І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н


ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ



Сторінка6/22
Дата конвертації11.03.2019
Розмір5,4 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
доц. Кобушко І.М.

Сумський державний універстет (Україна)

завідувач сектору представництва у Сумській області Мосунов Б.О.



Держпідприємництво України (Україна)
Розвиток та державна підтримка підприємництва в Україні здійснюється згідно Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні». Головними інструментами реалізації Закону є програми сприяння розвитку малого підприємництва.

Реалізація програм підтримки підприємництва передбачає широке коло заходів, спрямованих на покращення бізнес-клімату, а саме: 1) створення та розвиток системи фінансування кредитування підприємницької діяльності; 2) підтримку організаційного та матеріально-технічного забезпечення розвитку малого та середнього підприємництва; 3) сприяння впровадженню нових технологій, інновацій, енергозберігаючих технологій; 4) перепрофілювання підприємств на випуск продукції, яка користується платоспроможним попитом; 5) використання механізмів пільгової оренди нежитлових приміщень і державних виробничих потужностей малими та середніми підприємствами; 6) залучення малих і середніх підприємств до участі в державних і міських замовленнях на конкурсній основі; 7) стимулювання зовнішньоекономічної діяльності; 8) створення умов для добросовісної конкуренції; 9) надання інформаційної та науково-методичної підтримки підприємництва; 10) розвиток кластерів.

Однак на регіональному рівні існує декілька основних проблем, які характеризують виконання вимог Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні». По-перше, це низький рівень якості розробки програм, що обумовлений відсутністю критеріїв оцінки програм, відповідальних за їх реалізацію, механізму фінансування та чіткого уявлення про заходи програм та їх вплив на розвиток підприємництва. По-друге, підприємці не обізнані з напрямками підтримки підприємництва, не приймають участі на етапі розробки програм та оцінки якості їх виконання. По-третє, фінансування програм підтримки малого підприємництва здійснюється за залишковим принципом. Таким чином, механізм державної підтримки підприємництва на регіональному рівні, передбачений відповідним законом, перетворюється в формальність.

Аналіз програм розвитку малого та середнього бізнесу нами було проведено за такими напрямками:



  • розробка концепції моніторингу регіональних програм підтримки підприємництва;

  • проведення моніторингу якості та ефективності 24 обласних та 12 регіональних програм підтримки підприємництва в пілотних регіонах;

  • громадське обговорення основних проблем підтримки підприємництва та пошук напрямків їх вирішення на основі програм підтримки підприємництва.

Аналіз програм розвитку підприємництва дозволив виявити п’ять основних проблем, які стримують розвиток малого та середнього бізнесу на регіональному рівні:

1. Проведення аналізу проблем малого та середнього бізнесу в основному відбувається без використання спеціальних методик аналізу, що призводить до отримання невідповідних даних.

2. Заходи в програмах розвитку дублюють вимоги Законів України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про адміністративні послуги» та посадові інструкції державного службовця.

3. Розробка програм відбувається за відповідними шаблонами, а також за принципом «зверху - вниз».

4. Більшість заходів у програмах розвитку підприємництва не мають чітко визначених джерел та обсягів фінансування, що унеможливлює їх проведення.

5. При фінансуванні програм ігноруються рекомендації щодо їх фінансування в розмірі 0,5% від річних бюджетів (а це як мінімум 10 млн. на реалізацію програми). При «формальному» виконанні програм висвітлюються дані з інших джерел (гранти, кошти служби зайнятості тощо).

Для успішного розвитку програм підтримки підприємництва на регіональному рівні в сучасних умовах необхідно:


  • ініціювати внесення змін до Закону України «Про державну підтримку малого та середнього бізнесу» щодо обов’язкового фінансування (захищена стаття бюджету) програм розвитку підприємництва в розмірі не менш 0,5 % від обсягу обласних бюджетів;

  • здійснювати розробку програм за принципом «знизу - вверх» (районні, обласні, національна) при умові обов’язкової участі представників бізнес-асоціацій;

  • передавати програми на погодження Держпідприємництву України після їх детального моніторингу на наявність конкретних індикаторів, джерел та обсягів фінансування, заходів, що не дублюють вимоги Законів України;

  • передати реалізацію заходів програми на основі аутсорсингу бізнес – асоціаціям, а функцію контролю закріпити за органами влади.

Реалізація економічного потенціалу малих та середніх підприємств потребує подальшої дерегуляції підприємницького середовища, а також розширення можливостей доступу підприємців до фінансових ресурсів.
НЕФІНАНСОВІ ПІДХОДИ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ МІСТА: ПРИКЛАД СЕВАСТОПОЛЯ
доц. Кондрашихін А.Б.

Академія муніципального управління МОН України (Україна)
Вирішенню проблем сталого розвитку територій приділяється багато уваги з боку дослідників і фахівців-практиків [1] із переважанням екологічного напрямку. Значущість екологічної проблематики обумовлена станом продуктивних сил міста, структурою виробничої діяльності, ступенем фінансової уваги до подолання екологічних негараздів у т.ч. із запропонуванням нефінансових підходів до збереження довкілля [2]. Так для Севастополя основними чинниками екологічної небезпеки є: недосконалість систем водопостачання, водовідведення й утилізації відходів; рівень техногенної безпеки на військових об’єктах (Військово-морські сили України, Чорноморський флот Російської Федерації); нечітке розмежування границь територій природно-заповідного фонду, прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря; антропогенні (відсутність регіональних програм екологічного розвитку, неузгодженість схем формування національної екологічної мережі тощо).

В умовах домінування фінансового капіталу як вагомого чинника розвитку продуктивних сил міста першочерговості набувають підходи, засоби, важелі сталого розвитку, засновані на нефінансових (позафінансових) формах залучення суб’єктів до вирішення суспільних потреб. Зокрема, Управлінням екології та природних ресурсів Севастопольської міської державної адміністрації (Управління) на виконання окремого доручення її голови виконано низку заходів в межах функціональних повноважень із нефінансовим характером їхнього упровадження [3, 4]. Так, на виконання вимог нормативно-правових актів у сфері екології та природних ресурсів виконано організаційно-правові заходи, пов’язані з юридичним оформленням цього Управління як державного органу України.

Працівниками Управління відновлено функції нормування природних ресурсів під час здійснення господарської та іншої діяльності, що стикається із станом довкілля та впливає на сталий розвиток, а саме: розпочато видачу дозвільних документів через особовий Дозвільний центр. Стислий звіт про такі нефінансові засоби збереження довкілля Севастополя надано у вигляді Регіональної доповіді «Про стан навколишнього природного середовища», яка увійшла складником до Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2012 році. Також працівниками Управління підготовлено низку заходів стосовно найбільш резонансних серед екологічної громадськості міста проблем: видобування корисних копалин (піску) в Севастопольській зоні акваторії Чорного моря, повітряних викидів комунальних та приватних підприємств. За результатами проведення позачергової колегії Севастопольської міської державної адміністрації Державна служба геології надр України анулювало спеціальний дозвіл на користування надрами, що попередило виникнення надзвичайної ситуації, негативні впливи на довкілля, прибережні біоценози і рибальство, рекреацію, виникнення зсувів навколо Севастополя.

Серед нефінансових заходів залучення громадськості 30 листопада 2013 року в селищі Первомайка Балаклавського району було закладено «Дитячу алею». Захід проведено з ініціативи жителів селища за підтримки та участю Управління, Балаклавської районної державної адміністрації, депутатів районної ради, із привласненням імені кожному з 30 посаджених дерев, виданням свідоцтв дітям і дорослим учасникам посадки, святкуванням із концертом і чаюванням. Патріотичні настрої символізують зв’язок поколінь, сприяють екологічному вихованню юних севастопольців, виховують любов до свого міста і примноженню його традицій. Запроваджувались також заходи державного впливу – 268 перевірок щодо виконання природоохоронного законодавства, стягнуто 67,1 тис. грн. штрафів. Регіон проголошено зоною вільною від непридатних і заборонених пестицидів, ядохімікатів [4].



Перспективним вважається підвищення екологічної культури посадових осіб і мешканців міста, встановлення контейнерів для специфічних видів відходів (люмінесцентні лампи, елементи живлення тощо), активізація громадськості.


  1. Борщук Є. М., Кореновський О. В. Принципи сталого розвитку і проблеми формування фінансової політики // Фінансова система регіонів: новітні погляди та перспективи : монографія. – Київ – Севастополь: АМУ, 2011. – 444 с.

  2. Кондрашихин А. Б. Категория «патриотизм» в парадигме устойчивого развития города в условиях доминирования финансовых отношений : пример Севастополя // Международная научно-практическая конференция, посвященная памяти проф. Балацкого О. Ф., м. Сумы, 24-26 апреля 2013 г. – Сумы: Сумской ГУ, 2013. – С. 133-135.

  3. Доручення голови Севастопольської міської державної адміністрації № 39 від 17.12.2013 року щодо підготовки інформації про досягнення у сфері охорони навколишнього природного середовища.

  4. Доповідна записка до проекту Програми соціально-економічного розвитку Севастополя на 2014 рік / Коршунова О. П., Ларіна Т. В., Труш С. В та ін. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://sevsovet.com.ua/.


МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ БЮДЖЕТНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
магістрант Кононенко І.А., к.е.н. доц., Ілляшенко Т.О.

Сумський державний Університет (Україна)
В умовах глобальних змін в фінансово-економічній системі України існує невідкладна необхідність створення нової більш ефективної системи забезпечення місцевого самоуправління, яке дозволить збалансувати функції і повноваження громад і органів місцевого самоврядування з їх ресурсними можливостями і потребами.

Удосконалення методик оцінювання фінансового забезпечення місцевих бюджетів, як основного джерела місцевих ресурсів дозволить чітко визначити потреби регіонів в ресурсах, рівні забезпеченості видатків і досягнення установлених цілей.

Економічна сутність фінансового системи забезпечення представляє собою сукупність відносин між державними органами влади, суб’єктами місцевого самоврядування та підприємницької діяльності і громадянами в процесі надання суспільних благ [2].

Вивчаючи досвід економічно розвинутих країн світу відносно оцінки фінансової автономії території, як показника сталого розвитку регіону, знайдено розбіжності відносно підходів оцінки. Серед основних критеріїв і показників, які оптимально показують рівень фінансової самостійності, можна виділити показник загальної фінансово-економічної самостійності регіону. Він розраховується таким чином:


, (1)
де, Ra – рівень фінансово-економічної самостійності; MP – загальна величина грошових доходів населення; I – прибуток підприємств; СВ – загальний об’єм видатків регіонального бюджету; РВ – доходи регіонального бюджету (включаючи всі платежі, залишені в регіоні).

Але даний показник не дає ясного представлення регіональної самостійності в управлінському сенсі. Він не відображає фінансових можливостей місцевих органів влади.

Перфилієв С.В. рекомендує здійснювати оцінку фінансової самостійності за такими напрямками: бюджетна, податкова і самостійність в області тарифного регулювання політики ціноутворення. Дана методика враховує абсолютну незалежність від державних органів влади, а також провести градацію територій на самодостатні та дотаціойні території. Але дана методика не показує критерії ранжування територій [1].

Методика Рассолової Т.Л. включає розрахунок показників, які оцінюють рівень самозабезпечення видаткових повноважень, ступінь використання потенціалу і рівень збалансованості дохідних і видаткових повноварень.



  1. Коефіцієнт самозабезпечення власними доходами видаткових повноважень розраховується як співвідношення суми доходу місцевих бюджетів і видатків;

  2. Коефіцієнт використання потенціалу () розраховується відношенням фактичного потенціалу до виявленого;

  3. Коефіцієнт збалансованості доходів і видатків:


. (2)
Згідно даної методики фінансова допомога має розподілятися: чім нижче коефіцієнт, тим менша фінансова допомога регіону, і навпаки.

За методом Рассолової джерелом формування ресурсів регіону є доходи бюджету.

Планування оптимального об’єму фінансування бюджетних видатків представлено в дослідженнях Яшиної Н. І. Вона запропонувала розподіл видатків згідно з кількістю споживачів бюджетних послуг на прямі (змінні) та побічні (постійні) бюджетні видатки. Прямі чи змінні бюджетні видатки ростуть або зменшуються пропорційно кількості наданих бюджетних послуг та їх споживачів. Побічні або постійні видатки не залежать від кількості надаваних бюджетних послуг [3].

Розглянувши ще декілька методик можна сказати, що проблема фінансового забезпечення, міжбюджетного вирівнювання є досить актуальною, відповідає загальнодержавним цілям і територіальним інтересам. Задля визначення необхідного рівня фінансового забезпечення регіону необхідно враховувати доходи, видатки регіону а також рівень інвестиційної сфери, кредитної системи.

Для підвищення фінансової стійкості регіонів необхідно створити стимули для нарощування місцевих доходів, розширити дохідну базу місцевих бюджетів.


  1. Перфильев С.В. Межбюджетные отношения на региональном уровне: теория и практика: дис. … д-ра экон. наук / С. В. Перфильев. – М., 2004. – С. 105-114.

  2. Чумак М.В. Методичной підхід до забезпечення фінансової стійкості регіону / М. В. Чумак // Бизнесинформ. – Харків, 2009. – № 6. – С. 18-21.

  3. Яшина Н.И. Методология управления территориальным бюджетом субъекта РФ : дис. д-ра экон. наук / Н. И. Яшина. – Н. Новгород, 2004


ПРИНЦИПИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ОДИНИЦЯМИ
доц. Лук’янихін В.О., студент Мельник О.О., асп. Лі Мін

Сумський державний університет (Україна)
В швидкозмінних умовах сучасної економіки можливість забезпечити безпеку країни від впливу внутрішніх і зовнішніх загроз визначає рівень її конкурентно-спроможності і динаміку соціально-економічного розвитку. Глобальні кризові явища у виробничій, продовольчій, енергетичній, фінансовій та інших сферах змушують приділяти особливу увагу такому поняттю, як економічна безпека. Сьогодні вона розглядається в основному з позицій національної економіки, в той час як регіональна складова вивчена недостатньо повно.

На даний час, як ніколи, актуалізується питання розширення економічних повноважень органів місцевого самоврядування. Сучасний етап інституційних перетворень в Україні характеризується усвідомленням суспільством необхідності здійснення адміністративної реформи в органічному взаємозв’язку з політичною і територіальною реформами. Магістральним напрямком зазначених перетворень є трансформація чинної системи публічної влади і управління з метою її наближення до стандартів країн ЄС.

Питання, що адекватно відображають вплив процесів євроінтеграції на систему державного управління в Україні, зокрема на регіональному рівні, постійно перебувають у центрі уваги вітчизняних вчених: В. Бакуменка, З. Балабаєвої, В. Вакуленка, В. Воротіна, І. Грицяк, М. Долішнього, В. Керецмана, М. Лендьел, В. Мамонової, С. Романюка, В. Чужикова. Дослідження методологічного характеру щодо європейських принципів державного управління та принципів регіонального управління в країнах ЄС відображені в працях російських та вітчизняних вчених: Г. Атаманчука, А. Гранберга, Е. Коваленка, В. Козбаненка, В. Лексіна, С. Максименка, Ю. Наврузова, П. Надолішнього, Н. Нижник, Г. Райта та багато ін.

Ні для кого не є секретом те, що нині Україна перебуває в стані економічної та політичної кризи. В нашій країні криза набула загальномасштабного характеру, так як нестабільність економічної ситуації підсилюється також політичними, соціальними, демографічними чинниками. Тому, на сьогоднішній день, питання розробки антикризових програм управління на регіональному рівні є досить актуальним. Що ж таке "антикризове управління"?

Під "антикризовим управлінням" розуміється таке управління, яке націлене на виведення регіону з виниклої кризової ситуації (тобто управління в умовах кризи), а також на запобігання прояву кризової ситуації. Отже, антикризове управління – це:



  • діагностика причин виникнення кризових ситуацій в економіці та фінансах регіону;

  • комплексний аналіз фінансово-економічного стану регіону для встановлення методів його фінансового оздоровлення;

  • бізнес-планування фінансового оздоровлення регіону;

  • вироблення процедур антикризового управління та контроль над їх проведенням.

Основа проблеми організації антикризового управління в регіоні – взаємодія органів влади і менеджменту підприємств, у проведенні моніторингу ряду показників підприємницької діяльності. Стабільний чи нестабільний фінансовий стан підприємств напряму впливає на місцеві бюджети, які, в свою чергу, являються індикаторами економічного стану території. Саме в такому контексті, як правило, розглядається система антикризового управління територією.

Метою антикризового управління регіоном являється, як збереження активів, так і залучення в обіг активів незадіяних в даний момент для збільшення бюджету. Можливо кілька напрямків антикризового управління на рівні регіону.

Перший напрямок забезпечує участь органів управління регіону в фінансовому оздоровлені та процедурах банкрутства підприємств-боржників, діяльність яких має важливе економічне значення для розвитку депресивних районів. Другий напрямок – це участь органів управління району в фінансовому оздоровленню та процедурах банкрутства і реструктуризації державних підприємств. І, нарешті, третій напрямок направлений на створення системи антикризового управління району, як цілісним господарчо-територіальним комплексом.

Принципи антикризового управління територією: 1. Принцип єдинства цілей управління на різних рівнях ієрархії; 2. Принцип адекватності; 3. Принцип системного підходу до рішення поставлених задач; 4. Принцип цілеспрямованості; 5. Принцип оптимальності.



Всі вище перелічені напрямки формування сучасної системи антикризового управління територією, безумовно, потребують більш детальної розробки і уточнення, але єдиний концептуальний підхід до побудови муніципальної системи антикризового управління на основі єдиної методології дозволить забезпечити ефективне управління кризисними територіями і створити умови для їх успішного розвитку в майбутньому.


ВПЛИВ ЕКОЛОГІЧНОГО ФАКТОРУ НА СТАЛИЙ РОЗВИТОК МІСТА
доц. Люльов О.В., здобувач Боровик О.В.

Сумський державний університет (Україна)
Одним із ключових факторів розвитку економічного потенціалу та промислової структури регіону, міста виступає транспортна система, що включає окремі види транспорту, систему автомобільних доріг і залізниць. Разом із тим, транспортна діяльність супроводжується рядом наслідків, що негативно позначаються на якості навколишнього середовища та здоров’ї населення.

Транспорт – важлива складова частина життєдіяльності м. Конотоп. Міська сфера пасажироперевезень представлена двома рівно важливими складовими: автотранспортною та трамвайною маршрутною мережами, які щорічно забезпечують перевезення майже 7,6 млн. осіб. Проте з 2010 р. у роботі міського електротранспорту намітилася тенденція до збільшення інтервалу руху і погіршення показників якості та безпеки транспортного обслуговування, погіршення економічного стану підприємства в цілому. Це спричинено значним фізичним зносом об’єктів міського електротранспорту, зокрема рухомого складу майже на 98 відсотків, нерівними умовами конкуренції комунального підприємства, що провадить свою діяльність у сфері міського електротранспорту з приватними автоперевізниками на ринку міських пасажирських перевезень. В той же час це єдиний вид громадського транспорту в якому без обмеження здійснюється перевезення пільгової категорії населення.

Враховуючи Державні пріоритети в фінансуванні саме розвитку міського електротранспорту, субвенція на відшкодування вартості пільгових перевезень по всіх містах України йде переважно на електротранспорт (табл. 1). Як видно з табл. 1, на сьогодні місто Конотоп знаходиться в найбільш сприятливих умовах виконання зобов’язань по перевезенню пільгової категорії населення саме завдяки наявності в місті трамвая.

Відмовляючи в підтримці Програми розвитку електротранспорту, м. Конотоп може залишитися без цього виду транспорту, що неминуче призведе до соціально сплеску, бурі невдоволень та протестів. Кількість пільгових поїздок на 1 пільговика на рік з 152 може стати 19 поїздок. (виходячи з планових обсягів фінансування пільгових автоперевезень на 2014 рік). Це 13% від кількості поїздок на сьогодні. В той же час збереження електротранспорту в місті також має екологічний ефект. Так станом на січень 2014 р. міська автобусна маршрутна мережа загального користування м. Конотоп налічує 18 маршрутів, кількість автобусів, які працюють на міських маршрутах складає 63 одиниці.

Таблиця 1 – Обсяг фінансування пільгової категорії населення по містам Сумської області


Місто

Обсяги фінансування на 2014 рік, (міський транспорт), тис.грн.

Кількість пільгового населення, чол.

Кількість пільгових поїздок на рік на

1 пільговика



Конотоп

4091,7

23974

152

Суми

12192,3

79431

130

Шостка

882,1

25720

17

Глухов

535,2

8370

32

Ромни

582,3

14349

17

Білопілля

458,8

16225

14

В середньому за рік автобуси проїжджають 5,5 млн. км., спалюючи близько 1000 т дизпалива, при середньому споживанні 20 л/км дизельного пального, витрачаючи майже 1700 т кисню, виділяючи при цьому в атмосферу 3300 т вуглекислого газу та 110 т токсичних речовин у тому числі 28 т оксиду вуглецю (чадний газ), 44 т вуглеводнів, 33 т оксиду сірки, 3,5 т твердих частинок і сажі, 1 т альдегідів (табл. 2). Крім того, автобуси, стираючи шини, поставляють в атмосферу 2,5 - 3 т гумового пилу щорічно.

Для забезпечення безперебійного перевезення пасажирів в місті, пасажиромісткість автобусів на міських маршрутах загального користування повинно буде збільшити майже вдвічі, що у свою чергу призведе до збільшення споживання паливо мастильних матеріалів, а отже і викидів СО2 на 3,3 тис. т або 100 %, викидів чадного газу та викидів сажі на 100 %, порівнянні з викидами що здійснюються автотранспортом, залученим на міських маршрутах сьогодні. Слід зазначити, що для поглинання такої кількості вуглекислого газу необхідно як мінімум 100 Га зелених насаджень.

Збільшення викидів окису вуглецю також унеможливить виконання містом європейської ініціативи Угоди Мерів (щодо вимог Кіотського протоколу), якою передбачено зменшення викидів парникових газів та споживання паливо мастильних матеріалів на 20% до 2020 року.


Каталог: bitstream -> 123456789 -> 36795
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"
36795 -> І. М. Лицур д-р екон наук, старш наук співроб., провідний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку Державна установа Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Н


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка