І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н


ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ



Сторінка21/22
Дата конвертації11.03.2019
Розмір5,4 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ
доц. Олійник В.М.

Сумський державний університет (Україна)
Управління фінансовими потоками страховика в результаті здійснення різних видів діяльності впливають внутрішні та зовнішні фактори [1]. Вони обумовлені як ситуацією на ринку, так і процесами, що відбуваються безпосередньо всередині страхової компанії (рис. 1).

Рис. 1. Фактори впливу на формування фінансових потоків страхової компанії [2]

До зовнішніх факторів, що впливають на формування фінансових потоків у страховому бізнесі, вчені відносять наступні [3]:

1. Зміни в кон’юнктурі страхового ринку визначають зміни позитивного фінансового потоку, тобто обсягу надходжень грошових коштів від реалізації страхових послуг. Підвищення рівня кон’юнктури на страховому ринку сприяє зростанню обсягу позитивного фінансового потоку від операційної діяльності. Зниження викликає нестачу фінансових ресурсів при веденні страхового бізнесу.

2. Кон’юнктура фондового ринку визначає можливість раціонального і ефективного використання фінансових ресурсів страховика. Впливає на формування величини капіталу, що генеруються інвестиційним портфелем, у формі одержуваних дивідендів та відсотків.

3. Діюча система оподаткування для страхових організацій. Податкові платежі входять до складу від’ємного фінансового потоку страховика, податковий календар визначає характер потоку в часі. Будь-які зміни в податковій системі (введення нових податків, зміна ставок оподаткування, скасування або надання податкових пільг і т. п.) визначають зміни в обсязі та характері від’ємного грошового потоку страховика.

4. Діюча практика кредитування споживачів страхових послуг складається з сформованого порядку придбання цієї продукції (наприклад, передоплата, готівковий платіж, відстрочка платежу) і впливає на формування як позитивного, так і від’ємного фінансового потоку в часі.

5. Діюча система проведення розрахункових операцій впливає на формування грошові потоків у часі (наприклад, розрахунки готівкою прискорюють фінансові потоки, розрахунки платіжними документами їх сповільнюють).

6. Доступність позикового капіталу визначається, насамперед, кон’юнктурою на кредитному ринку. Зниження обсягу пропозиції «коротких» (або «довгих»), «дорогих» (або «дешевих») грошей відбивається на формуванні фінансового портфелю страховика за рахунок позикового капіталу.

До внутрішніх факторів, що впливають на формування фінансових потоків у страховому бізнесі, відносять [4, 5]:

1. Життєвий цикл страхового бізнесу, який передбачає формування різних обсягів та видів грршових потоків (за джерелами формування позитивного потоку та напрямів використання від’ємного потоку).

2. Тривалість операційного циклу. Короткий операційний цикл передбачає більше число оборотів фінансових ресурсів, підвищення інтенсивності як позитивного, так і від’ємного грошових потоків у страховій компаній.

3. Сезонність надання окремих видів страхових послуг. Цей фактор впливає на формування фінансових потоків у страховому бізнесі в часі. Його слід враховувати в процесі управління використанням вільних фінансових ресурсів страховика.

4. Інвестиційна політика і оптимізація побудови інвестиційного портфеля в страховій організації формують потребу в обсязі відповідного від’ємного грошового потоку і одночасно збільшуючи формування позитивного грошового потоку. Цей фактор впливає на обсяги грошових коштів у страховому бізнесі, на характер протікання інвестиційних процесів у часі.

5. Тарифна політика  ціноутворення, дотримання принципів її побудови впливає на обсяг позитивного фінансового потоку (у вигляді суми зібраних страхових внесків за операціями страхування, співстрахування, перестрахування) і обсяг негативного фінансового потоку (у вигляді суми страхових виплат по операціях страхування, співстрахування, перестрахування).

6. Андеррайтерна політика в страховому бізнесі є істотним фактором, що впливає на обсяг позитивного та від’ємного фінансового потоку, тому що від співвідношення та ступеня обгрунтованості «ризику-дохідності» змінюється їх співвідношення.

7. Операційний леверидж – це показник, що здійснює істотний вплив на пропорції темпів зміни обсягу фінансового потоку та обсягу реалізації страхових послуг.

8. Менталітет власників і фінансових менеджерів страхової організації. Вибір тих чи інших принципів фінансування активів і здійснення інших фінансових операцій визначає структуру фінансових потоків у страховому бізнесі, рівень прибутковості фінансових інвестицій (і, відповідно, обсяг фінансового потоку за отриманими відсотками і дивідендами).

Таким чином, вплив зовнішніх і внутрішніх факторів використовується в процесі оптимізації грошових потоків страхових компаній для забезпечення збалансованості фінансових ресурсів.




  1. «4Р» маркетингу страхових компаній: монографія /[ Козьменко О.В., Козьменко С.М., Васильєва Т.А. та ін.]; кер.авт.кол. д.е.н.,проф. О.В.Козьменко. – Суми: Університетська книга, 2014. – 432с.

  2. Фастунової В.О. Фактори впливу на формування фінансового потоку страхових компаній / VIII Международная научно-практическая конференция «Социально-экономические реформы в контексте интеграционного выбора Украины» – Л., 2012 р.

  3. Гомеля В.Б., Рубин Ю.Б., Солдаткин В.И. Страховой портфель. – М.: «Соминтек», 1994. – С. 640

  4. Куликов С.В. Финансовый аналіз страховых организаций. – Новосибирск: Сибирское соглашение, 2006.–224с.

  5. Никулина Н.Н., Березина С.В. Финансовый менеджмент страховой организации. – М.: Юнити-Дана, 2008. – 431 с.


підходИ до фінансування СТАЛОГО розвитку, ЗАСНОВАНІ на участІ МІСЦЕВИХ громад
доц. Петрушенко Ю.М.

Сумський державний університет (Україна)
За умови дефіциту державних коштів та відсутності дешевих кредитних ресурсів значно підвищується ефективність nf дієвість форм фінансування, що засновуються не на державних гарантіях чи уставному капіталі, а на громадській участі. В Україні підхід до місцевого розвитку, орієнтований на участь громад, системно впроваджує Програма розвитку ООН в Україні. Цей підхід ПРООН пов’язує із забезпеченням реалізації концепції сталого розвитку та підтриманням довгострокових цілей розвитку країни, затверджених у 2003 році в національному звіті «Цілі розвитку тисячоліття – Україна». До таких належать: зниження рівня бідності, забезпечення якісної освіти протягом життя, просування гендерної рівності, зниження рівня дитячої смертності, покращання материнського здоров’я, зниження рівня та швидкості поширення ВІЛ/СНІДу й туберкульозу, забезпечення сталості природного середовища.

Відповідно до програмних документів проектів ПРООН, загальна мета підходу, що орієнтується на участь громади, полягає у створенні сприятливого середовища для забезпечення довгострокового сталого соціально-економічного та суспільного розвитку на місцевому рівні шляхом сприяння ініціативам самоврядування й таким ініціативам, які втілюються місцевими громадами, що робитимуть внесок у загальний розвиток людства й допомагатимуть досягненню Україною цілей розвитку тисячоліття.

Фінансового план проектів ПРООН, орієнтованих на залучення місцевих спільнот передбачає надання невеликих грантів для впровадження мікропроектів громад на основі принципу самодопомоги та в рамках співпраці приватно-державного сектору, де кожен партнер має внести свою частку для розвитку. Наприклад, механізм фінансування за програмою проекту ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» передбачав, що частку вартості мікропроектів фінансується за рахунок членів громад (не менше 5%), інші витрати фінансувались за рахунок центрального та місцевих бюджетів (45%), участь МРГ/ПРООН становила приблизно половину усіх внесків (50%).

Конкретні задачі підходу до місцевого розвитку за участі громад, який застосовує ПРООН в Україні, є такими:

1. Покращення умов життя в сільських, напівміських і міських громадах по всій Україні шляхом сприяння сталому відновленню, управлінню та забезпеченню роботи базової соціальної та муніципальної інфраструктури та служб за рахунок муніципальних ініціатив самодопомоги.

Громадські організації, відповідні місцеві (сільські й міські), районні та регіональні органи влади здійснюють відновлення базової соціальної інфраструктури та муніципальних служб відповідно до пріоритетів, визначених цілями розвитку тисячоліття, а саме:

• охорона здоров’я (мережа місцевих пунктів охорони здоров’я);

• енергозабезпечення (заходи енергозбереження на місцевому рівні і т. ін.);

• охорона довкілля;

• водопостачання;

• місцеві транспортні системи.

У процесі втілення проектів місцевих громад кожну громаду-учасницю проводять через такі послідовні етапи розвитку із залученням населення:

• активізація та самооцінка громади;

• створення громадських організацій;

• планування розвитку громади;

• визначення проекту, встановлення пріоритетів та втілення проекту;

• аналіз (встановлення такого механізму оцінки поступу громади, за якого члени громади могли б структурувати досягнення своєї громади для полегшення подальшої діяльності в цьому напрямку).

2. Доведення ефективності спільного місцевого врядування та механізмів децентралізованого управління на всій території України з надання соціальних послуг шляхом просування та підтримки партнерських громадських організацій, що діють за принципами самоврядування та запроваджують ініціативи самодопомоги на засадах співпраці з місцевою владою, приватним сектором та іншими зацікавленими партнерами.

3. Покращення відповідних професійних умінь та знань громадських організацій та органів місцевої влади з метою започаткування та підтримки партнерської співпраці в процесі місцевого розвитку в справах соціально-економічного розвитку та надання соціальних послуг.

Разом із тим при впровадженні підходу до сталого місцевого розвитку, орієнтованого на залучення територіальних громад, на практиці виникає низка проблем:

1) Проблема ефекту від масштабу. Часто постає питання, як поширити успішний досвід невеликої експериментальної громади на рівень країни. Розширення масштабів діяльності проектів, орієнтованих на громаду, – не завжди просте завдання. Воно вимагає поступового й послідовного підходу, кінцевий результат буде залежати від політичної підтримки, а також від можливих стимулів, створюваних для різних зацікавлених сторін.

2) Проблема орієнтування. Підхід, орієнтований на громаду, зазвичай спрямований на найбідніші, вразливі верстви населення. При цьому виникає небезпека захоплення фінансових потоків групами, що були виключені. Особливо це питання загострюється за умови політичного втручання.

3) Велика вартість та обмеження участі на практиці. Участь у проекті, орієнтованому на громаду, в реальному житті тягне за собою значні витрати, якими часто нехтують, коли говорять про цей підхід. Після проведеного на громадських зборах часу зрозумілими стають альтернативні витрати у вигляді втраченого часу й доходів. Також частими є випадки, коли проекти потребують додаткових фінансових внесків від членів громади. Існують також нематеріальні, але не менш реальні проблеми, а саме: психологічний та фізичний «примус» найбільш соціально знедолених членів суспільства до участі в програмі, де їх участь може викликати конфлікти з інтересами місцевих еліт.

4) Тривалість проекту. Як правило, проект, орієнтований на громаду, займає близько року. Досить часто цей термін є недостатнім для цілей поширення програми. Крім того, міжнародні проекти розвитку за участі громади зазвичай передбачають невеликий обсяг зовнішнього фінансування, вони не можуть гарантувати підвищення добробуту за рахунок змін в інфраструктурі.

5) Проблема залежності від персоналу. Акцент на соціальній мобілізації та збільшенні пропускної спроможності робить якість проектів, орієнтованих на громаду, дуже залежною від якості роботи персоналу. У більшості випадків успішний розвиток програми забезпечувала команда, яка складалася з високо мотивованих людей, котрі тривалий час (10-20 років) працювали з громадами, розвиваючи їх потенціал. Разом з тим співробітники з розвитку підходу, орієнтованого на громаду, особливо на вищих посадах, як правило, є колишніми бюрократами з невеликим досвідом роботи з розширення можливостей громад, і їх стимули часто не збігаються з вимогами програми.

6) Небезпека створення моделі «попит-пропозиція». Значна залежність від співробітників-засновників проекту також означає, що підхід, орієнтований на громаду, ризикує стати не більше ніж перевіркою для раніше обраних цілей програми. Більшість заходів, які передбачаються програмою є публічними, а отже, певною мірою політичними, що може спричинити виникнення змови й тиску, коли програма почне набирати обертів. Це підкреслює ще більшу необхідність контролювати й належним чином готувати майбутніх працівників. У свою чергу громади також мають правильно розуміти свою роль у програмі, щоб не розглядати участь як просту формальність для отримання грошових коштів, виділених на організацію програми.

7) Проблема залежності. Часто критика, спрямована на підхід, орієнтований на громаду, базується на тому, що громада не продовжує дотримуватися поставлених програмою цілей після закінчення окремого проекту. У той же час є декілька прикладів, коли національні уряди застосовували методику підходу, орієнтованого на громаду, і після закінчення окремих проектів. Хоча нерідко галузеві міністерства неохоче надають допомогу після закінчення проектів.

МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІКВІДНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
доц. Рубанов П.М., студентка Федчун С.В.

Сумський державний університет (Україна)
Банківська система будь-якої країни є основою функціонування економіки в цілому, бо саме через банківські установи відбуваються розрахунки між суб’єктами господарювання, як всередині країни, так і з іноземними контрагентами; забезпечується акумулювання капіталу і його перерозподіл у найбільш ефективні сфери економіки через надання кредитів, інвестиції тощо. Саме тому важливим завданням є підтримання як достатнього рівня платоспроможності, так і оптимального рівня ліквідності банківських установ для своєчасного розрахунку за взятими зобов’язаннями.

Події останніх місяців в Україні (політична та економічна криза, відтік депозитних коштів, проблеми з отриманням рефінансування від НБУ, кризові явища на валютному ринку тощо) викликають ще більшу потребу у забезпеченні стабільності банківської системи, оскільки проблеми окремих банків можуть спричинити «ефект доміно». У такій ситуації одним з найважливіших аспектів є підтримання достатньої ліквідності як окремого банку, так і банківської системи в цілому.

Кожен банк, залежно від специфіки фінансових операцій, розміру активів, структури залучених коштів, цільової спрямованості діяльності тощо, розробляє власні методи управління ліквідністю. Небезпечною є як недостатня ліквідність, яка викликає загрозу банкрутства, особливо, в умовах зростаючих кризових явищ, так і надлишкова ліквідність, яка погіршує і без того невелику рентабельність діяльності українських банків.

В таких умовах одним з ефективних інструментів управління банківською ліквідністю є операції з портфелем ліквідних цінних паперів, перш за все боргових державних ЦП. Саме наявність такого портфеля ЦП забезпечує великим і середнім банкам баланс ліквідності, дозволяє уникати ситуації надлишкової чи недостатньої ліквідності. В разі виникнення проблем з ліквідністю, державні цінні папери можуть бути продані або використані як забезпечення для рефінансування від НБУ.

Проблемою є знаходження методів, здатних забезпечити надійне прогнозування і планування операцій банку на фінансовому ринку з урахуванням потреби мінімізації ризику ліквідності і одночасної максимізації прибутковості активних операцій. Один з підходів прогнозування ліквідної позиції на макрорівні базується на розрахунку коефіцієнта еластичності ліквідності. Даний показник дозволяє визначити, якою буде зміна ліквідних активів, при зміні ліквідних пасивів на 1%. Відстеження динаміки зміни даного показника дозволяє встановлювати тенденцію та отримувати прогнозний рівень ліквідності на майбутні періоди.
ЕКСПАНСІЯ ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ І КОНЦЕНТРАЦІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ
к.е.н., доц. Сапич В.І.

Сумська філія ХНУВС (Україна)

к.е.н., доц. Сапич Н.М.



Сумський НАУ (Україна)
За даними останнього звіту Всесвітнього економічного форуму про глобальну конкурентоспроможність у 2012–2013 рр. для України фактором, який у найбільшій мірі стримував розвиток економіки, була доступність фінансування (15,3 бали). Негативний вплив даного фактору був навіть вищим за такі фактори, як корупція(14,0 бали) та податкове регулювання(13,6 бали). Враховуючі специфічні риси сільськогосподарського виробництва (в першу чергу його сезонність, значні коливання рівня рентабельності різних галузей, а також наявність високих ризиків від недостатньої прогнозованості кон’юнктури продовольчих ринків), фінансове забезпечення для аграрного сектору економіки має особливе значення.

Останні роки в Україні високими темпами відбувається концентрація сільськогосподарських угідь у користуванні найбільших товаровиробників. Дані Держкомстату України показують, що за 2005-2012 рр. сільськогосподарські підприємства, землекористування яких перевищувало 10 тис. га, збільшили питому вагу своїх площ в їх загальній кількості по країні з 2,5 до 15,3%, при цьому середня площа землі у розпорядженні кожного з них зросла з 13205 до 20467 га, сумарно досягнувши 3356,5тис. га. Значна кількість цих підприємств входить до складу агрохолдингів. Національний агропортал Latifundist.com наводить список 100 найкрупніших в Україні землекористувачів, які сконцентрували у своєму обробітку по 10 тис. га і більше земельних угідь. По даним на квітень 2014 р. у 16-ти з цих агроформувань земельний банк складав понад 100 тис. га. Найбільші площі були у таких агрохолдингів, як Укрлендфармінг (670 тис. га), Кернел Групп (422 тис. га), NCH (400 тис. га), Миронівський Хлібопродукт (320 тис. га) та Мрія Агрохолдинг (320 тис. га). Збільшення земельного банку найзначніших агрохолдингів відбувається як на основі злиття і поглинань серед самих агрохолдингів, так і через додаткову оренду сільськогосподарських угідь.

Концентрація сільськогосподарських угідь агрохолдингами відбувається на основі їх фінансової експансії як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Шляхом створення власних банківських структур агрохолдинги мають можливість залучати у своє користування значні кредитні ресурси. Глава ради директорів найбільшого в Євразії агрохолдингу Укрлендфармінг Олег Бахматюк став власником VAB Банку. Власники агрохолдинги Мрія (Іван Гута і родина) у 2011 р. створили DV Банк. Саме завдяки власним банкам лише за минулий рік Укрлендфармінг збільшив своє землекористування з 532 тис. га до 670 тис. га (на 25,9%), а Мрія Агрохолдинг – з 295 тис. га до 320 тис. га (на 8,5%).

Агрохолдинги розширюють активи за рахунок проведення ІРО на міжнародних фондових біржах. Так, 29 квітня 2010 р. Український агрохолдинг «Авангард» (SPV-компанія Аvangardco Investments Public Limited), реорганізований у подальшому у агрохолдинг Укрлендфармінг, під час первинного розміщення акцій на Лондонській фондовій біржі залучив 216 млн. дол. за 20% акціонерного капіталу. По даним на квітень 2014 р. акції 15 українських агрохолдингів були представлені на Варшавській, Лондонській, Франкфуртській, Паризькій та Стокгольмській фондових біржах.

Мобілізація фінансових ресурсів на внутрішньому і зовнішньому ринках дозволяє агрохолдингам не лише залучати найсучасніші технології, але і сплачувати порівняно з іншими суб’єктами земельних відносин, які орендують сільськогосподарські землі, більш високу орендну плату. Саме з цієї причини посилюється концентрація земельних ресурсів у користуванні агрохолдингів і угіддя у обробітку звичайних сільгосппідприємств скорочуються. За умов низького рівня доходів власників земельних паїв і земельних наділів навіть незначне підвищення орендної плати має для них відчутне значення. Проте даний позитивний ефект для землевласників супроводжується значно більшими негативними наслідками для суспільства.

У еколого-економічному контексті для сільськогосподарського виробництва землекористування на значних площах призводить до наступних негативних наслідків. По-перше, це послаблення конкуренції у аграрному секторі, яка є рушійною силою економічного прогресу. По-друге, це порушення сівозмін, що призводить до погіршення родючості сільськогосподарських угідь. Агрохолдинги спеціалізуються на виробництві високорентабельних експортоорієнтованих культур, в тому числі соняшника і кукурудзи, які у найбільшій мірі виснажують родючість ґрунтів. Недотримання сівозмін є характерним для діяльності агрохолдингів, хоча 4 червня 2009 р. Верховна Рада ухвалила Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про збереження родючості ґрунтів", яким запроваджується обов'язкове застосування сівозмін. Згідно з чинним законодавством, земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва повинні використовуватися відповідно до розроблених і затверджених в установленому порядку проектів землеустрою. Вони повинні забезпечити еколого-економічне обґрунтування сівозміни, впорядкування угідь і передбачають заходи по охороні земель. І по-третє, концентрація земельних ресурсів агрохолдингами обмежує можливості розвитку багатоукладності і різноманіття організаційно-правових форм господарювання, що є основою аграрного сектору у провідних країнах світу.

Негативними соціальними наслідками діяльності агрохолдингів для сільських територій є низька зайнятість сільського населення і відсутність податкових платежів у місцеві бюджети. Безумовно, позитивною стороною діяльності агрохолдингів є застосування високопродуктивних технологій, проте агрохолдинги переважно спеціалізуються на малотрудомістких галузях рільництва. Це означає, що на сільських територіях, де господарюють агрохолдинги, безробіття є значно вищим.

За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Агрохолдинги, завдяки експансії фінансового капіталу, концентрують у своєму землекористуванні значні площі сільськогосподарських угідь. Оскільки це призводить до негативних соціальних та еколого-економічних наслідків, то законодавчо необхідно обмежити максимально допустиму площу землі, яку можуть орендувати агрохолдинги. Для збереження родючості ґрунтів актуальною проблемою є забезпечення неухильного дотримання агрохолдингами проектів землеустрою з відповідними сівозмінами. Надмірна концентрація земельних ресурсів агрохолдингами створює певні ризики, які впливають на стан продовольчої безпеки країни у виробничому і соціальному аспектах. У податкове законодавство необхідно ввести зміни, згідно яких агрохолдинги незалежно від місця їх реєстрації були б зобов’язані сплачувати фіксований сільськогосподарський податок (або земельний податок) до місцевих бюджетів сільських рад, яким за територіальним поділом належать орендовані ними землі. Концентрація земельних ресурсів має відбуватися у таких межах, які б не стримували розвиток багатоукладності і різноманіття організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі економіки України.



ОСОБЕННОСТИ КРЕДИТОВАНИЯ МЕЖДУНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДА

к.э.н., доцент Шеремет Т.Г., Васильева А.А.



Донецкий национальный университет экономики и торговли им.Михаила Туган-Барановского (Украина)

На сегодняшний день МВФ играет ведущую роль в мировой валютной системе, особенно в период финансовой нестабильности. Устройство МВФ представляет собой акционерное предприятия, его капитал состоит из взносов государств-членов. Страны-члены платят 25% от суммы своего взноса в специальных правах заимствования (СДР) или в валюте других стран. При необходимости кредитования МВФ может потребовать от страны предоставить остальные 75%.При возникновении валютных затруднений, кризисных явлений МВФ предоставляет финансовуюпомощь странам-членам в виде краткосрочных кредитов в иностранной валюте [1].

Одной из основных функций МВФ является кредитование с целью решения проблемы платежного баланса страны. МФВ предоставляет временное финансирование для стабилизации ситуации в связи с недостатком валюты в стране. Стоит отметить, что МВФ не предоставляют кредиты для финансирования различных проектов и мероприятий. Все денежные средства для оказания финансовой поддержки исходят непосредственно из Фонда, который образован взносами стран-членов. Доходы МВФ образуются за счет процентов по представляемым кредитам [2].

Как форму предоставления кредитов МВФ использует транш. Транш представляет собой часть кредита, которая выдается стране-члену при выполнении условий и требований, установленных МВФ [2]. МВФ разработал различные кредитные инструменты, которые были учреждены для преодоления проблемных ситуаций разных государств-членов: льготные механизмы для стран с низкими доходами; расширенный кредитный механизм (ЕКФ); кредитный механизм «стэнд-бай» (СКФ); механизм ускоренного кредитования (РКФ); гибкая кредитная линия (ГКЛ); превентивная кредитная линия для поддержки ликвидности (ПЛЛ); механизм расширенного кредитования (ЕФФ); инструмент для ускоренного финансирования (РФИ).

Льготные механизмы для стран с низкими доходами придают большую гибкость оказываемой Фондом финансовой поддержке и обеспечивают ее большее соответствие различным потребностям стран с низкими доходами. Лимиты и нормы доступа были удвоены относительно докризисных уровней. Условия финансирования стали более льготными, а процентная ставка пересматривается каждые два года [1].

ЕКФ оказывает среднесрочную поддержку странам с низкими доходами, испытывающим длительные трудности с урегулированием платежного баланса. Финансирование в рамках ЕКФ в настоящее время осуществляется под нулевую процентную ставку, с льготным периодом на 5,5 лет года и полным сроком погашения в 10 лет [1].

СКФ используется для оказания финансовой поддержки странам с низкими доходами, которые испытывают краткосрочные трудности с урегулированием платежного баланса. Используется для решения широкого диапазона проблем, в том числе в качестве меры предосторожности. Финансирование в рамках СКФ в настоящее время осуществляется под нулевую процентную ставку, с льготным периодом на 4 года и полным сроком погашения за 8 лет [1].

РКФ обеспечивает быструю финансовую помощь при предъявлении ограниченных условий и предназначен для стран с низкими доходами, столкнувшимися со срочными потребностями для урегулирования платежного баланса. Финансирование в рамках РКФ в настоящее время осуществляется под нулевую процентную ставку, с льготным периодом на 5,5 лет и полным сроком погашения в 10 лет [1].

ГКЛ – механизм предназначенный для стран с очень хорошими основными экономическими показателями, обоснованной экономической политикой и успешным опытом проведения политики, и полезна как для предотвращения кризиса, так и для принятия антикризисных мер. Договоренности о ГКЛ утверждаются по согласованию, срок действия ГКЛ составляет один-два года (с промежуточным обзором соответствия критериям стабилизации после одного года) [1].

ПЛЛ используется как для предотвращения кризисов, так и для принятия антикризисных мер странами с надежными основными экономическими показателями, обоснованной экономической политикой и успешным опытом. Договоренность ПЛЛ может составлять шесть месяцев или от одного до двух лет [1].

ЕФФ. Этот механизм был создан в 1974 году для содействия странам в преодолении среднесрочных и более долгосрочных проблем, связанных с платежным балансом, вызванных обширными искажениями, которые требуют фундаментальных экономических реформ. Как правило, срок договоренностей в рамках ЕФФ не превышает 3 лет в момент утверждения. Однако допускается также максимальный срок до 4 лет [1].

РФИ был введен взамен прежних механизмов экстренной помощи и расширения их сферы действия. РФИ обеспечивает быструю финансовую помощь при ограниченном предъявлении условий для всех государств-членов, столкнувшимися с острыми потребностями в урегулировании платежного баланса. Доступ в рамках РФИ ограничивается годовым лимитом в 50 процентов квоты и общим лимитом доступа в 100 процентов квоты [1].

Итак, МВФ разработал различные кредитные инструменты для преодоления проблемных ситуаций в урегулировании платежного баланса разных государств-членов, и играет ведущую роль в регулировании мировой валютной системы.



1.International Monetary Fund handbook: its functions, policies, and operations / Bernhard Fritz-Krockow and Parmeshwar Ramlogan, editors – Washington, D.C. : International Monetary Fund, Secretary’s Dept., 2007. –90p.

2 Официальный сайт Международного Валютного Фонда [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.imf.org/external/index.htm



РОЗДІЛ 9

Особливості сталого розвитку підприємств

ОСОБЕННОСТИ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ ПРЕДПРИЯТИЙ

FEATURES OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT ENTERPRISES



КОНЦЕПЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА У СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ
асист. Бондар Т.В.

Сумський державний університет (Україна)
У сучасних умовах розвитку, коли назріла необхідність зміни парадигми суспільного розвитку, переходу до нового технологічного укладу, удосконалення організаційних форм господарювання у зв’язку із загостренням екологічних криз та нарощенням їх масштабу, актуальною стає проблема зміни, удосконалення концепції підприємства.

Зазначена проблема обумовлюється ще і розгортанням процесу перегляду парадигми наукового мислення. В умовах зміни наукової методології в економічній науці, активізації міждисциплінарних досліджень постає необхідність перегляду та аналізу низки концепцій, теорій та методичної бази функціонування підприємства. Зміни наукової методології в економічній науці передбачають розширення наукової картини світу, характеристику його з точки зору критерію системності, орієнтацію на внутрішні джерела розвитку та систематичне врахування якомога більшої кількості зв’язків та відносин із зовнішнім середовищем як з позиції ресурсів, так із позиції результатів функціонування. Вищенаведені положення обумовлюють актуальність перегляду та удосконалення концепції підприємства.

Розглянемо сутність деяких концепцій підприємства. У науковій літературі виділяють декілька концепцій підприємства. Так, Грещак М.Г. виокремлює такі основні види концепції підприємства: неокласичну, інституційну, еволюційну та підприємницьку. Неокласична концепція є базовою концепцією у сучасній економічній теорії і передбачає розгляд підприємства на основі кібернетичного принципу «чорної скрині», у відповідності до якого підприємство як виробнича система перетворює вхідні ресурси у продукцію. Має місце однозначний причинно-наслідковий зв'язок − результати функціонування підприємства залежать від використовуваних ресурсів, їх обсягів, властивостей, співвідношення.

Інституційна концепція підприємства передбачає його розгляд як організації, утвореної для забезпечення ефективності її діяльності. Виходячи з цього, функціонування підприємства розглядається у контексті сукупності його відносин у внутрішньому та зовнішньому середовищах.

Еволюційна концепція передбачає розгляд підприємства з точки зору його досвіду, накопиченого у процесі функціонування та розвитку, а також особливостей процесу становлення підприємства. Виходячи із наявного досвіду, на підприємстві формуються правила, алгоритми процедури функціонування.

Підприємницька концепція передбачає розгляд підприємства як підприємницької структури, основою розвитку якої є підприємницькі здібності та ініціативи, а також залучені для цього ресурси.

Всі вищезазначені концепції висвітлюють той чи інший аспект сутності підприємства. Разом з тим, багато вчених визнають необхідність переходу до системної концепції підприємства та його розгляду як відкритої системи. Постає необхідність інтеграції існуючих концепцій та синтезу нової концепції з урахуванням основних положень нової економічній методології та імперативів сталого розвитку.

Розглянемо підприємство як відкриту систему, що означає його розгляд у контексті виявлення та систематизації зв’язків з навколишнім середовищем. Чим менше факторів зовнішнього і внутрішнього середовища враховується, тим більше латентних факторів розвитку має підприємство. Результатом зростаючої латентності факторів розвитку підприємства можуть бути неправильно обрана альтернатива розвитку, неправильна оцінка наявного потенціалу розвитку, недоотримання прибутку і т. ін.

На наш погляд, підприємство як відкриту систему необхідно розглядати з позицій категорій простору та часу. Підприємства мають іманентно властиву їм тенденцію розвитку, яка залежить від їх структурної організації (просторовий аспект розгляду підприємства) та впливу факторів зовнішнього середовища (динамічний аспект розгляду підприємства). При цьому підприємства мають власні життєві цикли та шляхи розвитку.

Для забезпечення сталого розвитку підприємство повинні бути конкурентоспроможним як з позицій його структурної організації, так і з позицій його здатності щодо адаптації до впливів факторів зовнішнього середовища у процесі функціонування.

З урахуванням вищенаведених положень, конкурентоспроможність є закономірним станом підприємства, спрямованого на реалізацію внутрішньої тенденції розвитку. Закономірний стан підприємства характеризує ступінь раціональності його структури щодо закономірностей формування, функціонування і розвитку соціально-економічних систем. Закономірний стан підприємства і внутрішньо властива йому спрямованість розвитку є елементами його самодостатності. У такому разі розвиток підприємства ґрунтується на усталеній, закономірно визначеній основі.

Таким чином, з урахуванням об’єктивних вимог забезпечення сталого розвитку, удосконалення економічної методології постає необхідність синтезу наявного наукового знання та поглиблення змісту існуючих концепцій підприємств та формування концепції підприємства як відкритої системи.


«УЧЕБНЫЕ ЦЕНТРЫ» В ТОРГОВОЙ ОРГАНИЗАЦИИ
студентка Бухнэ А.Ф., к.т.н., профессор Поникаров В.А.

Московский государственный університет приборостроения и информатики (Российская Федерация)
Сегодня, в связи с быстрым развитием средств телекоммуникаций, обеспечивающим дополнительные возможности для ведения электронного бизнеса, розничным магазинам приходится искать новые пути привлечения клиентов, одним из которых является хорошо обученный персонал.

Большинство компаний прибегают к обучению сотрудников вне компании – в специализированных учебных заведениях, которые способны дать работнику компании нужные знания, но такой метод обучения имеет ряд недостатков:

1. Знания зачастую носят общий, теоретический, характер.

2. Компания не имеет возможности изменять учебную программу по своему усмотрению.

3. Этот метод больше подходит для сотрудников, которым необходим набор специальных знаний, например для бухгалтера, аналитика, юриста, секретаря и не предполагает обучение продавцов розничной сети.

Чтобы избежать этих недостатков, компания розничной торговли может организовать свои «Учебные центры», сама обучать линейный персонал, определять какой именно объем знаний они получат и каким будет содержание учебных программ. Это также поможет «воспитать» такие кадры, которые будут полностью соответствовать требованиям компании, будут «дышать с ней одним воздухом», будут относиться к ее целям как к своим личным, будут изначально приобщены к культуре компании.

Такие «Учебные центры» будут работать с сотрудниками сразу после их принятия на работу, то есть со стажерами, только приступающими к своим обязанностям. Это позволит принимать на работу кандидатов без опыта работы в торговле или же без какого-либо опыта работы вообще, что позволит увеличить поток желающих работать в компании и понизит требования к кандидатам.

«Учебные центры» позволят обеспечить подготовку кадров на порядок выше, чем у конкурентов, т.е. обеспечат весомое конкурентное преимущество на рынке и повысят эффективность работы торговой сети.

Компания сама может определить численность сотрудников в «Учебном центре», однако стоит отметить, что он может состоять и из одного только сотрудника, важно лишь определить, способен ли он справиться с объемами будущей работы. С учетом специфики розничной торговли и в условии подготовки линейного персонала, т.е. продавцов, рекомендуется иметь состав учебного центра хотя бы из двух сотрудников, один из которых владел бы теоретическим материалом, а другой – практическими навыками.

Учебный план занятий в таком центре должен включать обучение в различных направлениях. Предлагается использовать структуру занятий, охватывающую пять разделов:

1. Информацию о компании.

2. Теоретический материал.

3. Правовой и психологический аспекты работы с клиентами.

4. Внутренние правила работы продавца в компании (маркетинг, правила работы с программным обеспечением компании и т.д.).

5. Практика и мастер-классы.

Занятия в «Учебном центре» завершаются своеобразной проверкой (форма проверки остается на усмотрение руководства компании), например обычным тестом, решением практических задач или комплексной оценкой. Смысл проверки заключается в том, чтобы после окончания обучения стажер был абсолютно готов к дальнейшей работе.

Предложенная программа может быть использована в любой торговой компании, с различной спецификой деятельности. Предлагаемая структура программы занятий в «Учебном центре» обеспечит многостороннюю подготовку персонала, который будет владеть достаточными теоретическими знаниями в своей области, будет грамотен в правовых вопросах и будет полностью информирован обо всех правилах работы компании.
ЗАСТОСУВАННЯ ЦИКЛІЧНО ОРІЄНТОВАНОГО ПЕРЕДБАЧЕННЯ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ
аспірант Кологривов Я.І.

Національній технічний університет Україні «КПІ» (Україна)
Управління підприємством на основі циклічно орієнтованого передбачення посідає важливе місце у процесі функціонування підприємницьких структур на сучасному етапі розвитку економіки, особливої уваги саме заслуговує вплив «періодичності у розвитку» на управлінські та технологічні процеси. Значний ступінь впливу за останні 5 років здійснила глобальна економічна криза. Саме ця криза поставила перед власниками бізнесу, топ-менеджерами завдання, які потребують суттєвого перегляду як технологічних процесів, що використовуються на їх підприємствах, так і технологій ведення бізнесу. Адже саме такі кризові явища зумовлюють як переходи від одного до іншого технологічного укладу, так і використання нової парадигми у підприємницькій діяльності. Успіх виробничо-комерційної діяльності на сучасному етапі розвитку економічних відносин можливий саме при врахуванні того, що очікувані зміни характеризуються досить значним, глобальним рівнем. Важливі завдання стоять як перед власниками підприємницьких структур різного рівня, так і перед науковцями, які займаються проблемами аналізу ретроспективи, дослідження сучасного стану економіки та проблематикою передбачення.

Дослідження бізнес-процесів впродовж значних термінів часу відзначається присутністю циклічності зміни у їх основних характеристиках і параметрів [1; 2; 3; 4]. Зокрема, для переважної кількості галузей промисловості одним із основних факторів, які суттєво впливають на цю циклічність, є техніко-технологічні інновації, які, у свою чергу, спричиняють відповіді зміни.

При цьому залишаються не вирішеними низка проблем, що безпосередньо стосуються процесу управління підприємством на основі циклічно орієнтованого передбачення.

Передбачення має значний вплив на розвиток, насамперед, підприємств високотехнологічних сфер діяльності. Саме ці сфери являються найбільш динамічними. Зокрема, використання здобутків у підприємництві зумовлює виникнення принципово нових сфер діяльності. Так, поява знань про природу електричного заряду та магнітного поля створило електроенергетику, знання про природу ядра атома зумовило подальший розвиток вже ядерної електроенергетики. В подальшому можливим є продовження (гіпотетично) розвитку цієї енергетичної сфери й на рівні квантів та кварків і т. д. У цьому ряді переходу від одного базового нововведення до іншого базового явно виділяється вплив такої категорії як «знання». На рис. 1 умовно показано цей процес.


Рис. 1. Послідовність розвитку напряму науки та техніки на основі продукування базових нововведень з використанням знань


У нашому випадку процес переходу до наступного, принципово нового базового нововведення безпосередньо пов'язаний з використанням певних знань, які накопичувалися впродовж певного періоду наукових досліджень. На сьогодні це можна пояснити терміном «економіка знань», що є характерним саме для сучасного етапу розвитку людства, і, особливо, являється популярним саме для високорозвинутих країн, нових індустріальних країн та, так званих, smart-країн.

Зусилля у напрямі розвитку обраної технології дають змогу інтенсифікувати діяльність підприємств тієї чи іншої галузі, можуть сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності, а в перспективі розпочати формувати нову галузь промисловості. Так, наприклад, на сьогодні у сфері енергетики можливий значний прорив на основі використання здобутків холодного термоядерного синтезу та елементарних частинках (фундаментальні дослідження на андронних колайдерах).


1. Близнюк Т. П. Вплив циклічності розвитку економіки на інноваційну діяльність підприємства : монографія / Т. П. Близнюк; Харк. нац. ун-т радіоелектрон. – Х.: ІНЖЕК, 2008. – 349 с.

2. Научное наследие Н. Д. Кондратьева в контексте развития российской и мировой социально-экономической мысли / Н. Д. Кондратьев, Ю. В. Яковец // – М. : МФК, 2002. – 473 с.

3. Яковец Ю. В. Циклы, кризисы, прогнозы / Ю. В. Яковец // – М.: Наука, 1999. – 447 с.

4. Иванов В. В. Основные проблемы экономической статики и динамики / В. В. Иванов, М. С. Ковалева. – М.: Наука, 1991 – 567 с.


ФОРМИРОВАНИЕ ЭТАПОВ ОРГАНИЗАЦИИ РАБОТ ПО ВЫЯВЛЕНИЮ ЭКОЛОГИЧЕСКИХ РИСКОВ НА ПРЕДПРИЯТИИ
соискатель Коробец Е.М.

Сумский государственный университет (Украина)
Актуальность проблем определения экологического риска вызвана тем, что современный человек живет в мире опасности со стороны природных, антропогенных, технических, экологических, социальных и других факторов. Статистические данные говорят о нарастающем негативном воздействии на человека и природную среду опасных и вредных факторов, что свидетельствует о возрастании проблем, связанных с обеспечением безопасности жизнедеятельности в целом и сохранением окружающей среды на современном этапе развития общества.

Любая деятельность, как условие существования человеческого общества, потенциально опасна. Все действия человека и все компоненты среды обитания, прежде всего технические средства и технологии обладают способностью генерировать опасные и вредные факторы [2]. Для того чтобы оценить риск и принять соответствующее решение, необходимо собрать исходную информацию об объекте – носителе опасности [4].

Опасность – возможность осуществления некоторых условий технического, природного и социального характера, при наличии которых могут наступить неблагоприятные события и процессы.

Работу по идентификации рисков, в том числе и экологических, можно разделить на несколько этапов:



  1. Подготовительный:

  • формирование группы экспертов;

  • сбор статистической информации;

  • организация вспомогательных средств расчетов.

  1. Основной – выявление опасностей.

  2. Заключительный – формирование риска.

Для идентификации риска целесообразно умелое соединение таких методов анализа, как статистические наблюдения, оценка экспертов, построение сценариев развития ситуации [4, 1, 3].

Для определения степени экологической опасности объекта чаще всего собирается следующая информация: статистика об экологических авариях на данном предприятии за последние пять лет (по возможности, с указанием величины убытков, причиненных в результате аварийного загрязнения окружающей среды); данные об опасных веществах, которые производятся, используются, перерабатываются и хранятся на объекте; сведения об уровне применяемой технологии; сведения о состоянии природоохранного оборудования, о существующей на предприятии системе обеспечения безопасности; данные об износе основных фондов; данные о квалификации производственного персонала; информация о плотности населения в зоне возможного воздействия, месторасположении объекта и показателях метеорологической обстановки.

К основным методам получения исходной информации о производственных объектах следует отнести [3]:


  • стандартизованный опросный лист;

  • рассмотрение и анализ первичных документов управленческой и финансовой отчетности;

  • составление и анализ диаграммы организационной структуры предприятия;

  • составление и анализ карт технологических потоков производственных процессов;

  • инспекционные посещения производственных подразделений;

  • консультации специалистов в данной технической области;

  • экспертиза документации специализированными консалтинговыми фирмами.

Каждый из перечисленных методов способен дать достаточно большое количество информации, которая должна быть надлежащим образом проанализирована и структурирована. Основная цель такой работы – установить взаимосвязи между отдельными данными, содержащимися в различных источниках.

Работа по сбору информации и выявлению рисков помогает идентифицировать большинство опасностей, но, как правило, через некоторое время обнаруживаются новые. Это может быть связано с накоплением опыта и статистических данных, а также с внедрением новых технологий и использованием других материалов. Поэтому важной составной частью организации деятельности в данной области является создание специальной программы по контролю и выявлению новых рисков.

Наличие достаточно полной и должным образом структурированной информации о рисках является основой для выработки эффективных мер по управлению ими. Необходимо также отметить, что поставленная задача идентификации рисков является достаточно трудоемкой и требует специальных знаний. Оптимальным в такой ситуации является привлечение для работы независимых фирм или экспертов в области оценки рисков и страхования.


  1. Ваганов П.А., Ман-Сунг Им. Экологические риски : учеб. пособие. Изд-е 2-е. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. – 152 с.

  2. Ветошкин А.Г. Техногенный риск и безопасность // А.Г. Ветошкин, К.Р. Таранцева. – Пенза : Изд-во Пензенский государственный университет, 2001. – 171 с.

  3. Костерев В.В. Надежность технических систем и управление риском : учебное пособие. – М. : МИФИ. 2008 – 280 с.

  4. Хохлов Н.В. Управление риском : Учебное пособие для вузов. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 239 с.


ПРОБЛЕМИ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
доц. Лук’янихін В.О., студентка Сохань А.І.

Сумський державний університет (Україна)
Кадрове забезпечення державної служби України э однією з ключових проблем державотворення. Існує безпосередня залежність результативності і ефективності управління в державі від його кадрового потенціалу. Це в свою чергу впливає на життєдіяльність країни, добробут її громадян, міжнародний авторитет держави.

Сьогодні стає очевидним, що Україні потрібна сучасна ефективна кадрова політика, спрямована на залучення, закріплення й адекватне використання на державній службі висококваліфікованих фахівців, створення умов для реалізації ними свого професійного потенціалу для успішного виконання ними посадових обов’язків і забезпечення на цій основі ефективного функціонування органів державної влади.

На сьогоднішньому етапі розбудови нашої країни, одним із головних питань є підвищення кадрового потенціалу державної служби для ефективного впровадження та реалізації всіх реформ. Адже, саме професійні, компетентні кадри державної служби здатні успішно вирішити назрілі загальнодержавні та регіональні проблеми.

Тому на наш погляд, проблема кадрового забезпечення державної служби є актуальною в даний час.

У розв’язанні зазначених практичних проблем важливе значення мають наукові праці відомих вітчизняних й зарубіжних учених, таких як Т.Ю. Базаров, Л.В., Балабанова, О.Я. Баранська, Т.Ю. Витко, Н.Т., Гончарук, М.М. Лагунова, І.П. Лопушинський,, В.Я. Малиновський, В.М. Мартиненко, І.М., Мельник, В.М. Момот, О.Ю. Оболенський, Г.М. Одинцова, В.М. Олуйко, Л.І. Федулова та ін. Однак це питання й досі не втратило актуальності і потребує подальшого вивчення.

На сьогодні ключовим завданням перед державою постає суттєве оновлення інституту державної служби, підвищення престижу державної служби, запобігання непрофесіоналізму та некомпетентності під час формування кадрового потенціалу, боротьба з корупцією.

Розвитку державної служби як конкурентоспроможного роботодавця на ринку праці перешкоджають низка невирішених проблем щодо статусу, соціальної та матеріальної захищеності державних службовців. Зокрема, відсутня єдина система планування, оцінювання та стимулювання державних службовців; недосконала система відбору, призначення на посади, просування по службі та ротації кадрів; низька соціальна захищеність державних службовців та неефективна система оплати праці; недосконала система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Однією з головних проблем є умови набору кадрів, в тому числі недостатня кількість кандидатів. Часто їх кількість є досить незначною, внаслідок чого у процесі відбору кадрів відсутній компонент змагальності. Результатом цього є те, що на посади набираються особи, які не мають відповідної підготовки чи не володіють достатнім професійним досвідом.

Також термінового вирішення потребує проблема плинності кадрів на державній службі. Особливо загострюється ця проблема серед службовців вищих категорій в період зміни влади в країні. Тому перш за все необхідно розмежувати політичні й адміністративні посади в державному управлінні. Разом з тим слід реформувати систему оплати праці та державних службовців, враховуючи посилення посадової диференціації оплати з урахуванням відповідальності. Принципово умови оплати праці кожного працівника мають співвідноситись з результатами атестації та оцінкою професійної діяльності.

Основною передумовою залучення на керівні посади компетентних, висококваліфікованих працівників, ефективних менеджерів є формування дієвого кадрового резерву та робота з ним. До кадрового резерву необхідно включати не лише співробітників установи, а й талановиту студентську молодь, випускників вишів відповідного профілю, працівників інших установ, організацій, підприємств, які гідно себе зарекомендували. При формуванні списків кадрового резерву необхідно шукати нових підходів до аналізу особистісних та ділових рис службовців, враховувати колективну думку.

Також варто реформувати викривлені й непрозорі на сьогодні мотиви і стимули для вступу на державну службу та створити нові стимули для молоді, забезпечити правовий захист державних службовців від політичного впливу. Тому першочерговим завданням для формування державної кадрової політики є прийняття нової редакції Закону України «Про державну службу», яка була б спрямована на деполітизацію і департизацію державної служби.

На нашу думку, в основу кадрового забезпечення мають бути покладені принципи демократичного добору, просування по службі за діловими якостями, постійного навчання державних службовців, заохочення їх до службової кар’єри, здійснення контролю за їхньою діяльністю, а також принцип політичної нейтральності державної служби.

Підготовка висококласних державних управлінців – це і відповідна система освіти та підвищення кваліфікації відповідних напрямків, і удосконалення законодавства про державну службу, і просування по службі за результатами кваліфікаційних іспитів і атестації на підставі кваліфікацій й ділових якостей службовців.
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ ПІДПРИЄМСТВА
доц. Люльов О.В., аспірант Моргуненко Р.М.

Сумський державний універстет (Україна)
Сучасні умови розвитку світового господарства, інтенсифікація економічних процесів усередині держави, посилення світової та національної конкуренції ведуть до змін на підприємстві.

«Зміни» у підприємництві можуть розглядатися у декількох значеннях. Цим терміном характеризують зовнішні (поява нових ринків, технологій, законів, потреб покупців тощо) та внутрішні (зниження продуктивності праці, необхідність навчання співробітників, конфлікти всередині персоналу тощо) зміни. Тому керівник підприємства повинен прийняти рішення, спрямоване на забезпечення нормальної роботи підприємства в нових (змінених) умовах.



Проблема управління змінами на підприємстві є актуальною у багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Поняття «управління змінами» розглядається з позицій відомих підходів в управлінні, таких як: процесний, системний, ситуаційний, поведінковий підходи.

В.А. Рульєв та С.О. Гуткевич вважають, що дуже важливими є «незначні» зміни, які проходять постійно. Ці зміни не є критичними для всього підприємства в цілому, але вони дуже важливі для конкретних людей, кого вони безпосередньо стосуються.

За Г.М. Тарасюком процес управління змінами – це підготовка змін, розроблення системи мотивації змін і формування відповідного мотиваційного середовища, планування та реалізації змін, підтримка змін.

Х. Рамперсад характеризує поняття «управління змінами» як процес, що складається з етапів: планування, реалізації, контролю, регулювання та координування. При цьому планування передбачає визначення об’єкта змін; формулювання необхідних змін; забезпечення підтримки змін, реалізація змін полягає у експериментальному впровадженні, контроль – перевірка результатів реалізації змін, а координування – впровадження перевірених змін.

На думку П. Друкера, управління змінами – це процес, що має етапи: планування змін; вироблення політики змін; ініціювання змін; реалізація пілотного проекту: визначення ризиків і додаткових можливостей від запровадження змін; запровадження змін; забезпечення рівноваги між змінами та стабільністю на основі системи винагород, взаємовідносин з партнерами та внутрішньо-організаційних відносин.

Розгляд теоретичних аспектів є підґрунтям для подальшого аналізу багатьох підходів до управління змінами підприємства.
ІНВЕСТУВАННЯ В ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК НАПРЯМ ПІДВИЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
к.е.н Маценко О.М., студентка Пронікова Ж.С.

Сумський державний університет (Україна)
Рушійною силою розвитку продуктивних сил будь-якого суспільства є людський капітал. Його значення як фактора соціально-економічного зростання на національному, регіональному і місцевому рівнях сьогодні є вирішальним. Як свідчить практика в умовах конкурентного середовища стратегії успішних підприємств орієнтовані на нарощування обсягів інвестицій у людський капітал, стимулювання розвитку творчих здібностей персоналу, забезпечення гідних умов і оплати праці. Саме дослідження резервів підвищення ефективності діяльності підприємств у цьому напрямі є актуальною та своєчасною задачею.

Численними дослідженнями вчених було доведено, що незалежно від суб’єкта інвестування дохід від вкладень у людський капітал має тристоронній ефект:



  • для працівника-підвищення рівня доходів, якості життя, задоволення від роботи, зростання самоповаги;

  • для власника підприємства – підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності підприємства, скорочення втрат робочого часу;

  • для держави – зростання ВВП, підвищення добробуту громадян, їхньої економічної активності.

Оцінка Світовим банком 192 країн світу свідчить про те, що головним показником економічного багатства держави вважається людський капітал. Його місце серед інших видів капіталу: 20% природній капітал, 16% – фізичний і 64% людський капітал.

Що стосується України, то витрати державного бюджету на людський капітал у 6–9 разів менші від витрат країн Західної Європи. Згідно з даними статистичного щорічника України, найвищою серед напрямків фінансування людського розвитку є частка державних витрат на освіту. Проте питома вага витрат держави на освітню галузь у 2013 році мала тенденцію до зниження на 0,5% порівняно з 2012 р. та на 1,1% порівняно з 2011 р. Питома вага витрат держави на охорону здоров’я та духовного і фізичного розвитку у 2013 році також зменшилася на 0,1% та 0,405% відповідно у порівняні з 2011 р.

Як свідчить позитивний досвід провідних країн світу, однією з найважливіших складових інвестування в людський капітал є професійний розвиток. В Україні, згідно з діючим «Положенням про професійне навчання кадрів на виробництві» періодичність професійного навчання робітників на курсах підвищення кваліфікації і довгострокового підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців установлюється залежно від виробничої потреби, але не рідше 1 разу на 5 років.

Дослідження середньої фактичної періодичності підвищення кваліфікації працівників українських підприємств дозволило встановити невиконання навіть національних нормативних вимог щодо її рівня. Так, у 2013 році, середня періодичність підвищення кваліфікації в Україні становила 9,14 року (промисловість – 6,1 року, будівництво – 18,3 року, транспорт і зв'язок – 18,1 року), що можна вважати незадовільним рівнем.

У сучасних умовах несприятливої економічної ситуації на більшості підприємств спостерігається процес обмеження (секвестрування бюджету). На українських підприємствах секвестрування бюджету витрат здійснюється, у першу чергу, за рахунок людського капіталу. За даними досліджень, проведених у 2010 р. міжнародною аудиторською компанією «Ернст енд Янг», 63% українських підприємств зменшили витрати на навчання працівників. Проте саме в період економічної нестабільності інвестиції у професійний розвиток працівників мають здійснюватися у достатньому обсязі, створюючи підґрунтя для ефективної діяльності підприємства у найближчій перспективі та у післякризовий період.

Низький рівень інвестування вітчизняними підприємствами у ЛК зумовлений, перш за все, такими головними причинами:



  • нестачею вільних коштів у підприємств;

  • нерозумінням керівництвом необхідності даної складової загального інвестування внаслідок непоінформованості про те, в який термін і в якому вигляді буде отримана окупність від вкладених коштів;

  • неефективною системою мотивації щодо вкладення коштів в людський капітал з боку держави для підприємств.

На нашу думку, особливу увагу слід звернути саме на останній пункт.

З точки зору психології за джерелом впливу на формування та активізацію мотивів розрізняють внутрішню та зовнішню мотивацію. Зовнішня мотивація не стимулює працівників належним чином, а лише перетворює будь-яку діяльність на необхідність, в той час як внутрішня мотивація (ВМ) обумовлюється потребами, потягами, інтересами, бажаннями самої людини без будь-якого зовнішнього тиску. Вважається, що ВМ є джерелом розвитку людини, основою її самомотивації.

Удосконалення методичних підходів до підвищення рівня мотивації людського капіталу є нелегким, але важливим завданням, оскільки саме від вмотивованості працівників залежить якість виконуваної роботи.
ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ АНТИКРИЗОВИЙ МАРКЕТИНГ
к.е.н., доц. Мельник Ю.М., студентка Литвиненко В.С.

Сумський державний університет (Україна)
При виникненні кризового стану на підприємстві існує ряд причин, таких як: загроза неплатоспроможності та банкрутства, невдало обрана маркетингова стратегія і, як наслідок, зупинення виробництва, радикальні зміни в управлінні та стратегії фірми, втрата важливої інформацій, значні труднощі в бізнесі, поразка в конкурентній боротьбі, коливання в ринковій кон’юнктурі, несприятливі зовнішньоекономічні умови, а нерідко, загальноекономічна та політична ситуація в країні або у світі.

Термін криза (з грец. krisis) означає різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність.

Ефективне антикризове управління - спосіб не лише втриматися на плаву, але також досягти позитивних фінансових результатів.

В період кризи, коли виникають істотні фінансові витрати краще всього застосовувати антикризовий маркетинг.

Суть антикризового маркетингу полягає в оперативній зміні маркетингової політики фірми і всіх складових маркетингу (асортимент товару, ціна, канали розподілу і методи стимулювання збуту) залежно від змін зовнішнього і внутрішнього середовища.



Без грамотного антикризисного маркетингу успішне подолання кризи організацією майже неможливе. Стратегія організації, її цінова політика, обсяги виробництва і випуску продукції, розширення асортименту – це лише мала частина застосування маркетингу. У період кризи, коли так важливо розробити ефективну антикризову стратегію, велику увагу належить маркетинговим дослідженням як засобу діагностики ринкових можливостей і позицій організації, її сильних і слабких сторін, а також дослідження можливостей і загроз з боку ринку. У зв'язку з цим необхідно чітко представляти суть антикризового маркетингу, його роль в управлінні організацією. 

Поняття антикризовий маркетинг виникло не так давно. В силу актуальності поняття існує декілька підходів до його визначення.



Вивченням різноманітних аспектів цієї проблематики займались такі експерти України: Г. Бондарчук, С. Горонович, А. Піддубний, С. Полісський, Т. Пономаренко. Експертами виступають директора великих компаній або відділів маркетингу, які мають різний досвіт та на великому рівні можуть дати свої коментарі та визначення деяким поняттям. Взагалі між експертами існують суперечки, чи варто взагалі виділяти антикризовий маркетинг як окремий і самостійний напрямок чи ні. Детально бачення та думки експертів представлені у табл. 1.
Таблиця 1 – Думки експертів України, щодо антикризового маркетингу


Експерт

Думка

Г. Бондарчук

Це поняття ситуативне і від того, що ми назвали маркетинг «антикризовим», його суть, цілі і завдання абсолютно не змінилися. Антикризовий маркетинг – це набір певних інструментів і засобів, за допомогою яких досягаються поставлені цілі і завдання в умовах зміни ринку, політичної і економічної ситуації в країні, платоспроможності цільової аудиторії і т.д.

С. Горонович

Самостійного поняття «антикризовий маркетинг» не існує. Є просто маркетинг і є фахівці, які знають як діяти під час кризи.

А. Піддубний

Антикризовий маркетинг – це, по суті, маркетинг виживання в новій, зміненому середовищі. У рамках виживання кожна компанія визначає для себе свої цілі (утримання продажів, частки ринку та ін)

С. Полісський

Антикризовий маркетинг – це частина антикризового менеджменту. Він вирішує ті ж завдання, що і антикризовий менеджмент: зберегти компанію, її прибутковість і т.д.

Т. Пономаренко

Антикризовий маркетинг є самостійним напрямком маркетингової діяльності, в завдання якого входить розробка і реалізація методів, що дозволяють підприємству більш ефективно існувати і розвиватися в кризових умовах.


Більшість учасників дискусії (серед них переважали практики) дійшла такого висновку: «Від того, що ми назвали маркетинг «антикризовим», його суть, цілі та завдання абсолютно не змінилися... Криза для бізнесу – це набір загроз, ризиків, обмеження певних можливостей (та поява нових тем), на які необхідно оперативно реагувати, швидко змінюватись, не більше і не менше. Але й некризова ситуація теж передбачає набір загроз, можливостей і ризиків – мабуть, кількісно інших, але аж ніяк не якісно. Відповідно, поняття «антикризовий маркетинг», швидше за все, застосоване до конкретної програми дій для досягнення цілей компанії в нових умовах». Це означає, що під час кризи не переглядається стратегія маркетингу. Вона залишається тією ж, і завдяки цьому підприємство не втрачає інтересу до перспективи свого розвитку, в тому числі і в післякризовий період.
ПРИНЦИПИ ТА ФАКТОРИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
к.е.н., доц. Пилипенко Н.М.

Сумський національний аграрний університет (Україна)
Досягнення стійкого розвитку підприємства, підвищення конкурентоспроможності та ефективності функціонування підприємства неможливе без інвестицій в оновлення виробничих потужностей. Інвесторам, які вкладають свої гроші та інше майно в українські підприємства, для прийняття рішень необхідно оцінити інвестиційну привабливість країни, регіону, галузі, підприємства та обґрунтувати доцільність вкладення інвестиційних ресурсів. Проведений аналіз до відомих методологічних підходів оцінки інвестиційної привабливості підприємства дає можливість зробити висновок про те, що: метою оцінювання в основному є аналіз поточного фінансового стану підприємства без врахування можливостей підприємства у забезпеченні цілей інвестора у майбутньому, також результати оцінювання не дають можливості визначити причини низької інвестиційної привабливості. На нашу думку основним завданням визначення інвестиційної привабливості є не вибір найкращого підприємства зі списку досліджуваних, а отримання інвестором інформації, яка дасть відповідь щодо здійснення його основної цілі – отримати максимум вигоди від інвестування. Необхідний комплексний підхід до оцінки інвестиційної привабливості підприємства, до визначення факторів впливу та формування оціночних показників з метою надання об’єктивної інформації потенційному інвестору. Так як для стратегічного інвестора крім отримання прибутку метою інвестицій є зростання ринкової вартості бізнесу, збільшення долі на ринку, зниження виробничих витрат, тому потенційний об’єкт інвестування повинен бути конкурентоспроможним не тільки в короткостроковому періоді, а оцінка потенційної конкурентоспроможності має важливе значення. Інвестора цікавить не стільки ретроспективні та поточні показники фінансово-економічного стану підприємства, як здатність підприємства забезпечити отримання очікуваного інвестором доходу. Визначення інвестиційної привабливості повинно базуватися на оцінці економічного потенціалу підприємства, перспектив розвитку підприємства, ринкового потенціалу, ефективності управління підприємством, перспективності галузі та оцінці умов інвестування. На першому етапі необхідно визначитися з основними факторами та критеріями, які є визначальними при оцінці інвестиційної привабливості підприємства. Аналіз змісту та суті категорії «інвестиційна привабливість» як суб’єктивно-об’єктивної інтегральної характеристики, дає можливість зробити висновок про те, що виміряти інвестиційну привабливість можна лише опосередкованим шляхом узагальнення якісних і кількісних показників в моделі інтегральної оцінки. Тому в оцінці інвестиційної привабливості підприємства першочерговою є проблема вибору показників та подальше їх узагальнення в одному кінцевому результуючому показнику. При цьому вибір шкал узагальнення показників та подання отриманих результатів має важливе значення. Оцінка інвестиційної привабливості ускладнюється неоднозначністю інтерпретації якісних характеристик підприємства. Враховуючи вищевикладене, необхідно обґрунтувати вибір показників-індикаторів оцінки інвестиційної привабливості підприємства. Для цього необхідно здійснити дослідження факторів впливу на інвестиційну привабливість підприємства. Під фактором розуміють суттєву обставину в якому-небудь процесі. Фактори інвестиційної привабливості – це вихідні складові, які визначають рівень інвестиційної привабливості підприємства. Фактори інвестиційної привабливості пропонується розподілити на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів, які здійснюють вплив на інвестиційну привабливість підприємства і не залежать від діяльності підприємства, слід віднести: інвестиційну привабливість країни в цілому(інвестиційний клімат), інвестиційну привабливість регіону та інвестиційну привабливість галузі. Інвестиційну привабливість країни в цілому характеризують: економічна та політична стабільність, бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика, сприяння веденню бізнесу, рівень корупції в країні та ін. Інвестиційну привабливість галузі визначається: станом конкуренції в галузі, привабливістю продукції, прибутковістю галузі та ін.. Внутрішні фактори залежать від діяльності підприємства. З точки зору інвестора аналіз внутрішніх факторів є більш інформативним, так стан зовнішнього середовища є заздалегідь визначеним, інвестор знайомий і з інвестиційним кліматом у країні, і з привабливість галузі. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства це перш за все достовірна оцінка внутрішніх факторів. Запропонована класифікація факторів впливу дає можливість визначитися з конкретним набором показників, які є найбільш впливовими при оцінці інвестиційної привабливості підприємства та побудувати модель оцінки інвестиційної привабливості підприємства. Кожен із перерахованих факторів може бути охарактеризований певними показниками. Аналіз економічного потенціалу підприємства передбачає визначення виробничого потенціалу(виробничих потужностей підприємства, рівень техніко-технологічного оснащення та перспективи підприємства в даному напрямку, також повинна здійснюватися оцінка стану інновацій на підприємстві), фінансового потенціалу, трудового потенціалу. Важливе значення має оцінка ринкового потенціалу на підприємстві, яка повинна включати аналіз позиції підприємства на ринку, конкурентоспроможність продукції, перспективи збільшення споживчого попиту на дану продукцію.
ИНФОРМАЦИОННый МЕНЕДЖМЕНТ предприятия: человеческий фактор и информационная культура
д.э.н. инж., профессор Мирчев А.Б.

Университет «Проф. д-р Асен Златаров» (Республика Болгария)

д.э.н., профессор Прокопенко О.В.



Сумский государственный университет (Украина),

Высшая школа экономико-гуманитарная (Польша)

докторант Колева Д.И.



Университет «Проф. д-р Асен Златаров» (Республика Болгария)
Информационный менеджмент является важным инструментом развития современных предприятий. Особенно актуальными являются вопросы влияния человеческого фактора и информационной культуры на эффективность реализации информационного менеджмента.

Томас Деванпорт в статье „Saving IT’s Soul: Human-Centered Information Management” показывает эффективность предложенной им теории управления на основе информационных технологий при ее применении в деятельности предприятия для решения конкретных задач. Его разработки имеют большое практическое значение для предприятий, персонал которых работает с большим объемом информации, используемой в процессе управления. Учений показывает, что информация имеет свой собственный менеджмент. Информационная культура есть культура компании, но она состоит из культуры персонала. То есть информационная культура является частью организационной культуры. Поэтому технология имеет отношение к культуре, но она не может повлиять на внешний вид информационной культуры, в отрыве от человеческого фактора. Культура является ключевым фактором, поскольку взаимодействует через поведение, ценности, мораль, общее отношение к информации.

Авторы разделяют утверждение Деванпорта о том, что развитие технологий является плюсом и увеличивает воздействие всех организационных политик и культуры предприятия.

Культурные барьеры информационного менеджмента в странах бывшего управления коммунистических партий являются наиболее многочисленными и наиболее распространенными. Очень важным является вопрос ликвидации этих барьеров. Высшие технологии, более полная информация, "снятие информационного занавеса" – это шаги к успеху.

В этом контексте, на наш взгляд, эффективными вложениями предприятия можно считать расходы по следующим направлениям:

1. Создание хранилища данных и накопления следующей информации:



    • инновации;

    • доступные эксперты;

    • специалисты, имеющие необходимые знания;

    • программные продукты для усовершенствования процесса управления.

Создание подобных хранилищ улучшит в целом информационные потоки, менеджеры смогут в любое время пользоваться ними.

2. Организация сбора и накопления информации с привлечением инспекторов отдела, проведение периодических исследований и анализ процесса с точки зрения активного менеджера подразделения.

Здесь необходимо обратить внимание:

• в какой степени используются базы данных;

• используются ли они именно так, как задумано и как полезно;

• необходимо непременно наблюдать периодически обновляемые информационные потоки, т.е. делать анализы на определенные периоды.

Для обеспечения эффективности указанных вложений необходимо:

• соблюдать темпы культурных изменений,

• иметь организационного менеджера по надзору за развитием культуры компании, который будет отвечать за все процессы внутри предприятия на всех уровнях.

Данные предложения особенно помогут информационному менеджеру предприятия, но также являются полезными для каждого менеджера.



Роль Управління грошовимИ коштами на Малому підприємсТві
доц. Рубанов П.М., студентка Барикіна Н.І.

Сумський державний університет (Україна)
Розвинена економічна система країни не може існувати без сектора малого підприємництва. Він є її невід'ємною і об'єктивно необхідною складовою. Важливим напрямом підвищення ефективності діяльності малих підприємств є удосконалення управління грошовими потоками з метою досягнення їх збалансованості, підтримання достатнього рівня кредитоспроможності, платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Вивченням цього питання займалися Ю.П.Аніскін, І.О.Бланк, А.Н.Борисов, Л.Д.Буряк, З.С.Варналій, Г.О.Крамаренко, Н.В.Осадчук, Й.М.Петрович, М.Д.Прокопенко, Т.С.Смовженко, та ін.

Грошові надходження суб’єкта господарювання – це результат від його інвестиційної, операційної і фінансової діяльності. Ефективне управління цими коштами забезпечує зменшення потреби в позиковому капіталі, сприяє прискоренню оборотності і ритмічності операційного процесу, знижує ризик неплатоспроможності підприємства, що виникає при незбалансованості грошових надходжень і витрат, характерну для малого бізнесу з низкою диверсифікацією виробництва. Підвищення ефективності фінансово-інвестиційної діяльності, у т.ч. за рахунок використання тимчасово вільних коштів для фінансових інвестицій, спроможне забезпечити генерування додаткового прибутку.

Характерними особливостями управління грошовими коштами на малих підприємствах є: відсутність фінансового менеджменту грошовими коштами через незначний обсяг грошових потоків та обмеженість кадрового забезпечення; зосередження лише на управлінні залишками коштів на рахунках; не прогнозоване у середньо- та довгостроковій перспективі управління коштами за різними напрямами діяльності; обмеженість інструментів залучення позикових коштів тощо.

В умовах обмеженості власних фінансових ресурсів, ефективність управління коштами малих підприємств набуває ще гострішого значення. В умовах нестабільності ринкових умов і зосередженості на моно-виробництві важливо досягати збалансованості і синхронізованості грошового потоку, у т.ч. на основі розробки відповідних математичних моделей.

Основними шляхами досягнення ефективного управляння фінансовими потоками на малих підприємствах є: покладення цієї функції на кваліфікованого фахівця, побудова політики управління грошовими коштами з урахування специфіки підприємства, розробка адаптованої моделі управління грошовими коштами та автоматизація такого управління.
СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛІНГУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
здобувач Рябенков О.В.

Сумський державний університет (Україна)
У сучасній вітчизняній і закордонній літературі не існує єдиного підходу до визначення категорії контролінгу, проте узагальнення наявних дефініцій дозволяє виділити три підходи щодо її трактування:


  • процесно-функціональний, що зосереджує увагу на винятковій ролі контролінгу у підтримці та забезпеченні функцій і напрямів реалізації процесу управління;

  • концептуально-процесний, який ідентифікує категорію контролінгу через концептуальну систему поглядів, принципів та підходів щодо ефективної організації досягнення цілей суб’єкта господарювання;

  • системний, в якому інтегровано синтезуються елементи двох інших підходів та робиться спроба комплексного відображення всіх можливих аспектів змісту та сутності даного поняття.

На нашу думку, фінансовий контролінг доцільно визначати як цілісну систему методів планування, обліку, аналізу та контролю, що оперує кількісними показниками і забезпечує підтримку фінансового менеджменту на підприємстві для досягнення мети його діяльності при максимально ефективному використанні фінансових ресурсів.

Ефективне функціонування системи фінансового контролінгу можливе за умови комплексної співпраці та синхронізації діяльності різних департаментів підприємства, уповноважених на реалізацію функцій фінансового менеджменту. Дана координація забезпечує досягнення максимально позитивного ефекту в управлінні всіх бізнес-процесів суб’єкта господарювання та мінімізації часу між прийняттям, реалізацією управлінських рішень та отриманим в ході їх виконання результатом.

Необхідно також зазначити, що в процесі реалізації заходів фінансового контролінгу слід адекватно оцінювати значення та функціональні обов’язки кожної служби з урахуванням поточного стану підприємства та змін ринкової кон’юнктури, оскільки будь-яка похибка в аналізі може призвести до викривлення отриманих результатів та дестабілізації функціонування суб’єкта господарювання.

Багато підприємств стикаються з проблемою відсутності логічного поєднання стратегічних цілей та оперативних завдань, які виконуються окремими працівниками і структурними підрозділами. Довгострокове стратегічне планування та короткострокове річне бюджетування досить часто розглядаються як два паралельні, навіть дещо автономні процеси. Під час контролю головна увага зосереджується на дотриманні бюджетних показників без прив’язки їх до стратегічних цілей, що ставить під загрозу їх досягнення. З іншого боку, виявляється, що для реалізації певних оперативних завдань відсутні необхідні ресурси або їх бюджет надто дефіцитний. Взаємоузгодженість окремих цільових показників стратегічного та оперативного контролінгу досягається в результаті побудови інтегрованої системи довгострокового та оперативного планування.

У загальному випадку мета системи контролінгу є підпорядкованою загальній меті більшості підприємств – максимізації ринкової вартості через досягнення максимальної прибутковості при прийнятному рівні фінансового ризику. Ця мета залежно від поточного фінансового стану підприємства, особистих цільових установок власників або керівників може бути у кожний окремий момент часу конкретизована через систему цілей та розвиватися в часі.

Таким чином, основним завданням системи фінансового контролінгу на підприємстві є організація своєчасного виконання поставлених цілей при максимально ефективному використанні потенціалу та наявних ресурсів. Важливе значення має створення зворотного зв’язку фінансового контролінгу та фінансового менеджменту, що забезпечує аналіз результатів діяльності підприємства та своєчасне коригування його цілей. З даною метою доцільним є використання методик виміру результатів як інструментів фінансового контролінгу, які дозволяють оцінювати показники діяльності підприємства та розробляти їх планові значення.


Особливості виникнення корпоративних конфліктів та шляхи їх подолання
доц. Соляник О.М., студентка Кулинич І.А.

Сумський державний університет (Україна)
В останні кілька років економіку України все сильніше збурюють «корпоративні війни», які характеризуються масовими порушеннями прав і законних інтересів акціонерів. Часом корпоративні конфлікти набувають крайніх форм - силового захвату підприємств. Тож на сьогодні питання діагностики та попередження виникнення корпоративних конфліктів є дуже актуальними.

В науковій літературі дослідженням природи корпоративних конфліктів займаються такі вчені, як: А. Алчіан, Р. Коуз,. М. Дженсен, Д. Задихайло, О. Кібенко, С. Румянцев.

Вивчення досвіду розвинутих країн та вітчизняних досліджень у сфері корпоративних конфліктів дозволяє зробити висновок про те, що досить часто конфлікти дозволяють виявити нагальні проблеми, помилки, похибки або порушення в управлінні компанією та знайти шляхи їх подолання. Такі конфлікти називають конструктивними. За умови швидкої ідентифікації та реагування такі конфлікти не шкодять компанії.

Затяжні конфлікти, спрямовані на перерозподіл власності компанії можуть на тривалий час «паралізувати» її діяльність, утруднити взаємодію як між відповідальними особами та підрозділами так і з партнерами. Конфлікти, що негативно впливають на результати діяльності компанії, призводять до збитків та втрат називаються деструктивними.

Тому більшість інвесторів, які вкладають свої кошти в розвиток підприємства та очікують від нього прибутку, ставляться до конфлікту, як правило, різко негативно. Для найшвидшої ліквідації конфлікту інвестор готовий витратити непропорційно великі ресурси і вдатись до неадекватних дій [1].

Виділяють такі причини виникнення корпоративних конфліктів: зіткнення інтересів акціонерів та менеджерів, розподіл дивідендів; розмивання пакетів акцій; корпоративний шантаж (грінмейл); навмисне порушення норм законодавства; ворожі поглинання.

Найбільш розповсюджені зовнішні причини конфліктів: недосконалість системи регуляторного впливу на процес корпоративного управління в країні з боку уповноважених органів державної влади, виконавчої влади та її посадовців; недосконалість системи захисту корпоративних прав.

Аналізуючи основні причини виникнення суперечностей, потрібно, перш за все, вдосконалити теоретико-методичну базу прогнозування та діагностики, створити ефективні механізми їх подолання:



  1.  уточнити перелік категорій корпоративних спорів, що належать до виключної підсудності господарського суду, включаючи справи за позовами до реєстраторів власників іменних цінних паперів акціонерних товариств;

  2.  встановити норму про обов’язкове об’єднання в одне провадження пов’язаних між собою вимог, які випливають з одного корпоративного спору, що повинно вирішити проблему ініціації безлічі судових розглядів, спрямованих на зміну корпоративного контролю;

  3.  передбачити норму про застосування заходів забезпечення позовів на вказані вимоги виключно господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи;

  4.  забезпечити розкриття інформації про ініційований судовий розгляд, пов’язаний з корпоративним спором, з метою недопущення приховування від іншої сторони факту свого звернення до суду.

  5. здійснювати викуп контролюючим акціонером акцій на вимогу міноритарних акціонерів;

  6. проводити виділення частини активів дочірнього товариства у власність (розпорядження) міноритарних акціонерів;

  7. передавати акції контролюючого акціонера у розпорядження акціонерного товариства [2].

Вирішення проблем запобігання та розв’язання корпоративних конфліктів має бути системним, з урахуванням комплексу чинників – економічних, правових, культурних та ін. Фрагментарні кроки у цьому напрямку не забезпечать досягнення цілі, а лише погіршать ситуацію. Чітке визначення механізмів реалізації прав акціонерів є основою для формування ефективної системи їх захисту. Тож правові механізми при цьому відіграють особливу роль, забезпечуючи цивілізоване вирішення зазначених питань навіть за відсутності інших чинників.


  1. Холод В.В. Корпоративні конфлікти та шляхи їх подолання/ Холод В.В., Резнікова Л.С.// [Режим доступу]: http://www.rusnauka.com/31_PRNT_2010/Economics/73501.doc.htm

  2. Жукова Л.М. Інституціоналізація господарчих конфліктів корпоративного сектору як чинник інноваційного розвитку держави / Л.М. Жукова // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Економічна серія. – 2011. – № 970. – С. 64-70.

 Степанов С. Корпоративные конфликты в России и за рубежом [Текст] // Степанов С., Габдрахманов С. – М: Национальный совет по корпоративному управлению, 2011 – 140 с.

НОВІТНІ ДОСЯГНЕННЯ В ОСВІТЛЕННІ ПРИМІЩЕНЬ ЯК СПОСІБ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА
здобувач Хоменко Л.М.

Сумський державний універстет (Україна)
Зниження собівартості є джерелом зростання прибутку і підвищення рентабельності виробництва. Обсяг енергії, що використовується для виробництва одиниці товарів і послуг, досі у 3,8 рази перевищує середнє значення для Європейського Союзу [1]. У зв'язку з цим виникає потреба в пошуку шляхів зниження витрат на електроенергію.

Таким засобом є впровадження енергозберігаючих технологій. Так завдяки введенню світлодіодних ламп замість ламп розжарювання досягається 8-10 кратна економія електроенергії.

Для великих підприємств, які є сукупністю різних приміщень, що мають як пряме, так і непряме відношення до виробничого процесу, раціональне використання електричної енергії має чимале значення. Одним із засобів досягнення даної мети є відмова від освітлення в місцях, де люди бувають рідко (сходи, коридори, перехідні тамбури та інше) або освітлення приміщень в ті години, коли люди закінчили там роботу. Але даний варіант значно знижує безпеку таких приміщень (наприклад, якщо в нічний час по неосвітленим сходам хоч іноді можуть проходити люди, це може призвести до виникнення значного ризику травмування). Тому освітлювати такі приміщення найчастіше потрібно весь темний період доби. Навіть монтування сенсорів руху хоча й веде, до значної економії, але все ж таки призводить до витрат електроенергії, що при великих площах та регулярному проходу людей стає відчутним. Саме в таких місцях найбільш розумно використовувати найсучасніші розробки.

З 70-х років ХХ сторіччя відомо використання в таких місцях тритієвих табличок, що світяться у повній темряві указуючи на важливі місця. Але така технологія великозатратна, в результаті чого не набула значного поширення, а використання класичних фосфорисцюючих пігментів також недоцільно у зв’язку з дуже коротким терміном післясвічення.

Розробки деяких останніх років дозволили проводити серійне виготовлення нового класу пігментів з терміном післясвічення від 8 до 16 годин. Одним з таких пігментів є склад на основі алюмінату стронцію. Такі сполуки нетоксичні та можуть додаватися в масляні чи водоемульсійні фарби. Крім того можливе виготовлення сполук з різною довжиною хвиль випромінювання. Саме додавання таких пігментів у більшість звичайних фарб дозволить не тільки отримати значне енергозбереження, але й за рахунок нічної фосфоресценції елементів інтер’єру (поручні, сходи, стіни, стеля, пройоми, двері) спростити кольорове ідентифікування приміщень, значно підвищити безпеку приміщень.

Принцип дії покриття: речовини, що містяться в складі, мають здатність акумулювати енергію, одержувану від природного або штучного освітлення, а потім в умовах темряви її віддавати в зовнішнє середовище.

Основними перевагами даного покриття є: його стійкість; низькі витрати на впровадження; можливість використання у коридорах, на сходах, на вулиці; заряджається від будь-якого джерела світла (сонце, лампа, ліхтарик), зарядка відбувається навіть в похмуру та дощову погоду; значна тривалість використання (до 100 років); освітленість протягом 8-12 годин; водостійкість; можливість нанесення на будь-яку поверхню (метал, пластик, скло, фарфор, бетон, глину) [2,3]. Покриття нетоксичне, нерадіоактивне, не містить шкідливого для людського організму фосфору, завдяки чому вважається екологічно нешкідливим.

Недоліком є необхідність проникання УФ-променів (неможливо використання в підвальних та інших приміщеннях, куди не проникає сонячне світло).

Щодо економічної доцільності, то, наприклад, на підприємстві площею 2600 кв. м в середньому 11% становлять приміщення, що майже не використовуються персоналом, проте мають бути освітленими, згідно вимог техніки безпеки праці. Застосування запропонованої технології надасть можливість підприємству економити на електровитратах від 5 до 15%.

Так, витрати на електроенергію до впровадження складали в 2177,28 грн. в місяць. Витрати після впровадження – 1850,69 грн. в місяць. Таким чином, економія складає 15% або 326 грн/місяць.

Витрати на впровадження складають 940 грн. При цьому основними витратами є: придбання порошку алюмінат стронцію – 540 грн, фарба – 400 грн (якщо ремонт не передбачений).

Отже, термін окупності даного впровадження складає 3 місяці.

Таким чином, дане впровадження забезпечує економічний (зниження витрат на електроенергію), соціальний (зниження травматизму) та естетичний ефекти.
1. Майсснер Ф. Підвищення енергоефективності в Україні: зменшення регулювання та стимулювання енергозбереження / Майсснер Ф., Науменко Д, Радеке Й. – Берлін/Київ, 2012. – http://www.ier.com.ua/files/publications/ Policy_papers/German_advisory_group/2012/PP_01_2012_ukr.pdf

2. Borghino D. Starpath spray-on coating lights up the road – http://www.gizmag.com/pathway-sprayon-coating/29468/



3. Люминофоры. Немного теории и практики – http://habrahabr.ru/post/166125/


Каталог: bitstream -> 123456789 -> 36795
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"
36795 -> І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка