І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н



Сторінка4/22
Дата конвертації11.03.2019
Розмір5,4 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
energy Strategic guidelines of Sustainable Development in Ukraine
associate professor Karaieva N., student Vladimirova A.

National Technical University of Ukraine

Kyiv Polytechnic Institute” (Ukraine)


Ukraine belongs to energy-scarce countries and satisfies its needs in energy resources by domestic mining less than 50% (including with consumption of the imported natural gas per capita Ukraine ranks/holds the first place in the world). In addition, the fuel and energy resources efficiency use in the economy is low, energy intensity of gross domestic product is twice higher than the energy intensity in the industrialized world countries. In addition, a significant gap between Ukraine and countries of the EU in the energy efficiency is certified by a comparative assessment of a number of aspects of the energy sector and other sectors of economy, mainly of energy intensive ones. Thermal power plants in Ukraine operate with an efficiency of 30% and in the EU at 40%efficiency; to generate 1 kilowatt-hour of electricity produced by thermal and combined heat and power plants 379 grams of c.e. are used in Ukraine, in the EU it is 40% less (270 g of c.e.); to transport electricity in our country 14.7% of its inflows into the electricity grid is spent, whereas in the industrialized European countries only 6.5% is spent; energy intensity of a ton of steel production (costs of coke, electricity and natural gas are included) on the Ukrainian steel mills reaches 840 kg of c.e. per ton, in the steel mills of the EU it is 1.9 times less (450 kg of c.e. per ton); in the cost structure of metal products in Ukraine fuel and energy costs constitute 50%, while in the industrialized world countries this figure is little over 20%.

The priority of state energy policy of Sustainable Development, above all, is the establishment of efficient, transparent mechanisms for regulation of relations between entities, public and state, commitment to provide even management conditions for all economic entities, to avoid administrative intervention in the market pricing mechanisms for energy resources, to reduce corruption schemes in the taxation area, which will create the basis for success of unified state policy of energy efficiency.



Mechanisms of state administration, based on the main market principles, have to provide:

  • establishment of the market rules of pricing for fuel and energy resources and avoiding of administrative prices regulation from public authorities;

  • Writing off of possibilities and practice of increase energy consumption to avoid taxation basis due to inclusion of energy resources expenses to the gross expenditures for goods and services production;

  • introduction of price (taxation) stimulation of efficient use of fuel and energy resources through mechanisms of tax policy (implementation of feed-in tariffs, energy of environmental taxes by types and amounts of energy resources consumption);

  • reformation of exemption scheme, where incentives are provided to the vulnerable strata, and, in particular, transfer to the system of monetary address subsidies;

  • establishment in the mechanisms of state support of the principle to stimulate the end-use “consumer” (of energy or of equipment) to increase energy efficiency of own production or use of energy resources, and not the “producer” (of energy or of equipment);

  • use of mechanisms to support business entities or energy efficiency projects through use of the market infrastructure (banks, investment funds, shares, bonds etc);

  • provision of financial independence (and responsibility) of local self-government.

Thus, there is a need of inclusion in the tasks and duties of bodies of executive power of the following aspects of implementation of single state policy of Sustainable Development in sphere of energy efficiency:

  • ensuring of multisectoral coordination of activity and methodical management of executive power bodies, self-governing authorities to pursue state policy in the energy efficiency;

  • development of mechanisms and order of provision of state support to implement programs and projects in energy efficiency sphere, control of efficiency and performance of use of mechanisms, including target directionality and use of state support in this sphere;

  • improvement of order of rate setting of specific energy resources expenditures, presuming introduction and regulatory actions of procedures of official communication on the energy saving, work done, reached indicators of energy efficiency of production and control over compliance of energy efficiency indicators defined by standards;

  • introduction of energy management systems and performance of energy audits and taking into consideration their conclusions, especially for natural monopolies companies and companies of housing sphere when establishing prices (tariffs) for products (services).

  • ensuring of state statistical observation over the energy efficiency indicators (fulmination of establishment and review of target energy efficiency indicators) and creation of informational infrastructure so that power bodies, business entities and general public could obtain an access to the data on issues of single state policy on energy efficiency;

  • provision of Ukraine’s participation in the international agreements, projects on energy efficiency.



ФОРМУВАННЯ КЛАСТЕРНИХ МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННИХ ТЕРИТОРІЙ: СУТНІСТЬ ТА НЕДОЛІКИ
доц. Лукаш О.А.

Сумський державний універстет (Україна)
В умовах постійно зростаючої конкуренції економічних суб’єктів на макро-, мезо- та макрорівні питання вибору стратегії розвитку є надзвичайно актуальним. В зв’язку з цим вибір та формування власної моделі розвитку, яка надасть безумовні переваги в досягненні високих результатів в соціально-економічній сфері є важливим питанням політики стабільного розвитку будь-якого економічного суб’єкта.

Сучасні економічні процеси як всередині країни так і всередині компанії неможливо уявити без впливу глобалізаційних тенденцій та стану міжнародних ринків та економіки. Доволі розповсюдженою формою співпраці є транскордонне співробітництво, яке знову ж таки здійснює вплив як на економіку країни вцілому, так і на економіку окремих прикордонних регіонів, та компаній, що там знаходяться. Транскордонне співробітництво є носієм низки переваг для його суб’єктів в економічній, соціальній, екологічній, технологічній, інфраструктурній та ін. сферах, але також і спричиняє низку доволі суттєвих недоліків та ризиків, що можуть виникнути при недобросовісній діяльності одного з партнерів транскордонного співробітництва. Тому формування чітких та прозорих моделей розвитку транскордонних територій є запорукою досягнення намічених цілей і мінімізації ризиків: економічних, екологічних, політичних та ін.

Нами пропонується розробка та запровадження кластерних моделей розвитку транскордонних територій, метою яких є забезпечення високих рівнів економічного зростання регіонів при збереженні їх екологічного балансу. Для цього, перш за все необхідно дати визначення кластеру, яке вперше запропонував відомий економіст Майкл Портер: кластер – це сконцентрована на деякій території група взаємопов'язаних організацій (компаній, корпорацій, університетів, банків та ін.): постачальників продукції, комплектуючих і спеціалізованих послуг; інфраструктури; науково-дослідних інститутів; вузів та інших організацій, які взаємодоповнюють один одного і підсилюють конкурентні переваги окремих компаній і кластера в цілому.

При перевагах кластерного методу аналізу слід пам’ятати про його недоліки, а саме: як і факторний аналіз, він може давати нестійкі кластери; він реалізує індуктивний метод дослідження від приватного до загального, що загрожує антинауковими висновками; як і будь-який метод багатовимірного шкалювання, кластерний аналіз має безліч особливостей, пов'язаних з внутрішніми методами, тому результати можуть мінятися, хоч і несуттєво, залежно від « налаштувань» процедури.


РОЗВИТОК СПІВРОБІТНИЦТВА БІЗНЕСУ ТА ГРОМАДСЬКИХ НЕКОМЕРЦІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ
доц. Мішеніна Н.В., ст. викладач Мішеніна Г.А.

Сумський державний університет (Україна)
Проблеми забезпечення сталого розвитку, підвищення економічної стабільності та конкурентоспроможності вітчизняних підприємств особливо актуальні для сучасної української економіки. Виішення частини цих проблем лежить у площині співробітництва бізнесу та громадських некомерційних організацій (НКО). Однак, в Україні, на відміну від практики багатьох країн, таке співробітництво супроводжується багатьма складностями та умовностями. Насамперед, відсутність стратегічного партнерства в цій сфері пов'язане з незрілістю громадських організацій в Україні. Некомерційні організації ще досить молоді, що спричиняє проблеми, як у відношенні НКО до бізнесу, так і ставлення бізнесу до НКО. До інших проблемних моментів належать:

1) Недовіра. Бізнес не довіряє громадським організаціям, громадські організації – бізнесу. Головна причина – мало успішних історій співробітництва. Довіру потрібно розвивати, а отже і самі організації також.

2) Слабкий розвиток громадських організацій. Український бізнес за короткий час пройшов шлях, який деякі країни проходили 50 – 60 років. Наприклад, корпоративна соціальна відповідальність. Якщо в США вона почала розвиватися з 20 - х років, то в Україні – з 1996 року. Але зі швидким розвитком бізнесу йде повільний розвиток громадянського суспільства. Тому їхній розвиток потрібно збалансувати, а це означає, що НКО повинні бути більш інноваційними й проактивними.

3) Непрофесіоналізм і небажання вчитися. Сьогодні існує не так багато громадських організацій, які готові вчитися.

4) Нединамічність НКО. Громадські організації іноді дуже важко вчаться новим технологіям. Наприклад, Інтернет банкінг є не в багатьох українських організаціях.

5) Відсутність комунікації між організаціями й бізнесом. Іноді складно знайти контактну особу в компанії. Часто прямий контакт – 90% успіху. Оскільки компанії неохоче публікують дані про своїх контактних осіб, то багато проектів просто не доходять до своїх адресатів.

6) Нерозуміння потреб бізнесу. Багато презентацій і інформації направляється бізнес-організаціям у форматі, який представники компаній ніколи не будуть читати і коментувати.

7) Стереотипи щодо того, що бізнес може допомагати тільки фінансами. Однак бізнес може надавати, наприклад, експертизу, ділитися своїми знаннями, надавати приміщення й інші ресурси, у тому числі людські.

Існує багато шляхів співробітництва громадських організацій і бізнесу. Як правило, партнерство між цими секторами не є статичним – партнерські відносини динамічні й розвиваються із часом: партнери активніше залучаються до співробітництва, росте довіра, а процес обміну ресурсами стає інтенсивним. Однак можливий рух партнерства і у зворотному напрямку. Отже, основними типами партнерства між громадськими організаціями та бізнесом є:

1. Філантропія: передбачає однобічну передачу ресурсів від бізнес-компаній в організації «третього сектора». Процес філантропічного партнерства простий, однак рівень залучення сторін досить низький, до того ж, такий тип партнерства мало стосується бізнес-діяльності компанії.

2. Взаємний обмін (соціальний маркетинг): припускає партнерство, у рамках якого відносини між бізнесом і НКО ґрунтуються на обміні ресурсами для певних заходів. Наприклад, компанія надає певну суму грошей залежно від продажу певного продукту з логотипом партнерської громадської організації.

3. Стратегічне (постійне) партнерство: стратегічні партнери працюють над загальною проблемою, що вимагає рішення. Цей вид партнерства робить партнерів більш залежними один від одного.. Подібне партнерство має найбільший потенціал, оскільки об'єднання зусиль дозволяє сторонам досягти таких результатів, які були б неможливі при самостійному вирішенні проблеми.

4. Корпоративне волонтерство: залучення працівників бізнес-компаній до роботи в громадських організаціях або громаді. Близько 90% великих компаній у США й 30% у Великобританії мають програми корпоративного волонтерства, в Україні ці програми тільки розвиваються. Персонал компанії зазвичай виконує волонтерську діяльність у робочий час, оплачуваний компанією. Також група працівників може допомагати в реалізації проекту громадської організації - така робота буде корисна як для компанії, так і для НКО, оскільки дозволить згуртувати співробітників компанії та прискорити процес впровадження проекту громадською організацією.

Отже, подібне партнерство є одним з інструментів управління впливом й виправдання надій, покладених на нього суспільством. Зазвичай, громадські організації мають більш високий рівень довіри в суспільстві й іноді більш компетентні в вирішенні соціальних проблем і питань охорони навколишнього середовища. Тому компанія, що співробітничає із громадською організацією, має більш позитивний суспільний імідж та стратегічно сталі позиції у майбутньому.



ВУГЛЕЦЕВИЙ СЛІД ЯК ІНСТРУМЕНТ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ
доц. Некрасенко Л.А.

Полтавська державна аграрна академія (Україна)
Україна має значні обсяги викидів CO2, тому актуальною є потреба пошуку інструментів екологічного менеджменту щодо зменшення забруднення атмосферного повітря. Одним із способів зниження викидів СО2 є розвиток лісового господарства, тому що ліси є природними стоками вуглецю. Щоб визначити найбільш вразливі райони з точки зору балансу викидів та поглинання вуглекислого газу можуть бути використані індикатори сталого розвитку. Одним з них є екологічний слід.

Розрахунки за цим показником показують, що наша планета переживає тиск з боку людства. Концепція екологічного сліду (EF) була створена в 1990 році Матісом Вакернагелем і Вільямом Різом, Університету Британської Колумбії. Річний екологічній слід розраховується міжнародною організацією "Global Footprint Network", яка представляє звіт про оцінку цього показника [8]. Загальний екологічний слід України була розрахована Кубатко А.В. у 2009  році [2]. Ми розрахували вуглецевий слід для областей України за 2007-2012 роки.

Ми пропонуємо використовувати вуглецевий слід в якості індикатора сталого розвитку лісового господарства в регіонах. Розрахунок вуглецевого сліду в областях дає можливість визначити загальний стан лісового господарства і дасть можливість дізнатися внесок кожного регіону, що у свою чергу зробить можливим сформувати рекомендації для місцевого лісового господарства на основі поточної ситуації в кожному регіоні.

Методику розрахунку екологічного сліду розробляє і коригує міжнародна організація Global Footprint Network. На даний момент немає єдиного методу розрахунку сліду, але всі методи, як правило, схожі [10].

Найбільшу частину екологічного сліду складає вуглецевий слід. На його частку припадає від 33% до 65% у різних країнах. В Україні його частка складає 52,7 %.

Для розрахунку вуглецевого сліду ми взяли до уваги поглинання вуглецю. Формула для екологічного сліду України є [7]



, (1)

Pc – річні викиди вуглекислого газу, млн. тонн; Yc – коефіцієнт поглинання вуглецю, річний темп поглинання вуглецю гектаром середніх світових лісових площ, млн. га; EQF – коефіцієнт еквівалентності СО2, було прийнято рівним 1,26 [8].

Для обчислення значення поглинання вуглецю в областях України ми використовували метод IPCC та українських вчених [1]. Поглинання вуглецю розраховується як різниця між загальним поглинанням вуглецю лісами та іншою деревною біомасою та втратами від комерційної заготівлі деревини. Остання цифра показує кількість поглинання в мільйонах тонн СО2:


. (2)
Вуглецевий слід по областях України розраховувалася за 2007-2012 роки. Для розрахунків ми використовували щорічні викиди СО2, поглинання вуглекислого газу і лісових районів, які були взяті з національних кадастрів антропогенних викидів в Україні за 1990-2011, а також дані про площу лісів та обсяги лісозаготівель [3, 4, 5, 6, 9].

Оцінка поглинання вуглецю в лісах по областях була проведена за період 2007-2012 роки. Відзначимо, що найбільший рівень поглинання вуглецю в лісах відбувається в Києвській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській областях (Українські Карпати і зона змішаних лісів), а найнижчий - у Миколаєвській, Запорізькій, Одеській та інших регіонах (степ і найбільш несприятливі щодо викидів забруднюючих речовин регіони).

Найбільший вуглецевий слід було зафіксовано в Харківській області. У 2013 році він склав 15,8 млн. гга. Друге місце припадає на Запорізьку область 15,2 млн. гга і третьої – в Одеській області – 11,2 млн. гга. Найнижчий вуглецевий слід – менше 1 млн. гга є у Черкаській, Полтавській, Кіровоградській, Івано-Франківській, Києвській, Сумській, Тернопольській, Львовській, Чернівецькій, Волинській, Рівненській, Херсонській, Хмельницькій областях.

Вуглецевий слід більшою мірою залежить від секвестрації вуглецю лісами. Таким чином, в районах, де є найнижчий рівень поглинання СО2, зокрема в Харківській, Запорізькій, Одеськіі, Миколаєвській, Донецькій та Луганській областях необхідно приділяти більше уваги розвитку лісового господарства, і вжити ефективних заходів з очищення промислових викидів.




  1. Бун Р. А. Інформаційні технології просторової інвентаризації парникових газів – Львів: ПП Сорока Т.Б., 2012. – 464 с.

  2. Кубатко А. В. Науковий підхід до визначення екологічного сліду в якості показника сталого розвитку на рівні регіональних економік / / Механізм регулювання економіки. 2009 –. № 1 – С. 194-202.

  3. Національний кадастр антропогенних викидів із джерел та абсорбції парникових газів поглиначами в Україні в 1990-2011. http://www.neia.gov.ua/nature/doccatalog/document?id=134568

  4. Національна статистична служба України. http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/vvp/vvp_ric/vvp_u.htm

  5. Статистичні публікації Регіони України 2013 Частина ІI. http://www.ukrstat.gov.ua/

  6. Україна в цифрах у 2012 році. http://www.ukrstat.gov.ua/

  7. Calculation methodology for the national footprint accounts, 2010 edition. http://www.footprintnetwork.org/en/index.php/ GFN/page/methodology/

  8. Ecological Footprint Atlas 2010 http://www.footprintnetwork.org/en/index.php/GFN/page/ecological_footprint_atlas_2010

  9. Ukrstat.org http://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2013/ns_rik/ns_u/povitra_u2012.html

  10. Wackernagel M., Rees W. (1996), Our Ecological Footprint: Reducing Human Impact on the Earth, New Society Publishers, Gabriola Island. http://www.footprintnetwork.org.

ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЙ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ
аспірант Провозін Н.В.

Сумський державний університет (Україна)
Для досягнення країною збалансованого розвитку, екологічна політика повинна здійснюватися на всіх рівнях управління, починаючи від державних органів і закінчуючи суб’єктами господарської діяльності та просто громадянами країни. Однак, щоб різноспрямовані дії кожного рівня мали загальний позитивний ефект, необхідні стратегічні нормативні документи, а саме стратегію суспільного розвитку. Дана стратегія повинна мати системний методологічний характер, в ній формулюються цілі та задачі, відповідальні за виконання, етапи впровадження, умови забезпечення та інструменти реалізації, оцінка ефективності її впровадження.

Аналіз літературних джерел дозволив виділити наступні групи інструментів реалізації стратегій еколого-економічної рівноваги суспільного розвитку, які розроблені в перспективі або уже використовуються на практиці:

1) адміністративно-правові – це інструменти прямого впливу суб’єкта управління (залежно від рівня, це може бути: державний орган, СПД, міжнародні чи громадські екологічні організації, науково-технічні установи чи просто громадяни країни) на об’єкт.

До даної групи в більшості випадків відносять: екологічне законодавство, систему стандартів та нормативів, систему регіональних та місцевих екологічних та природоохоронних програм, систему екологічних вимог, критеріїв, обмежень, регламентацій та екологічно обґрунтованих принципів ведення господарської діяльності. Перевагами даних інструментів є: простота та пряма направленість фінансових ресурсів, а також зручність для моніторингу та контролю суб’єктом управління. Недоліки: відсутність стимулюючої дії для досягнення більшого результату ніж ті, які вимагаються екологічними вимогами та неможливість швидкого та гнучкого реагування.

2) економічні – це інструменти фінансового впливу. Вони носять подвійний напрям – направлені на зміну поведінки суб’єктів, які здійснюють негативний вплив на навколишнє середовище та на стимулювання суб’єктів, які здійснюють екологічно-безпечну діяльність.

До даної групи відносяться наступні інструменти: системи екологічно-обґрунтованих платежів за використання природних ресурсів та зборів за забруднення навколишнього природнього середовища, ефективна інвестиційна політика (спрямована на розробку, освоєння та використання природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій, виробництво екологічно чистих видів продукції), сертифікація продуктів та ліцензування видів діяльності, екологічний аудит, еколого-економічні стимулюючі механізми, екологічні податки та платежі, податкові пільги та ін. Перевагами даної групи інструментів є: стимулювання екологічно-безпечної поведінки суб’єктів, отримання ресурсів для фінансування природоохоронних заходів, підвищення гнучкості механізму екологічного управління, стимулювання до еко-інновацій. Серед недоліків можна виділити: постійне внесення коректив рівня платежів та пільг в залежності від інфляційних процесів, ризику зменшення конкурентоспроможності продукції та інших зовнішніх та внутрішніх факторів впливу.

3) організаційні – інструменти ієрархічного та інформаційного впливу. До основних організаційних інструментів відносять: функціонування екологічних інституцій відповідальних за реалізацію стратегії розвитку, створення відповідної інфраструктури, організаційні процедури щодо залучення громадськості у прийнятті рішень, функціонування екологічно-просвітницьких центрів, система безперервного екологічного навчання, скоординована реалізація комплексу заходів щодо реалізації екологічних стратегій. Перевагами виступають: чіткий розподіл повноважень, прав та відповідальності усіх учасників, достатня поінформованість щодо екологічної політики та її результатів. Недоліком слід вважати складність моделювання ефективної організаційної системи управління через широкий спектр учасників та недостатній розвиток моделювання поведінки людей.

4) морально-етичні – інструменти психологічного впливу. До даної групи інструментів відносять: екологічна пропаганда, еколого-художня діяльність, залучення широких кіл громадськості до реалізації заходів, благодійні пожертвування та спонсорська допомога, соціальні інвестиції, соціально-значимий маркетинг. Перевагами даної групи є: відсутність адміністративного впливу, можливість залучення додаткових фінансових ресурсів, формування екологічної свідомості людини, забезпеченість комплексності емоційних та інтелектуальних засобів впливу на різні категорії населення. До недоліків слід віднести: неможливість їх врахування при розробці та реалізації стратегій, та обмеженість інструментів у одержанні гарантованого зниження негативного впливу на навколишнє середовище.

Необхідною умовою застосування даних інструментів є розвиток суспільства на шляху досягнення збалансованого розвитку. Наявність даних інструментів вимагає від розробників програм розвитку їх раціонального поєднання та відповідно подальшого використання. Різноманітність інструментів дає можливість стратегії еколого-економічної рівноваги суспільного розвитку бути мобільною та змінюватися в залежності від ситуацій, які виникають, оскільки даний теоретико-аналітичний інструментарій служить для обґрунтування управлінських рішень та дозволяє раціонально розподілити ресурсний потенціал територій.


НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ О.В. ЖИВИЦЬКОГО В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО БРЕНДУ ТЕРИТОРІЇ
д.і.н., к.е.н. Студінський В.А.

ДВНЗ «Київський національний

економічний університет імені В.Гетьмана» (Україна)

к.е.н. Студінська Г.Я.



Науково-дослідний навчальний центр «ПринцепС» (Україна)
Олександр Васильович Живицький належить до числа вчених, які фундаментально розробляють один із напрямів науки. Для нього таким був – економіка рекреаційних ресурсів, зокрема морського господарського комплексу. Така прихильність зумовлювалась насамперед великою любов’ю до моря, бо все його життя було пов’язане з Одесою, з містом яке просто неможливо відокремити від моря. Чорне море і Одеса є поєднаними між собою знаковими символами і саме в контексті екологічного брендингу територій дослідження О.В.Живицького мають значне теоретико-наукове та практично-прикладне значення.

У широкому розумінні під екологічним брендингом розуміють діяльність зі створення та впровадження екологічно спрямованого бренду на ринок за допомогою маркетингових інструментів, управління технологією просування і рекламною підтримкою бренду з наголошенням на екологічних якостях продукту, основою яких є формування у споживача сприятливого образу продукту, що рекламується. Бренд території має свою специфіку, де екологічна складова грає виняткову роль привабливості. Це стосується не лише курортних чи курортно-туристичних територій.

Зокрема, О.В.Живицький виокремлював дві групи природних ресурсів: такі, що пристосовані для курортного лікування населення (лікувальні грязі, мінеральні води, пляжі та ін.); ресурси, які використовуються рекреантами для загальнооздоровчих, пізнавальних, туристичних та інших цілей (ліси, пляжі загальнооздоровчого характеру та ін.) [1, C. 77].

Разом з тим важливим у цьому плані є визначення економічного ефекту рекреаційного господарства території. На думку О.В.Живицького цей ефект може розраховуватись як різниця між річною величиною попереджувальних збитків, що обумовлені підвищенням продуктивності праці працівників матеріального виробництва, економією витрат на оплату тимчасової непрацездатності, зниження витрат на лікування працівників ьа непрацюючих верств населення, та розміром експлуатаційних витрат на оздоровлення рекреанті [2, C.73]. Саме на основі цього підходу вченим було запропоновано використовувати власні рекреаційні ресурси (профілакторії, природні заповідники та інші об’єкти) на територіях, що були піддані негативному впливові Чорнобильської катастрофи [3, C.16-17]. Здавалось, що в середині 1990-х років така думка є щонайменше фантастичною. Та подальший розвиток цих територій показав правильність думок вченого. «Чорнобильські» території зараз стають брендовими в аспекті туристичного бізнесу та наукової привабливості фахівців.

Активна розробка О.В.Живицького у співпраці з іншими вченими проблем розвитку територій курортно-рекреаційного призначення в системі вільних економічних зон сьогодні набувають нового значення і актуальності. Зокрема, це стосується українського Причорномор’я в районі Одеси, де можуть залучатись значні інвестиційні ресурси для розвитку бальнеологічної сфери [4, C.7-12].

Таким чином виникає наступне завдання у цій сфері – інтеграції у світовий економічний комплекс українських екологічно привабливих територій, які не мають аналогів у інших регіонах планети. Зокрема, мова йде про розвиток відповідної курортної та туристичної інфраструктури із залученням іноземного капіталу [5, C.48].

Отже, підходи, розроблені О.В.Живицьким в аспекті розвитку рекреаційного господарства можуть активно і дієво застосовуватись при розробці бренду територій в плані туристичної та курортної привабливості.
1. Живицкий А.В. Научные основы оценки социально-экономической эффективности рекреационного природопользования: дис. … д-ра экон. наук: спец. 08.08.01 / А.В. Живицкий. – Одесса, 1995. – 302 с.

2. Живицкий А.В., Кислый В.Н. Концепция экономической оценки негативных экологических последствий реализации проектов развития рекреационных зон // Тезисы докладов республиканской научно-практической конференции. – Сумы, 2003. – С.73-74.

3.. Студінський В.А., Студінська Г.Я., Живицький О.В. Малинщина: економіко-екологічний аспект. – Малин: Просвіта, 1995. – 30 с.

4.. Тараканов Н.Л., Живицкий А.В., Студинская Г.Я. Формирование свободных экономических зон курортно-рекреационного назначения назначения: основные направления, хозяйственный механизм и эффективгность. – Одесса: ИПРиЭЭИ, 1996. – 20 с.

5. Тараканов Н.Л., Живицкий А.В., Студинский В.А. Морехозяйственный комплекс Украины: проблемы и перспективы в мировую экономику. – Одесса: ИПРиЭЭИ, 1996. – 52 с.
НЕВИСНАЖЕНЕ ПРИРОДОГОСПОДАРЮВАННЯ – ДОМІНАНТА НОВОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІКИ
д.е.н., проф. Харічков С.К.

Одеський національний політехнічний університет (Україна)
Більшість політичних, економічних, соціальних, екологічних, культурологічних глобальних викликів, що постали сьогодні перед людством, пов’язані з кризою ставлення суспільства до природи. Серед них особливо гострими є такі проблеми: вичерпання природних ресурсів, деградація довкілля, перевищення рівня антропогенного навантаження на природу порівняно з можливостями екологічної ємності планети, нерівномірний доступ держав до ресурсів планети, невідповідність чисельності населення можливостям забезпечення його деякими видами ресурсів тощо. Інші серйозні проблеми – це нерівномірність обсягів споживання окремих видів ресурсів і доступу до чистої води, загострення проблеми бідності та значне погіршення умов життя сотень мільйонів жителів планети.

Практично всі названі проблеми та їхні наслідки різного ступеня інтенсивності мають місце і в Україні.

Одним з уроків нинішньої ситуації для України є усвідомлення того, що за всі роки незалежності в економіці країни, по суті, не відбувалося якісних змін в інноваційному оновленні та здійсненні принципової структурної перебудови, яка б дала можливість забезпечити належний рівень конкурентоспроможності, економічної ефективності, зменшили б рівень природоємності виробництва.

В Україні триває практика прийняття економічних, соціальних, технологічних і екологічних рішень без необхідного поєднання їх в єдину комплексну систему на основі стратегії збалансованого розвитку. Складні трансформаційні процеси в Україні та відсутність політичної волі зумовили ту обставину, що збалансований розвиток не став пріоритетом державної політики України.

В той же час значний природно-ресурсний, трудовий і науковий потенціал, працездатність народу України, сприятливий клімат і географічне положення, привабливість ряду регіонів за розвиненістю промислового комплексу для інновацій створюють сприятливі передумови для зростання економіки України та забезпечення її збалансованого розвитку.

Оптимістичний сценарій досягнення стратегічних позитивних зрушень базується на парадигмі розроблення й впровадження в Україні нової моделі економіки на засадах невиснажливого природогосподарювання за умови реалізації природозберігаючої політики та екологізації суспільного розвитку.

Визначальним моментом у формуванні інноваційного бачення природозберігаючої політики має стати визначення об’єктивного факту переходу від парадигми природокористування до парадигми природогосподарювання. Ця теза базується на основоположних принципах визначення природогосподарювання як матеріально-духовної системи, що має ознаки та здатність до саморозвитку, сформована соціумом та функціонує шляхом залучення до неї речовини, енергії, інформації природного середовища, а також інтелекту та духовності соціума, з метою створення життєпридатних умов для його існування й розвитку, а також для задоволення його інтересів та потреб, співставлених із законами природних екосистем.

Не менш важливою умовою переходу до нової моделі економіки на принципах сталості, а саме запровадження новітньої парадигми природозбереження, є визначення нової філософії господарювання, фундаментом якої має стати парадигма екологізації суспільного розвитку.

Формування нової моделі економіки невиснажливого природогосподарювання повинно базуватися на оптимізації використання існуючого в країні природно-ресурсного, соціально-економічного, культурно-історичного потенціалів, оптимізації напрямків і масштабів природогосподарювання в межах країни та в її окремих регіонах. При виборі пріоритетних напрямків природогосподарювання перевага повинна надаватись тим із них, що забезпечують найбільш збалансований результат використання ресурсів, котрий виявляється в оптимальному співвідношенні досягнутих економічних і соціальних результатів при мінімально можливому рівні збитків, завданих природі. При цьому першочергового розвитку заслуговують найменш екологічно шкідливі нересурсоємні галузі.

Формування нової моделі економіки на засадах невиснажливого природокористування потребує активізації національної політики імпортозаміщення споживчого некритичного імпорту шляхом стимулювання технологічного імпорту, попередження імпорту морально застарілих технологій та підвищення трансферу сучасних наукоємних ресурсозберігаючих та екологічно ефективних технологій.



Експертну версію системного структурування пріоритетів стратегічних цілей та дій щодо формування нової моделі економіки на засадах невиснажливого природогосподарювання (за умови реалізації природозберігаючої політики та екологізації економіки) представлено за такими складовими:

  • структурні зміни споживання товарів та послуг у напрямі оптимізації обсягів їх виробництва на засадах невиснажливого природокористування;

  • раціоналізація використання наявного природно-ресурсного потенціалу завдяки оптимізації в організаційному (ефективні управлінські технології) і технологічному (ресурсоощадні технології та більш чисті виробництва) вимірах, обмеження монополізму в природно-ресурсному секторі національної економіки;

  • структурна перебудова національної економіки у напрямі зниження частки сировинних секторів промисловості, розвитку високотехнологічних ресурсозберігаючих секторів;

  • подолання диспропорцій у структурі експорту, забезпечення зменшення обсягів експорту природних ресурсів та сировинних товарів, диверсифікація українського експорту на нових перспективних ринках;

  • активізація національної політики імпортозаміщення споживчого некритичного імпорту шляхом стимулювання технологічного імпорту, попередження імпорту морально застарілих технологій та підвищення трансферу сучасних наукоємних ресурсозберігаючих та екологічно ефективних технологій;

  • мобілізація потенціалу енергозбереження, підвищення енергоефективності та забезпечення енергетичної безпеки на засадах впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання, зменшення енергоємності ВВП, пріоритетного розвитку відновлюваної та альтернативної енергетики, розбудови вітчизняної сировинної бази та диверсифікації джерел енергопостачання;

  • перехід до екологоорієнтованого інноваційного розвитку, активізація інноваційної політики в провідних секторах національної економіки;

  • модернізація та розбудова інноваційної системи інфраструктурного забезпечення реального сектору економіки, впровадження ресурсоощадних екологічно ефективних інфраструктурних проектів;

розбудова та запровадження складових моделі регуляторної політики (цінової, податкової, інвестиційної, дозвільної та ін.), спрямованої на перехід від антикризово-стабілізаційної ідеології розвитку до стратегічних засад нової моделі економіки з пріоритетами природо-, ресурсо- та енергозбереження, відновлення динаміки екологічно ефективного економічного та соціального зростання.
ПРИРОДООХОРОННІ ІНДИКАТОРИ СТАЛОГО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ЗА УМОВ КАРДИНАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА
завідувач відділу, проф. Хлобистов Є.В., здобувач Пристайко О.П.

Державна установа «Інститут економіки природокористування та

сталого розвитку НАН України» (Україна)
На часі проблема визначення методологічних підходів та методичних засад, а також пропозицій щодо практичного впровадження регіональних природоохоронних індикаторів сталого розвитку з урахуванням міжнародного та вітчизняного досвіду та особливостей соціально-економічних трансформацій нашої держави. Для вирішення задачі з впровадження регіональних природоохоронних індикаторів сталого розвитку потрібно удосконалити методологічні підходи до визначення змісту природоохоронних індикаторів сталого розвитку, які, на відміну від існуючих, спираються на врахування динаміки соціально-економічних змін та управлінських можливостей до застосування. Також доречно удосконалити методичні підходи до формування змісту та форми індикаторів з урахуванням фактору часу та його визначенні при розрахунках конкретних значень індикаторів, так фактор часу практично не застосувався до природоохоронних індикаторів, і ми пропонуємо його врахувати через динамічні характеристики екосистем. Практична реалізація завдань враховує удосконалення організаційно-управлінських підходів до практичного впровадження системи природоохоронних індикаторів до стратегічного планування територіального розвитку з урахуванням соціально-економічної динаміки, що, на відмін від існуючих підходів, пропонують зміну акценту пріоритетності індикатора, залежно від рівня економічного розвитку території та особливостей розвитку. Це уможливлює матриця аналізу впливу антропогенного тиску на сталість природних екосистем з урахуванням характеристик часу. Різни види антропогенного навантаження розподіляються на механічні (техніко-технологічні), хімічні, біологічні, електромагнітні. Стійкість екосистем, тобто їх властивість відновлювати репродуктивні функції після збурення, визначається рейтинговими оцінками – від «нуля» (індиферентність до впливу) до «3» (рівень небезпеки впливу, або рівень потенційного порушення асиміляційних властивостей). Час визначається періодом, за який екосистема після збурення відновлює репродуктивні властивості, і саме «короткій» період визначається меншим значенням, а «довгий» – більшим.

Ми свідомі того, що нас оточують переважно антропогенно-природні екосистеми, а природні екосистеми, що існують без втручання людини знаходяться тільки у заповідниках, але навіть такі, природно-антропогені екосистеми або ландшафтні комплекси, теж мають певні властивості сприймати (і асимілювати) збурення. Результати аналізу за допомогою матриці сталості екосистем корегують «вагу» індикатора для його подальшого застосування у проектній та планувальні діяльності (в межах програм та проектів соціально-економічного розвитку, охорони природи, програм сталого розвитку територій, міст тощо).

З урахуванням досліджень індикаторів сталого розвитку, що оприлюднені колегами з НТУУ «КПІ» [1], ми пропонуємо наступний вид агрегованих індикаторів, що враховують навантаження та екосистеми та реакцію екосистем на ці навантаження (розраховуються у %):

1) перевищення новим лісових і чагарникових насаджень над рубкою або знищенням чагарників та зелених насаджень в процесі господарського освоєння території та рік; 2) зміна площі рілля; 3) зміна площ сіножаті та пасовищ; 4) зміна обсягів використання питної води на 1 жителя за рік.

Агрегований індикатор є сумою індексів, виражених у відносних одиницях (від 0 до 1), і скорегований на вагові коефіцієнти, що враховують часові та соціально-економічні особливості реалізації дослідження.

Аналіз таких показників за рівні областей України триває і поки він дещо гальмується певним недоліком статистичної інформації. Однак проведені розрахунки дозволяють сказати, що ситуація зі сталістю розвитку в цілому не має тенденцій до покращення. Природоохоронні індикатори сталого розвитку мають корегуватися з урахуванням змін, що відбуваються у соціально-економічному середовищі, інколи раптових та несподіваних. Останні події говорять, що при настанні надзвичайних збурень, соціально-економічного та політичного характеру, чи втратою керування окремих регіонів, індикатори мають динамічно змінюватись. Ці зміни мають бути адекватними не зменшенню «аналітичного простору», а врахуванням невизначеності інформації та наслідків полій. Другим важелем має стати часовий вимір, з урахуванням динаміки стану екосистем та динаміки результативності реагування та ситуацію, що склалася внаслідок певних антропогенних збурень. Таким часовий вимір має визначатися як показник, що корегує часові складові та впливає на остаточний вигляд інтегрального індикатора, при цьому якщо часове реагування буде ефективним у ближньому часовому вимірі, то в бік збільшення, якщо в далекому – в бік зменшення. Це дозволить сформувати адекватний та адаптований до змін середовища вигляд регіональних природоохоронних індикаторів стало розвитку.




    1. Сталий розвиток регіонів України / [наук. керівник М.З.Згуровський, відп. ред. В.Я.Шевчук]. – К. : НТУУ «КПІ», 2009. – 197 с.


НАПРАВЛЕНИЯ РЕФОРМИРОВАНИЕ СИСТЕМЫ ЗДРАВООХРАНЕНИЯ В УКРАИНЕ КАК ПУТЬ ВЫХОДА ИЗ ДЕМОГРАФИЧЕСКОГО КРИЗИСА
доц. Троян М.Ю.

Сумський державний університет (Україна)
Система здравоохранения Украины не приспособлена для преодоления кризиса смертности, несмотря на то, что большинство преждевременных смертей в Украине имеют природу поддающуюся профилактике и лечению, что свидетельствует о возможности проведения эффективных целенаправленных реформ.

С момента обретения независимости, Украина вступила в разгар беспрецедентного демографического спада в сочетании с кризисом в области здравоохранения. Население Украины сократилось на 12,4 %, что составляет около 6,45 млн. человек, до 45,55 млн. чел. в 2014 году. По оценкам экспертов сохранение тенденции приведет к сокращению населения страны к 2060 году примерно на 40 % или до 37,5 млн.

В основе подобной ситуации лежит прежде всего низкий уровень рождаемости. Однако тенденция снижения рождаемости наблюдается во всех странах Европы и по нашему мнению не может быть кардинально изменена экономическими методами, в то время как увеличение продолжительности лет жизни вообще и продолжительности здоровых лет жизни украинцев, а также существенное снижение неоправданно высоких показателей смертности вполне может быть достигнуто организационно-экономическими реформами системы здравоохранения.

Продолжительность жизни в Украине намного ниже, чем в странах Восточной Европы, особенно среди мужчин, хотя модель продолжительности жизни была одинаковой до конца 1980 года. Уровень смертности мужчин в Украине аналогичен уровню в странах с менее чем третью ВНП на душу населения Украины.

Что касается причин смерти, то на неинфекционные заболевания (НИЗ) приходится основная часть смертей (70 %) в Украине, в том числе на смерть от ишемической болезни сердца приходится 45,94%, цереброваскулярные заболевания забирают жизни у 16,52% украинцев. Самая многочисленная причина смертности в Украине – смертность от заболеваний кровеносных сосудов и сердца – выводит Украину на 2 место в мире по данным Мирового банка.

Также Украина имеет один из самых высоких показателей уровня смертности от инфекционных заболевания во всем Европейском регионе ВОЗ, он составляет 5,83% всех смертей. Украину опережает только Российская Федерация (6,01%). Смертность от ВИЧ/СПИД и за счет туберкулеза составляет почти 73% всех смертей от инфекционные заболевания в Украине.

По данным ВОЗ наибольшими факторами риска для взрослых в Украине являются табакокурение, повышенное кровяное давление, ожирение, диабет. Основные факторы риска требуют изменения в поведении образа жизни (такие как курение, алкоголь и питание). Условия окружающей среды также играют ключевую роль для многих заболеваний – в том числе для отравлений, травм и наибольшего убийцы в Украине – болезней системы кровообращения. Через адекватные профилактические программы, направленные на изменение поведения и улучшения состояния окружающей среды, а также эффективное лечение, около половины всех случаев смерти в возрасте до 75 в Украине можно было бы избежать (по данным Мирового банка). Другими словами в условиях экономического и демографического кризиса в Украине наиболее эффективным будет влияние на изменение общественного здоровья путем реформирования в области социально-экономических факторов, которые в большинстве своем определяют образ жизни.

Система здравоохранения Украины является сложной, неэффективной, очень несправедливой, и низкокачественной. Ей не хватает всеобъемлющего плана осуществления реформ. Политическая нестабильность, частая смена правительства и руководства Министерства здравоохранения привели к задержкам в институциональных изменениях в сфере здравоохранения и в реорганизации первичной медико-санитарной помощи. Для адресной конкретной медицинской помощи согласно потребностей населения, среди которого становится все более распространены НИЗ, система здравоохранения Украины должна быть переориентирована с модели сосредоточенной на скорой медицинской помощи на модель управления, охватывающую все болезни, которая больше подходит для профилактики и контроля НИЗ.

Реформы, проведенные в странах Центральной и Восточной Европы, основывались на изменении серии законодательства, политики и стратегических планов, постоянно адаптированных к изменяющимся потребностям. Решающее значение для успеха в реализации реформ играло их эффективное регулирование. Важным их элементом было определение роли и ответственности различных игроков в системах здравоохранения. Этот опыт реформ показывает, что удаление жесткости в распределении ресурсов, особое место первичной помощи, внедрение систем по рационализации избыточных мощностей на вторичном и третичном уровнях, а также оплата на основе оценки выполненной работы должны быть в центре внимания реформы системы здравоохранения в Украине.
RECYCLING OF RESOURCES AS THE ONE OF DIRECTIONS TO INCREASE THE PRODUCTION EFFICIENCY
Ph.D. Shevchenko T.I., Kozlenko T.V.

Sumy State University (Ukraine)
According to the research, that was done by Balatsky O.F. [1] approximately third part of all internal reserves efficiency of social production account to the share of increasing efficient using of natural resources. Enough important and large significance of this fraction refers to the direction of recyclable resources.

Recycling of resources provides a number of economic effects associated with saving material and energy resources, capital investments, reducing complexity, decreasing transport costs, as well as eco-economic effects that represent the prevention of economic damage from environment pollution. The value of the integral effect of recycling resources can be defined as the sum of the economic and eco-economic effects.

Economic efficiency of the using the recyclable resources is obvious, because the cost of obtaining primary resource significantly higher than the costs for resource-extraction of valuable components from waste with their subsequent processing for secondary resource.

For example, using recycling materials, the prime costs of secondary polyvinyl chloride, polyethylene, polystyrene are 2.5-6 times lower than their primary materials; 1 ton of recycled polyethylene saves 1.1 tons of ethylene, or 16.5 tons of oil; using in the blast furnace process instead of fuel oil the polymer wastes saves 40 % of petroleum products [2]. Also, with changing primary polymeric materials to the secondary materials, the prevented economic damage from pollution may arise because of: 1) allocation of wastes from polimer materials; 2) at the stage of production and processing of oil products, that were replaced by recycling resources; 3) during the production of electricity and materials, that are needed to produce oil; 4) during the production of polyethylene from the primary oil.

Plastic packages are the main plastic source (approximately 73%), while 54% used for food packaging. The plastic is being recycled (from 17% to 24%) and recovered (from 31% to 43%). LD, HD, PP and PET are main plastic products material (83%). Plastic recovery means the use of it in blast furnaces for energy production (44%) and in feedstock process (used for PET products) for chemical products recovery and recycling (54%) if new raw materials [3]. Reusable bottles can be made of steel, reusable plastic and some types of aluminum. This will save you money and keep waste out of landfill.

Most bottled water is packaged in PET, which is derived from crude oil and produces 3 tons of carbon dioxide for every tone of PET produced. Plastic bottles can take anywhere from 400–1000 years to break down. Three liters of water are needed to make a 1 liter plastic water bottle [4].

Concerning the metal: Using 1 thousand tons of scrap metal, there will be savings of 1.5 tons of ores and 0.2 tons of coke; the cost of collecting and processing of secondary raw materials is 25 times smaller than for the production of metal ores; for smelting steel from scrap there are requires electricity on 47-74 % less than at the smelting of iron ore; using the scrap in the manufacture of aluminum alloys reduces power consumption by 23 times, equivalent fuel by 7.4 times, specific capital investments by 8 times, direct costs by 2.5 times [4, 5].

Also, with the release of one thousand tons of steel from scrap iron, the air pollution is reduced by 86%, water pollution is reduced by 76%, and the amount of solid wastes are reduced by 92-97%. On the integrated assessment, shares of losses during the obtaining of ferrous metals from primary resource (in % of the production costs for 1 ton of metal) are: copper-46, nickel-56, aluminum is 18, leads in the amount of 19, zinc –12 [2, 5].

According to research conducted by the World Resources Institute (Washington), American companies make extensive use of resource-saving and environmental protection technology, believing that environmental pollution is wasteful for them [6]. Thus, companies that adopt different organizational schemes about reusing of natural resources and waste, enjoy certain competitive advantages compared with other business entities. To summarize, it should be noted that the use of recyclable resources can be regarded as one of the ways to increase the utilization of material resources. In addition, the use of recyclable resources in the «production-consumption» produces ecological and economic results, which manifests itself in the form of avoided economic damage from pollution of the environment. It previously eliminated damage from using the primary resource instead of the secondary, as well as damage caused by waste disposal, that comprise resource-valuable components in the environment.
1. Balatsky O.F., Melnik L.G., Yakovlev A.F. Economy and the quality of the environment. Leningrad: Gidrometeoizdat, 1984. –191 p.

2. Shevchenko T.I. Organizational-economic bases of formation the ecological-oriented management system of secondary resources: dissertation for degree. Sumy, 2011. – 206 p.

3. European Commission DGXIE.3. European Packaging Waste Management systems 2010. – 30 p. http://ec.europa.eu/environment/waste/studies/packaging/epwms.pdf.-title from the screen.

4. Jenny Schmitt. Facts on Plastic Bottles and Bottled Water. 2011. – http://www.bottlesupglass.com/wp-content/uploads/2011/08/Facts-About-Plastic-Bottles-and-Bottled-Water.pdf.- title from the screen.

5. Ivanov O.V., Melnik L.G., Shepelenko A.N. In the fight with the dragon Koga. Experience of using nature in Japan. T: "Thought", 1991.– 239.

6. Potravny I.M., Sementchenko P.M. Resource conservation as a factor of sustainable development: Textbook.– Donetsk, 1997. – 31 p.


РOЗВИТOК AЛЬТЕРНAТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГIЇ В УКРAЇНI
доц. Школа В.Ю., студент Гoлубoвcькa Г.A.

Сумський державний університет (Україна)
Альтернативна енергетика покликана сприяти вирішенню, передусім, двох вaжливих прoблем – енергoефективнocтi тa екoлoгiчнoї безпеки, якi є oдними з нaйбiльш гocтрих caме нa Укрaїни. Oднiєю з ocoбливocтей функцioнувaння регioнaльних кoмплекciв Укрaїни є збереження лiдируючих пoкaзникiв енергocпoживaння, щo зумoвленo недocкoнaлoю cтруктурoю прoмиcлoвoгo вирoбництвa, знaчнa питoмa вaгa в якoму нaлежить зacтaрiлим енергoвитрaтним технoлoгiям. Прoцеc мoдернiзaцiї регioнaльнoї тa нaцioнaльнoї екoнoмiки знaчнoю мiрoю мoже aктивiзувaти рoзвитoк aльтернaтивнoї енергетики, зaбезпечити дoтримaння принципiв cтaлoгo рoзвитку тa виcoких cвiтoвих екoлoгiчних cтaндaртiв гocпoдaрcькoї дiяльнocтi [1]

Укрaїнa другий рiк пocпiль рoзвивaє aльтернaтивну електрoенергетику iнтенcивнiше, нiж трaдицiйну: вiднoвлювaнi джерелa енергетики в 2012 рoцi oбiйшли викoпне пaливo як зa темпaми рoзвитку, тaк i зa величинoю прирocту вcтaнoвлених пoтужнocтей електрocтaнцiй. Прo це пoвiдoмили в держпiдприємcтвi НЕК «Укренергo». 

Нaйбiльше зрocтaння вcтaнoвлених пoтужнocтей прoдемoнcтрувaли вiтрoелектрocтaнцiї – в 2,2 рaзи (нa 141,5 МВт), дo 262,8 МВт i coнячнi електрocтaнцiї – в 1,7 рaзи (нa 130,3 мегaвaт), дo 317,8 МВт. Нaйбiльш динaмiчнo рoзвивaютьcя тaкi cектoри aльтернaтивнoї енергетики, як вiтрoвий i coнячний [2]

Cвiтoвa прaктикa ХХI cт. cвiдчить прo швидке зрocтaння темпiв ocвoєння oбcягiв aльтернaтивних джерел енергiї.

Рoзглянемo oкремi види aльтернaтивнoї енергiї, яку мoже викoриcтaти нaшa крaїнa.

Вiтрoвa енергетикa. Вiтер – oдин з нетрaдицiйних джерел енергiї, який рoзглядaєтьcя cпецiaлicтaми, як oдин iз нaйбiльш перcпективних джерел енергiї, який мoже зaмiнити не тiльки трaдицiйнi джерелa, aле й ядерну енергетику. Енергiя вiтру пo вciй Землi бiльше енергiї, якa cпoживaєтьcя в теперiшнiй чac нacеленням cвiту, приблизнo в 80 рaзiв.

Видoбутoк електрoенергiї зa дoпoмoгoю вiтру мaє ряд перевaг:

- екoлoгiчнo чиcте вирoбництвo без шкiдливих вiдхoдiв;

- екoнoмiя дефiциту дoрoгoгo пaливa (трaдицiйнoгo i для aтoмних cтaнцiй);

- дocтупнicть;

- прaктичнa невичерпнicть.



Гелioенергетикa. Гелioенергетикa aбo coнячнa енергетикa – це незaлежне викoриcтaння coнячнoгo випрoмiнювaння, для oтримaння будь-якoму виду енергiї. Цей вид енергiї являєтьcя тaкoж екoлoгiчним тa ширoкo викoриcтoвувaним.

Вже зaрaз викoриcтaння coнячних бaтaрей екoнoмiчнo випрaвдaне для зaбезпечення aвтoнoмних cпoживaчiв електрoенергiї. В мaйбутньoму гелioенергетикa, зa бiльшicтю прoгнoзoвaних oцiнoк, пoвиннa cтaти ocнoвним cпocoбoм oтримaння електрoенергiї. AР Крим є caмим coнячним регioнoм в Укрaїнi, тaким чинoм йoму прocтo випaдaє унiкaльнa мoжливicть cкoриcтaтиcя дaним видoм aльтернaтивнoї енергiї [3]



Aльтернaтивнa гiдрoенергетикa. Дaний нaпрямoк не нoвий, в Укрaїнi вже icнують гiдрoелектрocтaнцiї нa мaлих рiчкaх. Icнують нaвiть цiлi регioни, де життя нacелення зaлежить вiд дocтaвки вуглевoдневoгo пaливa, a в тoй же чac нa мicцi є мaлi рiки, якi мaють дocтaтнiй зaпac вoди. Тoму й дoцiльнo рoзвивaти мaлу енергетику як aльтернaтивне джерелo енергiї. AР Крим являєтьcя дiйcнo унiкaльним через cвoє геoгрaфiчне рoзтaшувaння, ocкiльки ocвoєння пoтенцiaлу мaлих рiк тa викoриcтaння вiльнoгo нaпoру в icнуючих cиcтемaх вoдoпocтaчaння тa кaнaлiзaцiї мicт Криму з викoриcтaнням уcтaнoвoк мaлoї гiдрoенергетики дoпoмoже вирiшити прoблеми пoкрaщення електрoпocтaчaння бaгaтьoх cпoживaчiв тa їх екoлoгiчнoї безпеки [4].

Впрoвaдження цих зaхoдiв з пiдвищення енергетичнoї безпеки держaви вимaгaє cтвoрення цiльoвoї держaвнoї прoгрaми в дaнoму нaпрямку, тa удocкoнaлення зaкoнoдaвcтвa з метoю cтвoрення бiльш cприятливих умoв рoзвитку aльтернaтивних джерел енергiї. Звaжaючи нa пocтiйний рoзвитoк i збiльшення пoтужнocтi уcтaнoвoк з викoриcтaння aльтернaтивних джерел енергiї, в рaзi реaлiзaцiї цих зaхoдiв Укрaїнa мaє мoжливicть oтримaти знaчнi перевaги в дoвгocтрoкoвiй перcпективi.


1. Пoтужнicть aльтернaтивнoї енергетики в Укрaїнi зa рiк зрocлa вдвiчi [електрoнний реcурc]. – Режим дocтупу : http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2013/02/23/297236.

2. Renewable energy country attractiveness indices: February 2013 [електрoнний реcурc]. – Режим дocтупу : http://www.ey.com/GL/en/Industries/Cleantech/Renewable-energy-country-attractiveness-indices_February-2013.

3. Бaбiєв Г.М. Перcпективи впрoвaдження нетрaдицiйних тa вiднoвлювaних джерел енергiї в Укрaїнi. / Г.М. Бaбiєв, Д.В. Дерoгaн, A.Р. Щoкiн // Електричний журнaл. – Зaпoрiжжя: ВAТ "Гaммa". – 1998. – №1 – C.63–64.

4. Дерoгaн Д.В. Перcпективи викoриcтaння енергiї тa пaливa в Укрaїнi з нетрaдицiйних тa вiднoвлювaних джерел. / Д.В. Дерoгaн, A.Р. Щoкiн // Бюлетень "Нoвiтнi технoлoгiї в cферi нетрaдицiйних i вiднoвлювaних джерел енергiї". – Київ: AТ "Укренергoзбереження", 1999. – №2. – C.30–38.



THE INCREASING SIGNIFICANCE OF INTELLECTUAL CAPITAL IN ENTERPRISE SUCCESS
PhD-student V. Shcherbachenko

Sumy State University (Ukraine)
Knowledge economy is the highest stage of post-industrial and innovative economy development and the foundation of the knowledge and information society. The term "knowledge economy" is often used as a synonym for the innovation economy. The process of such economy development is to improve the quality of human capital, to improve the life quality, to manufacture of high-tech knowledge, innovation and high-quality services.

Since the beginning of the 1990s, there has been a tremendous increase in economic activity in the United States, Western Europe, Asia and other parts of the world. Mergers and acquisitions, the Internet, globalization, and complex new financial vehicles emerged and forever changed the economic landscape and the course of enterprise. In retrospect, we can see that this confluence of factors worked together, and on each other, to shift our entire worldview and socioeconomic paradigm, and consequentially, created a new economic climate.

For the first time, the term "knowledge economy" was introduced into scientific Austrian-American scientist Fritz Machlup (1962) applied to one of the economy sectors. Later, Peter Drucker defines new knowledge as the main economic resource. Traditional approaches to valuing enterprises in mergers and acquisitions proved to be inadequate in addressing the new value and importance in acquisition candidate companies. This was attributed to intangible assets and previously under recognized and unmonitored entities like brands and intellectual property.

The main factor in the formation and development of the knowledge economy is intellectual capital. Thus, intellectual capital is the complex of connected intangible assets and possibilities of production process participants to use acquired knowledge and abilities in innovative products creation, facilitating national economy development. It is important to emphasize that it is not enough to invest separately in each of them. They should support each other, creating a synergistically effect. How to leverage intangible assets: identify your core competencies; identify your intangible assets; identify your growth objectives; think in terms of economic paradigms; think outside of the box, and optimize your intangibles against your objectives.



Today’s best strategic thinkers are those who are strategically “bilingual” – able to think in terms of strategies that ensure the optimal, effective leveraging of the traditional tangible assets, and simultaneously the highly differentiated strategic deployment of the new intangible intellectual capital assets.


РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НА РІЗНИХ РІВНЯХ

МЕХАНИЗМ ОБЕСПЕЧЕНИЯ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ НА РАЗНЫХ УРОВНЯХ

MECHANISM FOR SUSTAINABLE DEVELOPMENT AT DIFFERENT LEVELS





Каталог: bitstream -> 123456789 -> 36795
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"
36795 -> І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка