Імені володимира даля солодка анжеліка костянтинівна




Сторінка1/5
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1,08 Mb.
  1   2   3   4   5


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ



ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
СОЛОДКА АНЖЕЛІКА КОСТЯНТИНІВНА

УДК 37.015.311:316.72 – 043.5:37.091.12:378



ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ КРОСКУЛЬТУРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ УЧАСНИКІВ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
13.00.07 – теорія і методика виховання

Автореферат на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук
Київ – 2016

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті проблем виховання НАПН України

Науковий консультант –

доктор педагогічних наук, професор

Миропольська Наталія Євгенівна,

головний науковий співробітник лабораторії естетичного виховання та мистецької освіти, Інститут проблем виховання НАПН України.


Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Вербицька Поліна Василівна,

Національний університет «Львівська політехніка», завідувач кафедри історії України та етнокомунікацій


доктор педагогічних наук, професор

Тадеєва Марія Іванівна,

Національний університет водного господарства та природокористування, завідувач кафедри іноземних мов


доктор педагогічних наук, професор

Зеленов Євгеній Анатолійович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, професор кафедри педагогіки


Захист дисертації відбудеться “25” лютого 2016 р. о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.051.06 в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, Президія НАПН України, конференц зала (1 поверх).


Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державного вищого навчального закладу “Університет менеджменту освіти” НАПН України за адресою: 04053, м.Київ, вул.Артема 50-52 Г (3поверх).

Автореферат розіслано “ 22” січня 2016 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Є.Крсек



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена сучасними тенденціями світового розвитку, які окреслили необхіднiсть виховання особистостi, готової до міжкультурної співпраці і кроскультурної взаємодії, що є свідомим i динамічним процесом взаєморозумiння та створення смислу в ході здійснення учасниками діалогу різновиду взаємозалежних і взаємозумовлених видiв діяльності, яка сприяє їхньому взаємозбагаченню і розвитку iндивідуальних новоутворень.

Нинішня ситуація у світі ставить перед людством нові серйозні виклики, що спричинено зростанням напруженості, спалахами воєнних конфліктів на теренах деяких держав, посиленням міжнародного тероризму. Єдиною запорукою позитивних змін і сталого розвитку є згуртованість, солідарність прогресивної світової спільноти. Миру й стабільності не можна досягти там, де панують агресивні ідеології, де порушуються ключові права та свободи людини. Врегулюванню конфліктних ситуацій у світі сприятиме дух єдності міжнародних спільнот: «Порядок денний на період до 2030 року спонукає нас виходити за межі вузьких і короткострокових національних інтересів і діяти в дусі солідарності і в розрахунку на тривалу перспективу. Ми більше не можемо дозволити собі думати і трудитися окремо один від одного. Тільки діалог і терпляча дипломатія можуть принести дивіденди» (з виступу Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна на Саміті ООН в галузі розвитку на період після 2015 року).

Одним із значущих засобів потужних позитивних змін у сфері діяльності взаємодіючих культур є кроскультурна взаємодія, яка сприяє появі нових елементів і форм культурної активності, коригує цiннісні орiєнтири, моделі поведінки і способи життя (як унiверсальні, так i культурно-специфічні).

Людина на перетинi культур – новий тип особистостi, чиє усвідомлення й бачення свiту виходять за межi її власної культури, а сутнiсна ідентичнiсть включена до різних життєвих моделей. Вона орієнтується у множинності реальностей, уособлює процес самоверифікацiі, що ґрунтується на визнаннi як універсальностi людського iснування, так i відмінностi культурних форм. Інтегруючи проекції різних культур, молода людина вирішує конфлікт їхніх ціннісних систем, здійснює вибір стратегії взаємодії – замкненості, пристосування, опозиційності чи трансформації, інтеріоризує цінності інших культур без заподіяння шкоди для власної на засадах балансу толерантності культурних цінностей. Така особистість реагує на вплив іншої культури шляхом добору, комбінування й синтезування культурних цінностей і виявляє здатність встановлювати зв’язки між різними культурними системами.

Появу наукового iнтересу до кроскультурної взаємодії засвідчують численні зарубіжні дослідження з антропології на початку ХХ століття. У працях Р.  Бенедикт, Ф. Боаса, С. Бочнера, В. Гудікунста, А. Кардинера, Ю. Кіма, Дж. Мьордок, ММід, Л. Моргана, ЕТайлора, ДжВайтинга, ІЧайлда, спрямованих на вивчення практики виховання в різних культурних системах, її визначено як виховну методологiчну стратегію пізнання культур на основі рiвноцінності, унiверсальної схожостi та культурної специфічності.

Дослідження з кроскультурної психологiї, зокрема Дж. Беррі, П. Боскі, Д. Мацумото, Р. Наролла, Р. Коха, Д. Сема, Х. Триандiса, І. Брунової-Калiсецької, О. Кочубейник, О. Аймаганбетової, справили певний внесок у розкриття ціннiсних підвалин кроскультурної взаємодiї, зафiксувавши механізми психiчного життя залежно вiд типу культури, ціннiсних настанов і стереотипiв, які виявляються в поведінцi людей.

Вагомим здобутком науки в дослідженнi окресленої проблеми слiд вважати праці з питань, пов’язаних із культурним орієнтуванням (Р. Брислінг, Д. Бавук, Т. Йошiда, П. Педерсон, Р. Пейг); теорією людської поведінки (Д. Левінсон); кроскультурним навчанням (М. Беннетт, Дж. Вайтинг, І. Чайлд, А. Китсантас, Дж. Мейерс, Т. Вильямс, Х. Триандіс); полікультурною (Ю. Бос-Нюнінг, М. Хоманн, Х. Гепферт, А. Джуринський, Г. Дмитрiєв, М. Крюгер-Потратц, Ю. Сорокін, Є. Тарасов, Г. Померін, Ю. Шміт та ін.), мiжнародною (Х. Томмас, Б. Ліаск, Дж. Кнайт) та глобальною освiтою (Р. Хенві та ін.), адаптацiєю особистості до нового культурного середовища (Ю. Кім, В. Карасик, Н. Лебедєва, K. Oберг, Т. Стефаненко та ін.).

На повазі до культурно-цивілізаційного розмаїття світу наголошено у рекомендаціях Ради Європи «Жити разом як рівні серед рівних» (2008), «Автобіографія інтеркультурних зіткнень: контекст, концепції і теорії» (2009), «Міжкультурна компетентність для всіх: підготовка до життя в багатоманітному світі» (2012), «Розвиток міжкультурної компетентності через освіту» (2013), які ґрунтуються на положеннях «Загальної декларації прав людини».

Сучаснi українські науковi розвідки присвячено вивченню таких аспектів кроскультурної взаємодії, як властивості кроскультурного діалогу та особистiсного розвитку людини в міжкультурному полiлозі (І. Бех), планетарне мислення особистості (Є. Зеленов), чинники її соціалізацiї під впливом свiтових і планетарних процесiв (Н. Сейко), психологiчна самоефективність як чинник кроскультурної адаптацiї (І. Брунова-Калісецька), трансформацiя уявлень про «Я» в кроскультурнiй взаємодiї (О. Кочубейчук, С. Рашидов), кроскультурні дослiдження структури міжетнiчних відносин (О. Аймаганбетова), подолання непорозумiнь у взаємодiї (К. Мальцева), мовна взаємодiя (Ф. Бацевич, В. Демецька, Н. Миропольська, Р. Помірко, А. Паславська, О. Селiванова, Т. Скубашевська), теорiя комунікації (Г. Почепцов), зокрема кроскультурної в освітньому сегментi інформаційного суспiльства (К. Мацик), кроскультурний менеджмент (Н. Тодорова), формування мовної особистості в європейському соціокультурному освітньому просторі (В. Махінов), нові пiдходи до освiти молоді в країнах Ради Європи (М. Тадеєва) та в умовах багатокультурного суспiльства (К. Баханов, П. Вербицька, П. Кензьор), професійна підготовка студентiв до взаємодії (Ф. Асанова, Р. Гришкова, І. Зозуля, Ю. Ірхiна, Н. Калашник, Н. Якса та ін.), формування загальнокультурних духовних цiнностей (Г. Шевченко).

Однак у науковiй літературі не представлено на належному рiвні характеристику значущих аспектiв та елементiв кроскультурної взаємодiї, особливості її впливу на людину, а також на розвиток її аксiологічних настанов внаслідок збагачення її унiверсальними та нацiонально-специфічними цiнностями своєї та інших культур, майже не розглянуто різновидів кроскультурної інтеракції в умовах взаємодії учасникiв педагогічного процесу.

Завдання виховання студентів вищої школи полягає в пiдготовці «людини культури», яка здатна працювати з рiзними типами мислення, що визнають ідеали рiзних культур. Кроскультурна взаємодiя виступає одним із засобiв такого виховання. У контекстi перетину різних культур відбувається розвиток iнтелектуальних, морально-етичних та естетичних зразків поведінки й діяльностi, які людина наслiдує впродовж життя. У динамічно мінливому світi, де взаємодіють контексти рiзних культур, вона засвоює їхні зразки, якi трансформуються в неповторні індивідуальні образи світу. У цьому процесi кроскультурний контекст зумовлює рух зустрiчного впливу соцiокультурного й особистiсного контекстів. Ця зустрiч особистісних смислів i новоутворень в індивідуальному полi сторiн, що взаємодіють, спільне створення нового смислу є необхiдною умовою унікальностi, неповторності розвитку особистостi і базою для формування індивідуального способу iснування в сучасному полiкультурному світі. Основу для мобільностi молоді, її адаптації до динамічно мiнливих умов життя становить готовність, яка прилучає до свiтових досягнень, розширює можливості самореалiзації в просторi культур.

На тлі визначених явищ спостерігаються такі суперечностi:



  • між можливостями кроскультурної взаємодії як форми культурної активності, що коригує цiннісні орiєнтири, моделі поведінки, способи життя, та її невикористанням як виховної стратегії у практиці вищих навчальних закладів;

  • між вимогами суспiльства, які пред’являє сучасний етап розвитку всесвiтнього виховного процесу до мобільностi та пристосованості студентської молодi до реалій сучасного свiту, і певною неспроможнiстю вищого навчального закладу реагувати на інноваційні змiни у навчально-виховному процесi та вчасно впроваджувати новий змiст виховання;

  • між необхiдністю теоретичного обґрунтування й науково-методичного забезпечення ефективностi процесу виховання студентiв в умовах взаємодії культур і недостатньою розробленiстю методико-виховних засобів із забезпечення цієї потреби;

  • між значущістю самостійного пошуку й визначення життєвих пріоритетів студентською молоддю і відсутністю фасилітаційних умінь педагога у практиці вітчизняної освіти;

  • між потребою використання iноземної мови як iнструменту пізнання iнших культур і недостатнім рівнем її володiння студентами.

Зазначені суперечностi, недостатня розробленiсть досліджуваної проблеми зумовили вибiр теми дисертацiйної роботи: «Теоретико-методичні засади кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу вищих навчальних закладів».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційної роботи затверджено вченою радою Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського (протокол № 7 від 2.03.2010) та погоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 3 від 27.04.2010). Дослідження виконувалося відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи лабораторії естетичного виховання Інституту проблем виховання НАПН України і є складовою частиною тем «Естетизація навчально-виховного процесу в основній і старшій школі» (державний номер реєстрації 0110U001193) та «Художньо-естетичні технології позакласної виховної роботи в основній школі» (державний номер реєстрації 0113U001208). Дисертаційне дослідження виконане в межах розроблення наукової теми Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського «Проектування професійно успішної особистості в освітньо-виховному середовищі університету (відповідно до тематичного плану наукових досліджень НАПН України, затвердженого постановою Президії НАПН України від 2010 року № 1-7/14-393), наукових тем кафедри іноземних мов МНУ імені В. О. Сухомлинського: «Формування кроскультурної компетентності студентів у процесі професійної підготовки» (державний номер реєстрації 0112U002945), «Розвиток культурного інтелекту студентів у процесі кроскультурної взаємодії в умовах глобалізації вищої освіти» (державний номер реєстрації 0115U002065), «Стратегії взаємодії сучасного студентства у кроскультурному середовищі в умовах глобалізації вищої освіти», що виконувалась сумісно з освітньою організацією Integrity Action у межах освітньої програми Integrity Education Network (договір від 14.09.2014 р.), та науково-практичного проекту 544161-TEMPUS-1-2013-1-UK-TEMPUS-JPCR Aston University Developing the Teaching of European Languages: Modernising Language Teaching through the Development of Blended Masters Programmes ( «Удосконалення викладання європейських мов на основі впровадження онлайн-технологій у підготовку вчителя»).

Мета дослідження – на підставі обґрунтування методологічних основ досліджуваної проблеми розробити модель формування готовностi учасників педагогічного процесу ВНЗ до кроскультурної взаємодії та апробувати відповідну цій моделі методику.

Відповідно до мети та концептуального бачення структури дослідження визначено такі завдання:



  • з’ясувати сутнiсть понятійно-категоріального апарату дослідження;

  • обґрунтувати концепцiю формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії;

  • схарактеризувати критерії, показники та рівні готовності до кроскультурної взаємодії;

  • розробити методику діагностування готовності студентів і викладачів до кроскультурної взаємодії та визначити її нинішній стан;

  • змоделювати процес формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії;

  • обґрунтувати методичні засади цього процесу;

  • створити науково-методичне забезпечення процесу формування готовностi до кроскультурної взаємодії;

  • експериментально перевiрити ефективність створеної моделі та методики формування готовності студентів і викладачів до кроскультурної взаємодiї.

Об’єкт дослідження – виховний процес у вищих навчальних закладах.

Предмет дослідження – теорія і методика організації кроскультурної взаємодії в педагогічному процесі вищих навчальних закладів.

Концепція дослідження обґрунтовується на методологічному, теоретичному та практичному рівнях.

Методологічний рівень відображає взаємозв'язок фундаментальних наукових підходів (культурологічного, контекстного, аксіологічного, фасилітаційного) до вивчення проблеми, які використано у процесі дослідження.

Культурологічний підхід передбачає орієнтацію на культуру як головну мету вищої освіти, визначає напрямок пошуку її ціннісно-гносеологічних підвалин, спрямованість на гармонійний розвиток особистості завдяки поєднанню і узгодженню загальнолюдського, етнонаціонального і кроскультурного.

Контекстний підхід визначає взаємодію особистісного (внутрішнього), соціокультурного (зовнішнього) та кроскультурного контекстів як механізм розвитку особистості на перетині культур.

Аксіологічний підхід дає підстави для орієнтації особистості у виборі провідної лінії вияву цінностей у різних культурах, крім того, він пояснює ті соціокультурні трансформації, врахування яких забезпечує гармонійну реалізацію взаємодії.

У межах фасилітаційного підходу стає зрозуміло, що формування особистості студента не можна привести до заданого еталону готовності до кроскультурної взаємодії без ефективної організації взаємодії з педагогом.

Теоретичний рівень визначає систему вихідних понять, покладених в основу розуміння явища «кроскультурна взаємодія», дає змогу здійснити його аналіз i синтез. Цей рiвень передбачає визначення сукупностi філософських, психолого-педагогічних положень, необхідних для вивчення і вирiшення проблем кроскультурної взаємодії учасників педагогiчного процесу, що становить підґрунтя для конструювання його змісту, форм і добору методів виховання. Концептуальні підходи розглядаються як методологічний інструментарій, своєрідна сукупність концептуальних явищ, метою яких є забезпечення обґрунтованого, фундаментального, цілісного розуміння розвитку особистості в кроскультурній взаємодії, основ та механізмів її здійснення і є стрижнем для обґрунтування моделі формування готовності учасників педагогічного процесу до такої взаємодії.

Практичний рiвень концепції передбачає експериментальну апробацію моделі формування готовностi студентів і викладачів до кроскультурної взаємодiї. Формування готовності до такого виду взаємодії припускає етапність цього процесу: кроскультурної ціннісної орієнтації (створення ціннісного образу рідної та iнших культур шляхом стимулювання інтересу студентiв до пізнання, пробудження бажання проаналізувати й поглибити свої знання про різнi мовні та культурні системи); кроскультурного ціннiсного самовизначення (побудова інтегративної основи для здійснення ефективної взаємодії); кроскультурної ціннісної взаємодiї (комплексний розвиток готовності до кроскультурної взаємодії на підставі розширення досвiду кроскультурних інтеракцій). Кожен з етапів взаємодії – певний якiсний стан готовності її учасникiв. Ефективність цього процесу виражається у стійких проявах новоутворень особистiсної культури студентів і викладачів.

Педагогічними умовами формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії є створення інтерактивного розвивального простору такої взаємодії; суб'єктність учасникiв педагогічного процесу; стимулювання суб'єктної активностi студентів; використання iноземної мови як інструменту дiалогу культур.

На досягнення мети нашого дослідження спрямовано відповідно розроблену методику для гуманітарних спеціальностей таких напрямів підготовки, як «Філологія», «Історія». «Психологія», «Економіка» освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр, спеціаліст, магістр. Комплексне використання iнформативних (орієнтування, інструктаж, культурограми, інфограми), аналiтичних (вирішення проблемних кейсів, біографічна рефлексiя, кроскультурний аналіз, контекстне спостереження, аналiз поведінки) та інтерактивних (iнтерактивне моделювання, рольові iгри, симуляції) методiв створило передумови для розроблення тренінгiв кроскультурної взаємодії. Провідними у методиці обрано тренінги розвитку позитивної взаємодії, культурної сприйнятливостi, продуктивної участі у взаємодії, Веб-квести, культурнi інтегратори. Вони передбачають виховний вплив на особистiсть, створюють умови для регуляції її цілiсної системи (емоційної та інтелектуальної), підвищення стійкостi у сприйнятті інших культур, розкривають перед учасниками взаємодії свiт людських стосунків та акцентують моделі взаємодії, що ведуть до успіху.

В основу методики покладено моделювання кроскультурного контексту як зустрічі, перетину та взаємопроникнення цiнностей різних культур, що утворює простір взаємодiї й «зустрічного» впливу зовнiшнього (соціокультурного) та внутрiшнього (особистісного) контекстів особистості на підставі проектування дiяльності студента як системи проблемних ситуацiй і завдань. Останнє дає можливість розгортати кроскультурний контекст взаємодiї в динаміці шляхом формування сюжетної канви модельованої діяльностi.

У методицi наголошено на важливості організації та управління кроскультурною взаємодією в педагогічному процесi вищого навчального закладу. Фасилітація взаємодії надає процесу кроскультурної взаємодії спрямованого характеру пiзнання нової культури, формування ціннiсного ставлення, стратегій поведінки й діяльностi.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка