І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н


РЕОРИЕНТАЦИЯ КАК ВАЖНЕЙШАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ СОВРЕМЕННОЙ ЭКОНОМИКИ БЕЛАРУСИ



Сторінка5/22
Дата конвертації11.03.2019
Розмір5,4 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

РЕОРИЕНТАЦИЯ КАК ВАЖНЕЙШАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ СОВРЕМЕННОЙ ЭКОНОМИКИ БЕЛАРУСИ


доц. Белоусов А.Л.

Учреждение образования «Гродненский государственный университет имени Я. Купалы» (Республика Беларусь)


Одной из характерных черт современной экономики, на которую обращают все большее внимание политики и экономисты, является необходимость ее реориентации, сущность которой заключается в постепенном переходе от материалоемкой экономики к экономике основанной на знаниях и инновационных технологиях.

В ХХI веке основной сферой конкурентной борьбы между государствами и регионами будет не обладание материальными и природными ресурсами, а генерация и использование нематериальных ресурсов, в первую очередь знаний и технологий.

Поиск новых ориентиров крайне актуален для белорусской экономики, имеющую неэффективную отраслевую структуру производства, в составе которого доминируют отрасли с высокой энерго- и материалоемкостью и технологической отсталостью. Продукция белорусской экономики становится все менее эффективной как на внутреннем, так и на внешнем рынке, что объясняется не способностью общества к созданию и присвоению знаний, а также внедрению инноваций в экономику. Согласно М.Е. Портера настоящее богатство народа – это не унаследованная действительность, где решающую роль играют естественные богатства, потенциал рабочей силы данного общества или стоимость определенной валюты. Богатством народов, по его мнению, является наработанное поколениями. При этом экономическое развитие государства и общества непосредственно зависит от внедрения инноваций. Высокий уровень инновационности обуславливает конкурентоспособность государства, что в свою очередь непосредственно влияет на высокий уровень жизни его граждан.


Значение инноваций для развития и конкурентоспособности белорусской экономики сегодня не подлежит дискуссии. Впервые вопрос об инновационном пути развития Беларуси начал обсуждаться экспертами в 1995 году при разработке Программы социально-экономического развития страны до 2000 года, реализация которой позволила стабилизировать ситуацию в экономике и заложить основы для устойчивого развития белорусского государства на основе инноваций.

Выступая в апреле 2001 года с Посланием к Парламенту Республики Беларусь, Президент Александр Лукашенко подчеркнул, что ориентация на инновационное развитие белорусской экономики выдвигается в качестве одной из приоритетных задач и только агрессивная инновационная стратегия, возведенная в ранг государственной политики, может сегодня служить фундаментом конкурентоспособной экономики.

На третьем Всебелорусском народном собрании в 2006 году Александр Лукашенко сформулировал стратегию инновационного развития Беларуси, заявив, что альтернативы ей в современных условиях нет: «Наука должна стать питающей средой инноваций, а инновации – основой развития экономики. Именно эта цепочка: умный, толковый, трудолюбивый и образованный человек – инновации и благосостояние – призвана обеспечить намеченный социально-экономический рост нашей страны». При этом было отмечено, что инновации для Беларуси не самоцель, а средство повышения благосостояния народа и качества жизни в стране: «Научно-технический потенциал должен стать важнейшим фактором повышения эффективности экономики и на этой основе – улучшения качества жизни людей».

В том же году была разработана первая Государственная программа инновационного развития Беларуси, рассчитанная на период с 2007 по 2010 год. Целью этой программы определялся перевод национальной экономики в режим интенсивного инновационного развития в рамках белорусской экономической модели. В процессе реализации программы намечалось создать 100 новых предприятий и важнейших производств и 386 новых производств на действующих предприятиях, провести модернизацию 609 важнейших промышленных предприятий на основе внедрения 888 передовых технологий, при этом предполагалось, что более 80 % всех инноваций будут базироваться на отечественных разработках. В целом к 2010 году планировалось увеличить долю важнейших инновационно активных предприятий в промышленности до 25 %.

Выполнение основных параметров первой программы позволило правительству в 2010 году разработать вторую Государственную программу инновационного развития страны до 2015 года, целями которой стали системная модернизация национальной экономики, структурная перестройка и повышение конкурентоспособности белорусских товаров и услуг на внутреннем и внешних рынках.

Программа предполагает перевод национальной экономики в режим интенсивного развития и должна обеспечить решение важнейших для Республики Беларусь задач по сбалансированности экономики, значительному росту экспорта (в 2,2 раза), не менее чем трехкратному росту доли экспорта наукоемкой и высокотехнологичной продукции в общем объеме белорусского экспорта, обеспечению положительного торгового баланса, а также решение вопросов импортозамещения, повышение позиции страны в международных рейтингах.


НАГАЛЬНІСТЬ АКТИВІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМІВ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
проф. Веклич О.О.

ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» (Україна)
Перехід національного господарства України на шлях інноваційного розвитку нині тотожній процесу імплементації основних засад “зеленої“ економіки, який безпосередньо залежить від дієвості існуючих механізмів й регуляторів інноваційної та інвестиційної заінтересованості суб'єктів господарювання щодо впровадження екологоконструктивних заходів, а також рівня розвитку державного екологічного інвестування. Справді, екологічне інвестування здатне виконати роль головного напряму інноваційного розвитку України, сприяючи екологоконструктивній структурній перебудові економіки, скороченню споживання природних ресурсів, збереженню природного капіталу, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Адже науково виважена та просто грамотна інвестиційна політика, орієнтована на суттєве розширення фінансування екологозберігаючих заходів і поліпшення стану довкілля, водночас активізує екологічний вектор інноваційної політики, включаючи розвиток науково-дослідних робіт в сфері охорони навколишнього природного середовища, комерціалізацію нових технологій в сфері підвищення енергоефективності й альтернативної енергетики, а також стимулює розвиток національного ринку екологічних товарів і послуг.

Аналіз стану екологічного інвестування в Україні за останні десять років засвідчує перманентну позитивну тенденцію активізації підприємств, установ та організацій України щодо капітального інвестування екологічного призначення поряд з коливальним характером темпів державного інвестування у природоохоронну діяльність. Вочевидь інвестиційній активності суб’єктів господарювання-природокористувачів стосовно екологоконструктивної модернізації матеріально-технічної бази виробництва сприяло підвищення значущості зборів за забруднення навколишнього середовища/екологічних податків як примусового стимулятора економічних інтересів суб’єктів господарювання до проведення природоохоронних заходів.

Ситуація із впровадженням екоінновацій, навпаки, засвідчує достатньо песимістичні реалії. Так, за результатами обстеження Державної служби статистики України, наданої офіційно лише за 2006 - 2008 рр. (без наступних років), 30% інноваційно активних підприємств впроваджували екоінновації, причому такий чинник як потреба дотримання законодавства мотивував впровадження екоінновацій в 6% від загальної кількості цих обстежених підприємств, а природоохоронне законодавство, яке може бути запроваджене у майбутньому, – в 2%. На такий мотив впровадження екоінновації як добровільні кодекси передової практики щодо захисту довкілля в галузі вказали 1,1% обстежених підприємств, що є виявом лише їх доброї волі. А ось доступність державних фінансових стимулів як мотив для впровадження екоінновацій виявилася ще меншою – лише для 0,3% обстежених підприємств, що, по суті, означає надзвичайну слабку дієвість чинного економічного механізму екологічного регулювання з притаманним йому інструментарієм як заохочувального стимулятора інноваційної діяльності екологічного спрямування суб’єктів господарювання – природокористувачів.

Розглядаючи проблему інвестиційної активності суб’єктів господарювання-природокористувачів у екологічному напрямі, слід зазначити, що нині в Україні сформувались чотири групи інструментів фінансового стимулювання екоінвестиційної активності суб'єктів господарювання. Проведений аналіз засвідчив, що перша група цих інструментів була започаткована в 2007 році змінами до деяких законодавчих актів у напряму стимулювання заходів з енергозбереження, друга група –в 2008 році змінами до деяких законів України щодо встановлення нового порядку стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел – "зеленого" тарифу. Третя група започаткована статтею 158 Податкового Кодексу України, якою передбачено звільнення від оподаткування 80% прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території України товарів власного виробництва переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, а також статтею 158.2 Податкового кодексу України, де передбачено звільнення від оподаткування 50% прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів та реалізації енергоефективних проектів підприємств, що включені до спеціального Державного реєстру.

Четверта група інструментів фінансового стимулювання екоінвестиційної активності суб'єктів господарювання започаткована Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» N 4014-VI (4014-17) від 04.11.2011, в якому в розділі VI "Прикінцеві та перехідні положення" прописуються деякі заплановані, вкрай скромні умови посилення стимулюючої функції екологічного податку протягом 2013 та 2014 роки. Так, встановлено, що в 2013 році 53 відсотки екологічного податку (крім податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів, включаючи вже накопичені та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк) мають бути зарахованими до спеціального фонду державного бюджету, причому з 33 відсотки з цих 53 – із спрямуванням на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Надалі, з 2014 року – планується вже 65 відсотків екологічного податку, а з них 50 відсотків із спрямуванням на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Наведені законодавчі прописи, по суті, започаткували реалізацію зворотно адресного механізму екологічного оподаткування в Україні, що є прогресивним напрямом розвитку блоку стимулювання економічного механізму екологічного регулювання, проте є надто поступовими, потребуючи більш активного продуманого розроблення теоретичних і законодавчих засад впровадження без обмежень цього механізму, подібного тому, який успішно діє в інших країнах те довів свою еколого-економічну доцільність і ефективність.

З огляду на необхідність підвищення дієвості екологічного оподаткування шляхом насамперед пом'якшення фіскального тиску вітчизняної системи екологічного оподаткування та активізації стимулюючої її функції, очевидна важливість і невідкладність законодавчого запровадження більш широкого та потужного масиву податкових/пільгових заходів, які заохочують екологоконструктивні дії господарюючих суб’єктів. Проте тут, як свідчить вже напрацьований досвід, слід наголосити на певних ускладненнях, що виникають через режим "ручного" управління, яким останні роки традиційно керувалися вищі ешелони влади в Україні.

Занадто помірне, як на мою думку, розгортання механізмів стимулювання інноваційної діяльності екологічного спрямування та заохочення інвестиційної активності суб’єктів господарювання-природокористувачів стосовно екологоконструктивної модернізації матеріально-технічної бази національного господарства, обмеженість та нерозвиненість їх інструментів разом з численними бюрократично-організаційними перешкодами, безумовно, стримують не лише процес екологізації інноваційного розвитку, а й процес імплементації моделі ”зеленої” економіки, який вже, на противагу Україні, досяг досить значного прогресу в інших країнах світу.

Зауважу, що досягнення держав світу з імплементації моделі «зеленої» економіки відображаються навіть спеціальним рейтингом за так званим «Глобальним індексом зеленої економіки» – Global Green Economy Index (GGEI)), який розраховується з 2010 року американською консалтинговою компанією «Dual Citizen», охоплюючи 27 країн (Аргентину, Австралію, Бразилію, Канаду, Китай, Данію, Фінляндію, Ісландію, Індію, Індонезію, Ізраїль, Японію, Мексику, Норвегію, Південно-Африканську Республіку, Південну Корею, Іспанію, Швецію, Туреччину, Об’єднані Арабські Емірати). Цей рейтинг оцінює зусилля країн щодо створення екологічно сталої економіки, приділяючи особливу увагу політиці по інвестуванню в екологічно чисті енергетичні технології, поліпшенню якості навколишнього природного середовища, ефективності розвитку сталих форм туризму, а також рівню сприйняття іншими країнами продуктивності внутрішніх урядових зусиль по запровадженню засад «зеленої» економіки. Згідно з щорічними звітами GGEI вже тричі підряд чільні місця у рейтингу посідають дві країни – Німеччина та Данія, причому Німеччина позиціонується як головний «національний зелений виконавець», а Данія – як країна з найвищою міжнародною репутацією щодо продуктивності внутрішніх урядових зусиль по запровадженню засад «зеленої» економіки.

З огляду на вітчизняні хронічні проблеми, пов’язані із проблемами пошуку внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування, доречно, на мій погляд, звернути увагу на компоненти новітнього «Глобального індексу зеленої економіки» та їх базові показники, оскільки новітній «Глобальний індекс зеленої економіки» постає цінним діагностичним інструментом, з одного боку, для країн, що прагнуть залучити інвесторів для поглиблення та розширення прогресу власного «зеленого» зростання, надаючи можливість аналізу існуючих прогалин між фактичною продуктивністю внутрішніх урядових зусиль по запровадженню засад «зеленої» економіки та їх міжнародною репутацією. З другого боку, завдяки оприлюдненню динаміки GGEI інвестори, які прагнуть зробити ”зелені” інвестиції на міжнародному рівні, забезпечуються достовірним аналітико-статистичним матеріалом, корисним для прийняття обґрунтованих відповідних рішень. Крім того, орієнтація на досягнення високих значень основних показників базових компонентів цього індексу, по суті, є ключем до визначення першочергових напрямів й заходів щодо активізації та концентрації вітчизняних державних зусиль стосовно формування екологічно сталого «зеленого» зростання, розбудови екологічної політики ”зеленого” спрямування і в Україні.

Варто зазначити, що мета інвестування в основний капітал відповідно до засад «зеленої» економіки полягає в формуванні сприятливих умов для розвитку ”зеленого” сектору або впровадження інноваційних технологій. Алгоритм реалізації ”зеленого” інвестування складається з таких послідовних методичних кроків: оцінювання загального обсягу необхідних інвестицій оцінювання можливостей диверсифікації джерел інвестування (наприклад, щодо внесків приватних суб’єктів)порівняння різних напрямів інвестування (наприклад, збереження природного капіталу та екосистем, будівництво державної інфраструктури, утворення в ланцюжку постачання потенціалу для виникнення ”зелених” технологій)  оцінювання зменшення економічних втрат, які можуть виникнути при продовженні деградації при стандартній бізнес-моделі, тобто оцінювання запобіжних витрат, потенційно виникаючих від деградації екосистем і виснаження природного капіталу.

Згідно з найостаннішою доповіддю ЮНЕП «Using Indicators for Green Economy Policymaking» (2014), державні інвестиції, спрямовані на створення нової зеленої інфраструктури або реструктуризацію існуючої, можуть бути реалізовані для кількох цілей, в тому числі на модернізацію суспільної інфраструктури (наприклад стійкої до зміни клімату транспортної інфраструктури шляхом, наприклад, скорочення споживання рідкого палива і викидів CO2) та модернізації інших послуг (наприклад, розширення мережі електропередачі або інвестиції в поставки поновлюваних джерел енергії – таких як енергія вітру). Показниками, що мають значення для аналізу та використання капітальних вкладень, є грошові потоки R & D інвестицій( у відсотках від ВВП), інвестиції в сектор екологічних товарів і послуг (US $ / рік ), конкретні секторальні інвестиції (розширення поновлюваних джерел енергії – в МВт / рік і $ / рік).

Урахування існуючих методичних підходів і рекомендацій найвищого фахового рівня, а також нарощення потужності масиву інструментів заохочення інноваційної діяльності екологічного спрямування надасть можливість поглибити вітчизняну інституціональну базу сприяння екологізації інноваційного розвитку національного господарства за умови належної політичної волі.


ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
асист. Вороненко В.І.

Сумський державний універстет (Україна)
Формування стратегій в економіці набуло широкого розповсюдження в 60-70 рр. ХХ століття. Тоді була запропонована концепція стратегічного планування, що базується на підприємницькому підході, а не на прогнозуванні ймовірних тенденцій, як раніше. Методологічний принцип розроблення стратегії полягає в побудові стратегії не від минулого до сучасного, а від майбутнього крізь минуле до сучасного.

Регіон представляє собою соціо-еколого-економічну систему, яка відноситься до класу систем, що самоорганізовуються. Системи що самоорганізовуються і розвиваються мають наступні основні особливості:



  • нестабільність деяких параметрів і стохастичність поведінки;

  • непередбачуваність і унікальність життєдіяльності системи в певних умовах;

  • можливість пристосовуватися до умов середовища, що змінюється, а також до перешкод зовнішнього і внутрішнього середовища;

  • властивість протистояти руйнуючим систему тенденціям і проявляти тенденції, що будують систему та обумовлені активними елементами, що стимулюють обмін матеріальними, енергетичними та інформаційними продуктами з середовищем;

  • властивість виробляти можливості поведінки системи і змінювати її структуру, переходити на новий рівень, зберігаючи при цьому цілісність і основні властивості системи;

  • можливість і прагнення до цілестворення.

Реалізація і постановка цілей можлива лише за умов керованості. Керованість – функція системи, яка орієнтована на збереження її основної якості, тобто сукупності властивостей, втрата яких призводить до руйнування системи в умовах зміни середовища, або на виконання деякої програми, яка забезпечує стійкість функціонування та досягнення поставленої мети.

В економічних системах виділяють високорівневу, низькорівневу рівновагу і нерівноважний стан. Високорівнева передбачає виділення ресурсів на розвиток, тобто на позитивні зміни у стані економічних систем. Принципами оптимального керування економічними системами з метою досягнення ними екозбалансованого розвитку є:



  • принцип єдності економічних, екологічних і соціальних цілей;

  • принцип урахування регіональних особливостей.

Другий принцип передбачає обов’язкове урахування економічної спеціалізації регіону при розробленні стратегії його переходу до екозбалансованого розвитку.

Вирішення цих проблем є сукупністю заходів із переведення системи з вихідного стану в новий, що має якісні характеристики та забезпечує вищу ефективність функціонування системи.

При наявності проблем, що заважають екозбалансованому розвитку економіки регіону, про це просигналізує наявність наступних проблемних ситуацій:


  • результати і масштаби розвитку головних підсистем регіону не відповідають заданим;

  • раніше напрацьовані, теоретично обґрунтовані і практично перевірені методи не дають необхідного ефекту.

Необхідні цілі – екозбалансований розвиток економіки регіону на умовах ефективного використання наявного потенціалу і підвищення конкурентоспроможності відкритої динамічної системи.

Для розв’язку питань екозбалансованого розвитку економіки регіону пропонується послідовне виконання трьох етапів: 1. Виявлення проблем і їх усунення; 2. Оцінка і аналіз проблем, встановлення діагнозу; 3. Пошук шляхів вирішення проблем – виявлення альтернатив, їх оцінка і обрання оптимальних.

Процес підготовки рішення завершується прийняттям рішення і його наступною реалізацією. Методологією вирішення існуючих проблем є системний аналіз і синтез, з послідуючим розробленням методів і засобів концептуального моделювання системи як засобу вирішення існуючої проблеми.

В системі розроблення стратегії екозбалансованого розвитку економіки регіону необхідно задіяти широкий спектр методів та інструментів. Головний інтерес представляють методи та інструменти прямої економічної дії і методи непрямого впливу.

До прямих методів економічної дії потрібно віднести планування і прогнозування, мотивацію, контроль, фінансування. Найбільш дієвими із непрямих методів впливу на еколого-економічну систему регіону є методи статистики для збору і обробки інформації про стан і динаміку основних підсистем регіону, методи економічного прогнозування і моделювання процесів управляння, економічний аналіз стану регіональної економіки і оцінки результатів управління.
ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ: ДОСВІД ЄС
доц. Дегтярьова І.Б., студент Ромашко А.С.

Сумський державний університет (Україна)
В контексті європейської інтеграції одним із головних завдань та пріоритетом для України є не тільки формування законодавчого забезпечення сталого розвитку у контексті гармонізації соціального, економічного та екологічного законотворчого процесу, а і активне його впровадження на національному рівні.

Вивчення законодавчого забезпечення процесів сталого розвитку Європейського Співтовариства є одним із перших кроків на шляху європейської інтеграції України. Гармонізація законодавчих ініціатив має стати одним із головних пріоритетів України, оскільки ще в липні 2002 року Україна визначила важливість європейської інтеграції в сфері економічного, соціального та екологічного розвитку України.

Ця робота присвячена вивченню європейського досвіду використання економіко-правових інструментів забезпечення сталого розвитку. Відтак, одним із основних завдань України є спрямування на консолідацію європейських цінностей та стандартів у політичну, економічну, соціальну та екологічну сфери.

Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку полягає в управлінні станом трьох систем: біологічної природи людини; біосфери; соціально-економічної системи.

Біосфера забезпечує умови існування біологічної природи людини, а також розвитку її особистісної (соціальної) сутності і служить середовищем для функціонування соціально-економічної системи. Саме в індустріалізованих соціальному світі існує сучасна людина. Несуча здатність біосфери та її складових екосистем може без збитку для себе "витримати" обмежену кількість населення планети. Точніше екологічного навантаження, яке надає виробнича система, що діє, щоб прогодувати і створити умови життя для цієї кількості населення. Якщо ж це навантаження переходить певну критичну межу, екосистеми, не витримуючи такого впливу і не встигаючи самовідтворюватися, починають руйнуватися.

Мистецтво сталого управління зазначеними трьома системами полягає в тому, щоб зберігати незмінним стан перших двох систем і з великою швидкістю змінювати стан третьої системи так, щоб матеріаломісткість і енергоємність забезпечення життєздатності людства (у розрахунку на одну людину) зменшувалися, принаймні, з такими темпами, з якими зростає населення планети.


ПРОБЛЕМА ДУАЛІЗМУ ЧАСУ В ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ
доц. Дерев’янко Ю.М.

Сумський державний універстет (Україна)
Концепція дуалізму є досить важливою теорією в галузі наукових досліджень. Ця теорія була вперше розроблена у галузі лінійного програмування, але вона має багато напрямів використання, в т.ч. природничу та інтуїтивну інтерпретацію в деяких суміжних галузях знань, зокрема, нелінійне програмування, мережева теорія та теорії ігор.

Метою нашого дослідження є систематизація методологічних підходів до вивчення дуалізму (дуальності) фактору часу в економічних дослідженнях. Задачами даного дослідження є: вивчення поглядів вчених на природу двоїстість (дуалізму, дуальності) часу в цілому, її прояв в економічній теорії, порівняння різних поглядів на вплив проблеми дуальності часу на сучасний розвитку економічних систем [1].

Особливість впливу дуальності фактору часу на соціально-економічні процеси має кілька взаємопов'язаних проявів, зокрема: час-тривалість і час-порядок (у побуті час виконує дві функції: служить для вимірювання тривалості процесів і встановлення порядку подій); час як основа економічних законів і обмежуючий фактор в просторово-часовому розвитку; час, як якісна та кількісна характеристики явищ; час як відносні визначення і категорії (вчора, в минулому, в майбутньому, плановий і фактичний період, стратегія і тактика інше) і час як конкретні значення вимірювань (години, дні, роки інше); час, як короткострокові та довгострокові явища; час як проблема максимізації прибутку та мінімізації витрат (розв’язання проблеми максимізації прибутку є також вирішенням проблеми мінімізації витрат, за умови незмінної виробничої функції і вартості ресурсів); астрономічний (календарний) і функціональне час; час як економічний ресурс, що характеризується інтервальною тривалістю і необоротністю ходу.

Час в економіці виражає впорядкованість незворотної послідовності в економічній діяльності й пізнанні. Досить повне відображення часових аспектів економіки в економічній теорії – особливо складна, багато в чому не вирішена задача. Проте в науковій літературі виділено цілий спектр категорій часу, що відповідають різним типам процесів, що протікають в економіці. Особлива складність часових аспектів економіки в економічній теорії, невирішеність цього завдання зумовлені тією обставиною, що фахівці з економічної теорії досліджують економічні процеси використовуючи астрономічний або календарний час. Об'єктивно ж існує лише функціональний час, який утворюється усіма без винятку реальними процесами, в тому числі й економічними.


1. Derev’yanko, Yuriy. Time Duality in Economic Systems [Текст] / Yuriy M. Derev’yanko // Механізм регулювання економіки. – 2013. – № 2. – С. 12–17.
Каталог: bitstream -> 123456789 -> 36795
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"
36795 -> І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка