Календарно-тематичне планування та розробки уроків зарубіжної літератури у 7 класі за новою програмою та новим Державним стандартом




Сторінка1/6
Дата конвертації07.10.2018
Розмір6,22 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Управління освіти , молоді та спорту Дунаєвецької РДА

Комунальна установа Дунаєвецької районної ради

«Районний методичний кабінет»

Календарно-тематичне планування та розробки уроків

зарубіжної літератури

у 7 класі за новою програмою та новим Державним стандартом

2015


Укладачі: Творча група вчителів зарубіжної літератури Дунаєвецького району

Упорядник: Сабадах Н.П., вчитель зарубіжної літератури Дунаєвецької

ЗОШІ-ІІІст.№

Рецензент: Прокопчук Л.В., методист КУ ДРР «РМК»

Посібник містить розробки уроків зарубіжної літератури для 7 класу за новою програмою.

Посібник розрахований на вчителів зарубіжної літератури, які працюють за новою програмою в 7 класі. Вчителями творчої групи розроблено уроки за темами , що дає можливість вчителям зарубіжної літератури ефективно організувати вивчення тієї чи іншої теми. Розробки уроків передбачають вивчення теоретичного матеріалу та організацію перевірочних робіт, вчителі можуть долучитися до запровадження різних інноваційних технологій, використовуючи матеріал даного посібника.

Галицька М.І.,

вчитель зарубіжної літератури

Балинської ЗОШ І-ІІІст
Урок №1
ТЕМА. ВСТУП. Оригінал і переклад. Види перекладів, специфіка художнього перекладу. Переклад і переспів.

Мета: розкрити роль книги в житті людини; поглибити знання про оригінал і переклад,

переспів; роль художніх перекладів у розвитку культурного діалогу, дружніх

взаємин між народами; основні відомості про розвиток української

перекладацької традиції; спонукати учнів до читання художньої літератури,

прилучати їх до фундаментальних цінностей культури; сприяти всебічному

розвитку, духовному збагаченню, активному ставленню й самореалізації

особистості; виховувати любов до слова; шанобливе ставлення до книги, до

освіти, естетичні смаки.

Обладнання: дидактичний матеріал


Хід уроку

І.Мотивація навчальної діяльності


  1. Забезпечення емоційної готовності до уроку




  1. Актуалізація опорних знань. Бесіда




  • Що ви знаєте про книжки?

  • Які існують різновиди книжок?

  • Чи любите ви читати?

  • Хто ваші улюблені письменники?

  • Назвіть ваші улюблені твори?


ІІ. Вступне слово вчителя
У ранньому дитинстві ми вперше знайомимося з книгою. Перші казки, вірші, оповідання… Книга з’явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти і передати для нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова.

Сьогодні важко уявити наше життя без книг. Вони допомагають нам здобувати освіту, дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших людей. Друковане слово нерідко стає порадником у різних життєвих ситуаціях.

Книги – це справжня скарбничка мудрості. Недаремне здавна люди збирали книжки, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка міститься у книгах.

Народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жить. І це дійсно так. Вона розкриває нам цікавий світ, допомагає мандрувати різними країнами та століттями і розуміти сьогодення.


1.Робота над темою уроку


  • Які твори американських, французьких, німецьких, російських письменників ви знаєте?

  • Якою мовою ви їх читали?

  • Завдяки чому можливо зрозуміти художні твори, написані мовами, яких ми не вивчали?

Будь­ яка освічена людина прагне долучитися до культурної спадщини різних народів світу. Проте не всі володіють мовами, якими написано видатні твори світової літератури. Доступними широкому загалу ці скарби красного письменства роблять перекладачі. Та чи спадало вам колись на думку, що книжки зарубіжних авторів ви здебільшого читаєте інакше, ніж твори української літератури? Скажімо, вірші Т. Шевченка — в оригіналі (тобто тією мовою, якою їх написав автор), а хайку Мацуо Басьо (якщо не опанували японську) — у перекладі. Тим­ то література відрізняється від інших видів мистецтва: на відміну від живопису, архітектури чи музики вона розкривається лише через слово і, коли нам бракує мовних знань, потребує допомоги перекладача.
2.Робота з літературно-критичними матеріалами.
Оригінал — авторський твір.

Переклад — відтворення тексту іншою мовою.

Переспів — вірш, написаний за мотивами іншого поетичного твору. Переспів загалом наслідує поетичні елементи оригіналу, але водночас містить чимало відмінностей від нього. Наприклад, автор переспіву може запозичити з оригіналу тему й основну думку, але вибудувати свою систему образів; зберегти в переспіві загальний сюжет і образи, але використати інший ритм та принципи римування тощо. У будь­-якому разі переспів відрізняється від звичайного перекладу тим, що є самобутньою «літературною варіацією» на тему оригіналу.
3.Слово учителя
Можливо, хтось скаже: «Хоч в оригіналі, хоч у перекладі — зміст тексту залишається незмінним. Тож чи не однаково, у якому вигляді читати твір?». Насправді не однаково. Перекладання будь­-якого тексту — доволі копітка праця. Однак найбільших зусиль і творчого пошуку вимагає текст художній — образний, багатий на тропи, з глибоким емоційним і змістовим навантаженням кожного слова. Особливо це стосується віршів, у яких перекладач має зберегти римування, ритм, мелодику, виразність поетичного мовлення. Про складність художнього перекладу побіжно свідчить існування таких творів, які ніколи не було перекладено. Мета перекладу полягає аж ніяк не в механічному копіюванні оригіналу. Справжній майстер цієї справи відтворює рідною мовою і самобутній художній світ, народжений уявою іноземного письменника, і авторські художні засоби. Окрім того, перекладений твір має якомога повніше передати красу звучання оригінального тексту. Для такої роботи замало ґрунтовно знати мови. Перекладач повинен добре орієнтуватися у вітчизняній і зарубіжних літературно­культурних традиціях, уміти відчувати багатозначність слів і зв’язок між ними, зрештою — мати письменницький хист. Саме тому майстерний переклад завжди є результатом напруженої творчої праці. Не випадково чимало талановитих письменників натхненно перекладали твори іноземних братів по перу.
4.Обговорення опрацьованого матеріалу за питаннями


  • Дайте визначення понять «оригінал» і «переклад». Доповніть відповідь прикладами.

  • Знайдіть у підручнику прізвища перекладачів художніх творів. Які із цих прізвищ ви знали раніше?

Будь­ яка освічена людина прагне долучитися до культурної спадщини різних народів світу. Проте не всі володіють мовами, якими написано видатні твори світової літератури. Доступними широкому загалу ці скарби красного письменства роблять перекладачі. Та чи спадало вам колись на думку, що книжки зарубіжних авторів ви здебільшого читаєте інакше, ніж твори української літератури? Скажімо, вірші Т. Шевченка — в оригіналі (тобто тією мовою, якою їх написав автор), а хайку Мацуо Басьо (якщо не опанували японську) — у перекладі. Тим­ то література відрізняється від інших видів мистецтва: на відміну від живопису, архітектури чи музики вона розкривається лише через слово і, коли нам бракує мовних знань, потребує допомоги перекладача.
2.Робота з літературно-критичними матеріалами.
Оригінал — авторський твір.

Переклад — відтворення тексту іншою мовою.

Переспів — вірш, написаний за мотивами іншого поетичного твору. Переспів загалом наслідує поетичні елементи оригіналу, але водночас містить чимало відмінностей від нього. Наприклад, автор переспіву може запозичити з оригіналу тему й основну думку, але вибудувати свою систему образів; зберегти в переспіві загальний сюжет і образи, але використати інший ритм та принципи римування тощо. У будь­-якому разі переспів відрізняється від звичайного перекладу тим, що є самобутньою «літературною варіацією» на тему оригіналу.

3.Слово учителя

Можливо, хтось скаже: «Хоч в оригіналі, хоч у перекладі — зміст тексту залишається незмінним. Тож чи не однаково, у якому вигляді читати твір?». Насправді не однаково. Перекладання будь­-якого тексту — доволі копітка праця. Однак найбільших зусиль і творчого пошуку вимагає текст художній — образний, багатий на тропи, з глибоким емоційним і змістовим навантаженням кожного слова. Особливо це стосується віршів, у яких перекладач має зберегти римування, ритм, мелодику, виразність поетичного мовлення. Про складність художнього перекладу побіжно свідчить існування таких творів, які ніколи не було перекладено. Мета перекладу полягає аж ніяк не в механічному копіюванні оригіналу. Справжній майстер цієї справи відтворює рідною мовою і самобутній художній світ, народжений уявою іноземного письменника, і авторські художні засоби. Окрім того, перекладений твір має якомога повніше передати красу звучання оригінального тексту. Для такої роботи замало ґрунтовно знати мови. Перекладач повинен добре орієнтуватися у вітчизняній і зарубіжних літературно­культурних традиціях, уміти відчувати багатозначність слів і зв’язок між ними, зрештою — мати письменницький хист. Саме тому майстерний переклад завжди є результатом напруженої творчої праці. Не випадково чимало талановитих письменників натхненно перекладали твори іноземних братів по перу.


4.Обговорення опрацьованого матеріалу за питаннями


  • Дайте визначення понять «оригінал» і «переклад». Доповніть відповідь прикладами.

  • Знайдіть у підручнику прізвища перекладачів художніх творів. Які із цих прізвищ ви знали раніше?


Урок №2
ТЕМА. Оригінал і переклад. Види перекладів, специфіка художнього перекладу. Переклад і переспів.

Мета: поглибити знання про оригінал і переклад, переспів; роль художніх перекладів

у розвитку культурного діалогу, дружніх взаємин між народами; основні

відомості про розвиток української перекладацької традиції; спонукати учнів

до читання художньої літератури, сприяти всебічному розвитку дитини;

виховувати любов до слова; шанобливе ставлення до книги,

до освіти, естетичні смаки.


Хід уроку
І.Мотивація навчальної діяльності

  1. Забезпечення емоційної готовності до уроку

  2. Актуалізація опорних знань.

  3. Бесіда

  • Яке місце посідає поезія в житті людини?

  • Яких поетів світової літератури ви знаєте?

  • Що називається оригіналом?

  • Що називається перекладом?

  • Чим переклад відрізняється від переспіву?

  1. Слово вчителя

Деякі переклади максимально наближені до оригінальних текстів, деякі навпаки — від них помітно відрізняються. Залежно від ступеня й характеру таких відмінностей вирізняють кілька видів перекладу, зокрема прямий і непрямий, повний і неповний, точний і неточний. Прямий переклад здійснюється з оригінального першотвору. Коли ж перекладачеві бракує відповідних мовних знань, він спирається не на оригінал, а на текст, підготовлений на його основі. Це може бути буквальний (дослівний) підрядковий переклад (так званий підрядник) або переклад тією мовою, якою перекладач добре володіє. Наприклад, працюючи з творами народів Сходу, І. Франко, який блискуче знав німецьку, послуговувався їх німецькими перекладами. Переклади, створені на основі допоміжних текстів, називають непрямими. Повний переклад відтворює зміст оригіналу в повному обсязі. До неповних належать переклади скорочених творів або їхніх уривків. Окремий різновид неповного перекладу — переклад, спеціально скорочений і спрощений для юних читачів (наприклад, відповідний варіант роману «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» М. де Сервантеса). Звісно, буквально відтворити художній твір іншою мовою практично неможливо. Однак є переклади, що майже повністю відповідають оригіналу. Вони зберігають зміст, обсяг, форму та структуру авторського твору, притаманну йому художню образність і навіть гру слів та звукопис. Такі переклади називають точними. Якщо ж зміст і стиль оригіналу передано частково, переклад вважається неточним. Він припускає скорочення або доповнення авторського тексту, заміни оригінальних образів, використання інших художніх засобів

тощо. Переклад, що передбачає зміни і в цілому спрямований на розкриття змісту твору без збереження його художньо­стилістичних особливостей, називається вільним. Вільний переклад широко побутував у минулих століттях. Здебільшого він мав на меті полегшити сприйняття іноземного тексту шляхом наближення його до культури й доби читача. Відхилення перекладу від оригіналу — це вияв творчості перекладача. Подекуди вона набуває такої ваги, що переклад стає самостійним твором, який може гідно суперничати з оригіналом. Так виникають літературні «наслідування» й «переробки», твори, написані за «мотивами» інших текстів тощо. До цього кола належить, зокрема, популярний серед поетів переспів. Найчастіше митці звертаються до переспіву тоді, коли, захопившись оригіналом у цілому, мають свої міркування


ІІ. Формування нових знань і навичок

Переспів містить чимало розбіжностей з оригіналом. Утім, навіть точний переклад — на відміну від буквального підрядника — теж має певні відхилення від авторського твору, хоч і не такі значні. Ці розбіжності можна помітити, порівнявши точний переклад з текстом оригіналу. Для прикладу звернімося до уривків із двох варіантів українського перекладу вірша М. Лермонтова «Парус». Белеет парус одинокий

В тумане моря голубом. —

Что ищет он в краю далёком?

Что кинул он в краю родном? (…)

М. Лермонтов

Біліє парус в самотині

На морі синьому у млі…

Чого шука він на чужині?

Що в рідній кинув він землі? (…)

Переклад М. Чернявського

Біліє парус одинокий

В морськім тумані голубім…

По що пливе він в світ широкий?

Що кинув він в краю своїм? (…)

Переклад М. Терещенка


Навіть зваживши на близькість наведених перекладів до оригіналу, можна помітити деякі відмінності від нього. Так, у обох перекладацьких версіях втрачено повтор питального слова «що» на початку третього й четвертого віршів лермонтовської поезії. Тимчасом цей повтор посилює емоційне навантаження запитань, які ставить поет, увиразнюючи безмежну самотність і неприкаяність образу вітрила. Так само відсутній в обох перекладах і повтор слова «край», який в оригіналі встановлює внутрішній зв’язок між чужиною та вітчизною: саме через цей зв’язок розкривається і їхня спорідненість, і їхня протилежність… Звернімо увагу й на вжиті в перекладах варіанти вислову «край далёкий». М. Чернявський використовує слово «чужина», що безперечно є синонімом «края далёкого», однак не відтворює зорової просторової перспективи оригінального образу, а отже, не створює в уяві читача того далекого обрію, до якого пливе лермонтовський парус. Вислів «світ широкий» з перекладу М. Терещенка є влучною українізованою версією образу «края далёкого», але притлумлює лермонтовську антитезу двох країв — двох берегів… Зазвичай перед перекладачами художніх творів постають класичні запитання, які вимагають від кожного з них власного творчого рішення. Що важливіше: достеменно передати слова (образи) оригіналу чи закладені в ньому думки; відтворити дух доби, за якої творив автор, чи наблизити текст до реалій сучасних читачів? Який стиль обрати для перекладу — притаманний автору оригіналу чи властивий самому перекладачеві? Конкретні відповіді на ці та інші запитання власне й визначатимуть характер перекладу та ступінь його близькості до оригіналу… Отже, жодний художній переклад не можна сприймати як текст, тотожний оригінальному. Хоч як би майстерно відтворював перекладач «дух і букву» оригіналу, він завжди створює власну версію авторського твору і завжди доповнює авторську палітру власними художніми засобами. Справжній переклад — це мистецтво, а справжній перекладач — майстер слова, який вкладає у свою працю натхнення, хист, творчу енергію. У всьому світі перекладачам художніх творів належить почесна роль культурних посередників. Саме вони будують мости між вітчизняною та іншими літературами світу.

Нічна пісня мандрівника

На всі вершини

Ліг супокій…

Вітрець не лине

В імлі нічній.

Замовк пташиний грай.

Не чути шуму бору.

Ти теж спочинеш скоро, —

Лиш зачекай.

Переклад М. Бажана


Нічна пісня мандрівника

Тиша над верхами

Тягне нить,

Дихає вітками,

Ще й бринить.

Замовкли вже й гурти

Лісових пташинок…

Зачекай: спочинок

Знайдеш тут і ти.

Переклад Ю. Шкробинця



Из Гёте

Горные вершины

Спят во мгле ночной;

Тихие долины

Полны свежей мглой;

Не пылит дорога,

Не дрожат листы…

Подожди немного,

Отдохнёшь и ты.

Переклад М. Лермонтова



ІІІ. Вільний мікрофон


  • Поясніть, чому художній переклад не може бути буквальною копією оригіналу.

  • Який переклад називають неповним?

  • У яких випадках з’являються непрямі переклади?

  • Розкрийте зміст понять «вільний переклад» і «переспів».

  • Подискутуйте! Що вас більше зацікавило б — точний переклад певного вірша чи його переспів? Поясніть свою відповідь.

  • Творча лабораторія. Спробуйте перекласти (або виконати переспів) строфи з вірша М. Лермонтова «Парус»


ІV. Підсумки уроку

V. Домашнє завдання

Спробуйте перекласти (або виконати переспів) строфи з вірша (на вибір учня) О.Пушкіна

Сидорчук В.В.,

вчитель зарубіжної літератури

Слобідкорахнівецької ЗОШ І-ІІст.
Урок №3

Тема. Билина як жанр давньоруської літератури. Поетичне відображення історії Київської Русі в билинах. Основ ні цикли билин (Київський, Новгородський)

Мета: ознайомити учнів із  поняттям «билина», її характерними ознаками; пригадати історію Київської Русі; ознайомити учнів із циклами билин; роз­вивати почуття прекрасного; зв’язне мовлення, логічне мислення; виховувати почуття гордості за свою державу, почуття власної гідності, поваги до  людей.
Обладнання: презентації про Київську Русь та про богатирів в живописі, словник літературознавчих термінів.
Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі вмінь і навичок.

Хід уроку


I. Актуалізація знань.

  • Гра «Лототрон» (перемішуються листки із написами жанрів фольклору, дати їх визначення)

Фольклор – усна народна творчість- сукупність творів колективного походження, що виникли в глибоку давнину, існували в усній традиції як утілення народних ідеалів.

Прислів’я – малий жанр фольклору, коротке висловлювання або судження повчального змісту, містить закінчену думку, оцінку певного явища.

Приказка – малий жанр фольклору, що містить оцінку, натяк, висновок, але не є закінченою думкою чи судженням.

Загадка – малий жанр фольклору, в основу якого покладено запитання або опосередковуй опис предмета чи явища, що передбачають відповідь.

Пісня- словесно – музичний твір, призначений для співу, що відображає почуттяй переживання людини.

Казка – один з основних жанрів усної народної творчості, у якому розповідається про вигадані події, які сприймаються й розповідаються як реальні.

II.Мотивація навчальної діяльності

За часів Київської Русі були популярними народні сказання про подвиги богатирів, які дістали назву «билини» (від російського слова «быль», тобто «бувальщина»). Народна назва билин — «старинки» (розповіді про події, що відбувалися в минулому), «билеві


пісні», «богатирський епос».

Для билини — як розповідного твору — характерними є особливий пісенно-епічний спосіб відображення реальності. У билинах відтворюється світ Київської Русі, зображується життя таких великих центрів держави, як Київ, Чернігів, Новгород


III. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

Повідомлення підготовлених учнів на  тему « Київська Русь» та «Билини київського циклу»


1. Ки́ївська Русь  — середньовічна держава на території Східної Європи з центром в Києві. Існувала з кінця IX до середини XIII століть. Була об'єднанням східно-слов'янських племен під владою династії Рюриковичів. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.



Історичним ядром Русі стало Середнє Подніпров'я, де традиції політичного розвитку сягали ще скіфських часів. Провідну роль у становленні держави відіграло Полянське князівство з центром у Києві[5]. Київська Русь заклала традиції незалежної державності на території України, в цей час українська народність отримала могутній стимул для свого подальшого розвитку. На думку українського історика М. Грушевського: «Київська Русь є першою формою української державності». Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії IX–XIII ст., прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов'ян і зробила їх рівноправними учасниками політичного життя Європи та Близького Сходу[
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка