єктами підприємницької діяльності.

Треба відмітити, що очікувані результати виконання заходів бюджетних програм не завжди чітко конкретизовані, а в окремих випадках, можуть не передбачати кількісних та якісних характеристик.

Отже, сучасне формування Бюджетної системи України відбувається в складних соціально-економічних умовах. Проте результати виконання програми залежать не тільки від існуючої системи, а й від людського фактору. Тому необхідно розробити систему заходів з удосконалення бюджетного процесу, що надасть можливість поліпшити управління результатами, на досягнення яких спрямовані програми економічного і соціального розвитку регіонів.
Оцінка фінансових ризиків підприємства на базі бухгалтерської звітності
к.е.н., доц. Ілляшенко Т.О., магістрант Макарова А.В.

Сумський державний університет (Україна)

Невизначеність розвитку економічного середовища та недосконалість механізму управління підприємством виступають основними причинами виникнення ризику, ставлять суб’єктів господарювання перед необхідністю ідентифікації основних чинників ризикових подій, їх своєчасного прогнозування, оцінки можливих втрат, передбачення та застосування відповідних коригуючих дій.

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання в сучасних умовах пов'язана з багатьма ризиками, основними серед яких є фінансові, оскільки ставлять під загрозу подальшу успішну діяльність підприємства. Тому ідентифікація і оцінка рівня фінансових ризиків є одним з актуальних завдань системи фінансового менеджменту.

Для оцінки фінансових ризиків використовують бухгалтерську звітність підприємства: бухгалтерський баланс, який показує у грошовому виразі стан господарських засобів за їх складом і використанням, джерелами надходження та призначення на певну дату; звіт про прибутки і збитки, що представляє результати діяльності за звітний період.

Найпоширенішими ризиками, які оцінюють при фінансовому аналізі є ризик ліквідності, ризик фінансової стійкості, ризик банкрутства.

Ризик ліквідності можна оцінити шляхом співставлення відповідних груп активів і пасивів підприємства.

Ризик фінансової стійкості оцінюють на основі аналізу джерел формування запасів і витрат підприємства.

Для оцінки ризику банкрутства підприємства доцільно використати дві моделі – це галузева модель Терещенка і модель Іркутської державної академії.

R – модель прогнозу ризику банкрутства запропонована вченими Іркутської державної економічної академії. Ця модель має такий вигляд [1]:
R = 8,38 * К1 + К2 + 0,054 * К3 + 0,63 * К4 ,
де К1 – відношення оборотного капіталу до активів;

К2 – відношення чистого прибутку до власного капіталу;

К3 – відношення виручки від реалізації до активів;

К4 – відношення чистого прибутку до інтегральних витрат [1].


Ймовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі R визначається за даними таблиці 1.

Таблиця 1 – Загальна оцінка ймовірності банкрутства підприємства [1]




Значення R (коефіцієнту ймовірності

банкрутства)



Ймовірність банкрутства, %

Менше 0

0–0,18


0,18–0,32

0,32–0,42

Більше 0,42


Максимальна (90–100)

Висока (60–80)

Середня (35–50)

Низька (15–20)

Мінімальна (до 10)

Галузева модель Терещенка враховує особливості функціонування підприємств харчової галузі України і має наступний вигляд [2]:


Z = 0,261*Х1+1,272*Х2+0,13*Х3+0,486*Х4+0,639*Х9+0,221*Х10 - 1,433,
де Х1 – коефіцієнт покриття;

Х2 – коефіцієнт фінансової незалежності;

Х3 – коефіцієнт оборотності капіталу;

Х4 – коефіцієнт рентабельності операційних продаж;

Х9 – рентабельність власного капіталу;

Х10 – коефіцієнт оборотності оборотних активів.

Якщо Z менше (- 0,45) – зона фінансової кризи, зона додаткового аналізу – (-0,65 0,43 [2].

Отже, оцінка фінансових ризиків має здійснюватись в діяльності кожного підприємства, оскільки це дозволить попередити, уникнути або мінімізувати наслідки розвитку небажаних подій.

Управління фінансовими ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки є дуже важливим аспектом їх фінансово-господарської діяльності. Не запровадження відповідної політики на підприємстві може призвести до його значних збитків або взагалі до банкрутства і наступної ліквідації суб’єкта господарювання.


  1. Литвин Б. М., Стельмах М. В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – К.: «Хай_Тек Прес», 2008. – 336 с.

  2. Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві: [монографія] / Олег Олександрович Терещенко / Київський національний економічний ун-т. – К. : КНЕУ, 2004. – 268 с.


ОСНОВНІ ВИКЛИКИ ТА НАПРЯМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ В ЦИФРОВУ ЕПОХУ
аспірант Козоріз А.В.

Державна навчально-наукова установа «Академія фінансового управління» (Україна)
На початку ХХІ століття людство перейшло на принципово новий щабель розвитку, який у зарубіжних джерелах називають “Digital Millenium” або “Digital Era”. Будемо вважати найбільш адекватним україномовним еквівалентом термін «цифрова епоха». Цифрова епоха у деяких джерелах позначається як «пост-індустріальна», що також добре розкриває сутність соціально-економічного явища. Індустріальна епоха настала після проходження у світі промислової революції, у ході якої відбувся перехід від застарілих ручних (мануфактурних) способів виробництва до індустріалізованих (фабричних) підходів; суспільство, яке було аграрним, стало індустріальним, змінивши парадигму розвитку. Процес, що відбувається із 1990 років ХХ століття можна назвати «інформаційною революцією», результатом якої є перехід до цифрової епохи; суспільство перетворюється з індустріального на інформаційне.

Ключові особливості нової епохи, що мають бути враховані державою, наступні:

• Використання цифрових технологій для вирішення широкого спектра повсякденних завдань. Активне впровадження «Інтернету речей», тобто застосування різних прикладних (побутових) пристроїв, які надають додаткові інформаційні послуги через мережу Інтернет.

• Виняткова роль комп'ютерних мереж, зокрема, – мережі Інтернет, в організації інформаційної інфраструктури суспільства.

• Домінування принципу єдності інформаційного середовища, широке поширення «хмарних» інформаційних сховищ, які забезпечують доступ до даних практично в будь-якій точці світу, де є технічна можливість доступу до мережі Інтернет.

• Антропоцентризм інформаційних систем: наріжним каменем є користувач, людина з її потребами, інтересами і бажаннями.

Фінансова система держави є «економічним скелетом», відображає діючі підходи до перерозподілу ВВП і національного багатства, тому перехід в цифрову епоху стосується фінансової системи насамперед. Зміна підходів до організації фінансової діяльності, трансформація обліку, управлінських підходів, методів взаємодії між різними організаціями так чи інакше позначається на функціонуванні фінансової системи держави.

З точки зору державних фінансів можна виділити наступні основні виклики, з якими стикається держава, маючи справу з якісно новою формацією громадян.

• Свобода фінансових потоків і величезна різноманітність форм проходження фінансових операцій.

• Істотний вплив міжнародного економічного середовища.

• Вірусний характер поширення інформації, відповідно – надзвичайно швидкий прояв масових тенденцій у фінансовій системі.

• Широке застосування інформаційних технологій для організації фінансів створює широке поле для діяльності шахраям і зловмисникам.

У таких умовах держава виявляється вимушеною адекватно реагувати на виклики, діяти відповідно сучасним вимогам, а також забезпечувати процесинг всіх актуальних фінансових інструментів. Варто звернути увагу на термін «процесинг», він лежить в основі концепції фінансової системи держави в цифрову епоху. Де-факто держава повинна стати ефективним процесором, обробником проходять за участю його резидентів фінансових потоків.

Цифрова епоха ставить такі завдання перед державними фінансами.

• Перехід до електронного документообігу та миттєвого обміну інформацією між суб'єктами, задіяними в державних фінансах. Зокрема, це стосується відносин між органами державної влади, між державою і окремими фізичними і юридичними особами, а також між державою та іншими державами і наддержавними утвореннями.

• Автоматизація значної частини процедур, що традиційно проводяться в ручному режимі. Радикальне скорочення бюрократії.

• Реформування механізму роботи бюджетів усіх рівнів з метою підвищення ефективності прогнозування, планування, моніторингу та контролю їх виконання.

• Створення ефективного інструментарію регулювання фінансової системи з можливістю моментального реагування на виникаючі виклики, а також надійної системи моніторингу та попередження цих викликів.

• Взаємодія з усіма сучасними фінансовими інструментами (у тому числі різними екзотичними платіжними інструментами на зразок криптовалют), їх облік, моніторинг та, при необхідності, регулювання.

• Захист безпеки учасників системи з урахуванням існуючих викликів, пов'язаних із застосуванням інформаційних технологій.


ПРОБЛЕМЫ УПРАВЛЕНИЯ ГОСУДАРСТВЕННЫМ ДОЛГОМ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ
доц. Лебедева Е.Н.

УО «Витебский государственный технологический университет» (Республика Беларусь)
Открытость национальных экономик, развитие общественного разделения труда и его кооперации привело к глобализации экономики и увеличения задолженности стран. Проблема роста национального долга является актуальной сейчас для всех государств. Актуальна она и для Республики Беларусь.

Как свидетельствуют статистические данные, начиная с 2001 года, произошел существенный рост внешнего долга Беларуси. В основном это было обусловлено ростом цен на импортируемые энергоносители. В течение 2011 –2013 годов темпы роста государственного долга Беларуси стабилизировались и наметилось даже его некоторое его сокращение. В значительной степени это было обусловлено существенным улучшением условий торговли с Российской Федерацией.

В целом внешний государственный долг Республики Беларусь в широком определении на 1.10.2013 года в абсолютном выражении составил 37 098,2 млн.долл. США и увеличился за год на 800,1 млн.долл. США, или на 12,5% .

Увеличение абсолютных показателей величины внешнего долга Республики Беларусь сопровождается и некоторым ростом его относительных значений. В частности, наблюдается положительная динамика показателя величины внешнего долга на душу населения. Однако несмотря на это, в целом показатели кредитоспособнос­ти Республики Беларусь свидетельству­ют о том, что наше государство относится к группе стран с низким уровнем задолженности (таблица 1). Таким образом, относительный показатель внешнего государственного долга Беларуси находится в пределах порога экономической безопасности.

В настоящее вре­мя уже разработан проект Концеп­ции по управлению внешним дол­гом до 2015 г., ведется работа над стратегией управления государст­венным долгом на кратко- и сред­несрочный период. Правительство РБ продолжило политику рефинансирования внешнего госдолга за счет увеличения внутреннего. В этом случае внешний долг переводится во внутренний, что способствует перераспределе­нию выплат в пользу резидентов. В итоге, при общем незначительном приросте государственного долга, внешняя его составляющая сокращается.
Таблица 1 – Показатели кредитоспособнос­ти по внешнему государственному долгу Республики Беларусь


Показатели

кредитоспособности

Норматив

МБРР


01.01.2013

01. 01.2014


Отношение ВГД к экспорту товаров и услуг, %

220

73.1


62.3

Отношение ВГД к ВВП, %

60

18,9

17,4



Как показал проделанный анализ задолженность белорусского государства, во-первых, не превышает установленные международные индикаторы государственного долга; во-вторых, наметилась тенденция некоторого сокращения внешнего долга нашей страны. В значительной степени это обусловлено пока скорее удачной стратегией управления внешним долгом.

Мировой опыт свидетельст­вует о том, что чрезмерное увели­чение долговой нагрузки оказывает негативное влияние на состоя­ние финансовой системы и эконо­мики государства.



Принятие жест­ких мер по сокращению бюджет­ных расходов не гарантирует быст­рого преодоления долгового кри­зиса. Для решения данной пробле­мы необходимо создание условий для эффективного экономического развития, формирующего матери­альную основу для выплат по за­долженности и разработка соответствующей системы мер.

Во-первых, необходимо на государственном уровне проводить постоянный мо­ниторинг динамики долговых вы­плат с тем, чтобы предупредить возникновение кризисных явле­ний.

Во-вторых, целесообразным представляется проведение постоянного контроля объемов ожидаемых чистых экспортных поступлений, возможных новых внешних займов и прочих видов финансирования, достаточных для обслуживания государственного долга.

В-третьих, особое внимание необходимо обращать на направления расходования денежных средств. Эффектив­ность заимствований должна быть обеспечена соответствующим рос­том производства товаров и сферы услуг, основанных на новых про­грессивных технологиях

В-четвертых, в политике управления государственным долгом одним из приоритетных на­правлений должно стать максимально возможное снижение стоимости долга за счет удлинения срока заимствований и удешевления выплат по долговым обязательствам. Для этого целесообразно осуществить разработку государственной программы по управлению внешним долгом. Наличие такой программы позволит координировать меры по снижению уровня задолженности и обеспечить более эффективный контроль за привлечением и ис­пользованием средств из-за рубе­жа.
РОЛЬ ИНФОРМАЦИОННОГО РЕСУРСА В УСТОЙЧИВОМ РАЗВИТИИ СТРАХОВОГО ОБЩЕСТВА
начальник отдела „Анализа и статистики” Нейков Л.М.

Страховая компания „Олимпик” (Республика Болгария)
Страхование, как деятельность, является носителем множества рисков и на них сфокусировано внимание устойчивого развития страхового общества. Чем более оно рискует, тем более устойчивой должна быть и его система управления. Устойчивость страховой деятельности требует, чтобы менеджерская команда имела потребный информационный ресурс для принятия управленческих решений. Он должен предоставить возможность менеджерам страхового общества постоянно и непрерывно следить и контролировать состояние, движение и использование других ресурсов (материальных, человеческих, финансовых, технических, энергетических), координировать и регулировать проведение страховых процессов, анализировать результаты деятельности, предотвращать или удалять возможое возникновение рисков и отклонения в деятельности, прогнозировать устойчивость и будущее развитие страхового общества.

Проблемы информационного ресурса и его новой роли в устойчивом развитии страхового общества получают значительное развитие в динамических рыночных условиях, из-за наступившей глобализации и последующих изменений в бизнес среде. Она характеризуется с осложнениями взаимоотношений с клиентами, контрагентами и конкурентами, особенно при внедрении инноваций в деятельность страхового общества. В этих условиях проблемы возникают быстрее и интенсивнее, оказывают свое влияние сильнее, из-за чего требуют своевременной реакции со стороны менеджеров страховых обществ.

В существующих условиях риска, как и в условиях неопределенности, сопутствующей деятельность, которая существует как в страховом обществе, так и в окружающей бизнес среде, ожидается множество возможных результатов. Они в большинстве случаев не могут быть заранее предусмотрены, но их ожидают с определенной вероятностью. Для их оценки и значения необходим качественный информационный ресурс, полученный как результат функционированния компъютерных информационных систем, базирующихся на приложении современных информационных и коммуникационных технологий.

Информационный ресурс должен осведомлять менеджерскую команду, при выполнении поставленных целей, по крайней мере о трех ключевых процессах: оперативном, человеческом и стратегическом, чтобы вскрыть реальность в осуществляемой страховой деятельности, и ответственность за ее результаты. Только имея подобную информацию, общества могут выбрать, приложить и усовершенствовать набор форм поведения и страховых техник с целью вскрыть причины различий между действиями и ожиданиями менеджерской команды, как и между обещанными и действительно достигнутыми ими результатами деятельности страхового общества, для достижения устойчивого развития. Так например, 40 исполнительных директоров первых двухста компаний, входящих в перечень пятисот классированных журналом „Fortune”, были отстранены – уволены и вынуждены прекратить работу, потому что им не удалось достичь обещанных результатов [1, р.24]. По этой причине, управляющая система непрерывно стремится усовершенствовать свой способ действия и направлять исполнение функций, чего нельзя достичь без наличия качественного информационного ресурса. Поэтому в современной бизнес среде устойчивое развитие страхового общества в значительной степени обуславливается наличием трех важных информационных компонентов: достаточный по объему информационный ресурс; полнота, актуальность, своевременность, объективность, достоверность, уместность и надеждность данного информационного ресурса; умение персонала рационально использовать наличный информационный ресурс при исполнении управленческих функций и профессиональных обязанностей, посредством приложения современных технических средств, информационных и коммуникационных технологий, экономико-математических, актуарных и других научных методов.

Наступившая трансформация индустриального общества в информационное, рожденное из новых информационно – коммуникационных технологий (ИКТ) и глобализации, является важной предпосылкой формирования информационного ресурса в страховании, который вполне удовлетворяет информационные потребности персонала. Она создала возможность четкого определения и выражения роли и значения информационного ресурса, устойчивости компаний по сравнению с другими ресурсами. Поэтому вполне основательны утверждения, что с переходом от индустриального к информационному (цифровому, сетевому, постиндустриальному) обществу, „информационный ресурс будет более надеждным, более обеспеченным и более эфикасным источником богатства и просперитета, чем традиционные ресурсы, как земля и капитал” [2, р.1]. Вместе с этим, созданные новые возможности для эффективного сбора, обработки, сохранения, поисков, получения и использования потребного информационного ресурса „в нужном месте в нужное время” (the right place at the right time) для принятия решений, дает возможность как для своевременного осведомления управленческих органов страхового общества о состоянии и проведении страховых процессов и событий. Благодаря этому, в условиях информационного общества победителями в конкурентной борьбе будут те, кто лучше освоили информационную конкуренцию, а также средства, методы и способы производства и использования необходимого информационного ресурса. Посредством его создаются условия для устойчивого развития и конкурентоспособности страхового общества и его организационных структурных звеньев.
1. Босиди, Л. и Р. Чаран. Изпълнението. Новата теория на управление и организация. Класика и Стил, С. 2006.

2. McGee, J., L. Prusak. Managing Information Strategically. N,Y. John Wiley & Sons, Inc,1993.


Каталог: bitstream -> 123456789 -> 36795
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"
36795 -> І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка