Класифікація пошкоджень щлд




Скачати 52,87 Kb.
Дата конвертації23.10.2016
Розмір52,87 Kb.

Лекція № 5

  • Травматичні пошкодження щелепно-лицевої ділянки: клініка, перша допомога. Особливості догляду і харчування хворих з травмами щелепно-лицевої ділянки.

Класифікація пошкоджень ЩЛД

  • Механічні пошкодження ( м'яких тканин, кісток);
  • Комбіновані пошкодження;
  • Опіки;
  • Відмороження.

Види переломів верхньої щелепи

Клініка переломів верхньої щелепи

Лікування переломів верхньої щелепи

Типові лінії переломів щелеп

Ускладнення переломів

  • Кровотеча;
  • Асфіксія:
  • обтураційна
  • дислокаційна
  • стенотична
  • клапанна
  • аспіраційна

Рентгенологічна картина переломів нижньої щелепи

Консервативний метод лікування переломів нижньої щелепи

В залежності від причини травматичні пошкодження поділяють на:

  • виробничі (промислові, сільськогосподарські);
  • невиробничі (побутові, транспортні, вуличні, спортивні).

Поєднана травма – це одночасно виникаюча травма двох і більше органів, що належать до різних анатомо-функціональних систем. Найбільш частий вид поєднаних травм – краніо-фасціальні пошкодження.

  • Під комбінованими пошкодженнями розуміють поранення і пошкодження, що виникають в результаті дії різних пошкоджуючих факторів (наприклад, опік і вогнепальна травма).

Класифікація пошкоджень щелепно-лицевої ділянки

  • I. Механічні пошкодження верхньої, середньої, нижньої і бокових ділянок обличчя.
  • 1. По локалізації.
  • А. Травми м’яких тканин з пошкодженням:
  • а) язика,
  • б) слинних залоз,
  • в) основних нервів,
  • г) основних судин.
  • Б. Травми кісток:
  • а) нижньої щелепи,
  • б) верхньої щелепи,
  • в) виличних кісток,
  • г) кісток носа,
  • д) двох кісток і більше.
  • По характеру поранення: наскрізьні, сліпі, дотичні; проникаючі в порожнину рота, не проникаючі в порожнину рота; проникаючі в верхньощелепні пазухи і порожнину носа.
  • По механизму пошкодження.
  • А. Вогнепальні: пульовими, оскольчатими, шариковими, стріловидними елементами.
  • П. Комбіновані пошкодження.
  • Опіки.
  • Відмороження.

Класифікація переломів нижньої щелепи (запропонована Б.Д.Кабаковим, В.А.Малишевим)

  • А). За локалізацією:
  • 1. Переломи тіла щелепи:
  • - з наявністю зуба в щілині перелому;
  • - за відсутності зуба в щілині перелому.
  • 2. Переломи гілки щелепи:
  • - власне гілка;
  • - вінцевого відростка;
  • - виросткового відростка: основи, шийки, головки.
  • 3. За характером перелому:
  • - без зсуву відламків;
  • - із зсувом відламків;
  • - лінійні, оскольчаті.

Характер зміщення відламків нижньої щелепи:

  • - зсув нижньої щелепи вгору (змикання щелеп): скроневий, жувальний, медіальний крилоподібний м'язи;
  • - опускання нижньої щелепи: двочеревцевий, щелепно-під’язиковий, підборідково-під’язиковий м'язи;
  • - зсув нижньої щелепи назад, раніше висуненої до переду: скроневий (задні частини), двочеревцевий і підборідково-під’язиковий м'язи;
  • - зсув нижньої щелепи вліво: правий латеральний і медіальний крилоподібний м'яз, лівий двочеревцевий, скроневий, щелепно-під’язиковий і підборідково-під’язиковий м'язи.

Лінії переломів нижньої щелепи, які найчастіше зустрічаються

Обстеження пацієнта з переломами нижньої щелепи

Обстеження пацієнта з переломами нижньої щелепи

Рентгенограми. Ментальний перелом і перелом власне гілки нижньої щелепи.

Рентгенограми нижньої щелепи з переломом в ділянці кута.

Переломи кісток середньої зони обличчя. а — поперечний; б — суборбітальний; в — суббазальний; г — сагітальний; д — лінії, найчастіше виникаючих пошкоджень; е — зміщення верхньої щелепи за рахунок тяги криловидних і жувальних м’язів.

Перший тип перелому верхньої щелепи (перелом Герена-Лефора): а) вид зпереду; б) вид збоку.

Другий тип перелому верхньої щелепи (суборбітальний перелом): а) вид зпереду; б) вид збоку.

Третій тип перелому верхньої щелепи (суббазальний перелом): а) вид зпереду; б) вид збоку.

Мета лікування хворих з переломами кісток обличчя зводиться до того, щоб в максимально короткий термін досягнути зростання відламків в положенні, яке забезпечить повне відновлення функції даної ділянки.

  • Для цього необхідно:
  • 1. Репозиція відламків;
  • 2. Фіксація відламків на період консолідації;
  • 3. Створення найбільш сприятливих умов для репаративної регенерації в ділянці перелому;
  • 4. Профілактика інфекційно-запальних ускладнень, що значно продовжують термін лікування.

Міжщелепове лігатурне зв’язування зубів лігатурою: а) накладання лігатури; б,в) міжщелепове зв’язування.

Види тимчасової (транспортної) іммобілізації:

  • 1. Кругова бинтова тім’яно-підборідна пов’язка;
  • 2. Стандартна транспортна пов’язка (складається з жорсткої шини-пращі Ентіна);
  • 3. М’яка підборідна праща Померанцевої-Урбанскої;
  • 4. Міжщепове лігатурне зв’язування зубів.

Стандартна пластмасова праща Д. А. Ентіна.

Марлево-бинтова пов’язка по К. Р.Саркісову.

Еластична пращевидна пов’язка по З.Н. Урбанській.

Травматичні ураження ЩЛД у дітей, особливості первинної хірургічної обробки ран, хірургічного лікування травм кісток обличчя.

ТРАВМИ М'ЯКИХ ТКАНИН

  • Травми м'яких тканин становлять 90 % усіх травм щелепно-лицевої ділянки. 65 % травм отримують діти віком 6—14 років, хлопчики у 2 рази частіше, ніж дівчатка. Близько 35% хворих — це діти віком 4—5 років, які звертаються на пункт невідкладної допомоги з приводу травм м'яких тканин лиця.
  • Забиття (contusiones).
  • Для забиття, яке супроводжується гематомою, характерний набряк м'яких тканин та зміна кольору шкіри на синьо-червоний колір шкіри змінюється на зелено-жовтий, а потім поступово нормалізується, набряк тканин зменшується.

Лікування забиття

  • Лікують забиття у перші 2 доби прикладанням холоду, а далі — тепловими процедура. Дитина з післятравматичною ми (компреси з димексидом, лазероте-гематомою верхньої повіки лівого ока та саднами лівої половини спинки і крила носа Рашя' Ультразвук). Якщо під час трав­ми ушкоджуються великі судини, то утворюються значні за розміром гематоми. У першу добу їх можна відсмоктати шприцом і накласти тиснучу пов'язку, а далі лікувати, як забиття. У разі утворення великих гематом лікування їх повинно проводитися в умовах щелепно-лицевого стаціонару.

Садна

  • Садна — це ушкодження поверхневого шару шкіри (епідермісу). Виника­ють від тертя шкіри з грубою твердою поверхнею, зазвичай під час падіння ди­тини (дошка, асфальт). За їх наявності на ушкодженій поверхні спостерігаєть­ся кровоточивість з капілярів у вигляді крапель.

Рани

  • За механізмом та характером травмівного агента рани поділяють на:
  • різані (Vulnera incisa),
  • рубані (Vulnera caesa),
  • колоті (Vulnera puncta),
  • забиті (Vulnera contusa),
  • рвані (Vulnera lacerata),
  • укушені (Vulnera morsua),
  • вогнепальні (Vulnera sclopetaria),
  • мішані (Vulnera mixta).

Клініка.

  • Вище перелічені види ран характеризуються певним порушен­ням цілісності м'яких тканин:
  • якщо рани різані, то краї їх рівні, лінійної фор­ми;
  • рвані та забиті рани неправильної форми з рваними краями;
  • колоті мають малий вхідний отвір і довгий рановий канал,
  • вогнепальні частіше супроводжуються дефектом м'яких тканин

Укушені рани

  • Кількість хворих з укушеними ранами лиця в останній час значно зросла. Вони складають 10 % загальної кількості хворих з ізольованими ранами. Кусають звичайно свійські тварини (собаки, кішки), укуси інколи мають множинний характер, у деяких випадках супроводжуються ушкодженням нервових стовбурів, великих судин, а також (часто) дефектами м'яких тканин з нерівними краями, комбінаціями різних видів ран, подовженими термінами перебігу ранового процесу (на 3-тю—5-ту добу набряк тканин може збільшуватися, виникає запалення).
  • Мал. Укушена рана нижньої губи, що супроводжується її дефектом
  • Завдяки особливостям кровопостачання, іннервації та застосуванню засобів протизапальної терапії прийнято накладати глухі шви на рану в щелепно-лицевій ділянці у період до 72 год з моменту травми.
  • Хірургічна обробка рани може бути:
  • первинною (первинна рання — до 36 год, відкладена — до 48 год, пізня — після 72 год)
  • вторинною — проведеною вдруге.

Етапи хірургічної обробки рани щелепно-лицевої ділянки такі:

  • 1) асептична та антисептична обробка операційного поля;
  • 2) знеболювання;
  • 3) остаточне припинення кровотечі;
  • 4) ревізія рани;
  • 5) пошарове ушивання рани із глибини
  • Для проведення первинної хірургічної обробки (ПХО) рани організаційно вирішується питання щодо знеболювання, вибору виду шовного матеріалу, забезпечення нерухомості обробленої ділянки обличчя, подальшого харчування дитини (особливо у разі травми тканин при ротової ділянки).

Вибір методу знеболювання для проведення ПХО рани залежить від виду, поширеності, локалізації рани, віку дитини.

  • У разі місцевого знеболювання перевагу треба віддати інфільтраційному методу розчином анестетика малої концентрації. Якщо є можливість і необхідність, то хірургічну обробку проводять під провідниковим знеболюванням (екстраоральними способами), наприклад, рани на верхній губі — під інфраорбітальною анестезією, на нижній — під ментальною.
  • Якщо анестезіолог і хірург-стоматолог дійшли висновку, що операцію необхідно проводити під наркозом, то методом вибору повинно бути:
  • інтубаційне знеболювання, якщо рана у ротовій порожнині
  • за наявності поверхневих ран — інгаляційний масковий, внутрішньовенний або внутрішньом'язовий наркоз.

Обробка операційного поля

  • Із антисептиків у разі забруднених ран використовують розчин фурациліну, марганцевокислого калію (1:5000), 2% розчин перекису водню, риванолю, мікроциду, діоксидину, мірамістину, йодовидону, йодобаку, ектерициду, поверхнево-активні речовини (рокал, катамін АБ).
  • Обробка прилеглих тканин проводиться антисептиком рухами від рани. Далі необхідно остаточно зупинити кровотечу із рани для подальшої її ревізії. Зупинку кровотечі зі всієї поверхні рани здійснюють за допомогою фізичних (механічних, термічних) та медикаментозних засобів.
  • У дітей не застосовуються концентровані розчини, наприклад: спирт, йод.

Остаточна зупинка кровотечі

  • Зупинку кровотечі зі всієї поверхні рани здійснюють за допомогою:
  • фізичних (механічних, термічних) та медикаментозних засобів.
  • За наявності кровоточивої судини необхідно накласти кровозатискач і провести електрокоагуляцію чи лігувати її.

У разі кровотечі з великої площі поверхні рани застосувують:

  • Тампони, просякнуті розчинами перекису водню, тромбіну з адреналіном, капрофером чи гемостатичною серветкою. Додатково зверху на тампон накладають міхур із льодом.
  • В останній час для припинення кровотечі широко використовують гемостатичні губки ("Стеріпсон", "Спонгостан", "Гелофоам", "Кровостан"), а також клеї, основою яких є мономерні ефіри ціанакрилової кислоти ("ЕДП-адгезив", "Ціанобонд-5000", "Істмен-910"), похідні фероцену("Ціакрин АП-1").

Ревізія рани

  • уточнюють розміри рани,
  • хід ранового каналу і ступінь ушкодження тканин та органів за його ходом
  • наявність сторонніх тіл.
  • Перед обстеженням рани слід добре її освітити (використовувати лобові рефлектори), визначити глибину рани, наявність її сполучення із ротовою, носовою, верхньощелепною порожнинами;

Під час ревізії особливу увагу звертають:

  • на колоті рани (на піднебінні, у крило-щелепній ділянці). У такому випадку треба обов'язково дістатися до дна рани, щоб не залишити непоміченим стороннє тіло, тому її переводять у різану. Далі визначають усі нежиттєздатні тканини розчавлені, синюшного кольору, дрібні і позбавлені кровопостачання клапті тканин, що не спроможні прижитися та які потрібно економно висікти.

Ушивання рани

  • Рани без дефекту тканин ушивають пошарово, з глибини, щільно, не залишаючи місць для формування гематом та «кишень» з рановим вмістом, які у подальшому є загрозою нагноєння. У разі ран, що проникають у ротову порожнину, спочатку ушивають слизову оболонку всередині, а потім м'язи, підшкірну жирову клітковину та шкіру — зовні.
  • Відносною гарантією заживання первинним натягом є адекватне дренування рани протягом 2—3 діб. За необхідності дренування рани з боку шкіри, коли це має естетичне значення, можна використати 2—3 тонень­ких дренажі з товстої поліамідної лігатури. Для профілактики нагноєння глибокі рани дренують, а якщо вони проникають у ротову порожнину, дренаж роблять наскрізним, з кінцем, виведеним у рот та зафіксованим швом, щоб дитина не виштовхнула його язиком. У разі нагноєння рани принциповим є зняття 2— З швів і дренування її у нижньому полюсі.

Якщо немає значного натягу тканин, то для ушивання їх застосовують:

  • поліамідну нитку № 4—6 нулів (нею ушивають шкіру й іноді — слизову оболонку). На м'язи, підшкірну жирову клітковину накладають шви з кетгуту, вікрилу та інших матеріалів, що розсмоктуються.
  • Для поліпшення умов загоєння використовують такі види фізіотерапії, як лазерне опромінювання, ультразвук.
  • Шви на шкірі знімають на 7—8-му добу, кетгутові та подібні до них розсмоктуються самостійно.
  • Після зняття швів для формування еластичного атрофічного рубця доцільно використовувати еластопротектори — контрактубекс, цепан, ворен тощо протягом тривалого часу (до 6 міс) у вигляді легкого масажу або фонофорезу з цими мазями.
  • За наявності ран з дефектом тканин використовують місцево-пластичні прийоми за Шимановським, Лімбергом або вільну пересадку шкіри, клаптем на ніжці.
  • Мал. 4. Етап вільної шкірної пластики у пересадка шкіри того ж хворого
  • Мал. 5. Укушена рана лівої щоки з дефектом тканин після первинної хірургічної обробки . Дефект лівої щоки навмисне залишений для наступної вільної пластики
  • Мал. 6. Дефект тканин лівої ліквідовано вільним шкірним клаптем

Мал. 7. Тотальний дефект носа, який ліквідований філатовським круглим стеб­лом (у 8-річному віці) та вільним шкірно-хрящовим трансплантатомза Сусловим (у 12 років). Ніс дитини у віці 10 міс відкусила свиня

  • Мал. 7. Тотальний дефект носа, який ліквідований філатовським круглим стеб­лом (у 8-річному віці) та вільним шкірно-хрящовим трансплантатомза Сусловим (у 12 років). Ніс дитини у віці 10 міс відкусила свиня
  • Мал. 8. Після первинної пізньої хірургічної обробки рани з надією на приживлення неправильно збереженого клаптя ткан
  • Мал. 9. Фото тієї ж дитини.Сподівання на приживлення реплантованого клаптя н е виправдалось11 -ту добу

ТРАВМИ ЗУБІВ

  • Забиття зуба.
  • Травматична дистопія зуба (вивих):
  • по вертикалі, сагіталі, трансверзалі.
  • Втрата зуба.
  • Порушення цілісності зуба:
    • перелом коронкової частини;
    • перелом кореневої частини (косий, поздовжній, поперечний).
  • Комбінована травма.

Забиття зуба

  • — це механічне ураження зуба без ушкодження його ана­томічної цілісності. У разі забиття зуба можливий крововилив у пульпу вна­слідок розриву судин но-нервового пучка. У тимчасовому прикусі спостерігаєть­ся дуже рідко.

Клінічна картина

  • Під час огляду виявляється незначна рухомість травмованого зуба в одному із напрямків, болісна перкусія його, ніяких змін прилеглих тка­нин та зуба не спостерігається. Колір зуба може змінюватися на рожевий, це відбувається тоді, коли цілісність судинно-нервового пучка порушена.
  • Стан пульпи оцінюють за даними електроодонтодіагностики (ЕОД).
  • За наявності в ньому хронічного періодонтиту або хронічного пульпіту після механічного ушкодження зуба можливе загострення процесу, а на рентгенограмі спостерігаються зміни в періодонті, характерні для вищеназваних захворювань.

Травматична дистопія зуба

  • — зміщення зуба щодо комірки за рахунок розриву або розтягнення волокон періодонта і травмування стінки комірки коренем зуба.
  • У такому разі відбувається зміна положення зуба в одному з трьох на­прямків:
  • по вертикалі (зміщення у бік оклюзійної площини — екструзія або занурення його у кісткову тканину коміркового відростка — інтрузія; поворот навколо поздовжньої осі — посттравматична тортооклюзія),
  • по сагіталі (зміщен­ня у присінковому напрямку, в бік ротової порожнини),
  • по трансверзалі (зміщен­ня у бік сусідніх зубів).

Клінічна картина

  • Травматична дистопія зуба характеризується підвищеною його рухомістю, зміною звичайного положення. У разі екструзії зуб переміщується на верхній щелепі донизу, а на нижній — догори, при цьому різальний край виступає над оклюзійною площиною. За умови травматичної тортооклюзії ко­ронкова частина зуба змінює положення під різними кутами навколо поздовжньої осі. У разі зміщення по сагіталі коронка зуба переміщується вперед чи на­зад, а по трансверзалі — вправо чи вліво, іноді перекриваючи коронку сусід­нього зуба. Унаслідок таких переміщень зубів порушується прикус. Крім того, виникає біль у зубі, неможливість відкушувати, закривати рот. Часто це супроводжується набряком тканин губи, ясен, гіперемією їх, інко­ли може бути кровотеча із періодонтальної щілини, що свідчить про травму су­динно-нервового пучка. У разі травматичної дистопії зуба судинно-нервовий пучок розтягується, але не рветься, тобто пульпа функціонує. Перкусія трав­мованого зуба болюча. На рентгенограмі виявляється розширення періодон­тальної щілини (рівномірне чи нерівномірне).

Інтраосальна травматична дистопія (вбитий вивих, інтрузія) зуба

  • — це часткове чи повне проникнення кореня та коронки зуба в губчасту кістку.
  • Частіше така травматична дистопія за вертикаллю спостерігається на верхній шелепі у ділянці різців.

Клінічна картина

  • Набряк м'яких тканин губи. У ротовій порожнині — набряк ясен, кровотеча з них; зуба на місці немає чи частково видно його коронкову частину, горизонтальна площина вбитого зуба на верхній щелепі вища, а на нижній — нижча, ніж поряд розташованих зубів. Перкусія травмованого зуба болюча. Іноді під час пальпації коміркового відро­стка можна виявити коронкову частину зуба.
  • На рентгенограмі — різальний край коронки трав­мованого зуба верхньої щелепи розташований више (на нижній — нижче), ніж сусідні зуби. Виявляються ділянки нормальної періодонтальної щілини та тінь кореня без неї (у місці вбиття).

Втрата зуба

  • У разі такого виду травми зуб втрачає повністю зв'язок із коміркою та м'якими тканинами (відбувається розрив тканин періодонта, циркулярної зв'язки, судинно-нервового пучка). Частіше уражаються центральні різці верхньої щелепи.

Клінічна картина

  • Під час огляду ділянки ушкодження виявляється відсутність зуба в дузі, кровотеча з комірки чи згусток в ній, можливе ушкодження м'яких тка­нин коміркового відростка. На рентгенограмі зуб у комірці та прилеглих кістко­вих і м'яких тканинах відсутній.
  • Лікування
  • У разі втрати зуба внаслідок травми здійснюють репланта­цію його, яка показана у постійному прикусі в зубах з коренем, сформований хоча б на 1/2 довжини, та тимчасовому прикусі в зубах зі сформованим коренем. В усіх інших випадках реплантація не проводиться, а через 1—2 міс здійсню­ють заміщення відсутнього зуба протезом.

Перелом коронки зуба

  • Розрізняють:
  • відкол емалі,
  • відлом коронки у межах дентину,
  • відлом усієї коронки.

Клінічна картина

  • Виявляється порушення цілісності коронки зуба у межах емалі та дентину (можливо, з розкриттям порожнини зуба) або відсутність коронки. Підвищена рухомість зуба спостерігається рідко або може бути І ступеня. Іноді виникає больова реакція на перкусію. На рентгенограмі виявляється дефект коронки у межах емалі та дентину, над пульповою камерою є прошарок дентину (якщо камера закрита) або він відсутній (порожнина зуба відкрита); корені зубів можуть знаходитися на різних стадіях формування, змін у тканинах періодонта звичайно не виявляється (за умови, що їх не було до моменту травми).

Перелом кореня зуба

  • Переломи кореня зуба поділяють на:
  • Косі,
  • Поздовжні,
  • Осколкові,
  • Комбіновані.
  • Частіше перелом кореня відбувається у постійних зубах фронтальної групи. Переломи коренів тимчасових зубів спостерігаються дуже рідко, що обумовлено анатомічними особливостями будови зуба та комі­ркового відростка (частини).

Комбінована травма

  • характеризується поєднанням кількох видів травм зубів.
  • Розрізняють:
  • зміщення зуба у двох чи кількох напрямках у разі травматичної дистопії;
  • травматичну дистопію зуба з переломом коронки;
  • травматичну дистопію зуба з переломом кореня;
  • інтрузію зуба з переломом коронки;
  • інтрузію зуба з переломом кореня;
  • втрату зуба як наслідок травми у поєднанні з переломом коронки чи ко­ реня його.

ТРАВМИ ЩЕЛЕП

  • ЗАБИТТЯ ЩЕЛЕП
  • ПЕРЕЛОМИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ
  • ПЕРЕЛОМИ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ
  • ПЕРЕЛОМИ ВИЛИЧНОЇ КІСТКИ І ДУГИ
  • ПОЄДНАНІ ТА КОМБІНОВАНІ УШКОДЖЕННЯ

ЗАБИТТЯ ЩЕЛЕП

  • У разі забиття ділянки жувальних м'язів може виникати післятравматичний міозит або контрактура. У таких випадках під час обстеження дитини виявляють несправжню (хибну) симптоматику однобічного перелому нижньої щелепи (зміщення середньої лінії нижньої щелепи відносно верхньої у бік місця забиття). Найгрізнішим наслідком забиття щелепи може бути розвиток саркоми у дітей молодшого віку, оскільки саме у віці до 8 років окістя перебуває у стані активного росту та перебудови і його малодиференційовані клітини можуть набувати ознак атипового росту.

ПЕРЕЛОМИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ Клінічна картина

  • Переломи нижньої щелепи без зміщення фрагментів часто поєднуються з гематомами, саднами або ранами м'яких тканин, тому під час огляду спостерігається набряк тканин навколо місця удару (лінії перелому), тобто значна асиметрія обличчя. Відкривання рота звичайно болісне, порушення прикусу не відбувається. Може спостерігатися травма зубів — забиття, травматична дистопія, перелом.
  • Переломи щелепи, які відбулися за умови сильного удару та супроводжувались зміщенням відламків, клінічно характеризуються наявністю гематоми, рани у місці травмування м'яких тканин, болісністю і неможливістю відкри­вання та закривання рота, кровотечею з тканин ясен, ранами слизової оболонки та окістя, відсутністю одного або кількох зубів, порушенням прикусу. Останнє залежить від того, в якому напрямку зміщені уламки щелепи.

Для однобічних переломів виросткового відростка характерним є:

  • обмежене відкривання рота та наявність болісного набряку привушної ділянки;
  • асиметрія обличчя за раху­нок зміщення щелепи у бік перелому;
  • біль з боку перелому під час надавлю­вання на підборіддя;
  • зміщення середньої лінії у хворий

Двобічний перелом виросткових відростків

  • У дітей віком до 7 років зміщення відламків практично не відбувається, а частіше виникають переломо-вивихи головки або переломи шийок виросткового відростка типу зеленої гілки.
  • У дітей старшого віку переважають переломи виросткових відростків зі зміщенням, тоді обидві гілки нижньої щелепи зміщуються догори, а нижня щелепа — назад й упирається молярами в моляри верхньої щелепи, тому виникає відкритий і дистальний прикус.

Лікування

  • переломів нижньої щелепи залежить від віку дитини, локалі­зації перелому, зміщення уламків, супутніх ушкоджень тканин щелепно-лицевої ділянки тощо.
  • Консолідація уламків нижньої щелепи на комірковій частині відбувається у терміни до 2 тиж, у ділянці тіла та гілки щелепи — до 3 тиж.
  • Саме на цей час накладаються пристрої для іммобілізації уламків.

ПЕРЕЛОМИ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ

  • У дітей розрізняють:
  • Нижній,
  • Середній,
  • Верхній тип перелому.
  • Травми верхньої щелепи часто супроводжуються дефектом кісткової тканини, піднебіння, носа. Зумовлено це як силою удару, так й анатомічною будовою середнього відділу лиця (наявність повітроносних пазух, носової порожнини, щільне з'єднання слизової оболонки пазух із кістками). Крім того, близкість мозкового черепа (верхня щелепа тісно пов'язана з кістками основи черепа) сприяє у разі травми щелепи виникненню явищ струсу або забиття головного мозку, а також переломів або тріщин решітчастих кісток, турецького сідла, великих та малих крил клиноподібної, скроневої і кісток очної ямки.

Для виявлення переломів верхньої щелепи проводять:

  • рентгенологічне обстеження щелепи та черепа в різних укладках, що обумовлено складністю виявлення лінії перелому, будовою верхньої щелепи тощо. Так, у разі перелому коміркового відростка виконують внутрішньоротові знімки у прикус; переломів виличної кістки — оглядову рентгенограму в носо-підборідній проекції, аксіальну та напіваксіальну; для визначення порушення цілісності стінок верхньо­щелепної пазухи — рентгенограму приносових пазух. Широко застосовують ортопантомограму та комп'ютерну томографію, МРТ, спіральну комп'ютерну томографію з мультипланарною реконструкцією.

ПЕРЕЛОМИ ВИЛИЧНОЇ КІСТКИ І ДУГИ

  • Скарги
  • на наявність болю з боку ураження, що підсилюється під час відкривання рота, яке може бути обмеженим, неможливість стиснути зуби, іноді — на кровотечу з носа, що виникла відразу після травми, набряк і дефор­мацію м'яких тканин виличної та підочноямковоі ділянки.

Клінічна картина

  • Обличчя асиметричне за рахунок набряку і крововиливу у м'які тканини щоки та підочноямкової ділянки з ураженого боку, що поширюються на повіки, у зв'язку з чим повікова щілина звужена. Під час пальпації з боку шкіри визначається характерна для перелому виличної кістки зі зміщенням деформація нижнього очноямкового краю у вигляді сходинки. Відкривання рота обмежене через біль або через те, що під час відкривання вінцевий відросток упирається у виличну кістку, яка зміщується донизу. За умови значного зміщення кістки відбувається зміна розташування очного яблука, що може спричинити розвиток диплопії — двоїння в очах.

ПОЄДНАНІ ТА КОМБІНОВАНІ УШКОДЖЕННЯ

  • Поєднана травма характеризується ушкодженням твердих і м'яких тканин різних анатомо-топографічних ділянок щелепно-лицевої ділянки.
  • Комбіновані ушкодження — це ушкодження тканин не лише щелепно-ли­цевої локалізації, а й інших анатомічних ділянок (кінцівок, внутрішніх органів).
  • Мал. 16. Поєднана травма щелепно-лице­вої ділянки (забита рана верхньої губи, по­вний вивих 51 та 71 зубів, відлом коронки 82 зуба, відкритий присередній перелом ниж­ньої щелепи
  • Мал. 17. Дитина з поєднаним ушкоджен­ням лівої верхньої щелепи та м'яких тканин підочноямкової, щічної ділянок, верхньої та нижньої губ, підборіддя


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка