Календар пам



Сторінка1/2
Дата конвертації09.12.2018
Розмір0,83 Mb.
  1   2

КАЛЕНДАР ПАМЯТНИХ ДАТ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ НА 2012 РІК



ЛЮТИЙ

* * *

Десь скиглять пси в зав’южених дворах,

Мороз гризе хрумтливо снігу цукор,

Дерева згорблені в пітьмі тримають цупко

На білих вітах ночі чорний страх.
І моторошно змученій троянді

Над урвищем стояти уночі,

Де вітровії п’яні, мов троянці,

Безпечно туплять крижані мечі.
Їй мариться блакитночубий травень

І дивних квітів радісна вага,

Коли загояться і виболяться травми

Цнотливих, насторожених вагань.
А ти, йдучи крізь ніч і хуртовину,

Зупинишся в завіях білих тиш

І полумям очей хоч на хвилину

Благенький кущик мужньо захистиш.
І відведеш вітрів лихі погрози

Та й підеш, де чекають так давно,

І, пахнучи трояндами й морозом,

Постукаєш в засніжене вікно.
І скажеш в хаті, змученій думками,

Припавши до знайомих, ніжних рук,

Що важко розпізнать за колючками

Суворі квіти пережитих мук…
Віктор Корж

3 лютого – 15 років тому (1998 р.) у Дніпропетровську засноване ТОВ ВП «Теплогазбуд».
Підприємство виконує роботи з монтажу, ремонту, сервісного обслуговування котельних та газопроводів, будує системи газопостачання. З моменту заснування фахівці «Теплогазбуду» спроектували та здали «під ключ» котельні школи № 117 по вулиці Передовій, «Молжитлобуду» по вулиці Кавалерійській, МЖК «Зоряний», реконструювали котельні Дніпропетровського ВРЗ, виноробного заводу, готелю «Дніпропетровськ» та багатьох інших об'єктів, проклали десятки кілометрів труб газопроводу.
Література:

ТОВ ВП «Теплогазбуд» // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид. 2-ге.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 138.



10 лютого – 115 років тому (1898 р.) у с. Ганнівка на Катеринославщині народився Кость Степовий-Блакитний (Костянтин Юрійович Пестушко), український військовий діяч, отаман Степової дивізії, Головний отаман Холодного Яру.
Отаман Степовий-Блакитний шаблею

«зрівнював у правах» окупантів рідної землі
9 травня 1921 року в бою проти криворізьких чекістів поліг славний повстанський отаман Кость Степовий-Блакитний. Все його життя слугує прикладом того, як слід любити свій край. Він мріяв стати інженером, та час змусив його взяти до рук зброю і стати славним полководцем…

Справжнє прізвище отамана – Пестушко. Він народився у Ганнівці на Катеринославщині (нині село відноситься до Кіровоградської області). Мав трьох сестер і трьох братів. Під час навчання у міністерській школі отримав репутацію учня, найбільш здібного у математиці. Опісля став успішним студентом Олександрівського механіко-технічного училища (тепер це – Запорізький національний університет).

Коли вибухнула Перша світова війна, від мобілізації не ховався – навпаки, 17-річний хлопець став добровольцем і пішов на Турецький фронт рядовим. Український солдат у полку був взірцем хоробрості – його штик бував устромленим між турецькі ребра частіше, аніж ворожі очі над тими ребрами встигали впіймати останній проблиск леза на сонці… Два Георгіївські хрести на груди солдата – і наказ командування йти на навчання до офіцерської школи. Закінчував її у грузинському Горі, рідному місті Йосипа Джугашвілі-Сталіна. Поки майбутній повстанській отаман у місті Горі готувався знову йти на фронт, то майбутній тиран з Горі, Сталін вчергове «мотав строк» у в’язниці…

Закінчивши з відзнакою офіцерське училище, Кость знову вирушає на фронт, цього разу на Німецький. У боях проти кайзерівських солдатів 19-річний підпоручик командував ротою і знову відзначився – цього разу як талановитий офіцер.

Розвал Російської імперії сприйняв чудово – мріяв, що тепер Україна поверне собі славу козацьких часів. Воював у Дієвій армії УНР. Пізніше командував Середньодніпровською групою, яка мала дві з половиною тисячі багнетів і була формально підпорядкована Нестору Махну. Середньодніпровська група  отамана, який взяв псевдо Степовий-Блакитний, стала справжнім острахом для «Добровольчєской арміі» Денікіна. Отаманові хлопці кришили любителів «єдіной і нєдєлімой Рассєі», змушуючи денікінців панічно втікати з українських просторів. Довівши кількість бійців до 3000, Степовий-Блакитний перейменував Середньодніпровську групу на Республіканське військо і почав самостійні бойові дії.



У травні 1920 року створив і очолив могутню Степову дивізію (в різний час вона мала від 12 до 15 тисяч воїнів). На вже окупованій більшовиками території цей величезний підрозділ довго вважався невловимим, а тільки-но чекісти організовували на неї пастку – то вчергове мали нагоду пожалкувати, що нарвалися. Червоні несли тяжкі втрати щоразу, коли стикалися зі «степовиками».

У вересні 1920 року Степова дивізія об’єдналася зі збройними силами Холодноярської республіки, після чого 24 вересня на нараді отаманів у Медведівці було вирішено обрати Костя Юрійовича Головним отаманом Холодного Яру. Було йому тоді всього лише 22 роки… У «фортеці» Холодного Яру довго не засидівся: знову зняв з місця свою Степову дивізію і гайнув на простори, здійнявши антибільшовицьке повстання українців по всій Херсонщині й Катеринославщині. Загинув, потрапивши у засідку чекістів 9 травня 1921 року – у рідній Ганнівці. Спецоперація окупантів була розрахована правильно: знали, що на відміну від  чужих заброд на цій землі, серце покличе українця до рідної домівки…



Влітку 2010 року козаки «Тернівського козацтва» з Кривого Рогу насипали у центрі Ганнівки високий курган з пам’ятним каменем на маківці на честь славного отамана. Та змінилась влада – і нові чиновники постановили, що пам’ятнику борцеві за Волю не місце в «насєльонном пунктє». У відповідь Тернівське козацтво продемонструвало, що перед пам’яттю отамана є не таким вже й великим подвигом удруге насипати курган. Вже рік він височить обабіч траси між Кривим Рогом та Олександрівкою і тепер його бачать вже не тільки ганнівські селяни, а й безліч подорожуючих. Багато хто зупиняється у цьому місці, знімає шапку і вклоняється пам’яті Костя Степового-Блакитного – отамана, який боровся за волю рідного степу і жовто-блакитний стяг Вітчизни…

Петро Добро

http://cossackland.org.ua/2012/05/09/otaman-stepovyj-

blakytnyj-shableyu-urivnyuvav-v-pravah-okupantiv-ridnoji-zemli/
Література:

Кость Блакитний, Головний отаман Холодного Яру // Коваль Р. Коли кулі співали. Київ-Вінниця, 2006.– С. 81–91.

* * *

Дем'яненко Т. Молодь вшаувала Степову Дивізію // http://www.cym.org/ua/kherson/news/Stepova_Dyvizija.asp



На Січеславщині націоналісти встановили хрест на місці загибелі повстанців Костя Блакитного // http://www.dnipropetrovsk.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/024148/

Коваль Р. Коли кулі співали: Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу.

Кость Блакитний, Головний отаман Холодного Яру // http://www.ukrlife.org/main/evshan/kuli9.htm

Степовий-Блакитний, отаман «Степової дивізії» // http://reibert.info/forum/archive/index.php?t-181686.html



Пестушко Костянтин Юрійович // uk.wikipedia.org/.../Пестушко_Костянтин_Юрійович

12 лютого – 115 років тому (1898 р.) народився Павло Антонович Козар, дослідник дніпровської лоцманської служби, співробітник Дмитра Яворницького.
Павло Козар – учень Яворницького
Український історик, археолог і краєзнавець, громадський діяч П.А. Козар народився у селянській сім’ї на хуторі Широкому Катеринославського повіту (сучасний Солонянський район Дніпропетровської області) 12 лютого 1898 р. в родині заможних селян Антона та Ганни. В рідному селі він здобув початкову і середню освіту, але родинне життя у 1920-ті рр., за свідченням доньки П. Козара Олени, було зруйновано – родину Козарів розкуркулили, батьків вислали до Сибіру, де вони пропали безвісти. Також невідомим залишилася подальша доля сестри Мотрі, братів Івана та Олександра. Лише Павлові вдалося вирватись на подальше навчання до м. Катеринослава, де він оселився у батьків своєї майбутньої дружини Марії Тарасівни Кравченко. Через деякий час вони побрались і у 1921 р. першою у родині народилась дочка Таїсія, згодом – Галина та Олена. У 1926 р. П.А. Козар закінчив Інститут народної освіти, де під час навчання познайомився з Д.І. Яворницьким. Професор підтримав бажання Павла стати фахівцем у музейній галузі, і згідно Протоколу № 2 від 23.05. 1925 р. засідання вченої ради музею, він був прийнятий на посаду секретаря Катеринославського крайового музею.

За спогадами Івана Шаповала, Павло був простим, скромним, доброзичливим, кремезної статури, середнім на зріст, високочолим, вродливим, урівноваженим. Дмитро Іванович глибоко поважав і любив Козара, доручаючи йому вирішувати не тільки різноманітні організаційні питання, але й привчаючи його до наукової діяльності. Саме Д.І. Яворницький сказав Павлу Антоновичу: «Бачу, що у Вас є талант до археології, отож і далі йдіть цією стежкою, пам’ятайте, це благодатна галузь науки». І вже 9 лютого 1926 р., згідно протоколу засідання, П.А. Козар був зарахований на посаду завідуючого одним із відділів музею (історико-археологічного), отримуючи 50% надбавки на зарплатню за несення обов’язків відповідального секретаря ради музею. А у липні 1926 р. на засіданні вченої ради музею, за пропозицією Д.І. Яворницького, П.А. Козара призначено інспектором комітету з охорони пам’ятників матеріальної культури та природи. Але до 1929 р. він не полишив працювати і в музеї, за сумісництвом виконуючи наукову роботу. Згідно з характеристикою, яку Д.І. Яворницький заповнив на Павла 8.02.1928 р., він був одруженим, безпартійним, цілком працездатним і дуже зацікавленим своєю роботою, був солідарним з іншими працівниками на роботі, не мав нахилів до кар’єризму. Відповідав займаній посаді, доган та нагород не отримував, під слідством не перебував. У розмовах дуже обережний, до вина і карт не мав нахилів, знайомства мав з представниками науки. Жив винятково на платню, власним матеріальним становищем був недостатньо задоволений. Досить розвинений, головним чином цікавився власною працею, але йому була присутня й пізнавальність. Був політично достатньо розвинутим. Читав лекції з питань суспільствознавства в містах та селах.

З 1929 р. П.А. Козар за свої соціальні погляди зазнав утисків з боку слідчих органів, і тричі був заарештований, але за нестачею доказів випущений з під варти. У 1930 р. Д.І. Яворницький в листі до секретаря Української Академії Наук підтримав кандидатуру П.А. Козара в асистенти й на секретаря кафедри передісторії як фахівця, який кілька років брав участь у роботі комплексної науково-дослідної експедиції на Дніпрельстані (1927–1931 рр.), а також відкрив «поля поховань» (с. Привільне, Запорізької обл.) і підготував до друку в УАН наукову працю «Поля поховань римської провінціяльної культури на Припоріжжі». Але, як зазначив сам П.А. Козар у своїй автобіографії, більшовицькі переслідування затримали наукову роботу, і вона у нього почалась лише з приходом німецької влади на українські землі у 1941 р. Таку тісну співпрацю П.А. Козара з нацистською окупаційною владою можна пояснити образою на радянську владу за переслідування у довоєнний період та намаганням у карколомний період 1941–1944 рр. влаштувати особисте життя і власної родини.

Після захоплення Дніпропетровська німецькими військами, з 11 вересня 1941 р. почали працювати відділи обласної управи, в якій П.А. Козар керував відділом освіти. Відділ з перших днів свого існування почав роботу з організації навчання в межах області. Працівники відділу приводили до ладу шкільне господарство, за вказівкою фашистського керівництва займалися виправленням підручників. Три сектори відділу освіти займалися такою роботою:



1. шкільний сектор. З 1 жовтня по 1 грудня 1941 р. працівники сектору організували навчання у 1388 школах області з охопленням 307 385 учнів та 110 076 вчителів. Також, за даними на 1 грудня 1941 р., організовано й розпочато навчання у дев’яти професійних школах з охопленням 2165 учнів та 116 осіб викладацького персоналу;

2. сектор перепідготовки та вдосконалення вчителів виконував функції навчально-методичного кабінету й обслуговував вчителів початкової та середньої шкіл Дніпропетровської області і м. Дніпропетровська. Штат співробітників сектору складався з консультантів, кожен із яких охоплював певну шкільну дисципліну та через систему консультацій здійснював практично-педагогічну і науково-теоретичну допомогу вчителям свого фаху. Всього працювало 12 консультантів, на яких було виділено шість ставок по 800 крб. кожна;

3. сектор позашкільної освіти і культів. До відділу освіти була приєднана Інспекція культів. Ії працівники проводили роботу в справі організації релігійних громад. Підшукували потрібні культові речі для служіння, призначали священнослужителів, провадили реєстрацію церковних громад. Згідно відомостей, було 80 церков (9 автокефальних, 71 греко-словянських), з них зареєстровано – 27.

Безпосередньо відділу освіти обласної управи були підпорядковані такі установи та навчальні заклади: Український державний університет, Політехнічний інститут, Гідробіологічний інститут, Ботанічний сад, Залізничний технікум, Залізнично-реміснича школа, Землевпорядний та Індустріальний технікуми, Фельдшерсько-акушерська школа, Історичний музей, Історичний архів, обласна дитяча та сільськогосподарська станція.

Незважаючи на негативний факт співпраці з окупантами, одним із позитивних моментів у діяльності обласного відділу освіти було бажання виховувати національно свідому молодь. Інспектори відділу рекомендували вчителям виховувати в учнів любов до рідного краю, повагу до національних українських традицій. Також члени обласної управи в умовах воєнного хаосу та руйнації соціальної інфраструктури намагалися налагодити суспільне життя і задовольнити елементарні умови існування корінного населення. Завдяки їх діяльності вирішувалися питання соціального забезпечення населення. Але діяльність обласної управи була припинена досить швидко – 1 червня 1942р. вона була ліквідована.

Під час окупації Дніпропетровська Павло Козар став помітною фігурою у громадсько-культурному житті міста. З 27 листопада 1941 р. він очолив кафедру української історії у Дніпропетровському українському державному університеті, на початку 1942 р. почав керувати об’єднаним художньо-історичним музеєм. Крім цього П.А. Козар 23 березня 1942 р. захистив в університеті докторську дисертацію «Лоцмани Дніпрових порогів», і 29 квітня 1942 р. йому було присуджено звання доктора історичних наук. Цінність наукової роботи П.А. Козаря полягала в опрацюванні решток архіву лоцманської громади в самій Лоцманській Кам’янці та залучення матеріалів столичних і місцевих архівів, праць дослідників ХІХ – початку ХХ ст.

З 1 червня 1942 р. після ліквідації обласної управи П.А. Козар став начальником шкільного управління при генеральному комісаріаті, а з 1 жовтня 1942 р. перейшов працювати до відділу пропаганди та культуро-просвітницьких закладів Української допоміжної управи м. Дніпропетровська. При відступі німецьких військ восени 1943 р. П. Козар змушений був евакуюватись, і виїхав з Дніпропетровська з двома дочками – Галиною та Оленою. 24 квітня 1944 р. він помер у польському місті Радомі від наслідків тяжкої хвороби.

Зі здобуттям Україною незалежності, шляхом перевидання наукових праць П.А. Козара з доданням спогадів про його життя та сучасні дослідження його діяльності на окупованій Дніпропетровщині, були зроблені спроби висвітлити його науковий внесок у вивчення історії рідного краю та дати об’єктивну оцінку його професійній діяльності.
Ольга Петруненко


Каталог: projects -> Kalend -> 2013
projects -> Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека
projects -> 75 років на карті держави Дніпропетровська область: історія та сучасність
projects -> Спортивний майданчик та впорядкування території Львівської спеціалізованої школи №69
projects -> Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека дніпропетровщина у полум’ї війни
projects -> Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Kalend -> Дніпропетровська
2013 -> Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник
Kalend -> Моє Придніпров’я


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка